Девід Харт, відомий австралійський ліберальний дослідник політичної економії XIX ст., вивчаючи роботи Герберта Спенсера про санітарний нагляд (1851), зробив влучне спостереження з приводу того, що відбувається в світовій політиці останній рік як реакція урядів на пандемію. Явище державної ідеології захисту від хвороби, що виливається в обмеження прав і свобод, він назвав гігієнічним соціалізмом (hygiene socialism). Втручання потуги держави для новітнього санітарного захисту він порівнює з історично практикованим соціалістичними режимами використанням каральної медицини проти дисидентів. Харт поміщає нову групу «гігієнічних соціалістів» в ряд інших потужних лівих «команд», що грають в «соціалістичній лізі», як от: військові соціалісти (хто керує військово-промисловим комплексом), соціалісти розвідки та нагляду, кейнсіанські соціалісти, культурні марксисти, зелені соціалісти. (Д. Харт «Що робити? Постання гігієнічного соціалізму і перспективи свободи». Див. також статтю Г. Спенсера «Санітарний нагляд».)
Дональд Дж. Бурдо, належно оцінивши внесок Харта у знаходження потрібного терміна, додає занепокоєнь:
Подібно до того, як звичайні соціалісти ніколи не прагнуть відмовитися від влади, так само наші гігієнічно-соціалістичні диктатори не будуть готові поступитися здобутою владою. Подібно до того, як звичайні соціалісти обґрунтовують необхідність своєї тиранії, стверджуючи, що вона виправдана наукою, так і гігієнічні соціалісти вказують на науку як на повне обґрунтування своєї тиранії. І подібно до того, як звичайні соціалісти використовують самі безладдя, страждання та трагедії, спричинені їхньою соціалістичною політикою, як виправдання, щоб подвоїти придушення свобод звичайних людей, так само і гігієнічно-соціалістичні диктатори, підтримані багатьма гігієнічно-соціалістичними товаришами, знайдуть будь-який привід для придушення наших свобод в ім’я нашого ж захисту.»
Діаріуш або тиск слова 
Девід Харт «Стан лібертаріанського руху після 50 років (1970-2020): Деякі спостереження» (15 березня 2021 року):
«Ми спостерігали на протязі 2020 року в Австралії, а також, мабуть, у Великій Британії та США, катастрофічний крах і провал руху за свободу в умовах істерії та паніки через ковід, а також як наслідок локдауновий соціалізм (а у випадку штату Вікторія навіть локдауновий сталінізм). Ми не бачили нічого подібного до такого розширення обсягу державної влади та втручання в австралійську економіку з середини 1970-х років, і я боюся, що 2021 рік буде продовжуватися цим шляхом з ледь помітним протестом.
(…) Спостерігаючи за боягузливістю, з якою люди просто віддали всі свої свободи без бою або навіть найменшого протесту в 2020 році, я звернувся до великого есе Етьєна де ла Боесі «Розмірковування про добровільне рабство» (бл. 1550-х), щоб краще зрозуміти чому це відбувалося. (…) Його висновок полягав у тому, що більшість людей визнавали факт і необхідність бути „добровільними рабами“ внаслідок звичаїв, освіти та, зрештою, під загрозою насильства. Дуже мало хто має у своїх серцях „любов до свободи“, котру не можна було погасити, і прагне боротися проти цього рабства. Розчаровує те, що він також усвідомив, що якщо достатньо людей просто скажуть „ні“ державі, рабство буде зруйноване. Проблема полягала в тому, щоб зрозуміти, як розпалити іскру любові до свободи в тих, хто її мав, сильнішим полум’ям, а також більшу проблему створення крихітної іскри в тих, хто її ще не має. Це теж є нашою багаторічною проблемою, і вона нещодавно стала набагато, набагато складнішою.
(…) Саме в цей час [криза 2008 року] я склав свій перший перелік з чотирьох основних поточних та нових загроз свободі, котрі рух за свободу не зміг належним чином вирішити до 2010 року. Це були:
1. Війна: розширення воєнного стану після 11 вересня та війни в Афганістані та Іраку, а також подальше його розповсюдження в Лівії, Сирії та інших реґіонах.
2. Президентська влада: зростання президентської влади та уникання Конґресу стримувати її повноваження, такі як оголошення та фінансування іноземних війн, або розпорядження страти осіб, які вважаються „ворогами держави“ без нагляду суду чи конгресу.
3. Держава, що здійснює нагляд: повноваження АНБ та інших відомств підглядати та стежити за простими горожанами за власним бажанням.
4. Здорові гроші та банківська справа: поворот до кейнсіанської ортодоксальності після світової фінансової кризи 2008/9, що стосується державного боргу, дефіциту та збільшення грошової маси.
(…) Через 10 років у 2020-му ми не тільки не змогли протистояти цим чотирьом серйозним загрозам свободі, ми можемо додати ще три до вищезазначеного списку:
1. Протекціонізм і використання протекціоністської торгової політики за президента Трампа після 2016 року.
2. Соціалізм: зростання інтересу до „соціалізму“ після виборів 2018 року; відкрита самоідентифікація багатьох політиків як „демократичних соціалістів“ є поганою прикметою.
3. Радикальний екологізм: рух „зелених“ (наприклад, „Новий зелений курс“) став потужною силою і використовує страх перед „ґлобальним потеплінням“ як прикриття для соціалізму; його вплив на мислення дітей шкільного віку дуже небезпечне для майбутнього свободи.
Якщо цих семи „попередньо існуючих умов“ (якщо використовувати медичну метафору) було недостатньо, щоб налякати прихильників свободи величезними зусиллями та часом, що їх потребуватиме протидія будь-якій з цих загроз, ми маємо тепер ще дві додаткові загрози, щоб додати до мого списку:
1. Критична расова теорія (Critical Race Theory) та проґресизм (Wokeness), що вигулькнула в останні кілька років і, схоже, охопила всі рівні освіти, але особливо університетський сектор; боюся, що воно проґресувало до такої міри, що для свободи ми втратили принаймні одне покоління, можливо, два.
2. Гігієнічний соціалізм (Hygiene Socialism): істерія та паніка щодо коронавірусу, що виникла через зміну суспільством рівня терпимості (і точної оцінки) щодо ризику, некритичне прийняття помилкових математичних моделей поширення хвороби та переконання, що центральне планування урядування та масові обмеження свободи й економічної діяльності здатні „зупинити“ поширення хвороби та врятувати більше життів.
(…) Щойно хтось піде по цьому слизькому схилу етатизму, то за інерцією вже не в змозі зупинитися.
З огляду на дев’ять „бойових фронтів“, на котрих нам доведеться битися за ідеї, наскільки я бачу, велике питання полягає в тому, чи зможемо ми визначити „золоту нить“, що вона зв’язує всі ці різні фронти. Якби ми могли взятися за неї й розплутати всю тканину, то мали б шанс змінити хід битви. Але я не знаю, що це за нить. А ви знаєте?»
Comment by maksymus — March 28, 2021 @ 07:13