Не сьогодні-завтра електронний архів «Libraria» знову закриють. Та навіть швидкий вибірковий пошук практично навмання приніс мені багато цікавинок.
Пощастило знайти в газетних архівах один з перших приписів про протяг! Додам коментар до теми «На протязі — протягом».
„Протягом” і „впродовж”
Дуже часто в українській пресі вживають слів „протягом“ або „на протязі“ замість слова впродовж (упродовж). Напр.: Протягом цього часу; на протязі двох років і т. д. Тимчасом вирази „протягом“, і „на протязі“ мають цілком інше значення. „Протягом“ значить: протяжно, спроквола (напр.: Цю пісню співають протягом). „На протязі“ значить: на продувному повітрі (напр. На протязі не сидіть, перестудитеся). Отож у наведених вище реченнях треба правильно писати так: Упродовж цього часу; впродовж двох років. Не плутайте виразів „протягом“ і „на протязі“ з гарним українським народнім словом упродовж!!!»
(«Український голос» (Луцьк). № 46, 30.09.1943, С. 4.)
Далі йде міркування, що треба писати фірер, а не фюрер і т. п. Але суть же прямо протилежна сучасним ідіотичним порадам! Автор Д. впевнено відкидає і протягом, і на протязі, щоб встановити єдино правильне впродовж. (Літера Д. приховує, скоріше за все, заступника редактора газети «Український голос» у часи окупації, Анатолія Захаровича Дублянського, майбутнього митрополита УАПЦ.)
Порада пішла в люди: ««На протязі» й «упродовж» Також усюди здибаємо: «на протязі віків», «на протязі року», «на протязі тижня» і т. д. Український вираз на протязі значить на продувному вітрі (російське «сквозняк»). А чому не сказати: упродовж віків; упродовж року; впродовж тижня і т. д.?» («Вісті». № 43, 26.10.1944, С. 5).
Мабуть, не треба повторювати, що обидва вирази «можна було здибати», тобто вживалися і до того, і продовжували вживатися взаємозамінно.
Це саме той шлях, та перехідна ланка, котрої мені не вистачало, щоб зрозуміти, як зі значень і вжитку 1900-1950-х перестрибнули до поради про «сквозняк». Це ж наче археологічна знахідка!
* * *
Maksym Bezruk А фірер, гадається, на фірі їздить :-) Ну, тут хоча б логіка є. Росіяни теж звук [y] інколи літерою И передають.
maksymus Так, порада про «фірера» хоч має обґрунтування. Можна згадати прізвище Міллер. На одному з попередніх вирізок можна побачити «Мінхен». Провісники боротьби за «М’юнхен» з апострофом.
Знайшов замітку з назвою «Промова фірера в Мюнхені». Інша газета за те ж число «фірера в Мінхені».
* * *
Завдяки архіву виявив також, що в першому й тривалий час єдиному щоденному україномовному виданні, в газеті «Рада», послідовно вживали назву «проект» саме в такій орфографії. Про це досі мав тільки непрямі свідчення з тогочасних журналів тієї ж групи громадівців. Також нова великоукраїнська преса до середини 20-х послідовно писала саме проект.
Отже, це не випадок, не відхилення, завдяки свідченню різних газет можна однозначно стверджувати, що це тривала практика, яку нащось вирішили зламати на догоду помилковим абстрактним уявленням.
«Рада»: 1906; 1907; 1908; 1910; 1913.
«Нова Рада»: 1917; 1917; 1918; 1919.
«Робітнича газета»: 1917.
«Шлях революції»: 1923.
«Селянська біднота»: 1923; 1923.
«Селянська правда»: 1924.
«Радянська Волинь»: 1924; 1924; 1925.
«Голос праці»: 1924; 1925.
«Більшовик»: 1924.
«Червоний степ»: 1924.
«Червоний хлібороб»: 1924.
«Більшовик Полтавщини»: 1924; 1925
«Робітниче-селянська Правда»: 1923; 1925.
А тут офіційні «Вісті ВУЦВК»: 1922; 1922; 1922; 1925.
Хоча в той же рік (1924-1925), коли почалося скрипниківське каламуцтво, все частіше трапляється через -є-.
Страшенно бракує таких інструментів!
* * *
Отакої, і Агафангела Кримського в Києві ще так називають:
«Нове видання. В Звенигородці друкується другий томик віршів Агафангела Кримського» // Рада, №1, 01.01.1908, С. 4.
«Видавництво „Життя й Мистецтво“ випустило в Київі книжку Миколи Євшана: „Під прапором Мистецтва. Літературно-критичні статті”. Зміст книжки такий: Проблеми творчости. Поезія безсилля. Літературні характеристики: Михайло Яцків. Петро Карманський. Василь Пачовський. Богдан Лепкий. Агафангел Кримський» // Рада. № 137, 18.06.1910, С. 4.
Maksym Bezruk Агафангел коротко буде Хванько. Агатангел Кримський же тоді Танько? :)
maksymus Вибирав він псевдонім замолоду, коли ще про себе думав як про Агафангела.
Це не дивно. Люди змінювали редакцію імені під впливом уяви про високе. Так, в одній із заміток я знайшов згадку про родича своєї прабабусі (уроджена Кобилочна з Триліс).
Замітка кумедна, селянин з Триліс приходить у Київ, щоб через газету врятувати своє добре ім’я. Йому все одно, до якої газети йти, він не розбирається, де українофільські, де чорносотенські. Зустрічає випадково редактора «Ради».
Отже, 1911 рік, Київ:
Біжу вчора по Володимирській, до редакції поспішаючись. Мороз лютий, немилосердний, так за вуха й бере. Біжу і не оглядаюсь. Коли хтось з боку:
„Паничу, а паничу!“
Предо мною справжня сельська юпчина, накрита подраною шапкою. Бачу — простий дядько.
„А як його знайти мені оце-о?“
Розгортаю і — дивуюсь: „Редакція „Кіевлянина“, Караваевская, 5“.
„Бісів Савенко, — думаю, — які зносини з українським народом!“ Навіть позаздрив.
„Нащо це вам, дядьку?“
Він таємниче одводить мене з товаришем у бік і починає казать, зразу по-українському, а потім якоюсь мішаниною.
„Та, бачте, тут таке діло“…
Мова уперта, в голосі — бажання хоч що, а правди справжньої дійти. Він — селянин с. Триліси, Васильківського повіту, Фок Кобилишний (Кобилівський — виправив він „по благородньому“) був винен 79 копійок „штраховка“, та не міг до ярмарку оддати. Урядник же не схотів чекати й учинив йому якусь прикрість „побудительнаго“ характеру.
І ось він тепер ходить по редакціях газет — хоче „об’явленіє подать”, був у „Київській Мислі“, пішов до „Київлянина“. І все це за дурничку —79 копійок!
Так ось які контрасти, читачу!
В 80-х роках „у хохлов — во сколько денегъ“, а тепер і 79 коп. — сума, як кажуть селяне.
О. Дорош.»
(«Рада», № 16 від 21.01.1911, С. 3)
Maksym Bezruk Ну, уявлення про -ський як про шляхетський суфікс давнє. Ще з часів Хмельниччини.
maksymus Так от, гадаю, поява -т- замість -ф- завдячує тому ж явищу, бажанню виглядати краще, шляхетніше, відповідно до власної уяви про це краще. Агафангел переорієнтувався на уявний Захід і став зватися Агатангел, а, по суті, повторив того ж Голохвостова.
Чим більше переглядаю старих номерів, тим більше переконуюсь, що в середині 20-х сталася справжня катастрофа, що тільки оформилася в «скрипниківці». Нормальні, традиційні назви, що і для нас нормальні, і нормальні були для текстів попереднього десятиліття, наче навмисно ламалися на ті, що і тепер викликають подив і сміх.
* * *
О, і з «прийдешнім» ніколи не вітали, тільки «з наступаючим». Кільканадцять прикладів.
Навіть не знаю, за що хапатися, що ще встигнути перевірити?
