Дві причини не вживати фемінітиви

 
Початок запису
 
 
Додаток 3
Архангельська А. М. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. — Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2014. — С. 60-62.
 

 
Особливості роду іменників — назв осіб за професією, родом занять, соціальним статусом.
 
        Зв’язок форм роду з певною статтю у цій групі назв в українській мові непослідовний. На відміну від чеської мови, де творення жіночих парних іменників від чоловічих назв за професією, родом діяльності, соціальним статусом є регулярним, в українській мові значна частина іменників такого типу не має жіночого парного іменника, тому форма чоловічого роду вживається як на позначення людини взагалі та чоловіка зокрема, так і на позначення жінки: адвокат, хлібороб, професіонал, фахівець, експерт, професор, лінгвіст, доцент, знавець, колекціонер, президент, посол, дипломат, лауреат, депутат, інженер-будівельник. Такі іменники мають генералізувальну функцію — вони можуть називати людину взагалі, особу чоловічої статі та особу жіночої статі за професією, родом діяльності, соціальним статусом. В українських граматиках їх називають двородовими лексемами, іменниками спільного роду, хоча у тлумачних словниках вони визначені як іменники чоловічого роду. Розрізнення родового значення двородових лексем здійснюється в узгоджувальних конструкціях: хірург Михайлова, молода інженер увійшла до кабінету, жінка-космонавт Валентина Терешкова, дівчина-інженер — професіонал у своїй справі, доктор медичних наук Ольга Богомолець.
        В інших випадках парні назви з формальними показниками жіночого роду (іменники парного роду) утворюються за допомогою цілого ряду фемінізувальних формантів -к(а), -иц(я), -ниц(я), -щиц(я), -ес(а), -ис(а), -л(я), -ух(а): журналіст — журналістка, піаніст — піаністка, дегелат — делегатка, секретар — секретарка, касир — касирка, спортсмен — спортсменка, селянин — селянка, львів’янин — львів’янка, фельдшер — фельдшериця, льотчик — льотчиця, провідник — провідниця, розвідник — розвідниця, жнець — жниця, продавець — продавщиця, союзник — союзниця, письменник — письменниця, реготун — реготуха, шептун — шептуха, поет — поетеса, праля, ткаля, пряха.
        Проте в українській мові не всі парні іменники жіночого роду є семантично тотожними до іменників чоловічого роду, від яких вони утворені: математик «вчений в області математики»; «учитель математики», математичка розм. «студентка математичного факультету», «вчителька математики»; секретар «службовець — діловод», «виборний керівник якої-небудь організації, якогось органу; особа, що очолює організаційно-адміністративний або виконавчий орган міжнародної організації», секретарка «службовець-діловод». Частина таких назв є експресивно-оцінними порівняно з відповідними чоловічими назвами, вони несуть на собі відтінок зневажливості: директор — директорша розм., директриса розм.
        Неоднозначним є ставлення вчених до сучасних неологізмів типу бізнесмен — бізнесменка розм., бізнесменша розм., знев., прозаїк — прозаїця, прозаїчка, прозаїкиня розм., знев. У сучасному мовленні (частіше у мові засобів масової інформації) функціонують фемінативи типу професорка, професориня, професореса, професориса, професориця, що, порівняно з назвами професорша та професориха, претендують на стилістично нейтральний статус. Однак у реальному функціонуванні вони суттєво відрізняються від чоловічої родо-особової назви професор і набувають у реальних контекстах виразних оцінних та експресивних (частіше негативних) конотацій. Саме тому в офіційному та науковому мовленні українська мова віддає перевагу вживанню назв чоловічого роду на позначення і чоловіка, і жінки з контекстуальною ідентифікацією їх реального родового значення.