Капіталізм пошибає соціалізм. Навіть утопічний

 
У блискучій іронічній манері в нарисах «Чому б не капіталізм?» (Why not capitalism?, 2014) американський політичний філософ Джейсон Бреннан, спародіювавши провідного філософа-марксиста Джеральда Аллана «Джеррі» Коена з його роботою «Чому б не соціалізм?» (Why not socialism?, 2009), показав, що перевага капіталізму над соціалізмом не тільки в тому, що він краще працює в реальному світі неідеальних людей, але й те, що капіталізм з усіх поглядів перевершує соціалізм і в ідеальному світі. Як дотепно зауважив автор, був використаний прийом «філософського айкідо», де кожне твердження марксиста на користь соціалізму обертається на ще кращий доказ на користь капіталізму.

Та вийшовши далеко за межі пародії, Бреннан цілком серйозно обґрунтував, що навіть, якби всі люди були високоморально досконалими створіннями, приватна власність та вільні ринки були б кращими для ідеалу соціальної справедливості, взаємної кооперації та процвітання.
 

«У книзі Коена викладено простий, але потужний, мислений експеримент, призначений довести, що соціалізм, насправді, є притаманно морально вищий за капіталізм, навіть якщо капіталізм „працює краще“. Метою Коена було довести, що наші занепокоєння щодо капіталізму вірні. Коли він каже, що соціалізм це „чудова теорія, людський рід поганий“, то проклинає людство, а не соціалізм. Що капіталізм працює краще тільки тому, що він приборкує нашу жадібність та страхи. Натомість соціалізм це система любові та єднання. Це не соціалізм поганий для нас — це ми погані для соціалізму.»

 
Наступний приклад пародійного розділу, що віддзеркалює Коена, як раптом побачив я, читач з посткомуністичної країни, обернувся зовсім не пародією:
 

«Будь-яка спроба втілити капіталістичний ідеал наштовхується на укорінені структури соціалістичної влади та індивідуальний людський еґоїзм та недобру людську натуру. Політично відповідальні особи повинні сприймати ці перешкоди серйозно. Але вони не мають причин зневажати сам ідеал. Зневажання ідеалу тільки тому, що він стикається з цими перешкодами, призводить до плутанини, а плутанина породжує дезорієнтуючу практику. Існують контексти, в яких цей ідеал може бути досяжний, але там, де він висувається вперед менш рішуче, ніж міг би бути, це стається через відсутність ясності щодо того, яким є цей ідеал.
 
Прагнення капіталізму — розширити громадську єдність, повагу, взаємодію, соціальну справедливість та добродійність у всьому нашому економічному житті. Як я визнав, нині ми знаємо, що не знаємо, як це зробити, і багато хто вважає, що нині ми знаємо, що це неможливо зробити. Треба неодмінно захищати ці цінності, оскільки вони зараз перебувають під аґресивною загрозою соціалістів.
 
Природна тенденція соціалістичної держави полягає в збільшенні обсягу соціальних відносин, що їх вона охоплює, оскільки політичні ділки бачать можливість забезпечити собі особливі пільги та ренту, щоб у кінцевому підсумку перетворити те, що ще не контролюється колективно через силу, на щось таке, що контролюється. Залишена без уваги, соціалістична динаміка самопідтримується, а тому капіталісти потребують важелі організованої політики, щоб протистояти їй; їхні соціалістичні опоненти, котрі є елементом системи, потребують цієї влади менше (але це не означає, що їм її бракує!).
 
Капіталізм — це спроба вийти з хижацької фази розвитку людства. Кожне соціалістичне суспільство — це система хижацтва. Наші спроби вийти з хижацтва поки що не були успішними. Я не думаю, що здатися буде правильним висновком.
 
Цим завершу свою пародію на „Чому б не соціалізм?“ Коена. У третьому та четвертому розділах я пояснюю, що це все означає.»

 
Книга Джейсона Бреннана вщент розбиває поширений серед обивателів і теоретиків погляд, що соціалізм у всьому світі програв історичне змагання з капіталізмом, знищивши під час експериментів десятки мільйонів людей, залишивши злиденними і нещасними країни, в яких до нього вдавалися, тільки через те, що люди в реальному світі були недостатньо альтруїстичні, щоб насолодитися ідеальними перевагами соціалістичних теоретизувань.
 

