Діаріуш або тиск слова

March 20, 2020

Карантин і епістократія

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 06:53

 
Треба зауважити, що карантин це хороший приклад інструментального підходу до урядування. Обґрунтування необхідності обмеження прав і свобод горожан (і політичних, і економічних) цілком проходить по відомству пропозицій епістократичного характеру. Власне, в загальному випадку прийнятність епістократії доводиться саме так, як доводиться необхідність карантину. Працює принцип компетентності, голоси незнаючих не мають значення, освічені рішення, сформовані за рекомендацією експертів, накладаються на всіх. Ба більше, внаслідок запровадження карантину страждають найбільше деякі демографічні групи, причому достоту ті ж, на котрі посилається демографічне заперечення епістократії. Що ще раз підтверджує на практиці, що це тільки наслідок нерівності, а не причина.

Гадаю, якщо ви знаходите неможливим підтримувати епістократію, то мали б з тих же причин не підтримувати карантинні заходи. Звісно, поточна ситуація це один з численних прикладів того, як демократична структура влади вимушено вдається до епістократичних елементів і відступає від своїх підстав заради доцільності. А тому має балансувати між необхідністю вдаватися до потрібних заходів і думкою незадоволених бовдурів, котрі прийдуть на наступні вибори, щоб покарати урядовців за хворобу, що від них не залежить. Виходять половинчасті міри, але дуже характерні.
 

12 Comments »

  1. Карантин – це захід, подібний до надзвичайного стану. І те, що ви його порівняли з епістократією, є чудовим свідченням на користь недоречності епістократії в нормальному суспільстві. Це так, ніби прихильник диктатури, спостерігаючи за обмеженнями, введеними під час надзвичайного стану, заявив би: от бачите, насправді демократія – неадекватна форма політичного режиму, адже коли перед суспільством постає справжній виклик, від неї відмовляються на користь авторитарнішого управління.

    Comment by criticalthinkerua — March 20, 2020 @ 12:17

    • Як цілком справедливо зауважив один з критиків, «по суті, епістократія рівнозначна свого роду політичному карантину» (Я.-В. Мюллер). Надзвичайний стан теж по цьому відомству проходить. Особливо, коли небезпека неочевидна (радіація, наприклад). Коли якісь незрозумілі «експерти» щось радять, щось вимагають не робити, або щось робити. Та ще й під загрозою нацгвардії чи внутрішніх військ… От нащо їх слухати? Краще обрати когось, хто казатиме очевидні речі, дідівські, зрозумілі без словника.

      У нас не нормальне суспільство, хоч що ви під цим розумієте; демократія раз за разом провалюється, вимагаючи все більших стримувань і противаг, все більших обмежень для всіх, для найнезахищеніших у першу чергу. І отут пропозиція епістократії — це вихід вгору, а не вниз, до авторитаризму, до якого звичайно призводять провали демократії загального виборчого права.

      Найгірше, що багато хто не бажає розуміти, що теперішній стан це вже не колишня норма, або ж така нова норма. Так само, як загроза нового вірусу вже нікуди не дінеться, і буде з людством завжди, як пригашені медичними й гігієнічними заходами віспа чи кір, вимагаючи певних додаткових дій, так і нерозв’язані виклики, що постають перед загальним виборчим правом нікуди не дінуться. Уже немає і не буде попередньої норми, кудись треба рухатися, ба рухатися з усієї сили, щоб тільки залишитися на місці. І краще, щоб це було не виродження демократії в бік авторитаризму, потенційна яма, а заміна її кращою, розумнішою політичною системою.

      Comment by maksymus — March 20, 2020 @ 16:06

      • Навряд чи сучасні загрози, які постали перед демократією, серйозніші за ті, які існували в минулі сторіччя, починаючи з часів античності. Тож відмова від демократії замість пошуку шляхів, які б дозволили її зміцнити – це просто вияв слабкодухості. Втім, не дивно, адже в проекті епістократії очевидні аналогії з ніцшеанською концепцією надлюдини, з обох явно стирчать вуха комплексу неповноцінності розчарованих невдах.

