Діаріуш або тиск слова

March 16, 2020

На захист спекулянтів масками

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 14:25

 
Інформаційними каналами розносяться переможні урядові повідомлення про перекриття контрабанди медичних препаратів, зокрема масок для обличчя. Ай, молодці, не продали стратегічний товар за кордон! Влада пишається скоєним як здобутком, ба навіть опозиція мляво критикує хіба що за те, що мало перекривали, треба було більше зупиняти вивіз, щоб нам самим залишилося. І взагалі, треба встановити низькі ціни на медичні препарати, щоб припинити спекуляції.

Дарма шукав в потоці повідомлень хоч поодинокі голоси на захист вільного ринку і з осудженням авторитарного втручання у встановлення цін. Що ж, доведеться висловитися самому, виходячи з того, що урядові обмеження вільного ціноутворення морально невиправдані, і що немає нічого осудного в тому, щоб заробляти на задоволенні попиту навіть на найпотрібнішому, найстратегічнішому товарі.

«Спекулятивне», ажіотажне підвищення цін це не що інше, як прояв ринкового механізму, що включається в ті моменти, коли якогось товару бракує. Саме таким чином, грубо кажучи, як при встановленні будь-яких інших цін, коли попит перевищує пропозицію, ціни зростають, стимулюючи, з одного боку, пошук шляхів збільшення пропозиції, скажімо, через виробництво, а з другого, обмеження споживання. Взяти ті ж маски. По копійчаній ціні вони лежали в аптеках, нікому не потрібні, нині ж їх скуповують і готові витрачатися на перевезення на великі відстані. Отут втручається чиновник і декретом обмежує вивіз і ціну. Гадаєте, це збільшить пропозицію? Аж ніяк! Штучне обмеження ринково встановленої ціни тільки створюватиме дефіцит. Ринок піде в тінь, а гравці на ньому вдаватимуться до контрабандних способів торгівлі, при цьому зруйнований втручанням ціновий реґулятор не запустить механізм задоволення попиту через виробництво чи торгівлю, бо ціна штучно занижена.
 

Зрештою, розподіл за ринковими цінами має дві переваги порівняно з будь-яким іншим способом розподілу. Він змушує людей скорочувати свої запити — особливо тих, хто потребує товару менше, і тому готовий платити за це менше. Також він заохочує людей, котрі мають надлишковий запас — людей, котрі роблять запаси, людей з незачеплених громад та виробників, котрі могли б виробити більше — перевезти цю пропозицію туди, де вона найбільше потрібна. Ринкові ціни працюють на задоволення потреб людей як з боку попиту, так і з боку пропозиції.  
Ціни можуть бути не ідеальними. Але вони, як правило, працюють краще, ніж альтернатива.
(Метт Зволінскі. Етика спекулятивних цін.)

 
Якщо державні агенти, урядовці, чиновники та под. розподілювачі суспільних дібр так зацікавлені в якомусь товарі, вони мали б грати за ринковими правилами, а не проти них. Мати в бюджеті рядок на закупівлі, на програми забезпечення державних закладів потрібними засобами, на виробництво на державних підприємствах. Втручання ж заднім числом заборонами та обмеженнями, хоч яку інтуїтивну привабливість патерналізм має для нашого постсоціалістичного суспільства, призводитиме до протилежного проголошеному захисту населення результату.
 

9 Comments »

  1. Див. також рос. переклад однієї зі статей згаданого автора: М. Зволінскі. Спекулятивні ціни та невдача ринку.

    Comment by maksymus — March 16, 2020 @ 19:13

  2. Спекуляція та штучний дефіцит нічого не стимулює. Хіба за СРСР не було видно? Бо воно саме по собі руйнує ринковий зв’язок між попитом і пропозицією.

    Comment by drewndia — March 18, 2020 @ 16:44

    • В СРСР спекуляція була криміналізована, але я чудово пам’ятаю, що саме завдяки спекулянтам люди мали можливість придбати дефіцит. Через втручання держави попит задовольнявся в порушення законів. Ба більше, спекуляція стимулювала підпільне виробництво. Люди кустарним чином шили, варили джинси, займалися ремонтом тощо.

      Comment by maksymus — March 18, 2020 @ 17:05

      • Коли ринку нема, то ринку нема. Якби було бажання визначити та задовольнити потреби населення, то це можна було зробити без спекулянтів, без підпільного виробництва тощо.

        Коли ціни спекулятивно збільшуються в декілька разів, то навіть за повного задоволення попиту на цьому можна заробити, натомість збільшення виробництва призведе до витрат. Виходить, що спочатку виробник мусить підняти ціну, зробити спекуляції невигідними та визначити реальний попит, а лише потім може інвестувати в збільшення виробництва маючи нові дані по рентабельності.

        Проблема лежить у тому, що зовсім не факт, що тимчасовий ажіотажний попит і збільшення ціни призведе до збільшення виробництва. Відповідно, якщо нема збільшення виробництва, то навіщо ризикувати громадським здоров’ям та наступними збитками населення, інших підприємців та самої держави?

        Comment by drewndia — March 18, 2020 @ 17:34

        • Так без «спекулянтів» бажання не виникає. У кого воно має виникнути? У чиновника на зарплаті та хабарах? Бажання задовольнити потреби шляхом виробництва чи торгівлею — це функція бажання одержання прибутку агентами ринку.

          Якщо спекуляції невигідні, невигідно і виробляти, і ввозити цей товар. (І навпаки, якщо вигідно, то везтимуть і з витратами на контрабанду чи порушення неадекватних вільному ринку законів.)

          Ажіотаж уже приводить до збільшення виробництва. Причому спекулятивний ажіотаж спонукає і державні підприємства розгоротати чи перепрофілювати виробництво, щоб задовольнити попит.

          Comment by maksymus — March 18, 2020 @ 18:08

          • Зверху могли придумати якісь премії абощо, щоб стимулювати ефективнішу роботу на інших рівнях. Просто цього ніхто не хотів робити. Ніхто не хотів запровадити такі квазіринкові механізми. Хоча, можливо, причиною був саме довгий корупційний ланцюг від роздрібних спекулянтів до верхівки партії.

            Вигода спекулянта в умовах бульбашки не так сильно пов’язана з вигодою виробника. Поки не було ажіотажу, виробник продавав маски по 5, але їх купив спекулянт і продає по 50. Оскільки нескінченно ціна зростати не може, то вигода від спекуляцій буде суттєво знижена, якщо виробник буде продавати їх по 50. Але після спаду ажіотажу виробнику буде нормально продавати їх знову по 5. Для спекулянта ж закупитися по 50 і потім продавати по 5 — перспектива сумна.

            Comment by drewndia — March 18, 2020 @ 22:06

            • Найперші стимули відомі — прибуток і слава. Щоб стимулювати когось згори, потрібні також якісь стимули, зацікавленість чиновника, що перекриє безпечну заборону. Карають не за те, що нічого не робив, а за ініціативу, що не зіграла.

              Взяти спекулянта. Перекупник ризикує саме так, як ви описали. Купляє в очікуванні зростання ціни, а ціна падає — програв. Ціна зростає — виграв. Стимул одержання прибутку штовхає до ризику. І чим більший ризик, тим більший можливий прибуток. А що змусить ризикувати чиновника? Хіба що політичний тиск чи відкат, що перекриє чиновницький ризик.

              Comment by maksymus — March 19, 2020 @ 05:40

              • Тоді, здається, якраз і не карали. Тому з місць роботи виносили буквально все. Тобто по суті не намагалися стимулювати зовсім ніяк.

                Comment by drewndia — March 25, 2020 @ 20:06

                • Карали «несунів» і матеріально, і фізично, коли ловили, та ще й намагалися морально через свідоме створення непривабливого карикатурного образу «розкрадача соціалістичної власності». Тобто працювали по обох доступних стимулах.

                  Comment by maksymus — March 26, 2020 @ 05:18


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: