Діаріуш або тиск слова

January 22, 2018

Відлуння Наполеона

 
Нещодавно видана в Москві багатосторінкова праця про Наполеона з новим поглядом і несподіваними акцентами сколихнула мережу настільки, що хвилі пробилися і до мене через політичні й мовні бар’єри. Звісно, книгу Є. Понасенкова «Первая научная история войны 1812 года» не читав, і навряд чи читатиму через брак спеціального інтересу до літератури ревізіонізму, але тут мене зацікавила не сама книга, а реакція на неї. «Значення — це відповідь», стверджував Морс Пекхем. Цього разу відповідь широкої публіки на нудне наукове дослідження подій двохсотрічної давнини перевищила всі найсміливіші сподівання на славу науковців будь-яких історичних періодів.

І що дивно, найбільше несприйняття й обурення російської публіки викликали звичайні прохідні тези про те, що основною ідеєю, майже нав’язливою ідеєю Наполеона з самого консульства було бажання миру та союзництва з Російською імперією. Що імперії абсолютно не мали принципових протиріч, їхні геополітичні інтереси майже не перетиналися; Російська імперія приєднувала Фінляндію і воювала з турками, Французька ж мала принципового ворога — Британію. Що так палко бажані Наполеоном союзи Петербурґа та Парижа руйнувалися з ініціативи російської сторони, яка і виступала аґресором, а зовсім не жертвою.

Фактично, Понасенков як вправний публіцист привніс до навколонаукового дискурсу про ті далекі часи чималу долю «антипатріотичних» художніх оцінок Різуном/Суворовим Другої світової. І публіка, незнайома навіть із загальною канвою подій 1812 року, кинулася запекло обстоювати принципову правильність своєї уявної спільноти, права вона, чи ні.
 

Advertisements

January 17, 2018

Школа для телебачення

Filed under: Мова, Розваги — maksymus @ 09:43

 
Учора натрапив на каналі «1+1» на новий укранїський серіал «Школа». Кількох хвилин вистачило, щоб оцінити посередню якість, недотягування акторів, орієнтацію на невибагливий смак аудиторії, звиклої до російського мила. Проте одну річ я відмітив надійно й безпомилково. І коли дивився потім у мережі критичні розбори та висміювання деталей, не випускав її з виду. Ця головна річ — серіал повністю україномовний. Фактично, «Школа» це один з перших, якщо не найперший сучасний міський серіал власного виробництва на українському телебаченні, український мовний режим якого незмінний весь час. Дивний, і дивно, що дивний, факт, який досі для мене переважує будь-які недоліки.

Колись з’явиться краща українська продукція, з ретельнішою роботою сценаристів, кращою роботою виконавців тощо тощо, але вона вже з’явиться саме завдяки школі «Школи». Бо українській україномовній продукції теж треба вчитися.
 

January 6, 2018

Персидські справи

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:00

 
Колись на світанку цивілізації велика перська сатрапія стала визначальною Іншою для греків і всіх їхніх європейських культурних нащадків, і з французькими лібералами, і з англійськими колонізаторами, і з нами включно. В ту древню епоху
 

«…була спущена залізна завіса: Схід проти Заходу, деспотизм проти свободи; встановлені дихотомії після греко-перських війн лунають крізь світову історію і їм, здається, призначено усталюватися ще більше, потроху, коли людина відроджує старі й відкриває нові способи для того, щоб піддавати тортурам свою душу» (О. Мюррей; цит. за: Історія європейської цивілізації… Х., 2016.)

Нині, спостерігаючи за іранськими масовими виступами проти патріархальної влади релігійних бородачів, можна лише дивуватися, шанувати, ба навіть заздрити сміливості й рішучості людей, котрі у своїх щирих прагненнях прав і свобод змушені переступати через найміцніші, найважчі перешкоди, що тільки знає людина, — через власну культуру, через власний триб життя. На таке спроможні тільки справді великі народи.


Тегеранська жінка, скинувши хіджаб, з легкої руки Масіх Алінеджад стала обличчям іранського протесту.
І навіть неважливо, що ця «ікона» теж є створеним, вигаданим, ба ні, правильно сказати уявлюваним образом. (Бі-бі-сі, 3 січня 2018)

 

January 1, 2018

З Новим 2018 роком!

Filed under: Розваги — maksymus @ 01:52

 

У ХВИЛЮ ВАЖНУ
(При стрічі з Новим Роком).
 
У хвилю важну приходиш отсе,
      Дорогий Новий Роче,
Як рідний наш край і людство усе
      Кайдани порвать хоче;
Як житє шумить, іде боротьба
      Серед обставин диких,
А в тій боротьбi рiшається судьба
      Вcіх малих і великих;
Як серця слабкі і душі малі
      В зневіру люту впали,
Як навіть з могил рицарі славні
      До борби повставали;
Як духом сильні падуть і встають
      Та й з рук не пустять зброї
І, як сатану страшна дусить лють,
      Що ми бажаєм волі.
                  * * *
У хвилю важну надходиш отсе,
      Дорогий Новий Роче!
З тобою судьба чейже принесе
      Щось нове та уроче.
Чей людство усе кайдани порве
      А ми здобудем волю;
І красше житє — щасливе, нове,
      Розпічнемо з тобою.
 
Сава Чернецький.
1916

 

December 29, 2017

Перпендикулярне бачення

Filed under: Вибори, Київ, Політологія — maksymus @ 10:47

 
У колонці «Даєш двопалатну Київраду!» на «Українській правді» (29 грудня 2017) член правління партії «ДемАльянс» пропонує партійне «бачення особливостей місцевих виборів у Києві в новому законі про столицю».

Треба ж так невдало пропонувати, що кожен пункт не просто промах, а прямо суперечить тому, що я хотів би одержати як київський виборець.

Спершу звичний для українських партій, створюваних як політичні проекти згори, а не від низових осередків, виступ проти мажоритарки. Пропозиція подається як фальшиво-зважена — «У світовій практиці мажоритарний підхід […] має низку успішних прикладів», «Але в українських корумпованих реаліях…» Наче до висновку прийшли після роздумів, але це ж не так. Насправді, партія, як і багато інших, пропонує відштовхуватися не від демократичних принципів збільшення представництва, зміцнення зв’язку виборця з представниками, а від тимчасової ситуації партійної зручності й відсутніх механізмах правоохоронної системи, що запобігали б підкупу виборців. У тимчасовій перспективі партійна система з відкритими територіальними списками, можливо, краща за просто партійну, але в країні з загалом нерозвинутою системою партій відмова від мажоритарки це довготривалий спосіб відокремити виборців од влади.

Не допоможе і наступна популістська пропозиція «ДемАльянсу»: «Представники з цього списку беруть участь в публічних праймеріз — вони презентують власне бачення, свої ораторські та професійні якості». Згадані вище «українські корумповані реалії» означатимуть перенесення корупції з дільниць на збори «праймериз». Ну, не заради ж самого ораторського мистецтва збиратимуться пенсіонери, щоби слухати невідомих їм партійців, не зв’язаних з громадою і проблемами округів, а поставлених згори на дільницю партійним списком.

Наступна пропозиція полягає в поверненні райрад у розрахунку на двопалатну Київраду. Просто повернення райрад, як нижчої по відношенню до Київради ланки самоуправління, можна тільки вітати. Але у вигляді другої палати — це просто дивовижне безумство, що зводить пропозицію на пси.

Те, що партія «ДемАльянс» абсолютно не виходить у своїх пропозиціях з демократичних принципів, і ладна погоджуватися з обмеженим представництвом, свідчить і неймовірний запропонований ними «запобіжник, який передбачає, що доля делегатів кожного району в нижній палаті Київради залежить від долі виборців, що прийшли на дільниці, а не від долі усіх зареєстрованих виборців». Чудовий подарунок корупційній складовій. Після відмови київським горожанам у праві обирати своє представництво у власних територіальних громадах і вибудування складних рівнів представництва, це не дивно. Але все цілком у річищі зменшення зв’язків виборця з депутатами.

Отже, в сухому залишку. Новостворена партія пропонує виборчу систему, де депутати для дворівневої міської влади обираються не від громад, а від партій. А щоб запобігти зрозуміло очікуваній аномії, небажанню виборців приходити на дільниці, щоб леґітимізувати це неподобство, «ДемАльянс» пропонує розважати мешканців через «праймериз» та обмежити представництво за допомогою «запобіжника».

Ет, хотів би побачити таку партію, яка виходила б у своїй політиці не з технології здобуття й утримання влади, а з демократичних принципів, для чого ця влада здобувається й утримується. Де виборча система орієнтується на горожанина, а не на партію, де влада здійснюється на основі волевиявлення, а не маніпуляцій з його обмеження. Звісно, це надто складно для недорозвинутої патерналістської політичної системи.
 

December 24, 2017

Флешмоб на Хрещатику

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 21:02

 
Побував сьогодні на флешмобі з загадковою для мене робочою назвою.
 


«Кава на Хрещатику» (24 грудня 2017 року)

 
Гідну жалю групку молоді всіх вікових категорій чисельністю в пару сотень голів можна бачити на знімку. Походив довкола знічев’я. Подивився на симпатичні обличчя київської блоґототи. Розгублені, політично дезорієнтовані, шукаючі якоїсь авторитетної команди, вони самі не надто розуміли, нащо зібралися, але намагалися всіляко підбадьорювати себе приємними словами й фантастичними проектами наступних неполітичних акцій. Не вірю, що такі взагалі можливі, адже акція чогось варта тільки тоді, коли планується наступний крок. Підтримувати владу — нерозумно, влада сама себе вміє підтримати і без вулиці. Виходити невизначено «за все хороше» чи «проти всього поганого» не має сенсу. Жартівливий плакат російською «Порошенко — наш президент вселенной» чи принизливо перевернутий за феншуєм прапор виглядали найосмисленішою плямою на акції; принаймні, ці люди твердо знали, чого хочуть. Мабуть, щось було в моєму погляді, скупчення на шляху по-військовому розступалися, коли проходив крізь них.

Да, і каву я не люблю…
 

December 21, 2017

Найдовша ніч

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 17:04

 
Дуже люблю цю пору року. Особливо день зимового сонцестояння. Древні календарі наче прокидаються наступної ночі, готуючись розпочати веселими святами початок справжньої зими й запустити відлік нового року. Відтепер кожен новий промінчик ранку пробиватиметься все раніше, а світло нового дня прибуватиме й прибуватиме, запалюючи новими надіями.
 

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

December 2, 2017

Віртуальні картки

Filed under: Інформація, Мережа, Розваги, Різне — maksymus @ 17:14

 
З купівлею через інтернет у мене завжди якось не складалося. Здається, зручний і швидкий спосіб поєднати продаж і купівлю, але кожного разу якісь банківські ускладення й побоювання шахраювання зупиняли бажання осучаснитися. Долати непотрібні перешкоди не хотілося, за єдиним винятком — книжки з Амазону, яким користуюся з далекого 98-го року. Тоді, для найпершої покупки відкрив свою першу пластикову картку, але хоча на всіх етапах повідомляв банківським працівникам Промінвесту, що картка мені потрібна виключно для розрахунків у мережі, зрештою через невідповідність класу жодного разу нею не зміг провести платіж. Як я потім тільки не переводив гроші, навіть випало скористатися банківським чеком. Багато коштів втрачалося на самих операціях, щоб називати інтернет-купівлю стандартною зручністю.

Усе-таки, цивілізація дійшла й до мене…

November 30, 2017

Тук-тук, я в ідентичності

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:54

 

«Тільки ті, хто мають ідентичність, можуть зрозуміти, чому хочеться її позбутися.»
Леон Візельтір. Проти ідентичності.

«Туманна», «незбагненна», «невимірна», «неоднозначна», «всепроникна», «наївна», «дуалістична». Це все кажуть про ідентичність, що чомусь завжди вислизає з-під найуважніших об’єктивів.
 

Насправді, ідея ідентичності не тільки допомагає подолати прогалину між «має бути» і «є», а й постає спробою погодити й поєднати те, що роз’єднала сучасність: правду і цінність, раціональність і традицію, знання і соціальну близькість, індивідуальне і колективне. Чим слабшим стає відчуття приналежності, тим сильніше прагнення створити, змінити чи викувати ідентичність. Вражає двоїстість ідентичності: обіцяючи подарувати вам незалежне існування як самобутньому, постійному й незамінному індивіду, вона водночас приберігає й тримає для вас безпечну нішу в громаді, з якою ви з тих чи тих причин ідентифікуєте себе більше, ніж з іншими групами.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 27)

 
Ідентичність наче розв’язує проблему сучасної кризи індивідуальності, відкладаючи в сторону великі ідеологічні проекти.
 

Проект Просвітництва відкидається і скасовується щоразу, коли ми виступаємо на користь раси, кольору шкіри чи класу, замість підтримувати права людини та солідарність як універсальний принцип. Значною мірою це стосується й ідентичності, що випливає на поверхню тоді, коли розпадається імперія, велика потуга чи правильний проект морального й соціальнього ладу. Ідентичності є руїнами Просвітництва. В певному розумінні вони є руїнами нашої віри в загальне людство.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 91)

 
Разом з індивідуальністю, що нині перетворюється на множинні ідентичності, втрачають підґрунтя лібералізм, консерватизм, соціалізм та інші всезагальні ідеології, звернені до індивідів усього людства. Окремі групи виокремлюють власні непроникні ділянки й діляночки, закриваючись ідентичністю від універсального в невибагливих захисних будиночках.
 

Ідентичність — як гріх: але хоч як ми їй опираємося, уникнути її не в силі.
(Семюель Хантінґтон. Хто ми?)

 

Older Posts »