        Comment by criticalthinkerua — March 20, 2020 @ 22:37

        • Так з античності (Арістотель, Платон) до буквально Американської революції демократія мала значення поганої політичної системи. І ще довго, до середини XX ст. в багатьох випадках це було саме так і на практиці. У Великій Британії елементи Міллевої епістократії множинного голосу, коли освічені мали додаткові голоси, протрималися до 1949 року, коли прийшов сумнозвісний лейбористський уряд, і було прийнято кілька досить поганих економічно й політично для країни рішень.

          Зміцнити те, що має дефекти на вході, — утопічна мета. Це як вірити ще більше, коли віра не знаходить підтвердження, вірувати, бо абсурдно. Для ліберала, ніякого не ніцшеанця, будь-яка структура влади — це тільки інструмент, і якщо він перестає працювати, або працює не так, як було задумано, то це не тому, що в інструменті розчарувалися, а навпаки, його непрацездатність розчаровує. Саме тому, якщо демократія це не віросповідання, не прийнята некритично релігія, а інструмент, треба шукати кращого, а не намагатися його лагодити новим шаром ізоленти.

          Якщо епістократія буде реалізована десь і покаже кращі результати, то невдахами будуть ті, хто продовжуватиме ставитися до загального виборчого права як до проява божої волі через голос народу. Або ніде не буде реалізована, тоді невдахами, котрі заради порожньої віри відмовилися від кращого урядування, кращої економіки, кращого рівня життя для всіх заради якихось віджилих символів, залишатимуться всі.

          Comment by maksymus — March 21, 2020 @ 05:39

          • > Якщо епістократія буде реалізована…Або ніде не буде реалізована

            Ви забули розглянути третю версію – які шанси, що епістократія буде провальною? Цілком очевидно, що демократія розвивалась шляхом включення дедалі більшої кількості прошарків населення. І рухати процес у зворотному напрямку означає ретроградство. Цей експеримент просто не вартий реалізації, він приваблює хіба що ображених нездар, які нездатні повести за собою співгромадян у демократичний спосіб, тож і шукають лазівку, як би надати значущості своїм прожектам в обхід демократії. Шкода, що ви теж долучились до цього недостойного табору.

            Comment by criticalthinkerua — March 21, 2020 @ 16:16

            • Провал епістократії очікується хіба що в тих випадках, де демократія загального виборчого права взагалі не працює саме через широке залучення. Якщо ж «ліцензія виборця», освічений вибір не працюватиме, то результат впровадження дозволить побачити виходи, щоб покращити будь-яку політичну систему. Такі дані будуть справді безцінні, як були безцінними минулі катастрофи демократії.

              Ви знову ведете про якихось «ображених нездар», наче приймаєте демократичний режим як недоторканну для критики релігійну віру, що не вимагає обґрунтування, але тільки потребує продовження експериментів з настроювання стримувань і противаг. Оце насправді недостойно, включати мислестоп, коли хоч на теоретичному рівні виникають загрози релігійній вірі.

              Прихильники демократії за останнє сторіччя постійних відкатів уже зрозуміли, що щось не спрацьовує на базовому рівні. От що значить оце «вести за собою в демократичний спосіб»? Чому вести не в монархічний спосіб, чи якийсь авторитарний? Способів вести може бути багато, чому тільки демократичний стає таким недоторканним? Провали реальної демократії змушують шукати способів досить вишуканих, і не тільки маніпуляцій з різними парламентськими й президентськими системами, що опосередковують вибір усіх, передаючи владу в руки все тих же еліт. Шукати доводиться теоретичних способів обґрунтування також. Ідеалістична деліберація Габермаса, наприклад, що як виявляється, не спрацьовує на практиці. Демократична правомочність (democratic authority) всюди ставиться під сумнів, тож негідно просто заплющувати очі на це, вимагаючи грати за непрацюючими правилами.

              Те, що демократія розвивалася шляхом включення, це не випадковість, адже при кожному новому включенні доводилося обґрунтовувати і перевіряти, чи не завалиться демократія при наданні все новим групам права голосу. Крок за кроком розширювали, поки виявилося, що уже залучення не працює. Можливо, настав час, коли треба зробити ще один крок, щоб включення було обґрунтоване не абстрактно-процесуально, а інструментально, це буде крок уперед, не назад, а саме вперед, до епістократії.

              Comment by maksymus — March 21, 2020 @ 16:58

            • Продовжую дивуватися, що ви не помічаєте ентимематичний характер зауваження про «нездар». Адже це твердження приховано містить уявлення про демократичну систему загального виборчого права як таку, що обирає «здар», обирає кращих. Але це кращі за мірками демократії. Так само монархічна система, по ідеї, обирає кращих для себе, що краще відповідають спадковій системі наслідування престолів, або авторитаризм радянського штибу обирає кращого бюрократа з номенклатури, а фашистський режим кращого дуче чи фюрера з вождів. (Варіантність способів вибору, що їх покладено в основу систем влади, має навіть свій мем, це цитата з шоу Монті Пайтона про дивних жінок в озерах, що роздають мечі.) Епістократія, як і всі інші системи, має свій критерій кращого лідерства. І отут, саме отут починається обґрунтоване припущення епістократії, що вибір освіченого електорату «ліцензованих» виборців, буде кращим об’єктивно, а не тільки символічно кращим, за вибір загального електорату.

              Comment by maksymus — March 21, 2020 @ 17:33

              • В попередніх дискусіях я вже зазначала, що елементи епістократії присутні на рівні громадянського суспільства, коли лідери думок приносять своїй партії сотні чи навіть тисячі голосів, адже менш освічені, чи ті, кому бракує часу розбиратись у передвиборчій кампанії, голосують під впливом порад авторитетних для себе людей. Причому тут йдеться про добровільне визнання переваги експертів з боку тих, хто голосує, прислухаючись до їхніх порад. Намагання ж формально визнати когось компетентнішим за інших (без згоди на це інших) означає спробу узурпації права на вибір. Тобто, якщо більшість населення визнає за кимось (за окремим експертом чи якимось соціальним прошарком) епістократичну перевагу, воно може це підтвердити і в межах існуючої демократичної системи, прислухаючись до тих, кого вважає обізнанішим. Якщо ж не визнає, то спроба виправити за допомогою якихось бар’єрів буде марною, бо більшість населення вважатиме перевагу, надану епістократичному прошарку, несправедливою.

                За демократією стоять дуже важливі цінності, і одна з них – автономія особи. Цей принцип лежить в основі рівного права голосу. Епістократія ж посягає на цей принцип, намагаючись позбавити частину людей їхнього права вирішувати, що для них краще. Ви посилались на ситуацію колективного рішення, але це нічого не змінює – якщо більшість людей вважають, що прийняте епістократичною меншістю рішення не відповідає їхнім інтересам, то вони цілком справедливо можуть розглядати цю меншість як узурпаторів. Людина може тільки добровільно визнати, що хтось краще за неї знає, в чому полягають її інтереси, але тоді достатньо й демократичної системи, коли така людина голосуватиме так, як їй порадить той, кого вона розглядає захисником своїх інтересів.

                Міркування ефективності вторинні щодо засадничих цінностей, а тепер, схоже, наша розбіжність вийшла на рівень саме таких цінностей. Якщо ви відмовились від цінностей демократії, нам далі не по дорозі. Чесно кажучи, ваші записи про епістократію останнім часом прогортаю з відтінком огиди, щось подібно до того, якби йшлося про расизм чи антисемітизм. Звісно, після стількох років тривалих дискусій відфренджувати вас не буду, в пам’ять про ті часи, коли я із захватом спостерігала, як ви обстоювали демократію.

                Comment by criticalthinkerua — March 22, 2020 @ 00:55

                • Звісно, елементи епістократії присутні (судова гілка влади, Верховний суд, державні експертні інститути з добором через освітні бар’єри, впроваджений на епістократичних підставах карантин, з якого почалася ця гілка). Одне з перших обґрунтувань демократії в тому, що вона має обирати кращих. Більше того, можливість розширити право голосу була створена загальною середньою освітою. Демократи не зупиняються на цьому, адже завжди закликають виборців голосувати розумно, тобто ставати освіченим електоратом, а не тільки вболівальниками, поведінку яких ви чудово описали в першому абзаці. Але епістократи йдуть ще далі, і ставлять під сумнів можливість освіти загального електорату.

                  «Епістократи звичайно обстоюють наступне: по-перше, вони стверджують, що електорат при демократії систематично незнаючий, дезінформований, помилково або нераціонально ставиться до політики. По-друге, вони стверджують, що, як наслідок, електорат у цілому схильний виступати й голосувати за погану або принаймні неоптимальну політику (і за кандидатів, котрі висувають таку політику), яку вони не підтримали б, якби були більш поінформовані або більш раціональні. Вони заперечують, що натовп зазвичай має мудрість або що знання є виникаючою ознакою (emergent feature) колективного демократичного прийняття рішень. По-третє, вони стверджують, що політики та інші лідери значною мірою орієнтуються на дезінформований електорат, тобто, що уряд має досить високий ризик реалізації поганої політики, що подобається електорату. По-четверте, епістократи взагалі заперечують, що демократія є притаманно справедливою. Тобто вони відкидають думку про те, що демократія це лише самоціль, незалежно від її наслідків або того, які результати вона, як правило, демонструє. Вони відкидають деонтологічні арґументи на користь загального рівного виборчого права. Або принаймні доводять, що причини уникати суттєво поганих політичних результатів або причини уникати некомпетентності уряду переважають деонтологічні причини прийняття загального виборчого права (Лопес-Ґерра К.; Бреннан Дж.). По-п’яте, епістократи стверджують, що епістократія, незважаючи на будь-які проблеми та зловживання, що їх вона зазнаватиме в реальному світі, забезпечить суттєво справедливіші результати, ніж демократія (Лопес-Ґерра К.; Бреннан Дж.; Малліґан Т.).»
                  (Бреннан Дж. Проти демократії. К., 2020. С. 330.)

                  Мені дуже подобається, що ви згадали кілька стандартних арґументів на захист демократії. Утім, давно спростованих вщент. Щоб не розбирати докладно, демократи звичайно спираються на наступні способи обґрунтування:

                  «Згода: ваша політична свобода та участь дозволяють вам надати згоду на урядування.
                  Інтереси: ваша політична свобода та участь змушують уряд враховувати ваші інтереси.
                  Автономність: ваша політична свобода та участь дають вам розширену автономність.
                  Недомінування: ваша політична свобода та участь не дозволяють іншим домінувати над вами.
                  Моральний розвиток: ваша політична свобода та участь мають істотне значення для розвитку почуття доброго життя і здатності до почуття справедливості.»
                  (Бреннан Дж. Проти демократії. К., 2020. С. 114.)

                  Якщо урядування погане, то неважливо, які цінності воно виражає (це виражальна цінність політичної системи, найбільш провальна зі способів арґументації). Зрозуміло, кожний зі способів провалюється. Ви згадали арґумент згоди, це шкільний арґумент, що його спростовують ще на перших курсах політичної теорії, та арґумент автономності, інтуїтивно привабливий для обивателів, але при ближчому розгляді провальний для захисту нав’язуваних силою колективних рішень.

                  Те, що ви сприймаєте заперечення демократії як напад на ідентичність, на цінності, мало б змусити вас не з огидою відкидати заперечення, а спробувати критично переглянути власні нераціональні підстави.

                  Comment by maksymus — March 22, 2020 @ 05:50

                • Зауважу, що є якась вишукана іронія в тому, що ви наводите арґументи згоди чи автономності в умовах карантину, на який уряд не потребує ні згоди (ваша згода не потрібна), ні автономності (ваша автономність не має значення), ні врахування думки людини, котра може вважати, що краще знає про своє здоров’я. Можна заперечити, що карантин відрізняється від вибору (я вважаю, що ні), але тоді ці арґументи не мають самостійної цінності, і треба розбирати, чим відрізняється.

                  Comment by maksymus — March 22, 2020 @ 07:19

            • Перепрошую за моє традиційне втручання.

              Чому це розглядати саме як спробу обмеження, а не освічення виборця, щоб він був достатньо поінформований при здійсненні вибору?

              На прикладі карантинних заходів: умовляння лишатися вдома працюють погано, штрафи — краще. То як же змусити виборця витрачати час на одержання необхідної інформації (навіть від лідерів думок)?

              Comment by drewndia — March 23, 2020 @ 13:25

              • Брайан Каплан запропонував у рамках демократії загального виборчого права стимулювати виборців, проводячи разом з виборами опитування-тести, де за правильні відповіді на основні суспільно-політичні питання виплачувалися б певні суми.

                А в загальному випадку відповідь — ніяк. Саме тому навіть продаж голосів, як опосередковуючий фактор, не можна вважати неетичним.

                Comment by maksymus — March 23, 2020 @ 15:08


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: