Діаріуш або тиск слова

December 25, 2020

Простий олівець

 
Одне з класичних есе на тему «невидимої руки» ринку. З часом стає тільки кращим, переливається новими барвами.
 

Я, ОЛІВЕЦЬ
Моє родинне дерево у викладі Леонарда Е. Ріда
 
 
        Я — олівець. Звичайний дерев’яний олівець, знайомий всім людям, дітям та дорослим, хто вміє читати та писати.
        Для мене писати — це і професія, і покликання; тільки цим і займаюсь.
        Навіщо мені писати про своє походження, запитаєте ви? Ну, для початку моя історія цікава. А ще я — справжня таємниця, більш захоплююча, ніж ріст дерева, захід сонця чи навіть спалах блискавки. Але, на жаль, ті, хто користується мною, сприймають мене як щось само собою зрозуміле, наче я виник зовсім випадково, без жодних на те причин. На їхній зверхній погляд моє існування зведене до чогось зовсім буденного. Та це одна з тих серйозних помилок, припускаючись котрої, людство наражає себе на небезпеку. (. . .)

 
Леонард Е. Рід. Я, Олівець (1958)
 

December 21, 2020

Зближення Юпітера і Сатурна 21 грудня

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:08

 
У Місті зимовий туман і мряка. На небі зірок узагалі не видно. Тому цікаве сьогоднішнє небесне явище — зближення найбільших планет, Юпітера і Сатурна, Велике з’єднання (лат. Coniunctio magna), назване журналістами «Вифлеємською зіркою», — доводиться спостерігати через програму на планшеті. Найближче ці планети зійдуться через пару годин у південно-західній частині неба, коли в наших широтах вони вже підуть за горизонт.
 


Юпітер і Сатурн зближаються (21 грудня 2020, 16:14)

 
Картинки зоряного неба далі…

December 17, 2020

Фарисейські витрати на непотріб

Filed under: Політологія — maksymus @ 15:31

 
Гарна репліка Брайана Каплана про те, що виборці можуть голосувати на підтримку певних речей через упередження соціальної бажаності. Тобто накладають на суспільство через податки витрати на те, що самі для себе не купували б.

Звичайний підхід з боку «теорії суспільного добра» говорить, що коли населення голосує за щедре фінансування X, це означає, що X є суспільним добром, навіть якщо ніхто для себе це X не купує. Каплан же пропонує підхід з боку упередження соціальної бажаності:
 
«Чому ніхто не купує X добровільно? Тому що людям не подобається X; принаймні недостатньо, щоб за нього платити. Чому всі хвалять X? Тому що хвалити X виглядає доброю справою. Чому люди одностайно голосують за щедрі витрати на X? Тому що голосування це особливого роду висловлювання». (…) «То яке ж поясення є правильним? Моє найкраще припущення — і те, і те. У світі повно проблем суспільного добра. Але у світі також повно фарисейського позування. Урок психології для економіки, хоч як це дивно, полягає в тому, що ми повинні перестати довіряти виборцям і замість цього зосередитися на тому, як споживачі витрачають свої власні долари».
 

December 16, 2020

Документальний серіал про Рейґана

 
Новий документальний чотирисерійний серіал про американського президента Рональда Рейґана («Рейґани», The Reagans, 2020) я почав дивитися тільки для проформи. Думаю собі, не завадить, документалка дозволить закрити пробіли у візуальному сприйнятті того заокеанського періоду, що його знаю тільки через чорно-білий радянський телевізор і через призму протистояння часів «холодної війни». На якісь особливі відкриття не сподівався.

Читати про Рейґанів та спробу їх розвінчання далі…

December 15, 2020

Країна неусталеної мови

 
Російські новинні канали зникли з моєї інформаційної бульбашки дуже давно. Ще до Оранжевої революції вони складали мізерну частину; найдовше протримався міжнародний російськомовний канал RTVi, що також на початку десятих пропав з мого кабельного пакета. Можна сказати, що ціле десятиліття практично не стикався з сучасною російською журналістською мовою. Та от нещодавно випадково передивився потрібний сюжет, переглянув ще більше дотичних, і потім довго не міг зрозуміти, що мене непокоїть. Ні, не подача матеріалу, і не вбудована в саму структуру новин пропаґанда. Виявилося, що мене здивувала сама мова. За пару десятків хвилин випуску російських новин я не був заскочений жодною кумедністю чи неправильністю, жодною вигадкою, цілком стандартна мова, стандартна вимова. Така могла бути і десять, і двадцять років тому. Наче не було ніякої перерви.

Натомість українські новини з цього погляду виглядають огидно. І хоча я за останній рік послідовно повимикав уже з кнопок найогидніших мовних експериментаторів, на кшталт «Еспресо» чи «Прямого» (де російськомовні ведучі перший рік прямо в ефірі ділилися «знахідками» кумедного і незвичного, чим вони поповнювали свої знання української), не буває такого дня, щоб на будь-яких каналах диктори не встругнули щось неприємне. Гадаю, вимкни я зараз україномовні канали, через десять років просто нічого не зрозумію.

Так, учора раптом виявив, що назва ожеледь уже не в моді. На «1+1» із якихось запилених словників витягли розмовне слівце «слизота» у значенні «слизькість» і всувають його в усі свої репортажі про міську погоду. (Почув це слівце вперше за все своє життя, аж здригнувся від неприємної несподіванки.) Звісно, десь у словниках воно було. Та якщо вірити цифрам на останніх сторінках пошуку Ґуґла, близько третини всього вжитку (45 зі 119) припадає на минулий тиждень і так чи так сходить до останніх новин ТСН. Тобто джерело розмазування «слизоти» по ефіру напевно відоме.

Досі в україномовному журналістському просторі не можуть позбутися цієї саморуйнівної хвороби росту, проголошуючи безглузде гасло реформаторів усіх часів, що «час розставить на місця». Та не розставить ніколи. Намагаюсь уявити, що змушує до мовних приколів редакції. Сидить такий собі спеціально найнятий копірайтер і випадковим чином замінює все, що йому здається прісним, на найдивніше, найнеочікуваніше? Щоби що? Якась незадоволена потреба має до цього спонукати.
 

December 11, 2020

Розподіл дефіцитної вакцини

Filed under: Лібералізм, Політологія, Різне — maksymus @ 10:31

 
На цьому тижні почалася перша в світі масштабна вакцинація проти ковід. Закупівля у виробників і розподіл фармацевтичної продукції з самого початку були взяті під контроль державами, де створюють списки, процедури, протоколи масової вакцинації. У новинах з Великої Британії нам показують перших вакцинованих, чиновники запевняють, що нікому не робитимуть поступок, сама королівська родина сумирно займає свою чергу, препарати розподілятимуться тільки по визначених групах населення і тільки по черзі… На перший погляд усе виглядає дуже справедливо і практично, поки одне підступне питання не псує всю зворушливу картину. А чому це раптом британські пенсіонери одержують рятівну вакцину першими? Вже одержують.

Про несправделивість державного розподілу далі…

December 4, 2020

Хомоплутія в концепції економічної нерівності

 
Минулого року Бранко Миланович, американський економіст сербського походження, при дослідженні економічної нерівності у сучасному світі, де переможний капіталізм залишився сам наодинці з собою (книга так і названа, «Capitalism, Alone»), ввів у свою концепцію викуване власноручно поняття хомоплутія (homoploutia, від лат. homo «людина» + грец. plutos «багатство»).

Миланович відкрив дивну річ. На відміну від попередніх, добре вивчених капіталістичних систем, де великі (відповідно, малі) доходи від капіталу зосереджені в руках одних, а великі (малі) зарплати в руках інших, нині в деяких країнах (як приклад, Тайвань і Словаччина) на практиці виникає ситуація, коли «одні й ті самі люди є багатими як за трудовими доходами, так і за доходами від капіталу». При цьому в інших розвинутих капіталістичних країнах ситуація з розподілом доходів з часом наближається до такої. Так, у США все зростає доля тих, хто знаходиться у верхньому децилі як за капіталом, так і за трудовим доходом. На думку економіста, хомоплутія, коли найзаможніші капіталісти є водночас і найбільш оплачуваними робітниками, міняє саму природу капіталізму. І хоча таким чином зникають класи, класове розділення, це, на думку Бранко Милановича, робить суспільство з «хомоплутичним» капіталізмом (homoploutic capitalism) більш елітарним, а саму капіталістичну еліту стійкішою, оскільки вона стає більш різноманітною. Унаслідок цього, серед іншого, ускладнюється традиційна податкова політика; стає важче «дістати» найзаможніших, просто піднявши податок на капітал.

Концепція виявилася продуктивною. В свіжій, буквально сьогоднішній колонці М. Раналді, Б. Миланович «Капіталістичні системи і нерівність доходів» автори діляться кількома цікавими емпіричними результатами, одержаними при її застосуванні. Зокрема, на основі введеного «індексу концентрації доходів за факторами» (the income-factor concentration (IFC) index), вони довели, що країни класичного капіталізму демонструють більшу нерівність, ніж країни ліберального капіталізму, «хомоплутичні» ж країни найменшу. Було виділено три кластери у ґлобальному масштабі: країни розвинутого світу з помірним ступенем нерівності, країни Латинської Америки з великим ступенем та Скандинавські країни, де спостерігається низькій ступінь нерівності за доходами, але велика композиційна нерівність за введеним індексом.
 

Website Powered by WordPress.com.