Діаріуш або тиск слова

October 31, 2019

Справжній жах на Хеллоуїн

Filed under: Власні назви, Мова, Розваги — maksymus @ 09:50

 
Жахіття з множенням варіантів назви нещодавно запозиченого свята лякалок триває. Прямий наслідок випендрювання невігласів з невиправданим поширенням г на місце очікуваного х. А ще й наголос усі ставлять як заманеться і відмінюють навмання. Оцих класиків вічного жанру «зламай собі язика назло» пуристи перелякали, що українською Хеллоуїн якось по-крученому має бути, от і виходить кумедне.
 
Ласощі або капощі далі…

October 30, 2019

Переяслав перейменували

 
Сьогодні Верховна Рада перейменувала Переяслав-Хмельницький на Переяслав. Прекрасна постанова в рамках деколонізації. При всій величності постаті Богдана Хмельницького в українській історії саме місто Переяслав важить значно більше за гетьмана. При належній увазі до створення туристичної інфраструктури це невеличке нині містечко Київської області могло б обернутися на справжну перлину.

Періодично в інформаційному просторі прокочуються хвилі-міркування про створення українського Арлінґтона. Бо надто багато українських діячів поховані на чужині, якщо взагалі поховані. Так от, місцина навколо Переяслава зі скіфськими курганами, козацькими могилами, навколо давньої річки Альти, що неодноразово бувала свідком ключових українських подій, могла б стати ідеальною для розміщення такого меморіалу. І тут наче величною фіґурою замовчування була б відсутня могила Хмельницького. Бо коли згадують Переяслав, його постать усе одно буде незримо присутньою, неважливо, чи залишиться прізвище в назві.
 

October 29, 2019

Нова тисячогривнева купюра

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 20:24

 
Про вибір постаті Володимира Вернадського для нової купюри майже не сперечаються. Мабуть, це правильно. Таким чином банківські працівники наче беруть участь в опитуванні про видатних українців, водночас створюючи суспільну впізнаваність. Свого роду самопідживлюючий процес.

Колись у ЖЖ я проводив власне опитування, і ще тоді відмітив забавну залежність: майже всі перші, на думку учасників, постаті вже мали свої персональні купюри. Випадав з ряду саме Вернадський. При цьому завершальне обмежене опитування з обраних постатей дещо поміняло порядок, хоча воно, на мою думку, менш надійне, адже дуже залежало від настрою тодішніх тимчасових телевізійних дискусій.

Можна навіть спробувати спрогнозувати, чиї обличчя з’являтимуться на грошах при пришвидшенні інфляції: Петро Могила, Патон, Гоголь, Бандера, Стус, Котляревський, але навряд чи пропонований під ювілейний рік Куліш. Хтось з них неодмінно з’явиться на наступній купюрі в 2000 гривень.

Картинка до запису далі…

October 28, 2019

Протиріччя популізму

Filed under: Арґо, Політологія, Різне — maksymus @ 15:25

 
Зеленський запевняє співбесідника у Золотому, що він не лох. Це запевнення Президента звучить дисонансом. Таке повторюване самовивищення виглядає дивно, адже основний посил кампанії та спорадичне спілкування обраного Президента та його команди з публікою (важко сказати, що це спілкування з пресою) полягає в тому, щоб подавати його яко звичайну, пересічну людину, свого в дошку хлопця, чувака серед чуваків, котрий до всіх звертається «на ти» не через хамство, а суто через наївність, через яку порушує протокол, їздить на велосипеді і т. д., і т. п. Одним словом, професійний образ простого безхитрісного мужика. Власне, «простий мужик» це і є буквальне означення для лоха: «Лохъ — мужикъ»тлумачить давній словник жарґонне слівце.

От ті, хто вірять у спеціально створюваний образ простого мужика, і намагаються пояснити йому при особистих зустрічах небезпеки тієї чи тієї дії чи заяви про здачу українських інтересів, інакше ніж лохівством яку не назвати. Обертається саме так, як це бачимо на відео, де Зеленському намагаються донести щось, що в принципі не мав би знати мужик-лох. Але той раптом розвертається звичайним владним оскалом і злобно відповідає, що «не лох», чим створює нерозв’язне протиріччя між старанно створюваним образом та реальністю. Якщо не лох, то хто? А якщо, все-таки, лох, то що робити?
 
 
Анекдот на додаток. За новими правилами правопису назва лохотрон пишеться через дефіс.
 

October 25, 2019

Проблема колективних дій

Filed under: Політологія, Різне — maksymus @ 07:26

 
Цілий тиждень у Києві зранку й майже до другої половини дня стоїть густий туман. Збіглося кілька причин, серед яких незвично тепла погода кінця жовтня, унікальний антициклон, що ніколи не спостерігався в цю пору року, та сезонне настання часу палити опале листя на городах.

Остання причина суто людська. Сотні тисяч українців, не зважаючи на заборони й певний моральний осуд, починають у цей період проводити у себе на городах ритуал спалення листя. Ця причина є ідеальним прикладом проблеми колективних дій.

Проблема викидів — це та сама проблема безбілетника, проблема добровільних внесків в касу взаємодопомоги чи громадська активність, аж до забруднення голосування включно. Коли особистий внесок у колективне добро може робитися, або ні, залежно від співвідношення вигод та витрат. Хоча всі чудово знають, що палити листя погано, що спалення спричиняє викиди в атмосферу, але особисті вигоди перевищують витрати на організацію вивезення чи перетворення листя на компост у себе на землі. На боці обмеження спалювання мораль, потенційний штраф, мізерний виграш в чистому повітрі у себе на ділянці, тобто ті речі, граничний дохід од яких стрімко зменшується зі збільшенням групи, що виробляє і споживає суспільних дібр. На боці продовження спалювання залишається вигода економічна та практична матеріальна та моральна безкарність через те, що у великій групі знайти й покарати спалювача зв’язано з певними труднощами. При цьому, якщо якась людина з альтруїстичних міркувань перестає спалювати особисто, то через її загалом мінімальну участь у забруденні нічого не виграє, але продовжуватиме зазнавати витрат, спричинених загальним спалюванням.

Ситуація, здається, патова. Її практично неможливо розв’язати на горизонтальному рівні індивідуальних дій. Бо, скажімо, чим більше альтруїстів братимуть на себе витрати, тим краще далі почуватимуть себе еґоїсти, зазнаючи менше морального та матеріального тиску. За їхній проїзд «зайцем» уже сплачено. І буде сплачено, незважаючи ні на що. Виходить, раціональна поведінка окремої особи це не додавати нічого до спільного виробництва суспільного добра, а продовжувати користуватися ним, спалювати в своє задоволення, продовжувати їздити «зайцем», витрачати соціальний капітал добровільних об’єднань, забруднювати своїм необізнаним голосом виборчі урни.

Проте спільний інтерес залишається в тому, щоб дихати разом чистим повітрям. «Як ви смієте!» — кричить у порожнечу колективної безвідповідальності за забруднення дівчинка з трибуни ООН до світових політиків, котрі останні в цьому ланцюжку споживачів колективного добра. Це теж технологія стимулювання. Проблему колективних дій можна розв’язувати в два способи, збільшуючи витрати окремого забруднювача: морального засудження, коли спалювач, «заєць» чи виборець-невіглас нестиме більші моральні витрати від своїх дій, та матеріального покарання, коли співвідношення матеріальних витрат та вигод стає не на користь забрудненню. Ідеологією та копійкою.

Утім, проблему колективних дій можна розв’язати тільки колективно.
 

October 22, 2019

Надто довгі руки держави

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 07:47

 
Нашумілу пісеньку про згорілу хату я почув ще в п’ятничному прямому ефірі каналу «1+1». Так, при нагоді я спокійно дивлюся будь-які розважальні передачі, добре розумію жарти «Кварталу», як і взагалі цей невибагливий пострадянський вірменсько-єврейський гумор, що вирощувався в кавеенівській індустрії, а в кінці нульових професіоналізувався в кілька окремих телевізійних проектів, на кшталт «Камеді-клаб», що деякий час намагався закріпитися і на українському ринку, «Бійцівського клубу», «Кварталу-95», «Дизель-шоу» та под. Професіоналізм у гуморі означає тримання певної планки якості, відбору поставлених на промисловий потік жартів для кінцевого споживача. Ба сам процес відбору смішних та несмішних виконавців і авторів це теж справжнє шоу — кілька таких телепроектів з журі та початківцями, переможці яких потім вливалися в різні колективи, можна пригадати.

Та навіть мене, давно звиклого до великохамства й сервільності «Кварталу», що завжди жартував тільки так, як сподобалося б власнику ефіру цього проекту, вразила аморальність виступу: «Горіла хата, палала, В Лондоні жінка плакала…» — співали про підпал будинку колишньої голови Нацбанку В. Гонтаревої. Планку відбору опустили вже зовсім, подумав я, і вирішив забути. Вибір теми для кепкування, хоч це буде найгостріша, найнетолерантніша та найаморальніша подача, це справа відносин приватного проекту та його аудиторії. Більше про це нема чого казати. Власники всього ланцюжка виробництва телепродукту відповідають гаманцем, це вже їхня справа, чи вгадали вони, чи вгодили своїм глядачам.

Скандал понеділка, коли ролик був викладений в мережу і його нарешті подивилися ті, хто «Квартал» взагалі не дивиться, але обурюється аморальністю, теж цілком зрозумілий. Таке обурення «не своїм» гумором добре лягло на політичний український розподіл. Запрацював трайбалізм, хамство почали виправдовувати та засуджувати вже за політичними мотивами. Ця реакція вже не надто цікава, хоча коментувати скандальний виступ стали на вищому урядовому рівні, що для будь-якого шоу означає величезний плюс.

Тільки під час цього скандалу я зі здивуванням дізнався, що у нас є фінансований державою хор. Це відкриття вразило мене значно більше, ніж хамський випад чи політична реакція обуреного суспільства. Виявляється, держава досі прямо фінансує певні колективи, щоб ті нас розважали культуркою. Якась неймовірна річ, що ніяк не вкладається в мої уявлення стосунків держави та суспільства. Виходить, добре, що скандал з хором імені Г. Верьовки на підспівці у хамів потрапив у центр уваги.

Глядацьке обурення тих, хто не дивиться шоу, набуло сенсу. Бо всі ми оплачуємо існування хору, а значить, несемо і свою відповідальність за все, що вони за наші гроші співають ротом. Вихід обурення мав би бути не в засудженні гумору приватних груп, а у відокремленні будь-яких виконавців од держави. Держава має фінансувати необхідні їй культурні проекти через незалежні, відкриті конкурси, тільки в цьому випадку знімаються питання якості, моральності тощо виконання.

Краще менше держави!

Картинка до запису далі…

October 20, 2019

Згадки одним рядком

Filed under: Інформація, Політологія, Різне — maksymus @ 09:34

 
Інколи хочеться висловити ставлення, але не вдаватися до розлогих пояснень, бо і так усе зрозуміло.

* * *

На вулицях Барселони сотні тисяч героїчних каталонців мирно відстоюють незалежність од лабетів іспанської монархії. Можна тільки вітати. Арешт і засудження обраних каталонських лідерів був величезною помилкою Мадріда, що суттєво погіршила позицію центральної влади в реґіоні. Незалежність Каталонії стала на крок ближче.

* * *

Туреччина вводить війська у Сірію, знищуючи бандитський курдський анклав, розгуляний під американським захистом. США вивели війська, не знаходячи для своїх курдських союзників доброго слова, вакуум влади заповнюється або росіянами і режимом Асада, або турками. Виводять звідти свої континґенти британці та французи. Хай як заламують руки ліві людожери в західних країнах, наводячи військову племінну організацію сірійських курдських бойовиків як лівоанархістський ідеал, турецьку військову операцію можна тільки вітати.

* * *

Проголошений продаж землі в Україні — давно очікувана подія. В принципі, неважливо, як продаватимуть. Якщо навіть, як картинно істерять популісти, просто всю землю віддадуть задарма іноземцям, олігархам, марсіанам, сам факт впровадження ринку землі піде на користь всім нам. Хай цей залишок феодалізму швидше залишиться в минулому.

* * *

Триває неприємна возня навколо «формули Штайнмайєра». Втім, тут нічого нового вже кілька років. Україна політично програла в той момент, коли були підписані Мінські угоди, далі можна тільки «різати кости». Попередньому уряду це вправно вдавалося, відтягуючи неуникненне, але в здатності теперішнього до вишуканих політичних ігор великі сумніви. Та під таким тиском з усіх боків це нікому не вдалося б робити нескінченно довго.

* * *
 

Веб-опитування про фонему Е для сайту «Ізборник». — Опитування триває…

 

October 19, 2019

Гості з минулого

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 16:50

 
Несподіваний норвезький серіал «Гості з минулого» (Beforeigners, 2019) в рамках програми міжнародного співробітництва американського телеканалу HBO.

За сюжетом в сучасну Норвеґію, як і в різні країни по всьому світу, якимось чином починають потрапляти гості з минулого. З різних періодів, од самого неоліту до високого XIX ст. В одній з серій автори побіжно дають оцінку кількості прибульців — п’ятнадцять тисяч на рік. Для сучасної країни це сущі дрібниці, перетравить без проблем, а втім життя змінюється кардинально. Нездатні адаптуватися до постіндустріального суспільства сидять на міських деревах, живуть таборами, доглядають худобу у висотках, практикують дикі ритуали й розваги. Групи прибульців стали розсадниками криміналу та незаконної торгівлі.

Подекуди триб життя прибульців приваблює нудьгуючих сучасників, їм наслідують, переймають звички, одяг та татуювання, вчать стару мову. В півлеґальних клініках навіть з’являється косметична послуга стирання всього, зв’язаного з сучасністю, щоб люди могли краще засвоїти принесені з минулого звички. Але гості приносять не тільки вбрання та стиль розваг. Приносять релігійну нетерпимість, розпалюють задавнені й давно розв’язані конфлікти. Хтось практикує язичницькі культи, а для когось нова назва Осло для праведного міста Християнія неприйнятна. Але ставлення приймаючих сучасників вищою мірою толерантне. Навіть назва «вікінґ» стає забороненим непристойним словом, замість нього потрібно вживати евфемізм «люди північного походження». Для прибульців включено механізм компенсаційної дискримінації; сюжет починається з виходу на поліцейську службу середньовічної жінки, котра закінчила академію, як початок програми адаптації.

Сучасна аналогія з міґрантами з диких країн абсолютно прозора. Вони саме так привозять з собою на нову батьківщину злочинність, нетерпимість, проблему неадаптованості до культури країни, що їх приймає. Автори знайшли чудовий політкоректний спосіб зняти серіал про іноземну імміґрацію, і старанно намагаються показати, як могли б з навалою прибульців впоратися з сучасними підходами, накреслити проблемні місця, що вже проявляються при цілком реальній інокультурній імміґрації. І це їм досить вдало вдається.

Та остання серія залишає глядача в передчутті війни. Деякі прибульці вирішують, що сучасність їм не подобається, і саме час розпочати хрестовий похід, з одного боку, та язичницький реванш, з другого. Інші вважають, що прибули крізь час не просто так, а з місією повернути розніжених сучасників до добрих старих суворих традицій. Силою повернути. Подивимося, чим розв’яжуть вузол проблем далі, якщо продовжать серіал на новий сезон.
 

October 16, 2019

Криза через неграмотність

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 10:31

 
У книзі «Економіка бідності» (2011) цьогорічних нобелівських лауреатів по економіці А. Банерджі та Е. Дюфло є цікава згадка про бразільський досвід переходу на електронне голосування. Схвалення авторів одержала заміна паперового бюлетеня, де виборець мав вписати прізвище кандидата, електронним, де від голосуючих, таким чином, вимагається значно менший рівень грамотності. Внаслідок переходу на нову систему голосування багатьом неписьменним бразільським біднякам була помітно полегшена участь у виборах, завдяки чому збільшилося число обраних їхніми голосами представників і, як наслідок, політики стали більш популістичними, полівішали та збільшили увагу до щедрих соціальних програм. Автори радіють поширенню виборчого права в світлі світової боротьби з бідністю, відмічаючи, наприклад, локальне покращення медичного забезпечення, хоча мали б жахатися загальним результатам для економіки країни, враховуючи національні вигоди та витрати.

Власне, безкінечна бразільська криза останніх років у багатющій південноамериканській країні це хороший приклад того, як неосвічені голоси легко захоплюються обіцянками політиків, а соціальні програми здійснюються за рахунок загального погіршення та залізання у борги, що перекладає кризу на майбутні покоління. Цього року після майже десятиліття кризи під лівим урядуванням з корупційними скандалами та імпічментами суспільна думка Бразілії помітно хитнулася вправо, для нового президента Ж. Болсонару світова преса не шкодує епітетів «правий демагог», «диктатор», «расист». Але це хитання від популістів до популістів теж не останньою мірою викликане тим, що до виборчих дільниць в результаті виборчої реформи початку 2000-х масово дісталися неграмотні. А там всього ж лише полегшили голосування.

З погляду основної ідеї епістократії — інструментального підходу до виборчої системи — для справжньої боротьби з бідністю треба було навпаки, відсторонювати від дільниць невігласів, нездатних не те що скласти виборчий тест, а просто написати прізвище кандидата. Це пішло б на користь усьому суспільству.
 

October 11, 2019

Тиждень відкладеного літа

Filed under: Життя, Подорожі, Розваги — maksymus @ 20:20

 
На вузький мальовничій вуличці південного містечка прочитав напис-графіті «Прокинься!». Внизу в простінках видно море, проглядають залишки стародавніх оборонних укріплень, око радують квітучі екзотичні дерева навколо, в неймовірному повітрі стоїть запах духмяної сосни, схожий на ладан. Це справді наче сон, у якому зовсім не хочеться прокидатися…

Хороший відпочинок на курортах це дуже непросте завдання. Треба мати свого роду туристичну жилку й авантюризм, неабияк тренувати вміння, щоб захотіти кудись їхати з нашого прекрасного Вічного Міста. Я таких не маю, тому останній раз виїжджав дуже, дуже давно. Але от цього року несподівано провів цілий тиждень в Іракліоні на Криті. Збіглося чимало обставин, серед яких не останьою треба згадати «безвіз», до впровадження якого як домосід я ставлюся загалом байдуже. Та саме спрощення бюрократичної мороки переважило багато сумнівів.

Крит подарував кілька неймовірних днів. Діючи більше навмання, по списку найвідоміших пам’яток-розваг острова, побував багато де. Не знаючи напевно, чого хочу, чи моря, чи руїн, чи активного відпочинку, чи кулінарних відкриттів, одержав усе разом. Відвідав кілька музеїв, древніх залишків мінойських «палаців» і венеціанських споруд, згорів на кількох пляжах, прогулявся по мальовничій багатокілометровій ущелині, пройшов узбережжям на поромі, спустився в печеру зі сталактитами, перепробував морської та моєї улюбленої молочної їжі, вперше в житті мав досвід занурення у віртуальну реальність в акваріумі, випробував імітацію землетрусу… Все це у відпочинковому, ненапружуючому режимі в різних кінцях острова. І при цьому зовсім не звертаючись до так званих «турів» у спеціальних групах; надзвичайно розвинута транспортна інфраструктура Криту й сучасні цифрові технології в кишені дозволяють це робити легко.

Незважаючи на довгий список уже побаченого, не менше принад залишилося на потім. Місцеві мешканці розробили їх на будь-який смак спеціально для заохочення відвідувачів. Щедрий клімат подарував для цього все можливе, але наявними природними дібрами ще треба було вміти скористатися, в чому неквапливі, мудрі середземноморці виявилися надзвичайно вправними. Завдяки їхній легкій вдачі туристи з усього світу повертаються додому щасливими. А це зовсім немало.
 
 


Руїни палацу в Фесті (Крит, жовтень 2019)

 

Powered by WordPress.com.