Переклав собі одне з улюблених оповідань Герберта Уеллса.
* * *
Герберт УЕЛЛС
ХВІРТКА В СТІНІ
Одного затишного вечора, ще й трьох місяців не минуло відтоді, Лайонель Уоллес повідав мені цю історію про «хвіртку в стіні». Тоді я приймав її за щиру правду, оскільки розповідав він так, наче все це сталося з ним особисто.
Він говорив до мене з такою безпосередньою простодушністю невдаваної переконаності, що нічого не залишалося, як вірити йому. Але зранку я прокинувся у своїй власній квартирі в зовсім іншому настрої. І коли лежав у ліжку й пригадував усе те, що він розповів мені, уже розвіялися чари задушевного, повільного голосу, що тонув у світлі настільної лампи в атмосфері огортаючої півтемряви кімнати навколо, і вже не було приємного блиску предметів, — приборів, бокалів, сервірованого столу, за яким ми сиділи вдвох, наче в яскравому маленькому світі, на якийсь час цілком відірваному від повсякденності, — почуте здавалося мені одверто неймовірним.
— Він же містифікував мене! — вигукнув я. І додав: — Бач, як вправно він це зробив!… Від кого іншого, а від нього я не сподівався такої майстерності.
{ Герберт Уеллс. Хвіртка в стіні }
ХВІРТКА В СТІНІ
Одного затишного вечора, ще й трьох місяців не минуло відтоді, Лайонель Уоллес повідав мені цю історію про «хвіртку в стіні». Тоді я приймав її за щиру правду, оскільки розповідав він так, наче все це сталося з ним особисто.
Він говорив до мене з такою безпосередньою простодушністю невдаваної переконаності, що нічого не залишалося, як вірити йому. Але зранку я прокинувся у своїй власній квартирі в зовсім іншому настрої. І коли лежав у ліжку й пригадував усе те, що він розповів мені, уже розвіялися чари задушевного, повільного голосу, що тонув у світлі настільної лампи в атмосфері огортаючої півтемряви кімнати навколо, і вже не було приємного блиску предметів, — приборів, бокалів, сервірованого столу, за яким ми сиділи вдвох, наче в яскравому маленькому світі, на якийсь час цілком відірваному від повсякденності, — почуте здавалося мені одверто неймовірним.
— Він же містифікував мене! — вигукнув я. І додав: — Бач, як вправно він це зробив!… Від кого іншого, а від нього я не сподівався такої майстерності.
{ Герберт Уеллс. Хвіртка в стіні }