Діаріуш або тиск слова

October 30, 2017

Як відучають від фемінітивів

Filed under: Мова, Розваги, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 21:23

 
Класичний приклад голлівудівської соціальної реклами ґендерно-нейтральної мови. Персонаж, котрий ставить під сумнів професійну назву, намагаючись утворити недоречний фемінітив, один з найогидніших у картині. Надійні художні образи, позитивний і неґативний, добре запам’ятовуються, а сам діалог з приводу професіоналізмів стає впізнаваним штампом американського (=загальносвітового) кінематографа.


Фрагмент к/ф «З мене досить» (Falling Down, 1993). Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=t0-tMiWTEsI (2:42)
 
— Я — офіцер поліції, — жінка пред’являє документи. — Шукаю одного чоловіка. […]
— Послухай, скажи мені дещо. Чому вас не звуть… офіцерками?
— Даруйте?
— Ну, знаєш, як акторок? Типу того? Щось має вказувати на…, — показує на фігуру жінки, — самі знаєте.
— Гадаю, це тому, що офіцер поліції — це офіцер поліції, а не… «самі знаєте». Дякую за співпрацю, сер.
— Звиняй, не можу нічим більше допомогти, офіцер… ка.

Словникова довідка:
officeress (archaic or humorous): A female officer. Origin: officer +‎ -ess. Mid 19th century; earliest use found in Fraser’s Magazine for Town and Country (1839).

Маючи настільки потужні художні й реальні приклади відстоювання професійної рівності засобами нейтралізації мови, здається, обернути таку чи подібну ситуацію на користь фемінітивів практично неможливо.
 

Advertisements

October 27, 2017

Декларація незалежності Каталонії

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 22:14

 
Отже, парламент Каталонії сьогодні проголосував за Декларацію незалежності автономії від Іспанії. Іспанська монархія і центральна мадридська влада зрозуміло проти, але процес пішов. Вічною ганьбою для українського народу буде вже висловлена нашими представниками позиція невизнання незалежності нової республіки.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРЕДСТАВНИКІВ КАТАЛОНІЇ (український переклад)…

October 22, 2017

Фільми про нас

Filed under: Розваги, Русь — maksymus @ 21:01

 

— А якщо велетень був добрий? […]
— Ну, гадаю, що вони не змогли б жити довго і щасливо, хіба ні?
(«Джек і бобове дерево. Правдива історія», 2001)

Якось майже без перерви переглянув дві розважальні картини, випущені цього року. Українську «Сторожову заставу» та американську «Війну за планету мавп». Точніше, навпаки, спершу про мавп, потім про заставу. Це важливо, бо перша переглянута американська фантастика навела на мене неабиякий сум.

Сюжет «Війни за планету мавп» вмонтований у всесвітньо відому серію, франшизу, що почалася наприкінці 1960-х жахом сфантазованого панування на Землі мавп і поглядом з боку людини. Стали класикою неймовірно сильні кадри відчаю головного героя, котрий на узбережжі натрапляє на залишки Статуї Свободи, і розуміє, де він знаходиться. Або ж повторення тієї ж емоції в іншому фільмі перед пам’ятником Лінкольну з обличчям шимпанзе. Кожен наступний фільм серії в фантастичному антуражі ставив усе нові цілком земні проблеми: досліди над тваринами, ядерну зброю, співіснування рас та ін.

В останніх фільмах усе пішло значно далі. Добровільне примирення з чужою колонізацією, яку я вже відмічав колись у сучасних фільмах, тут зробило ще один крок. Цього разу головний герой вже не людина, а лідер мавп, проти якої щось зле коять погані людці. Вражає, що неґативними опонентами стали ті, хто бажають за будь-яку ціну зупинити вірус, що робить людей тваринами; в буквальному розумінні тваринами — вірус знищує здатність мислити, а в першу чергу позбавляє мови. Принципово те, що будь-яка ціна під час такої загальносвітової епідемії означає антигуманну поведінку, доведений до абсолюту карантин уцілілої групи в облозі. І новітній сюжет високоморально карає персонажів-людей за таку ціну виокремлення себе від загрози. Отже, людина мови позбувається, віднині говорить тільки мавпа. Коло серії завершене проповіддю повної поразки і роззброєнням людини перед чужим.

Зовсім інший мотив звучить в українському підлітковому фільмі «Сторожова застава», де хлопець провалюється крізь час на війну старовинних українських витязів з половцями. Тут ворог, чужинець, котрий прийшов зруйнувати твій світ, — це просто ворог. (У цій картині пересічний половець безликий, обличчя закриті масками. Вони гинуть десятками від рук звитяжних витязів не гірше за тих імперських штурмовиків.) Щоби повернутися і врятувати друга, герой має побороти все, а головне — найбільші власні страхи, принесені з собою крізь тисячоліття. Прекрасно знятий, з дуже пристойною грою акторів, щедро розсипаними по картині «ґеґами» й впізнаваними цитатами з масової культури, фільм-казка дивиться на одному подиху. Для мене стало справжньою втіхою, що він просто пронизаний оптимізмом виживання.

А от що змінилося б, якби половці були добрі?
 

October 20, 2017

Виборча система STV

Filed under: Інформація, Вибори, Політологія — maksymus @ 05:27

 
Квотно-преференційна виборча система єдиного перехідного голосу (Single Transferable Vote) у відеороліках:

Чотири відео про STV. Далі…

October 17, 2017

Мої антиподи

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:24

 
Якщо може існувати абсолютна протилежність моїм політичним поглядам, то саме вона в концентрованому вигляді збирає сьогодні своїх прибічників на мітинґ біля Верховної Ради. Саакашвілі озвучив три вимоги: «створення антикорупційних судів, скасування депутатської недоторканності, ухвалення нового виборчого закону». Такі три пункти для цього зібрання ведуть в нікуди:

1. Окремі антикорупційні суди.
Як зауважив поважний американський гість на Ялтинській стратегії у Києві цього року, кожен суд має бути антикорупційний. Створення окремих судів за африканським зразком це зізнання в принциповій нереформовуваності судової системи і є елементом імітації реформи, а не справжніх заходів зі створення незалежних од влади судів.

2. Зняття депутатської недоторканності.
Недоторканність захищає не депутата, а виборця. Виборець може помилятися й обрати тих, хто використовуватиме недоторканність злочинно, але ж не варто через це позбавляти всіх горожан незалежного представництва, узалежнювати депутатів од цілком реальних зловживань силових структур.

3. Пропорційна система.
За виборчою реформою ховаються не забалакані вже безліччю повторів «відкриті списки», а ледь модифікована пропорційна система законопроекту 1068-2 від 11.12.2014.
Система як система, але не надто годиться для України, де партії це не об’єднання горожан знизу, а політичні проекти зверху. Від системи єдиного перехідного голосу, від ідеальних «відкритих списків» ця пропорційна система для партій надто далека, щоб за неї мітинґувати.

Усі ці пункти разом і кожен окремо є популістичним мотлохом. Політики, що піднімають їх для мітінґування, мають на увазі не якусь нормальну опозицію поточній владі (адже всі ці пункти і так знаходяться в роботі у Верховній Раді з подачі теперішньої «партії влади»), а тільки для розбурхування загальних антивладних настроїв, на яких сподіваються здобути більше підтримки.
 

October 13, 2017

Доброго дня

 
Про цікавий забобон дізнався сьогодні. Почув, як звичайно в таких випадках, від неофітів-начотників, які ревно виправляють усе, що не вкладається в їхній підручник. Виявляється, дехто вважає вітання «доброго дня» неправильним, бо допускається тільки називний відмінок «добрий день», і тільки родовий «доброго ранку». Оскільки свого часу найповажаніший мною літредактор завжди вітався з колективом «доброго дня», і таку звичку я перейняв у нього, зацікавили корені цього зауваження.

Швидкий пошук вивів на блоґ Пономаріва, що одразу перевело припис у розряд комічних пуржиків:

«Щодо формул вітання я вже неодноразово писав: доброго ранку, добрий день (добридень), добрий вечір (добривечір), добраніч (на добраніч) — це давно усталені формули. Гадаю, їх не варто міняти на штучні: доброго дня, доброго вечора. Так можна казати, коли при цих сполуках маємо ще дієслово: бажаю вам (тобі) доброго дня, доброго вечора

Приєднується до заборони Петро Федотюк:

«На мій «добридень» знайома поетеса щоразу з притиском відказує «доброго дня» – мовби правильно вітається вона, а не я. Але для мене мій варіант звучить природніше. Тим часом не тільки ця знайома – дедалі частіше також і в ефірі лунає «доброго дня», «доброго вечора» – простежується тенденція до витіснення форми «добрий день», «добрий вечір»… Втім, хоч в 11-томному СУМі є «добридень», «добрий день», «доброго дня» та «Добривечір», «добрий вечір», «доброго вечора», а також «добрий ранок» і «доброго ранку», Словник Грінченка фіксує тільки «доброго ранку» (є ще й «добридосвіток») та «добридень» […] » («Вітчизна», 2007, № 1-2).

Проте і та, і та форма правильна. Адже, як слушно зауважила Галина Голосовська:

«Є суперечки, як правильно — „Добрий день“ чи „Доброго дня“. Дехто намагається довести тільки один варіант. Насправді правильні обидва. […] Стилістично нейтральними є такі форми привітань: „Добрий день“, „Доброго дня“, „Добрий ранок“, „Доброго ранку“, „Добрий вечір“, „Доброго вечора“ та стягнені „Добридень“ і „Добривечір“. Так вітаються всі до всіх. Якщо зазирнути в походження, то „Добрий день“ — теж уже скорочена від ширших форм „Дай, Боже, добрий день“, „Дай, Боже, добрий вечір“. Ще стягнена форма є „Добраніч“ від „На добраніч“ „Доброї ночі“ стали вітатися журналісти зі своїми нічними глядачами. […]» (Gazeta.ua)

У літературі простежуються ці різні форми, і в називному, і в родовому, і стягнені, і неповні, аж до перших увічливих привітань. У словнику Кримського (1924) особливо зауважено, що «доброго ранку» є тільки в інтеліґентів. Огієнко додає спостережень:

«[…] літературна мова вживає тільки форми добридень, добривечір. Жива мова знає різні варіанти: добрий день, добрий вечір, день добрий (часте на Київщині, але немає вечір добрий, тільки добривечір); рідко: доброго дня, доброго вечора (з опущенням „бажаю вам“). На Київщині цікаве розрізнення: зранку кажуть добридень (російське „доброго утра“), а далі тільки день добрий (російське „здравствуйте“).» (Етимологічно-семантичний словник, Т. 1, С. 343)

Сфера ритуалів завжди навантажується різноманітними забобонами. Скажімо, може бути визначений ранок до дванадцятої, а вечір після шостої, і всі чекають, що привітання буде ранкове, денне й вечірнє. Але немає жодних причин вигадувати ще одне обмеження на відмінок увічливого привітання. Правильними є і «добрий день», і «доброго дня», і «добрий ранок», і «доброго ранку».
 

October 12, 2017

Непритомного добий

Filed under: Мова, Політологія — maksymus @ 19:25

 
Українську сторону просто розмазали по підлозі в ПАРЄ за освітній закон. За закон досить проґресивний і давно запізнілий саме в тих положеннях, за які на країну накинулися всі зачеплені сусіди. Країна повільно починає ставити питання про те єдине, для чого взагалі існують сучасні національні держави, — питання про механізм відтворення національної культури. І це, цілком очевидно, суперечить національним інтересам тих сусідів, котрі бажали б продовжувати використовувати нашу державну систему для власних національних задач.

Програш у залі Асамблеї аж ніяк не дивний, адже Україна поруч з іншими східноєвропейськими країнами виглядає здоровезним Ґуллівером, і кожен рух в питанні меншин так чи так оцінюватиметься саме з урахуванням гігантського розміру. Те, що цей велетень має мозок і м’язи ліліпута, а тому нездатен ні забезпечити, ні захистити себе, ні просто виразно відстояти позицію щодо освітньої реформи, є тільки обтяжливою обставиною. За схвалення документа проголосували 82 депутати, проти — 11, утрималися — 17.

Законом «Про освіту», ухваленим Верховною Радою 5 вересня, в Україні запроваджено дванадцятирічну середню освіту, що було головною зміною. Але документ також визначив у 7-й статті, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова — українська. А значить, що від меншин, які раніше навчалися за державний рахунок, і могли взагалі не знати української, — нонсенс для будь-кого з сусідів! — тепер вимагається основна вимога для набуття національного горожанства — володіння державною мовою. Чому ж наші представники в ПАРЄ не відстояли чинний закон, де права меншин розписані на цілу сторінку? Та порахувати, для якого відсотка української делеґації українська мова є рідною, все стане зрозуміло.

Образливу для України ганебну резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи протягнули депутати від Угорщини та Румунії, підтримали Польща, Греція, Болгарія, тобто всі ті сусідні й зацікавлені країни, де українська меншина взагалі немає жодного з механізмів підтримки, що їх вимагають од нас. Угорські представники дійшли до того, що через законодавчу вимогу угорській меншині знати українську перешкоджатимуть нашій євроінтеґрації. До цькування приєдналися більшість країн, адже просто не розуміють з жодного власного досвіду підтримки загрожених меншин, що відбувається з українською мовою в Україні. Ну, а про паритет узагалі не йдеться; національні держави, що захищають власні культури століттями, лежачого непритомного б’ють сильніше й наперед, щоб узагалі ніколи не прокидався. Аби чого не вийшло.
 

October 8, 2017

Народні депутати доби Відродження

Filed under: Мережа, Політологія, Розваги — maksymus @ 17:36

 
Киплячі пристрасті під час боротьби за владу в нашій Верховній Раді часто дають дивовижні картинки, гідні пензля старих майстрів. Справді, як відмічають медіа і соцмережі, на фотографіях просто довершені композиції:

Картинки. Читати запис далі…

October 4, 2017

Каталонія вільна

Filed under: Мова, Політологія, Різне — maksymus @ 11:42

 

Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови…

У синхроні на каналі «Євроньюс» з вулиці Барселони обурена жінка: — Ми просто хочемо проголосувати, ми же не злочинці, як ті корупціонери при владі.

Ось воно! От саме таких щирих і наївних вскриків я і ждав для того, щоб пазл національного самовизначення каталонців склався. Коли на вулицях кричать не тільки про незалежність, але про зловживання правлячого класу країни, що включає і мадридських, і місцевих корупціонерів, це звучить кінцем іспанської імперії. Культурні вимоги, підкріплені економічними, остаточно перетворилися на політичну дію.

Нікчемний з усіх формальних поглядів каталонський референдум з його навмання намальованими результатами (авжеж, класичні 90% це улюблена цифра фальсифікаторів) був проведений тільки тому, що міг бути проведений. Влада в Каталонії вже знаходиться в руках каталонських сепаратистів. І метрополія нічого з цим зробити вже не зможе.

Власне, весь цей фарс з референдумом якраз і мав продемонструвати неспроможність іспанців здійснювати владу в каталонській провінції наявними в розпоряджені центру силовими засобами. І тут уже відсоток прихильників чи противників незалежності реґіону абсолютно неважливий; каталонські активісти за останні десять років пройшли потрібний шлях усамостійнення від опанування шкільної освіти до кон’юнктурного популізму Пучдемона й інших реґіональних лідерів. Як за підручником про національні рухи, вимога захисту власної культури перевтілилася в політичну вимогу. Тому що кожна культура, зрештою, веде війну за своє існування через політико-економічний дискурс. І політичним активістам у Каталонії нарешті вдалося «капіталізувати» культурні відмінності.

Колись веселий колективний спів на вулицях свого старого міста про давню історію народу засвідчив, що здобуття незалежності це тільки справа часу. Що місцеві лоялісти, ба навіть у більшості в цій провінції, тепер приречені або виїхати в метрополію, або стати каталонцями. І от тепер це стало прозоро очевидно. Каталонський рух збирає масові демострації, проводить страйки, підтримані всіма, і університетами, і пожежниками, і футбольними клубами. Тепер будь-які дії мадридської монархії з опанування нової республіканської провінції будуть неважливі й безрезультатні. Вони просто не мають таких засобів.

Мова завжди супроводжувала імперію і слідувала з нею. Далі…