Діаріуш або тиск слова

October 31, 2020

Покашляти в смартфон

Filed under: Інформація, Різне, Фонетика — maksymus @ 14:02

 
Про те, що массачусетський професор каталонського походження Брайан Субірана працює зі своєю командою над створенням акустичного тесту на ковід, модифікуючи попередні розробки звукових тестів відомих хвороб, інформація проходила ще навесні, й легко загубилася серед інших багатообіцяючих програмних заяв різних груп. Та от уже готовий результат — схоже, їм вдалося навчити штучний інтелект визначати хворих з майже стовідсотковою точністю за кашлем у смартфон. Ба більше, безсимптомні випадки навчений на десятках тисячах зразків алгоритм розпізнає абсолютно точно. Автори розробки передбачають, що відповідні програми можна буде завантажувати в різноманітні розумні прилади, що з людиною завжди, від смартфонів до голосових колонок, котрі в постійному режимі щодня перевірятимуть власників на ковід.
 

October 26, 2020

Консервативний захист демократії

 
За цілий рік після виходу в світ українського перекладу світового інтелектуального бестселера Джейсона Бреннана «Проти демократії» в україномовній сфері з’явився тільки один відгук. (Якщо не рахувати обговорення в дискусійному клубі соціологів улітку та номінування перекладу в рейтинґу «Книжка року ’2020» в підгрупі «Політологія».)

Відгук заслуговує на увагу тим, що його консервативний автор додає несподіваний погляд на демократію загального виборчого права, як таку, що в теперішніх умовах може бути (чи не єдиним) інструментом захисту неліберальних цінностей. Він наче перевертає шкалу цінностей Бреннана, і зауважує:
 

«Носіями ідей новітньої форми лібералізму (глобалізм, промігрантська позиція, ЛГБТ, гендерна теорія) є еліти. Частина суспільств засвоїла ці ідеї через ЗМІ, масову культуру та освіту. Але тільки частина. Подальше впровадження згаданих ідей наштовхнулося на інертність мас, (…) Одначе сьогодні загальне виборче право є хоч якимось запобіжником від радикалізму еліт, способом етнічного самозбереження, механізмом захисту від упровадження ЛГБТ-ідеології та подібних доктрин. Саме тому демократію варто рятувати. (…) цінність демократії сьогодні полягає у тому, що вона є хоч якимось засобом протидії тиранічним прагненням новітніх «демократів».
 
Ігор Загребельний. Чи варто рятувати демократію?

 
Загалом критика досить традиційно передбачає, що незнаючий, нераціональний, упереджений електорат голосує так, як це об’єктивно відповідає його інтересу. Проте Джейсон Бреннан, маючи попередниками Каплана, Ахена, Бартельса та ін., присвятив значну частину книги розвінчанню цього ідеалістичного погляду. Тож навіть, якщо припустити слушність тверджень про інертність мас і протидію «новітнім формам лібералізму», голосування при загальному виборчому праві ніяк не може бути запобіжником; такими при демократії є опосередковуючі фактори, що цілком в епістократичному стилі обмежують сучасну виборчу аристократію.
 

October 25, 2020

Про обов’язок голосувати

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 09:04

 
Другий раз за все життя не йду голосувати. Перший — коли пропустив минулі місцеві вибори під час своєї мобілізації, перебував на полігонах далеко від виборчої дільниці. На сьогоднішні ж, за збігом також місцеві, не йду свідомо, бо маю невеличку температуру, хоча й без нежиті; за теперішніх обставин не наражати інших на найменший ризик зараження це вже поважна причина.

А втім, з недавнього часу виправдання неучасті у виборах мені вже не потрібне. Адже немає раціональних підстав вважати участь у демократичних виборах з загальним виборчим правом горожанським обов’язком, а ті доводи, що найчастіше наводять на захист цієї ідеї, не проходять перевірки критичним розглядом. (Докладніше про постановку проблеми див. роботу Джейсона Бреннана «Етика голосування», ключовий фрагмент.)
 
 
Додаток. Блискучий розбір «Голосування: горожанський обов’язок чи аморальна витрата часу?» робить Майкл Х’юмер. Висновок: «Для більшості людей голосування є не чеснотою, а невеликим пороком. (Є пороком, оскільки вони, як правило, невігласи або невідповідні по-якось іншому, а „невеликим“ через крихітний шанс, що вони можуть вплинути на що-небудь.) Для декотрих людей, можливо, голосування є невеликою чеснотою, але воно є необов’язковим, існує багато кращих речей, що їх можна було б робити».
 

October 22, 2020

Страх і свобода

 
Цифри зараження коронавірусом щодня б’ють рекорди в Україні та у всьому світі. На системи охорони здоров’я в різних країнах випала страшенна небезпека перетнути межу, за котрою пандемія стає неконтрольованою, коли вал хворих перевищить наявні потужності, і медики муситимуть обирати, кому надавати допомогу, залишаючи решту самих на себе. Вакцини ще не має, протоколи лікування змінюють з кожними новими результатами досліджень новітньої хвороби. Перед урядами впритул стоїть вибір — вдатися до жорстких карантинних заходів, закриваючи країни, припиняючи комунікацію, позбавляючи горожан прав і свобод, зупиняючи економіки, чи ризикнути й покластися на вироблення колективного імунітету, дозволяючи людям самим робити вибір, що стосується їхнього життя. Вибір непростий навіть теоретично. Адже люди мають право вирішувати самі стосовно свого життя, але з другого боку, під час вірусної загрози їхня поведінка стосується не тільки їх самих, а й усіх оточуючих. Хто може і має вирішити за них? Права і свободи під час небезпек завжди піддаються серйозному випробуванню. Вибір вимушено стає політичною проблемою, що має розв’язуватися кожним урядуванням у реальному часі з невідомими результатами.

Меморандум Джона Сноу проти Ґрейт-Баррінґтонської декларації далі…

October 17, 2020

Злива в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 21:13

 
Пару тижнів тому вперше з’їздив у Межигірря. Страуси! Тепла неділя жовтня, приємний день, народу — не проштовхнутися. Чудово прогулявся по цьому величезному помістю, забавній пам’ятці українській версії виборчої аристократії. Що мене особливо вразило в цьому царстві марнотратства, — крім страусів, звісно! — це дбайливо продумана технічна частина. На величезній площі розміщено поля для ґольфа, озера, ліси, пагорби і спуски до штучного Київського моря. Всюди, всюди розумно розташовано ретельно продумані гідротехнічні системи водовідведення, якісь криті канавки, стічні труби, стіни й ґабіони. Про їх абсолютно практичну необхідність відомо кожному, хто хоч раз відпочивав на Дніпрі вище Вишгорода і спостерігав, як у воду падають цілі шматки піщаних гір.

А нічогенька сьогодні злива була в Києві! Цілий день з неба виливалося те, що ощадливо накопичилося за сухе літо. Вийшов на Русанівку прогулятися під дощем, так ледь не змило потоками брудної води, що неслися від висоток у канал, лякаючи качок. Нещодавно там місцевість трохи осучаснили, проложили обабіч каналу красиві доріжки з плитки, що замикають Русанівку в два кільця, але водовідведення чомусь залишили на тому ж рівні, на якому воно було під час створення цього штучного острова понад півстоліття тому. Так, Києву явно не вистачило коштів на тих майстрів, котрі розпланували Межигірря. Воно і зрозуміло, куди вони пішли.

Картинка до запису далі…

October 12, 2020

Учений активізм

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 10:40

 
Новітнє явище, назване в англомовному світі activict scholarship чи activist research, важко передати українською. Хоча з такого штибу активізмом і ми стикаємося все частіше, ще доволі новими є самі практики, коли активісти суспільних рухів займаються науковими дослідженнями, або коли певні вчені спеціалізуються на дослідженнях, присвячених активізму, химерно змішуючи науку і політику. Перебравши варіанти, зупинюся на досить приблизному відповіднику, що мав би охоплювати і дослідження, і викладання, і політичну діяльність, — учений активізм.

Мета ученого активізму, як її розуміють прихильники такого поєднання, полягає в тому, щоб виробити нові підходи до здобування, вироблення знання, при яких активісти та дослідники об’єднуються для сприяння правам людини, справедливості й рівності в різних формах. Це можуть бути ґендерні дослідження, постколоніальні студії, дослідження расових та етнічних меншин, людей з обмеженими можливостями, ба навіть вивчення ожиріння та багато іншого, коли наукова цікавість стимулюється ідеологією чи ідентичністю, а результати негайно перетворюються на політичну зброю для її обстоювання.

Якщо ви стикалися з твердженнями, що мова має бути змінена, бо вона є насильством, або з тим, що не існує такого поняття, як біологічна стать, або з вимогою політкоректного ставлення до людей з надмірною вагою, зі звинуваченнями в культурній апропріації чи в завідомому расизмі тощо, ви стикалися саме з проявами ученого активізму, цього дивного дітища доби постмодерну.

Читати запис про цинічні теорії та учений активізм далі…

October 9, 2020

Ігри з часом

Filed under: Політологія — maksymus @ 21:34

 
За кілька попередніх спроб це вже стало хорошим тестом на непритомність влади. І чим непритомніше, тим раніше правляча партія починає думати про те, щоб зупинити перехід на «літній час». Сьогодні це законопроект Стефанчука з традиційним уже хибним популістським обґрунтуванням; цього разу додалося міркування протидії аґресії РФ — повторити дурницю росіян, щоб їм протидіяти, авжеж. Вічне прокляття демократії — публіці треба постійно демонструвати результати тяжкої роботи з урядування. Та от якось дивом виходило, що минулі рази в країні ще залишалися мінімально тверезі політики та чиновники, котрі зупиняли такі тупі проекти, але тепер в монобільшості з її зірваними гальмами й закляклим дезорієнтованим суспільством неподобство може й пройти.

Пригадую перше скасування януковичів (2011) і відкат після економічних підрахунків. Ще про російські ігри (2012). Але яке ж чудове переведення стрілок навесні (2013, 2018)!
 

October 1, 2020

Сутінки демократії та принада авторитаризму

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 16:18

 
Енн Епплбаум — добре відомий в Україні автор робіт з історії радянських злочинів. За книгу про ГУЛАГ (2004) вона одержала Пулітцерівську премію. Робота «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (2017) не тільки ще раз привернула світову увагу до української трагедії, а й, перекладена українською, сколихнула хвилю обговорення Голодомору у нас.
 

Anne Applebaum. Twilight of Democracy: The Seductive Lure of Authoritarianism. 2020

 
Нова книга Епплбаум не про радянську історію. І зовсім не є класично історичною. Це свого роду залучене спостереження автора за багаторічним світовим занепадом демократії, і за тим, як по-різному з цим дають раду ті представники добре відомого їй освіченого політичного і культурного прошарку, її оточення, хто ще якихось два десятиліття тому був непохитним демократом (націонал-демократом) у своїх центрально- та східноєвропейських країнах. На перший погляд книга може видатися непослідовною, багато відступів у сущі дрібниці внутрішньої політики малих країн, і зовсім мало теоретизувань чи узагальнень. Та це і не було метою. Це не книга-теорія, не книга-попередження, це те, що відбувається вже. Дивіться! Якщо я правильно вгадую композиційну ідею, тут Епплбаум виступає скоріше як журналіст, виконуючи роботу не історика, а наче літописця сучасних подій, що ще не завершилися. І з опису вона вибудовує зовсім не чергову теорію, але якусь клінічну картину перебігу поточної хвороби. Більше того, читачам водночас пропонується її самоусвідомлюваний власний досвід зміни чи корекції політичних поглядів, що він роз’єднав її з колишніми друзями й однодумцями, а це завжди цікаво, навіть якщо ця зміна протилежна читацькій.

У центрі уваги винесена в назву принада авторитаризму й популізму. Книга про те, як узагалі стає можливим, що владу нині здобувають неліберальні політики. Як вони використовують теорії змови, соціальні мережі, політичну поляризацію, ностальґію. Маючи досвід дослідження подій першої половини XX ст., автор добре озброєна надзвичайно потрібною тут оптикою, спрямованою саме туди, куди треба, на другий план політичної картини. Адже за політиками-популістами у світлі софітів неодмінно стоять бойовими рядами непомітні спершу в тіні союзники тиранії, чиновники, мас-медіа, інтелектуали, без залучення котрих неліберальний відкат був би неможливий. Те, яким чином і завдяки чому відбувається рекрутування в їхні лави, є мабуть, найцікавішою частиною книги.
 

Powered by WordPress.com.