Діаріуш або тиск слова

February 4, 2021

Багачі, бідняки

 
По радянському телебаченню часто крутили чотирисерійний фільм «Багач, бідняк» (Литовська кіностудія, 1982 рік) за романом Ірвіна Шоу. Знятий дуже непогано, з якісним підбором акторів, фільм помітно виходив за рамки звичайної критики «загниваючого Заходу». Проте без неї, звісно, не обійшлося. Сам автор роману був лівих поглядів, демонстрував антивоєнні настрої, в часи маккартизму виїхав з США в Європу, критикував «родимі плями капіталізму», — чудовий ідеологічний вибір для радянської екранізації. А ще до титрів фільму було додано такий вражаюче докірливо осуджуючий відеоряд під блискуче підібране виконання пісні «Америко, Америко!», що у цензури взагалі не могло бути жодних претензій.

Та от, переглядаючи його в дитинстві безліч разів з будь-якого місця, мені ніколи не вдавалося повірити в мотиви персонажів. Мирило з цією обставиною тільки те, що це був, по суті, не серіал, а саґа. Історія родини з невдалими та успішними випадковостями. У цьому світлі нелогічні зв’язки ставали наче на місце, але все одно, залишалася якась недомовленість.


При нагоді, намагаючись, все-таки, розібратися з цим відчуття неповноти, перечитав нещодавно сам роман. При тому, що основні сюжетні лінії в екранізації було передано досить точно, дрібні відмінності все зіпсували. Хід роману нагадує американські гірки: бідна еміґрантська родина німецького походження, два брати і сестра, один брат старанно працює, відмовляючи собі у всьому, і стає мільйонером у щасливому шлюбі, другий, не знаходячи іншого виходу своїм хуліґанським схильностям, через череду поневірянь стає другорядним проблемним боксером, сестра пробує себе на сцені, невдало виходить заміж; потім сцена наче перевертається, успішнний заможний брат-багач іде в політику і програє, у дружини проблеми з алкоголем, брат-бідняк уходить з боксу і знаходить щастя в ролі капітана яхти, що катає туристів по Середземному морю, його сімейне життя налагоджується, сестра виходить заміж вдруге, цього разу за геніального режисера, у неї також усе пречудово; сцена перевертається втретє, багач уходить з політики і бізнесу, подорожує, займається доброчинністю, налагоджує родинні стосунки, у сестри ж гине чоловік; завершується роман на високій ноті, родина наче поєднується, але, рятуючи дружину брата-багача, котра знову починає пити, брата-бідняка вбивають… Говорячи словами давнього критика, «Вот она, жисть-то человеческая

Кінематографісти для зручності зробили саме такі правки, що вони і псували вмотивованість персонажів. Наполеглива праця багача, підкреслена в романі стриманість, як основа заможності, постійний інтелектуальний розвиток у фільмі досить знецінені тим, що радянського Руді за сценарієм зробили іграшкою другорядного персонажа роману (необхідного Ірвіну Шоу як постріл стартового пістолета для сюжету), Бойлана, котрого зіграв геніальний Реґімантас Адомайтіс, чия поява в кадрі потужною ґравітацією змінювала все. За фільмом родина Джордахів втрачає багаторічні накопичення (злиденність пекаря радянському глядачу не треба пояснювати), коли саме Бойлану виплатили викуп за хуліґанську вихватку юного Тома. У подальшому, зробивши і дружину Руді донькою Бойлана, в радянській екранізації взагалі вбили той неабиякий життєвий здобуток героя, що автор роману старанно вимальовував яко «американську мрію». Таким чином, self-made man, поступове сходження котрого до багатства для автора дуже важливо було показати, стає аморальним ловцем удачі. І терпить він за фільмом алкоголізм дружини тільки тому, що інакше втратить прихильність тестя. Навпаки, за романом Рудольф відмовляється одружуватися з донькою свого боса, також відмовившись зайнятися в житті тим, що йому пропонував Бойлан.
 


Рудольф з Тедді Бойланом («Багач, бідняк», фільм 1982 року)

 
У романі ж Шоу Рудольф з його зрештою здійсненою матеріальною метою в житті стає для всіх інших скелею, точкою зборки сім’ї Джордашів (в рад. екранізації Джордахів), розв’язуючи постійні проблеми родичів за допомогою своїх зв’язків і грошей. Зрештою, це завдяки його підприємливості Том має можливість купити яхту, згодом (уже в продовженні, де гірки випробовують наступне покоління) сестра Гретхен на його гроші знімає свій фільм. Ліві погляди автора проявилися в тому, що матеріальний здобуток він не вважає за успіх, хоча із задоволенням користується можливістю поставити персонажів у такі сцени і в такі обставини, що були б неможливі без нього. Все-таки, від пекарні у підвалі до яхти в Каннах величезна відстань.

За радянським фільмом також зовсім незрозумілі життєві зміни персонажа Томаса. У фільмі він теж помітно гірший, ніж у книзі. Як Руді роману був випробуваний багатством і витримав випробування, також і Том був випробуваний бідністю, і витримав. Нижньою точкою для нього стало потрапляння у халепу зі злощасним викупом, коли він переховувався у рідного дядька (у романі художньо обіграна передача проблеми життєвої удачі братів через покоління). Найвищою ж моральною перемогою роману став момент, коли Том не добив насильника, що, зрештою, і коштувало йому життя.

Гретхен за фільмом також досить сіренька, відсунута на другий план. Вона з її богемним оточенням потрібна тільки для того, щоб на екрані ще раз покритикувати і цей аспект американського життя.

Популярний американський міні-серіал «Багач, бідняк» (Rich man, Poor man, 1976) також суттєво відійшов од логіки роману. Ніяких гірок, ніяких моральних виборів, персонажі раз і назавжди вилиті в своїх якостях з першої появи до останньої. (Про це, скажімо, чудово свідчить те, що епізод з одвертою карикатурою школяра Руді на француженку в серіалі було переписано на Тома.) Тут також вибір акторів значив багато: Тома зіграв блискучий Нік Нолті, що цілковито переважило картину на його користь. І хоча сходження Руді із злиднів до сенатора штату показано досить докладно, його роль теж помітно применшена по відношенню до авторського задуму. А щодо морального зростання Тома, так в американському серіалі його важкі вибори були цілковито зведені до елементарної доцільності. Гретхен взагалі прибрали з сюжету, замінивши її дружиною Руді. Початкова бідність родини особливо пояснюється невправністю батька Джордаша. Найгіршою переробкою американського серіалу було те, що там поєднанням в одному злодійському персонажі різних героїв роману, суттєво знецінили кінцеву смерть Томаса, а відповідно, і весь сюжет.
 


Томас у виконанні Ніка Нолті (фільм 1976 року)

 
 

1 Comment »

  1. Томас Соуелл «Інтелектуали та раса» (С. 95-96):
    «Останній рік, коли рівень безробіття серед чорношкірих був нижчим за безробіття серед білих — 1930 рік — був також останнім роком, коли ще не було федерального закону про мінімальну заробітну плату. Деякі члени Конґресу одверто виступали за закон Девіса-Бекона 1931 року на тій підставі, що він перешкоджатиме чорношкірим будівельникам відбирати роботу у білих робітників, погоджуючись працювати за меншу платню, ніж встановлені профспілками зарплати.»

    Comment by maksymus — March 27, 2021 @ 06:28


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a comment

Website Powered by WordPress.com.