Діаріуш або тиск слова

September 17, 2018

Порівняння реформ

 
Між проваленою російською реформою 1960-х років та теперішньою українською можна зауважити багато зближень. І навряд чи зовсім уже випадкових, адже відбуваються вони по схожій схемі, мають подібний матеріал унормування. Найбільша відмінність — потужний мотив архаїзації та, відповідно, незрівнянно нижчий рівень обговорень сучасної української пропозиції, що переносить дискусії про унормування на рівень XIX ст.

Виклад перебігу й арґументів російської реформи початку 1960-х братиму з цікавої оглядової статті Арутюнова Е. В. Реформа русской орфографии и пунктуации 1960-х годов: неизвестные страницы истории // Сибирский филологический журнал. 2016. № 3 (текст). Далі подаватиму розлогі переклади цитат з цієї праці.

Отже, ідея реформувати російську орфографію виходила з владних структур. Проект готували кілька років, опублікували 1964 року. — Український проект правопису виходить од імені Міністерства освіти і науки України, його готувала призначена Кабінетом міністрів комісія три роки при інформаційному мовчанні.


Основною метою радянської реформи було спростити письмо, що звільняло б час для здобуття школярами виробничих спеціальностей, а зрештою, сприяло б економічному зростанню країни. — Цей модерністський економічний мотив нині повністю відсутній в пропозиціях української реформи. Думка про зв’язок правопису й економіки взагалі не звучала жодного разу в офіційних повідомленнях, навіть у супровідних дискусіях вона з’являється нечасто, тільки як побіжна критика витрат людино-годин на пошук різних варіантів в електронному вигляді та необхідність витрат на друк нових підручників і словників.

У 60-і рокі російські реформатори постановили розв’язати кілька завдань: 1) зекономити на навчанні російській мові; 2) забезпечити можливість практично кожному ціною незначних зусиль досягти нового, зниженого рівня грамотності; 3) переможно рапортувати про досягення найвищого рівня грамотності в країні; 4) створити умови для більш швидкого поширення російської мови в світі.

Політика й економіка радянського проекту зрозумілі. Український проект 2018 року ставить перед собою зовсім інші задачі. Економічний вимір, а також пропаґандистський вимір рапортування про успіхи освіти, взагалі не грають жодної ролі. Міркування про досягнення нового рівня грамотності та поширення української мови, що цілком зрозуміло, взагалі не спадають реформаторам на ум. Навпаки, саме критики реформи найчастіше зауважують, що найбільшою небезпекою втручання в мовну норму буде падіння привабливості розунормованої української, скорочення темпів поширення, різке, на роки чи десятиліття переходу падіння рівня загальної грамотності. Натомість українську реформу живлять дві основні романтичні підстави — відновлення елементів радянських правописів сторічної давнини, а також урахування окремих новітніх мовних явищ, що хоч якось нагадують архаїзацію.

Цілі російської реформи були оприлюднені в офіційній газеті органу Верховної Ради СРСР «Известия», в статті професора Єфимова. Видимість підтримки «знизу» забезпечила стаття Біргер у журналі «Русский язык в школе». Обидві статті не містили лінґвістичних арґументів, нарікали на заскладну орфографію, яка вбиває красномовство. (Дуже цікаво пригадати, що саме такі закиди висловлювали українські автори 20-х про правопис Скрипника.) Стаття в шкільному журналі була побудована по канонах радянської публіцистики: підкреслено важливість російської мови, процитовано Леніна про непотрібний для освіченої людини мотлох, але головне, противників заздалегідь затавровано яко «старообрядців», «консерваторів», «бюрократів».

Українська реформа була пояснена в офіційному повідомленні на сайті МОН України, де найбільшої ваги надали історико-політичним аргументам. Про можливих опонентів не згадано. Зате не бракувало таврування опозиції «консерваторів» у кількох публічних коментарях окремих членів комісії. Приємно відмітити, що важлива ритуальна роль радянських газетних і журнальних публікацій, що мала продемонструвати всенародну підтримку, в українській реформі вже не потрібна, і просто не була б зрозуміла. І офіційні публікації, і критичні статті нині з’являються в мережі, необмежені нічим. Зате з’явився новий небезпечний авторитарний мотив, що його публічно озвучила міністр освіти. Це мотив зверхнього пояснення, впевненість влади в тому, що противники нового проекту правопису просто не розуміють потрібності й користі реформи, що досить пояснити політику за допомогою інформування, як заперечення, викликані темнотою опонентів, зникнуть самі собою. Мало того, взагалі залишається за дужками дискусій головний політичний резон — гасло «Армія! Мова! Віра!» в розпочатій кампанії Президента України, коли реформа мови може в разі успіху подаватися як здобуте керівництвом відродження, поруч з іншими здобутками першого президентського терміну.

Під час російської реформи 1960-х був окреслений цілий комплекс проблем з правописом:

– лакуни кодифікації, нечіткість, неоднозначність діючих правил;
– завищені вимоги до рівня грамотності школярів;
– недостатні знання учителів про систему письма та його історію;
– проблеми, зв’язані з діалектною диференціацією російської мови;
– невиправданий акцент змісту шкільного курсу на орфографії, необхідність більше уваги приділяти стилістиці;
– недосконалість методики викладання.

 
На жаль, політичні підстави українського реформування заступають своїм величезним розміром більшість прихованих нині проблем. У проекті правопису 2018 навпаки, вводяться лакуни кодифікації, підкреслюється варіантність, пропонуються непродумані зміни в написання слів окремо й з дефісом, ніяк не виправдані попередньою практикою. Перед політичним мотивом відродження норм сторічної давнини відступає і діалектна диференціація, і стилістика, в яку проект подекуди незграбно втручається. Посилання на новітні явища не розкриваються окремо, але за коментарями членів комісії прозирає переконання, що треба в правописі враховувати поодинокі видання і незалежні медіа, що вже відмовилися від будь-якої норми.

Питання завищених вимог рівня грамотності взагалі не виникало в українському випадку. При тому, що відкритий диктант можуть написати без помилок тільки одиниці: «Радіодиктант національної єдності українською мовою написали без помилок 12 із понад шести тисяч учасників» (2015). Грамотність населення не додаватиме пропаґандистських балів українській владі, а тому залишається за межами дискусій.

Зрештою радянська влада відмовилася від реформи. Російський проект правопису 1960-х не задовольнив нікого. Одні вважали його не досить спрощуючим правила, другі, навпаки, надто радикальним. Відмінності породжували різні погляди на основи орфографії. Московська фонологічна школа пропонувала фонематичний принцип (проэкт, огурци, заец, варіативність на линие, на линии, предысторический, предисторический), Ленінградська фонологічна школа спиралася на морфологічний принцип, її представники заперечували радикальні спрощення й виступали за традиційну морфологію. Ця дискусія мала позитивним наслідком науковий прорив у дослідженнях російської орфографії.

Український проект не спирається на жодні наукові здобутки чи школи. Наприклад, навмання запропоновано проект привести під морфологічний принцип, а радість з індиком під історичний. Проривів у науковій сфері ждати не доводиться, коли позиції визначаються політикою. Одні вважають його надто обережним, другі звинувачують у радикальності. Осьовою розбіжністю виступає забута дискусія 20-х років, а не справжній стан мовної норми.

Російська дискусія 60-х виявила постфактум, що є набір пропозицій загалом підтриманих. При тому, що найбільшу увагу було приділено критиці неприйнятних, у тіні залишилося багато таких, що їх можна оцінювати як більш-менш прийнятні, принаймні, найменш критиковані:

1) дефісне написання пол- у всіх випадках;
2) нові правила написання великих літер;
3) правила переносу;
4) написання разом складних іменників з вице-, унтер- та под.
5) написання жури, брошура, парашут;
6) відмова від подвоєних приголосних в іноземних назвах.

 
Навряд чи випадково пропозиції українського проекту повторюють ці тодішні російські. Бо мотив порівняння з російською мовою, спрощене розуміння історії мови звучить надто часто. Серед основних, що в теперішніх обговореннях викликають найменшу увагу й критику (при тому, що її не бракує для інших, помітніших змін), написання пів окремо, великі літери в релігійних назвах, написання разом складних іменників, відмова від подвоєння к за традицією. Забавно, що при цьому українські реформатори не приховують бажання відштовхування від російської практики, хоча загалом повторюють російські ж міркування.

Головною причиною відмови від уже майже вирішеного спростачення в російській мові в 1960-х виявилася зміна влади, відставка Хрущова й намагання нового уряду стишити наслідки хрущовських реформ для радянського населення. Різкий перелам публікацій «за» і «проти» реформи 1960-х спостерігається в жовтні 1964-го, після чого почали з’являтися навіть розгромні статті, типові для радянської внутрішньої політики.

Цілком можливо, що українська реформа при очікуваній наступного року зміні влади та передбачуваній суспільній кризі повторить цей шлях. Для мене особисто після оголошення реформи 15 серпня стало дуже проблематично проголосувати за будь-яку владну партію чи кандидатів, прямо чи опосередковано відповідальних за збурення непродуманої реформи.

Російська дискусія 1960-х виявила багато проблем, що потребували наукових досліджень з орфографії, пунктуації і методики викладання.

· Як розв’язувати конфлікт між постійно еволюціонуючою живою мовою і потребою суспільства в стабільній офографії і пунктуації?
· Як часто потрібно змінювати правопис? Якою має бути процедура ухвалення рішень про зміни орфографії? Чи повинні зміни в принципі бути на законодачому рівні?
· Якою мірою орфографія і пунктуація повинні відбивати смислові нюанси, граматичні зсуви? Де межа диференціації засобами орфографії мовних явищ?
· Чи припустима орфографічна варіантність як норма? Чи не зашкодить знання про варіантність в орфографії і пунктуації авторитету норм правопису?
· Чи потрібні різні зведення правил: повний академічний і практично орієнтований (для редакторів, студентів, для школи)? Яким вимогам мають відповідати довідники з правопису?
· Чи необхідно і чи можливо встановити орфографічно-пунктуаційний мінімум для школи і створити на його основі критерій оцінки грамотності?
· Які механізми формування грамотності, на яких можна було б заснувати ефективну методику формування навичок письма?
· З якими специфічними проблемами стикаються носії діалектів при опануванні правопису? Як урахувати це в методиці викладання?

 
Відповідні проблеми для української мови, що стосуються планування й реформування мови, навіть не поставлені. Сподіватися, що політичні обговорення, зосереджені навколо норм сторічної давнини, приведуть до наукових висновків теж не випадає.
 
 
Див. також запис про масштабні соціолінґвістичні дослідження для реформи чеського правопису.
 

6 Comments »

  1. Та плюньте ви вже на той правопис :) Все одно нічого доброго з нього не вийде. Тим більш, в інформаційну епоху, коли можливість публікації стала загальнодоступною, перейматись правописом – це ознака архаїчного мислення :-)

    Comment by criticalthinkerua — September 17, 2018 @ 12:14

    • Це наче сказати, що в епоху гіперлупів перейматися правилами дорожнього руху не варто. Що треба мислити літаючими авто. Звісно, покарання за недотримання норм різне — слова це вітер, — але воно є і в такій ефемерній гуманітарній ділянці. Недоречна мовна реформа це як зміна нот у хоровому співі, розтягнута в часі, недоведена до всіх, частково суперечлива. Зрештою такий хор виглядатиме непривабливо, а це те, що єдине має значення.

      Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 12:23

      • В тому-то й річ, що метафора хорового співу була доречною, коли вся друкована продукція контролювалась незначним прошарком людей (офіційною цензурою як в СРСР, чи порівняно нечисленною елітою в демократичніших суспільствах). Зараз же всі можуть бути самі собі авторами, якщо проводити музичні аналогії, то хтось ходить на рок-концерти, хтось – у філармонію, ще хтось – на фольк-фестивалі, і це не єдиний хор, а світи, які майже не перетинаються.

        Comment by criticalthinkerua — September 17, 2018 @ 13:15

        • Навпаки, тепер метафора хору навіть більш доречна. Єдність українського мовного простору не тримається стінами чи примусом, нічим, окрім певної суспільної домовленості про цю єдність. Причому зовсім не офіційної домовленості. (Скажімо, нині офіційно чинна третя редакція правопису, але загалом усі «співають» за четвертою, а тут є певні відмінності.) Якщо люди виходять з хору, співаючи своїх пісень, то виходять із спільного простору в ті партикулярні світи, що майже не перетинаються. Оце майже і забезпечує леґітимний, визнаний загалом Український правопис, завдяки якому, незалежно одна від одної хорові групи разом належать до великого національного простору, одного хору. Єдині зафіксовані мовні норми забезпечують однакові вихідні умови, щоб незалежно люди могли приходити до однакових варіантів «співу», а отже, мати можливість порозумітися в потрібних ситуаціях.

          Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 14:04

          • Так отож, за умов коли в сучасному суспільстві поведінка дедалі більше регулюється неформальними приписами, варто перейматись радше модою, ніж офіційним прописуванням норм. На жаль, не знаю досліджень, які б показали, яка частка опублікованих за останні кілька років текстів вийшли на ресурсах, для яких правопис не обов’язковий (блоги, приватні сайти і видавництва тощо). Не здивуюсь, якщо ця частка виявиться вищою, ніж частка текстів, при створенні яких змушені дотримуватись правопису (підручники, документи державних установ тощо).

            Comment by criticalthinkerua — September 17, 2018 @ 15:15

            • Офіційний, формальний правопис лежить перед модою. Для мене надзвичайно важливою є та обставина, що недотримання правопису відбувається відносно норми, з існуванням якої всі так чи так мусять мати справу, а не довільним чином.

              Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 16:22


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: