Вибачаюсь або Пацани не вибачаються

 
Щойно знову натрапив на давній припис не вживати при вибаченні вибачаюсь. Тобто не можна вибачатися, виправдовуватися чи виправлятися словами Я вибачаюсь. Цей припис настільки давній, наскільки тільки може бути. Для прикладу, Сергій Єфремов у своїй історії письменства (Т. 2, 1919) характеризує вибачаюсь як «класично-безграмотне». Уже тоді класично! Мало не всі, хто потім писав з культури мови, особливо з культури ділової мови, відзначали неграмотність, подаючи «залізобетонний» арґумент про колишній займенник ся та те, що не можна «вибачати себе». Які тільки риторичні ходи для припису не придумувалися порадниками для поборювання вжитку!

На диво, до хору заборонних порадників не приєднався Караванський, зауваживши, що в цьому випадку викидання питомо українського слова, широко вживаного класиками, є проявом гіперпуризму. Він також припускає, що тут маємо справу з хибно перенесеною з російської мови забороною, а також слушно наводить як контрприклад до логіки -ся дієслова молитися, цілуватися, вітатися, хреститися. Якщо є дієслово вибачатися, то воно у всіх своїх відмінках мало б вживатися вільно.

Цікаво, що в сучасному літературному вжитку вибачаюсь почувається так само пречудово, як і сотню років тому, незважаючи на всі порадники та гіперкорекції. Значить, тут щось більше, ніж помилка.
 

Зробимо французьку мову знову великою

 
Дуже вдало починається мій відпускний тиждень. Привід для задоволення дають мовно-політичні новини з Франції.

У понеділок, 30 жовтня 2023 року, французький Сенат розглянув законопроект про використання в офіційному діловодстві так званої інклюзивної мови, зрештою підтримавши заборону ґендерування 221 голосом проти 82. А незадовго до голосування на тему граматичного роду гостро висловився президент Французької республіки Еммануель Макрон, заявивши на урочистому відкритті нового мовного центру в Віллен-Котре про те, що не варто піддаватися віянням моди, що «у [французькій] мові чоловічий граматичний рід виступає нейтральним. Нам не потрібно додавати крапки чи дефіси, щоб це було зрозуміло».

Французьке обговорення мовної політики і рішення сенаторів вскрило більше, ніж можна було сподіватися від звичайних дебатів на мовні теми. На своє ім’я був названий уокеїзм — основний двигун втручань політики ідентичності в мову. Прихильники і противники доволі прозоро розділилися на крайніх лівих прихильників «інклюзивної» мови та правих і центристів, що вбачають у втручанні небезпеку для самої мови.

Про колективну відповідальність

 
Загалом я несхвально ставлюся до етнічних прізвиськ. У сучасному світі національних держав, побудованому на взаємному визнанні честі й достоїнства окремих націй та розумінні потреби співіснування, це елементарна гігієна мислення. Наліпка зашорює, звужує горизонти, слугує свого роду мислестопом, коли йдеться про чужі групи ідентичності.

Тим не менш, постійне виникання таких образливих прізвиськ, що їх у літературній мові витіснено в категорію обсценних, засвідчує важливу потребу в них у живому, невимушеному мовленні. От про цю потребу далі.

З перших днів активної фази війни для дошкульного обзивання росіян українці вживають багато різноманітних образ. Спершу тільки для назви їхніх суто військових інтервентів; потім автоматично переносять на весь народ-аґресор. Нині залишилося тільки два основні варіанти — орки та підори. Перша — книжна, малозрозуміла простим людям. Друга ж, зберігши всі традиційні образливі значення несхвалення одностатевих стосунків, уже не асоціюється ні з ким іншим, як з росіянами. Підори — і без зайвих пояснень зрозуміло, про який народ мова.

Колись у майбутньому, через десятки років після нашої перемоги у не знавших війни та післявоєнної руїни, хто про цей безумний час читатиме при малоймовірному бажанні в нудних історичних книжках, напевно виникатимуть питання припустимості і цієї етнічної наліпки. Тоті підори казати не можна, — авторитетно доводитимуть вони. Це ж образа за етнічною ознакою, ба така, що виникла в нетолерантному брутальному середовищі. З належним чином прийнятих посилок виводимуться правильні, справді правильні й коректні висновки. Ті, хто їх промовлятиме з повчальним тоном моральної вищості, будуть стовідсотково праві. Правоту потужно підтверджуватиме загальне знання…

Але для того, щоб ці далекі спостерігачі взагалі могли колись існувати, нам треба відбити підорів тут і тепер. Суне навала цілого ворожого народу з його величезними ресурсами держави, акумульованими десятиліттями й кинутими на наше знищення. Рік тому можна було все списувати на особливості диктаторського управління, на те, що то воюють професіонали за гроші та нагороди. Але ж ні, після проведеної мобілізації стали замазан всі, війна була підхоплена як своя всіма підорами як народом. Безумна ідея піти війною на сусідів не знаходить опору в їхньому суспільстві. Що робить привабливою думку про колективну провину та відповідальність.

Колективна відповідальність це дивна концепція. Та ця стрімко поширена простонародна назва ворога засвідчує, що така концепція «природна», інтуїтивно зрозуміла. Хотілося б, щоб сфантазовані далекі в часі спостерігачі брали цю інтуїцію до уваги, перш ніж нас теперішніх засуджувати.
 

Про коми не на своїх місцях

 

Джорджо Аґамбен
Коми і полум’я
 
 
Коли Карлу Краусу хтось із знайомих розповів про японське бомбардування Шанхаю, той відповів: «Знаю, що коли твій будинок горить, ніщо більше не має значення. Але, поки це ще можливо, я розставлятиму коми. Тому що якби ті, хто мав це робити, подбали, щоб усі коми були розставлені в потрібних місцях, Шанхай не згорів би».
 
Як завжди, в кожному жарті є доля істини, яку варто нагадати. Людина живе в мові, і якщо її думки та вчинки погані, то це, насамперед, через те, що її стосунки зі своєю мовою були зіпсовані та спотворені. Ми всі давно живемо в збіднілій і спустошеній мові, всі народи, як сказав колись [Гершом] Шолем про Ізраїль, сьогодні блукають сліпі й глухі над безоднею своєї мови, і можливо, що ця зраджена мова якимось чином мститься, і помста тим безжальніша, чим більше люди її псують і нехтують нею. Ми всі з більшою чи меншою ясністю усвідомлюємо, що наша мова зведена до куцого набору усталених фраз, що словниковий запас ніколи не був таким вузьким і заяложеним, що жарґон засобів масової інформації скрізь нав’язує свою жалюгідну норму, що навіть Данте в університетських аудиторіях викладають поганою англійською: як можна сподіватися в таких умовах, що хтось буде спроможний сформулювати правильну думку і відповідно діяти чесно та розсудливо? Тож не дивно, що ті, хто користується такою мовою, втратили будь-яке усвідомлення зв’язку між мовою та істиною, а тому вважають, що вони задля своєї сумнівної вигоди можуть вживати слів, що більше не відповідають жодній реальності, аж до того, що перестають усвідомлювати, що вони брешуть. Істина, про котру тут ідеться, — це не тільки відповідність між висловлюванням і фактами, а й перш за все пам’ять про апострофу, з якою мова звертається до дитини, котра пробує вимовляти свої перші слова. Ті, хто зовсім втратив пам’ять про цей стриманий, вимогливий, люблячий заклик, буквально здатні, як ми бачили останніми роками, на будь-яке лиходійство.
 
Тому давайте продовжувати дбати про коми, навіть якщо горить будинок, давайте говорити один з одним, старанно облишивши риторику, прислухаючись не тільки до того, що ми говоримо, але й до того, що говорить мова, до того легкого подиху, що його колись називали натхненням і котрий залишається найціннішим скарбом, інколи дарованим нам мовою, — будь то літературний стандарт чи діалект.
 
19 червня 2023 року
 
Джорджо Аґамбен. В один голос

 
 
Див. також: Філософія пандемії та Епідемія як політика.
 

Другий бік перейменування Московії

 
Підтримую петицію про перейменування Російської Федерації в українському офіційно-діловому вжитку на Московію. Хоча варто розуміти, що будь-яке позамовне втручання в мовні засоби неодмінно десь вигулькне в іншому місці, причому несподівано для тих, хто планує зміни.

Так і тут. Неможливо буде повернути Московії її історичну зовнішню назву, не поставивши на кін в якості плати за відновлення історичної справедливості офіційну назву Україна. Використання назви Московія замість Росії балансується тільки поверненням Україні споконвічної назви Русь, і нічим іншим. Тому що назва Росія, Рóсія, як вона задумувалася колись київськими книжниками (Ірина Жиленко добру роботу проробила), це був такий ідеологічний подарунок імперії од киян-русинів, що доклали руку до уявляння Росії як династичного, родом з Києва, об’єднання Русі та Московії.

Україна не може перейменувати Росію на Московію, не змінившись сама, не змінивши натомість своє уявлення про себе і свою власну історію.
 

До вживання префіксів від та од

 
Дуже симпатична стаття про чергування префіксів/прийменників од та від:
 

Людмила Дика, Марія Шведова. Історія і нормативний статус прийменника / префікса од‑ в українській мові нового часу. Slavia Orientalis, 2022, vol. LXXI, No 4, 797-818. https://journals.pan.pl/dlibra/publication/143220/edition/125858/content

 
Докладно розглянуто історичні обставини появи чергування, територіальні відмінності, історію освоєння варіантів літературною мовою та сучасний стан. Охоплення, детальне опрацювання матеріалу, безсторонність — такі рідкісні достоїнства мовознавчої роботи в наших широтах — роблять її обов’язковою для вивчення, навіть якщо не цікавить тема.

Хоча мене особисто цікавить давно. Ще в Етимології багато років тому зробив короткий запис про це надзвичайне чергування. Приємно, що в статті, як і я колись, автори не обійшли увагою і випадок «етимологічної помилки», що перетворила одверто на відверто.

А як один приклад сучасної практики чергування префіксів/прийменників можу запропонувати переклад Дж. Бреннана «Проти демократії» (Київ, 2020). В першій же критиці мови — куди ж без неї — цю особливість було відмічено із зверхнім засудженням. Тепер же замість посилати подалі в мережу можна буде рекомендувати ознайомитися з питанням предметно.

P. s. Забавно постійно відмічати залишки цієї історичної особливості в топоніміці областей, де воює мій підрозділ.
 

Різдвяна ретроспектива

 
Дещо уповільнений темп бойових дій в останні тижні дозволив мені відлежатися й відіспатися за рік. Останній великий обстріл нашого розташування стався аж 30 грудня, після чого рідко чуємо канонаду. Зараз більше турбує тотальне насування паперової армії — дзвіночок, що в далеких штабах теж з’явилося забагато вільного часу.

Це час пригадати минулий рік, провали та перемоги. Особливі теми, що ними хотілося б поділитися, переосмислити на папері.

Не раз у медіа спливає відоме категоричне твердження «В окопах не буває атеїстів!», що в загальному випадку абстрактного розмірковування є закидом проти окопів, а не проти атеїстів. Так чи бувають в окопах атеїсти? — Бувають, — коротка однозначна відповідь. Тут всі світогляди трапляються рівно в тих же пропорціях, що й у суспільстві загалом. На розподіл впливає хіба що територіальне походження, соціальний статус, освіта, вік. Більше того, в окопах буйно розквітають всілякі забобони, що є свідченням насправді слабкої релігійної віри. Є слова, яких не можна вимовляти напряму, є певні непрощенні дії. Забобони інколи настільки застилають розум слабких людей, що ускладнюється виконання завдань, що убезпечили б їх од реальних загроз.

Коли навесні розташовувалися якийсь час у школі під Яворовом, дивувався тому, що просто в навчальному корпусі є своя капличка, перероблена з Ленінської кімнати. Про секуляризм забуто. Натомість у школі в селі на Степовій Україні аналогічна кімната була обвішана навчальними матеріалами, таблицями англійської граматики, зокрема. І кому ж, зрештою, бог допомагатиме більше? Напевно тому, хто сам собі допомагає.

Страшенну небезпеку становить традиційна культура пиття. Спиртне кілька разів ставило підрозділ під небезпеку. Тим не менш, аватари невикорінювані. Намагаємося позбуватися їх при першій же можливості.

Як і минулого разу, для мене у війську стала випробуванням постійна відсутність усамітнення при вимушеній самотності. Перші місяці пощастило, що в підрозділ потрапили кілька офіцерів загального високого культурного рівня, з котрими можна було обмінятися жартами, бути на одній хвилі. На жаль, дотепер вони при переформатуваннях або переведені в інші підрозділи, або демобілізувалися. Сумно постійно дивитися на беззмістовні розмови, що не піднімаються вище пояса. З минулого досвіду служби навчився вже і з цієї ситуації одержувати задоволення, не упускаючи можливість пожартувати і посміятися, ба навіть познущатися, незрозуміло для адресата. Але це задоволення хіба що гербертуеллсівського короля в його країні сліпих.

Мені важко дивитися загальні новини, де тотально відсутня аналітика та сумнів. Пояснюю це тим, що наче еміґрант вивіз у лютому з собою певний зліпок інформпростору з його політичними розкладами. За цей же час там усе змінилося, змінилися канали інформування, переставилися акценти, були переоцінені політичні фіґури та говорячі голови тощо. Розкіш раціонального мислення, схоже, стала недоступною, коли суспільство перебуває під постійною загрозою існуванню. Наче передбачаючи, переклав колись оповідання Бестера з дотичною провідною думкою, що на війні за цінності не варто б ці цінності втрачати.

Хотів би посваритися за принца Чарльза, котрий мав би за високою культурою класичної української мови стати королем Карлом III. Але загальне падіння освіченості в упор не помічає у колишньому принці королівське достоїнство, продовжуючи іменувати його по-мирському.

Дієприкметник наступаючий все активніше виганяють з мови, замінюючи його неоковирним прийшлим прийдешнім, що загалом має інше значення. У цій заміні наче на розрізаній руці термінатора проявляються шарніри, на котрих тримаються позамовні втручання.

Дратують дитячі вправи з орфографією, коли небезпеку ворога применшують розміром літер, або з лексикологією, коли назва росіян виглядає як орки чи підори. Ні-ні, ця війна йде не тільки з поганими росіянами.

У ніч на Різдво погода у нас різко змінилася. За один день з плюсової до мінус п’ятнадцяти — кошмар соба. Земля за пару днів промерзне, стане придатною для пересування техніки. Значить, знову повернеться робота…
 

Коромола в Нацкомісії

 
Цього тижня приховані до того політичні розборки в Нацкомісії зі стандартів державної мови виплеснулися на публіку гучними заявами. Група комісарів на чолі з заступником голови виступила з критикою авторитарного керування голови комісії (*), зібрала засідання і припинила її повноваження. У відповідь неназвані члени комісії, що зберегли за собою, треба зауважити, півофіційний інформаційний канал, опублікували контрзаяву про «самовільне захоплення» комісії (**).

Поки не йтиметься про скасування катастрофічної реформи правопису, про виправлення зламаних стандартів мови, мені ці чиновницькі розборки не дуже цікаві. Бо все це схоже на боротьбу за доступ до іспитів та гаманців екзаменованих. Мабуть, такий розвиток подій можна було передбачити, коли стандарти мови чомусь поєднали з формальними іспитами для посадовців. (На мою думку, всі подібні формальні перевірки потрібно скасувати! Достатнє для займання посади знання мови не визначити ніякими іспитами; це справа, з одного боку, виборців, а з другого, тих обраних осіб, хто чиновників призначає.) Що ж, вскрилася потенційно корупційна годівничка на абсолютно зайвій державній забороні. І основна претензія «заколотників», схоже, прозора — «з нами не діляться». Серед визначних досягнень Нацкомісії за останній рік значиться видача 100000 (прописом сто тисяч) державних сертифікатів про «рівень володіння» українською. Більше, більше, більше «зелених» паспортів, щоб без довідки взагалі дихати ніхто не смів. Бюрократичне пекло.

Яка сторона конфлікту серед комісарів мені більш симпатична? Не знаю. Мабуть, глибоко байдуже. Мій особистий критерій взагалі не стосується суті викладених взаємних звинувачень, перевіріти їх слушність не маю можливості та бажання. Мій єдиний критерій — мова заяв. А от мова обидвох заяв насправді нестандартна: суміш ламаного канцеляриту з вкрапленнями ідеологічних вибриків. Я б не довірив ані визначення стандартів, ані екзаменування жодній з груп.

Хай зжеруть одне одного. Розвитку української мови це піде тільки на користь.
 

Слова за інтересами

 
Надзвичайно цікава стаття психологів з Бенілюксу (2019) про поширеність англійських слів. Які слова як поширені, тобто як відомі різним групам носіїв мови. Серед інших важливих відмінностей вони навели табличку «Слова, краще відомі чоловікам, ніж жінкам, і навпаки» (табличка окремо).
 

Так, чоловіки краще знають слова: howitzer (гаубиця), thermistor (терморезистор), azimuth (азимут), femtosecond (фемтосекунда), milliamp (міліампер), aileron (елерон), servo (сервопривід), degauss (розмагнічувати), boson (бозон), checksum (контрольна сума), piezoelectricity (п’єзоелектрика), katana (катана), shemale (шімейл), neodymium (неодим), yakuza (якудза), teraflop (терафлоп), strafe (атака), parsec (парсек), bushido (бушидо).
 
Жінки знають краще значення слів: peplum (пеплум, баска), tulle (тюль), chignon (шиньйон), bandeau (бандо), freesia (фрезія), chenille (шеніл), kohl («фарба для вій»), verbena (вербена), doula (доула), ruche (рюш), espadrille (еспадрилья), damask (дамаст), jacquard (жакард), whipstitch («зшивати через край»), boucle (букле), taffeta (тафта), sateen (сатин), chambray (шамбре), pessary (песарій).
 
[Brysbaert, M., Mandera, P., McCormick, S.F. et al. Word prevalence norms for 62,000 English lemmas. Behav Res 51, 467–479 (2019).]

 
Автори зазначають: «Ці відхилення, як правило, слідують за ґендерними відмінностями в інтересах (ігри, зброя та технічні питання для чоловіків; їжа, одяг і квіти для жінок)».
 

Термінологія і політика

 
На фейсбук-сторінці Інституту мовознавства — ще та богадільня для витрати бюджетних коштів — написали щось на тему неофемінативів. Не надто цікаво, не надто ґрунтовно, але просто як висловлення позиції держустанови, що в сучасному різноманітному світі обходить хіба що тих обивателів, хто полюбляє використовувати арґумент до авторитету як лінивий замінник власного розмірковування.

Та головне питання у мережевих вояк ідентичності викликали не висловлені там обтічні, загалом неприхильні до ширення фемінативів твердження, а те, чому на офіційній сторінці Інституту написано фемінативи, а не фемінітиви. Питання цікаве, адже утворення термінологічної назви не повинно бути зовсім вже випадковим. Тут не годиться наївне внутрішньогрупове посилання «ми всі так кажемо», он і книжки та дисертації з назвою «фемінітиви» друкуємо, і поширюємо світлі ідеї бінарного мовного розділення, і пропаґуємо модну ґендерну сеґреґацію в суспільстві під цією назвою, а тому треба тільки так, як ми кажемо. Власне, не годиться й протилежне посилання на те, що українські науковці називали «фемінативами» відповідні назви задовго до появи критичної теорії. Автори сторінки не змогли виразно пояснити, чому обрали таку назву, а на цьому варто було б зупинитися.

Найбільш обґрунтованим поясненням є те, що назви такого типу (-атив: номінатив, компаратив, комітатив, дериватив; -ітив: ґенітив, артитив, інфінітив) утворюються за певною схемою, в залежності від дієслова з супіном у класичній латинській: gignō — genitum — ґенітив; nōminō — nōminātum — номінатив. За цією схемою і має бути feminō — feminātum — фемінатив. (Можуть заперечити, що дієслово feminō в старих текстах, що дійшли до нас, означає хіба що «ожіночнення» в обсценному переносному значенні, вжите до чоловіка. Але ж таким воно і має бути за логікою утворення фемінативів од назв чоловічого роду; фемінативи за одним з перших своїх значень в українському мовознавстві це словоформи, що потенційно виражають чоловічу або жіночу стать, марковані в структурі мови граматичним жіночим родом. З другого боку маємо маскулізми, іменники «спільного» роду в формі граматичного чоловічого роду, — широка публіка часто плутається з назвою і цього терміна: маскулізми, а не «маскулінізми» чи «маскулінітиви», чи як іще їх намагаються навмання писати.)

Тим не менш, тут на наших очах виникло суто політичне розрізнення. Більш серйозні мовознавці, уважні до термінології і менше до поточної політики, частіше використовують назву фемінативи. Так утворені відповідні назви nomina feminativa в польській (feminatywy), російській (феминативы), болгарській (феминативи), словенській (feminativi) тощо науковій літературі. Ті ж, хто більш прихильний до політичного втручання в мову, нині віддають перевагу просторічному й тому популярнішому в мережі варіанту фемінітиви, не сприймаючи нічого, коли натрапляють на коректну назву.

Місця зіткнення науки з політикою часто створюють такі суперечності. І про них треба знати, щоб не заплутатися остаточно.

Див. також: Опитування про фемінативи; Дві причини не вживати фемінітиви; Розлогі додатки до запису; Не ґендеруйте мене.