Діаріуш або тиск слова

September 14, 2020

Перестановки на книжковому ринку

 
Мабуть, основна інформаційна подія цього тижня — економіко-ідентичнісні страждання мережі Книгарні «Є».

Що тут можна сказати пристойного, коли продавці, що успішно створювали собі ринкову нішу з українського патріотизму, тепер нарікають на ринкові механізми і ждуть втручання держави, а не то передумають і змінять нішу на не таку патріотичну? Не треба нарікати, змінюйтесь так, як вигідніше, бо держава ніколи не допоможе. Хоча приваблені першою маркетинґовою стратегією нішеві покупці можуть і відвернутися, теж ризик.

У моєму будинку на Проспекті Миру відділення книгарні «Є» протрималося якихось півроку, через місяць карантину точку перепрофілювали на кулінарію з напівфабрикатами. Пельмені замість книги — це нормальний наслідок державного втручання в ринок, коли було дозволено тільки продукти; якогось місяця вистачило, щоб перепрофілюватися.

Я заходив туди пару разів, але жодного разу не знайшов потрібної книги. Звертався з питаннями до продавщиці. — Їдьте на Лисенка. — А чому не везете сюди таку й таку літературу? — Немає попиту. — А книги отакого видавництва у вас є? — Ні, такого добра немає навіть у центральних точках. — Гаразд, торгуйте далі, — пішов незадоволений.

Але і це ще не все. Додам ще одну, незмінно неприємну для мене обставину як для того нішевого споживача україномовної книжкової продукції. Російський книжковий ринок має не тільки підтримку держави, а й більш потужну й сталішу підтримку стандартної, літературної російської мови. Люди завжди купували паперову книгу не тільки для роботи, розваги чи навчання, а й як щось надійне, сказати б, як цеглину високої культури, яку просто приємно і звично тримати вдома не на комп’ютері, а на поличці, щоб звернутися при нагоді, що може ніколи й не настати. Так, для задоволення цієї, цілком ринкової, потреби купують класику, енциклопедії, словники, навіть просто красиві корінці, з розрахунком на роки та десятиліття. І при виборі між виданням з приколами (а такі практично всі тепер, після правописної катастрофи) і виданням стандартною мовою, якою покупці в масі володіють, треба мати дуже й дуже сильні прихильності, щоб обрати собі оцю змінність, неусталеність, ненадійність, несерйозність у картонно-паперовому форматі. Купити якогось дивацького «Генкса» чи «Гемінґвея», коли можна купити в тій же книгарні «Хенкса», можна хіба що з великої потреби, або ж по-приколу, але «по-приколу» це загалом інша ніша. Вага самої мови, її сталість і поважність, відповідність очікуванням освіченої публіки — потенційних покупців, надзвичайна обережність при втручаннях в її стандарт з боку тієї ж держави, теж живить чи знищує ринок. Допомагати і знищувати держава може не тільки грошима. Чи не додала саме минулорічна реформа непрямим чином вирішальних проблем тим нашими книгарням, що були орієнтовані на читаючих україномовних, на кшталт цієї мережі, що вона змушена тепер міняти політику на розширення просування російської книги?

Що ж, Книгарня «Є» випробувала одну стратегію, і повинна змінити її, коли та перестала працювати в нових умовах. Побажаю їм успіху на новому ринку.
 

31 Comments »

  1. У “Є” такі націнки, що я останні кілька років намагалась купувати на Петрівці чи напряму у видавництвах.

    А щодо правописних заморочок, то потрібне окреме ґрунтовне дослідження, щоб з’ясувати, наскільки вони відлякують покупців. Я вже не раз зазначала, що у вас, можливо, правописна гіперчутливість, а для більшості покупців правописні розбіжності є другорядним чинником.

    Comment by criticalthinkerua — September 14, 2020 @ 19:15

    • На наших очах найбільша мережа, що понад десять років орієнтувалася на україномовного читача, шукає можливість перепрофілюватися, не витримуючи в цій своїй ніші. Навряд чи до цього спричинився тільки якийсь один фактор. Можна шукати брак підтримки держави, — патерналізм у нас завжди в моді, — можна, віддзеркалюючи ці погляди, бачити атакування сусіднього потужного російського ринку (от як тут «Український тиждень», видання, що я перестав читати саме через приколи в іменах). А можна бачити те, що на поверхні. Моя гіперчутливість у переносі на великі цифри потенційного читацького загалу — це величезні відсотки незадоволеного попиту, невпевненість у надійності україномовного видання. Нащо купувати багатотомну енциклопедію, коли завтра хтось в другорядному міністерстві видасть наказ, що змінює мову? Як можна купувати класику, видану наче без вичитки? Коли вперто видаєте ту ж «Гіларі», то тільки на неринкову підтримку держави залишається сподіватися, при цьому топлячи економічно і себе, і книгарні. Остання краплина.

      Comment by maksymus — September 14, 2020 @ 19:29

      • Навряд чи вашу гіперчутливість варто переносити на інших. Наприклад, після переходу Критики на окремий правопис продаваність суттєво не змінилась. Звичайно, узагальнювати досвід одного видавництва також не випадає, але все ж таки, це вписується в пояснення, що читацький загал купує енциклопедії чи класику заради інформації, а не правопису.

        Comment by criticalthinkerua — September 14, 2020 @ 21:42

        • Не змінилася при тому, що ринок у ті роки зростав, це погані дані. А правопис енциклопедії це теж важлива інформація. Бо дивляться не тільки на те, що написано, а й як, перевіряючи правильність написання тих чи тих назв.

          Моя улюблена аналогія нормальної мови як колективного співу. Коли хтось починає фальшивити випадково, це помітно, але хор залишається хором. Коли ж фальшивити починають свідомо й коли завгодно, хор розпадається, втрачає довіру, участь у ньому не становить додаткової цінності і для учасників, і накладає додаткові витрати на слухачів. От і українські енциклопедії загалом, як цілий жанр, багато втратили, скажімо, коли підготовлену за міжнародним проектом УСЕ видали з навмисними кривляннями. Наче є довідникове видання, знайдено гроші на публікацію, рекомендовано МОН, а перевірити важливу складову інформації неможливо. І ця недовіра не може не переноситься на інші україномовні видання. Моя ж гіперчутливість проявляється ще в тому, що я частіше звертаю увагу на реакції інших при зіткненні з таким неподобством. І вони не тішать.

          Comment by maksymus — September 14, 2020 @ 21:58

    • Пригадав, що коли збирав матеріал про німецьку реформу орфографії, натрапив на спроби оцінити економічні втрати німецькомовних країн. Справа в тім, що книжковий ринок у них помітно «просів» наступного за реформою року, але виокремити внесок саме реформи було важко через загальноекономічні проблеми світової кризи. Я тоді відмітив на майбутнє, що треба буде звернути увагу на просідання українського ринку. Але от карантин, на жаль, зробив неможливим порівняння навіть з минулим роком, настільки величезне падіння. Залишається прослідкувати, коли відновиться.

      Comment by maksymus — September 14, 2020 @ 21:45

  2. Кому що, а курці просо. Українську літературу не купують, бо Геміґвей з Гобітами, атож.

    Comment by andriizhuk2017 — September 14, 2020 @ 23:35

    • У тому числі. І раніше на рівному місці через приколи втрачали добрячу половину потенційних читачів, а тепер ще й криза добила. Держава, рятуй, допомагай, ми ніколи не зважали на незадоволені запити читачів, і надалі не бажаємо. Тому просто відберіть гроші у читачів та нечитачів через податки і перерозподіліть нам… Карантин-карантином, а за рік після правописної катастрофи видання книжкової продукції скоротилося до 13,9% від показників аналогічного періоду минулого і найбільші книгорозповсюджувачі в Україні збільшують продаж російської книги. Не на чотирнадцять відсотків, а до. Що ж, що наклюнулося, то й має вилупитися.

      Comment by maksymus — September 15, 2020 @ 05:22

      • Так де ж вони втрачали? Подібний висновок не випливає з результатів (нерепрезентативного, само собою) дослідження. Те, що комусь не подобається найменування, не говорить, що книги з таким найменуванням не будуть купувати.

        Росіяни, наприклад, не боялися переходити від канонічно-звичного Ватсона до Уотсона, а у нас, Холмс – Голмз, і все, 50% не хоче купувати.

        Comment by andriizhuk2017 — September 15, 2020 @ 16:36

        • Ваша репліка дивовижно радянська. Ну і що, що покупці віддали б перевагу іншому, ми їх все одно примусимо. А якщо наші продажі погані, то примусимо їх ще через податки за допомогою держави заплатити за нашу впертість.

          (У ситуації нормального ринку, маючи навіть такі результати прихильностей, одержані, хай і нерепрезентативно, зате на досить широкому охопленні з картиною демографічного розподілу, видавці вже верстали б наклади, щоб не втратити ані копійки. Тільки не в нас, де голова повернута в бік держави.)

          Comment by maksymus — September 15, 2020 @ 17:22

          • Риночок порішає? Лол. Риночок порішав давно, українське книговидавництво (з потенціалом 30 млн читачів) в принципі не конкурентне з російським (яке має потенціал 300+ млн). Тому – лише максимальне віддалення від рос/радянської мовної традиції може врятувати ці 30 млн від повного поглинення (так, у процесі може залишитися навіть 15 млн, але 15 млн це куди більше за 0)

            Comment by andriizhuk2017 — September 15, 2020 @ 18:09

            • Навіщо таке дивне заниження тону, коли треба просто висловити думку, сказати б, ваше особисте мніння, що українська в принципі неконкурентна. Я ж так не вважаю. Навпаки, вперте покладання на державу там, де потрібно змінювати підходи, — от певний гостинець до нуля. Ринок не порішає, ринок покарає за патерналізм.

              Comment by maksymus — September 15, 2020 @ 19:09

          • Дивовижно радянським є лише однообразіє передачі власних назв.

            Comment by drewndia — September 18, 2020 @ 11:36

            • Уніфікація це ознака розвинутої літературної мови, за якою стоїть широкий клас інтелектуалів, свідомий важливості уніфікації для зменшення витрат на комунікацію. Роздрай в іменуванні — навпаки, свідчення, що мова цього всього не має. Ні інтелектуалів, ні ринку друкованої продукції, нічого.

              Учора мав розмову з одним з провідних видавців в Україні. Каже, 300 примірників наукової книги на 40 мільйонів — це вже здобуток. Але подумати трохи далі, що заважає ширенню, чому люди не купують, уже не можуть. Моя відповідь відома. Якщо покупець постійно натрапляє на кривляння видавців, на неусталеність мови, не має через примірник книги відчуття долучення до традиції високої культури, то просто не витрачатиме час і гроші.

              Comment by maksymus — September 18, 2020 @ 11:46

              • Для зменшення витрат на комунікацію потрібна стійка рвіновага, ви ж зазвичай захищаєте нестійку. Навколо виправлення давніх спотворень дискусії не стихатимуть, тоді як відновлювати традиційне спотворення через сотню років ніхто не схоче, бо про нього просто забудуть.

                Ширенню заважають звичайні ринкові обставини. Література іншими мовами видається швидше.

                Comment by drewndia — September 18, 2020 @ 17:32

                • Я завжди на боці стійкого вжитку, що його атакують під різними гаслами. Зокрема, під порожнім гаслом «виправлення спотворень».

                  Наявність на українському ринку літератури іншими мовами не пояснює таке мізерне становище літератури української, що виживає на державні та доброчинні кошти. Поруч для порівняння є ринки зі значно меншою кількістю носіїв. Перешкоджає щось у самій політиці роздрібненості. От хтось вкидає хоча б ту безумну тезу про «спотворення», і сотні покупців немає, пішли в інші мови, бо нестійкість мови відвертає.

                  Comment by maksymus — September 18, 2020 @ 18:04

                • От приклад, видає «Фоліо» Руссо. Здивовано читаю на обкладинці дивацьке «Русо», не знаючи, куди в цьому випадку ставити наголос. І мене вже немає серед тих трьохста покупців, хоча я і є саме тією цільовою аудиторією. Схоже, не тільки я! Самі видавці на своєму сайті не можуть навіть уявити, що видали не так, продовжуючи писати в описі Руссо. (Подивіться на цей прикол і порівняйте з виданим кілька років тому.) Що спонукає їх робити таке паскудство, так явно переконуючи читачів, що українська не годиться для інвестиції свого інтелектуального життя як неусталена? Це не правопис, правописи за сто років незмінно вимагають подвоєння, не виправлення, це безумство, що відбивається на всьому, виданому українською.

                  Comment by maksymus — September 18, 2020 @ 18:42

                  • У польській для інших латинопишучих мов існує стара система адаптації (Jerzy Waszyngton) і також сучасна ґлобальна система писати без змін (George Washington) і єдине відоме мені застереження, спущене згори як обов’язкове — не мішати два підходи подряд. А в англійській вікіпедії кілька днів тому перейменували Київ. І це є розвинені мови цивілізованого вільного світу.

                    Зрозуміло, що для якісного впізнання було б непогано навести хоча б прізвище в ориґіналі: Rousseau. Це добре і для загального освітнього рівня, і для впізнання в іноземній літературі.

                    Ось і в підсумку мені так здається, що норма не має поваги саме через те, що її спускають згори, тоді як вона має формуватися за результатами досліджень свідомого вжитку вільними людьми. Це і є той самий принцип свободи: вони мають право написати «Русо», а ви маєте право не поділитися з ними своїми грішми. Усі сто років це було незмінне тоталітарне правило, яке навіть не працювало, бо переважно подвоєння копіювались із російської мови, що зумовило величезну кількість відхилень.

                    Тому меня досі до кінця не зрозуміло, чому в питанні ґекання ви йдете попереду стихії та тоталітарної норми, а в інших питаннях ви ту саму тоталітарну норму захищаєте та відмовляєте в праві на експерименти.

                    Comment by drewndia — September 19, 2020 @ 17:02

                    • Звісно, мають право. Як і виробники будь-якої продукції мають право під маркою «Зроблено в Україні» гнати халтуру. Як у цьому випадку паскудство одних відбивається на всіх українських виробниках, так само погані переклади, мовні кривляння тощо тощо відбиваються на всіх. Ба гірше! Дослідження свідомого вжитку не має сенсу, коли навіть книгарні (уявіть собі, не виробники-видавці, а перекупники, що додає пікантності зверненням!) вимагають від держави, щоб у населення забрали податки і силою перерозподілили їм, бо вони бажають продовжувати свої непрацюючі політики. В умовах вільного ринку непідтримані грошима відхилення відімруть самі, або ж перейдуть у розряд нішевих, в умовах державного (чи ґрантового) патерналізму зомбі житимуть завжди, перетворюючи весь україномовний простір на нішевий. А те, що сталося минулого року, коли в політичній спішці зламали норму, це взагалі удар навіть і по цій ніші, по тих ледь трьохстах примірниках.

                      Питання ґекання я для себе надійно вияснив через опитування. Ця зміна підтримана принаймні половиною мовців, і навіть, якщо залишиться назавжди інтеліґентською фішкою, вона важлива і потрібна. Натомість речі, на які я звертаю увагу як на неподобство, знаходяться зовсім в іншій площині. Вони помітно непідтримані загалом, зате мають активні групи підтримки, що свідомо намагаються здобути державні механізми примусу для їх поширення. Для прикладу, нещодавні заходи щодо всування неофемінативів через Мінекономіки.

                      Є і нетоталітарна норма. Не записана, але загальнозрозуміла, яка завжди проявляється, коли люди вступають у комунікацію. Це той мій улюблений образ загального співу, ідеальні зразки якого мали б залучати до хору, а не відштовхувати дисонансом.

                      Comment by maksymus — September 19, 2020 @ 18:52

                  • Так я про це й кажу. Для ключової норми потрібні інші принципи: більше вічного, менше тимчасового. Але на жаль маємо що маємо.

                    І з буквою теж хоча б якісь зміни, які поширили загальний узус. Знову ж таки: чому відмова від фіти на користь тети не може бути ще однією інтеліґентською фішкою? А втім у питанні ґекання мало хто розбирається: є журналістські «реґіон», «ґарант», є новітній «ґаджет», але загалом мовна стихія пішля старим шляхом, де в деяких словах усталюється ґекання, але не в усіх.

                    Якби слово «проєкт» унормували ще сто років тому, то всі б уже звикли та не було б розмов про зміни, бо традиція і точність тоді б збіглися в тій формі. Єдине, що мене найбільше непокоїть — це масова бездефісність на тлі окремого написання «пів», тоді як «екс», «віце» тощо цілком тягнуть на окремі слова.

                    Comment by drewndia — October 17, 2020 @ 11:34

                    • Проект і унормували за фонетикою сто років тому. Нині це розунормування з невідомими ще наслідками. А от у російській тоді ж унормували за етимологією, проте і досі «проэкт» одна з постійних орфографічних помилок і перешкод при навчанні. І це при значно суворішому, ніж в українському випадку, ставленні до додержання мовної норми. Те, як орфографія змінює вимову, в цьому випадку можна непогано оцінити на нашому паралельному прикладі траекторія, що, унормована як траєкторія сто років тому, і тепер вимовляється майже половиною мовців через [е]. Ще через сто років подивимося, скільки мовців і як вимовлятимуть проект.

                      Відмова від фіти не може бути інтеліґентською фішкою, бо в цьому випадку вчені мовці чудово усвідомлюють, що це, по суті, перехід від власної церковно- та східнослов’янської традиції на латинсько- та західнослов’янську. Інтеліґенти в таке ніколи не грають, заперечення і відкидання коріння це характерна особливість півосвічних прошарків та ще фрондуючих груп незрілих альтернативщиків.

                      Comment by maksymus — October 17, 2020 @ 14:13

                  • Ну чекайте! А хіба деґефікація запозичень не була тривалим явищем, що багато слів засвоєні саме в такому вигляді? Що ми в підсумку й маємо у вигляді або поодиноких слів, або просто новітніх? Хіба ж ця адаптація багатьох запозичень не є корінням?

                    Comment by drewndia — October 17, 2020 @ 17:14

                  • Ой, забув про траєкторію. Так вона, зокрема, і двомовністю підтримується. Тобто маємо з одного боку йотовану норму, з другого нейотовану московську. Припускаю, що результат з проєктом через сто років буде залежати найбільше від ступеню українізації та освіти.

                    Comment by drewndia — October 17, 2020 @ 17:17

                    • Ні, не була тривалим явищем. Справжні інтеліґентські міркування з цього приводу в цікавій дискусії на цю тему провідних українських літераторів під час підготовки правопису 46-го року.

                      От і знову підтримка двомовності як арґумент «очищення». З таким міркуванням у нас завжди довільно намагаються рубати якісь явища. А як відокремити накинуте від того, що за тих же умов розвинулося б на власному ґрунті без накидання? Пригадаю знову, що в російській мові звучанням назви проект зацікавилися під час реформи 60-х. Тоді ж підрахували, що три чверті вимовляють Е. У нас майже такі ж результати тепер. Фонетика консервативна, тут зверху дуже важко щось накинути, навіть через найсуворіші приписи.

                      Comment by maksymus — October 17, 2020 @ 17:54

                  • > Ні, не була тривалим явищем. Справжні інтеліґентські міркування з цього приводу в цікавій дискусії на цю тему провідних українських літераторів під час підготовки правопису 46-го року.
                    Я до кінця цієї історії не знаю. Знаю, що, здається, Тичина хотів літеру повернути для питомих слів (по суті за типовословниковою нормою 1993р.), але йому сказали, що Сталін проти. Про ширення на загальний пласт запозичень чомусь не дуже пам’ятаю.

                    > От і знову підтримка двомовності як арґумент «очищення».
                    Це не арґумент очищення, а спроба пояснити поточну ситуацію. Навіть якщо порахувати, скільки разів уже було чуто й читано новітнє «проєкт» і при цьому майже жодного разу «траєкторія», то може й змінитися під цим впливом. Хоча все залежить від співвідношення застосування старого та нового варіантів.

                    Comment by drewndia — October 18, 2020 @ 13:06

      • Ви ще згадайте про втрати від виправлення Толкієна на Толкіна. Більшість людей знають про варіацію та не надто нею переймаються.

        Comment by drewndia — September 17, 2020 @ 16:00

        • Люди взагалі до всього звикають. І до хорошого, і до поганого. На незадоволені уподобання читачів не варто плювати, коли все добре, коли халтура більш менш пробачається. Але коли за якихось півроку книжковий ринок схлопнувся в п’ять разів, треба б страшенно швидко бігти, намагаючись вгадати і задовольнити найменші забаганки.

          Comment by maksymus — September 17, 2020 @ 19:15

    • Гемінґвей мені по барабану, але “Гобіт” то сьвяте. Що в нього в кишеньках, моя радість.

      Comment by robofob — September 17, 2020 @ 14:14

  3. А вони не думали, що з початком продажу російськомовної книги втрачається сенс у мережі книгарень Є? Припустимо, мені хочеться купити російськомовну книжку. Тоді сенс мені пертися в Центр до них? Є книгарня в торговому центрі й відділ у великому супермаркеті, є книгарня біля станції метро в спальному районі, є Балка (книжковий ринок). Є безліч більш зручних варіантів, а лояльність до мережі вбивається.

    Comment by TheDarkMax2 — September 15, 2020 @ 08:50

    • Про це їм і нагадали учасники створеного ними ж сегмента ринку. Книготоргівці десять років тому ризикнули створити собі нішу, і стали явищем, приваблюючи не стільки ціною та знижками, скільки особливим українським настроєм. Людині приємно відчувати себе не просто покупцем, а належати до чогось більшого. От я покупаю, а водночас роблю добру справу (рятую природу, купуючи екопродукти, підтримую українську культуру, купуючи в українського продавця та под.). Оця належність і створювала їм ринок. А тепер чим вони відрізняютсья від «Якабу» чи «Букви»?

      Comment by maksymus — September 15, 2020 @ 09:08

  4. Покладатися на державу — остання справа.

    Andrew Andrusenko В “Книгарні Є” вигідно купувати через сайт. Якщо декілька книг, то бува і дешевше, ніж через сайти видавництв.

    maksymus Можливо. Тепер там так продаватимуть зі знижкою російську літературу за проплаченою книгарнею рекламою.

    Andrew Andrusenko В них і раніше була рос.мовна література, просто в форматі окремого стелажу. На сайті її також вистачає. Я б не назвав Книгарню Є минулого повністю україномовною. Швидше, це була книгарня, де Є україномовна література в значних кількостях.

    maksymus Їхні книгарні продають також англійські, інші західні видання. Позиціонування як укранїської було складовою їх самоподання покупцям. Це було чудове створення собі ринку в непростих обставинах. Але втримати його важко, коли підзабули, на чому вони створювали цей ринок. Почитайте розлючені коментарі, як нішеві покупці оцінюють переорієнтацію цього продавця як зраду. Бо вони купували не тільки літературу, а й «настрій», відчуття долученості до чогось.

    Andrew Andrusenko Щодо настрою та відчуття долученості – згоден з аргументом.

    maksymus Підгледів найкращий жарт на тему — Книгарня «Э».

    Comment by Comments_From_Facebook — September 29, 2020 @ 18:41

  5. maksymus September 15 •
    Перші підсумки року правописної катастрофи.

    По слідах гучної заяви відомої книгарні підняв цифри. За даними Книжкової палати України за перше півріччя 2020-го в Україні видано книжкової продукції лише 13,9% за накладами і 35,7% за назвами від минулорічних обсягів за аналогічний період.

    Директор одного з найбліьших видавництв прогнозує, що до кінця 2020 року в Україні закриються 20% книгарень і 10% видавництв, а сумарний тираж виданих книг впаде на 60%.
    Найбільші книгорозповсюджувачі збільшують продаж російської книги.

    Дореформувалися!

    (І це майже не жарт. Звісно, справжній внесок урядового втручання в мову, хай як додатковий фактор до світової кризи, так легко не оцінити порівнянням аналогічних відсотків, це постійні втрати цілого україномовного простору десятиліттями.)

    Maksym Bezruk Мені не очевидно, що це наслідки саме орфографічної реформи, а не економічної кризи, зумовленої зеленим правлінням, помноженим на коронну епідемію.

    maksymus Та звісно, після не означає внаслідок; при такому падінні неможливо виокремити саме реформу. В Німеччині так само ринок зменшився після реформи, але це наклалося на тодішню кризу, тому також неможливо точно виокремити. Але от такий результат.

    Eugène Rarement Як людина, яка працює з кількома видавництвами, скажу, що правописну реформу вони не запровадили у своїй роботі або запровадили досить фрагментарно (на рівні окремих новацій).
    Тому ваше твердження геть не відповідає реальному стану справ.

    maksymus Навіть незапроваджена на місцях реформа впливає на сприйняття мови як неусталеної, ненадійної! Це теж економічний фактор. От скільки за останні роки я натрапляв на нарікання «вони там щось змінили», хоча ніяких змін не було. Ринок — це коли навіть чутки обвалюють акції. Акції ж української мови, як унормованої і надійної, куди можна інвестувати своє інтелектуалне життя в розрахунку ґарантованого долучення до високої культури, були просто розтоптані.

    Eugène Rarement Ринок обвалили економічна криза та карантин (люди не купують книжок). Додатковий чинник – посилення ролі російського ринку. Правопис тут зовсім ні до чого. Якщо вже говорити вашими метафорами, то акції української мови обвалили наприкінці 1990-х, нещодавно внаслідок соціальних змін вони почали зростати, але політична нестабільність – це найкраще тло для зростання акцій.

    maksymus Яким чином це ви так вирахували, відкидаючи очевидний фактор, що знаходиться серед головних, коли ми вже кажемо про посилення ролі російського ринку? От є мій особистий приклад. Я не купив за останні півтора року мабуть, з півсотні книжок через мовні кривляння редакцій (це приблизно 5-7 тис. гривень пішли повз цей ринок). Впевенний, хоча б з опитувань про прихильність до назв, що я такий не один.

    Цікаво ще розібрати, як ви собі уявляєте «посилення ролі російського ринку». Посилення загалом це завжди вибір покупця внизу, на початку ланцюжка.
    От приходить людина в книгарню, щоб купити українську книгу, а тут раз, і виринає ваше посилення російського ринку. Що її відштовхує від української і приваблює до російської для кінцевого посилення? Ціна, реклама, доступність — це фактори найбільш очевидні і безсумнівні, але от сам вибір відбувається не тільки на привабливості, а й на відштовхуванні. Щоб вибрати книгу іншою мовою, мало володіти нею, треба ще мати якісь застереження до українського варіанта. Такими можуть бути і незвичка читати українською, і неприємний досвід неякісних українських перекладів, і ставлення до української, як до нерозвинутої мови. От останнє і є економічним наслідком реформи, коли всі втрачають, але напряму це не бажають зв’язувати з послабленням атворитету мови, мовляв, це просто російський ринок посилюється. Сам собою.

    Eugène Rarement Ви не купили через “кривляння”, а абсолютна більшість – з економічних причин. Ми ж не будемо дивитися на ситуацію з погляду одного, досить унікального випадку)
    Щоб вибрати книжку російською, достатньо (для переважної більшості), щоб вона коштувала дешевше (+ є певна категорія людей, які взагалі на все українське плюватимуться, хоч і його медом помаж).

    maksymus Ідемо далі. А як створюються ці економічні причини? Все одно, все збігається в одній точці — вибір покупця. Коли видавці не звертають уваги (навіщо звертати, коли видання оплачується державою чи фондами?), потім і залишається, що нарікати на неправильний ринок. Він неправильний, не стовідсотково україномовний, але який є. Для видавців це одна проблема, для книгарень інша (та ж маржа).
    От ви вдаєтеся до абстрактного припущення, а є дані. Пригадую по-пам’яті, неважлива мова за опитуванням центру Разумкова хіба що для 45%. Значить, для решти, для тих, хто обирає українську чи російську, самого фактора ціни не достатньо.

    Oleksa Nehrebeckyj Я не купую українських книжок, бо майже всї вони написані жахливим, непридатним для реального життя дїалектом якоїсь слов’янської мови, лексикою та графікою схожої на українську.

    maksymus Я купую конче необхідні, але давня мрія зібрати бібліотеку класики нормальною мовою стає все примарнішою.

    Bohdan Stasiuk Я навіть не знаю, як на це реагувати. Кореляцій нуль. Кажу як людина, причетна до видавничої галузі.

    maksymus Точно нуль? Це ви про наш книжковий ринок, де практично відсутні притомні дослідження? Я от на своєму прикладі прикинув, що це вже 5-7 тис. гривень тільки за попередні півтора роки. В абсолютних цифрах уже не нуль.

    Bohdan Stasiuk Тобто ви вільно екстраполювали себе на весь український ринок, і у вас не закралася тінь сумніву, що це не релевантний аналітичний метод?

    maksymus Я продовжую дивуватися, навіщо ви постійно вдаєтеся до таких примітивних риторичних прийомів? В мене інколи закрадається думка, що ви просто не читаєте написане.
    Ми бачимо дані, що укранїська книга схлопнулася до чотирнадцяти відсотків од попереднього періоду. При цьому російська книга, ба більше, російська з РФ, починає в цих умовах почуваєтися на цьому ринку краще, ніж українська, і саме проти цього спрямовано пафос прихильників державного втручання в ринок (можна згадати не тільки виступ «Є», про державну підтримку у нас згадують завжди) — заборонити і підтримати, щоб продовжувати безкарно (ну, як безкарно, за рахунок платників податків, всіх разом покарають) продовжувати робити ті ж помилки, що і призводять до такої ситуації. Або таки знайти реально існуючі кореляці не тільки між ціною та маржею і результатом продажів, а й між неусталеністю мови і вибором покупців, з котрих тільки менше половини вважають, що мова не має значення. От мій поодинокий приклад і доводить, що такі можуть існувати.

    Bohdan Stasiuk Я так розумію, Зеленський виграв президентські і парламентські вибори теж тому що реформували правопис?

    maksymus Уявіть, він виграв тому, що був зруйнований «зворотний» зв’язок. Влада, така чудова, з великими патріотичними гаслами про мову і віру (і там, і там провал!), не чула суспільства. І «ґройсманівка» це тільки один з багатьох прикладів недочування. Так, попередники програли не тому, що втрутилися в мову, але і програли, і втрутилися таким чином, яким це відбулося, з однієї спільної причини.

    Eugène Rarement Богдане, ні. Люди на вулицях не носять маски, тому що правописна реформа породила хаос у їхніх душах.

    maksymus Не ковтайте свічки, це теж недовіра до влади.

    Eugène Rarement Але до правопису це не має жодного стосунку)

    maksymus Має. Як людина не походить од мавпи, а разом від спільного предка, так і проблеми в політиці що там, що там, живляться з одного джерела.

    Comment by Comments_From_Facebook — September 29, 2020 @ 18:42


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: