Діаріуш або тиск слова

November 21, 2017

Розлогі причинки до запису про фемінітиви

Filed under: Мова, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 05:25

 
Хочу тут зауважити те, чого мені дуже бракувало для попереднього запису про стратегію специфікації, і що довго ще залишатиметься тільки побажанням на майбутнє.

Основне, з чим стикається будь-хто, кого цікавить тема фемінітивів в українській, це майже тотальна відсутність хоч скількись серйозних досліджень на межі мовознавства й політики. Зате пропаґанди навколо — на будь-який смак. Уявіть собі, системна мовна реформа, що безпосередньо стосується доброго десятка тисяч іменників, а значить, і відповідних прикметників, дієслів, їх узгодження, стилістики тощо тощо, подається навмання, на самих загальних уявленнях! Це виглядає неймовірно, але досі немає твердої відповіді на кілька важливих питань.

Перше питання, що залишилося без належної відповіді, це питання про те, чим саме обумовлена мовна зміна в українському варіанті. На чому ґрунтується мовна політика змін? На це питання ніяк не можна відповідати з абстрактних міркувань, потрібні надійні дані. Один загальний умовивід — це погляд на зміну, як на таку, що викликана демократичними прагненнями проґресивних груп. Другий, протилежний, до якого я більше схиляюся зі спостережень за лідерами думок серед реформаторів, це погляд на цю зміну як на мовний пуризм, на просування відсталих патріархальних засобів з низьких розмовних стилів у сучасну мовну норму. Через соціолінґвістичні обставини, що відрізняють українську навіть од найближчих сусідів, відповідь не може бути просто імпортована звідкись. Скажімо, на польському матеріалі спостерігається якась кореляція між політичним консерватизмом і вибором стратегії нейтралізації (Formanowicz, 2013), але про це не можна було здогадатися на загальних уявленнях.

Оскільки найчастіше повторюваний арґумент прихильників лексико-словотвірного способу перед аналітичним в укранїських назвах це повернення до «справжньої» народної мови, до традиції, тому до просування способу специфікації дуже придаються звичайні схеми обґрунтування реформаторських прагнень мовних пуристів, що їх вони і не оминають увагою.

В єдиній сучасній системній праці про фемінні інновації у світлі мовної політики в кількох слов’янських мовах, включно з українською, це питання висвітлене так:

 
…в російській і чеській мовах можна в контексті проблеми створення «правильної» мови казати про соціальні складові мовної ситуації, до яких належить лібералізація норми, частково — інтелектуалізація мови і вплив ідей ґендерної ріноправності. В українській мова йде про більш складне явище — тут дивним чином сплелися соціальні складові мовної ситуації з національно-мовним пуризмом та ідеями мовної рівноправності жінок.
 
(А. Архангельская. Сексизм в языке: Мифы и реальность. — Оломоуц, 2011. — С. 148-149.)

Тож досліждення цього складного явища у кількісному вимірі в українському випадку обтяжене локальними особливостями, і теж потребуватиме певних інтелектуальних зусиль з формулювання умов і методів відповідного дослідження. Просто перенести навіть польський метод і результати не вийде.

Другим, також другим по важливості, є питання очікуваних позамовних наслідків впровадження змін. А головне, що може цікавити, з огляду на проголошену мету, це питання, як інновація змінюватиме стандартні робочі обставини. Знов-таки, імпортовані дані незадовільні. Скажімо, англійські джерела засвідчують, що в стратегії нейтралізації ті особи, котрі використовують ґендерно-нейтральні назви (chairperson), розглядаються як менш компетентні, ніж ті, хто використовують традиційні (chairman) (McConnell, Fazio, 1996). Також статистично на даних корпусів в англомовних текстах вживання ненейтральних назв досі переважає в рази, якщо не на порядки (Sunderland, 2006; Pauwels зауважує необхідність враховувати контексти і залежність од семантики). Таким чином, може спостерігатися перетворення нейтральних замінників (person, they) з заплановано інклюзивних на дискримінаційні.

В італійській мові навпаки, зниження статусу жінок на робочому місці, відповідно до протилежного напряму мовної політики, приходить не з нейтралізацією, а з фемінітивами (Merkel, 2012). Німецькі й італійські роботодавці в оголошеннях віддають превагу загальному чоловічому роду (Nardone, 2017). Польські дослідження показують, що коли жінки називають себе фемінінними інноваціями, вони мають менше шансів отримати роботу (Formanowicz, 2013).

Про українські дослідження можливих позитивних чи неґативних наслідків уживання фемінітивів у типових робочих обставинах можна тільки мріяти. Залишається до їх проведення задовольнятися непрямим перенесенням відповідей на близькі питання з опитувань.

Третє питання без відповіді — відсутність належної систематизації арґументів сторін і їхня хоч якась статистична поширеність серед україномовних. Приклади, знов-таки, доводиться шукати непрямі, імпортувати й перекладати з однієї стратегії на іншу, оскільки в різних мовах як прийнятні способи подолання сексизму й досягнення мети мовної рівності були обрані прямо протилежні стратегії: виведення ґендера з робочого місця і впровадження бінарного ґендерного розділення. Тому, перекладаю максимально змінюючи й узагальнюючи по мотивах сусідніх мов з граматичним родом (Koeser, Sczesny, 2014), що зовсім не коректно, бо бракує не тільки українських досліджень таких тверджень, ба навіть способу відбору тверджень:


Сильні арґументи на користь стратегії специфікації: Це є важливим аспектом ґендерної рівності. Чоловічі загальні назви не вказують, чи включені жінки, або вказують на жінок менш явно, ніж на чоловіків. На відміну від неоднозначних чоловічих загальних назв, ґендерні форми більш справедливі.
 
Слабкі аргументи на користь стратегії специфікації: Результати досліджень в цій області вільні від ідеології, а тому надійні. Чоловічі загальні назви мають коротку традицію в історії мови, але вони також незручні та незвичні. Перехід на форми ґендерної специфікації є відносно легким.

Сильні арґументи на користь стратегії нейтралізації: Чоловічі загальні назви не передбачають мислення чи дій, які шкодять жінкам. Також ґендерно-специфікаційні форми є похідними і незграбними. Мовна традиція розглядає чоловічий рід як узагальнюючу форму.
 
Слабкі арґументи на користь стратегії нейтралізації: Мова не впливає на суспільство, а використання чоловічих загальних назв вважається політично коректним. Результати досліджень ідеологічно мотивовані, тому сумнівні. Питання є наслідком іншомовного впливу. Чоловічі загальні назви кращі, оскільки вони вживаються в літературі.

Наголошую, дослівне перенесення в українську надто некоректне, адже в нашій ситуації можуть існувати інші арґументи, що розподілятимуться на сильні й слабкі зовсім по-іншому в залежності від нашого місцевого вирішення першого й другого пунктів. А от які саме, українських розвідок не існує.

Англомовні дослідження виділяють цілий перелік арґументів проти ґендерної нейтралізації (Blaubergs, 1980; модифікація Parks, Roberton, 1998), що його зовсім легко виявилося перекинути на протилежний спосіб специфікації (Formanowicz, Sczesny, 2014), лише перевизначивши дзеркально поняття сексистської мови:

1. Крос-культурний. «Немає свідчень, що в культурах, де використувують сексистську мову спостерігається більша дискримінація за статтю. Немає свідчень, що несексистська мова матиме результатом ґендерну рівність».
2. Мова це несерйозно. «Сексистська мова це дрібниця, порівняно з серйозними несправедливостями в суспільстві. Загалом дрібничково звертати увагу на сексистську мову».
3. Свобода слова. «Люди, котрі бажають змінити мову насильно, позбавляють інших свободи слова».
4. Сексистська мова не є сексистською. «Мова не є сексистською, коли мовці не мають сексистських намірів; це проблема слухачів, які неправильно інтерпретують слова».
5. Етимологія слів. «Ориґінальне значення слова виправдовує його вживання».
6. Апеляція до авторитетів. «Остаточними авторитетами значень слів є словники, мовознавці, люди важливі в суспільстві».
7. Зміни надто складні. «Більшість виразів, надто займенники, глибоко вкорінені; дехто побоюється змін, дехто вперто тримається за звичку тощо».
8. Історична автентичність. «Несексистські зміни потребуватимуть переписування класичної літератури, ідіом та історичних документів».
9. Сексизм є прийнятним. «Чоловіки кращі за жінок, тому мова тільки відбиває їхню вищість».
10. Ворожість і насмішка. «Предмет сексистської мови смішний, можливо небезпечний».
11. Традиція. «Сексистські форми є традиційними в народі й не повинні змінюватися».
12. Брак знань. «Хай вирішують люди, котрі розбираються краще».
13. Асиметрія значень. Доданий на матеріалі польських дискусій пункт засвідчує багато відповідей про усвідомлену нетотожність корелятів. (Професіонал «фахівець» проти професіоналка як новітній евфемізм «повія», навантеження до основного значення.)

В українському випадку збір даних мав би проводитися одразу по двох припущеннях, що визначають по-різному, скажімо, традицію і сексизм. Адже, що в нас є традицією, фемінізоване просторіччя чи маскулінізована норма? Статистичні результати можуть стати надійною базою для висновків.

 
…ані з погляду шляхів вирішення проблеми, ані з погляду методів боротьби з сексизмом у лавах реформаторів єдності немає. Однією з причин такого явища є підхід до проблеми з позицій «ображеного», котрий завжди тенденційний, що призводить, зокрема, і до особливого кута зору в баченні сексистських дискримінацій. […]
 
Підходи до звільнення мови від дискримінативних структур в різних мовних спільнотах виявляються не тільки різними, але й такими, що суперечать один одному. З одного боку, має місце різне бачення того, що саме в мові дискримінує (одні вважають жіночі кореляти до чоловічих іменувань за професією, родом діяльності, соціальному статусу сексизмами, інші, навпаки, борються за їх впровадження в мову для збереження статус-кво та под.) З другої, — в таких спробах немає tertium comparationis, адже серед мов постпатріархатних суспільств не існує жодної ґендерно-нейтральної мови — всі вони андроцентричні. У спробах створення «правильної мови» і нової мовної системи відсутнє, перш за все, розуміння того, що мова незмінна в синхронному відношенні, але темпоральна в діахронії: мова перетворюється з плином часу, однак ті, хто говорять нею, перетворити її не можуть (А. Мартіне). Реформування в даному випадку (усвідомлено чи ні) виходить з того, що мова, яку передбачається звільнити від сексистських елементів і стереотипів, є мовою примітивною, неповною, неправильною. Однак мова як семіотична система взаємодіє з соціальною системою за законами семіотики, а не за законами логіки.
 
(А. Архангельская. Сексизм в языке: Мифы и реальность. — Оломоуц, 2011. — С. 146.)

Щодо визначення мови, найкоректнішим мені видається таке: Сексистська мова — це така мова, самі засоби якої принижують якусь зі статей (ґендерів).

Мовне приниження є соціолінґвістичною характеристикою, яку неможливо вигадати чи сконструювати з абстрактних міркувань, тому єдині на сьогодні дані опитування Архангельської дозволяють стверджувати, що оскільки найбільше респондентів вважають приниженням жінок використання фемінних інновацій, несексистською в українському випадку нині може вважатися лише стратегія нейтралізації. Як тільки з’являються хоч якісь дані, можна починати робити якісь висновки. Хоча, знов-таки, маємо тільки непрямі дані. За тим же опитуванням, на противагу, для десятої частини респондентів сексистською може виглядати мовна норма.

 
При цьому і в українській, і в російській мовах реально існує ціла система як мовних, так і позамовних чинників, котрі стримують і, навпаки, стимулюють появу жіночих корелятів (Архангельська А. ‚Чоловік‘ у слов’янських мовах. 2007: 67-74). До чинників «стримуючого типу» належать морфонематична сполучуваність фемінізуючих формантів, прагматична «навантаженість» корелятів-фемінативів (що є, проте, об’єктивним наслідком їх походження), стилістична зниженість багатьох фемінізованих номінантів-іменувань за професією в порівнянні з чоловічими, «статусна» зниженість фемінатива в порівнянні з маскулінізмом (статус врачихи значно нижчий за статус врача, статус профессора вищий, ніж статус профессорши, те саме в українській мові — директорка виявляє нжчий статус, ніж директор). Звідси й потенційна можливість висловити за допомогою таких фемінативів поблажливу чи зневажливу характеристику жінки, що сприймається ґендерно-чутливими дослідниками як сексизм.
 
(А. Архангельская. Сексизм в языке: Мифы и реальность. — Оломоуц, 2011. — С. 105.)
 
 
Серед основних причин маскулінізації виділяють (напр., І. Фекета) мовні і позамовні. Мовні: фонетико-структурні особливості твірної основи чоловічих назв на -пт, -кт, -тр, рг, -лог; прагнення уникнути омонімії; двозначність окремих суфіксів (пор. директорка, директорша – „жінка-директор“ і „дружина директора“); непродуктивність словотворчої моделі;
позамовні: використання в ролі жіночих низки чоловічих назв, які мають давню традицію вживання тільки в ч. р. (вождь, ворог, предок); неутворення назв жінок через соціально-історичні причини (академік, декан).
Ми доповнюємо цей перелік такими мовними чинниками: прагнення до економії мовних засобів, семантичні асиметрії в корелятивних парах НЖ і НЧ („престижність“ найменувань ч. р.), вплив офіційно-ділового стилю мови, стилістичне забарвлення НЖ.
 
(Пузиренко Я. В. Агентивно-професійні назви осіб жіночої статі в лексикографічному описі та узусі. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філол. наук. — К., 2005.)

Четверта проблема відсутності даних — це брак належних досліджень історії явища нейтралізації в українській, а з необхідності паралельно в російській, польській і чеській, де відбувалися ті самі процеси, і які потрапляють нині під однакову критику з різними результатами. Для російської досі актуальною залишається праця півсторічної давнини (Мучник. Категория рода и ее развитие…, 1963). Зауважувати для української визначальний вплив російської мови останнього сторіччя замало, адже можна прослідкувати окремі непрямі прояви явища до перших давньокиївських пам’яток. Проте деякі цікаві спостереження над історією загальних назв XIX-XX ст. уже зроблено. Наприклад, коли жінки в багатьох раніше виключно чоловічих професіях ще були нечастою новинкою, для них одразу починали з’являтися фемінізовані відповідники (лікарка, учителька, авіатреса, жінка-математик). Але, стаючи звичними професіями для жінок, а часто і з перевагою в якихось галузях, у відповідних назвах спостерігалося явище повернення до спільної назви чоловічого роду (кондуктор, лікар, учитель, поет).

П’яте питання без відповіді, яким чином відбувається іншомовний вплив. Постійна присутність у дискусіях іноземних прикладів як спонукання до потрібних змін просто вимагає належних кількісних даних про те, яким чином цей вплив виражається. Для французької чи німецької мотив відштовхування від рішень конкурентної англійської мови вже привертає дослідницьку увагу. Так само для української в питанні фемінітивів є водночас важливим як чинник відштовхування від російської мови, так і всеохопний позитивний приклад по факту ґлобальної англійської. Неумоглядних даних для належних висновків досі немає.

 
На думку і російських, і українських учених, і в одній, і в другій мові тенденція до фемінізації маскулінізмів стримувалася штучно й навмисно. Таким чином, сам феномен фемінних суфіксів опинився на перетині як словотвірних, так і соціальних координат. Якщо в російській мові стримуючі сили не конкретизуються, то в українській такими силами визнані тиск і диктат норми російської мови. На хвилі національно-мовного пуризму фемінізація розуміється як національна, характерна риса української мови і сприймається як засіб відштовхування від впливу російської мови. Однак аналіз мовних і мовленнєвих фактів свідчить про те, що українська мова таким чином не відштовхується від російської, а крокує з нею нога в ногу, наступаючи на ті самі граблі. Саме в такому контексті можна казати про російсько-українську міжмовну конвергенцію.
 
(А. Архангельская. Сексизм в языке: Мифы и реальность. — Оломоуц, 2011. — С. 270.)

Шосте питання. Неперевіреним залишається досить популярне твердження про дублети. Поширене абстрактне переконання, що кількість новостворених варіантів скорочуватиметься, а тому з часом у конкуренції різних неофемінітивів залишиться один унормований нейтральний відповідник для кожної назви. Проте при наявності понад десятка фемінізуючих формантів і функціонуванні неологізмів у занижених ненейтральних стилях таке сподівання виглядає дуже сумнівним.

 
Прикладів, коли одна і та сама назва жінки має до чотирьох словотвірних варіантів, нами виявлено 38 [5]. За рік, що збіг від дня публікації Реєстру, кількість варіантів у окремих фемінативах збільшилася до семи. Тому у живій мовотворчій стихії нам жодним чином не „впадає у вічі зменшення кількості суфіксів-дублетів на позначення осіб жіночого роду“ [7, с. 91], ба навпаки — нестійкість рівноваги з погляду змістової та формальної відповідності таких одиниць означуваному поняттю у группах фемінативів-варіантів лише посилюється. […]
 
Мовну ситуацію формує не просте нагромадження таких мовних засобів, а передусім їх взаємні зв’язки, що реалізуються у комунікації. Варіантність є одним із головних проявів мовної динаміки, що на цій ділянці мовної системи пов’язана і з стилістичною диференціацією. Проблема варіантності, таким чином, корелює із розрізненням, ідентифікацією варіанта щодо його більшої структурної виваженості і зручності для користувачів мови, вищої міри відповідності функціональному призначенню або стилістичній несуперечливості. У випадку з фемінативами маємо практично в усіх випадках дублети, що не виявляють ознак індивідуалізації.
(Архангельська А. Неофемінативи як „гра за правилами порушення відомих правил“ і проблеми перекладу, 2013.)

І далеко не останнє питання без відповіді. Дослідження норми та інновацій в різних контекстах на ґендерних меншинах. Це взагалі табуйована досі тема. Але питання про те, як ті чи ті мовні засоби сприяють чи перешкоджають іншим зневаженим ґендерам, тільки починає ставитися в світовій літературі, а хоч які результати для української ситуації і відповідні модифікації стратегій це справа далекого майбутнього.

Для українських досліджень бракує всього: розвідок у суміжних галузях мовознавства, психології, соціології, статистики. Бракує належних національних корпусів української мови, на яких можна було б поставити експерименти не тільки про частоту, а й про стилістичну диференціацію, наприклад. Не бракує тільки гучних реформаторських політиканських заяв, необґрунтованих нічим. Хоча останнє це звичайна українська ситуація, що в мові, що в політиці, що в мовній політиці.

* * *

Найприкріше, поточний стан досліджень засвідчує, що ніде в світі не відбулося справді успішних мовних змін, що підтверджувало б підставову гіпотезу про можливість змін через мовні категорії. Немає і, мабуть, ніколи не буде незалежного прикладу, що демонстрував би ідеал мовної рівності. Не вражають успіхи модельних протилежних випадків англійської та німецької. Новини постійно приносять свіжі приклади незавершеності процесів, коли за вживання ненейтрального слова mankind  занижають оцінку, або ж німецький випадок Себастіана Цідека, котрий минулого року переміг у журнальному конкурсі «Хранитель німецької мови», попри відмову від використання рекомендованої німецької стратегії специфікації. Великим досягненням можна вважати вже саму постановку проблеми ґендерно-нейтральної мови (Sunderland, 2006).

Українська мова заслуговує на те, щоби до програми несексистської мовної політики була привернута більш серйозна увага, ніж нині. Відстаючи від усього світу не тільки економічно, а й у мовній політиці, ми можемо на чужих помилкових рішеннях і проблемах передбачити переваги й недоліки обраних у різних країнах стратегій. Можемо накреслити свою власну дорожну карту теоретичних і практичних сприянь та перешкод. Маючи свої підстави, свої мовні структури, свої соціокультурні обставини, потрібно значно ретельніше адаптовувати світові рішення до себе. Зрештою, саме в цій мові нам жити.
 

Advertisements

2 Comments »

  1. Приклад того, що сексизм у мові неможливо визначити з внутрішньомовних, але тільки з позамовних підстав, можна знайти в політичній історії унормування невідмінювання українських прізвищ жінок на -о та приголосний. Під час роботи над правописом 1928 року комісія більшістю голосів ухвалила варіантність (Чуб-Чубова, Королів-Королева, Шевченко-Шевченкова).

    Сергій Єфремов передає події так:
    «11 квітня (1926 р.) (…) Насамперед про правописну нараду (…) Так от і стався конфлікт на правопису жіночих прізвищ. Комуністи обстоювали, що жіночі прізвища не повинні одмінятися од чоловічих, бо це ніби знаменує приниження жінки, залежність її од чоловіка, присвійність її чоловічій статі. Всеньку цю нісенітницю вони охрестили соціологічною позицією. Коли більшість комісії з ними була не згодилася, голова (комісар Шумський) загрозив навіть протестами від „женвідділа“, маніфестаціями передових жінок і т. п. Потому запропоновано компромісову формулу („і так, і так“), але кияни, а з харків’ян Синявський, лишились на позиції одмінності, виходячи з законів мови. (…)» (Єфремов С. Щоденники 1923–1929. — К., 1997. — С. 360–361.)

    Comment by maksymus — March 10, 2018 @ 11:05

  2. Див. також: Тест на знання фемінативів.

    Comment by maksymus — March 30, 2018 @ 06:03


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s

%d bloggers like this: