Голоси на продаж

 
Загальна думка обивателів одностайна — продаж голосів на виборах це погано, аморально, недемократично. Це ж очевидно несправедливо, щоб багатії скупали собі вибори, викривляючи народну волю, якою вона є. Під уже традиційні згадки гречки та продуктових наборів, комунальних ремонтів, передвиборчих внесків од заможних кандидатів та подібних лякалок наша виборча система все далі втрачає одну з найважливіших рис — прямий зв’язок виборця з представником. Бо якщо ми справді бажаємо знищити підкуп, саме знищення зв’язку з виборцями і може виглядати тим гаданим виходом. (Про те, що при цьому руйнується система представництва, уже не йдеться.)

А якщо звернутися прямо до витоків проблеми. Не бігти від неї, обмежуючи свободу виборця розпоряджатися своїм голосом, а прийняти як належне? Чи може вийти так, що продаж, от саме буквальний продаж голосів за гроші, послуги чи «гречку» і є порятунком демократії, що падає? Емпірічні дослідження показують, що заможніші є більш освіченими, більш компетентними виборцями, а бідні часто знають менше, ніж нічого, тобто, віддаючи голос, ласі до гречки злидарі не здатні зв’язати мету і засоби, за які голосують. Таким чином опосередковуючий фактор продажу голосів зовсім не псує, не спотворює вибір суспільства, а навпаки, рятує демократичну систему від падіння, дозволяючи демократії працювати краще, ніж вона мала б при її недоліках.

Уже відомий у цьому блозі Джейсон Бреннан, з пропозицією епістократії якого ми вже знайомі, якраз пропонує повернутися обличчям до проблеми, щоб побачити, в чому саме продаж голосів виборців може бути суспільним добром, або принаймні не злом.

* * *

Джейсон Бреннан
5. Етика купівлі голосів
 
Багато горожан у сучасних демократичних країнах вважають, що купівля та продаж голосів є аморальні (Тетлок, 2000). Багато хто з філософів з ними згодні; вони стверджують, що торгувати голосами неправильно, їх неправильно купувати чи продавати (Затц, 2010:102; Сендел, 2012:104–5). Річард Хейсен в огляді літератури про купівлю голосів зробив висновок, що зазвичай пропонуються три основні арґументи проти продажу. Він каже:
 

Незважаючи на майже загальне засудження самої ідеї купівлі голосів, коментатори не згодні з основними обґрунтуваннями її заборони. Одні пропонують проти купівлі голосів арґумент рівності: бідні частіше продають свої голоси, ніж заможні, що призводить до викривлення політичних результатів на користь заможних. Другі пропонують проти купівлі голосів арґумент ефективності: купівля голосів відкриває можливість покупцям вдаватися до хабарництва, що зменшує загальне соціальне багатство. Нарешті, треті коментатори пропонують проти купівлі голосів арґумент невідчужуваності: голоси належать громаді в цілому й не повинні відчужуватися окремими виборцями. Цей арґумент про відчуження може підтримувати норму проти перетворення голосу на товар, котра спонукає виборців приймати орієнтовані на громадськість рішення щодо голосування (Хейсен, 2000:1325).

 
Два з цих занепокоєнь є консеквенціоналістськими: турбота про те, що при режимі, коли купівля голосів є законною, голоси купуватимуться та продаватимуться в суспільно небезпечні способи. Однак питання, чи небезпечна купівля голосів, є предметом серйозних суспільно-наукових дискусій; деякі економісти вважають, що ринки голосів фактично будуть більш ефективними (Б’юкенен, Таллок, 1962; Хефеле, 1971; Мюллер, 1973; Філіпсон, Снайдер, 1996; Хейсен, 2000:1332). Третє занепокоєння — деонтологічне: воно стверджує, що голоси — це не та річ, котра повинна продаватися, навіть якщо виявиться, що купівля та продаж голосів не призводить до поганих наслідків.
 
Багато людей вважають, що продаж голосів є неправильним, оскільки це призведе до поганого чи корумпованого голосування. Але якщо саме це проблема, то, можливо, допустимість купівлі та продажу голосів слід оцінювати в кожному конкретному випадку. Можливо, правильність чи неправильність окремих актів купівлі-продажу голосів повністю залежить од того, яким чином голосує продавець голосів (Бреннан, 2011:135–160; Бреннан, Яворскі, 2015:183–194). Припустимо, я плачу людині за хороший голос. Наприклад, припустимо, я плачу байдужим до питання людям, щоб ті проголосували за права жінок, або за Правильну Теорію Справедливості, хоч що під цим мати на увазі. Або, припустимо, я вважаю, що явка занадто низька, і тому я плачу якійсь добре обізнаній особі, щоб вона проголосувала на свою совість. Незрозуміло, чому ми повинні робити висновок в будь-якому з цих випадків, що я зробив щось не так, а не зробити висновок про те, що я певним чином прислужився всьому суспільству.
 
Певні заперечення проти купівлі та продажу голосів, схоже, вимагають занадто багато; ці заперечення призводять до висновків, що їх заперечуючі не захотіли б підтримувати. Наприклад, одним з поширених арґументів проти продажу голосів є те, що сплата особі за голосування спричиняє витрати третьої сторони. Однак цей же наслідок спричиняє також переконування інших проголосувати чи голосувати певним чином (Фрейман, 2014: 762). Якщо платити за голосування за X це неправильно, оскільки накладає витрати на третю сторону, то задля послідовності я також повинен зробити висновок, що переконувати вас проголосувати за X, скажімо, на основі хорошого арґументу, не менш проблематично.
 
Або інший приклад. Дехто виступає проти ринків голосування на тій підставі, що голоси повинні бути віддані для загального добра, а не у вузьких своєкорисливих інтересах (Затц, 2010:103; Сендел, 2012:10). Інші стверджують, що голосування повинно бути «актом, який слід здійснювати лише після колективної деліберації про те, що є загальним добром» (Затц, 2010:103). Дехто заявляє, що ринки голосування з цієї причини повинні бути поза законом. Можливо, припустимо забороняти продаж голосів, оскільки виставлені на продаж голоси, ймовірно, будуть подані проти загального добра. Однак, якщо це є достатнім приводом для заборони ринків голосів, то незрозуміло, чому ми не повинні, наприклад, забороняти голосувати дуже неосвіченим, нераціональним чи еґоїстичним виборцям, оскільки їхні голоси також, як правило, надзвичайно підривають загальне добро (Фрейман, 2014:771–772). Також ці арґументи залишаються вразливими для тих випадків, коли людині могло б бути дозволено продавати свій голос, за умови, що вона зробить це після деліберативного обговорення, та за умови її голосування за загальне добро. Можливо, якби продаж голосів був законним, більшість чи навіть усі продавці голосували б деструктивно, але це не свідчить про те, що продаж голосів є за своєю суттю неправильним.
 
Дж. Бреннан. Етика і раціональність голосування // Стенфордська енциклопедія філософії.
 
 
Brennan, J., 2011, The Ethics of Voting, Princeton: Princeton University Press.
Brennan, J. and P.M. Jaworski, 2015, Markets without Limits, New York: Routledge Press.
Buchanan, J. and G. Tullock, 1962, The Calculus of Consent, Ann Arbor: University of Michigan Press.
Freiman, C., 2014, “Vote Markets”, Australasian Journal of Philosophy, 92: 759–774.
Haefele, E., 1971, “A Utility Theory of Representative Government”, American Economic Review, 61: 350–65.
Hasen, R.L., 2000, “Vote Buying”, California Law Review, 88: 1323–1371
Mueller, D., 1973, “Constitutional Democracy and Social Welfare”, Quarterly Journal of Economics, 87: 61–79.
Philipson, T. and J. Snyder, 1996, “Equilibrium and Efficiency in an Organized Vote Market”, Public Choice, 89: 245–65.
Sandel, M., 2012, What Money Can’t Buy: The Moral Limits of Markets, New York: Farrar, Straus, and Giroux.
Satz, D., 2010, Why Some Things Should Not Be for Sale, New York: Oxford University Press.
Tetlock, P., 2000, “ Coping with Trade-Offs: Psychological Constraints and Political Implications”, Elements of Reason: Cognition, Choice, and the Bounds of Rationality, ed. A. Lupia, M.D. McCubbins, and S.L. Popkin, New York: Cambridge University Press
 
 
 

Гречка. В Україні відповідальність за підкуп виборців починається з 60 гривень. Тобто власне класична передвиборча гречка поки не підпадає під заборону. Як і авторучки, прапорці тощо тощо.