* * *
Також в українській пресі до середини 20-х послідовно друкували Афіни:
Газета «Рада» дає дуже багато прикладів:
1911: «На о. Криті. В останні дні на о. Криті помітно заспокоєння. В четверг на цьому тижні в Галаті, коло Канеї, роспочалась нарада революційного комітету. Члени наради були без зброї, щоб показати цим свої лагідні заміри. В Афінах сподіваються, що ця нарада згодиться не посилати якийсь час критських депутатів в Афіни, щоб запобігти цим непорозумінь з Турцією.»
№ 266, 25.11.1911. Також: 1912; 13.
«Нова Рада»: 1917; 1917.
«Селянська правда»: 1923; 1925.
«Вісти ВУЦВК»: 1922; 1923.
Після 1923 частішає «Атени».
* * *
Трохи знахідок з газетних архівів можна додати і до Гайдеґґера (див.: Гайдеґґер по дорозі до української мови).
У львівській газеті «Діло» Степан Левинський 1929 року в замітці «В атмосфері духового зближення (вражіння з Давос)» («Діло», № 112, 23.05.1929, С. 2) знайомить читачів з німецьким філософом зблизька:
Іронія була би парадоксальною в його устах. Один француз сказав дотепно, що жде хвилини, коли Гайдеґер покладе ніж перед себе і заявить: це буде тому, хто посмілиться перечити мені.»
Газета «Наше життя», № 23, 14.07.1947: «Він визнає теорію рефлексів, відгуків, за психоаналізою Фрейда „екзистенціялізм“ Гейдеґґера й Сарта…»
* * *
Ще особливості. Е в назвах типу Габріель, Аріель.
«Рада»: 1908; 1909.
«Більшовик»: 1924.
Є в назвах Європа, європейський.
«Рада»: 1913.
«Нова Рада»: 1917.
Шкодую, що розпізнавання автоматичне, слабенький пошук не дозволяє точніше оцінити, наскільки руйнівним було втручання 20-х. Але газета «Рада» незмінно мене радує якісною мовою.
* * *
Завдяки архіву української преси виявив раніші приклади «хавбек» в Україні. Раніше, ніж у Полтаві, навіть на рік раніші за московську пресу!
(Хороший додаток до запису Хавбек).
Це може бути взагалі перший справжній футбольний матч на підросійській Україні.
Повідомлення в харківській газеті «Утро» про зустріч інженерів заводу Гельферіх-Саде з «першим футбольним клубом» 14 вересня 1910 року. («Утро» (Харків), № 1144, 16.09.1910, С. 7).
* * *
А ще виявив, що німці друкували клони українських газет! Не знав про таку практику. Абсолютно однакові шпальти супроводжувалися різними шапками, і виходило кілька ідентичних реґіональних видань.
Приклад газет, що всі були випущені в один день з одним номером (№ 6, 07.02.1943):
«Станіславівське слово» https://libraria.ua/numbers/400/16629/
«Голос Підкарпаття» https://libraria.ua/numbers/219/5195/
«Воля Покуття» https://libraria.ua/numbers/194/3747/
«Рідна земля» https://libraria.ua/numbers/407/17071/
«Чортківська думка» https://libraria.ua/numbers/453/19063/
«Тернопільський голос» https://libraria.ua/numbers/415/17336/
* * *
«ГОЛОДОМОРИ. В Індії є секта голодоморів, що називаються джени. Вони вважають пости за найважнішу частину релігії. Постять вони нераз по 50 днів під ряд, їдять тільки рослинні харчі та зберігають мовчанку. Головний їх осідок — долішній Бенгаль. Число дженів доходить близько 1,5 міліона.»
«Голос Підкарпаття». № 19, 03.01.1943, С. 7.
Тут «голодомор» у зн. «злидар, бідак». Див. основний запис про назву Голодомор.
* * *
«Так давайте-ж почнемо» // Незаможник, № 26, 03.03.1924, С. 4. Уявляю, що автор замітки почув би в мережі за «давайте». Архів на численних прикладах багатьох років спростовує і цю пуристську залипуху.
