Київ, температура повітря (°С)

 

 

---

 

День післязавтра

 
У новинах кажуть, що уряд Гройсмана під кінець своєї діяльності зробив неймовірно підступну підлянку, — без обговорення в пакеті з іншими постановами на засіданні Кабміну просунули новий правопис. Можна привітати всіх нас ще з однією кризою. Мабуть, найгіршою з усіх, що загострилися цього року.

Новий курс у старому напрямі

 
Перша заява новенького Президента України одразу накреслила напрям політики до найгіршого ґатунку авторитаризму.

Недоторканність законодавців — це важливий елемент системи стримувань та противаг і в більш стійких демократичних режимах. Бідна та країна, де одна гілка влади закликає другу зняти з себе недоторканність, а громадськість чомусь не гнівно обурюється таким нахабним зазіханням на власні, громадськості права, а бездумно аплодує. Та вас же, сірих і убогих, якраз і позбавляють такої необхідної вам же системи стримувань, бовдури!

Недоторканність депутатів і призначена для захисту вибору від чиновників, для захисту представників перед свавіллям виконавчої влади. Коли Президент вимагає від депутатів зняти з себе недоторканність, ця вимога створює негайний конфлікт інтересів, який можна розв’язати тільки негайними перевиборами і парламенту, і Президента після зняття недоторканності хоч когось із них, бо така зміна негайно змінює баланси, на які ніхто не уповноважував. Надто, коли слідом іде заява про розпуск. Здається, нові обличчя цього взагалі не розуміють, або просто цинічно підіграють дезінформованості пересічного виборця.

Про популістичний мотлох для кретинів, що десятиліттями теліпають з року в рік, на кшталт недоторканності та владних привілеїв, див. старі записи: антиподи, привілеї, захист мандата, недоторканність, недоторканність полетіла.
 

Мниме гніздо слів

 
Прикметник мнимий у значенні «насправді не існуючий, уявний, гаданий» у словниках чудово поміщають. Але водночас ціле гніздо досить поширених на практиці, навіть у літературній практиці, слів з цим коренем і похідними перебуває наче в підвішенному стані.

Скажімо, досить поширене дієслово мнити «думати, гадати, уявляти, знати» (Желехівський) чи мнитися (замнітися «засумніватися»), прикметник мнительний, іменники мнительность, мнительство. Через нелітературність, з огляду на ять у староукраїнському слові мнѣніе, поширені також варіанти через і: мніти, мнітельний, мнітельность; хоча другій групі варіантів помітно перешкоджає омонімія (м’яти-мну-мніть).

У XIX — на початку XX ст. ще нерідко трапляється західноукраїнське мнініє, мніння (Вагилевич, Головацький, Франко, Андрей Шептицький та ін.) та великоукраїнське мнєніє (М. Старицький, Винниченко, Хвильовий, Петро Панч та ін.), що до нашого часу дійшло вже як спотворена передача російського стандартного іменника (Подерв’янський, Бриних та багато інших дописувачів соцмереж). Хоча, треба зауважити, що для старих текстів це мниме струнке територіальне розділення може виявитися досить умовним, з огляду на те, що йдеться про передані сучасним правописом тексти, де вимову ятя могли в перевиданнях стандартизовувати не так, як мали на увазі самі автори, незалежно від реґіону.

Староукраїнський ужиток пропонує ще непогані похідні: мнимати «думати, гадати», мнимання (мниманє, мниманьє).

Маю певне мніння, що стандартна група синонімів гадка, думка, опінія дуже, дуже втрачає без своїх бідних родичів: мнити, мніння. Та й прикметнику мнимий з далекими свояками пам’ять, сумнів, ментальність має бути сумно без них.
 

Дієслова успіху

 
Дієслова ми звичайно знаємо як частини мови, що є носіями динамічної чи процесуальної ознаки предмета. Коли уявляємо собі дієслова як такі, пригадуємо таблиці відмінювання, звичайні поділи, час, спосіб, рід, перехідність чи неперехідність… Проте є й тонші класифікації, продуктивні для деяких задач філософії мови, логіки, навчання, перекладу, інших теоретичних та практичних проблем.
 

Дієслова досягнення (achievement verbs) або інакше дієслова успіху (success verbs) — дієслова, котрі означають не тільки якусь дію, а й неявним чином виражають значення досягення певного правильного результату.

 
Якщо уважно розглянути дієслова чути, бачити, купувати, знати | читати, малювати, полювати, вірити, то перша четвірка слів відрізнятиметься від другої тим, що в них передається не тільки сама дія, а й міститься приховане вираження позитивного результату цієї дії. Самі дієслова містять додаткове значення, що людина не помиляється, пор.: «Я купую річ» / «Я малюю річ».

Помітив це приховане значення англійський аналітичний філософ Ґілберт Райл (Ryle). У книзі «Поняття свідомості» (1949) він виділив кілька особливих категорій дієслів. Звичайні дієслова задачі (task verbs), такі як полювати чи читати значать тільки дію, наприклад, «вірити — дієслово, що означає тенденцію, але при цьому не несе конотацій, що вказували б на те, що це тенденція здійснювати чи розуміти щось правильно». А от дієслово успіху «знати — це дієслово, що означає здатність, причому здатність успішно здійснити чи зрозуміти щось правильно». Неможливо невдало перемагати, запам’ятовувати, знаходити чи помилково спостерігати, прибувати, приваблювати, вчити. Відмінність дієслів успіху полягає в специфіці використання, вони, як одразу помітив Райл, належать «не словнику гравця, але словнику судді». (Подальший розвиток цієї, первісно ще арістотелівської думки, привів Зено Вендлера до виділення чотирьох категорій дієслова.)

Використання слів успіху обертається проблемою спостерігання, проблемою обґрунтування, проблемою упередженості. Висловлюючись природною мовою, людина невідворотно сприймає, оцінює, бачить, додаючи приховане значення. Адже всі дієслова сприйняття, відчуття, спостереження є дієсловами успіху, вони вже включають досягнення набуття знання про світ.
 

Запона перекладу

 
Розбирався з українськими відповідниками групи слів ignorance, ignorant. (Поки не розібрався, але тут більше справа контексту. Словники подають «незнання, необізнаність; неуцтво, неосвіченість; нехтування, іґнорування, відхилення; невігластво; нетям».) Зрозуміло, поліз у доступну перекладну літературу, і одразу зачепився за приклад з українського перекладу Джона Роулза — the veil of ignorance «запона незнання». Думав, що це тільки я такий ignorant, не розумію глибини творчої думки, яка призвела до вибору слівця, що його, може, чував раз у житті. Але ж, ні:
 

«Одним з ключових елементів Ролзового термінологічного каркасу є поняття „the veil of ignorance“, еквівалентом якого в перекладі О. Мокровольського виступає вираз „запона незнання“. Однак, запропонований в даному випадку варіант, на наш погляд, не може бути визнаний адекватним. (…) Індивіди ніби знаходяться за напівпрозорою завісою – і це є саме та асоціація, яку Дж. Ролз має на меті закріпити за винайденим ним терміном. Тому, на нашу думку, адекватним перекладом для „the veil of ignorance“ буде „завіса незнання“, яка на противагу непрозорій „запоні“ дещо все ж таки залишає видимим, тобто відомим, для індивідів.»
(Наталя Кудрявцева. Специфічні особливості перекладу філософських текстів.)

 
Практика — критерій істини. Перевірка вживаності виразів, перекладного запона незнання та зрозуміло очікуваного завіса незнання, унаочнює, що українська термінологія усталюється поза перекладами. Два переклади Роулза (під іменем Ролза) вийшли друком майже двадцять років тому. За цей час дивацька запона була згадана у наукових статтях «Академії» тільки двічі, а в загальному пошуку менше десяти разів. Завіса незнання два десятки та півтори сотні разів відповідно. Це означає, що ці українські переклади не читали. Просто не читали, або свідомо не зважали на перекладацькі кумедності.

Це просто приклад, як щире прагнення відроджувати мову проти течії призводить до протилежного результату, до розривів українського гуманітарного простору, де взагалі неважливо, що і хто робить. Через граничну роздрібненість поглядів і можливостей для просування відхилень не усталюються власні назви, калейдоскоп термінів. І кожній дійовій особі на цьому просторі доводиться починати все з початку, починаючи з мови, не відчуваючи жодної надійності зробленого попередниками.
 

Чи можна вимагати кращого?

 

Правом голосу мають бути наділені тільки знаючі
 
Джейсон Бреннан, професор стратегії, економіки, етики і публічної політики Джорджтаунського університету. Останні монографії: «Ринки без кордонів» (2015, у співавт.), «Етика голосування» (2011), «Проти демократії» (2016).
 
 
        Хто повинен бути наділений владою: меншість чи більшість? Концентрація влади в руках меншості — при монархії, диктатурі або олігархії — призводить до зловживання владою для отримання особистої вигоди за рахунок інших. Однак при поширенні влади серед більшості, як це робится при демократії, голос кожної окремої людини перестає мати значення, тоді як більшість голосуючих складають невігласи, упереджені та непоінформовані.
 
        Отже, маємо дилему.
 
        Республіканська представницька демократія намагається знайти золоту середину: стримування і противаги, судовий контроль, біллі про права й виборні представники — все це призначене для того, щоб підтримувати відповідальність лідерів перед людьми, разом з тим стримуючи дурість неосвічених мас. Загалом, ці інститути працюють добре: як правило, при демократіях люди мають найвищі стандарти життя. А якщо ми можемо досягти кращого?

 

Епістократія

…всі політичні діячі брешуть, адже брехня лежить
у серці політики, особливо якщо вона демократична (А. Мотиль)

 
Ліберальна демократія нині стала цілковитим стандартом сучасного суспільства. Та хоча у світі після падіння комунізму нараховують понад 60 % країн, що формально мають конституційну демократію, нині тільки менше половини можуть бути названі повністю вільними. На практиці постають прикрими перешкодами різноманітні обмеження свобод, порушення прав людини, ба навіть виникають складні імітаційні авторитарні режими під виглядом демократії.

За минулорічною доповіддю «Фрідом хаус», «демократія зіткнулася зі своєю найсерйознішою кризою за десятиліття (…) На протязі дванадцятирічного ґлобального спаду, що почався в 2006 році, в 113 країнах спостерігається падіння, і тільки 62 демонструють поліпшення». Цінності, що втілює демократія, відступають у ґлобальному масштабі. Демократія втрачає позиції в США, антидемократичний вплив на сусідів поширюють Російська Федерація та Китай. Електоральні успіхи правих і лівих популістів у Європі засвідчують, що нові покоління виборців уже не можуть оцінювати переваги демократичної системи через противагу альтернативам так, як ще зовсім нещодавно могли ті, хто пережили фашистські та комуністичні диктатури.

Потрібно знаходити переваги в самій системі, але це зробити складно навіть на теоретичному рівні. Не існує єдиної ідеальної форми демократії, ба навіть означень її нараховуть близько двох сотень. Сучасна представницька демократія, президентська та парламентська, унітарна та федеративна, має численні вирішення проблеми участі та представництва, зіткнення інтересів та підпорядкування більшості, доступ населення до влади та контроль над нею, між партійним та територіальним поділом. Від кожного локального вирішення, від кожної реалізації залежатиме стабільність конкретної демократичної системи та її якість.

«Ніхто не стверджуватиме, що демократія найдосконаліша чи найрозумніша форма правління. Насправді ж давно було сказано, що демократія — найгірша, якщо не рахувати всі інші, випробувані людством…»

Дарницька сакура

 
Посаджена минулого року сакура дала великі рожеві квітки. Вже недарма були намагання прикрасити подвір’я.
 

Сакура (кінець квітня 2019)

 
Першу зиму щасливо пережили всі саджанці дерев, а от маленькі кущики форзиції були за рік зрізані, витоптані, переїхані автомобілями. Довелося підсадити нову посадку.
 

Голос як принципово досяжна нагорода за кращість

 
У будь-якій незрозумілій ситуації змінюй виборче законодавство. Напевно, перед виборами в Раду виборчі закони підправлять, але недоторканним залишиться священний принцип рівності голосів. Питання навіть не поставлять, і це дуже прикро. Але треба почати здалеку.

Коли маленькі маршрутні автобуси ще не запанували на київських вулицях, у комунальному транспорті часто можна було натрапити на картину, коли кондуктори, обходячи вагон, знаходили тільки одного платника — мене. Значна частина пасажирів з якихось причин не платили, оплату покривали розгалужені складні пільги. Усі місця зайняті, я один заплатив і стою, а пільговики за рахунок держави, тобто нас усіх, почуваються у всіх значеннях комфортно. Зрозуміло, така дивна система була неспроможна забезпечити належне транспортне сполучення інакше, ніж витягуючи звідкись кошти. Коли в Місті почали наводити економію, то на місце зручного великого транспорту прийшли малі приватні бусики, де з пільговиками поводилися просто: сплачуйте за проїзд. (У звиклому до халяви суспільстві як подушка безпеки перед вибухом незадоволення виникли навіть звичаєві способи визначення на око, чи може пільговик скористатися законним правом. Скажімо, власник підприємства міг виділити одне-два безплатні місця, і якщо вони вже вибрані, то наступним претендентам наполегливо пропонують сплатити, або почекати наступного бусика.) Роздуті пільги зрештою призвели до незручностей для всіх, прибутків для небагатьох, і непідраховуваних витрат, витрат, витрат за суспільний рахунок.

Цей день 101 рік тому. Вибори

 
Зближення дивні. Сто років тому українці теж брали участь у виборах і довиборах, на яких звичайно перемагали популістичні й анархічні сили. Їх перебіг, дійові особи і результати вже давно неважливі, але нерозв’язані досі теми політики все ті ж. Уважний спостерігач і чи не щоденний коментатор подій тодішньої Української революції, Сергій Єфремов залишив чудові газетні замітки, що нині дозволяють нам наче глянути на самих себе з часової відстані.
 

Боротьба з большевиками, хронічний міністерський кризис, пустування того або іншого з державних немовлят, дебати в Малій Раді, стосунки з німцями і т. ин. — держать нашу увагу переважно, коли не виключно, на самій високій політиці. Ми всі вибралися на коня цієї політики і сяк-так на йому їдемо — не завжди навіть додивляючись до дороги — і нам ніколи оглядатись навкруги. І так захопили активнішу частину громадянства справи високої політики, що поза нею ми нічого не розбираємо і хіба аж тоді тільки, коли враз втиснеться до нас силоміць яка-небудь життєва справа, як-от, наприклад, засів ланів навесні, ми трохи ніби приходимо до пам’яті од тих вічних змаганнів на високі політичні теми. (…)
 
(…) Поки ми будували державу, вигадували невдатні герби та вивіски заходжувались перемальовувати — земля утікала з-під ніг, і народ вийшов з-під нашого впливу. І знов опинилися ми в становищі, коли «в столицах шум, гремят витии», а десять верстов поза столицею не чутно вже й голосу їхнього, і весь резонанс губиться тут же на місці, вглиб життя не досягаючи. (…)
 
Все лихо нашої молодої державності в тому, що ми в твердій школі колишнього російського самодержавія засвоїли найгірші його сторони. Свою державу ми будуємо не знизу вгору, а навпаки — тільки вгорі, йдучи шляхом бюрократичним та централістичним. (…) Отрута централізму, проти якого ввесь час боролось українство, все-таки глибоко пройняла все наше життя. (…) Треба самий метод державного будування одмінити, тобто перенести центр ваги з форм центрального правительства на місця, на органи місцевого самоврядування. Треба будувати державу знизу вгору, і до того ж просто державу, не висовуючи на перший план її національних завданнів, не вливаючи державність у виключно українські форми, використовуючи всі живі сили без огляду на їхню національну приналежність. Робота величезна, робітників же взагалі мало, і кожен добрий робітник повинен знаходити собі оцінку як такий, а не тільки з погляду того, чи вміє він на місці «ї» з двома крапками поставити. Цього не вміють — треба в цьому признатись — і центральні органи, хоча мову та правопис зробили мірилом на всі речі і збувають часто добрих техніків тільки через те, що під згадану міру не підходять.
 
Добре організоване місцеве самоврядування, яке зуміє використати всі живі і до роботи здатні сили — єдине, що може українську державність справді на міцний поставити ґрунт. Од цього, напевне, потерпить дещо хвацька джигітировка на коні високої політики, форми центральних установ утратять трохи свого фольгового сяйва, зате і державність, і оті самі форми набудуть сили і непохитності. І тоді ми справді збудуємо державу, і вона самим ходом речей зробиться державою українською.
 
Сергій Єфремов. Новітній централізм. Нова рада. — 1918. — 19, 20 (6, 7) квітня. Цит за: Сергій Єфремов. Публіцистика революційної доби (1917-1920 рр.). — К., 2014. — Т. 1. — С. 576-581.

 
Помилки повторюються з вражаючою невідворотністю. І невивчені, вони змушують знову і знову перескладати провалені іспити, спалюючи через незасвоєння суворої науки безцінний час людських життів.