Діаріуш або тиск слова

December 15, 2018

Київ, температура повітря (°С)

Filed under: Інформація — maksymus @ 08:08

 

 

 

July 24, 2019

Памво – Памви – Памва

Filed under: Власні назви, Мова — maksymus @ 09:49

 
Чернече ім’я знаменитого староукраїнського лексикографа Павла Беринди (бл. 1565 — 1632)Памво́ (з грецьк. Παμβώ, лат. Pambo) — викликає певні труднощі при відмінюванні.

Проблема в тому, за якою відміною відмінювати, за першою ([Па́мва]: р. в. Памви, д. в. Памві, з. в. Памву, о. в. Памвою, м. в. Памві, к. в. Памво), чи за очікуваною другою (Памво́: р. в. Памва, д. в. Памву, з. в. Памва, о. в. Памвом, м. в. Памву, к. в. Памве)? Особливо потреба вибору проявляється в родовому відмінку. «Лексикон» Памви Беринди чи «Лексикон» Памва Беринди. Або ж не відмінювати взагалі, за сучасним прикладом іншомовних назв.

Хитання відмінювання сходить до староукраїнських часів. Календарне ім’я Памво (Памбо) могли відмінювати і так, і так. Скажімо, на титульній сторінці «Лексикона» зазначено: «тщанїεмъ… Памвы Бεрынды», наче за першою відміною. Але сам же Беринда в той же час друкує листки «от отеченика скитскаго», де була стаття «О преподобном Памвѣ Нитрийскомъ», де приклади різні: авву Памва (р. в., друга відміна), у Памва (р. в., друга відміна), але къ отцу Памву (д. в., друга відміна).

У фототипічному виданні вирішили не міняти традицію відмінювання за першою відміною (Памво-Памви), хоча пояснили додатково, що відтворювати за таким відмінюванням форму називного відмінка Памва неправильно, і що таке відмінювання мало б відбивати якусь говіркову форму (як у закарпатських говорах Петро-Петры, Илько-Илькы, або виникнути під впливом польської Fredro-Fredry).

Проте це рішення зберігати відмінювання за першою відміною (р. в. Памви) не знімає питання і називного відмінка (Памва чи Памво?), і його наголосу (Пáмва чи Памвá?). Відмінювання ж за другою (Памвó як Павло) такого ходу не потребує. І якщо вже стало сучасним українським стандартом передавати ім’я Беринди як Памво, а не Памва, як досі переважає в російських публікаціях, то немає причин залишати відмінки з іншої відміни. Тож варто відмінювати (кого?) Памвá Беринди, а не Пáмви чи Памви́.
 
 
Див. також: Беринда тлумачить вираз слуга народний.

Картинка до запису далі…

July 22, 2019

Пам’ятник Кулішеві

Filed under: Інформація, Київ — maksymus @ 06:40

 
Цей рік ювілейний: через кілька днів виповнюється 200 років з дня народження видатного Пантелеймона Куліша (1819–1897).

Збереження історичної пам’яті не є найсильнішою українською здатністю. Навіть для об’єктивно другої постаті нашого XIX сторіччя (другої після Шевченка, що сам ювіляр розумів, але не міг витерпіти) не вистачило національного українського ресурсу, щоб хоча б видати повне зібрання творів. Навіть про хоч скількись помітне відзначення також не йдеться. Можливо, ще через сто років відзначення буде трохи більш шанобливе.

Тим зворушливіше виглядають установлені на громадських засадах пам’ятники. Як-от цей, що сховався у дворику за Святою Софією.
 


Пантелеймон Куліш — мислитель, етнограф, дослідник, мовознавець (Київ, 2018)

Це незвичне погруддя встановили минулого року за будинком по вулиці Стрілецькій 4-6 (на карті).
 
 

July 21, 2019

Суфікси -чик, -щик як бідні родичі

 
Продовжу тему штучно знищуваних суфіксів. На контрасті до питомого, досить продуктивного суфікса -чанин, що, тим не менш, зазнає наслідків згубної уваги кабінетних пуристів, треба розглянути випадок суфіксів -чик / -щик (-чиц-я / -щиц-я), що їх також нині виганяють звідусіль. Під час цьогорічної реформи з правопису викинули навіть згадку про них з двома прикладами (хлопчик, прапорщик), а також вставили в обхід словників дивний пуржик «продавчиня» (замість очікуваної з цим суфіксом назви продавщиця).

Про особливий східнослов’янський суфікс далі…

July 18, 2019

Зіпсований телефон суфікса -чанин

 
Колись у записі про датчан я зосередився на історії української мови, визираючи назовні хіба що для порівняння та знаходження етимологічних зв’язків. А тепер вважаю, що цього було не досить. Під час правописних дискусій і здивованого читання довільних необґрунтованих у межах української мови змін, що одразу наводять на думку про підглядання до російських рішень, виробив перше правило: всяке твердження пуристів треба обов’язково перевіряти спершу на російських дискусіях.

Мабуть, усі стикалися з наївними застереженням проти суфікса -чани в назвах жителів. Не -чани, а -ці, — рекомендують третьосортні порадники та халтурні коректори, а перелякані словникарі підчищають словники. З типового для пуристів невігластва цю злу рекомендацію доповнюють абстрактними міркуваннями про те, що це нібито російський вплив, а також уже стереотипним камланням про «Наталку-Полтавку», а не полтавчанку. Абстрактні міркування це улюблений коник незнаючих і не бажаючих нічого знати про українську мову.

Абсолютно впевнений, нікому з тих, хто читає цей запис, не треба розказувати добре відомі речі, що суфікс -чанин не є ніяким запозиченням з російської, що він виник ще в давньокиївській період на основі -анин/-янин унаслідок перерозкладу відповідних твірних основ, що назви з цим суфіксом відомі в староукраїнських пам’ятках, що суфікс і досі має високу продуктивність, що назви з суфіксами -ани/-чани на території старожитних говірок поширені значно більше, ніж з -ці. Це елементарні емпіричні свідчення, що негайно руйнують абстрактні міркування. Але вже впроваджена такими міркуваннями політика непробивна: Коли прапор в’ється, про голову не йдеться! (*)

Про російську полеміку далі…

July 15, 2019

Насамперед

Filed under: Мова, Словник — maksymus @ 06:26

 
Завдяки вбудованому пошуку в цих вордпрессівських записах (і внутрішньому пошуку по коментарях) випадково помітив за собою забавну річ. Виявляється, я майже ніколи не вживаю прислівник насамперед. За багато років пошук знаходить усього тільки 3 (три) моїх приклади з 24 головних записів і 3 (три) зі 147 випадків уживання в коментарях, причому один раз це був стилістично обумовлений повтор речення з попереднього коментаря з цим прислівником, на який відповідав. Практично всі приклади вживання в цьому блозі були не мої (переважно в коментарях, але нерідко в записах, перенесених із «моїх» колишніх спільнот ЖЖ, а також у вкладених цитатах). Дуже здивувався цьому замовчанню, бо раніше не помічав за собою ніяких упереджень щодо цього прислівника.

Не впевнений, що надалі вживатиму частіше, але хоч так виправляюся, присвячуючи прислівнику насамперед цілий запис.
 
Картинка про насамперед далі…

July 14, 2019

Харем та гарем

Filed under: Історія мови, Мова, Словник, Фонетика — maksymus @ 07:34

 
У словнику Кримського (1924) натрапив на цікавий збій традиційної передачі назв з h:
 

рос. гарем — укр. харем, жіночі покої.
рос. гаремный — укр. харемний, харемовий.
рос. гаремница — укр. харемниця, харемна жінка.
рос. гаремщик, -щица — укр. харемщик, харемщиця

 
Тут одразу дві несподіванки. Передача початкового h- через х-, а не через г-, як було і російським, і українським орфографічним стандартом того часу. І суфікс -щик у назві харемщик, що приблизно в той же період ставав «токсичним», яко непатріотичний потрапляючи під увагу пуристів.

У російській гарем (1803) з французької, як зауважує Фасмер саме на основі початкового г-. Проте перші вживання неоднакові (гарем, гарам, харем). Скажімо, у Пушкіна (1830-і) переважає гарем, але трапляється і харем.

В українській після Шевченка, котрий кілька разів ужив і харем (1842), і гарем (1857, 1860), трапляється і так (Чайченко/Б. Грінченко, 1893: «Роскішний харем свій баша покида»), і так (НТШ, 1893: «як вежа дївчат, гарем»). Желехівський (1886) подає тільки гарем. Обидва варіанти з посиланням на Шевченка подає Грінченко (1905).

Отже, укладачі російсько-українського словника мали зробити свідомий вибір, і початкове х- тут не випадкове (як і суфікс, що нині вже в літературній мові «підчистили»). Рішення харем повторює потім Голоскевич (1929: «треба харем») та Ізюмов (1930). Але вже в 30-і український харем повністю зникає, заступлений гаремом.
 
Картинка до запису далі…

July 12, 2019

Розказує фантастичні речі…

 
Сучасні судові рішення бувають не менш цікаві, ніж за часів Гетьманщини. Так збіглося, що законопроект про «дематюкацію» негайно доповнився забавним практичним випадком, що має неодмінно стати мемом.

У містечку Тетіїв на Київщині 5 квітня 2019 року біля річки Роська близько 15 год. 30 хв. (ото вже судова мова яка точна) проходили збори місцевої громади з приводу зариблення річки. Місцевий мешканець, звертаючись до міського голови, назвав того по-простому гандоном, «чим порушив його спокій та громадський порядок».

Ну, назвав і назвав. Звичайна бурхлива громадська політика. Міський же голова виявився справжнім гандоном, подав на мешканця в місцевий суд і виграв. На відповідача було накладено штраф розміром 51 (п’ятдесят одну) гривню. Проте мешканець уже зрозумів, з яким гандоном має справу, і подав апеляцію, де довів, що насправді не лаявся, а порівняв мера-гандона з письменником-фантастом Івом Ґандоном, «оскільки вважав, що його опонент, як французький письменник, розказує фантастичні речі».

Власне, коли цю постанову писали, напевно, ржали всім Київським апеляційним судом:

Читати постанову далі…

July 9, 2019

Початок втрати спільного мовного простору

Filed under: Мова, Політологія, Правопис — maksymus @ 08:41

 
Коли я пробував прогнозувати наслідки непродуманого втручання в мовну норму, то передбачав, як виявилося, найоптимістичніший варіант. А треба було врахувати не тільки притаманний українському соціуму анархізм, брак соціального капіталу, що міг би стримувати хаос, а й непрофесійність наших ЗМІ, що з самого початку явно не змогли впоратися з задачею об’єктивного інформування суспільства, ставши першою жертвою своєї ж непрофесійності, партійності, часто фінансової незалежності від аудиторії.

Редакцію правопису ще не опубліковано в остаточному варіанті на папері з усіма необхідними для введення в обіг видавничими процедурами, до вересня відкладено підготовку схеми поступового впровадження мовної реформи в навчальний процес та офіційно-ділову комунікацію, ще не завершено судові оскарження ухвалення, а мас-медіа вже вибухнули численними відхиленнями, ставлячи в свої тексти ті елементи новацій, що їм подобаються (відповідно, відкидаючи ті, що не подобаються, або ті, про які не здогадуються). Наче ждали відмашки, що можна ламати мову.

Забавний хаотичний період. Наприклад, учорашня новина про те, як віце-прем’єра не пустили (неважливо куди), негайно дозволяє на відхиленнях самої назви посади побачити кон’юнктурні ЗМІ та шляхи взаємного переписування того самого інформаційного повідомлення. Один-два центри виробляють текст, одна-дві служби зі штатом редакторів переформульовують його під свої мовні приколи (викидають дефіс, переводять посаду з офіційної в просторіччя суфіксом), а решта «позичують», додаючи своїх особливостей для того, щоб відрізнятися в електронних пошукових сервісах. Можна навіть побудувати дерево шляхів перетікання новини та мовних викривлень у ній.

Виходить, українцям уже стало неможливо одержувати стандартну інформацію стандартною мовою. Українська стає надмірно витратною.
 

July 5, 2019

Період сутінків у парадному

Filed under: Життя, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 17:41

 
Якось швидко змінився дух часу. Я його помічаю не за якимись загальними великими подіями, а на самому, що тільки може бути, мікрорівні. Помічаю за собою.

Знову вкрали лампочку внизу на сходах у парадному. Цього разу викрутили разом з половиною плафона. Минулого року, навіть не задумуючись, поставив знову, це ж сущі копійки. Але сьогодні пройшов, глянув на порожній патрон, і нічого не відчуваю — байдуже. Так само цілковита байдужість до зламаного теж цими днями саджанця, за яким я доглядав минулий рік. Минулого року одразу замінив, поправив, підв’язав би. Тепер же — нічого.

Здогадуюся, що буде далі. Ніхто ж і не мінятиме. Коли повернувся після мобілізації, бачив наслідок недоглянутості світла в парадному. Варто було тільки рік не ставити нові лампочки, як у сутінках повиростали неприбрані купки вонючого сміття; самі ж люди, що тут живуть, спокійно йдуть і ліниво кидають собі недопалки, пляшки, залишки їжі, інший мотлох під ноги в темні закутки сходів, де «не видно». Поки завдяки мені було щоночі яскраве освітлення, і їм щось заважало, і бомжів не було. Що ж усе повернеться, справа найближчого часу.

І я знаю, за кого вони в переважній більшості голосували, знаю, що навколо мене не просто співмешканці, що бажають того, чого і я, поєднані спільним інтересом жити в доглянутому будинку, а мої громадські вороги. Тому байдуже.

Мабуть, колись знову настрій зміниться. Не може не змінитися.
 

July 4, 2019

Мін’юст визнав новий правопис незаконним

 
Під такими, або приблизно такими, «жовтими» заголовками ще з травня мали виходити журналістські тексти про мовну реформу в нашій пресі, якби в Україні існували незалежні мас-медіа. Проте досі українські журналісти не виконують свої функції об’єктивного висвітлення, повторюючи один за одним набридлу дезінформацію окремих кон’юнктурників чи конформістів од філології.

Коли в суспільстві щось не спрацьовує, з необхідністю виниклі лакуни доводиться закривати іншим прошаркам населення. Не спрацьовує військо, знаходяться добровольці та волонтери, не спрацьовує правоохоронна система, знаходяться віджиланти, не спрацьовує урядування, починаються майдани. Коли не працює журналістика, її роль так само змушені виконувати інші; добре, що соцмережі вже дозволяють це робити.

Юрист Ростислав Кравець, адвокат, віце-президент Світового конґресу українських юристів, одержав відповідь з Секретаріату Кабміну про обставини ухвалення сумнозвісної постанови № 437 від 22 травня 2019 року «Про питання українського правопису». Копію експертного висновку він опублікував у своєму фейсбуці. І от виявляється, що вже під час підготовки постанови були висловлені застереження про законність постанови з боку Мін’юсту, підтримані юридичним департаментом Кабміну:
 

«Водночас Мін’юстом висловлено застереження стосовно пункту 1 проекту акта, яким пропонується погодитися з пропозицією МОН та Національної академії наук щодо схвалення Правопису. Мін’юст зазначає, що Законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено. (…) Юридичний департамент підтримує застереження Мін’юсту.»

 
Отже, Міністерство юстиції України з підтримкою юридичного департаменту Кабінету міністрів України зауважило, що уряд не мав повноважень затверджувати постанову про схвалення правопису. Далі стає зрозуміло, що фінансовий відділ (за ним Мінфін і Мінекономіки) поклався на запевнення розробників проекту постанови, і повторив: «За інформацією головного розробника, реалізація акта не потребуватиме додаткових витрат з державного бюджету». Проте вже зараз по всій Україні при адміністраціях бюджетники навчають бюджетників новому правопису за бюджетні кошти, ця оцінка виявилася передчасною.

«Проект акта не має регуляторного характеру». Ця оцінка документа мала б остудити тих, хто відчуває якісь зобов’язання змінювати мовні звички.

З відповіді на запит юриста ми також дізнаємося, що на засіданні урядового комітету 2 квітня 2019 року рішення не підтримав міністр соціальної політики Рева А. О., а також заступник міністра юстиції з питань європейської інтеґрації Петухов С. І. Неназвані в документі застереження висловив також представник Президента (Порошенка).

Це та інформація, що повинна була бути оприлюднена значно раніше. Можливо, вона вплинула б на вибори, можливо, на той орфографічний хаос, що вже помітно розпочався, знищуючи офіційно-ділові та наукові перспективи української мови.
 
 
Додаток 9 липня: Висновок Міністерства юстиції за результатами правової експертизи… 22 лютого 2019 року: «До проекту постанови висловлюємо таке застереження:…законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено».
 

Older Posts »