Діаріуш або тиск слова

December 15, 2018

Київ, температура повітря (°С)

Filed under: Інформація — maksymus @ 08:08

 

 

 

April 10, 2021

Страх має значення

 
Наша влада через свою традиційну некомпетентність провалила масову вакцинацію, — єдиний науково обґрунтований спосіб подолання пандемії, якщо відкласти в сторону питання природного колективного імунітету, — і тепер чиновникам доводиться старанно робити вигляд важливої урядової діяльності, запроваджуючи навмання локдауни з блокуваннями, — підтверджено неефективно витратний спосіб з численними побічними наслідками для економіки та здоров’я населення. Оскільки попередні хвилі ковід минулого року проявили сезонність, незалежно від урядових нефармацевтичних заходів, значить, не сподіваючись на доступну вакцину, нам залишається ждати хіба що зміни погоди. В буквальному розумінні погоди: на середину травня зі зростанням середньодобової температури та зміні вологості повітря рівень захворюваності, як можна гадати, знову повернеться до свого, тепер уже природного й назавжди, мінімуму. А поки бережіть себе! Бо ніхто більше цього не забезпечить. Найкращий спосіб боротьби з пандемією відомий — не заразитися самим.

Тим часом дивна тяганина навколо державної закупівлі вакцин (як виявилося, закупили і не ориґінальну, і не найкращу, і з такими побічними ефектами, що змушують більш вправні в медичній торгівлі урядування відмовлятися від неї) сколихнула хвилю побоювання серед населення самої ідеї вакцинації. Зрозуміло, принципові анивакцинатори завжди були й будуть. Можна пригадати численні попередні скандали з купівлею довідок для шкіл та под. Хоча варто особливо наголосити, це має бути невід’ємним правом людини — що вживати, а чого не вживати, що робити зі своїм тілом, а чого не робити; остаточне рішення має бути за окремою особою. Страх же завжди збільшує обережність перед невідомим і відключає розум, теж зрозуміло.

І от саме в цьому місці, в площині страхів виникає цікаве зіткнення. На нього побіжно звернув увагу Дональд Будро, котрий під час цьогорічного вражаючого згортання прав і свобод людини у світовому масштабі гучно закликає класичних лібералів принаймні не мовчати. Відібрані так просто права і свободи не повернуться просто з панської милості, це вже нова реальність з новими обмеженнями та перешкодами, додатковими паспортами, кордонами та заборонами. Відповідаючи на чергову критику, він слушно зуаважив:
 

«Якщо є прийнятним, як тепер, діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого коронавірусом, то чому неприпустимо діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого вакцинами? Якщо гідно похвали, як тепер, ставитися до навіть дуже незначної перспективи постраждати від ковід так, ніби ризик величезний, то чому гідно осуду ставитися навіть до дуже незначної перспективи постраждати від вакцинації так, ніби ризик величезний?
 
Я особисто не виступаю проти вакцинації. Але жодна вакцина — як і все суще в земній юдолі — не є безризиковою. Таким чином, надзвичайне лицемірство виказують ті, чий страх перед ковід змушує їх вважати, що навіть зникомо малі ризики шкоди від коронавірусу виправдовують уникання захворювання будь-якою ціною, але хто потім засуджує інших, чий страх перед вакцинацією призводить до віри в те, що навіть зникомо малі ризики заподіяння шкоди вакциною виправдовують уникання вакцинації будь-якою ціною.»

 
Питання дуже цікаве тим, що людські страхи, фобії ніколи неможливо порівняти на вагах раціональності. І навіть з найкращими, найдобрішими намірами не можна їх зверхньо іґнорувати.

P. s. На цьому тижні федеральний американський Центр з контролю та профілактики захворювань визнав, що ризик заразитися ковід через поверхні мінімальний, і ретельне прибирання відповідними дезінфікуючими засобами було зайве. Тим не менш, фіксація на дезінфекції поверхонь, гігієнічна показуха, уже призвела по всьому світу до надмірних витрат. Чергових непотрібних витрат, накладених урядуваннями, що змушені робити щось, щоби хоч щось робити.
 

March 28, 2021

У березневому київському лісі

Filed under: Екологія, Життя, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 18:50

 
Прогулявся по чудовому весняному лісу. Наче все готове до зеленого перевдягнення в найближчі пару тижнів. Деінде залишилися маленькі снігові плямки, ще стоїть крига на озері, але весна вже готується взяти своє.

Кілька картинок з лісу далі…

March 19, 2021

Імітація урядової турботи

Filed under: Лібералізм, Політологія, Різне — maksymus @ 09:08

 
Погано, коли влада злочинна, дуже погано. Але чи виправдовує це владу халтурників їй на заміну, просто некомпетентну владу з її щирим бажанням робити добро? Гадаю, навряд чи. Межа між злочинним наміром та незумисним злочином через некомпетентність не є такою вже чіткою.

Останній приклад вражаючої владної некомпетентності — нове накладання суворих обмежень на економічну діяльність у Києві на три тижні, з 20 березня по 9 квітня. Цілий рік проваленого світового експерименту з упровадження локдаунів проти ковід у різних частинах світу, з українським досвідом також, для наших чиновників досі нічого не варті, досвід інших нічого не навчив, а отже маємо перевірити ще раз, набивши собі власні ґулі. Локдауни не працюють. Ніде не працюють. Ба все більше вражаючих даних, що їх шкідливість проявляється — і ще проявлятиметься! — у несподівано величезних втратах в інших сферах суспільства й економіки, перекладаючи непропорційні витрати і добробуту, і життів на найбільш знедолені й незахищені прошарки населення. Свідчення надходять з усіх усюд. На десятки тисяч збільшення дитячої смертності в Південно-Східній Азії, збільшення на чверть самогубств серед підлітків у США і т. д.

Але чи можна звинувачувати наших можновладців у черговому провалі урядування, якщо їм немає на що спертися, а необхідність негайних дій заради дій є відомою особливістю демократичної політики. Виборці все одно не оцінять зроблене представниками, покарають же за щось, що зовсім не стосується повноважень, як завжди.

Тим часом тверезі відповідальні політики навіть за цих несприятливих для розуму і раціональних урядувань обставин мають можливість проявити компетентність. Одним з прикладів успіху неочевидних політичних рішень під час пандемії демонструє американський штат Флоріда, де губернатор всупереч спокусі простого закриття економіки локдауном запровадив цілий комплекс заходів, спрямованих на певні групи, а не на всю громаду. Розшифровку та відео останнього круглого столу науковців, зібраного губернатором Рональдом Десантісом, варто переглянути, щоб оцінити, що навіть в умовах непевності й вимушеного політичного ризику можуть робити компетентні урядовці для визначення політики.
 

March 18, 2021

Нудна мова

Filed under: Мова, Політологія — maksymus @ 07:01

 
Теперішня українська влада не оминає нагоди продемонструвати некомпетентність у кожній своїй дії. За останні роки важко пригадати, коли урядовці просто виконували б свої нудні буденні обов’язки, для виконання котрих їх, власне, обирали чи призначали. Великі кричущі випадки обговорюються чи не щодня. Провали у великих справах, але не менш соромно зацікавленій публіці цим незручним «іспанським» соромом за безліч їхніх дрібних некомпетентних дій.

Учора міністр юстиції розповів журналістам, що урядовці подали апеляцію на довгоочікуване рішення суду про скасування катастрофічного правопису 2019-го року. При цьому Д. Малюська досить одверто заявив, що оцінює імовірність програшу в 70% проти 30%. (Звісно, важко вигравати, коли про незаконність зауважило саме міністерство. Цифра також не випадкова, дві третини мовців не сприймають реформу.) Але для урядовця така оцінка неправомочності уряду не перепона, і він негайно поділився планами перезатвердити в разі програшу текст катастрофічного правопису через новостворену Нацкомісію, а всі процедури нехай ідуть собі в сторону.

Справді, Національна комісія зі стандартів державної мови, новітній орган державної влади зі спеціальним статусом, нині має повноваження затверджувати норми і правопис. Таких величезних повноважень у сфері мови ніколи ще не мала жодна урядова комісія в Україні. Спаде на ум чиновникам од мови затвердити латинку чи ярижку, то мають навіть такі повноваження. І призначені на надвідповідальну справу мови особи мали б самі публічно демонструвати бездоганний рівень володіння українською, додержуючись найменших стандартів, бо вони нині виступають стандартом для мови української влади.

