Діаріуш або тиск слова

December 15, 2018

Київ, температура повітря (°С)

Filed under: Інформація — maksymus @ 08:08

 

 

 

November 27, 2020

Втрачений смак

Filed under: Життя, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 06:42

 
Продавщиця на привозному ринку всіляко розхвалювала товар. — Купуйте сир «Радомер», смак як радянський. Не «прочитавши» моєї гидливої реакції, продовжувала наполягати. — Як радянський…

Тут навіть не в тому справа, що «Радомер» почали варити тільки з 1991 року, а в Україну він потрапив іще пізніше. Така дурна реклама, розрахована на зовсім уже безпам’ятних, мимоволі змусила мене пригадати справжній смак отих радянських сирів. Ті кілька нещасних сортів, що їх дуже часто не було в продажу. Як зараз відчуваю липкий присмак і сморід неякісного молочного виробу на шкільному бутерброді. Коли значно пізніше розпробував і належно оцінив якість справжніх сирів, особливо найтвердіших, так їх і не полюбив.

О. Негребецький склав невеличкий перелік того, що з’явилося з продуктів після розпаду СРСР. Так, я теж багато чого скушутував уперше після розпаду совка.

За одне мені найбільше прикро. Тепер я страшенно люблю кокоси, хоча дізнався про це не одразу. Вперше мав нагоду скуштувати на початку 90-х. І от така прикрість, смаку ще не знав, а перший же розбитий горіх виявився перекислий, гіркий і просто був викинутий яко несмачний після наївних спроб його розмочити, розтерти тощо. Довго потім оминав кокоси, поки не спробував був свіжий.

Оце дивне безпам’ятство про якість тодішньої їжі вражає. Хоч які продукти радянського харчопрому пригадати: ковбаса, морозиво, печиво, сир, тваріг, олія, шпроти, томатний соус, макарони. Усе було жахливе, якщо порівнювати з найгіршими продуктами на теперішніх прилавках. А м’ясо з кістками, підгнилі овочі, непросіяні крупи та борошно… Не знаю, як викручувалися в селах, а в місті купівля харчів була лотереєю. Батькам доводилося докладати неймовірних зусиль, витрачати багато вільного часу не тільки в чергах, щоб перетворити придбані, завжди дефіцитні харчові продукти просто на щось їстівне.

І от через тридцять років по тому мені рекламують сир як «радянський»…
 

November 23, 2020

Підйом-переворот

Filed under: Історія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:40

 
Безумна ідея перевернути прапор догори дриґом «за фен-шуєм», незважаючи на свою сміховину, виявилася заразною. Запала глибоко в душу простому народу. Переворот як архетип наче оприявнює якісь українські глибинні риси.

Про забавну реконструкцію «перевернутого» способу носіння козацької шапки дізнався сьогодні, що вона виринула в черговому раунді обговорень макетів великого герба. Зокрема, того елементу, де поставлено козака з мушкетом. Справа в тому, що в староукраїнських описах герба Війська Запорозького (І. Ґалятовський, Грабянка, пізніші літописці) спеціально зазначено особливу форму головного убору — «на голові має він перекривленого ковпака», — яка пояснюється красивою леґендою про «перекривлені» козаками кораблі та міста.

Ця прозора фраза про «ковпак», «ковпак перекривлений», в якій, здавалося б, важко побачити щось інше, ніж буквально ковпак перекривлений, як носять головні убори набакир і сучасні браві військові, викликала до життя вже перевірену на прапорі ідею перевернути козацький шлик міхом угору, ковпаком униз. Ориґінальна думка має автора, котрий запропонував два циркові способи — покласти шапку на голову пласко і балансувати собі, або взагалі перевернути наче по-жебрацькому. А як це виглядає, можна вже побачити на історичних реконструкціях одягу (*).

Політ фантазії у творчих людей буває неймовірний. А вже підготовлене ідеєю перевертання око бачить перевернуті шапки повсюди, на будь-яких історичних зображеннях, раціоналізуючи вигадки. (З різноманітності модних фасонів кепкував ще Іван Вишенський: «Уже мя не узриш, дияволе, перекривляючи макгерку то на той, то на сей бок…» Дієслово przekrzywić досі вживається в польській по відношенню до манери носіння капелюхів, шапок, беретів та інших головних уборів.) Але що тут іще можна додати за Федором Вовком:
 

«Б. С. Познанський, що мав нагоду бачити запорожський шлик у селі Покровському на Катеринославщині — між іншим, цілком однаковий і з шликом на малюнку Голембіовського, — приходить до висновку, що цей шлик, або, краще сказати, верхня частина його, цебто суконний мішок, що становив дно шапки та звішувався з голови, — і був справжнім головним вкриттям у запорожців; висота самої шапки мінялась відповідно до моди. Це дуже правдоподібно і, ясна річ, не виключає й інших типів шапок, що їх за різних часів носили запорожці, як, наприклад, шапка-кабардинка тощо, не кажучи вже про боброві та з рисі або іншого якого коштовного футра, що ними так чепурилась козацька старшина, що за них згадують у своїх денниках Ханенко і Маркович».
(Хведір Вовк. «Студії з української етнографії та антропології»)

 
Картинка до запису далі…

November 17, 2020

Майя та її дві… назви

 
Можна щиро порадіти за сусідню Молдову, де на виборах президента перемогла Майя Санду, лідер проєвропейської партії, колишній прем’єр-міністр, банкір. Наче багатообіцяючий початок президентства Ющенка описую… Україна дуже завинила перед сусідом, уникаючи весь час проводити притомну реґіональну політику, відповідну територіально величезній державі й близькому культурно народу, завинила хоча б тим, що пропускала кілька десятиліть російські окупацйні війська в Придністров’я, відкриваючи й собі прямий гостинець до війни на Донбасі, окупації Криму та постійної загрози всьому українському півдню. Тож хай там у сусідів з їхнім банкіром усе вийде на краще, що досі не виходить у нас з власної ж дурості. Хоча цілком можна передбачити, що, як і тут, уже на наступних виборах чи чергових маніпуляціях з конституцією архаїчні монстри з молдовського пострадянського політичного класу так чи так повернуть собі владу, але це вже нас стосується хіба що як прихильних стороніх спостерігачів. Вийде в них викараскатися — братимемо приклад ще й з Молдови.

Тим часом з її обранням наша нація «дядьків і перекладачів» утрапила в чергову мовну халепу. Тут я навіть не про те, що, підлаштовуючись під світогляд «дядьків», «перекладачі» воліють бачити в новообраному лідері Молдови не президента, а «президентшу», «лідершу», «банкіршу». Суфікси можуть стрибати, підібрати можна і красивіші, але суть простецького відокремлення жінки та сама. Як колись щиро дивувалися ті селяни, чому це вдова Крайченкова відмінює себе по-чоловічому (*), так і досі архаїчний світогляд не може прийняти саму думку про принципову рівність чоловіків і жінок на тих самих посадах. На посаді президента, зокрема; замість належного місця шостого президента просторіччя її поміщає в окрему нішу не зовсім президента, а «президентки». (До речі, можете ще висловити власне ставлення.)

Йдеться знову про кумедне для освічених мовців викидання вставного -й- в іншомовних власних назвах. У багатьох текстових інформаційних повідомленнях останнього тижня вигулькує якась дивовижна «Мая», що її з першого погляду невідомо навіть як наголошувати. Цей вставний йот в українській літературній мові відігравав останнє століття кілька важливих функцій. У назвах, на кшталт Гавайї, Ґойя, Мейєр, Фейєрбах, Штайнмайєр, Брайан, Райан, Ґайана, Майамі, Ісайя, Кайєнна, Савойя, Тайюань, Хайям, Хейєрдал; майя, паранойя, фойє тощо, це була не тільки висока орфографічна традиція, а й зручність відокремлення на письмі межі між частинами слова, підказка коректного наголосу при вимові, вказівка на іншомовність імені. А ще це була елітна «перекладацька», сказати б, фішка, така собі інтеліґентна особливість, в принципі незрозуміла для «дядьків», котрим чогось простацького б. (Згідно з опитуваннями, ця культурна особливість вставного -й- ділить україномовних майже точно навпіл.)

Кажу була, бо після правописної катастрофи тепер надовго нічого немає усталеного. І довідатися ж немає де, немає в кого. Навіть довідатися про те, що молдовське ім’я Майя в цьому випадку високоповажної пані Майї Григорівни і в зламаному правописі проходить не по відомству параграфів для іншомовних власних назв, а як слов’янське, як залишок давнього правописного виділення назв «народів СРСР», що пережив уже багато редакцій та втручань, не привертаючи професійної уваги.

Чергова пастка розбрату для україномовних на письмі. І живіть з цим як собі хочете.
 

November 15, 2020

Мовна поліція їх стереже

 
Майкл Х’юмер у записі «Мовна поліція з вас знущається» звертає увагу на ідеологічне втручання в мовні засоби. (Це прямо стосується кількох дражливих питань в українській.)
 
Про функції втручання в мову далі…

November 5, 2020

Мова висвітлення виборів у США

 
Вражає орфографічний та стилістичний різнобій при висвітленні виборів у Сполучених Штатах Америки (США). Стереотипні відхилення в назвах штатів, учасників виборчого процесу тощо. В цьому пробному записі подаю назви такими, якими вони мали б бути з погляду ідеалізованої гарної мови, в часи правописних катастроф недосяжної мрії.
 
 
Бюлетень гарної мови № 1. Вибори в США

Основні ЗМІ: газета «Нью-Йорк Таймс», газета «Вашінґтон Пост», журнал «Ньюсуїк», агентство новин Ассошіейтед Пресс, телеканал Сі-ен-ен, телеканал Фокс Ньюс, телекомпанія Ен-бі-сі Ньюс.

Органи влади та посади: президент США, віце-президент, екс-президент, держсекретар, Білий дім, Капітолій, Верховний суд.

Учасники виборчого процесу: кандидати, кандидати-демократи, кандидати-республіканці, незалежні кандидати, виборці, виборщики (не виборники!).
Сутність непрямих виборів полягає в тому, що виборці спочатку обирають колеґію виборщиків, а вже ті безпосередньо голосують за кандидата на посаду.

Особливі назви виборчого процесу: «супервівторок», праймеріз, екзіт-пол, ключові штати.
У «супервівторок» в багатьох штатах проводять праймеріз, щоб визначити кандидатів у президенти США.

Назви штатів та міст: Арізона, Вашінґтон, Вірґінія (!), Вісконсін, Гавайї, Кентуккі, Коннектікут, Массачусетс, Мен (!), Меріленд, Міссісіпі, Міссурі, Мічіґан, Нью-Гемпшір, Нью-Мексіко, Пенсільванія, Теннессі, Флоріда; Сіетл, Х’юстон, Річмонд, Майамі, Канзас-Сіті.

Дійові особи: Джо (Джозеф) Байден, Дональд Трамп, Камала Харріс, Майк (Майкл) Пенс, Меланія Трамп, Джілл Байден, Хантер Байден.

Колір шкіри. В США людей поділяють демографічно за кольором шкіри та походженням на кілька основних груп: білі, чорношкірі або афроамериканці, корінні американці, латиноамериканці, азіати.
 

November 4, 2020

Наполеон 1812 року

Filed under: Історія, Московія — maksymus @ 10:47

 
Блискуча наполеонівська епоха має одну дивовижну особливість, що не минає століттями. Не тільки сумлінні дослідники чи пересічні обивателі, а й кожний останній бовдур, віслюк, невіглас, серійний маніяк чи пройдисвіт-пропаґандист, котрий звертається до цієї теми, не піде незачеплений. Одні ошляхетнюються, інші сходять з розуму. Та просто хоч що дізнатися про той час, про тих людей, про ті нрави та звичаї, сама потужність епохи Великої французької революції та її придушення європейською монархічною реакцією, епоха виникнення національних держав, прав людини, поняття справедливості тощо тощо, наче поштовхом піднімає всіх, хто торкнувся її, до найкращого в них, але не всі проходять випробування. Досі звучні імена тодішніх героїв і зрадників лунають музикою, маршами і сонатами. А найперше — Наполеон! Сьогодні з багатьох відомих дійових осіб того часу саме Наполеон є нашим сучасником: його дії зрозумілі без пояснення, його думки це наші думки. Аристократичні ж противники, рабовласники й кріпосники, котрі тоді затримали хід сучасності на кілька десятиліть, для нас виглядають наче динозаври; вони хоч якою мовою нині залишаються незрозумілі без перекладу.

Дещо про війну 1812 року далі…

November 3, 2020

Коли зривають запобіжник

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 08:20

 
Однією фразою про чергову українську політичну кризу: епістократичний запобіжник знову заважає демократичній владі й буде зірваний.

Нині під удар загальнообраних Ради з Президентом потрапив Конституційний суд, що не обирається, а призначається за складною процедурою добору, обмеженою як бар’єром компетентності, так і часовими умовами, що вони призначені притлумлювати гарячковість демократичних органів. Та хай який погано працюючий цей запобіжник, буває значно гірше, коли у демократії загального виборчого права остаточно зриває дах, а сама вона летить у прірву наголосованого виборцями авторитаризму.
 
Про те, як гинуть демократії, далі…

October 31, 2020

Покашляти в смартфон

Filed under: Інформація, Різне, Фонетика — maksymus @ 14:02

 
Про те, що массачусетський професор каталонського походження Брайан Субірана працює зі своєю командою над створенням акустичного тесту на ковід, модифікуючи попередні розробки звукових тестів відомих хвороб, інформація проходила ще навесні, й легко загубилася серед інших багатообіцяючих програмних заяв різних груп. Та от уже готовий результат — схоже, їм вдалося навчити штучний інтелект визначати хворих з майже стовідсотковою точністю за кашлем у смартфон. Ба більше, безсимптомні випадки навчений на десятках тисячах зразків алгоритм розпізнає абсолютно точно. Автори розробки передбачають, що відповідні програми можна буде завантажувати в різноманітні розумні прилади, що з людиною завжди, від смартфонів до голосових колонок, котрі в постійному режимі щодня перевірятимуть власників на ковід.
 

October 26, 2020

Консервативний захист демократії

 
За цілий рік після виходу в світ українського перекладу світового інтелектуального бестселера Джейсона Бреннана «Проти демократії» в україномовній сфері з’явився тільки один відгук. (Якщо не рахувати обговорення в дискусійному клубі соціологів улітку та номінування перекладу в рейтинґу «Книжка року ’2020» в підгрупі «Політологія».)

Відгук заслуговує на увагу тим, що його консервативний автор додає несподіваний погляд на демократію загального виборчого права, як таку, що в теперішніх умовах може бути (чи не єдиним) інструментом захисту неліберальних цінностей. Він наче перевертає шкалу цінностей Бреннана, і зауважує:
 

«Носіями ідей новітньої форми лібералізму (глобалізм, промігрантська позиція, ЛГБТ, гендерна теорія) є еліти. Частина суспільств засвоїла ці ідеї через ЗМІ, масову культуру та освіту. Але тільки частина. Подальше впровадження згаданих ідей наштовхнулося на інертність мас, (…) Одначе сьогодні загальне виборче право є хоч якимось запобіжником від радикалізму еліт, способом етнічного самозбереження, механізмом захисту від упровадження ЛГБТ-ідеології та подібних доктрин. Саме тому демократію варто рятувати. (…) цінність демократії сьогодні полягає у тому, що вона є хоч якимось засобом протидії тиранічним прагненням новітніх «демократів».
 
Ігор Загребельний. Чи варто рятувати демократію?

 
Загалом критика досить традиційно передбачає, що незнаючий, нераціональний, упереджений електорат голосує так, як це об’єктивно відповідає його інтересу. Проте Джейсон Бреннан, маючи попередниками Каплана, Ахена, Бартельса та ін., присвятив значну частину книги розвінчанню цього ідеалістичного погляду. Тож навіть, якщо припустити слушність тверджень про інертність мас і протидію «новітнім формам лібералізму», голосування при загальному виборчому праві ніяк не може бути запобіжником; такими при демократії є опосередковуючі фактори, що цілком в епістократичному стилі обмежують сучасну виборчу аристократію.
 

October 25, 2020

Про обов’язок голосувати

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 09:04

 
Другий раз за все життя не йду голосувати. Перший — коли пропустив минулі місцеві вибори під час своєї мобілізації, перебував на полігонах далеко від виборчої дільниці. На сьогоднішні ж, за збігом також місцеві, не йду свідомо, бо маю невеличку температуру, хоча й без нежиті; за теперішніх обставин не наражати інших на найменший ризик зараження це вже поважна причина.

А втім, з недавнього часу виправдання неучасті у виборах мені вже не потрібне. Адже немає раціональних підстав вважати участь у демократичних виборах з загальним виборчим правом горожанським обов’язком, а ті доводи, що найчастіше наводять на захист цієї ідеї, не проходять перевірки критичним розглядом. (Докладніше про постановку проблеми див. роботу Джейсона Бреннана «Етика голосування», ключовий фрагмент.)
 
 
Додаток. Блискучий розбір «Голосування: горожанський обов’язок чи аморальна витрата часу?» робить Майкл Х’юмер. Висновок: «Для більшості людей голосування є не чеснотою, а невеликим пороком. (Є пороком, оскільки вони, як правило, невігласи або невідповідні по-якось іншому, а „невеликим“ через крихітний шанс, що вони можуть вплинути на що-небудь.) Для декотрих людей, можливо, голосування є невеликою чеснотою, але воно є необов’язковим, існує багато кращих речей, що їх можна було б робити».
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.