«Коли ми поєднаємо (1) хибний арґумент Коена щодо притаманної моральної переваги соціалізму та (2) мій майже-так-само-хибний арґумент про притаманну моральну перевагу капіталізму з (3) невеликим роздумом про те, що в цих арґументах не так, ми одержимо (4) хороший арґумент для притаманної моральної переваги капіталізму.»

 
Джейсон Бреннан вскриває Коенове, а також типово ліве, порівняння ідеального з реальним. І пропонує порівнювати порівнюване. Ідеальне з ідеальним, а реальне з реальним. Порівнювати співставне! Порівнювати однакове!
 

«Нам треба бути обережними, щоб не прирівнювати соціалізм до моральної чесноти чи духу єдності. Капіталізм і соціалізм — це просто способи організації права власності. При капіталізмі люди можуть володіти засобами виробництва. При соціалізмі вони цього не можуть — засоби виробництва належать колективу (або представнику колективу, такому як держава). Соціалізм — це не любов чи люб’язність, щедрість чи море смачної газировки. Соціалізм — це не рівність чи громадське єднання. Це просто спосіб розподілу контролюючих прав на об’єкти.»
(…)
«Коли я вперше прочитав книгу Коена „Чому б не соціалізм?“, я зрозумів, що головним її недоліком було те, що автор не порівнював подібне з подібним. (…) Арґумент Коена, певним чином, був свого роду обманом, але я сумніваюся, що він сам розумів, що обманює. Коен, напевно, припускав, що немає необхідності порівнювати ідеальний капіталізм з ідеальним соціалізмом, тому що він вважає, що „ідеальний капіталізм“ це оксиморон, на кшталт виразу „ділова етика“. Коен, напевно, припускав, що якби люди мали ідеальні мотивації, вони взагалі обійшлися б без приватної власності та ринку.
 
Багато прокапіталістичних філософів та економістів, схоже, згодні з цим. Арґументи на користь капіталізму, приватної власності та ринкової економіки часто покладаються на думку про те, що всі ці інститути є відповіддю на людську недосконалість, і що в утопічних умовах ми не мали б у них потреби.»

 
Розглядаючі далі приватну власність в запропонованій ним утопії, що виглядає відповіддю на мислений експеримент Коена, Бреннан подає несподіваний погляд на питання ідеального капіталізму. Зокрема, бажання мати щось своє.
 

«Декотрим філософам, — які самі ніколи не займалися бізнесом, — можливо, важко зрозуміти подібні бажання. Але якщо філософ здатний зрозуміти, чому можна хотіти написати книгу самостійно, а не зі співавторами чи колеґіально, то так само здатний зрозуміти, чому хтось може захотіти володіти фабрикою, фермою чи крамницею. Або, якщо художник здатний зрозуміти, чому можна захотіти малювати самостійно, а не кожний мазок вирішувати колеґіальним обговоренням, або замість того, щоб створювати кожну картину колеґально, тоді художник здатний аналогічно зрозуміти, чому хтось може захотіти володіти фабрикою, фермою чи крамницею.»

 
Наводячи кілька прикладів, Бреннан так завершує розділ про ідеальний, «утопічний капіталізм»:
 

«Отже, підсумовуючи, існує ряд причин мати право приватної власності навіть в утопічних умовах. Люди цінують володіння об’єктами, котрими вони можуть користуватися за бажанням, не питаючи дозволу в інших. Вони цінують можливість здійснювати власні проекти, і для цього їм інколи потрібні об’єкти, над котрими вони мають ексклюзивний контроль. Люди мають підстави бажати мати можливість самостійно займатися проектами, а не робити все колективно. Вони цінують наявність просторів, що є їхніми власними, так що вони можуть відчувати себе в них як „удома“. Люди можуть відчувати сентиментальну прихильність до певних об’єктів, котрі мають особливу історію. І, нарешті, найефективніший спосіб переконатися в тому, що люди мають необхідні для реалізації своїх проектів об’єкти — це додержуватися принципу права приватної власності, а не ставитися до всього, ніби це загальний пул, що його слід розподіляти відповідно до потреб. Звичайно, в утопії ми могли б обійтися і без приватної власності, але приватна власність зробить утопію кращою.»
 