Однак некомпетентність урядування проявляється і тут повною мірою. З публічних текстів цієї Нацкомісії стає помітно, що для її членів стандартна українська мова нудна, прісна. Про численні відхилення, стилістичні й граматичні помилки читачі їхньої сторінки у Фейсбуку давно зауважували зі здивуванням (*). Ці відхилення перенесено і на нову офіційну сторінку органу влади, де вже розміщено кілька повідомлень. Скажімо, чиновникам зі стандартизації мови нудним видається навіть стандартне слово стандартизація, вони раз у раз пишуть кумедне «стандартування». Іспити з мови також серед основних задач цієї Нацкомісії, але розібратися зі стандартною назвою процесу, на котрий призначали, їм нудно, тому в повідомленнях виникають малопоширені, розмовні, стилістично неприйнятні «іспитова робота», «іспитування» (замість стандартних екзаменаційна робота, екзаменування), дивацьке «покликання» (в стандартній українській покликання це «внутрішній потяг, призначення», тут же цим нудьгуючим мовним чиновникам за контекстом стандартне слово на позначення посилання в мережі, схоже, видається надто звичайним) та под.

Дивний час, коли влада цілковито відображає некомпетентність своїх виборців. І виборці ще хильнуть наслідків по повній програмі. Не тільки в зруйнованій стандартній мові.
 

March 10, 2021

Не ґендеруйте мене

 
В одній проґресистській збірці робіт на типову для цього кола учених активістів тему про різноманітність та деколонізацію натрапив на цікаву статтю про структурні проблеми переходу між «інклюзивними мовами» при вивченні німецької. Стаття автора з Оклендського університету, ім’я котрої я навіть не стану пробувати записати кирилицею, починається дуже гостро й навіть захоплююче:
 

«„Будь ласка, не ґендеруйте мене!“ — Для мене не стало шоком повідомлення колеґи про те, що саме так заявив хтось зі студентів на курсах німецької мови в перший день першого семестру, щоб негайно залишити аудиторію і більше не повертатися. Викладачі іноземних мов дедалі частіше стикаються в своїй викладацькій практиці з проблемами, що виникають через структури, властиві мовам з розвинутою категорією роду. Багато які з мов приписують людям ґендер на основі жорсткого бінарного розділення (binary gender system), що відображає патріархатну, гетеросексуальну та ґендерну нормальність. Тому навчання мові часто стає однією з тих площин, де цим структурам влади надходить підкріплення.
 
У мовах з граматичною категорією роду правильне використання займенників, присвійних прикметників, закінчень прикметників або відмінювань залежить од статі (ґендеру) особи, до котрої звертаються. Більше того, ці граматичні поняття відображають чоловічо-жіночу бінарність, що виключає ґендерну нейтральність або змінність.»
 
Angineh Djavadghazaryans, 2020. “Please Don’t Gender Me!” Strategies for Inclusive Language Instruction in a Gender-Diverse Campus Community. In: Diversity and Decolonization in German Studies, ed. by R. Criser and E. Malakaj, 269-287.

 
Про видимість та реальність далі…

March 4, 2021

Біблія в науковому виданні

Filed under: Літературознавство, Різне — maksymus @ 19:00

 
Переглядаю чудову публікацію Чарльза Дарвіна «Походження видів» за редакцією Морса Пекхема з підведенням варіантів (a variorum text), призначену не стільки для читання, скільки для кращого розуміння ходу думки великого вченого на протязі багатьох років постійної переробки прижиттєвих перевидань основної праці. Уважний і надзвичайно ретельний редактор як професійний літературознавець знайшов особливий продуктивний формат розбору історії ідеї геніальної теорії Дарвіна через варіанти публікації автором її ключового тексту, зовсім не втручаючись в наявний матеріал.

І тут мені спало на ум, що інколи для довідки потребую не просто текст як є, а належним чином відкоментоване наукове видання біблійних текстів, Старого чи Нового завітів, апокрифів тощо. Не тлумачення, не черговий віросповідальний катехізис чи щось подібне, підготовлене в межах численних конфесій професійними богословами чи священиками, для котрих це богонатхненне Священне письмо, а також не забавні розваги критиків, на кшталт Таксилевих, а саме відсторонений науковий історичний, літературознавчий, філологічний, перекладацький тощо коментар тексту серед текстів з підведенням варіантів, з розбором відповідних зв’язків та под.

Напевно, такі видання існують. Не можуть же не існувати.
 

March 3, 2021

І знову пробують зупинити час

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 16:33

 
Останнє десятиліття допитливі історики території, на якій колись була Україна, напевно, називатимуть дивною божевільною добою з її перманентно безумною владою, невіглаським електоратом, випадковими непродуманими рішеннями заради рішень, що тільки створюють проблеми замість їх розв’язувати.

От і чергова спроба змавпувати росіян у їхньому переході на режим єдиного цілорічного часу, що віддаляє Україну від західних сусідів та всього розвинутого світу. Минулого разу уряд Азарова впроваджував повтор як одверте наслідування під приводом наближення до Москви, теперішня ж влада намагається лукаво впроваджувати на запереченні, вже як «Геть од Москви!», заспокоюючи можливе невдоволення через побутові незручності. Читати викочені публіці обґрунтування постанови від «слуг» можна тільки неабияк дивуючись з того, наскільки можновладці будь-якого партійного кольору зневажають місцеве населення: «забезпечити захист територіальної цілісності та зміцнення національної безпеки України», «зміни біологічних ритмів людини», «доведено, що переведення годинника не допомагає енергозбереженню», «близько 140 країн або ніколи не користувалися сезонним часом, або відмовилися від такої практики», «сприятиме євроінтеграційним прагненням України». Усе перераховане або маячня (як порівняння зі 140-ка країнами), або брехня (про відсутність енергозбереження), або недосліджені припущення на основі унікального досвіду інших країн, що не переноситься автоматично на український ґрунт.

Власне, поточна зелена влада ніколи не демонструвала адекватність, хіба що відтоптуючись на кожній проблемі. Маленьке питання в тому, на котрому годиннику зупиняться, на «зимовому» чи на «літньому». Тільки від цього залежить, жителі якої сторони широченної України першими завиють з туги за нормальним світловим часом, проклинаючи Київ зранку та ввечері. Підозрюю, що планують зрештою розв’язати проблему розтягнутої по широті країни за рахунок західної частини; облудні псевдопатріотичні гасла, що мають згодувати опонентам, чомусь наводять саме на таку думку.
 
Див. попередній запис про цей проект Стефанчука.
 

February 24, 2021

Злочини без складу злочину

Filed under: Політологія, Різне — maksymus @ 10:41

 
Однією з небезпечних реліктових функцій держави, до яких ми за байдужою інерцією продовжуємо ставитися поблажливо, є опікування моральною складовою підпорядкованого населення. Для феодальних країн, коли влада згори уособлювала батьків, а темні піддані дітей нерозумних, це могло бути нормою. Проте не в наш час людини як відповідальної за себе особи, для котрої влада це чиновники й менеджери.

Так, держави досі опікуються моральним життям горожан, коли криміналізують, скажімо, порнографію на папері чи в інтернеті. Особливо дивно буває дізнаватися, що в країні існують якісь спеціальні силові служби зі званнями і пенсіями за вислугу, що живуть на зібрані з населення податки, маючи своїм службовим обов’язком старанно вираховувати відповідні домашні відеостудії, де знімають «полуничку» для платної демонстрації заможним закордонним глядачам. Злочину як такого немає, але мораль підданих-як-дітей формально захищена.

Складніший випадок ставлення до населення яко до дітей, нездатних до самостійних рішень і відповідальності, коли йдеться про втрачені в результаті нерозумної економічної діяльності гроші. Для прикладу, це так звані обмануті «інвестори», недалекоглядні пайщики, що вкладали кошти в привабливі й ризиковані операції, а потім спокійно собі перекладали свої прорахунки на все суспільство. Держава-як-опікун. Чи ще приклад хитрунів на «євробляхах», котрі поруч з тими, хто платив за розмитнення автомобілей, вирішували економити обманом, вимагаючи потім з боку традиційно патерналістської держави особливого ставлення.

І ще значно складніший випадок, коли людина добровільно віддає гроші шахраям, але потім біжить по допомогу до держави. Цей шаблонний випадок повторюється дуже часто. Минулого тижня у Прилуках літня жінка віддала самозваним гадалкам близько мільйона гривень за «зняття неґативної енергетики». А рік тому на Херсонщині іншій жінці «лікарка» знімала «наврочення» за чверть мільйона. І в обох випадках втручалася держава, захищаючи нерозумних підданих. Такі випадки дуже дивні, бо насправді тут немає складу злочину. Для того, щоб відбулася подібна оборудка, принаймні сторона з грошима повинна щиро вірити в те, що взагалі існують такі речі, як наврочення, причина чи якась невидима погана енергетика. Фактично, з погляду цієї сторони відбувається цілком справедливий обмін грошей на «лікування», в яке сторона щиро вірить. Навіть, якщо після виконання «магічних» операцій проблеми не зникали, все одно, це така ж купівля надії, що й у кожній релігійній організації. (Прайс можна дізнатися на вході.) Неважливо, вірять самі священики в дієвість своїх молитв та замовлянь, чи ні. Для комерційної угоди головне, щоб вірила паства.

Проте з погляду держави ця послуга в якихось окремих випадках вважається одержаною, а в якихось — ні, а тому й угода одержувача такої метафізичної послуги і продавця недійсною й кримінальною. Проте, одержавши за свої гроші бажану послугу, навряд чи справедливо потім вимагати, щоб повернули гроші. Скажімо, я спершу добровільно плачу за спів вуличному музикантові. Потім вирішую, що виконання мені не сподобалося, або що переплатив, то маю йти до держави, щоб та змусила співака повернути гроші? Або я вирішив подарувати комусь певну суму, а потім передумав. Тут добровільність віддачі грошей руйнує весь склад злочину. Адже послуга була одержана, а фізично довести, що «неґативна енеретика» не була знята, абсолютно неможливо. Так само неможливо довести, що я не одержав задоволення від співу або від пожертви.

Людина має право на помилку, і має нести відповідальність за власні хибні й витратні рішення. Напевно, все ж таки, був повністю правий той швидко відставлений мер заваленого снігом техаського містечка Колорадо-сіті Тім Бойд, котрий різко висловився про те, що влада нічого не винна тим, хто має бути сам відповідальний за свій добробут. Бо варто вже знімати з урядувань цю функцію дивної батьківської опіки.
 

February 16, 2021

Трохи пошуку в соцмережі

Filed under: Мережа, Мова, Правопис, Розваги — maksymus @ 11:56

 

У глибинах людського несвідомого криється
всепроникна потреба в існуванні логічного,
осмисленого Всесвіту. Однак реальність
завжди переступає рамки логіки.
Принцеса Ірулан «Слова Муад’Діба»
(Френк Герберт «Дюна»)

 
Бавився з пошуком у Твіттері, закидуючи різноманітні запити. Переважно для того, щоб оглянути україномовне коло користувачів. У тій соцмережі є функція сортування за останнімі «твітами», що дозволяє в масиві реплік переглядати реакцію місцевої спільноти на різноманітні політичні події за ключовими словами. Людське невігластво і нераціональність бувають доволі забавні. Почав пошук з правопису:

«На уроці української мови вчителька висміяла новий правопис разом із моїми однокласниками, для них він смішний і „модний“, їм він ріже вухо, особливо „вольности“, „незалежности“ та ін. Мої друзі теж були в їх числі. Більше у мене немає друзів.»

Що ж, хороші учителі з нормальною реакцією зовсім не рідкість, за опитуванням «Всеосвіти» не сприйняли мовну реформу близько 70% учасників. При тому, що в коротких репліках Твіттера навпаки, помітно переважають типово дезінформовані користувачі з усіх боків, котрі або спрямовують свою ненавість на суд (замість того, щоб звернути увагу на провали влади, що просуває свої рішення з порушеннями, — свіжий твіт адвоката у справі) чи непатріотичне оточення: «правопис, перейменування вулиць, закони… що далі?», або на якісь зовнішні таємні ворожі сили: «правопис це взагалі річ яку нам сорос і геї нав’язують». Трапляються також сумні задумливі записи: «розмовляти то ще ладно, а ось правопис відібрав у мене щось чого вже не повернути». Так, втручання в мовну норму позбавило комфорту не тільки цього дописувача.

Натрапив і на такий коментар про твіт Зеленського китайськими ієрогліфами: «Не хило „новий правопис“ украинский язык поменял».

Сербські та інші південнослов’янські учасники додають жару. Їхньою кирилицею правопис також пишеться правопис, і теми з проблемами до болю упізнавані: «Отвори Правопис мало пре него што отвориш уста ’леба ти»; «передавање о судским органима ми држи неко ко ни правопис не познаје?!»; «И ти си нашао да причаш о правопису а пишеш туђим писмом»
 
* * *
Закинув у пошук запит «протязі», щоб ще раз полюбуватися на кретинів, котрі досі недолуго «виправляють» на протязіпротягом, бо десь щось од когось чули. Приблизно кожний десятий-двадцятий запис, таких у будь-якій соцмережі вистачає: «Викладачка говорить „кожна розумна людина повинна знати біографію Арістотеля“, але при цьому ця розумна людина каже „на протязі“. Ну чи не йолки палки…» А я дивлюся, розумні викладачі ще тримають марку (в хорошій науковій мові, справді, варто віддавати перевагу аналітичним конструкціям як точнішим); звідки ж невігласи беруть оці свої приколи? Хтось далі починає здогадуватися про довільність поради: «От я колись чув, що вживати „на протязі“ неправильно, бо це значить, якщо перекладати на російську, „на сквозняке“, але ж тоді „протягом“ буде перекладатися „сквозняком“. Ну і взагалі я не уявляю сит[у]ацію в житті, коли хто-небудь може вжити „на протязі“ в значенні „на сквозняке“».

Загалом бачу за населенням, що це явно не моя соцмережа.
 

February 6, 2021

Млн зпт млрд зпт трлн тчк смт впрс

Filed under: Історія мови, Мова, Правопис — maksymus @ 11:22

 
Не є секретом, що наші правописні реформатори, не маючи за собою власної наукової традиції дослідження мовної норми, не гребували переписуванням російських рішень. Одна цікава дрібничка заслуговує на окрему згадку. В нині скасований недолугий правопис 2019 року нащось поставили відоме правило російських коректорів про крапку зі скороченнями: «[…] без крапок […] Так само пишемо скорочення грн (гривня), млн (мільйон), млрд (мільярд), трлн (трильйон), смт (селище міського типу)». (Звісно, смт зовсім не належить до попереднього ряду назв, але це типова неакуратність укладачів, що найкраще засвідчує нерозуміння списуваного звідкись; мабуть, була довільна заміна крб проекту.) Наче цього було мало, припис далі повторено в примітці з розлогим роз’ясненням відмінності «стягненого» звукового складу слова (грн, крб, млн  і т. д.; тут крб забули прибрати) і «усіченого», коли крапка все ще має ставитися (коп., тис., дол.). Посилання на публікацію вимог держстандарту 2014 року для бібліографічного опису ніби закриває тему (чому раптом для опису? а якщо треба написати не бібліографічний опис?).

Не вдаючись до питання доречності чи недоречності такого розрізнення і виникаючих практичних проблем «стягнення» непрямих відмінків (якщо район — р-н, а районів — р-нів, то мільйон — млн, а мільйонів — млн, млнв чи все-таки млн.?), буде цікаво звернути увагу на те, що в цьому випадку поступове приведення правила до російської практики відбулося вже за часів незалежності. Причому сталося це не завдяки якимось глибокодумним мовознавчим обговоренням чи ретельним дослідженням, а через намагання узгодити рекомендації правопису з нормами держстандартів. Бо, незважаючи на те, що в російських редакторсько-коректорських порадниках вимога не писати крапку з’явилася ще півсторіччя тому, до українського простору офіційне пунктуаційне розрізнення стягнених та усічених форм за допомогою крапки потрапило тільки в другій половині 90-х, а саме через держстандарт 97-го року для бібліографічного опису. (Надзвичайно цікаво відмітити, що при тому, що в УРСР, відповідно до українських порадників, послідовно трималися крапки після скорочень млн., млрд. та под., знайомство з російськими дискусіями та посібниками того часу демонструють деякі діаспорні видання, де відмову від крапки після млн чи млрд можна доволі точно датувати між 1957 та 1959 роком, судячи з помітного переходу між 2-м та 3-м томом «Енциклопедії українознавства».)

Треба відзначити, що в російській мові немає правопису, є загальні правила та нормативний словник, на написання якого переважно орієнтуються мовці. І різноманітні російські довідники чи порадники ще не означали нормативності, що кілька десятиліть створювало певний різнобій у пунктуації. Норма могла бути змінена хіба що через академічний словник: якщо перше видання словника («Русский орфографический словарь», 1999) подавало скорочення млн., млрд. з крапками, то тільки друге (видання 2005 року) зафіксувало в російській мові сучасне нормативне написання без крапок. Так само і в українській практиці офіційність держстандарту бібліографічного опису 1997 року ще не означала нормативності скорочень (скажімо, з крапкою млн. видано енциклопедію «Українська мова», продовжували виходити підручники з мови).

У цьому дивному плетиві порад, норм і практики важко сказати, якою могла бути норма, якщо підходити суто з погляду розвитку української мови, не зважаючи на російські рішення. І якою їй краще було б бути в цьому випадку. Міркування про «стягнення» виглядає, на перший погляд, логічними, але хіба що для називного відмінка й провалюються на всіх інших. Якщо переглядати вживання скорочень, то крапка, схоже, на практиці найперше починає зникати в подвійних скороченнях (для прикладу, млрд карб. чи млн т.), але помітно переважає в загальному, не такому офіційно-коректорському вжитку.
 

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.