Київ, температура повітря (°С)

 

 

---

 

Жартики з несподіваним підтекстом

Ходять люди в масках
Бадьорії на вид.
Зразу і не скажеш
В кого з них ковід.

 
Люблю хороші жарти, навіть коли вони неполіткоректні, навіть коли неприховано складені проти всього того, у чому я цілком переконаний. Ба навіть, можливо, хорошими їх робить саме це особливе вміння перетнути межу так, щоб влучніше зачепити щось суттєве в ситуації.

Куди дійдуть

 
Влітку 2015-го, коли вперше вийшов на закупівлі в селище біля Яворівського полігону, де тоді проходив перепідготовку, розговорився «за життя» з п’яненьким місцевим мешканцем. На моє здивування, виявилося, що присутність і активізація військової частини селян зовсім не тішить. Пізніше дізнався, що місцеві мали якісь свої плани на військові гектари; за кілька років до того перекривали дорогу під приводом, що сусідня частина розносить захворювання. І всі ці своєкорисливі плани, очевидно, були віднесені вітром через початок війни, відповідно, через необхідну активізацію навчань. На швидко відновленому полігоні почали стріляти, греміти, перестали пускати випасати худобу, — селянам стало зрозуміло, що протестувати вже не випадає. Але незадоволення залишилося.

Насувається нова хвиля

 
Схоже, вже на наступному тижні Україну накриє хвиля «Омікрона». На графіках сусідніх країн (з одного напрямку цей шлях трохи раніше проходять Греція — Болгарія — Румунія — Молдова, з другого Італія — Австрія — Угорщина, з третього Німеччина — Польща — Чехія — Словаччина) хвиля виглядає наче вертикальною стіною захворюваності, за якою неодмінно слідує зростання госпіталізації та смертності. Якщо перше число (кількість випадків) суттєво залежить од режиму тестування в кожній країні, то останнє (рівень смертності) і є тим ключовим показником, до якого зараз прикута вся увага.

Моя стрічка злободенних новин

 
Кожного дня серед десятків та сотень інформаційних повідомлень натрапляю на такі, що їх варто якось відмітити. Ці новини звичайно губляться в загальному шумі. Не настільки важливі, щоб заради кожної створювати окремий великий запис, непомічені в коментарях до попередніх тем, вони, тим не менш, заслуговують хоч якоїсь уваги.
 

@maksymus

 
От з цим бажанням поділитися тим швидкоплинним, що мені цікаво, спробую поекспериментувати з форматом «цвірінькання», але, звичайно, не в неприємному Твіттері, а в свіжій, швидко зростаючій соцмережі. До мережі «ҐЕТТР» мене привабило те, що засновники прямо проголосили відмову від «культури скасування». А для великих установ з розгалуженими бюрократіями діє відоме правило — якщо прямо не проголошується, що установа права, то вона з часом сама собою схилятиметься в ліву потенційну яму.
 

Атеїсти за свободу

 
Справжня велич Сполучених Штатів Америки створюється недержавними організаціями. Тими численними добровільними об’єднаннями свідомих горожан, котрі, відчуваючи найменшу несправедливість навколо себе, гуртуються для тиску на урядування. Цю дивовижну особливість північноамериканських держав відмітив ше уважний Токвіль, зауважуючи її як спосіб подолання інколи болючих розбіжностей між двома основоположними принципами сучасного світу — свободою та рівністю.

Можна було навіть не сумніватися, що має десь існувати об’єднання, програма котрого абсолютно збігається і з моїми поглядами, що їх в Україні поділяють лічені відсотки розпорошеного населення. Так і є. На юридичну групу «Атеїсти за свободу» (Atheists for Liberty) я вийшов випадково за посиланням одного з авторів книги про «цинічні теорії», згадуваної в цьому блозі, — зовсім не дивно, що в своєму інформаційному колі за останні роки світової катастрофи прав людини я не розчарувався в жодному джерелі; фундаментальна вимога свободи й рівності особи абсолютно виключає погодження з владним примусом до будь-якої медичної процедури. Маючи різні думки, приймаючи різні рішення щодо вакцинації для себе особисто, розумні люди твердо додержуються головного — урядуванням неприпустимо зазіхати на права людини під приводом безпеки.

Як і всі інші, це недержавне об’єднання атеїстів США теж було створене для подолання дискримінації. Оскільки від обов’язкової вакцинації можуть бути звільнені особи за своїми релігійними поглядами, то вкрай несправедливо, що такого захисту за законом позбавлені атеїсти, котрі підходять до питання раціонально, без звернення до традиційних заборон вигаданого світу. (Це саме та дискримінація, з якою в Канаді мала справу біоетик Джулі Понессі, котра з етичних міркувань не вдалася до запропонованої їй керівництвом уловки виправдання своєї розсудливої відмови від вакцинації релігійною вірою.)

Викладені в меморандумі групи основні ідеї абсолютно розумні. І хоча це об’єднання далеко за океаном і вирішує проблеми, що мало стосуються наших реалій, просто приємно, що такі існують.
 

Справа про автономію особи

 
Цими днями Верховний суд США вирішує чи не найважливіше питання, що прямо стосується прав і свобод кожної людини на планеті. На планеті, що в безумстві страху через пандемію випробовує на міцність нову реальність, дивлячись на ходи сусідів, куди ще можна зайти. Якщо там вийде відстояти свободу, то й повсюди авторитаристи усіх кольорів матимуть більші проблеми у перебиранні собі влади. Якщо ж ні, межі контролю над індивідуальним простором особи буде посунуто ще трохи.

Хоча поки все йде до того, що буде ухвалено половинчасте рішення, — обов’язкова вакцинація може бути визнана неконституційною у застосуванні до приватних підприємців, але законною по відношенню до примушування федеральних працівників і службовців, — перші коментарі про перебіг засідань доволі песимістичні. Від суду, що має настільки величезні повноваження, настільки величезні можливості розібратися, сподівалися більшого. Принаймні кращого озвучення позиції позивачів.

«Сам розгляд цієї справи у Верховному суді свідчить про те, що в наших принципово важливих відношеннях між особою та державою щось суттєво зруйновано. І воно має бути виправлено. Та зрештою воно буде виправлено не судом, а скоріше кардинальними культурними зрушеннями, що стосуватимуться певних фундаментальних уявлень про саму свободу. Ми надто довго грали та надто довго ризикували. (…) Права людини та охорона громадського здоров’я надто важливі, щоб залишати їх на відкуп верховних судів.»
(Див. замітку Джеффрі Такера «Уберіть суди подалі від науки». Також зауваження Тобі Роджерса.)
 

Телевізійні розваги

 
Серіальний рік починається дуже непогано. Легкий «Навколо світу за 80 днів» (Around the World in 80 Days) наче свіжа хвиля настрою у швидкому темпі. Ловив себе на думці, що впізнаю призабуті прийомчики цього відеожанру, що були колись його родзинками, і зауважую, що так уже давно не знімають.

Та й завершився минулий теж оптимістично. Перший сезон «Фундації» (Foundation), при всій модній нині інверсії персонажів та перевигадуванні сюжетних ліній, гідний найвищої похвали. Сподіваюся, нарешті на екрани повноправно повернеться моя улюблена космічна тема.
 

З Новим 2022 роком!

 

НОВИЙ РІК
 
      Новий рік до нас прийшов,
      Пильно подивився,
      Все по давньому знайшов
      Й сльозою умився.
 
Утішаються одні,
Ридають другії,
Скрізь малюнки все сумні,
Столітні старії.
 
      І посивів в одну мить,
      Замахав рукою, —
      Думав землю він зустріть
      Зовсім не такою.
 
Олександр Тороп
1910

 

Курт Воннеґут. Харрісон Бержерон

 
Під наступаючий новий рік захотілося прочитати українською оповідання з найважливіших для мене, з мого, сказати б, «золотого фонду». Дуже коротеньке оповідання з усе більш актуальним смислом.
 

Курт ВОННЕҐУТ
ХАРРІСОН БЕРЖЕРОН
 
        Рік 2081. Нарешті всі рівні. Рівні не тільки перед богом та перед законом. Рівні взагалі у всьому. Ніхто не розумніший за інших. Ніхто не виглядає краще за інших. Ніхто не сильніший, ніхто не швидший за інших. (. . .)

 

Репоганізація Заходу

 
Крістофер Колдуелл у своїй постійній колонці в «Нью-Йорк Таймс» висловив дуже плідну думку, що зачепила мене тим, що є чудовою спробою дати комплексну відповідь на багато моїх непроговорених запитань. Надає певну дослідницьку оптику.

Замітка називається «Чи повертається Захід знову до язичництва?» (29 грудня 2021 року). В ній автор зауважує, що покоління «міленіалів» у віці до 40-ка років постає першим поколінням, в котрому християни становитимуть меншість. Далі, цитуючи французького політичного теоретика Шанталь Дельсоль, яка є автором книги «Кінець християнського світу», Колдуелл зауважує, що закінчується не сама християнська віра, а тільки західна культура, що сходить до християнства, тобто спосіб керування суспільствами, мистецтво, філософія та знання практичного світу, що виникли під його впливом.

А оскільки витоки наших культурних норм і моральних заборон так чи так сходять до християнства, ми тепер ступаємо на незвідану територію новітніх культурних воєн. Як-от відомих суперечок про одностатеві шлюби чи ґендерні займенники. Про «уокеїзм», про норму співжиття взагалі.

І отут він наводить чудову думку Дельсоль. Коли християнство встановлювалося в першому тисячолітті (ага, першому тисячолітті «нашої ери»), воно здійснило певну нормативну інверсію. Християни цінували й підносили те, що язичники римляни відкидали, і навпаки, знецінювали в ніщо важливі цінності попередників поган (paganus). Отже, ми тепер робимо не що інше, як репоганізуємося (repaganizing), здійснюючи нову нормативну інверсію.

А втім, що особливо турбує, цивілізація, що приходить на заміну християнській, не буде просто сподіваним атеїстичним запереченням. Виникає нова конкуруюча цивілізація зі своєю власною логікою, власним моралізаторством, нарешті, власною релігійною вірою в основі.