У Верховній Раді давно призабуте вже блокування трибуни. Вирішують одну з найважливіших проблем — продаж землі. В зіткненні інтересів провідних гравців вимальовується традиційно вже погане рішення, при якому певним групам будуть створені неприпустимі для вільного ринку преференції, а у програші залишаться саме ті, про кого популісти згадують найчастіше, — зубожілі безземельні селяни.
Проте це неважливо; тому селяни (і всі ми) і зубожілі, що обирають тих, кого обирають. Вітати треба сам факт продажу землі. Хай її негайно всю скуплять іноземці (чого, звісно, не станеться), хай гратимуться з правилами під себе великі холдинґи, сам крок до створення ринку землі в Україні це абсолютно вірне й давно очікуване рішення. Рішення, що запізнілося на півтори сотні років. Без вирішення земельного питання про жодний розвиток країни не може йтися.
Діаріуш або тиск слова 
Чомусь згадується класика понад сторічної давності, яка, на жаль, і досі актуальна:
Тепер уже кричать усі гуртом: “Домократи хочуть землю в нас одібрать та жидам оддать, — не попустимо!”
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=766&page=5
Comment by criticalthinkerua — November 13, 2019 @ 21:42
Джеймс Мейс почав одну свою роботу таким реченням: «Чи на щастя, чи на жаль, у XX столітті в Україні найвпливовішою ідеологією був соціалізм. Від перших спроб утворення політичних партій у наддніпрянській Україні на самому початку сторіччя, через визвольні змагання 1917–1922 рр. аж до краху СРСР, всі українські (і псевдоукраїнські) уряди в Наддніпрянщині були соціалістичними.»
Отак у людей, що працюють на землі, під красиві соціалістичні гасла про те, що хтось відбере, все і відібрали. Якусь зловісну привабливість у нашого населення мають такі ідеї.
Comment by maksymus — November 13, 2019 @ 21:57
Але, як помітили у Праві на владу, народ так і не доріс: https://youtu.be/_Y369pt4QUY?t=1237
Хоча зрозуміло, що ефективний власник буде заінтересований у довгостроковій родючості землі, а орендар може її виснажити та покинути. У підсумку помідори їмо турецькі.
Comment by drewndia — November 15, 2019 @ 07:16
У нас народ ні до чого не доріс. І це переконання поділяють навіть ті, хто живе прямо за рахунок цього народу. Цим займаються інститути і різні ініціативи. (Причому будь-які. Скажімо, взяти «Суспільне» телебачення. Перше, чим почали займатися, це культуртреґерством, ламаючи мову ведучих під якісь дивакуваті уявлення. Тепер, коли їм у бюджеті скоротили фінансування на кілька сотень мільйонів, це сприймається цілком нормально, — заслужили.) Це розумне переконання еліти в тому, що такий незрілий народ треба опікати, а сам народ з цим погоджується, виступає потужним опосередковуючим фактором при неналежній роботі демократії. Інакше у нас при кожних виборах відбувалася б якась катастрофа.
Comment by maksymus — November 15, 2019 @ 09:15
Найбільше вражають взаєовиключні параграфи. Вони одночасно хочуть, щоб землю не скупили за безцінь, але при цьому пропонують обмеження на кількість землі в одних руках, недопуск міжнародного інвестора, тобто штучно обмежуть попит.
Треба в Європейському суді судитись не з Україною, а з депутатами, які за стільки років не змогли впорядкувати продаж землі. Не може бути жодної причини, з якої людина не має права продавати свою землю.
Comment by drewndia — November 15, 2019 @ 20:13
На жаль, емоція державної власності як чогось, що належить кожному, непробивна. Вчора один з популістів криком кричав про те, що продавати землю це як продавати власність у Києві. Ви ж не хочете, щоб всю київську власність скупили? — запитував він риторично. Це при тому, що міські мешканці чудово володіють своєю нерухомістю, і житловий фонд давно у приватних руках, купується і продається.
Comment by maksymus — November 15, 2019 @ 20:39
Завжди цікавило, чому майбутні покупці — грошові мішки досі всю землю не орендують за великі гроші. Ну от не сходиться і все.
Comment by drewndia — November 17, 2019 @ 21:05