Скандали іншого рівня

 
Поки в наших відсталих широтах вирують дешеві скандали тубільців, зв’язані з недієздатністю гілок влади, далеко-далеко, наче в іншій галактиці, проблеми значно серйозніші.

Не так давно навчальні заклади США в рамках програми компенсаційної дискримінації почали вимагати від кандидатів на посади та подекуди абітурієнтів так звану декларацію різноманітності (diversity statement).

Це документ на одну сторінку, в котрому має бути викладено досвід аплікантів у культурній, етнічній, ґендерній тощо різноманітності, викладено власні цінності, ставлення до різноманітності, досвід роботи з різними групами та плани на майбутнє, зв’язані з різноманітністю.

Порадник з написання декларації різноманітності Університету Небраски-Лінкольна докладно перелічує питання, що мають бути висвітлені обов’язково:
 

– Що для вас означає різноманітність, справедливість та включення?
– Чому важлива різноманітність для вас та для курсів, які ви ведете?
– Як ви працюєте над тим, щоб ваші заняття були інклюзивними та були відкритими для всіх студентів?
– Чи залучені ви до якоїсь громадської роботи з різноманітними чи недостатньо представленими меншинами? Якщо так, то до якої саме?
– Чи зв’язані ваші дослідження з питаннями різноманітності чи вивченням різноманітності меншин? Якщо так, то як саме?
– Чи належите особисто ви до меншини яким-небудь чином, що може стосуватися вашої роботи? Наприклад, ви студент першого покоління, або ж жінка в науково-технічних спеціальностях, яка прагне розширити можливості для цих груп населення.
– Що б ви хотіли зробити на майбутній посаді, зв’язане з питаннями різноманітності та справедливості?

 
Нові віяння впроваджуються з характерним американським запалом, розмахом і неодмінними перегинами на місцях.

Ось і свіжий скандал, викликаний травлею математика Ебіґейл Томпсон (Abigail Thompson), віце-президента Американського математичного товариства, голови математичного факультету Каліфорнійського університету, яка опублікувала в «Записках Американського математичного товариства» неофіційний лист про цю практику, порівнюючи її з «полюванням на відьом» часів Маккартизму.
 

Цей лист містить мої особисті думки.
 
За останні десятиліття математика досягла проґресу на шляху перетворення на більш відкриту, інклюзивну дисципліну. Ми повинні продовжити робити все, що можемо, щоб зменшити бар’єри для участі в цій найкрасивішій з царин людської діяльності. Мене надихають багато математиків, котрі працюють над досягненням цієї похвальної мети. Існують розумні засоби для її досягнення. Наприклад, заохочування студентів будь-якого походження до занять математикою, створення таких умов, щоб талановиті математики не залишали професію, сприяння сім’ї та підтримкою молодих спеціалістів на початку кар’єри. Але також існують помилки, яких слід уникати. Обов’язкова вимога складати декларацію різноманітності від кандидатів на роботу — одна з таких помилок, що нагадує події, що відбувалися сімдесят років тому.
 
1950 року члени опікунської ради Каліфорнійського університету вимагали, щоб усі викладачі підписали заяву, стверджуючи, «я не є членом, і не підтримую жодну партію чи організацію, яка вважає, виступає, або вчить скинути уряд США силою чи будь-якими незаконними чи неконституційними засобами, я не є членом Комуністичної партії». Тоді тридцять один викладач кафедри був звільнений через свою відмову від підписання. Серед них був і Девід Саксон, видатний фізик, котрий згодом став президентом Каліфорнійського університету. Факультети в вишах по всій країні стикаються з цим відгомоном «клятви вірності прапору», обов’язковою «декларацією різноманітності» для претендентів на посаду. (…) Насправді це політичний тест, і це політичний тест з зубами. (…)
 
Чому це політичний тест? Політика — це відображення вашого уявлення про те, як має бути організоване суспільство. Класичні ліберали прагнуть ставитися до кожної людини як до унікальної особистості, а не як до представника її статі чи етнічної групи. Зразки заповнення декларації різноманітності предписують, що для того, щоб одержати високий бал з різноманітності, кандидати повинні активно брати участь у просуванні різних груп ідентичності в рамках свого професійного життя. Кандидати повинні продемонструвати «чітке знання, досвід та зацікавленість у проявах різноманітності, що є результатом різних ідентичностей» та описати «докладно численні заходи для їх реалізації». Вимога від кандидатів вірити в те, що до людей слід ставитися по-різному відповідно до їхньої ідентичності, — це політичний тест.
 
Ідея використання політичного тесту в якості бар’єру для претендентів на роботу повинна викликати відчуття холодного поту на нашому колективному тілі. Хоч якими будуть наші погляди на комунізм, більшість з нас нині погодяться з тим, що присяги на лояльність 50-х були неправильними. Хоч якими будуть наші погляди на різноманітність та як її можна досягти, обов’язкові декларації різноманітності так само є неправильними. Математика не захищена від політичного тиску на вищу школу. Окрім Девіда Саксона, котрий зрештою став президентом Каліфорнійського університету, троє математиків були звільнені за відмову від підписання присяги на лояльність у 1950 році. Математика повинна бути відкритою і вітати всіх, і тих, хто традиційно був виключений, і тих, хто має непопулярні точки зору. Нав’язувати політичний лакмусовий тест — це не спосіб досягти висот в математиці чи загалом в університеті. Ні в 1950 році, ні сьогодні.

 
У приватних коментарях багато хто підтримав позицію Ебіґейл Томпсон. Так, її підтримав політолог Брюс Ґіллі, позбавлений минулого року постійної посади в Портлендському державному університеті саме через невідповідність вимозі різномантіності. Минулого року проти декларації різноманітності виступив колишній декан Гарвардської медичної школи Джеффрі Фліер, написавши коментар, що це «образа академічної свободи», що «зменшує справжню цінність різноманітності, рівноправності включення, вихолощуючи її» (видання «Інсайд хайгер ед»).

У своєму «Філософському блозі» Брайан Лейтер не оминув нагоди позловтішатися, що не тільки гуманітаріям тепер доводиться відгрібати від самозваних дрібних диктаторів. Він цитує негайно створену проти Ебіґейл Томпсон петицію до Американського математичного товариства з вимогою рішуче відмежуватися від політичних помилок віце-президента та кілька статей, в яких колеґи (особливо ревно відмітився в нападках Чад Хіґдон-Топаз) на сторожі різноманітності етнічної, але не різноманітності поглядів, атакували професора Томпсон за невідповідну заяву.
 
Намагається розібратися в скандалі і біолог, відомий генетик Джеррі Аллен Койн, котрому самому півстоліття тому доводилося писати присягу в політичній лояльності в Каліфорнійському університеті:
 

Я тут повинен погодитися з Томпсон. Сам я вірю принаймні в якусь дієвість компенсаційної дискримінації при наймі на роботу у вишах, бо вважаю всіляку різноманітність як безперечне добро. (При цьому я не знаю, як треба збалансовувати різноманітність та академічну якість, коли вони конфліктують.) Але я ще сильніше вірю в «компенсаційну дискримінацію як надання можливостей», тобто впевнений у тому, що всі, незалежно від статі, етнічної належності, політичних поглядів чи походження, з початку життя повинні одержувати рівну можливість слідувати своїм інтересам, вчитися та досягати чогось без дискримінації. Ми дуже далекі від цього.
 
Але я не вірю, що ці цілі повинні досягатися цими примусовими «деклараціями різноманітності», які насправді викликають жах. Можна тільки собі уявити, як кандидати намагаються з усіх сил написати найпривабливішу заяву, і наскільки більшість з них, безумовно, переповнені пребільшеннями. Більшість науковців, котрі не є упередженими фанатиками, просто не зробили настільки багато у своєму житті перед прийомом на роботу, щоб сприяти різноманітності. І права Томпсон: ці твердження є політичними, вони спрямовані на те, щоб перетворити місію університету на соціальну інженерію і далекі від навчання студентів як думати, як засвоювати та оцінювати знання в обраній галузі.
 
Але ви поставите під загрозу свою кар’єру та свою репутацію, якщо, як і доктор Томпсон, наважитесь поставити під сумнів твердження про різноманітність, навіть якщо ви й підтримуєте збільшення різноманітності.

 
Беззаперечну підтримку висловлює і процитований Лейтером соціальний психолог, голова відділення в Рутґерському університеті професор Лі Джассім, за іронією, голова комітету з різноманітності в своєму університеті, котрий задовго до цього скандалу написав і доклав написане до цього випадку:
 

Можливо, Томпсон має неправильні переконання. Можливо, я також помиляюся, що погоджуюся з її поглядом. Навіть якщо це так, вища школа — це останнє місце на світі, де когось слід підтримувати чи карати за висловлення заперечень проти будь-якої політики чи практики, включаючи, але не обмежуючись, політичними питаннями. (…)
 

Я не боюся соціальної справедливості.
 
Я боюся тих, хто воліє карати інших за те, що вони не поділяють токсичний і гнітючий погляд на соціальну справедливість. Боюся не справжньої соціальної справедливості, а того, що деякі люди готові зробити, і насправді зараз роблять, в її ім’я.

 
Це читається майже як передбачення того, що відбувається з Томпсон.

 
 

Фрагмент відкритого листа Ебіґейл Томпсон, поки ще віце-президента Американського математичного товариства (листопад, 2019)

 
* * *

Можливо, треба дещо пояснити, чому раптом професор Ебіґейл Томпсон звернула увагу на начебто суто гуманітарну проблему різноманітності. Справа в тому, що кілька її робіт були присвячені саме теоремам про різноманітність. Зокрема, вона гостро розкритикувала математичний бік відомої теореми Гонґа-Пейджа про те, що «різноманітність пошибає здібність», що широко використовується політичними теоретиками для підтвердження своїх побудов.