У вирі подій останнього тижня мало хто відмітив тяжку символічну поразку українського православ’я. Сьогодні Верховний Суд України дозволив УПЦ (МП) зберегти теперішню назву. Звісно, в формальній, офіційній назві, яку їм дозволили зберегти, немає ніякого додатка (МП), це відмітка суто для зручності зовнішньої політичної ідентифікації. Тобто за Московською патріархією і надалі в Україні зберігається єдина можлива назва для гіпотетичної, але недосяжної незалежної української ієрархії.
Як для людини, переконаної в надзвичайно значущій важливості мовних засобів, для мене це найголовніша новина з релігійної політики за останній рік. Важливіша навіть за половинчастий томос, де греки добре попрацювали над прикрими стримуючими скабками, ба навіть важливіша за героїчну, шляхетну спробу патріарха Філарета (Денисенка) відтворити незалежну від зовнішніх центрів ієрархію вже після того, як випестований ним же клір зрадив саму ідею незалежності.
Кажуть, немає нічого тривалішого за тимчасове, але саме сьогодні структура з некоректною проміжною назвою «ПЦУ» історично програла. Вимога суду зберегти назву УПЦ за Московською патріархією це найгірше, що могло статися з ними в боротьбі символів з конкурентами за контроль над українською паствою. Молодим ієрархам, котрі зраділи щасливій нагоді захопити владу в УПЦ КП, хай і шляхом перепідпорядкування грекам, хай і шляхом погодження на зміну статусу з патріархії на митрополію, хай і шляхом відмови від імені (гадали, що тимчасової), тепер залишається задовольнятися здобутим за допомогою рейдерства майном розпатраної спадщини Філарета, за яку ще доведеться посудитися при живому власнику. Зрадили, але в результаті проміняли першородство на юшку.
А яка була чудова задумка ще восени минулого року! І цілком же була здійсненна при мінімальній розсудливій вірності попів. Загальна її схема-оптимум була прозора й очевидна, навіть озвучувалася неодноразово — в результаті символічного об’єднання й одержання належного томосу Київська патріархія об’єднала б під себе розрізнені й дезорієнтовані клаптики українських церков під відібраною через суди у росіян українською назвою. Призначений митрополитом Єпіфаній певний час виступав би як визнаний греками відділ зовнішніх справ збереженої незалежної ієрархії УПЦ, а невдовзі посів би місце патріарха при загальному схваленні. Проте люди завжди люди, їм краще трохи й одразу, ніж все, але потім. От і посипалося там, де і треба було ждати. І тепер це дуже надовго.
Діаріуш або тиск слова 
А я тішуся з горя тих, хто намагається спекулювати на релігії. Хоча, звісно, це слабка втіха, бо справжній програш – це те, що ви, атеїст, переймаєтеся розборками мракобісів.
Comment by criticalthinkerua — December 17, 2019 @ 21:27
Я ще переймаюся тим, що мракобісів (незнаючих, нерозсудливих, дезінформованих) більшість, і вони вибирають мені владу. Важко не перейматися віруваннями значної кількості сусідів по суспільству, від котрих залежу.
Щоб зрозуміти, чого я так переймаюся, треба зафіксувати розподіл. Місяць тому (14 листопада 2019) Центр Разумкова опублікував результати опитування. Вони досить втішні в тенденції (можливо, фактор ПЦУ впливає), але не за абсолютними цифрами.
Наприклад, спостерігається скорочення віруючих майже до довоєнного стану — 66% (цифра взагалі найнижча за двадцять років, 2018 — 71,7%), у межах похибки збільшилася кількість атеїстів 4% (рік тому — 3%) та невіруючих 5,4% (рік тому — 4,7%), а також тих, хто сумнівається 12,2% (рік тому — 11,5%) та байдужих 6,5% (рік тому — 5,3%) і не змогли відповісти на питання про релігійність 5,9% (рік тому — 3,7%). Найбільше скорочення релігійності серед молоді (на 13,8%).
При цьому більшість назвали себе православними (64,9%). З них «просто православними» 46,6%, ПЦУ — 20,3%, УПЦ МП — 16,3%, УПЦ КП — 11,9%, не відповіли 4,8%.
