Київ, температура повітря (°С)

 

 

---

 

Екс-пекс-фекс

 
Втрата дефіса в назвах з префіксом екс- це одна з небагатьох суто орфографічних змін катастрофічної реформи 2019 року. Підготовлена ще в 60-і роки в радянському мовознавстві під прозорим ідеологічно вмотивованим приводом простонародного спростачення написання для неграмотних робітників з селянами зміна виявилася для мене чи не найнеприємнішою. Проявляється її дикість у неабиякій незручності читання реформованих текстів без дефісів, коли в штучно візуально збільшених, громіздких і невпізнаваних з першого погляду нових словах втрачається наголос, губиться значення. Інколи доводиться подумки повертатися, щоб віднайти смисл: екс-позиція та експозиція, екс-порт та експорт, екс-курс та екскурсія, екс-тракт та екстракт, екс-тер’єр та екстер’єр, екс-преса та експрес, екс-гума та ексгумація і т. д. У цьому класі слів надовго створено безлад.

Не обійшлося і без новостворених проблемних місць. Нехай власні назви дефіс ще зберігають, утворюючи великий клас винятків, повністю знищуючих гадану простоту. А що робити, коли назва до того ж так звана, подається в лапках? Особливо в необхідних лапках. Наприклад, як реформаторам тепер написати екс-«мер» про призначених російськими окупантами «народних мерів»? Помічаю, що начотчики не заморочуються і в цьому випадку, просто викидають дефіс, викочуючи читачам, котрих явно не поважають, свої шалені конструкції, на кшталт екс«мер», екс«беркутівець» тощо. Додає кумедності сліпе застосування правила про боротьбу з дефісом до якихось екс-віце-прем’єр-міністрів та інших.
 

Великі числа мрій

 
Посадити мільярд дерев! Як красиво і гучно звучить це чергове владне вкидання в інформпростір. Порожнє, чергове цілком порожнє вкидання в одному ряду з аналогічними прожектами, на кшталт нещодавно вкинутого наміру створити надсучасний університет на золотих гектарах виставкової землі.

Таку вже маніру роботи з суспільною думкою демонструє теперішня влада, що вийшла з шоу-бізнесу, де остаточний результат це зовсім не мільярд дерев, а отой інформаційний шум у перший день новини. Критичні коментатори не полінувалися порахувати, що для висаджування такої кількості дерев потрібні неймовірні людські та матеріальні ресурси, що їх уряд не мав і не матиме. Але новина вже відіграла, завтра про неї ніхто не згадає.

І це ще в тому разі, якщо рахувати одноразову акцію. А втім, посадити дерево — це не посадити дерево і забути. Це ще кілька років обслуговувати його, поливати, поки приживеться, оберігати від комах, примх погоди та людей. За останні кілька років я висадив вісім саджанців дерев, з них три вже загинули, самі не прижилися чи були зламані бовдурами-комунальниками. І в наступний рік під великим питанням виживання ще двох; буде дивом, якщо переживуть. Виходить співвідношення три до восьми. Кущів навіть не рахую, вони гинуть і знищуються у ще гірших пропорціях.

Тож посадити мільярд дерев з турботою про результат — означає висадити два-три мільярди саджанців, забезпечуючи їх виживання перші кілька років. Хто це робитиме, на які кошти, навіщо? Великі гасла, великі мрії, велика порожнеча. Сміття на вході, сміття на виході.
 

Укрпоштова доставка

 
Відкрив і перевірив на практиці нову для себе електронну букіністичну книгарню Biblio.com. 12-14 квітня замовив через неї шість книжок з різних приватних крамниць США, обирав подешевше. Намагався ще трохи економити, тож дві з них знайшов у Великій Британії, звідки пересилка коштує менше.

Зрештою книгарня відпрацювала пречудово, але купівля водночас виявилася перевіркою ефективності «Укрпошти», яку вона пройшла зі скрипом. Хоча початок був дуже навіть обнадійливий. Уже 5 травня на телефоні прочитав повідомлення, що можу зайти за одним міжнародним відправленням у своє відділення. Як усе технічно, зрадів я. Першою тільки з телефонним повідомленням прийшла книга, замовлена чи не останньою, тут продавець SequiturBooks з Меріленду вийшов переможцем у моєму особистому заліку. Але одразу зайти на пошту не зміг, і прийшовши після свят, зіткнувся з призабутим уже хаосом державних служб. Вони не квапилися. Черга. Відправлення шукали півгодини, періодично натякаючи, що загубили, могли відправити назад, або що я повинен буду доплатити за зберігання (свята не зараховуються, тож надбавки в них цього разу не вийшло), і я вже був радий, коли нарешті віддали довгожданий пакет.

Для проформи запитав, чи немає для мене ще відправлень, не передбачаючи підступу. Працівники теж для проформи пошукали, порилися в комп’ютері, і відповіли, що більше нічого немає. Але вже за кілька хвилин, піднімаючись додому, зі здивуванням дістав з поштової скриньки папірець з поштовим повідомленням про ще одне відправлення, вже з іншим номером, про яке на телефон нічого не приходило. Негайно повернувся у відділення з цим папірцем. Черга, тягнучка. Там знову півгодини порилися, діставши звідкись нарешті посилку з Dunaway Books з Міссурі. Друге місце заліку. Але тепер я так просто не відставав. Змусив поштарів перевірити систему по всіх телефонах, по всіх варіантах прізвища (виявилося, що з латинським алфавітом у операторів проблеми, потрібно викликати перекладача, щоб записав правильно). І раптом виявилося, що у них уже пару тижнів лежить іще одна моя посилка, Grendel Books з Массачусетса, третє місце, запакована найкраще з усіх, у велику коробку з пінопластовим наповнювачем. І про неї, каже комп’ютер, навіть комусь відсилали СМС, але кому — невідомо. На цій коробці телефон не було написано, тож система «Укрпошти» звідкись підтягнула абсолютно чужий номер, на нього і відправили повідомлення, не турбуючись продублювати папірцем.

Минуло ще два тижні. Вже гадав, що з останніх трьох відправлень діждусь хіба що однієї книги, теж з США, що, як свідчила система відстеження за номером, давно перелетіла океан і чи не місяць пролежала в Цюріху, поки минулого понеділка не одержав повідомлення на телефон і про неї. Британці ж одразу економили, і номери відправленням узагалі не присвоювали, відправивши обидві книги звичайними бандеролями, покладаючись на випадок. Нарешті, сьогодні прийшов і на них папірець з відділення. 25 травня — сорок днів найдовший термін з найближчих за відстанню точок. Забирав усі три разом, але за зберігання якоїсь довелося таки доплатити пошті 20 гривень; так і не збагнув, у чому провина.

Зрештою зрозумів, що з нашою державною поштою треба докладати трохи більше зусиль для контролю відправлень, по можливості присвоювати і відстежувати міжнародні номери, періодично заходити у відділення, щоб перевіряти телефони, прізвища та варіанти. Про якісь поштові відправлення вони повідомляють на телефон, про якісь папірцем у скриньку, а про якісь узагалі можуть не повідомити. Тепер розумію, що рік тому не одержав ще дві книги тільки через цей брак контролю.
 

Травневі подорожі

 
Переяслав, Козелець та Біла Церква.
 

Філософські погляди та психологічні риси

 
Чудове інтердисциплінарне дослідження провели психолог Девід Яден та філософ Дерек Андерсон. Вони задалися питанням: «Чи визначають психологічні риси філосософські погляди?» «…як філософські погляди… співвідносяться з психологічними рисами у професійних філософів…».

Основні результати надзвичайно цікаві. Не було виявлено помітної кореляції між філософськими поглядами і основними демографічними характеристиками, такими як вік, стать, сімейний статус, дохід, етнічність, професійний статус. Також з конкретними філософськими поглядами не виявилася зв’язана жодна з п’яти модельних характеристик особистості (відкритість досвіду, добросовісність, екстраверсивність, погоджуваність та невротизм).

Натомість були виявлені наступні кореляції:
– теїзм зв’язаний з погоджуваністю;
– жорсткий детермінізм з низькою задоволеністю життям та депресивними станами;
– консеквенціалізм, реалізм, фізикалізм та кореспондентна теорія істини зв’язані з більшим інтересом до нумерології;
– віра в метафізичну можливість «філософських зомбі» зв’язана з добросовісністю;
– теїзм та ідеалізм, прийняття некласичної логіки зв’язані з переживанням власного трансцендентного досвіду;
– не-реалізм по відношенню до естетики та моралі з уживанням психоактивних речовин;
і т. д.
(«Психологія філософії: Зв’язок філософських поглядів з психологічними рисами у професійних філософів»; див. короткий опис з посиланнями на текст роботи).

Автори роблять висновок, що «між філософськими поглядами та різними психологічними рисами можуть існувати важливі взаємозв’язки. Отже, ці результати можуть викликати сумніви в адекватності суто раціоналістичної концепції переконань».

Додатково дослідники виявили, що праві політичні погляди зв’язані з кількома філософськими поглядами, такими як теїзм, лібералізм свободної волі, нефізикалізм та кореспондентна теорія істини.
 

Незнання і влада

 

Non inutile est desiderium in oblatione

 
Незнання наше і оточуючих, здається, не є проблемою саме по собі. Ба більше, проблема в побуті часто навіть не усвідомлюється, або сприймається яко неважлива. Справді, ми всі так чи так переконані, що одна, навіть найрозвинутіша людина, знає зовсім небагато, тоді як усі разом знають усе. Мають же знати, як стверджує відома приказка. Досить порадитися, обмінятися думками, щоб усі залишилися у виграші. А раптом навпаки, раптом «усі разом», коли ці всі збираються разом, не просто не знають усього, а й знають менше, ніж нічого, тобто мають у спільності абсолютно помилкові знання, помиляються систематично?

Страх має значення

 
Наша влада через свою традиційну некомпетентність провалила масову вакцинацію, — єдиний науково обґрунтований спосіб подолання пандемії, якщо відкласти в сторону питання природного колективного імунітету, — і тепер чиновникам доводиться старанно робити вигляд важливої урядової діяльності, запроваджуючи навмання локдауни з блокуваннями, — підтверджено неефективно витратний спосіб з численними побічними наслідками для економіки та здоров’я населення. Оскільки попередні хвилі ковід минулого року проявили сезонність, незалежно від урядових нефармацевтичних заходів, значить, не сподіваючись на доступну вакцину, нам залишається ждати хіба що зміни погоди. В буквальному розумінні погоди: на середину травня зі зростанням середньодобової температури та зміні вологості повітря рівень захворюваності, як можна гадати, знову повернеться до свого, тепер уже природного й назавжди, мінімуму. А поки бережіть себе! Бо ніхто більше цього не забезпечить. Найкращий спосіб боротьби з пандемією відомий — не заразитися самим.

Тим часом дивна тяганина навколо державної закупівлі вакцин (як виявилося, закупили і не ориґінальну, і не найкращу, і з такими побічними ефектами, що змушують більш вправні в медичній торгівлі урядування відмовлятися від неї) сколихнула хвилю побоювання серед населення самої ідеї вакцинації. Зрозуміло, принципові анивакцинатори завжди були й будуть. Можна пригадати численні попередні скандали з купівлею довідок для шкіл та под. Хоча варто особливо наголосити, це має бути невід’ємним правом людини — що вживати, а чого не вживати, що робити зі своїм тілом, а чого не робити; остаточне рішення має бути за окремою особою. Страх же завжди збільшує обережність перед невідомим і відключає розум, теж зрозуміло.

І от саме в цьому місці, в площині страхів виникає цікаве зіткнення. На нього побіжно звернув увагу Дональд Будро, котрий під час цьогорічного вражаючого згортання прав і свобод людини у світовому масштабі гучно закликає класичних лібералів принаймні не мовчати. Відібрані так просто права і свободи не повернуться просто з панської милості, це вже нова реальність з новими обмеженнями та перешкодами, додатковими паспортами, кордонами та заборонами. Відповідаючи на чергову критику, він слушно зуаважив:
 

«Якщо є прийнятним, як тепер, діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого коронавірусом, то чому неприпустимо діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого вакцинами? Якщо гідно похвали, як тепер, ставитися до навіть дуже незначної перспективи постраждати від ковід так, ніби ризик величезний, то чому гідно осуду ставитися навіть до дуже незначної перспективи постраждати від вакцинації так, ніби ризик величезний?
 
Я особисто не виступаю проти вакцинації. Але жодна вакцина — як і все суще в земній юдолі — не є безризиковою. Таким чином, надзвичайне лицемірство виказують ті, чий страх перед ковід змушує їх вважати, що навіть зникомо малі ризики шкоди від коронавірусу виправдовують уникання захворювання будь-якою ціною, але хто потім засуджує інших, чий страх перед вакцинацією призводить до віри в те, що навіть зникомо малі ризики заподіяння шкоди вакциною виправдовують уникання вакцинації будь-якою ціною.»

 
Питання дуже цікаве тим, що людські страхи, фобії ніколи неможливо порівняти на вагах раціональності. І навіть з найкращими, найдобрішими намірами не можна їх зверхньо іґнорувати.

P. s. На цьому тижні федеральний американський Центр з контролю та профілактики захворювань визнав, що ризик заразитися ковід через поверхні мінімальний, і ретельне прибирання відповідними дезінфікуючими засобами було зайве. Тим не менш, фіксація на дезінфекції поверхонь, гігієнічна показуха, уже призвела по всьому світу до надмірних витрат. Чергових непотрібних витрат, накладених урядуваннями, що змушені робити щось, щоби хоч щось робити.
 

У березневому київському лісі

 
Прогулявся по чудовому весняному лісу. Наче все готове до зеленого перевдягнення в найближчі пару тижнів. Деінде залишилися маленькі снігові плямки, ще стоїть крига на озері, але весна вже готується взяти своє.

Імітація урядової турботи

 
Погано, коли влада злочинна, дуже погано. Але чи виправдовує це владу халтурників їй на заміну, просто некомпетентну владу з її щирим бажанням робити добро? Гадаю, навряд чи. Межа між злочинним наміром та незумисним злочином через некомпетентність не є такою вже чіткою.

Останній приклад вражаючої владної некомпетентності — нове накладання суворих обмежень на економічну діяльність у Києві на три тижні, з 20 березня по 9 квітня. Цілий рік проваленого світового експерименту з упровадження локдаунів проти ковід у різних частинах світу, з українським досвідом також, для наших чиновників досі нічого не варті, досвід інших нічого не навчив, а отже маємо перевірити ще раз, набивши собі власні ґулі. Локдауни не працюють. Ніде не працюють. Ба все більше вражаючих даних, що їх шкідливість проявляється — і ще проявлятиметься! — у несподівано величезних втратах в інших сферах суспільства й економіки, перекладаючи непропорційні витрати і добробуту, і життів на найбільш знедолені й незахищені прошарки населення. Свідчення надходять з усіх усюд. На десятки тисяч збільшення дитячої смертності в Південно-Східній Азії, збільшення на чверть самогубств серед підлітків у США і т. д.

Але чи можна звинувачувати наших можновладців у черговому провалі урядування, якщо їм немає на що спертися, а необхідність негайних дій заради дій є відомою особливістю демократичної політики. Виборці все одно не оцінять зроблене представниками, покарають же за щось, що зовсім не стосується повноважень, як завжди.

Тим часом тверезі відповідальні політики навіть за цих несприятливих для розуму і раціональних урядувань обставин мають можливість проявити компетентність. Одним з прикладів успіху неочевидних політичних рішень під час пандемії демонструє американський штат Флоріда, де губернатор всупереч спокусі простого закриття економіки локдауном запровадив цілий комплекс заходів, спрямованих на певні групи, а не на всю громаду. Розшифровку та відео останнього круглого столу науковців, зібраного губернатором Рональдом Десантісом, варто переглянути, щоб оцінити, що навіть в умовах непевності й вимушеного політичного ризику можуть робити компетентні урядовці для визначення політики.
 

Нудна мова

 
Теперішня українська влада не оминає нагоди продемонструвати некомпетентність у кожній своїй дії. За останні роки важко пригадати, коли урядовці просто виконували б свої нудні буденні обов’язки, для виконання котрих їх, власне, обирали чи призначали. Великі кричущі випадки обговорюються чи не щодня. Провали у великих справах, але не менш соромно зацікавленій публіці цим незручним «іспанським» соромом за безліч їхніх дрібних некомпетентних дій.

Учора міністр юстиції розповів журналістам, що урядовці подали апеляцію на довгоочікуване рішення суду про скасування катастрофічного правопису 2019-го року. При цьому Д. Малюська досить одверто заявив, що оцінює імовірність програшу в 70% проти 30%. (Звісно, важко вигравати, коли про незаконність зауважило саме міністерство. Цифра також не випадкова, дві третини мовців не сприймають реформу.) Але для урядовця така оцінка неправомочності уряду не перепона, і він негайно поділився планами перезатвердити в разі програшу текст катастрофічного правопису через новостворену Нацкомісію, а всі процедури нехай ідуть собі в сторону.

Справді, Національна комісія зі стандартів державної мови, новітній орган державної влади зі спеціальним статусом, нині має повноваження затверджувати норми і правопис. Таких величезних повноважень у сфері мови ніколи ще не мала жодна урядова комісія в Україні. Спаде на ум чиновникам од мови затвердити латинку чи ярижку, то мають навіть такі повноваження. І призначені на надвідповідальну справу мови особи мали б самі публічно демонструвати бездоганний рівень володіння українською, додержуючись найменших стандартів, бо вони нині виступають стандартом для мови української влади.

Однак некомпетентність урядування проявляється і тут повною мірою. З публічних текстів цієї Нацкомісії стає помітно, що для її членів стандартна українська мова нудна, прісна. Про численні відхилення, стилістичні й граматичні помилки читачі їхньої сторінки у Фейсбуку давно зауважували зі здивуванням (*). Ці відхилення перенесено і на нову офіційну сторінку органу влади, де вже розміщено кілька повідомлень. Скажімо, чиновникам зі стандартизації мови нудним видається навіть стандартне слово стандартизація, вони раз у раз пишуть кумедне «стандартування». Іспити з мови також серед основних задач цієї Нацкомісії, але розібратися зі стандартною назвою процесу, на котрий призначали, їм нудно, тому в повідомленнях виникають малопоширені, розмовні, стилістично неприйнятні «іспитова робота», «іспитування» (замість стандартних екзаменаційна робота, екзаменування), дивацьке «покликання» (в стандартній українській покликання це «внутрішній потяг, призначення», тут же цим нудьгуючим мовним чиновникам за контекстом стандартне слово на позначення посилання в мережі, схоже, видається надто звичайним) та под.

Дивний час, коли влада цілковито відображає некомпетентність своїх виборців. І виборці ще хильнуть наслідків по повній програмі. Не тільки в зруйнованій стандартній мові.