Продавщиця на привозному ринку всіляко розхвалювала товар: — Купуйте сир «Радомер», смак як радянський. Не «прочитавши» за маскою моєї гидливої реакції, продовжувала наполягати: — Як радянський…
Тут навіть не в тому справа, що «Радомер» почали варити тільки з 1991 року, а в Україну він потрапив іще пізніше. Така дурна реклама, розрахована на зовсім уже безпам’ятних, мимоволі змусила мене пригадати справжній смак отих радянських сирів. Ті кілька нещасних сортів, що їх дуже часто не було в продажу. Як зараз відчуваю липкий присмак і сморід неякісного молочного виробу на шкільному бутерброді. Коли значно пізніше розпробував і належно оцінив якість справжніх сирів, особливо найтвердіших, так їх і не полюбив.
О. Негребецький склав невеличкий перелік того, що з’явилося з продуктів після розпаду СРСР. Так, я теж багато чого скушутував уперше після розпаду совка.
За одне мені найбільше прикро. Тепер я страшенно люблю кокоси, хоча дізнався про це не одразу. Вперше мав нагоду скуштувати на початку 90-х. І от така прикрість, смаку ще не знав, а перший же розбитий горіх виявився перекислий, гіркий і просто був викинутий яко несмачний після наївних спроб його розмочити, розтерти тощо. Довго потім оминав кокоси, поки не спробував був свіжий.
Оце дивне безпам’ятство про якість тодішньої їжі вражає. Хоч які продукти радянського харчопрому пригадати: ковбаса, морозиво, печиво, сир, тваріг, олія, шпроти, томатний соус, макарони. Усе було жахливе, якщо порівнювати з найгіршими продуктами на теперішніх прилавках. А м’ясо з кістками, підгнилі овочі, непросіяні крупи та борошно… Не знаю, як викручувалися в селах, а в місті купівля харчів була лотереєю. Батькам доводилося докладати неймовірних зусиль, витрачати багато вільного часу не тільки в чергах, щоб перетворити придбані, завжди дефіцитні харчові продукти просто на щось їстівне.
І от через тридцять років по тому мені рекламують сир як «радянський»…
Діаріуш або тиск слова 
Я б такій відповіла “в совкового бидла не купую” – і демонстративно пішла б геть. Краще відверто казати, а не сподіватись, що продавчиня якимось чином за мімікою розпізнає невдоволення.
P.S. До речі, а що ж ви Негребецького не відфрендили за олїю, басматї, снїкерс? :)
Comment by criticalthinkerua — November 27, 2020 @ 13:33
Своє незадоволення я продавщиці висловив, вона вибачилася і сказала, що наступного разу не буде.
* * *
Сам я не чую різниці між ніс і нїс, хоча знаю, де має етимологічно стояти цей «галицький ять». Цікаво, що десь це розрізнення ще жевріє.
Comment by maksymus — November 27, 2020 @ 14:26
Сам Негребецький так говорить. І мер Черкас теж. Зрідка ще від когось можна почути. Хоча я помічав різницю лише після дтлн — змушений погодитись із думкою Синявського.
Comment by drewndia — November 28, 2020 @ 14:40
Я, чесно кажучи, можу пригадати кілька ностальгічних смаків. Та може кілька випадків, коли продукти були нормальні. Але м’ясо мама тоді брала в подруги, яка працювала на м’ясокомбінаті.
Але про сири точно пам’ятаю, що гарних не було. А сам Новгород-Сіверський Радомер трохи гірший за польський ориґінальний Радамер. Хоч це може бути справою звички. Саме́ молоко було або просто поганим або зовсім огидним, через що мене й досі нудить від одного запаху. Деякі харчі розпробував десь так не межу тисячоліть та гадаю, що справа дійсно в якості.
Comment by drewndia — November 28, 2020 @ 14:58
З молоком була більша проблема, ніж просто якість і смак, — воно було кожного разу різним чином розбавленим. (Розбавляти продукти робітники торгівлі були змушені в дефіцитній економіці не тільки задля власного зиску, а щоб мати можливість корумпувати водіїв, постачальників і т. д.) Найкращим, найсвіжішим було молоко не в пляшках чи пакетах (вічні калюжи розлитого з трикутних пакетів чи гірше, з целофанових, були фірмовою ознакою молочних магазинів), а на розлив, привезене зранку по спеціально виділених точках на мікрорайонах. Коли його привозили, продавці ходили і кричали між гулкими висотками «Молоко! Молоко!» З першого класу виходив з півторалітровим бідоном, вистоював чергу, та навіть таке молоко було дефіцитом, вдень можна було вже не купити.
Comment by maksymus — November 28, 2020 @ 16:13
> мати можливість корумпувати водіїв, постачальників і т. д.
А це конкретно що? А водії й постачальники самі не зливали й не розбавляли?
Comment by drewndia — November 28, 2020 @ 17:43
Водії більше на бензині підкрадали. Але і їх директори магазинів мали заохотити, щоб доставляли товар в цілості й вчасно. При тотальному дефіциті торгівля була побудована так, що повинна була існувати ціла паралельна система заохочень, щоб люди просто виконували те, що мають. Звісно, все це перекладалося на плечі споживачів або підвищеними цінами з-під прилавків, або відсутністю товару належної якості.
Comment by maksymus — November 28, 2020 @ 18:23
А з м’ясом під кінець 80-х був повний швах. Знайомих у торгівлі ми не мали, родичів у селі також, а на ринку для звичайних радянських людей було дорогувато. Кістки в борщ, жилисте в котлети. Мама одного разу десь дістала (тоді навіть їжу не купляли, а діставали) якісь тельбухи, — навіть не знаю, чи це були якісь кишки, шлунок чи інший непотріб, — все перекрутила, запікла в пироги, щоб вийшло просто їстівне.
Comment by maksymus — November 28, 2020 @ 16:24
Як поціновувач сирів – лайкаю.
Comment by TheDarkMax2 — December 1, 2020 @ 12:09