* * *
Благання редактора «Der Podolier. Подолянин» (№ 32 від 12.04.1942, стор. 4) повернути книжки розчулює.
* * *
Запрошуються учасники перевороту.
Всех членов партии, принимавших участие в октябрьском перевороте, просят сообщить свои фамилии по телефону в Горком не позже 20 октября.
Просьба при этом указать в каком городе или районе принимали участие в перевороте.
ГОРКОМ.»
(«Всероссийская кочегарка». Орган Донецгубкома КП(б)У, Губисполкома, ВСГ и Донугля. № 237, 15.10.1924, С. 7.)
* * *
Реклама незмінно радує в усі часи.
(«Діло», № 167, 30.06.1933, С. 5.)
Так само, як у наш час (наприклад мережа «Хезбургер»), в ті далекі часи (1938 рік) не «чули» підступу в передачі назв. Ну, кому захочеться читисти зуби «Кальодонтом»?
«Ратуйте свої зуби! (…) Кальодонт»
Реклама правопису 1925 року. «Вісти ВУЦВК», № 26, 03.02.1925, С. 6.
«Упевнитесь самі! в тім, що таблиці академичного українського правопису наполовину полегчують вивчення української мови й переведення діловодства на українську мову.»
Діаріуш або тиск слова 
maksymus April 11 at 12:52 PM •
Комерційна реклама в старих газетах стає наче вікном у давно зниклий побут. І тодішні люди стають близькими і зрозумілими. Їм же пропонували все те, що й нам. Золото-срібло, елітні прикраси та одяг, чудодійні ліки, тримісячні курси досконалого вивчення іноземних мов (аж чотирьох одночасно, від німецької до латини), різні розпродажі…
Хтось цілий 1913 рік рекламує грамофони та платівки зі складу, на якому весь цей рік кількість чомусь не зменшується (нав’язливо повторюється інформація про 3000 грамофонів та 50000 платівок — хоч би зменшували, щоб зацікавити).
Рекламують різні театри, вистави та розваги. Як от: «15 муштрованих собак які відиграють самостійні сцени без участи дресіровщика».
Якийсь, напевно, мандрівник у часі у стилі Айзека Азімова намагається зв’язатися зі своїми, друкуючи одне велике слово ЧИЗБРО з питанням. Забули тебе, бро.
«Весна іде! Гей, вкраїнець-молодець, вже зимі прийшов кінець…» Реклама капелюхів у Києві (Газета «Рада», 1911)
Gennady Shpak Це теж 1913 рік?
maksymus Капелюхи, здається, з 1911-го.
Gennady Shpak Тобто в 1911 році виходили газети українською мовою?
maksymus Ще б пак! Громадівська газета «Рада» щоденно виходила в Києві з 1906 року.
Gennady Shpak Ще вражає, що правопис майже ідентичний сучасному.
maksymus Вони дуже старалися (про старання можна в щоденниках Чикаленка довідатися).
Maksym Bezruk, після першої революції українську дозволили.
Comment by Comments_From_Facebook — April 19, 2020 @ 08:05
Oleksa Nehrebeckyj Згоден з вами в усьому, крім «проєкту», бо це не той випадок. А ще – чи можна вивіряти рекламними текстами життєздатність правописів? Навряд чи в минулому складати їх довіряли грамотнїшим «копірайтерам», нїж теперішнї…
maksymus Проект і тепер вимовляють десь три чверті мовців, а на початку XX ст. у великоукраїнських виданнях навіть важко знайти -оє- на західноукраїнський правописний кшталт.
Реклами це найбільш вичитані в газеті тексти, бо за них платять живі гроші. Але тут може бути кілька чинників вибору написання, починаючи з бажання замовника.
Oleksa Nehrebeckyj Ну-у, якби текст на білбордї з ілюстрацїї був вичитаний, то хоч би дефіс відокремили від «н», якщо вже не було тире. Якщо «проЕкт» зайшов через росїйську спотворену вимову, як і багато інших слів («рейхстаг», Вальтер Скотт, Хемінгуей тощо), то це не підстава не виправити помилку предків. Гемінґвея ж протисли. :) До речі, окремі грамотні росїйцї таки вимовляють «праЄкт».
maksymus Тут інша історія. Проект у нас напевно з російської ще з XVIII ст. саме в такій вимові. І рейх теж інше питання, це взагалі питання часу запозичення і контактів.
Коли в російській мові хтось чутно вимовляє Є в назві проект, то це напевно буде з нацменів, хто мову вивчав по книжках, а не зі спілкування. Те саме тепер помітно з нашими російськомовними дикторами, котрі читають з листа до букви. У нас просто відтворили російську ситуацію, коли вимова штучно відокремлена від написання.
Oleksa Nehrebeckyj Щодо росїйського «проєкту», то так вимовляє якраз та їхня верства, що вимовляє «рюмка каньяку». У нас таки відокремили написання від вимови, а потім вимова потяглася за написанням, от і маємо по радїо «п’яТДЕсят, шіСТДЕсят», «перемоЖців», «усміхаєШся» тощо. «Проєкт» же — явище цїлком окреме від «соцїальний – соцїяльний, фіалка – фіялка» тощо. Це спроба виправити спотворення.
maksymus Тобто та пострадянська еліта, часто кооптована з нац. республік, починаючи з найпершої посади. У «Форво» це видно якнакраще з кирилиці, коли башкирською й татарською чіткіше вимовляють інтервокальний, ніж навіть німецькою. А от чехи і словаки, навіть маючи в графіці projekt, інтервокальний майже не вимовляють. Абсолютно точно помічено про намагання декого вимовляти до букви, не зважаючи на мову. Це саме те, що й відбуваєтсья з тими, хто засвоює мову не вживу. Послухайте, скажімо, наших дикторів «Прямого», що ще кілька років тому починали своє знайомство з українською. Отам усі ці -оє-, -шся та под. наслідки дії гасла «як пишеТЬСя, так і читаєТЬСя».
Виходячи з цього спостереження, можу припустити навіть, що в західноукраїнському вжитку -Є- в проекті з’явилося не стільки під польським впливом, скільки під впливом москвофілів, що, починаючи з приїзду Погодіна, притягнули туди російський правопис без живої російської вимови. У той час, коли українські діячі (наприклад, Шевченко) чудово виявляли свою вимову в російській графіці через написання проэктъ, що вже тоді було відхиленням, у відірваній Західній Україні прочитували рос. проектъ «як є». Коли фонетичному явищу понад дві сотні років, це вже не спотворення, і «виправлення» сумнівне.
Oleksa Nehrebeckyj Дуже ви далеко зайшли з пошуком пояснень.
maksymus А пояснення цієї особливості досі потрібне. Причому потрібне не фантазійне, а на основі того, що ми знаємо точно. Скажімо, візьму в свідки сучасного російського мовознавця: «Как известно, некоторые не самые образованные носители русского языка слово проект произносят не так, как надо – проэкт, а с йе, просто потому, что так пишется» (М. Кронгауз, 2020). Можна було б зупинитися, бо це відомо, і у нас це відомо, але це ще далеко не все.
Відступити на півсторіччя, коли питання рос. реформи активно дискутувалося, і матимемо складніше твердження, на основі тодішніх польових досліджень вимови, що суперечить орфографічній практиці: «…вытекает парадоксальный вывод: произношение слова проект [е] может быть либо показателем высокого книжного произношения (в речи интеллигентов старшего поколения), либо свидетельствовать о недостаточной грамотности говорящего» («Русская речь», 1969).
Для української ж мови практично нічого не маємо належним чином дослідженого. Ні сучасного, ні в історичній перспективі. Тільки останніми роками з’являється увага до особливої західноукраїнської мовної ситуації, коли там ціле століття співіснували два різні мовні проекти — народницький і москвофільський з «язичієм». А ці течії взаємоперетиналися, скажімо, по відношенню ставлення до поляків, або в одній церкві. Але також часто були протилежними в інших питаннях. Зокрема, в мовних, на письмі це були наче дві різні мови, але обидві апелювали до одного народу.
Oleksa Nehrebeckyj На росїї стільки різних підходів до вимови – майже, як у нас. «Старомаскофския праізнашеньіє;: «пітєрския». Просто треба вертатися до латинського першоджерела. І не тільки з проєктом.
maksymus Щоб кудись повертнутися, треба спершу знати, де знаходимося. Ніхто не знає, зате всі знають, куди треба йти, і всі знають, що це десь в іншому боці.
Oleksa Nehrebeckyj Ось ми де перебуваємо. Там, де українська мова найідїотськіша, найнезручнїша, найдовша, найнезграбнїша. І з цим треба щось робити.
Comment by Comments_From_Facebook — April 19, 2020 @ 08:12
В комісіях палкі промови:
Чи «щастя» чи «счасливий день».
Чи може «шче» в «нешчирім слові»
— Рожчахують словесний пень…
Шумить ареопаг — суди,
І судять глибину умами:
— Що краще пишеться: «індик»,
Чи краще впишем «гиндиками»…
Ой, «записчить» література
(Жива народніми словами…)
І «вкрайнізована» культура
Повстане тільки «гиндиками».
1925
Газетні замітки про правопис 1907-1944
Comment by maksymus — September 29, 2020 @ 18:26
Цікавий жанр старих фейлетоністів — невідомі оповідання про Шерлока Холмса.
Д. Маллори. Маленький фельетон. Шерлок Хольмс действует // Молодая гвардия (Одесса). 13.06.1923, № 18, стор. 2.
https://libraria.ua/numbers/979/71014/?PageNumber=2&ArticleId=2553472
(По слідах французької делегації в Москві: «Вы должны поскорее закрепить полный мир с Россией и, вместо взрывчатых мин, вы должны сделать самую дружественную мину». — Радить Холмс.)
К. Треплев. Неудача Шерлока Холмса // Кочегарка (Донецк). 04.06.1925, № 125, стор. 2
https://libraria.ua/numbers/1065/80469/?PageNumber=2&ArticleId=2918157
(Про пошук комуністичного центру у Відні: «Уезжая из Вены, Холмс сказал: Ватсон я понял в чем дело. Дело в том, что нет никакого дела».)
Як. Окунев. Шерлок Хикс и его собака. (Неопубликованные главы из „Шерлока Холмса“) // Харьковский пролетарий. 27.10.1925, № 246, стор. 2
https://libraria.ua/numbers/1044/83625/?PageNumber=2&ArticleId=3068655
(Холмс-міністр заарештовує… статтю. «При помощи дедукции, пехоты, кавалерии и артиллерии мы спасли англйскую конституцию, мой друг Ватсон».)
Аника Воин. Шерлок Холмс в Харькове // Харьковский пролетарий. 13.12.1925, № 286, стор. 4
https://libraria.ua/numbers/1044/83597/?PageNumber=4&ArticleId=3067099
(«И вот Чемберлен поручил мне побывать здесь, в советской стране, и разузнать, не стала ли Германия советской хотя бы частично. Если да, то в руки лорда попадут неопровержимые доказательства большевистского вероломства. (…) Улики есть и лорд Чемберлен заплатит нам больше, чем заплатил Дружеловскому за письмо Зиновьева».)
Жанр у Харкові продовжили і в газетах часів окупації. Холмса перейменували, але Чемберлен на місці.
П. Терновий. Пригода з Шерльоком Голмзом // Нова Україна (Харків). 25.12.1942, № 293, стор. 4
https://libraria.ua/numbers/306/11127/?PageNumber=4
(«А як звуть вашого останнього управителя? — Його прізвище Черчіл. Очі Голмза блиснули. — Я так і знав! Містере Буле, я можу дати вам пораду: звільніться якнайшвидше від вашого управителя. — Всі злочини — справа його рук.»)
Comment by maksymus — September 29, 2020 @ 18:26