Застереження німецької правописної реформи

 
Про німецьку мовну реформу в нас майже не згадують. Як це вже заведено серед українських реформаторів, котрі обирають приємні й зручні приклади, навіть не намагаючись взяти до уваги чужі невдачі, згадують переважно в стилі «в них теж змінюють орфографії, ми не особливі». Мабуть, не особливі, якщо не вважати українською особливістю притаманне епігонство та вирішальну роль тимчасової політики, вмонтованої в орфографію.

Жодним чином не претендуючи на системний огляд німецької реформи, зауважу низку важливих, інколи повчальних моментів, що мали б бути уважно вивчені українськими реформаторами перед тим, як узагалі братися за редаґування правописного кодексу.

* * *

Наукові підстави. Якщо треба казати, чим відрізняється німецьке мовознавство від українського, то нічого не треба казати. Після Другої світової війни ідея реформи німецької орфографії не залишала науковців і освітян кількох німецькомовних країн. Хоча Гітлер, відкладаючи на потім «все, що не потрібно для війни», особисто зупинив правописну реформу рейхсміністра освіти оберґрупенфюрера Руста 1944-го року, дізнавшись про неї з газет, тінь нацизму ще довго висіла над німецькою мовою. Спроби зібрати конференції, щоб реформувати повернуті правила 1901 року, окремі написання і словник, відбувалися і в радянській зоні окупації (потім у НДР), і в ФРН, і в Швейцарії, і в Австрії. Протягом кількох десятиліть у багатьох офіційних рішеннях урядових, наукових та освітніх конференцій остаточним арбітром у разі сумнівів визначався авторитетний німецький словник «Дуден», що поміщав окремий розділ про граматичні труднощі.

Нарешті, 1980 року була створена Міжнародна робоча група з правопису, пропозиції якої обговорили на кількох конференціях у різних німецькомовних країнах. Наприкінці 1980-х Інститут німецької мови (IDS) у Маннгеймі одержав урядове замовлення на розробку наукової основи для нового правопису. Над завданням працювали відомі мовознавці Німеччини, Австрії та Швейцарії. На тему змін німецької орфографії було видано тисячі статей, проводилися численні конференції та широке громадське обговорення. 1988 року публіці були представлені основні пропозиції реформи, але негайне громадське несприйняття змусило Міністерство культури ФРН відкликати їх. Після об’єднання Німеччини на початку 90-х до питання мовної реформи знову повернулися на міжурядовому рівні. Міжнародна робоча група видала 1992 року проект нових правил. Після надзвичайно широкого фахового обговорення десятками груп у кількох країнах результат роботи був рекомендований на конференції у Відні 1994 року для ухвалення урядами німецьких країн.

З 1 червня 1996 року всі німецькомовні держави на урядовому рівні погодилися запровадити нові правила правопису, визначивши поетапний перехід на них у період з 1998-го по 2005-й. Науковці зробили свою справу, урядовці свою, а тепер починається найцікавіше.

Автори та видавці. В опозицію до мовної реформи стали провідні німецькі інтелектуали, автори та видавці. Адже реформа спершу втручалася не у що інше, як у відносини тих, хто пише, і тих, хто друкує. Урядова сфера могла міцно контролювати орфографічні норми дитячої літератури, що досить швидко перейшла на нові правила, видання офіційного характеру, але не могла дістатися до приватного сектору та подолати опір традиції.

На Франкфуртському книжковому ярмарку 1996 року понад сто представників інтелектуальної німецькомовної еліти, серед яких був нобелівський лауреат Ґюнтер Ґрасс, підписали декларацію учителя Фрідріха Денка з Баварії, яку варто навести повністю:
 

Франкфуртська декларація про реформу орфографії
 
Після публікації нового «Дудена» і після першого досвіду в школах, нарешті, можна більш точно проаналізувати зміст запропонованої правописної реформи, її наслідки для німецької мови й літератури, для вивчення німецької мови в країні і за кордоном, для нашої молоді, а також можна оцінити її масштаб та величезні витрати, що їх викличе ця пропозиція, якщо вона буде впроваджена.
 
З огляду на складну економічну ситуацію, реформа, яка не була потрібна у більшості випадків, може навіть призвести до погіршення ситуації і, крім правила про подвоєння ss, вплине лише на 0,05 відсотка пересічного тексту, але не має сумніву, що всі підручники, більшість енциклопедій, книги для дітей і молоді, а згодом і художня література, повинні бути перевидані (водночас старі публікації приховані або здані в макулатуру й «утилізовані»).
 
З нагоди Франкфуртського книжкового ярмарку 1996 року ми, нижчепідписані німецькі вчителі, учні та студенти, письменники, бібліотекарі, архівісти та історики, видавці, книгорозповсюджувачі, журналісти та любителі німецької мови й літератури, звертаємося до відповідальних політиків у Німеччині, Австрії та Швейцарії: реформа правопису, запропонована невеликою, в основному анонімною групою експертів, на впровадження якої буде витрачено мільйони людино-годин, що викличе десятиліття плутанини, яка завдасть шкоди репутації німецької мови й літератури в країні та за кордоном, а також коштуватиме декілька мільярдів дойчмарок, принесе небагато користі, і всім нам варто негайно зупинитися й залишитися з попередньою орфографією.
 
Франкфурт-на-Майні, 6 жовтня 1996 року

 
Згадка про анонімну групу експертів обурила провідних фахівців, котрі готували реформу багато років. Вони повчально пригадали оцим безвідповідальним писакам, що поважні науковці та урядовці офіційно зверталися до провідних літературних об’єднань з приводу реформи, але переважно не одержували відповіді. Вони висловили все те, що й можуть висловлювати наділені владою насильно змінювати мову, коли хочуть залишити право і далі не зважати на якихось обивателів за собою: «Проте незрозуміла „турбота про німецьку мову“ і тактика страху нікому не допоможе. Переглянутий німецький правопис означає, перш за все, усунення обмеженого числа існуючих винятків і протиріч при збереженні письмової традиції. Отже, це навіть не про написання в цілому, не кажучи вже про мову в усіх її аспектах. Орфографічні проблеми письменників є, мабуть, лише симптомом багатьох непорозумінь, що мають мало спільного з орфографією» (Відповідь на декларцію 1996 року). Пізніше один з членів урядової комісії, професор мовознавства Рудольф Хоберґ висловився проти того, щоб слово про орфографію мали всі бажаючі, це справа тільки філологів; якби преса не звертала уваги, ніхто б реформи й не помітив.

Така зверхня відповідь не могла задовольнити нікого. Негайно було подано до суду, але 1998 року федеральний Конституційний суд Німеччини постановив, що реформа законна. За кілька років ситуація конфлікту прояснилася. Всіма можливими урядовими каналами здійснювався потужний тиск на видавничу сферу, що був успішний у галузі підручників, дитячої та офіційної літератури. Проте багато авторів різко неґативно поставилися до реформи й наполягали на виданні своїх творів старою орфографією; тут реформа створила штучні конфлікти. Для видавців це означало нові ускладнення. У 1996-99 рр. було зафіксоване зниження показників книготоргівлі, проте дані не дозволяють напевно зв’язати це з реформою. 2000 року були проведені опитування, що засвідчили, що реформу підтримують тільки 10%, проти — 70%.

Відтепер не було єдиного словника, рекомендації «Дуден» і «Варіґ» відрізнялися; 2009 року дослідження виявили 350 розходжень, найбільше в написанні іншомовних слів. Обидва авторитетні словникові видання намагаються направити реформу у свій бік (скажімо, рекомендовані написання в «Дуден» виділяються жовим, «Варіґ» додержується погляду «одне слово — один правопис»). Більшість не зв’язаних з державою видавництв переходили на «хатні» системи орфографії. Провідне європейське видавництво «Зуркамп» відмовилося переходити на новий правопис; його видавець Зіґфрід Унзельд назвав реформу «в цілому зайвою, повною нерозв’язних протиріч, такою, що завдає шкоди», і заснував фонд для повернення до старої орфографії. Деякі видавництва залишали вибір за авторами. Заявили протест учителі: була організована ініціатива «Учителі проти реформи орфографії». Були створювані ініціативи, на кшталт «Ми за людський правопис!» Реформу правопису (Rechtschreibreform) називали реформою кривопису (Schlechtschreibreform). Подекуди проводилися місцеві референдуми. Завдяки федеративному устрою, деякі землі офіційно відмовлялися від реформи. Ускладнилося вивчення німецької іноземцями; японський ґерманіст Наойї Кімура зауважив: «тепер ніхто нічого не знає про правильний німецький правопис, і це може мати руйнівні наслідки для викладання німецької мови за кордоном».

Також заявили про несприйняття реформи деякі німецькі спеціалісти. 1998 року кілька сотень фахівців з мовознавства та літературознавства підписали заяву, що реформа не відповідає стану лінґвістичних досліджень, та закликали переглянути недосконалу орфографію, відкинуту переважною більшістю німецькомовних. Мовознавець Теодор Іклер емоційно описав реформу: «знищено, відбраковано, вигнано», «подібних втрат не було з часів Фрідріха». Він навіть видав свій «Нормальний орфографічний словник». На перший план реформа вивела не тільки філологічні проблеми, а й соціальні, історичні, педагогічні, культурно-історичні. Скажімо, після зміни орфографії деякі бібліотеки почали знищувати фонди, відправляючи старі видання в макулатуру; такі факти викликали резонанс у ЗМІ. Протести не допомагали, урядові рішення незмінні — німецький орднунґ! І владний тиск ніби почав давати результати: 2002 року проти реформи висловилися 56% опитаних. 2005 року 77% вважали реформу назначущою, а позитивно оцінили реформу 21%. Проте й досі проти реформи більшість населення.

Преса. Реформа втрутилася у відносини тих, хто друкує, і тих, хто читає. Через п’ять років після введення нового правопису стало очевидно, що реформа зазнає невдачі. На той час президент Федерального союзу німецьких учителів Йозеф Краус нарахував існування більше двадцяти різних варіантів орфографії на медійному ринку. Справді, там, де тиск держави завжди загалом невеликий, і де від додержання певних мовних норм залежить негайний прибуток чи втрати, у журналістському середовищі, опір реформі був найбільший. Літературні критики називали реформу «орфографічною катастрофою», медійні корпорації та провідні видання («Франкфуртер альґемайне цайтунґ», «Шпіґель», «Зюддойче цайтунґ», «Ді Вельт») поверталися до старих правил.

І через десять років після початку перехідного періоду серед противників реформи німецької орфографії залишалися провідні письменники, журналісти, діячі культури, політики. Проте урядовці продовжували проводити лінію тиску на німецькі суспільства, закріплюючи нову орфографію у все нових договорах і документах, до яких долучали не тільки німецькомовні країни, а й країни з німецькомовними меншинами. На момент офіційного закінчення перехідного періоду та очікуваного повного переходу неуспіх реформи став доконаним фактом. Тим не менш, 2004 на колеґії міністрів культури було вирішено продовжувати мовну реформу. Того ж року на Франкфуртському книжковому ярмарку декларацію проти нової орфографії повторили, до неї приєдналося кілька сотень людей.

Зрештою, 2006 року був створений спеціальний комітет з німецької орфографії, куди увійшли 38 експертів з п’яти країн. Ними був представлений третій переглянутий варіант орфографії, в якому багато в чому повернулися до попереднього написання. Компромісні нові-старі правила були більш сприйняті. Правописний хаос зменшився, проте створена реформою практика «хатніх» правописів нікуди не ділася. Нині мало які мас-медіа додержуються повністю всіх правил. З урядового боку ніхто не очікував, що реформа настільки затягнеться. З боку освіченої громадськості потребу реформи досі ставлять під сумнів, вважаючи необґрунтованою. Нерідко звучить думка про те, що урядам взагалі не треба втручатися в орфографію, здійснюючи контроль. Практичні наслідки реформи німецької орфографії унаочнили, що це далеко не тільки лінґвістична проблема, а й соціолінґвістична, ба навіть політико-економічна.

* * *

Порівнювати з українським випадком надзвичайно складно, настільки все різне. Науковий рівень обґрунтування, рівень відкритості підготовки, рівень учасників дискусій, рівень фінансової незалежності учасників, масштаб україномовного простору, нарешті. Навіть просто подивитися на те, на які проблеми наразилися під час мовної реформи в одній зі світових мов у провідних країнах світу зі значно сприятливішими вихідними умовами, в нас не здатні.
 
 

 
 
Див. також: про чеське реформування правопису, про радянське реформування російського правопису.