Україномовний та українськомовний

 
До давно відомих складних прикметників двомовний, багатомовний, чужомовний, іншомовний та под. у мовній практиці другої половини XX ст. додалися нові складно-суфіксальні прикметники з опорним складником -мовний: англомовний, франкомовний, іспаномовний, тюркомовний, україномовний, російськомовний та ін., що були утворені зі скороченими основами прикметників — назв народів і мов: англійський, французький, іспанський тощо.

Спорадично вживані в українській літературі з 1960-х, спершу як спеціальні терміни гуманітарних дисциплін, а постійно й широко зі здобуттям незалежності й збільшенням потреби відокремлювати національну належність од мовної, такі прикметники були вперше зафіксовані в орфографічному словнику 1994 року [1], ставши відтоді звичним фактом мовної норми.

УКРАЇНОМОВНИЙ, -а, -е. 1. Який розмовляє, пише українською мовою. 2. Який створюється, видається українською мовою. 3. Населений людьми, які розмовляють українською мовою. [2]

Проте україномовні не були б україномовними, якби не створили чергову проблему на рівному місці, перевертаючи черговий прапор «за феншуєм». Поруч з основним варіантом прикметника україномовний, з’явився альтернативний — українськомовний. Поява варіанта не залишилася непоміченою мовознавцями:

Мирослав Попович про реформу правопису

   
Витяг із статті 2002 року про провалену правописну реформу, про підстави реформ узагалі, по слідах тодішніх мовознавчих дискусій у пресі.

Окупаційна археологія

    
Російські окупанти продовжують вивозити з Криму та частини Донбасу цінності, що належать українському народу. З підприємств, заводів, музеїв, галерей, дістають із землі. Нарешті в наших міністерствах слідом за військовими та артистами звернули увагу на заблукалих в Україні злочинних археологів.

«Культурні цінності, що знаходяться у музеях Автономної Республіки Крим, це музейні предмети, які є невід’ємною частиною державної частини Музейного фонду України і є власністю держави Україна, національним багатством, невід’ємною складовою культурної спадщини України та охороняються міжнародним та національним законодавством. Незаконно вивезені з території України культурні цінності підлягають поверненню в Україну. […]
Проведення будь-яких археологічних досліджень на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь становить порушення норм міжнародного та національного законодавства України. […]
Міністерство культури України закликає країну-агресора негайно припинити міжнародні правопорушення, а також вкотре звертається до міжнародних організацій з проханням вжити заходів до країни-порушника.»
(Заява Міністерства культури України, 3 липня 2017 р.)

Плани звернутися до міжнародних організацій з приводу незаконних розкопок на території окупованого Криму нарешті набувають перших вагомих обрисів у власних українських діях проти порушників. Якщо російські вчені, які раніше вільно проводили дослідження з дозволу добросусідської України, нині самі не розуміють, чи вдають нерозуміння того, що після окупації перетворилися на «чорних» археологів на окупованій території, то їм про це мають нагадати, як уже нагадують російським артистам. Проте злочини археологів-грабіжників значно серйозніші, це вже не перетин кордону, а грабунок. Як тут не згадати про німецьку нацистську археологію часів Другої світової, коли відомства Гіммлера і Розенберґа відправляли експедиції в Крим та Дніпропетровськ у пошуках ґотських старожитностей для обґрунтування витоків німецької історії. Ті окупанти в нас теж не своє шукали…

«Україна готується порушити кримінальні справи проти російських археологів, які з 2014 року в порушення міжнародних конвенцій і українського законодавства про охорону пам’яток проводять розкопки в окупованому Криму.»
(Список з 35 осіб окупантів передано в прокуратуру.)

Сумна доля історичних знахідок і на окупованих територіях східноукраїнських областей. Що залишиться після пограбування росіянами музеїв Донецька й Луганська, можна бачити на прикладі уже розграбованих підприємств.

Таємна змова проти мови

 
Створена два роки тому Правописна комісія ще нічим не проявила свою діяльність. Проте мовчання навколо її роботи не випадкове. З боку декотрих членів комісії просочуються скупі повідомлення про те, що цього разу реформатори вирішили вести атаку на мовну норму більш підготовлено, врахувавши попередні провали. І що вже восени 2017 року можна ждати несподіванок.

Один з маніяків реформи, О. Пономарів розповів про загальну кухню:

Певний час мала резонанс дискусія про правопис. Чи триває вона зараз?
Наразі не можу про правопис розповідати, бо я є членом редакційної ради (зі зміни правопису). У нас уже був на початку 2000-х років розроблений проект нової редакції українського правопису. І якби не почалося тоді всенародне його обговорення, то ухвалили б. Тодішній прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський, пам’ятаю, тоді дав інтерв’ю і сказав, що на що замінять. І почалося всенародне обговорення правопису. І почали будь-яку людину питати: а ви за те, щоб був «етер» чи «ефір»? А цього не можна було робити. Закон цей мовний ухвалюють тільки мовознавці. Коли лікарі роблять операцію, вони ж не запрошують слюсарів на консультацію, чи не так? Поки що не закінчилася робота робочої групи. Коли ми закінчимо і коли правописна комісія щось ухвалить — тоді розповімо.

Наскільки ця робота може затягнутися?
Не знаю. Там є дві антагоністичні групи і ми поки що не можемо дійти консенсусу. Є дві протилежні течії, бо нині працює новий склад груп. Одні хочуть щось міняти, а інші хочуть усе лишити так, як є. Питання тоді — навіщо було створювати цю правописну комісію?

Одержавши від суспільства відлуп минулого разу, реформатори пробують просунути свої ганебні зміни знову. Розуміючи, що у відкритій дискусії облуда про «справжню українську мову» не спрацює, роботу правописної комісії утаємничили. Мало того, всередині самої комісії було створено іще закритіший гурток.

Уникання всенародного обговорення не випадкове, адже відновлення комісії відродило сподівання реформаторів протягнути зміни мовної норми, що не стосуються власне правопису. Скажімо, не є справою правопису розв’язувати питання передачи іншомовного звука [h], як не є справою правопису визначати, як правильно, Віфезда чи Бетесда. (Приклади підлотного просування мовних хотілок можна вже багато років бачити на сторінках журналу «Українська мова» в колонках консультацій та ухвал вченої ради. Ба навіть офіційні відповіді на запити про розв’язання правописних питань до Інституту української мови повертаються з обманом, зокрема, в частині поширення «дев’ятки» на власні назви.) Правописними питаннями є власне те, що писати з великої літери, що через дефіс чи окремо, що в лапках. Але жодним чином не накидати загальні норми там, де їх не може бути.

Про виділення робочої групи, про втаємничення пропонованих змін, про обмеження кола обговорення через побоювання неґативної суспільної реакції, про терміни напрацювання інформація скупо доходить через прихильних до змін блоґерів

Контекст для монумента

   
Попередній запис про пам’ятник російському поету несподівано зібрав найбільшу разову читацьку аудиторію, яку я коли-небудь мав. Внутрішня статистика системи засвідчила за кілька днів понад півтори тисячі відвідувачів з усього світу, які прийшли переважно з понад семи десятків перепостів у Фейсбуку.

Читачі загалом вірно зрозуміли основний посил про гібридну війну і її різноманітні прояви. Але частково російська задумка спрацювала саме так, як і планувалося групою впливу, — обговорення часто переходило в площину визнання абстрактної загальносвітової геніальності використаного як зброя поета, занурювалося в походження чи біографію, а отже російська аґресія в такому дискурсі кудись дивом зникала, українці опинялися самі в «скрутні часи», згадуючи знову ганебний виступ з відкриття, наодинці зі «своїм минулим» і «своїм корінням», ще раз розділені по новому розлому в «своїй Батьківщині» на хороших, і поганих, цього разу відносно ставлення до «свого таланту». Тобто, як і задумували організатори.

Треба зауважити головне. Не має значення талант і геніальність, не має значення українська етнічність персонажа чи причетність до місцевості, не потрібна дискусія про перекладаність поетів між культурами. Ба навіть не має значення конкретне ім’я, адже росіяни в гібридній війні легко використовують що завгодно, від київських князів і княгинь до Шевченка. Має значення контекст, котрий і перетворює встановлений бюст на зброю, на монументальну пропаґанду.

Уже пропущений якимось чином київськими службами удар завдав шкоди. Однаково поганими були і встановлення, поганою буде і присутність, і погано виглядатиме знесення. Проте це питання тільки способів ведення гібридної війни. І таких способів існує стільки, скільки підкаже фантазія. Скажімо, мінімізуючи наслідки, київська влада може урочисто подарувати пам’ятник українській школі чи українській бібліотеці в Москві, легко обертаючи ворожу дію навспак.
   

Ахматова. Чи надовго?

 

У мене в Києві було дуже важкe життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.

У Києві росіяни віджали ще одну точку міського простору. В Маріїнському парку, традиційному місці українофобських зібрань, «група киян» з каналу «Інтер» установила півтонний пам’ятник Анні Ахматовій з написом російською: «Великий поэт. Навеки».

Канал «Інтер», що досі є потужним провідником московського впливу, навіть після скандалів із українофобними випусковими редакторами, дивом залишається в українському ефірі, і ще більшим дивом має можливість встановлювати тут знаки огидного російського світу.

Як відбувається присвоєння і маркування колорадськими кольорами київського простору, підлотне протягування верблюдів крізь голчане вушко, найкраще розповість пряма мова з урочистого відкриття:

«Мені здається, дуже символічно, що саме в наші дні, в наш час, ми відкриваємо цей пам’ятник, — сказала Ганна Безлюдна, керівник Inter Media Group. — На жаль, наша країна і наше місто переживають скрутні часи, коли багато хто відрікається від свого минулого і від свого коріння. Багато хто, але не всі. В Ахматової є вірші, які всім нам необхідно перечитати сьогодні. Своєю творчістю, своїм життям вона показала, що таке вірність. Анна Ахматова була вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині, і жодного разу, ні за яких обставин цьому не зрадила. І я дуже рада, що сьогодні в центрі Києва з’явився пам’ятник Анні Ахматовій. Спасибі всім причетним до цього.»

Гібридна війна РФ проти України з тисячами загиблих була названа «скрутними часами», в які дехто «відрікається від свого минулого», і тому треба брати приклад з російського поета-українофоба, яка була «вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині». Хіба не зрозуміло, що тут названо «Батьківщиною», що «своїм минулим», а що таке «наша країна»? Гібридна війна не потребує прямого називання, поети й письменники чудово дотягуються туди, куди не дострілюють бандити.

«Важливо пам’ятати, що ми живемо в тому числі і в місті Анни Ахматової, — зазначив Антон Нікітін, головний редактор телеканалу „Інтер“.»

Ні, це не так. Ми живемо в місті анти-Ахматової, яке досі не видралося, і так важко видирається з колоніального світу російських поетів і письменників. Проти нас, проти нашого — не їхнього! — світу, проти нашої — не їхньої! — історії і пам’яті вони ведуть свою інформаційну війну на знищення. І встановлення чергового пам’ятного знаку російської колоніальної присутності є свідченням, що кияни досі системно не здатні відбивати цілком зримі гібридні військові дії в самісінькому центрі Міста. За наслідками, встановлення таких пам’ятників виглядає сумніше за вибухи легкових автомобілів полковників спецслужб.

Це, звісно, не назавжди, як сподіваються ті, хто веде проти нас таку гібридну війну, але це ще надовго. Колись знесення цього пам’ятника найкраще засвідчить нашу перемогу. Назавжди.
 

Останки колишнього доказу

 
Телеканал «Культура», український державний телеканал крутить просто зараз кінофільм «Останній доказ королів» (1983). Крутить без перекладу, навіть без текстового, наче так і треба.

Має право, бо фільм був знятий на студії «Укртелефільм» у часи застою за досить популярним в США романом-політичним трилером часів Карибської кризи, в якому фантазується заколот військових проти миролюбних ініціатив президента. Не треба купувати, просто дістати з полички.

Має право, а що такого? Самі ж американці зняли за цим же романом фільм, а потім іще й перезняли. Чому б і нам не крутити свою радянську версію, зняту досить якісно, з чудовою музикою, добором акторів? Свою радянську…

Але ж так не треба! Бо радянський, ба не просто, а можна сказати, андроповський фільм це не просто екранізація. Він кожним кадром, кожним рядком та потрібною ноткою розставляє свої акценти — антивоєнні підмінює антиамериканськими, замість проповіді розділення властей підсовує засудження безладу демократії, антивоєнний мотив заступається образом ворога. У фільмі обов’язковим навантаженням щедро розсипано весь пропаґандистський набір розвинутого совка часів Рейґана. Де мало, де є хитання, з’являється диктор з витриманою політінформацією, щоб уже напевно, щоби не залишалося сумнівів.

Важко зрозуміти мотив редакторів каналу. Чи ностальґія за гонкою озброєнь, за біполярним світом? Чи просто знайшли перший-ліпший фільм «про війну» з чоловічками у формі до чергової дати? Чи це такий тонкий натяк на сучасного американського президента?

Морская пехота,
Гроза чужих морей
Под флагом Ю Эс Эй…

 

Захист мандата

 
Найпаскудніша цитата тижня стосувалася депутатського мандата:

«Ми сьогодні займаємося системно нашою безпекою. А що стосується махновщини, то я глибоко переконаний у тому, що особливо народним депутатам України треба читати українське законодавство і бути прикладом для всіх українців щодо дотримання норм чинного законодавства, а не махати своїм мандатом і ходити бравувати своєю недоторканністю. Знімайте недоторканність, знімайте мандат, ставайте рівними перед законом, як і прем’єр-міністр країни, який не має жодної недоторканності», — сказав прем’єр-міністр Гройсман, плутаючи наголоси в іменнику недоторканність.

Те, що кожна гілка влади перетягуватиме на себе якомога більше важелів здійснення влади, і намагатиметься позбавити їх інші гілки, це звичайна практика. Той самий політик, залежно від місця промовляння, може флюґером міняти позицію скільки завгодно. Ми чудово спостерігали це під час зміни влади на опозицію кілька разів на протязі останнього десятиліття. І знайти можна багато коректних арґументів і «за», і «проти» позбавлення депутатів такого надійного захисту від переслідувань органами влади під час виконання представницьких функцій.

Але таке дике висловлення прем’єра, котрий очолює виконавчу владу, повністю руйнує коректні арґументи, і робить вимогу збереження недоторканності законотворців абсолютною. Бо не розуміти, що недоторканність це законний важіль захисту законодавчої гілки влади від зловживань виконавчої гілки, професійний політик у принципі не може. Нею депутат не бравує, а убезпечує свою професійну діяльність од інших гілок влади з репресивним апаратом у підпорядкуванні.

Отже, йдеться про ниций, ганебний популізм провідного представника виконавчої влади, гру на нервах темного й забитого населення, щоб позбавити опонентів захисту від свого свавілля. Він уже перетнув межу дозволеного, обманом ставлячи чиновницьку недоторканність на один бік вагів з депутатською, тож перетне скільки завгодно разів, коли у депутатів узагалі не залишиться захисту від нього.

Виходом може бути загальне правило — змінювати не для себе. Щоб скористатися збільшенням, чи страждати від зменшення прав і обов’язків не могли ті, хто ухвалюватиме відповідні рішення. Тоді і популістичних вскриків стане менше, і політики думатимуть наперед, чи не опиняться в наступний політичний цикл на протилежному боці.
 

Облік газу

 
Поставили від Київгазу лічильник; нарешті дійшла черга до мого будинку. Новенький електронний G 1.6 ЕГЛ-Т-50-м, зовсім як на картинці, вироблений в Ямполі місяць тому, міряє кубічні десяті міліметрів спожитого газу та чомусь температуру.

Що дивує, встановлення приладу було безкоштовним. Судячи вже з перших даних, сума за місяць майже не виросте, порівняно з попередніми внормованими виплатами для квартир без лічильників, розрахованими із загального споживання. Вартість же самого лічильника перевищує суму платіжок за три роки, якщо брати з теперішньої ціни за газ.

До 1 січня 2018 року мають бути поставлені на облік усі квартири, де є самі газові плити. Тільки в Києві понад півмільйона квартир, а тому загальна ціна обліку споживання газу населенням перевищить мільярд гривень. Тобто підприємство Київгаз було змушене собі в збиток ставити населенню прилади обліку. І сподіватися на дуже довгу гру з тарифами і ціною.
  

Безвіз

  
На кількох українських каналах святковий концерт, у правому верхньому кутку поставили запущений Президентом відлік до «безвізу», що завершується сьогодні опівночі за київським часом. Наче пролунає стартовий пістолет, і українці ломануться через відкриті пропускні пункти, щоб хоч трішки подивитися на Захід…

Хоча приємно за співвітчизників, котрим це спрощення заощадить кілька хвилин спілкування з чиновниками.