«Багатьом лівим важко зрозуміти, чому економічні рішення настільки важливі, якщо мова йде про те, що люди відповідальні автори власного життя. (…)
Багато хто з лівих бажає зменшити сферу економічної свободи в реальному світі, оскільки вважають, що надання людям заширокої сфери призведе до поганих результатів. Вони хвилюються, що капіталісти будуть експлуатувати робітників, що заможні підриватимуть демократію, що бідні відставатимуть, або що бідні надто недобросовісно прийматимуть рішення щодо того, як витрачати й заощаджувати. Вони мають рацію, певною мірою. Але жодна з цих турбот не стосується утопічного капіталізму. Якщо ми граємо за правилами Коена, якщо ми говоримо про те, як виглядатиме справедливе суспільство, то ми говоримо про світ, де люди занадто добрі й просто не роблять нічого поганого.»

 
Бреннан знаходить влучні формулювання для того, щоб наполягти на думці, що капіталізм кращий:
 

«Капіталізм толерантний. Хочете мати фірму, що контролюється працівниками? Створіть таку фірму. Хочете заснувати кібуц або комуну, в яких все належить колективу? Без проблем. (…) Існує істотна асиметрія в капіталістичному та соціалістичному баченні утопії. Капіталісти дозволяють соціалізм, але соціалісти забороняють капіталізм. Капіталізм дозволяє людям мати приватну власність, але він також дозволяє їм мати власність колективну. Навпаки, соціалізм забороняє людям мати приватну власність, і дозволяє їм володіти власністю тільки колективно. Капіталістична утопія дозволила б людям утворювати комуни, але соціалістична утопія забороняла б [приватну власність].»
 
 
«ВИСНОВОК
 
Коен каже, що наші теорії справедливості повинні бути про найкраще, крапка, а не про найкраще, враховуючи, наскільки еґоїстичні та недосконалі люди. Справедливість — це те, що відбувається у світі, де люди мають морально досконалі мотивації і завжди роблять все, що від них вимагає мораль. У такому світі проблеми реального соціалізму зникають. І так, стверджує Коен, соціалізм стає бажаним способом життя. Він правий.
 
Але в такому світі проблеми реального капіталізму також зникають, в той час як багато його чеснот залишаються. І це має значення. Соціалісти завжди пропонують нам неповноцінний продукт. Ідеальний капіталізм кращий за ідеальний соціалізм, а реалістичний капіталізм (хоч якого виду) кращий, ніж реалістичний соціалізм.
 
[Розібраний у книзі приклад] показує, на превеликий подив, що коли судити про системи за марксистськими філософськими мірками, капіталізм стає найбажанішим способом життя. І дивно, що однією з причин, чому капіталізм [у наведеному прикладі] стає найбажанішим способом життя, це те, що для якогось невеликого відсотка з нас соціалізм є найбажанішим способом життя. В реальному світі капіталізм заохочує підприємців пропонувати вам речі, які ви хочете, за цінами, які ви можете собі дозволити заплатити. В ідеальному світі капіталізм стає ще кращим: він дає вам можливість жити у своїй особистій утопії.»

 
Для реального ж світу Бреннан пропонує інструментальний підхід.
 

Якби дійсно захотіли дізнатися, що мотивує людей у ринковому суспільстві, можна було б провести належні соціально-наукові дослідження. Можна запитати: чи справді капіталізм заохочує хижацтво, жадібність, страх, бідність, захоплення влади та іншу неприємну поведінку більше, ніж інші види економічних систем? А яку поведінку та відносини заохочує соціалізм? Ці параметри не можуть бути вреґульовані концептуальним аналізом, припущеннями чи сфантазованими учасниками виїзних кемпінґів. Єдиний спосіб відповісти на ці питання — взяти й перевірити, провести історичні, соціологічні та психологічні дослідження того, як ринки впливають на людей, і що відбувається, коли ринки замінюють чимось іншим. Якщо виявиться, що капіталізм заохочує погану поведінку та погані відносини, саме це погано. Однак, якщо в реальному світі також виявиться що він робить це менше, ніж альтернативи (наприклад, соціалізм) в реальному світі, то такою мірою ми маємо підстави віддавати перевагу капіталізму в реальному світі.
 
Насправді є люди, які проводять саме такі дослідження. (…)»

 
Згадано дослідження економіста Пола Зака, антрополога Джозефа Хенріха, Херба Ґінтіса, Стівена Кнакка і т. д. Написана вільно і дотепно, книга варта тієї ненависті, з якою лібертаріанську критику сприймають ліві.
 
 
Джейсон Бреннан — американський політичний філософ, професор Джорджтаунського університету. Автор книг «Проти демократії» (2016, укр. перекл. 2020), «Тріщини у вежі зі слонової кістки» (2019, у співавт), «Етика голосування» (2011). Див. також: Правом голосу мають бути наділені тільки знаючі.