Діаріуш або тиск слова

September 16, 2017

Клятва та примус

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 18:58

 
Новини з-за океану часто обігрують якісь незвичайні ситуації навколо шкільної американської присяги прапору. Клятва вірності прапору (Pledge of Allegiance) це обов’язковий щоденний ритуал, що його американці вже понад століття виконують у навчальних закладах більшості штатів. Але з часом обов’язковість у деяких випадках вступає в протиріччя з релігійними, законодавчими та іншими обставинами. Різні групи меншин знаходять усе нові причини не шанувати прапор своєї країни, і присяга все частіше стає приводом для скандалу.

Цього разу в скандал утрапив учитель середньої школи з містечка Фармінґтон-Хіллз під Детройтом. Містер Стівен Стівенс під час офіційної церемонії підійшов ззаду до шестикласника, котрий посмів не підвестися, і смикнув його вгору, поставивши на ноги.


Учитель силою змусив школяра підвестися під час промовляння «Клятви вірності прапору».

Правлять обставини. У штаті Мічіґан присяга не реґулюється законодавством, а проте виконується повсюдно. Учень знав про присягу, і попередив куратора, що з релігійних причин давати її може тільки богу й родині, але не прапору.

За насильство вчитель був негайно відсторонений, але він на додачу виявився ветераном війни, для якого присяга прапору, який він захищав, є величезною цінністю, а демонстративна зневага обурлива.

Це не перший, і не єдиний такий випадок. Тільки за останні кілька років до порушників деякі вчителі негайно застосовували силу, стриманіші задіювали шкільну систему покарання, а, з другого боку, деякі учні змовлялися не вставати, подавали в суди та піднімали розголос у пресі. Цікавий національний примус, має безліч аспектів, аж до того, що цього разу школяр був чорношкірий, а вчитель білий.
 

Advertisements

September 12, 2017

Номенклатурні привілеї

Filed under: Політологія — maksymus @ 17:24

 
Варто відмітити головну ноту вчорашнього скандалу з перетином кордону. Ця нота — номенклатурні привілеї. Вся телевізійна картинка боротьби позбавленого паспорта Саакашвілі з українськими прикордонниками знімається під гучне звучання за кадром корупційного мотиву протиставлення обраних долею небожителів звичайним горожанам.

Останнім часом кричущу проблему існування касти недоторканих наша номенклатура вправно каналізувала в далеко побічне питання депутатської недоторканності. Один наголос суттєво змінює значення, відводячи небезпеку від справжніх смислів і справжніх проблем. Та подівіться уважніше, в цього нахабного порушника немає ніякої недоторканності, немає навіть жодного формального папірця, але він в Україні поводить себе так, як і має поводити типова пострадянська номенклатура. Перетинає кордон з порушенням режиму, далі користується свободою пересування; щонайбільше, в стилі телешоу на площі милостиво зволив одержати папірці від переляканого майора.

Чому Саакашвілі пробивається через пункт пропуску? Чому не заарештований негайно після перетину, як уже почали заарештовувати рядових учасників його акції? Тому, що хоче і може. І нічого ви йому не зробите. Номенклатура має привілей не зважати на кордони й папірці.
 

September 7, 2017

Масштаб книжкового ринку

Filed under: Інформація — maksymus @ 16:50

 

«Українці у 2016 році купили книжок приблизно на 112 мільйонів доларів. У порівнянні з 2015 роком – зростання відбулося лише на 2-2,5 мільйони доларів.» (Укрінформ, 7 вересня 2017)

Отже, річний бюджет усього українського письменства, усіх перекладів, усіх наукових праць, можна сказати, усієї паперової гуманітарної сфери, складає трохи більше ста мільйонів доларів.
 

September 6, 2017

Суто український протест хитрунів

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 13:22

 
Послідовність подій повторюється раз у раз. Держава встановлює завищені бар’єри, спритники знаходять обхідні шляхи й схеми, держава тривалий час заплющує очі, поки до схем долучається більшість учасників викривленого українського ринку, а коли держава з якогось дива вирішує нарешті повернути їх в економіку, ті виходять на вулиці, захищаючи свої обхідні схеми через масовий протест. Так було з вкладниками роздутих банків, з пайщиками ризикованих будівництв, сьогодні відбувається з власниками нерозмитнених автомобілей з іноземними номерами. Останні вийшли на вулиці і протестують, намагаючись перекласти свої проблеми на всіх нас.

У таких випадках, якщо держава йтиме на поступки, ті, хто не обманювали, чи іншим чином не ризикували, не брали участь у тіньовій економіці, стають «лохами», адже сплачують двічі, як чесні учасники занадто зареґульованого ринку переплачують за високі бар’єри послуги, а також з них повторно, як і з усіх українців, буде вийнята певна сума на покриття узаконюваної тіньової схеми.

Закінчиться все тоді, коли хоч якусь відповідальність, хоч політичну, нестимуть ті, хто встановлювали перші надмірні для ринку реґуляції. Справді, вже надто ганебні ці марші ображених хитрунів.
 

September 4, 2017

Одна дрібниця

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 10:08

 
Здається, кожному перехожому мало бути зрозуміло з першого ж погляду, що власникам меблевого салону на Грушевського надзвичайно пощастило одержати на свої стіни під час Євромайдану саме ці графіті.


«Ікони революції». Вуличні картинки часів Євромайдану, знищені учора орендатором приміщення. (УП, 3 вересня 2017)

Зображення вже розійшлися трафаретами на одязі й речах, стали впізнаваним символом нашого міського протесту. Будь-який підприємець, не задумуючись, знайшов би спосіб монетизувати такий несподіваний подарунок у вигляді ориґіналів, спритно просуваючи свій магазин і рахуючи прибутки.

Одна дрібниця стала на заваді — брак історичної уяви. Неісторичність українців загалом призводить повсюду до байдужого руйнування навіть найцінніших пам’яток, як були знищені заради стереотипних закладів швидкого харчування залишки древної вулицій й воріт на Майдані, як руйнують зараз розкопки на Подолі, як були спотворені написи на стінах часів Оранжевої революції.

Не став винятком і власник салону. Він дивився на цінність і просто не бачив її, як не бачать цінності в будь-яких історичних залишках і чиновники, і підприємці, і прості мешканці по всій Україні. Чого бідні — бо дурні.
 

September 3, 2017

Персонаж

Filed under: Розваги — maksymus @ 22:26


 
«Персонаж» (Stranger Than Fiction, 2006). Ця геніальна комедія нарешті знайшла мене. І дуже шкодую, що тільки сьогодні.

Головний герой, податковий інспектор з раз і назавжди визначеним ритмом життя, одного ранку починає чути голос у своїй голові. Не просто якийсь голос, а наче голос автора, що докладно описує все, що відбувається з ним як з персонажем. За порадою психіатра герой звертається до професійного літературознавця (Дастін Хоффман), розповідає про своє божевілля, але той за нервовим зривом бачить більше — безпомилково впізнає в цитатах голоса цілісний наратив із зовнішнім оповідачем. Події, що вже сталися, на думку фахівця, можуть вести до двох можливих літературних кінцівок для героїв, трагічного й комічного. І питання тільки в тому, в якому саме романі перебуває персонаж.

Зрештою нашому героєві за допомогою літературознавця щастить знайти свого автора. Вона талановитий письменник, відома тим, що пише лише трагедії. Також і цього разу логіка роману, якщо роман справді геніальний, не залишає персонажу шансів вижити. Але…
 

August 28, 2017

Вскриття вітчизни

 
Інколи гадаю, що не може ж бути такого, що безодня облуди поглинула всіх росіян без винятку. Ну, хоч хтось із лідерів думок чи публічних осіб мав же зберегти тверезість. Та один за одним їх вскривала реакція на Євромайдан, на окупацію Криму, на наступне військове вторгнення. Останні роки кожен день приносить вісточки про те, що на українському питанні луснула чергова відома персона.

Особливо шкода вскриття Андрія Ілларіонова, ерудованого й блискучого аналітика ліберальних поглядів, котрий для мене сьогодні погорів на банальному російському вітчизняному націоналізмові. Склавши свій список «30 найважливіших битв вітчизняної історії», він легко й невимушено переступив через віки й кордони, країни й народи. Захищаючи вибір, без сорома казка вдався до типових імперських тез про прикметник вітчизняний, який наче має сам собою пояснювати перескакування росіянами через кордони чужих вітчизн. Єдине, чого в принципі він не здатен зробити, — прямо назвати вітчизну, як її розуміє, на ім’я. Дуже зворушливо. Як зауважила Оксана Забужко про вскриття чергової російської письменниці: «…оцей самий зворушливий расизм, який вони демонструють, як маленька дитина голу попку, не розуміючи навіть наскільки це непристойно».

Таким чином, дізнався, що вітчизняний націоналізм Ілларіонова абсолютно нічим не відрізняється від такого ж сприйняття сусідів і національних кордонів з боку теперішнього офіційного кремлівського керівництва. А значить, їхні розбіжності не принципові, а суто стилістичні.

Додаток…

August 26, 2017

Лівий — це росіянин

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:46

 
Пострадянська ліва політика в Україні завжди була тісно зв’язана з Москвою й російським впливом. Ліві партії спеціально створювалися під російськоорієнтованого виборця, обслуговувалися російськомовною лівою пресою. На цьому величезному пострадянському електоральному полі в перші десятиліття незалежності значних успіхів здобували комуністи Симоненка, соціал-демократи Медведчука, проґресивні соціалісти Вітренко.

У лівому меню особливою родзинкою вирізнявся Олександр Мороз з його пропозицією підкреслено українського соціалізму без явного проросійського навантаження. Соціалістична партія України, маючи сталу підтримку україномовного сільського виборця лівих поглядів, дозволяла лідерам десятиліттями підніматися до вершин української політики, навіть з невеликими відсотками потрапляти до Кабміну й президії Верховної Ради. Соціалісти були активними учасниками майданів та проєвропейських українських коаліцій. Але лівизна завжди веде тільки в одному московському напрямі — історія тієї партії безславно закінчилася участю Мороза в коаліції комуністів та реґіоналів, що зрештою тільки оприявнило закономірну спорідненість лівих в Україні з підлотним російським світом. Така оновлена неукраїнська Соціалістична партія одразу стала нецікавою виборцям, які одержують удосталь лівого популізму в риториці провідних підкреслено неідеологічних іменних блоків і об’єднань.

Євромайдан і наступна війна з російськими окупантами позбавили всіх лівих в Україні леґальної основи їхньої політики — антизахідного проросійського ґрунту. Комуністичні (читай, російські) символи заборонені, це непрямим чином б’є і по всіх лівих. Тепер, коли значна частина проросійської електоральної бази залишилася під окупацією, щоби дійти до українського виборця, ліві змушені добряче маскуватися під суто українських, проєвропейських, шукаючи виходи на західних соціал-демократів, обрубаючи навіть натяки на зв’язок зі своїми колишніми ідеями.

Та це марна справа, московські вуха все одно вилазитимуть з-за ретельно оновлених фасадів будь-яких соціалістів в Україні, що готуються до наступних виборів. Хоч як дивно й смішно виглядає Ілля Кива, російськомовний мент з «Правого сектора» — лівих завжди тягне в каральні органи, згадати Цушка чи Луценка, — нещодавно обраний головою колись натужно проукраїнської морозівської Соціалістичної партії, але такою є невблаганна логіка української політики, для якої лівий і росіянин це синоніми, підтримані очікуваннями виборців.
 

August 22, 2017

Культури арешту і свободи

 
У кількох статтях з нагоди річниці радянського вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 року відмітив цікаві фотографії, з яких видно, що чехи сприймали окупацію також через оптику культурного конфлікту різних світів.


Ваша культура — арешт, наша — свобода! Не хочемо росіян! (Прага, 1968)

Цей аспект повною мірою проявився на нашому Євромайдані та під час наступної російської аґресії, знову окресливши несумісні світи культури арешту й культури свободи.
 

August 21, 2017

 

«Минуле й сучасність доступні нам тільки через категорії і схеми — або, як сказав би Дюркгейм, „колективні уявлення“ — нашої власної культури». Пітер Берк (Burke)

 

Older Posts »