Майя та її дві… назви

 
Можна щиро порадіти за сусідню Молдову, де на виборах президента перемогла Майя Санду, лідер проєвропейської партії, колишній прем’єр-міністр, банкір. Наче багатообіцяючий початок президентства Ющенка описую… Україна дуже завинила перед сусідом, уникаючи весь час проводити притомну реґіональну політику, відповідну територіально величезній державі й близькому культурно народу, завинила хоча б тим, що пропускала кілька десятиліть російські окупацйні війська в Придністров’я, відкриваючи й собі прямий гостинець до війни на Донбасі, окупації Криму та постійної загрози всьому українському півдню. Тож хай там у сусідів з їхнім банкіром усе вийде на краще, що досі не виходить у нас з власної ж дурості. Хоча цілком можна передбачити, що, як і тут, уже на наступних виборах чи чергових маніпуляціях з конституцією архаїчні монстри з молдовського пострадянського політичного класу так чи так повернуть собі владу, але це вже нас стосується хіба що як прихильних стороніх спостерігачів. Вийде в них викараскатися — братимемо приклад ще й з Молдови.

Тим часом з її обранням наша нація «дядьків і перекладачів» утрапила в чергову мовну халепу. Тут я навіть не про те, що, підлаштовуючись під світогляд «дядьків», «перекладачі» воліють бачити в новообраному лідері Молдови не президента, а «президентшу», «лідершу», «банкіршу». Суфікси можуть стрибати, підібрати можна і красивіші, але суть простецького відокремлення жінки та сама. Як колись щиро дивувалися ті селяни, чому це вдова Крайченкова відмінює себе по-чоловічому (*), так і досі архаїчний світогляд не може прийняти саму думку про принципову рівність чоловіків і жінок на тих самих посадах. На посаді президента, зокрема; замість належного місця шостого президента просторіччя її поміщає в окрему нішу не зовсім президента, а «президентки». (До речі, можете ще висловити власне ставлення.)

Йдеться знову про кумедне для освічених мовців викидання вставного -й- в іншомовних власних назвах. У багатьох текстових інформаційних повідомленнях останнього тижня вигулькує якась дивовижна «Мая», що її з першого погляду невідомо навіть як наголошувати. Цей вставний йот в українській літературній мові відігравав останнє століття кілька важливих функцій. У назвах, на кшталт Гавайї, Ґойя, Мейєр, Фейєрбах, Штайнмайєр, Брайан, Райан, Ґайана, Майамі, Ісайя, Кайєнна, Савойя, Тайюань, Хайям, Хейєрдал; майя, паранойя, фойє тощо, це була не тільки висока орфографічна традиція, а й зручність відокремлення на письмі межі між частинами слова, підказка коректного наголосу при вимові, вказівка на іншомовність імені. А ще це була елітна «перекладацька», сказати б, фішка, така собі інтеліґентна особливість, в принципі незрозуміла для «дядьків», котрим чогось простацького б. (Згідно з опитуваннями, ця культурна особливість вставного -й- ділить україномовних майже точно навпіл.)

Кажу була, бо після правописної катастрофи тепер надовго нічого немає усталеного. І довідатися ж немає де, немає в кого. Навіть довідатися про те, що молдовське ім’я Майя в цьому випадку високоповажної пані Майї Григорівни і в зламаному правописі проходить не по відомству параграфів для іншомовних власних назв, а як слов’янське, як залишок давнього правописного виділення назв «народів СРСР», що пережив уже багато редакцій та втручань, не привертаючи професійної уваги.

Чергова пастка розбрату для україномовних на письмі. І живіть з цим як собі хочете.