Коля Герасимов, у котрого вийшло

 
Радянський дитячий телефільм «Гостя з майбутнього» весною 1985 року став неймовірною подією. Весна, канікули, ось-ось почнеться остання відлига, так звана «Перебудова»; чудово поставлений фільм потрапив саме в той невидимий тон епохи, в який потрапляють ідеальні твори. Серіал негайно розійшовся на цитати, сюжет дитячою фантазією був розібраний до ниточки. Вдячні глядачі дивувалися таким «звичайним» талантам дівчинки з майбутнього, співчували роботу-романтику, посміювалися над недалеким, але відповідальним Колею з його пляшками з-під кефіру, нездатному навіть полетіти кудись за межі Землі. А якби він все-таки полетів?…

Сам Кір Буличов, автор повісті, за мотивами якої було знято телефільм, авантюрного Колю Герасимова (у тексті Наумова) недолюблював. Як другорядний персонаж оповідання про Алісу, Коля перебував переважно в ролі сірого статиста. Більш-менш героїчним для нас його зробили вже телесценаристи, пригладивши логічні нерівності авторського тексту й додавши Колі риси значно позитивнішого Пашки Гераскіна, постійного книжкового супутника Аліси. Книга і фільм закінчується прощанням теперішнього і майбутнього, прохід закривається. Далі своїм ходом. А чи могло все бути інакше? І наче відповідаючи на незадоволений читацький запит про нашого сучасника в майбутньому, автор, напевно, вирішив поставити чіткішу крапку в цьому сюжеті, в одному з пострадянських продовжень повісті відправивши на сто років уперед іще одного мандрівника. Але якого!

У серії оповідань про Алісу 1999 року вийшла книга Кіра Буличова «Таємниця чорного каменя». І в ній ще один такий авантюрист потрапляє в майбутнє.

Це найогидніший персонаж з усіх, колись описаних автором. Другий по слідах Колі мандрівник — справжній безсоромний жлоб, боягуз, зрадник. Читачі зустрічають його, розгублено і хамовито вимагаючого в зайнятої порятунком дітей Аліси допомоги, а прощаються, коли він, справжній злобний вертухай, готовий розстріляти її, щоб вислужитися перед генералом. І розстріляв би без жалю, якби не deus ex machina, улюблений прийом Буличова. Щоб підкреслити огидність «героя» і особливо неприємну чужість, автор робить його… українцем, наділивши всіма типовими зверхніми колоніальними рисами. Якщо Коля тільки вигадує собі конотопське походження, то для Остапа Нетудихати все серйозно. Ось як це виглядає:
 

«Навстречу им кинулся молодой человек в очках, клетчатой рубашке, которая раньше называлась ковбойкой, в широких штанах и с чемоданом в руке.
— Соотечественники! — завопил он. — И не отпирайтесь, я слышал, как вас вызывали! Земляне! Братья по разуму! Говорю вам — спасите!
— А вы кто такой? — спросила ошарашенная таким напором Алиса.
— Я? Я — Остап Нетудыхата, отважный путешественник из Харькива.
— Как-то одеты вы странно… — заметила Алиса.
— Это только кажется, — сказал отважный путешественник. — На самом деле одет я обыкновенно. Я должен вам рассказать свою историю. Наверняка вы содрогнетесь, когда все узнаете.
— А не можете вы ее рассказать немного попозже? — вежливо спросила Алиса. — Мы должны встретить одного человека.
Остап Нетудыхата почему-то смертельно обиделся:
— Я другого и не ждал. Наверное, москвичи? Москали, я вас спрашиваю?
— Москвичи, москвичи, — ответил Пашка, оглядываясь: где же ловец космических зверей?
— Москвичи — люди неотзывчивые, грубые, равнодушные и очень опасные, — сказал Остап Нетудыхата. — Из-за них я и претерпеваю все эти неприятные приключения.
(…)
— Мочи больше нету путешествовать, — признался Остап. — Домой пора, воспоминания писать. А если не поверят, стану главным письменником науковой фантастики.
(…)
— Остапчик, а ты не хочешь вместе с нами сейчас сходить по одному делу? А потом мы сразу отвезем тебя, куда надо.
— Не, — отказался путешественник, — не можно, бо мене мамо шукае.
(…)
— Я уже порасстраивался, — сообщил он Алисе. — Теперь надо думать, как устраиваться. Я тебе скажу, Олеся, что, несмотря на мой относительно молодой возраст, мне пришлось много всего пережить. Не раз ходил я по краю жизненной пропасти. И что ты думаешь? Цел! А почему? Потому что знаю, с какой стороны хлеб маслом намазан.»
(Кир Булычев. «Секрет черного камня», 1999)

 
Буличов не шкодує різноманітних засобів, щоб показати, наскільки це поганий персонаж, на кшталт помітного навіть в уривку дешевого мовного кривляння. А тим не менш, цьому огидному криворожцю, студенту «из Харькива» з 1996-го року, що стане колись «главным письменником науковой фантастики», мимохідь вдається здійснити мрію і Коліну, й усіх вдячних глядачів 80-х. Остап Нетудихата не тільки потрапляє в майбутнє, а й успішно подорожує на найвіддаленіший астероїд на іншому боці Галактики, збираючи по дорозі сувеніри та враження. Навіть з-під авторської типово великоросійської нелюбові до України Кіру Буличову вдається закрити для читачів сюжет подорожі в майбутнє, даючи зрозуміти, що неважливо, де і коли ти подорожуєш, важливо, який ти всередині тут і тепер. І тільки це визначає, готовий ти до майбутнього чи ні. Хоча при цьому, хоч як це дивно, сам автор тест не проходить.