Злочини без складу злочину

 
Однією з небезпечних реліктових функцій держави, до яких ми за байдужою інерцією продовжуємо ставитися поблажливо, є опікування моральною складовою підпорядкованого населення. Для феодальних країн, коли влада згори уособлювала батьків, а темні піддані дітей нерозумних, це могло бути нормою. Проте не в наш час людини як відповідальної за себе особи, для котрої влада це чиновники й менеджери.

Так, держави досі опікуються моральним життям горожан, коли криміналізують, скажімо, порнографію на папері чи в інтернеті. Особливо дивно буває дізнаватися, що в країні існують якісь спеціальні силові служби зі званнями і пенсіями за вислугу, що живуть на зібрані з населення податки, маючи своїм службовим обов’язком старанно вираховувати відповідні домашні відеостудії, де знімають «полуничку» для платної демонстрації заможним закордонним глядачам. Злочину як такого немає, але мораль підданих-як-дітей формально захищена.

Складніший випадок ставлення до населення яко до дітей, нездатних до самостійних рішень і відповідальності, коли йдеться про втрачені в результаті нерозумної економічної діяльності гроші. Для прикладу, це так звані обмануті «інвестори», недалекоглядні пайщики, що вкладали кошти в привабливі й ризиковані операції, а потім спокійно собі перекладали свої прорахунки на все суспільство. Держава-як-опікун. Чи ще приклад хитрунів на «євробляхах», котрі поруч з тими, хто платив за розмитнення автомобілей, вирішували економити обманом, вимагаючи потім з боку традиційно патерналістської держави особливого ставлення.

І ще значно складніший випадок, коли людина добровільно віддає гроші шахраям, але потім біжить по допомогу до держави. Цей шаблонний випадок повторюється дуже часто. Минулого тижня у Прилуках літня жінка віддала самозваним гадалкам близько мільйона гривень за «зняття неґативної енергетики». А рік тому на Херсонщині іншій жінці «лікарка» знімала «наврочення» за чверть мільйона. І в обох випадках втручалася держава, захищаючи нерозумних підданих. Такі випадки дуже дивні, бо насправді тут немає складу злочину. Для того, щоб відбулася подібна оборудка, принаймні сторона з грошима повинна щиро вірити в те, що взагалі існують такі речі, як наврочення, причина чи якась невидима погана енергетика. Фактично, з погляду цієї сторони відбувається цілком справедливий обмін грошей на «лікування», в яке сторона щиро вірить. Навіть, якщо після виконання «магічних» операцій проблеми не зникали, все одно, це така ж купівля надії, що й у кожній релігійній організації. (Прайс можна дізнатися на вході.) Неважливо, вірять самі священики в дієвість своїх молитв та замовлянь, чи ні. Для комерційної угоди головне, щоб вірила паства.

Проте з погляду держави ця послуга в якихось окремих випадках вважається одержаною, а в якихось — ні, а тому й угода одержувача такої метафізичної послуги і продавця недійсною й кримінальною. Проте, одержавши за свої гроші бажану послугу, навряд чи справедливо потім вимагати, щоб повернули гроші. Скажімо, я спершу добровільно плачу за спів вуличному музикантові. Потім вирішую, що виконання мені не сподобалося, або що переплатив, то маю йти до держави, щоб та змусила співака повернути гроші? Або я вирішив подарувати комусь певну суму, а потім передумав. Тут добровільність віддачі грошей руйнує весь склад злочину. Адже послуга була одержана, а фізично довести, що «неґативна енеретика» не була знята, абсолютно неможливо. Так само неможливо довести, що я не одержав задоволення від співу або від пожертви.

Людина має право на помилку, і має нести відповідальність за власні хибні й витратні рішення. Напевно, все ж таки, був повністю правий той швидко відставлений мер заваленого снігом техаського містечка Колорадо-сіті Тім Бойд, котрий різко висловився про те, що влада нічого не винна тим, хто має бути сам відповідальний за свій добробут. Бо варто вже знімати з урядувань цю функцію дивної батьківської опіки.