Розподіл дефіцитної вакцини

 
На цьому тижні почалася перша в світі масштабна вакцинація проти ковід. Закупівля у виробників і розподіл фармацевтичної продукції з самого початку були взяті під контроль державами, де створюють списки, процедури, протоколи масової вакцинації. У новинах з Великої Британії нам показують перших вакцинованих, чиновники запевняють, що нікому не робитимуть поступок, сама королівська родина сумирно займає свою чергу, препарати розподілятимуться тільки по визначених групах населення і тільки по черзі… На перший погляд усе виглядає дуже справедливо і практично, поки одне підступне питання не псує всю зворушливу картину. А чому це раптом британські пенсіонери одержують рятівну вакцину першими? Вже одержують.

Виходить, у контрольованій державами системі розподілу життєво важливого препарату британці виявилися чимось кращими за французів, скажімо (навіть не кажу про українців; наші чиновники, готуючи новий локдаун на січень, запевняють, що вакцина через світові канали і квоти надійде аж у травні, аналітики ж виправляють, що масова вакцинація зможе розпочатися не раніше осені наступного року). Тож життя не рівноцінні? Деякі життя не мають такого значення? Перші пояснення, що британці просто вправно провели переговори з постачальниками, а завдяки «Брекзіту» позбулися неповоротких бюрократичних перепон ЄС з сертифікації та координації, може бути слушним, але таке пояснення через компетентність урядування як виправдання справедливості в першочерговості ставить іще більше питань.

Моральна ідея, що виправдовує контроль над ринком вакцини від ковід з боку урядів, і яку добровільно чи через насильство приймають з боку населення, полягає в тому, що чиновники тут зіграють краще (ефективніше, справедливіше, сердобольніше) за той бездушний вільний ринок, що зважає тільки на прибуток і не бере до уваги потреби знедолених. Але чи зможуть насправді чиновники зіграти краще за вільний ринок? Відповідь — ні.

Зрозуміло, там, де державами штучно створено контрольований розподіл певних дібр, отже, створено дефіцит, неодмінно з’являється криміналізований тіньовий ринок. Інтерпол попереджає, що з початком вакцинування на тіньовому ринку вже з’явилися доступні за окрему плату вакцини, частина з яких підроблена. Поки потрібна вже зараз вакцина добереться до України, Латинської Америки, або ж до країн Африки (де життя чорношкірих теж мають значення), не зважаючи на інтерполівські попередження, тіньовий ринок зробиться легшим і зручнішим способом дістати вакцину тим, хто готовий платити. От тільки ціна буде збільшена відповідно до витрат на подолання штучних перешкод.

Повернуся до прикладу Британії. Виходить, у світовій черзі за вакциною чиновники країн можуть конкурувати у вправності, у зв’язках, у впливі, у привабливішій пропозиції, тобто виправдання справедливості першочерговості британської вакцинації нічим не відрізняється від виправдання звичайного ринкового способу розподілу, через ціну. Тільки у світі, де вакцину контролюють уряди, до ціни додається ще багато чого позаринкового, що, по суті, є тим добре відомим радянським способом торгівлі дефіцитом, коли для купівлі чогось, призначеного для всіх, окрім встановленої низької ціни, треба було додавати зв’язки, вплив і т. д. Зрештою, хто не мав чого додати, стояв у черзі, витрачаючи свій час як оцей додатковий розхідний матеріал. Час (до весни чи, може, до осені) і тепер стає українською платою за доступ до дефіциту, за відсутності зв’язків, статусу та всього іншого, що має Велика Британія. Проте цей додаток не збільшує пропозиції, працює тільки на подавлення попиту.

Державний розподіл дефіцитного товару, при всій вдаваній проголошуваній справедливості, насправді не тільки неефективний, а й абсолютно несправедливий. «Ринкові ціни працюють на задоволення потреб людей як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Ціни можуть бути не ідеальними. Але вони, як правило, працюють краще, ніж альтернатива» (Метт Зволінскі).

Джон Кокрен робить ще більш сильне твердження: «У світі вільного ринку ми не мали б пандемії». Можливо, це звучить надто ідеалістично, але невдачі світових урядів мали б ставити це питання частіше.