Діаріуш або тиск слова

December 15, 2018

Київ, температура повітря (°С)

Filed under: Інформація — maksymus @ 08:08

 

 

 

February 20, 2020

Моральні наближення

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 08:28

 
Брайан Каплан, відомий нам автор книги «Міф про раціонального виборця», запропонував цікавий підхід. Розглядати не моральні еквіваленти, а моральні наближення («моральні апроксимати»).
 

«(…) нам ніколи не знайти буквальних моральних еквівалентів у реальному світі. Чому? Тому що в світі безперервних змін одна сторона в будь-якому конфлікті неодмінно буде хоч трішки гіршою. Тим не менш, ретельне вивчення конфліктів у реальному світі інколи виявляє в них, якщо і не моральні еквіваленти, то моральні наближення. Хоча моральний статус обох сторін не є точно рівним, вони морально більш-менш однакові.»
 
«(…) ось три найперші моральні наближення, які я готовий захистити.
 
1. Комунізм і нацизм — це моральні наближення. Чому? Обидві течії були фанатичними спробами побудувати дистопічні суспільства, і обидві самовдоволено знищили десятки мільйонів невинних людей. На відміну від того, що твердить потужна пропаґанда, комуністи не мали хоч скільки помітно кращих мотивів. В обидвох групах уявляли, що певне тоталітарне суспільство стане значним поліпшенням, порівняно з попереднім становищем, і безрозсудно приймали за норму необхідність масових убивств, щоб створити таке.
 
2. Соціалізм і фашизм — це моральні наближення. Чому? Соціалізм — пом’якшена версія комунізму; фашизм — пом’якшена версія нацизму. Як пом’якшені версії, вони націлюються на значно менші задачі, і вбивають набагато менше людей. Проте бачення обох течій — суспільство як велика родина зі спільною метою — залишається дистопічним. І хоча їхні методи набагато менш жорстокі, ніж при комунізмі чи нацизмі, соціалізм і фашизм мимохідь виступають за всеохопний примус з надуманих причин.
 
(Мій головний сумнів тут полягає в тому, що, хоча я неодноразово публічно обговорював соціалістів, я не став би витрачати час на фашистів. Хіба це не свідчення того, що я вважаю фашизм помітно гіршим? Не зовсім. Основна причина, чому я не обговорюю фашистів, — у відкритого фашизму нині настільки низький статус, що його прихильники малоцікаві та залякані. Якби фашисти належали до мейнстріму так, як теперішні соціалісти, я б і їх обговорював).
 
3. Демократична та Республіканська партії США — це моральні наближення. Чому? Обидві догматичні, емоційні та демагогічні . Жодна з партій не усвідомлює максими, що з великою владою приходить велика відповідальність, — або не думає про ймовірність того, що вони можуть жорстоко поводитися з людьми, котрі з ними не згодні. Обидві партії проголошують, що хочуть різних радикальних змін, багато з яких здаються дуже поганими. Проте політика, яку демократи і республіканці насправді нав’язують, коли вони при владі, однаково посередня, хоча це не заважає їм риторично роздувати її важливість. Наприклад, щодо імміґрації демократично-республіканська дискусія в основному зводиться до того, чи має бути кордон закритим на 98% чи на 99%. Хоча я віддаю перевагу першому, це приблизно те саме.»
 
Брайан Каплан. Моральні наближення («Еконліб», лютий 2020).

 

February 18, 2020

Мозаїка тижня. Наголоси та назви

 
Буває ж таке. Сьогодні в рекламі фільму за мотивами Джека Лондона вперше в житті почув назву Юкон з наголосом на Ю, а не на О, як звик з дитинства. Поліз по українських словниках… Зовсім не здивований, що знайшов і перший, і другий наголос. Сувора реальність війни всіх проти всіх.

А як в англійській? Транскрипції різних систем наче підтверджують наголос на Ю ([ˈjuːkɒn], [yōō΄kon]). Але хоч як слухати Форво чи Ютуб, в особливостях вимови виразно чую тільки Юкóн.

І от чому вірити? Своєму «вуху» і давно засвоєній практиці (що однозначно впливає на «вухо») чи якійсь абстракції «правильної» вимови за схемою?

* * *

Ще одна іншомовна власна назва, що суто через правописні негаразди ніколи не усталиться в україномовному вжитку.
Тедрос наш, Аданом (голова ВООЗ) має чудове традиційне для Ефіопії подвійне ім’я зі значенням «слуга Ісуса» (Gebre + Yesus, склеєне в англ. Ghebreyesus).
Написати «Ґебреісус» неможливо через обов’язкове -еї-, більш адекватне «Ґебрейєсус» неодмінно спростачать до «Ґебреєсуса». Можливо, варто писати б з дефісом «Ґебре-Ісус», або навіть окремо, «Ґебре Ієсус» як звали більш відомого Афеуорка (УЛЕ, Т. 2).
Але бачу, вже почали переганяти з англійської через російську. Як завжди.

* * *

Бачив суперечку про те, як по-новому писати рос. прізвище Толстой. Якщо Лев Толстой у винятках, то Олексій Толстий — ні. (Укладачі правопису, напевно, не здогадувалися, що -ой цих російських прізвищ це важливий соціальний маркер, а не привід до незграбного втручання.)
 

February 12, 2020

Чи великі філософи були поганими мислителями?

Filed under: Інформація, Мережа, Різне — maksymus @ 07:57

 
У студентські часи мене неабияк дратувала манера сучасних авторів, надто радянських чи пострадянських з єдино вірним ученням, давати зверхню оцінку великим мислителям. У багатьох роботах рівня шкільної стенгазети можна подибати прекраснонаївні пасажі про те, що великі тут помиляються, тут має бути зовсім інакше, а тут вони не довели думку до кінця. Фактично, історія філософії поставала послідовністю помилок, що їх робили самі дурні. І здавалося, що от такий проникливий автор, котрий це наважується написати, точно вже має бути всесвітньо відомим видатним мислителем. Відчуття ніяковості за таких дописувачів не полишає досі.

Але чи справді визнані великі філософи були хорошими мислителями? Цікава дискусія розгорнулася на цьому тижні в американському академічному середовищі.

Майкл Х’юмер з Університету Колорадо повернувся до шкільної теми про помилки великих філософів і висунув провокаційну тезу, що найвеличніші філософи минулого, визнані й відомі мислителі були зазвичай поганими філософами. Перевіряє він твердження на прикладі помилок Платона, Г’юма, Канта, доводячи, що велич філософа зовсім не в тому, що великі мислили добре, а в їхньому впливі на думку: «…велич це переважно про вплив. Західна філософія — це тривала, двохтисячолітня бесіда. „Великі“ філософи — це ті її учасники, котрі найбільш вплинули на цю розмову. Вони говорили те, що було цікаво іншим людям, і про що ті продовжували думати й розповідати іншим на протязі століть після смерті великих філософів. От хто є „великим“ філософом, а не ті, котрі наговорили багато правильних речей на основі поважних причин».

Тему підхопив Кевін Вальє з Університету Боулінґ-Ґрін. Він зауважив, що великі мислителі схожі на архітекторів: «Вони зосереджені в першу чергу на створенні цілісної системи думок, на відміну від побудови чітких арґументативних зв’язків між різними окремими частинами їх концептуальної структури, і багато з цих зв’язків є еластичними».

Ерік Швіцґебель з Каліфорнійського університету в Ріверсайді перепитує «Чому великі філософи поділяють такі схиблені погляди? Бо наш світ схиблений». Але, зауважує він, Х’юмер не пояснює відсутність у каноні «хороших» філософів. Якщо згадані Платон, Г’юм чи Кант погані, то де поруч з ними їхні історичні сучасники, що добре мислили, нормально арґументували, не припускалися таких помилок? Хоч кого згадати, вони не задовольнять вимогливий підхід Х’юмера. А це тому, що «великі філософи приймають химерні погляди, тому що наше розуміння світу з погляду здорового глузду настільки докорінно недостатнє, що жодний не химерний погляд не може бути обґрунтованим чи рівним, як тільки намагаються конкретизувати деталі, послідовно викладені. Великі філософи протистоять цій химерності, захищаючи свої найкращі здогадки непевними арґументативними інструментами, котрими вони володіють, штовхаючи нас уперед у дивну невідомість».

Джейсон Бреннан з Джорджтаунського університету («Займатися філософією означає помилятися, але помилятися стильно») солідаризується з Х’юмером, застосовуючи приклади людської упередженості до сприйняття філософських ідей. Він наводить дані опитувань, що свідчать, «якщо в якомусь питанні є три основні позиції, ви побачите, що кожну позицію обстоює приблизно третина учасників».
 

February 10, 2020

Нова експозиція Івана Марчука

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:20

 
Побував на виставці робіт Івана Марчука в центрі «Артареа» на Софіївській, 11-15. Блискучий проект «Секрети геніальності», в якому організатори поєднали як традиційну експозицію картин, так і аудіовізуальне представлення, відео-арт за мотивами «12 циклів» творчості. Друге для мене було цікавою новинкою; на стіни, стелю й підлогу виставкового приміщення в півтемряві під музику транслювали проекцію частково мультиплікованих картин, фотографій, відеофрагментів.

Кілька фотографій з виставки Марчука далі…

February 5, 2020

Сфальшований електронний перепис

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 06:31

 
Про скандальність результатів «електронної оцінки» кількості населення України соціологи зауважили одразу: «Паніотто підкреслив, що у дослідженні Кабміну не враховано дані реєстру ЦВК, які зокрема використовують соціологи. Згідно з цим реєстром, в Україні більше 35 мільйонів виборців. Тобто тих, хто старше 18 років. Населення молодше 18 років становить приблизно 20%. Якщо рахувати, виходить загальна кількість українців не 37 млн, а 44 млн. Це значна різниця.» Такі дані електронної оцінки, якби вони були близькі до реальних, означають, що в реєстрах ЦВК, грубо кажучи, висить понад два мільйони «мертвих душ», що можуть інколи вирішувати вибори.

Але при ближчому розгляді колонок цифр уважні статистики побачили неймовірне — примітивну підробку! Фальсифікацію цілковито в стилі тих, хто малював референдуми в окупованих українських областях. Виявилося, що під виглядом оцінки кількості населення публіці представили дані Держстату, помножені на коефіцієнт 0,888…
 

«…підведемо підсумки. По-перше, п. Дубілет та його команда сфальсифікували загальнонаціональне дослідження, свідомо ввівши в оману всю Україну. По-друге, зробили це тупо і недолуго.»
Український центр суспільних даних

 
Це катастрофа державного управління. Влада має приймати відповідальні рішення, що стосуються життя людей, але при цьому в самій владі вважається припустимим підробляти дані, на основі яких потім мають прийматися ці рішення. А сама підробка подається як використання новітніх інформаційних технологій.

Це питання навіть не звільнення одного міністра. Скандал такого рівня, що у відставку має йти щонайменше Кабмін.
 
Додаток. Дубілет ще виправдовується, демонструючи катастрофічне нерозуміння мети дослідження. І це недолуге виправдання виглядає ще гірше, ніж сам проступок підробки результатів. Б’ють не за те, що програв, а за те, що намагався відігратися.
 

February 4, 2020

Опитування про вигадану назву

 
Запрошую взяти участь у новому короткому опитуванні про назву The Hobbit.
 


посилання

 
Цікаве спостереження першого тижня далі…

February 1, 2020

Капіталізм пошибає соціалізм. Навіть утопічний

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 21:30

 
У блискучій іронічній манері в нарисах «Чому б не капіталізм?» (Why not capitalism?, 2014) американський політичний філософ Джейсон Бреннан, спародіювавши провідного філософа-марксиста Джеральда Аллана «Джеррі» Коена з його роботою «Чому б не соціалізм?» (Why not socialism?, 2009), показав, що перевага капіталізму над соціалізмом не тільки в тому, що він краще працює в реальному світі неідеальних людей, але й те, що капіталізм з усіх поглядів перевершує соціалізм і в ідеальному світі. Як дотепно зауважив автор, був використаний прийом «філософського айкідо», де кожне твердження марксиста на користь соціалізму обертається на ще кращий доказ на користь капіталізму.

Та вийшовши далеко за межі пародії, Бреннан цілком серйозно обґрунтував, що навіть, якби всі люди були високоморально досконалими створіннями, приватна власність та вільні ринки були б кращими для ідеалу соціальної справедливості, взаємної кооперації та процвітання.
 
Багато цитат про перевагу капіталізму далі…

January 29, 2020

Музей Грушевського

Filed under: Історія, Київ, Розваги — maksymus @ 09:28

 
Побував у музеї Грушевського на Паньківській, 9. Експозиція цього історико-меморіального музею є частиною комплексу вже згаданого Музею історії Києва, розкиданого після переїзду з Печерська по різних точках.

Дивна іронія. Михайло Грушевський у свій час був дуже заможною людиною. Пригадую, як у перший свій приїзд з полігона до Львова завітав у меморіальний музей Івана Франка, де був приємно вражений прекрасно збереженою колекцією; так там не обійшли увагою історію про те, як багатій Грушевський жив у своїй віллі поруч з замерзаючими і тому хворіючими Франками, які не мали коштів навіть на ремонт опалення. Зате, якщо порівняти сучасну обстановку львівського музею Франка і сучасну обстановку київського музею Грушевського, може скластися враження, що все було зовсім навпаки, і що це Михайло Сергійович жив у злиднях, порівняно з багатієм Франком.

Знову ж таки, працівники музею дуже стараються. Це чудово видно з перших кроків, як вони дбайливо організували бідну експозицію, що, на жаль, поки складається переважно з репродукцій, списаної з бібліотек старої літератури та відновлених схематично за фотографіями меблів та оздоблення кімнат. Музей має дуже мало справжніх предметів старовини, і ще менше з них можна зв’язати з видатним істориком. Картина Труша на стіні чи справжнє ліжко Грушевського, видобуте десь Миколою Томенком, виглядають наче якісь перлини. Але це не заважає музейникам проводити захопливі екскурсії, організовувати щотижня цікаві культурні заходи, вони завжди готові розповісти більше тим, хто слухатиме. І це прекрасно.
 

January 22, 2020

Переклади в природному стані

Filed under: Переклади, Розваги, Фразеологізми — maksymus @ 17:51

 
Коли мова заходить про Томаса Гоббса, пересічна освічена людина легко пригадає назву «Левіафан», поняття «війни всіх проти всіх», «природний стан» та напевно знамениту цитату про життя людини в ньому (and the life of man, solitary, poor, nasty, brutish, and short). При цьому пригадає цитату однозначно не з українського перекладу («життя людини — самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке»), що був випущений 2000 року.

Бо для українських авторів та перекладачів попередників наче не існує. Заради цікавості легко виписав кільканадцять варіантів:
 

життя людини [в природному стані є]
 
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке — книжковий переклад
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й короткочасне
самотнє, бідне, безпросвітне, звірине й короткочасне
самотнє, бідне, бридке, брутальне та коротке
самотнє, бідне, мерзенне, грубе й коротке
самотнє, бідне, мерзенне, звіряче і коротке
самотнє, бідне, огидне, жорстоке й коротке
самотнім, бідним, брудним, тваринним та коротким
самотнє, безпросвітне та короткочасне
самітнє, вбоге, мізерне, брутальне і коротке
сповнене самотності, горя та нещасть, грубе та короткочасне
самотність, жебрацтво, тваринну тупість і короткочасність
одиноким та короткочасним
одиноким, бідним, гидким, жорстоким і коротким
одиноке, бідне, безпроглядне, тупе і короткочасне
одиноким, бідним, короткочасним
ницим, брутальним і коротким
брудне, жорстоке і коротке
тупе, короткочасне, бідне, безпросвітне
усамітнене, вбоге, жахливе, звірине й коротке
усамітненим, бідним, огидним, жорстоким і коротким

 
Можна продовжувати цей список далі. В нас не довіряють українським перекладам настільки, що перевірити не вважають за потрібне.
 

January 17, 2020

Раптова поява культури

 
Не знаю, як сформулювати це спостереження. Напевно, цю дивовижну річ археологи помічали неодноразово, недарма є сама можливість виділяти археологічні культури. Мабуть, саме про це виділення, виокремлення і були знамениті спекуляції Шпенґлера чи Тойнбі.

Мені це кинулося в очі в перших же залах Іракліонського археологічного музею. Це було неймовірне враження; я наче потрапив у казку. Навколо були розставлені залишки цілісної мінойської культури, що мала початок, зрілість, кризовий період, відчайдушну спробу відродження і, нарешті, достойний кінець. Інакше, ніж вдаючись до метафори життя, не описати побачене.

Вражало те, що Мінойська цивілізація виникла наче одразу, як певна цілість. І перший же прорив критян до вираження себе в матеріальній культурі був довершений. Не у виконанні, що змінювалося від досить грубих побутових речей до вишуканих розкішних витворів мистецтва, авжеж ні! Але в тому невловимому стилі, що простежується потім з виробу до виробу кілька тисячоліть. Культура — це стиль.

Можна придумувати цьому безліч пояснень. Скажімо, матеріал суттєво визначає форму. Чи пейзаж і клімат викарбовується в смаках поколінь майстрів. І ті ж Трипільскі глиняні вироби, по суті, мало чим відрізнялися від таких в різних частинах світу. Але стиль! Стиль виникає одразу, і додержується до кінця.

Картинка до запису далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.