Київ, температура повітря (°С)

 

 

---

 

Божки з машинок

 
Якийсь північноамериканський культуролог нарахував на континенті кілька потенційних націй, що вони останні століття усталюються на основі великих транскордонних реґіонів. Серед основних осередків Каліфорнія, Техас, Нова Англія. Кожну таку протонацію поєднують тісні економічні відносини, виробничі комплекси, але головне, такого роду об’єднання так чи так набувають власних культурних особливостей, що відрізняють їх од інших.

На людські мірки

 
Українські мережі регочуть над новиною, що в РФ почали продавати курячі яйця девятками. В упаковках неважливо якої фірми тепер поміщають по дев’ять яєць, що пояснюється наближенням до покупців. Новину коментують чиновники високих ранґів, розганяючи веселу хвилю.

А от дарма сміються. Наші торговельні мережі давно повторюють попередній російський успіх зменшення ваги та об’єму продукції. Зменшені упаковки молочних продуктів, недосипане борошно, маленькі лотки тих же яєць давно пропонують наші супермаркети. Якщо практика вдала, то її повторюють хоча б для перевірки українського споживання. Головне, щоб залишався вибір.

Та навіть не проблема, що люди воліють купувати менше, бо приваблює менша ціна. Справа в тому, що метрична система насправді не надто придатна для споживання харчових продуктів. Літри, кілограми, ба навіть ті ж десятки, — погані й зовсім випадкові мірки, на відміну від тих, що ставили людину в середину вимірювання (фунт, гарнець, сажень та под.). Як у того персонажа Оруелла: півлітра мало, а літр забагато, — прол хотів свою пінту. І досі в англійців є особлива мірка для молока. А деякі одиничні продукти, такі як яйця, нормально міряти дюжинами, півдюжинами. Купувати тузінь яєць, а не десяток, було б цілком нормально.

І ця невідповідність справжньої людської потреби, що відбивалася в природних об’ємах чи обсягах, та штучної метричної системи неодмінно колись мала бути виправлена. Зовсім неважливо, й жодним чином не дивно, що почалося це вирівнювання не з гарного життя. Зубожіння населення змушує шукати кращі ринкові підходи й задовольняти потреби точніше. Причому цілком очевидно, що тут існують об’єктивні обмеження. А основне те, що зменшувати можна тільки до такого розміру, ваги чи об’єму, щоб ціна упаковки (брутто) не була визначальною при продажах самого продукту (нетто). Все одно, покупці купуватимуть стільки, скільки треба. Але в кожному разі доведеться платити за пластик, жерсть, папір чи картон. Оця різниця між сукупною ціною двох упаковок і однієї великої з меншими витратами на упаковку може визначати успіх продаж продукту. Ті виробники, хто вгадають правильний людський обсяг, матимуть ринкову перевагу.

Я б із задоволенням купував молоко приблизно 1,2 літра, а кефір мав би бути десь 0,6. І тваріг для мене найкраще фасувати десь у 0,3 чи 0,6 кг. Літр чи кілограм дуже незручні. Якщо метрична система не допомагає, то хай допоможе збалансувати мірки жадібність та ощадливість під час кризи.
 

Репресовані кобзарі

 
Кілька давніх коментарів, щоб не загубилися.
 

Не допомагають

 
Мертвих і тупих поєднує те, що їм особисто байдуже, а оточуючим погано. Серед безкінечних варіацій жартів на тему нетямущості є такий відомий анекдот, що його треба розповідати з відповідною інтонацією:
 

Заходить чолов’яга в аптеку зі скаргою:
— Ви мені продали браковані свічки. З’їв уже кілька пачок, а вони не допомагають!
— Що?! Ви їх ковтали? — питає здивований продавець.
— Ні! — з переможним заперечуючим сарказмом відповідає наш герой. — У сраку засовував!

 
Інколи наче потрапляю в цей анекдот, відчуваючи всі неймовірні емоції продавця, котрому довелося нарватися на дурня. Коли хамуваті тупаки вдаються до сарказму, роблячи всі можливі помилки спілкування, це непробивна потуга, перед якою все втрачає силу. Переконування, троління, насмішка — все йде мимо й безглуздо. І от найбільша дивина, за чуже марно очікуване зніяковіння самому стає дуже ніяково.
 

Прокляття неісторичності

 
Дві протокольні промови під час підписання томосу помітно відрізнялися. І зовсім не тим, що українська сторона виступала вдячним прохачем, а грецька приймала заслужену подяку. Глибинна відміннсть полягала в тому, що Варфоломей промовив текст, в якому основою, стрижнем виступала підкреслена історичність, що надавала сенс поточній події й вписувала її в необхідний контекст. Це той вимір, що його Єпіфаній зовсім не торкнувся, незрозумілий вимір. Наче прокляття української неісторичності відтворюється саме собою. Це грек згадав Ольгу та Володимира, це грек оперував тисячоліттям як своєю власністю…

Історичність недарма проявилася в промові грецького ієрарха. Християнство це наскрізь історієорієнтована релігія, починаючи з послідовності «Символу віри» до канонічних священних текстів. Християнство розгортає язичницьке коло світоустрою в лінію, що має початок і кінець, між яким належно розташовано всі земні справи. І не дивно, що колись саме промова київського митрополита Іларіона помістила нову просвітлену державу в світову історію. Дивно те, що сучасний український митрополит не має цього історичного стрижня.

Утім, це біда не тільки нашого часу. Без грецьких, польських, німецьких сторонніх книжників («Німець каже…») наша історія наче оберталася «білими плямами». Часто дивуються, чому, маючи можливість доторкнутися через греків до величезної античної спадщини, слов’янські перекладачі вибирали нудні, вторинні, другорядні тексти, що стосувалися зовнішньої обрядовості. От тому і вибирали, що концепція історичності залишалася на наших теренах недоступною. І, як видно, залишається такою досі. І досі породжує потребу наставництва греків.
 

Слуга народу

 
До вічно відстаючих українців світова думка доходить з величезним запізненням. Скажімо, вираз слуга народу, створений колись під кінець епохи слуг та панів, насправді докотився до нас тільки тепер. Не бракує бажаючих послужити.

«Король — перший слуга народу», — повторював за Руссо Фрідріх Великий. Напередодні Великої французької революції преподобний Роберт Нерс (Nares), розглядаючи нову популярну думку про те, що король теж перебуває на службі держави, чи не перший і заперечив її. У книзі з яскравою назвою «Принципи урядування, виведені розумом, підтримані англійським досвідом та з урахуванням французьких помилок» (1792) Нерс твердив: «Це фальшива, облудна й дуже згубна тенденція звати короля слугою держави. (…) помилка виникає через сплутування ідеї служіння та виконання службових обов’язків». Він доводив, що король здійснює обов’язки перед державою пануючи, а не служачи. Та вже в той час у літературному журналі (The Monthly review, 1794) проґресивні критики ніяк не погоджувалися з автором, вперше вживши вираз слуга народу: «(…) Король, на нашу думку, є слугою народу (servant of the nation) не тільки тому, що перебуває на народній службі (national service), але тому, що народ є його господарем (master)». Хоч як дивно, французькі революціонери пішли ще далі, доводячи ідею служіння народу до кінця; Робесп’єр у запалі заявив: «Я не слуга народу, не його суддя, не його трибун, не його адвокат — я сам народ!»

Коли падав старий режим, ця плідна ідея, що верховна влада теж перебуває в безумовних відносинах служіння-підпорядкування була приємною для всіх. Недарма і Наполеон, і мексиканський повстанець Хосе Марія Морелос (пом. 1811) прямо називали себе «слугами народу» (El Siervo de la Nación). Це хотілося чути публіці. У посібнику для домашніх служок Семюеля та Сари Адамсів «Досконалий слуга» (1825) ідея висловлена як сама собою зрозуміла: «Дворяни та державні міністри є підлеглі короля, а король сам є слугою народу, й мудро підпорядковується національним законам. Божественний порядок виявляється в тому, що суспільство таким чином складається з підлеглих та панівних класів».

В українську мову вираз слуга народу прийшов значно пізніше, коли у всьому світі штамп давно втратив пряме значення, добряче потріпався й набув помітних жартівливих відтінків. Не випадково, він відмічається вперше в перекладі Марка Твена: «Але слуга народу не зазнає спокою» («Збôрка начеркôвъ» Марка Твейна, 1900). Згодом серйозність надовго повернулася в сталінські часи; радянські народні депутати, вірні «слуги народу» за посадою не жартували про свою роль. Іронія відновилася тільки в часи розпаду СРСР й не залишає вираз до нашого часу.
 

З Новим 2019 роком!

 

ЯКРАЗ НА ЧАС!
(На стрічу Новому Рокові)
 
Приходиш до нас якраз на час,
Дорогий Новий Роче —
Як рідний наш край взиває вcіх нас,
Згоди між нами хоче.
 
За істнованє йде боротьба;
Без волі не варто жити.
Станьмо всі разом, взиває судьба,
Щоб себе увільнити.
 
Бо ворог наш мов гад той сичить,
Що ми бажаєм волі.
Забрали наш край, хочуть нас гнітить
На нашім власнім полі.
 
Нас на чужині рідна Мати
До згоди вcіх взиває;
А хто з нас згоди не хоче знати,
Нехай як раб сконає!
 
Приходиш до нас якраз на час,
Новий Роче-королю —
З тобою катів проженем від нас,
Здобудем святу волю.
 
Ми всіх тиранів, зайдів чужих
Виметем з свої хати,
Пірвем кайдани, що закута в них
Рідненька наша Мати.
 
Василь Татарин (1918)

 

Leave a Comment

December 26, 2018

Про дивні поради

Filed under: Мова, Розваги — maksymus @ 10:11

 
«Мовна мозаїка» в журналі «Українська мова» — невичерпне джерело лулзів. Як ми бачимо на прикладі проекту правопису й у супровідних обговореннях, у тій мовній установі чомусь вирішили, що мовна практика неважлива, досліджувати історичні причини появи того чи того «неправильного» явища не варто, зате можна просто щось «виправити», довільно висловити, постулювати з власного смаку, і це одразу має ставати керівництвом для всіх. Глибока помилка.

Цього серпня ІУМ відкрив сторінку в Фейсбуку, тепер долучатися до абстрактного мудрування можна і через соцмережі. В перших же записах — поради. Традиційні поради Городенської виразно поділяються на своєрідне повторення загальних норм та на пропозицію якогось дивного відхилення. Один запис від 24 грудня з прикладами:

– «У Республіці Польща чи Республіці Польщі» — порада помилкова, практика підтверджує правоту критикованих довідників, а не довільну смакову рекомендацію. (Перевага на порядок показує наочно, що є мовною нормою.)
– «Не виключено, що…» — дивна пропозиція замінити варіант, що його вживали Грушевський, Йогансен, Огієнко, Петров-Домонтович, Гончар (тільки за першим пошуком у корпусі), вживають Забужко, Андрухович, Ліна Костенко. Можна замінити одну кальку на такі ж довільно запропоновані кальки, але навіщо?
– «Документ показують, а не пред’являють» — пред’явники документів у шоці, бо вони тепер будуть «показники»?
– «Про розділовий знак після З повагою» — рекомендує тире, а не кому, в етикетній конструкції. Ще раз, в етикетній, тобто такій, що усталюється незалежно від норм згори.
– «Святки», «Донька, дочка» — поради зайві; ті, хто взагалі читають такі поради, напевно вже встигли прочитати словники.
– «Заступник, не заступниця» — порада не вживати іменник у жіночому роді обґрунтована помилково.
– «Завідувачу, але небоже» — порада пояснюється через норму, але дуже неповно.
 

Comments (8)

December 22, 2018

Коли українці відкрили Америку?

Filed under: Мова, Московія, Русь — maksymus @ 16:18

 
Цікаве спостереження про поширення інформації у Новий час подибав у блозі Андрія Кураєва. Приблизно в кінці 1540-х рр. Максим Грек у коментарях до слова Григорія Богослова згадує:
 

«…люди португальські й іспанські, з усією обережністю, нещодавно, років 40 чи 50 тому (по сповненню сьомої тисячі років од сотворення світу), почали перепливати на великих кораблях і відкрили багато островів, з яких одні населені людьми, а другі порожні, і землю Кубу, настільки велику за розмірами своїми, що навіть її жителі не знають, де вона закінчується. Ще відкрили вони, коли обійшли всю південну сторону [Африки] до північного сходу до Індії, сім островів, Молуккськими звуться,… »

 
Здається, це перша згадка про відкриття Америки в далекому закутку Московської держави. Тут Максим Грек покладається на пам’ять; колишній член делеґації Константинопольського патріарха в Московію, котрий одверто погано ставився до московського розколу, залишився там надовго — двічі засуджений соборами грек перед створенням коментарів устиг посидіти у монастирському ув’язненні. З обставин життя святого перекладача можна припустити, що текст «Объяснение отчасти недоуменных неких речений в слове Григория Богослова» Максим Грек написав не раніше 1548 року. За часом появи зі свідченням грека за першість конкурує слов’янський переклад записки Максиміліана Трансільвана «Про Молуккські острови», виданої в Кельні 1523 року й майже дослівно перекладеної не пізніше середини XVI ст. в тому ж перекладацькому колі. У записці докладно описані обставини відкриття Нового світу та плавання Маґеллана.

А от коли відомості про відкриття Америки потрапили в Україну? Маючи свої контакти і з греками через канали церковної ієрархії, і з Західною Європою через політичні польські зв’язки, інформація про таку подію мала потрапити чи не одразу й звідусіль. Але самого потрапляння замало, треба, щоб відбулася певна рецепція, певна згадка в тексті. Можливо, в латино- чи полономовному тексті, що міг поширюватися в Україні.

Точно відомо, що «Космографія» Себастьяна Мюнстера (1544) знаходилася в бібліотеці Костянтина Острозького. Можливо, збірник Сімона Ґрінеуса «Novus orbis…» (1532)? Пізніше джерелом цілком може бути «Хроніка» Мартіна Бельського з доповненням «Про Новий світ і Америку» (1564); останню згадує А. Курбський після 1575: «…да прочтется книга, глаголемая «Кроника о новом свете», яко короли шпанский и португальский, недавными леты во Индие многие земли подъ свои власти покорили, и научивъ ихъ христианскимъ обычаемъ, и святымъ крещениемъ просветили». Але який староукраїнський автор уже знає про Новий світ?
 

Comments (1)

December 21, 2018

Іменування чужого

Filed under: Політологія — maksymus @ 09:46

 
Учорашній закон про перейменування УПЦ (МП) дивовижно непристойний. Влада, в цьому випадку законодавча гілка, продовжує ставитися до населення яко до дітей нерозумних, що їх треба оберігати від шкоди. Такі авторитарні патерналістські ідеї не залишають український політичний клас ніколи. Можна згадати про пропозиції маркування як іноземних агентів недержавні організації з закордонним фінансуванням. Наче все правильно — влада турбується про державну політичну й економічну безпеку, але по факту це є втручанням туди, куди державі суватися зась. Якщо організація, хоч цивільна, хоч релігійна, є злочинною й небезпечною, то можна і треба її діяльність заборонити, а членів переслідувати, але дозволяти під умовою додатку до назви це неймовірно.

Наші керівники вдаються до аналогії захисту національних брендів. Агов, у нас світська держава, де релігійні організації можуть довільно вдавати з себе найпрекрасніших продавців найбезумніших вірувань та світоглядів, найкращих серед усіх конкуруючих фірм посередників між реальними та вигаданими світами. Їх назви стосуються тільки їхніх організаторів та їхніх прихожан і нікого більше. За однієї умови.

Ця умова — державне фінансування. Тільки тоді, коли держава володіє часткою прибутку організації (або з якихось причин витрачає на її утримання бюджетні кошти), вона має право брати участь у виборі назви. Якщо вже якась з церков потрапила в опалу у поточного керівництва, це не дозволяє владному механізму управління втручатися в принципово недержавний сектор. Помилка цього втручання на наступному електоральному циклі цілком може обернутися навспак.
 

Comments (12)

Older Posts »