Цікаві дані про довіру. Найбільше довіряють Папі Римському (41,5%), Єпіфанію (ПЦУ, 38,7%), Онуфрію (УПЦ МП, 32,4%), Варфоломею (31%), Філарету (УПЦ КП, 28,5%), Святославу (УГКЦ, 27,5%), Кирилу (МП, 15,8%).
Comment by maksymus — December 18, 2019 @ 05:42
Ну, якщо дві третини православних не вважають за потрібне перейматись точною назвою своєї конфесії, то побачити символічний програш у тяганині навколо назв можна хіба що спеціально себе накручуючи.
Comment by criticalthinkerua — December 18, 2019 @ 20:24
Тут той особливий програш, що його результати дадуться взнаки не одразу. Юшка же ще не з’їдена, і те «першородство» та якийсь символізм назв видається не таким важливим. Ну, не вийшло, думають вони, плямкаючи здобутими залишками. (Напевно, українські книжники XVII ст., заграючи з Москвою через історичні побудови, теж вважали, що зробили чудовий обмін.) Але через невігластво дві третини віруючих перейшли від незалежного патріархату під чужу церкву, втративши в автономності навіть порівняно з УПЦ (МП). Можна порадіти за вправність греків, що через політичну складову та легкі милі маніпуляції (скасування грамоти того ж далекого сторіччя. це ж вищий пілотаж) набули собі частину пастви, але за наших співгорожан дуже сумно.
Фактично, не було вирішено головне завдання леґітимації найбільшої української ієрархії, що стояло восени минулого року. Те, навіщо все це затівалося. Через якийсь час подивимося, як сама назва знищуватиме зрадників.
Comment by maksymus — December 18, 2019 @ 20:48
> Те, навіщо все це затівалося.
Прекрасно, що ті, хто це затіяв, зрештою облажались. Я, як атеїстка, тільки тішусь, що політичні ігри навколо церкви закінчились провалом, адже ставка на релігійну карту завжди веде до програшу світського суспільства.
Comment by criticalthinkerua — December 18, 2019 @ 21:56
Віртуозно поєднуєте російські тези й критику російської церкви.
Comment by TheDarkMax2 — December 19, 2019 @ 10:11
Тим, як московська церковна політика використовує символи, і використовувала протягом сторічь, можна тільки захоплюватися. У потрібні ключові історичні моменти там завжди знаходилися далекоглядні політики, що вміли обстояти стратегічний інтерес. От що значить, коли працює не окрема особа, а структура. У нас же весь час і у всіх інститутах та ієрархіях бракує, сказати б, колективної розумної самовідданості, або ж раціональної відмови від негайного хапка, щоб усвідомити важливість символізму. Якісь слова, назви — тьху, коли от можна зараз вже мати з цього дрібний прибуточок. А потім все падає.
На наших очах греки раз, і скасували грамоту півтисячолітньої давнини (!), навівши досить вишукані й, одверто кажучи, сумнівні арґументи. Це попередження про те, що розклади можуть змінюватися, мало б звучати гучним дзвоном — але ж ні, так у нас далеко політична думка не працює. А в росіян працює. Подумайте, мине рік, десять, сто, п’ятсот років. У греків з Москвою через два-три-чотири покоління будуть зовсім інші стосунки. Якою буде доля договорів і грамот, ухвалених під момент? Навіщо було собі просто зараз відмовою від символів знищувати можливості, що неодмінно відкриватимуться на протязі цих років і столітті заради вигоди моменту?
Comment by maksymus — December 19, 2019 @ 10:32
Як я розумію, з точки зору Церкви будь-яка ікономія тимчасова й за змоги має бути усунутою. Цареградський престол вважає передачу Київщини Москві ікономією, себто відступом від букви канонів на вимогу складних обставин. Тому час тут ніщо.
До речі, невже Ви читаєте грецькою? Вселенська патріархія оприлюднила церковно-правове дослідження на цю тему.
Comment by TheDarkMax2 — December 20, 2019 @ 12:54
Я читав і посміювався з того, як вправно арґументи істориків з розглядом «важливих» значень слів обґрунтовують церковну політику. От не працювали ці ж арґументи в XVIII-XX ст., а потім раптом раз, і запрацювали. Причому в тому моменті, що тільки й дозволяє тимчасовий розклад політичного впливу. (Про те, як МП одержала собі власну патріархію, анічичирк.) Греки лукаві суть, писав літописець. Що ми і бачили. Зміниться політика (от уявімо, що російські війська раптом увійдуть у Стамбул, суто гіпотетично), греки витягнуть новий папірець, хоч за підписом Костянтина Великого, історики напишуть нове обґрунтування, і його так само поважно озвучуватимуть як абсолютний арґумент. Таке враження, наче подекуди середньовічне мислення нікуди не поділося.
От саме з цього погляду на суто середньовічне мислення мене більше цікавить, як наша широка публіка сприймає саму можливість такого дикого з будь-якого сучасного погляду скасування грамот за достатній арґумент. Ба більше, це просто чудово видно, що виходить суто політичний поділ в оцінці того, що можна, і чого не можна робити.
Comment by maksymus — December 20, 2019 @ 14:21
Звісно, політична доцільність та політична сила викликають бажання щось чіпати (або не чіпати). Однак з того не випливає хибність обґрунтування до якого вдаються.
Comment by TheDarkMax2 — December 21, 2019 @ 10:50
У грецькому варіанті грамоти про передачу росіянам Київської митрополії прямо сказано “διδόντος οἰκονομικῶς ἐκείνῳ τὴν τοιαύτην ἄδειαν” – “надаючи йому цей дозвіл через ікономію”.
Про це можна почитати тут:
Юрисдикційний статус Київської православної митрополії у 1686 році: богослівʼя, канонічне право та культурно-історичний контексті / За загальною редакцією проф. О.Сагана – К., 2019.
Comment by TheDarkMax2 — December 20, 2019 @ 13:10
Для будь-кого, хто слідкував за навколоцерковними дискусіями останніх десятиліть навокло «канонічності» (поняття, яким маніпулювали так само, як от ви витягуєте «ікономію»), має бути зрозуміло, що томос повинна була видати тільки Москва, але не Константинополь. Те, як було провернуто все, засвідчує виключно тимчасовий розклад сил і впливів. Треба бути готовими до того, що все і зникне в разі зміни цих обставин так само легко.
Comment by maksymus — December 20, 2019 @ 14:24
Ви ігноруєте той факт, що природа цивільного й церковного права принципово різна.
Comment by TheDarkMax2 — December 21, 2019 @ 10:48
Природа людини однакова, природа людських ієрархій однакова. От вам приклад трактування церковного права з боку Філарета: http://new.cerkva.info/patriarh-filaret-ya-boryus-ne-za-vladu-a-za-nezalezhnu-ukrayinsku-tserkvu/
Comment by maksymus — December 21, 2019 @ 12:44
Мені так зрозуміло, що потрібно було спочатку об’єднання всіх українських православних церков, а потім спільно отримувати томоси від Москви й Константинополя. Хоча під час війни з Москвою було б важко.
Comment by drewndia — December 21, 2019 @ 15:29
Ще додам, що було досить недалекоглядно йти з УПЦ МП проукраїнським церковникам.
Comment by drewndia — December 21, 2019 @ 15:32
http://mkms.gov.ua/news/3248.html
МКМС: Верховний Суд не ухвалював дозволу УПЦ МП не змінювати свою назву
16 грудня 2019 року низка українських ЗМІ поширила інформацію про те, що «Верховний Суд України ухвалою від 11.12.2019 по справі № 640/4748/19 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Мінкультури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов’язання вчинити дії, постановив залишити касаційну скаргу Мінкультури без задоволення, і дозволив УПЦ МП не змінювати свою назву».
Оприлюднена інформація не відповідає дійсності з огляду на наступне.
У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться справа № 640/4748/19 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Мінкультури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов’язання вчинити дії.
Позовними вимогами по справі є:
– визнати протиправним і скасувати наказ Мінкультури № 37 від 25.01.2019 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об’єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої і восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі – Наказ № 37);
– визнати протиправним дії Мінкультури щодо розміщення 26.01.2019 на офіційному сайті Мінкультури та через офіційне видання «Урядовий кур’єр» Переліку релігійних організацій, які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
– зобов’язати Мінкультури негайно відкликати публікацію, розміщену 26.01.2019 на офіційному сайті Мінкультури та через офіційне видання «Урядовий кур’єр».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2019 по справі № 640/4748/19 було задоволено клопотання Позивача про забезпечення адміністративного позову, якою заборонено суб’єктам державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань (в тому числі Міністерству юстиції України, Міністерству культури України, їх структурних підрозділам) проводити будь-які реєстраційні дії щодо відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі, але не виключно, скасовувати реєстраційні дії та записи стосовно релігійних організацій.
Мінкультури скористалось своїм правом, та оскаржило ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2019 по справі № 640/4748/19 в апеляційному та касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2019 касаційну скаргу Мінкультури залишено без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2019 залишено без змін.
Слід зазначити, що станом на 17.12.2019 Окружний адміністративний суд м. Києва не переходив до вирішення справи по суті.
Таким чином, Верховний Суд не постановляв ухвали, «якою би дозволив Українській Православній Церкві Московського Патріархату не змінювати свою назву».
Міністерство культури молоді та спорту України закликає представників ЗМІ ретельніше ставитися до перевірки інформації та звертатися за відповідними коментарями до прес-служби МКМС, а також просить представників ЗМІ привести вказану новину і заголовок до неї у відповідність до дійсних матеріалів справи.
Звертаємо увагу, що ніхто з представників ЗМІ не звертався до Міністерства з приводу отримання офіційної позиції стосовно вказаної інформації по зазначеній справі.
Нагадаємо, що частини сьома та восьма статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що релігійна організація, керівний центр якої розташований на території держави-агресора, має вказувати цю приналежність у своїй назві.
Ці пункти є діючим нормами права й обов’язковими для виконання тими релігійними організаціями, які вказані у відповідному переліку.
Також варто відзначити, що дія вказаної ухвали про забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі Міністерству культури України, здійснювати будь-які реєстраційні дії, поширюється виключно на ті 267 релігійних організації УПЦ МП (центр, управління, монастирі, місії, братства, духовні навчальні заклади), які залучені до вказаної судової справи в якості третіх осіб.
Comment by TheDarkMax2 — December 19, 2019 @ 10:17
maksymus December 15, 2019 at 8:59 PM •
Поважаю патріарха Філарета за цілеспрямованість.
Щойно вчора, 14 грудня було проведено Архієрейський собор УПЦ КП, архімандрита Никодима (Кобзаря) висвячено на єпископа, а вже сьогодні відбулася архієрейська хіротонія нововисвяченого єпископа… Такими темпами всю ієрархію Київської патріархії невдовзі можна буде відновити.
І що ж робити, коли майже всі, кого він раніше висвячував, одверто зрадили, та ще й намагаються здійснити рейдерське захоплення майна УПЦ КП?
maksymus Посилання на сайт зі зворушливою хронікою боротьби УПЦ КП за існування: http://new.cerkva.info/
Maksym Bezruk Прикро бачити, що Ви жертва культу особи.
maksymus Була б особа, культ знайдеться.
До речі, я не розумію, як можна підтримувати одверто рейдерське захоплення майна УПЦ КП, що залишається з керівником, з віруючими і при справах, з боку будь-якої новоствореної організації, зовсім іншої організації. Якщо це пройде, це буде неймовірне порушення, хоча й не перше в нашій хиткій системі державної влади.
Maksym Bezruk Рейдером тут є Філарет. УПЦ КП була ліквідована собором, а предстоятель підписав документ. Він топче власний підпис.
maksymus Див на вищезгаданому сайтів відповідь юридичної служби УПЦ КП.
Andrew Andrusenko Як думаєте, навіщо він це робить?
maksymus Якби я був релігійною людиною, то стояв би поруч з ним у цій майже безнадійній, хоча й правдивій боротьбі. Але просто як прихильний сторонній спостерігач, я з величезною симпатією ставлюся до нього, бо чудово розумію, що він робить саме те, що і має робити віруюча людина, що я сам би робив на його місці, — прагне створити незалежну, помісну Українську церкву, якою не є залежні від зовнішніх центрів УПЦ МП чи ПЦУ.
Andrew Andrusenko Ви не могли б пояснити детальніше в чому вбачаєте прояв релігійності в оцій боротьбі Філарета?
maksymus Мені це здається очевидним. Він робить буквально те саме, що робив при виході з МП.
Andrew Andrusenko я не бачу як вихід з МП чи ПЦУ можна пов’язати з релігійністю. Боротьба за владу, майно – можливо. Державницькі позиції вже ні. Власне тому і питання, в чому тут релігійність? У тих, хто з Єпіфанієм менше шансів потрапити до Царства Божого чи як?
maksymus Це не те питання, що треба задавати мені. Мій погляд на церковну політику обумовлений національною оптикою. Якщо людям потрібна якась структура, організація для того, щоб задовольняти свої релігійні потреби, то це мала б бути суто українська структура, непідпорядкована чужим ієрархіям зі своїми політичними, економічними, ба навіть етнічними інтересами.
Andrew Andrusenko Цю Вашу думку я зрозумів, але це все до релігійності мало стосується. Мова ж про християнську Церкву, а не партію. Якщо казати про сучасні дії Філарета, то, на мою думку, вони більше схожі на дії Свідків Правопису 1928-го року та інших проЄктантів-99.
maksymus Релігійність не вимагає передачі Андріївської церкви в користування особливим законом. Релігійність не змушує займатися майновим рейдерством. Релігійність не потребує збереження обличчя виділенням «місії» Філаретові, коли той прямо заявляє про те, що УПЦ КП не ліквідована, судиться і продовжує висвячувати архієпископів. Сперечатися про релігійність, яку можна розуміти як завгодно, не варто, варто дивитися на цілком земні, майнові, політичні справи, ба просто на елементарно людяність учасників цілком приземленого конфлікту. А вони зовсім невтішні.
Andrew Andrusenko якщо “варто говорити про земні справи”, то навіщо тоді писати про релігійність? Щодо майнового рейдерства, то це звичайний стан Церков в Україні, не залежно від конфесії, а тільки від відчуття ними сили на певній території. Візьміть список і поцікавтесь шляхами набуття землі і майна, наприклад, в Києві. (Звісно якщо ми говоримо про одне і теж – я про сумнівне з позиції закону і моралі набуття нерухомості та земельних ділянок, особливо останнього). Мій улюблений приклад каплиця в парку біля вул.Шептицького. Фактично традиційний самобудний МАФ на готовій чужій інфраструктурі початку 2010х, який згодом вирішили легітимітизувати присвоєнням їй звання ім. Героїв Майдану (це до питання порядності також).
maksymus Це ж ви перевели на релігійність, напевно не зрозумівши мою першу відповідь, де про власне питання релігії зовсім не йшлося. Хай про канони сперечаються крючкотворці. Та ж РПЦ МП, чи не найбільша церква в Україні, в цьому найвправніша, на цьому полі зберігаючи однозначну першість.
А майнове рейдерство ще не найгірша біда новоствореної ієрархії. Наприклад, важко читати без внутрішньої огиди коментарі Єпіфанія про «російський слід», так само як раніші зауваження його прибічників (Зоря) про деменцію Філарета. При цьому суто земна політика поки вимагає від них поводитися з Денисенком обережно, даруючи тому те, чого він не просив, сподіваючись, що його ідеї незалежної патріархії невдовзі помруть разом з ним. Та навряд чи їхні розрахунки справдяться.
Дмитро Пужай ідея незалежної патріархії переможе цілком незалежно від Денисенка.
maksymus Не факт, якщо в Україні не залишиться структури, чия єдина мета — незалежна українська патріархія. (Конформізм, ганебна здача ідеї ніколи не сприяє перемозі цієї ідеї.)
Comment by Comments_From_Facebook — January 8, 2020 @ 11:12
25 травня 2021 року. За кілька років Філарету вдалося суттєво відновити позиції Київського патріархату серед віруючих. Для переслідуваної церкви без державної реєстрації й іноземного керуючого центру цифри цілком пристойні.
За результатами опитування компанії Active Group прихожанами ПЦУ (митрополія з духовним центром у Туреччині) себе вважають 35% респондентів, 27,4% опитаних обирають УПЦ МП (митрополія з духовним центром у РФ), 17,1% — УПЦ Київського патріархату (джерело).
Comment by maksymus — May 25, 2021 @ 17:55