Перенесено із ЖЖ-спільноти sociolingvistik.
За посиланням на обговорення фемінітивів у спільноті ua-etymology вийшов на цікаву фактичним матеріалом статтю А. М. Архангельської («Мовознавство», 2014, № З). Сама автор схиляється до поширення фемінитивів, через це цитата з мого запису, згаданого у статті, помилково була зарахована на користь мовних інновацій. Попри це, в першій описовій і оглядовій частини чудово зафіксовано теперішній стан дискусій, поширення фемінітивів у словниках, цікаво розглянуто варіанти новотворів, накреслено основні обґрунтування змін і проблемні моменти.
Значно цікавішою є друга частина, де наведено результати опитування:
Опитування свідомо було проведене
головним чином серед студентів вищих навчальних закладів західного, центрального
і східного регіонів України (вік респондентів від 18 до 25 років), оскільки
саме студентська молодь є найвідкритішою до подібного роду мовних
змін. Загальна кількість опитаних студентів — 552 особи (далі — студенти).
Окремі групи респондентів становлять слухачі Національної академії державного
управління при Президентові України м. Києва (НАДУ) — державні службовці
(36 осіб; далі — державні службовці) та представники різних вікових категорій,
серед яких — викладачі ВНЗ, вчителі, журналісти, підприємці тощо (88
осіб; далі — інші). Загалом в анкетуванні взяли участь 676 респондентів.
Анкетування мало на меті виявити та узагальнити громадську думку щодо
доцільності функціонування в українському мовленні новітніх фемінативів […]
На жаль, розподіл респондентів за статтю
виявився з незалежних від нас причин нерівномірним — навіть на негуманітар-
них та деяких гуманітарних спеціальностях вишів (математика, прикладна лінгвістика,
фізична культура тощо), де мали б бути активно представлені чоловіки,
студенток виявилося значно більше, ніж студентів: 450 осіб жіночої статі проти
102 осіб чоловічої. Не є цілком рівноцінним і співвідношення кількості опитаних
за регіонами: західний регіон — 293 студентки та 75 студентів, центральний
регіон (з урахуванням групи слухачів НАДУ; усі 36 — жінки) — 111 осіб жіночої
статі та 6 осіб чоловічої, східний регіон — 82 особи жіночої статі та 21 особа
чоловічої статі. Кількісно виваженішим виявилося співвідношення за статтю в
групі інші — 52 жінки та 36 чоловіків […]
На перше запитання анкети «Чи вважаєте Ви, що в новій українській мові жінка також має мати спеціальне жіноче найменування за посадою, родом діяльності, соціальним статусом (хірургиня, продавчиня, фотографиня, професореса, політоложка, теоретикиня, соціологиня, мовознавка, мовкиня тощо)?» 50 реакції
були такими. Студенти західного регіону: «так» — 22,5 % жін. та 16 % чол.,
«ні» — 69 % жін. та 77,3 % чол., «не визначилися» — 8,5 % жін. та 6,7 % чол.;
центрального: «так» — 17,3 % жін. та 0 % чол., «ні» — 79 % жін. та 100 % чол.,
«не визначилися» — 4 % жін. та 0 % чол.; східного: «так» — 6 % жін. та 9,5 % чол.,
«ні» — 91,5 % жін. та 90,5 % чол., «не визначилися»— 2,5 % жін. та 0 % чол. Державні
службовці: «так» — жодної позитивної реакції, «ні» — 100 % жін., «не визначилися» — жодної позитивної реакції. Інші: «так» — 21 % жін. та 8,3 % чол.,
«ні» — 71 % жін. та 78 % чол.), «не визначилися» — 8 % жін. та 14 % чол.
Як бачимо, саме західний регіон показав найвищий відсоток як позитивного
ставлення до фемінізованих статусних найменувань жінки, так і невизначеності
щодо потреби в них. Найбільше респондентів-студентів, які не бачать необхідності
в таких найменуваннях, — на сході України; серед державних службовців
тут маємо стовідсотковий показник. Загалом із 676 опитаних 95 жінок (18 %) та
17 чоловіків (12 %) вважають, що жінка повинна мати спеціальне фемінізоване
найменування, 409 жінок (76 %) та 111 чоловіків (80,5 %) — що в ньому немає
необхідності, «не визначилися»— 34 (6 %) і 10 (7,5 %) респондентів відповідно.
На друге запитання анкети «У сучасному українському мовленні (особливо в засобах масової інформації) широковживаними є фемінативи нардепка, політологиня, професориня, продавчиня, філософка, фотографеса, керманичка тощо. Чим, на Вашу думку, викликана їх поява?» відповіді були такими (51 – Відповідь на це запитання потенційно передбачала можливість одночасно кількох
реакцій з боку респондента).
[…]
За результатами опитування переважна більшість уважає появу таких найменувань
жінки даниною моді на їх уживання в публічному мовленні (263 жін. —
49 % та 60 чол. — 43,5 %). На другому за значущістю місці для студентів стало
прагнення жінок до рівноправ’я (144 жін. — 32 % та 37 чол. — 36 %), у той час
як для держслужбовців (19 жін. — 53 %) та інших (14 жін. — 39 % та 14 чол. —
39 %) таким чинником стала дерусифікація. На останньому місці за мірою важливості
чинника опинилася в усіх групах опитаних особлива повага до жінки в
українському суспільстві.
На третє запитання «Як Ви ставитеся до активного вживання таких назв особи жіночої статі в сучасному українському мовленні?» 52 респонденти відповіли так.
[…]
За отриманими даними, респонденти ставляться до активного вживання новітніх
фемінізованих назв жінки переважно негативно: серед студентів реакції
«цілком негативно» й «скоріше негативно» становлять 58 % серед жінок і 61 %
серед чоловіків; у держслужбовців ця частка становить 61 %, у категорії інші —
58 % жін. і 69 % чол. Загалом позитивно («цілком позитивно» й «скоріше позитивно») ставляться до вживання неофемінативів серед студентів 33 % жін. та
31 % чол. Найвищий відсоток загального позитивного ставлення до таких одиниць
виявив аналіз анкет студентів НУЛП — 61 % жін. і 66 % чол., найнижчий
— студенток ПНГГУ (10 %). Найбільшу частку студентів, які «не визначилися
» зі ставленням до цього явища, показав ЛНУ/Ф (21,5 % жін. і 14 % чол.),
найбільшу кількість студенток — РІС (23 %). У державних службовців загальне
позитивне ставлення зафіксоване загалом у 14 % респонденток, загальне негативне
—у 61 %, «не визначилися» у ставленні до явища 25 опитаних. У групі інші
співвідношення таке: загальне позитивне ставлення («цілком позитивно» й
«скоріше позитивно») виявили 27 % жін. і 22 % чоловіків, загальне негативне
(«цілком негативно» й «скоріше негативно») — 58 % жін. і 69 % чол.
Із 538 опитаних осіб жіночої статі 45 (8 %) ставляться до явища «цілком негативно
», 118 (22 %) — «скоріше позитивно», 67 (12,5 %) — «цілком негативно
», 245 (45 %) — «скоріше негативно», 63 (12 %) особи жіночої статі «не визначилися
» зі ставленням. Із 138 опитаних осіб чоловічої статі 11 осіб (8%)
ставляться до активного вживання фемінативів «цілком позитивно», 29 (21 %)
— «скоріше позитивно», 33 (22 %) — «цілком негативно», 55 (40 %) — «скоріше
негативно», «не визначилися» — 11 (8 %). Таким чином, загалом позитивно
оцінюють уживання неофемінативів у сучасному мовленні 30 % жінок і 29 %
чоловіків, загалом негативно — 58 % жінок і 62 % чоловіків. Таких, що не визначилися
зі ставленням, серед жінок — 63 особи (12 %), серед чоловіків — 11
(8 %).
Відповіді на четверте запитання анкети «Чи вживаєте Ви у своєму мовленні нові назви осіб жіночої статі?» 53 були такими:
а) відповідь «так, уживаю, адже їх уживають і інші» обрали серед студентів
західного регіону 13 % жін. і 15 % чол., центрального — 7 % жін. і 0 % чол.,
східного — 11 % жін. і 14 % чол.; державні службовці — 8 %; інші — 6 % жін. і
З % чол.;
б) «так, уживаю свідомо, адже це характерна властивість української мови»:
студенти західного регіону — 15 % жін. і 13 % чол., центрального — 7 % жін. і
0 % чол., східного — 4 % жін. і 0 % чол.; державні службовці — 0 %; інші —
11 % жін. і 8 % чол.;
в) «ні, не вживаю, віддаю перевагу традиційним позначенням жінки формою
чоловічого роду»: студенти західного регіону — 54 % жін. і 45 % чол.,
центрального — 67 % жін. і 66 % чол., східного—47 % жін. і 52 % чол.; державні
службовці — 43 %; інші — 65 % жін. і 56 % чол.;
г) «ні, не вживаю свідомо, бо вважаю абсурдними і неестетичними»: студенти
західного регіону — 19 % жін. і 27 % чол., центрального — 20 % жін. і
34 % чол., східного — 38 % жін. і 33 % чол.; державні службовці — 51 %;
інші — 17 % жін. і 33 % чол.
Таким чином, серед студентів уживання неофемінативів, зокрема й свідоме,
засвідчене серед осіб жіночої і чоловічої статі в однаковій кількості — по 23 %
відповідей, невживання, зокрема й свідоме, серед осіб жіночої статі — у 77,5 %
випадків, серед осіб чоловічої статі — у 86 % випадків. Найвища частка свідомого
вживання особами жіночої статі новітніх назв жінки засвідчена в анкетах
студентів НУЛП (24 % жін.) та РІС (23 % жін.), найнижча — 0 % жін. — у студентів
ЖДУ. Цікаво, що низьку частку свідомого вживання студентками фемінізованих
жіночих назв показали ПНПУ — 2%, ЛНУ/Шевч. — 5%, РІС — 1 %, НаУОА — 7 %. Найвища частка осіб жіночої статі, які у вживанні віддають
перевагу традиційним мовним позначенням жінки, — у РДГУ (67 %) та КНУ
(66 %). Серед осіб чоловічої статі найвищий відсоток показав ЛНУ/Фр. — 59 %.
Державні службовці (92 % жін.) не вживають, зокрема й свідомо, подібних фемінативів;
інші не вживають таких одиниць у своєму мовленні 84 % жінок і 89 %
чоловіків, натомість свідомо вживають 11 % осіб жіночої і 8 % осіб чоловічої
статі.
У цілому серед усіх опитаних жінок уживають неофемінативи у своєму мовленні
114 осіб (21 %), не вживають 424 особи (79 %), 18 з усіх опитаних чоловіків
(21 %) уживають такі одиниці у своєму мовленні, 79 % (110 осіб) не вживають.
П’яте запитання складалося з двох частин: «Як, на вашу думку, ставляться до вживання таких назв самі жінки; самі чоловіки». Отримано такі відповіді: студенти
західного регіону вважають, що самі жінки ставляться до вживання таких
назв «цілком позитивно» — 13 % жін. і 12 % чол., «скоріше позитивно» — 34 %
жін. і 37 % чол.; «цілком негативно» — 5 % жін. і 4 % чол., «скоріше негативно
» —29 % жін. і 23 % чол., «не визначилися»—20 % жін. і 24 % чол. Чоловіки,
на їхню думку, ставляться до вживання таких назв: «цілком позитивно» — 5 %
жін. і 11 % чол., «скоріше позитивно» — 22 % жін. і 12 % чол., «цілком негативно
» — 6 % жін. і 12 % чол., «скоріше негативно» — 30 % жін. і 40 % чол., «не
визначилися» — 37 % жін. і 25 % чол.
У центральному регіоні переконані, що самі жінки ставляться до вживання
таких назв: «цілком позитивно» — 3 % жін., 0 % чол., «скоріше позитивно» —
32 % жін. і 34 % чол., «цілком негативно» — 4 % жін. і 0 % чол., «скоріше негативно
» — 32 % жін. і 51 % чол., «не визначилися» — 30 % опитаних жінок і 17 %
чоловіків. Натомість чоловіки ставляться до таких назв: «цілком позитивно» —
1 % жін., 0 % чол., «скоріше позитивно» — 13 % жін. і 17 % чол., «цілком негативно
» — 4 % жін. і 66 % чол., «скоріше негативно» — 31 % жін. і 34 % чол., «не
визначилися» — 51 % жін. і 0 % чол.
У східному регіоні вважають, що самі жінки ставляться до таких назв: «цілком
позитивно» — 7 % жін. і 14 % чол., «скоріше позитивно» — 10 % жін. і 38 %
чол., «цілком негативно» — 1 % жін. і 5 % чол., «скоріше негативно» — 51 %
жін. і 5 % чол., «не визначилися» — 30,5 % жін. і 38 % чол. Чоловіки: «цілком
позитивно» — 0 % жін., 9,5 % чол., «скоріше позитивно» — 13 % жін. і 19 %
чол., «цілком негативно» — 18 % жін. і 0 % чол., «скоріше негативно» — 29 %
жін. і 57 % чол., «не визначилися» — 39 % жін. і 14 % чол.
На думку державних службовців, самі жінки ставляться до таких назв: «цілком
позитивно» — 0 %, «скоріше позитивно» — 11 % жін., «цілком негативно
» — 17 % жін., «скоріше негативно» — 33 % жін., «не визначилися» — 40 %
опитаних. Чоловіки: ставляться «цілком позитивно» — 0 %, «скоріше позитивно
» — 11%, «цілком негативно» — 17 %, «скоріше негативно» — 31 % жін., «не
визначилися» — 41 % опитаних.
Інші: самі жінки сприймають фемінізацію «цілком позитивно» — 8 % жін. і
0 % чол., «скоріше позитивно» — 19 % жін. і 19 % чол., «цілком негативно» —
6 % жін. і 3 % чол., «скоріше негативно»—44 % жін. і 36 % чол., «не визначилися
» — 23 % жін. і 42 % чол. Чоловіки ставляться до новітніх фемінативів: «цілком
позитивно» — 4 % жін. і 0 % чол., «скоріше позитивно» — 8 % жін. і 25 %
чол., «цілком негативно» — 13,5 % жін. і 5,5 % чол., «скоріше негативно» —
33 % жін. і 47 % чол., «не визначилися» — 42 % жін. і 22 % чол.
49 серед опитаних жінок (9 %) та 12 серед чоловіків (9 %) вважають, що самі
жінки ставляться до таких найменувань «цілком позитивно», «скоріше позитивно» — 145 жінок (27 %) та 45 чоловіків (33 %), «цілком негативно» — 28 жінок
(5 %) та 5 чоловіків (4 %), «скоріше негативно» — 185 жінок (35 %) та 34 чоловіки
(25 %), «не визначилися» — 131 жінка (25 %) та 42 чоловіки (ЗО %).
Таким чином, за даними анкетування, «за» і «проти» самих жінок щодо фемінізованих
назв практично врівноважене: загалом позитивне — 36 % жін. і
40 % чол., загалом негативне — 40 % жін. і 28 % чол. Вивчення думки всіх опитаних
щодо ставлення до цього явища чоловіків показало таке: 21 % жінок і
22 % чоловіків уважають його загалом позитивним, 39 % жінок і 55 % чоловіків
— загалом негативним. Високий відсоток становить кількість тих, хто не
зміг відповісти, як ставляться до фемінізованих назв самі жінки — 25 % жін. і
30.5 % чол., як ставляться чоловіки — 40 % жін. і 22 % чол.
Шосте запитання звучало так: «Новітні назви жінки на зразок філософеса, теоретичка, мерка, шефиня, біологиня, вождиня, філоложка, фразеологиня, політичка, держсекретарка, канцлериня, міністреса, професориня і т. ін.», на вашу думку:
а) «підвищують суспільний статус жінки» — цю відповідь обрали: студенти
західного регіону — 13 % жін. і 15 % чол., центрального — 5 % жін. і 0 % чол.,
східного — 4 % жін. і 19 % чол.; державні службовці — 0 %; інші — 10 % жін. і
5.5 % чол.;
б) «принижують суспільний статус жінки, демонстративно вказуючи її
стать»: студенти західного регіону — 27 % жін. і 33 % чол., центрального —
17 % жін. і 17 % чол., східного — 25 % жін. і 24 % чол.; державні службовці —
72 %; інші — 40 % жін. і 28 % чол.;
в) «жодним чином не впливають на суспільний статус жінки»: студенти західного
регіону — 60 % жін. і 52 % чол., центрального — 73 % жін. і 83 % чол.,
східного — 71 %жін.і57 % чол.; державні службовці — 28 %;інші—41 %жін.
і 67 % чол.
Загалом 50 серед усіх опитаних жінок (9 %) і 17 серед чоловіків (12 %) вважають,
що такі назви підвищують статус жінки; 160 жінок (30 %) і 41 чоловік
(30 %) — принижують її; 328 жінок (61 %) та 80 чоловіків (58 %) — такі назви
жодним чином не впливають на суспільний статус жінки. Остання думка виразно
переважає, проте державні службовці (26 серед 36 опитаних жінок, 72 %) вважають
такі назви принизливими для жінки.
Сьоме запитання (54 Запитання передбачало можливість вибору кількох із запропонованих назв особи жіночої статі) покликане було з’ясувати, яким (із запропонованих) назвам жінки (фемінізованим чи нефемінізованим) респонденти віддали б перевагу, говорячи про жінку у схвальному контексті. Серед студентів західного регіону
перше місце в рейтингу прийнятних для такого контексту назв посіли
номінанти професор (77 % жін. та 80 % чол.), міністр (82 % жін. і 80 % чол.),
філософ (76 % жін. і 84 % чол.), друге — професорка (20 % жін. і 16 % чол.),
міністерка (13,5 % жін. і 4 % чол.), міністра (6 % жін. і 11 % чол.), філософиня
(21 % жін. і 5 % чол.), третє — професориня (7 % жін. і 1 % чол.), міністриня
(8 % жін. і 1,5 % чол.), філософка (3,5 % жін. і 3 % чол.). З усіх опитаних студентів
західного регіону 2 % жін. і 3 % чол. обрали для схвального контексту но-
мінант професорша, 1,5 % жін. — професорова, 1 % жін. — професореса, 0,5 %
жін. — професориця; 3 % жін. і 5 % чол. — міністерша, 1,5 % жін. і 3 % чол. —
міністреса’, 3,5 % жін. і 3 % чол. — філософеса, 2,5 % жін. і 1 % чол. — філо-
софша, 2 % жін. і 1 % чол. — філософиця. На номінант філософиса не отриманожодної позитивної реакції серед жінок, на професориса та професориха — жодної
реакції з боку всіх опитаних.
Студенти центрального регіону: на першому місці — професор (88 % жін. і
100 % чол.), міністр (88 % жін. і 100 % чол.), філософ (85 % жін. і 100 % чол.),
на другому — професорка (16 % жін. і 17 % чол.), міністриня (9 % жін. і 0 %
чол.), філософиня (2 %жін.і 17 % чол.), на третьому—професориня^ %жін.і
0 % чол.), міністерка (4 % жін. і 0 % чол.) та філософеса (3 % жін. і 0 % чол.).
Окремі позитивні реакції з боку жінок отримали номінанти міністреса та мініс-
терша (1 % кожен). Жодної позитивної реакції не отримали номінанти профе-
сориця, професореса, професорша, професориха, професорова, міністра, філо-
софка, філософиса, філософиця, філософша.
Студенти східного регіону: на першому місці — професор (93 % жін. і 97 %
чол.), міністр (97 % жін. і 91 % чол.), філософ (95 % жін. і 81 % чол.), на другому
— професорша (3 % жін. і 14 % чол.), міністерка і міністерша (1,5 % жін. і
5 % чол.), філософиса (1,5 % жін. і 9,5 % чол.), на третьому — професорка (7 %
жін. і 5 % чол.), філософиня (6 % жін. і 5 % чол.), філософиса (1,5 % жін. і 9,5 %
чол.). Лише окремі реакції засвідчені у професориня, міністра, міністриня (по
1,5 % жін.), філософиня (9,5 % чол.), філософша (5 % чол.), жодної реакції не
отримали номінанти професориця, міністреса, філософка, філософеса.
Держслужбовці: перше місце — професор (86 % респонденток), міністр
(100 %), філософ (95 %), друге — професорка (14 %), філософиня і філософеса
(по 3 %). Жоден інший номінант для схвального контексту не обрано. Інші: на
першому місці професор (81 % жін. і 89 % чол.), міністр (90 % жін. і 95 % чол.),
філософ (85 % жін. і 95 % чол.), на другому—професорка (32 % жін. і 8 % чол.),
міністриня (6 % жін. і 3 % чол.), філософиня (15 % жін. і 5,5 % чол.), на третьому
— професорша (2 % жін. і 3 % чол.), міністреса (4 % жін. і 3 % чол.). Окремі
реакції отримано на філософеса, міністерка (по 4 % жін.) професориня, професореса,
міністра, філософка (по 2 % жін.), філософиса (3 % чол.). Інших но-
мінантів для схвального контексту обрано не було.
Таким чином, у групі номінантів професор, професорка, професориця, професориня,
професореса, професориса, професорша, професориха, професорова
серед усіх опитаних голоси розподілилися так: професор — 438 жін. (81 %) і 100
чол. (73 %), професорка — 92 жін. (17 %) і 17 чол. (12 %), професориня — 24
жін. (4,5 %) та 1 чол. (1 %), професорша — 9 жін. (2 %) та 5 чол. (4 %). Менше
відсотка респондентів обрали інші назви.
У групі номінантів міністр, міністра, міністриня, міністерка, міністреса,
міністерша 467 жінок (87 %) та 119 чоловіків (87 %) обрали номінант міністр,
міністерка — 45 жінок (8,5 %) та 4 чоловіки (3 %), міністриня — 35 жінок
(6,5 %) та 2 чоловіки (1,5 %), міністра — 19 жінок (4 %) та 8 чоловіків (6 %),
міністерша — 11 жінок (2 %) та 5 чоловіків (3,5 %). Інші номінанти — сумарний
відсоток чоловічих і жіночих голосів — 3 %.
У групі філософ, філософиня, філософка, філософеса, філософиса, філософиця,
філософша голоси розподілилися так: філософ (82 %) 443 жінок та (87 %)
120 чоловіків, філософиня — 85 жінок (16 %) та 8 чоловіків (6 %), філософеса
— 14 жінок (10 %) та 2 чоловіки (1 %), філософка — 11 жінок (2 %) та 2 чоловіки
(1 %). Інші номінанти отримали до 2 % голосів.
Більш відкритими до експериментування з фемінативами у схвальному контексті,
як бачимо, виявилися студенти західного регіону. Проте очевидно, що у
схвальному контексті респонденти віддають виразну перевагу нормативним на
сьогодні мовним засобам позначення особи жіночої статі.
Восьме запитання мало на меті з’ясувати пріоритети респондентів щодо вживання фемінізованих і нефемінізованих назв у протилежному — несхвальному — контексті. За даними анкет студентів західного регіону, на першому
місці в рейтингу потенційно несхвальних назв — політичка (66 % жін. і 47 %
чол.), директориха (38 % жін. і 21 % чол.), педагожка (44 % жін. і 40 % чол.), на
другому — політик (20 % жін. і 47 % чол.), директорша (33 % жін. і 21 % чол.),
педагог (36 % жін. і 39 % чол.); на третьому — політикеса (10 % жін. і 13 %
чол.), директор (17 % жін. і 29 % чол.), педагогша (22 % жін. і 7 % чол.). Далі перевагу
надано фемінативам політикиня (9 % жін. і 15 % чол.), директорка (14 %
жін. і 13 % чол.), директориця (12 % жін. і 11 % чол.) педагогиця (14 % жін. і
16 % чол.). З більшими чи меншими відсотками (менше 10 %) у рейтингу виявилися
задіяними всі запропоновані номінанти-фемінативи.
Центральний регіон: перше місце — політичка (75 % жін. і 34 % чол.), директорша
(53 % жін. і 51 % чол.), педагожка (33 % жін. і 51 % чол.); друге —
директориха (43 % жін. і 51 % чол.), педагогша (40 % жін. і 34 % чол.); третє —
політикеса (13 % жін. і 34 % чол.), директориця (11 % жін. і 17 % чол.), педагог
(23 % жін. і 17 % чол.). Далі йдуть фемінативи політик (16 % жін. і 17 % чол.),
директорией (7 % жін. і 17 % чол.), педагогиця (21 % жін. і 17 % чол.), педагогиня
(10 % жін. і 17 % чол.). Інші номінанти не перейшли десятивідсотковий бар’єр.
Східний регіон: перше місце — політичка (70 % жін. і 67 % чол.), директорша
(67 % жін. і 19 % чол.), педагогша (30 % жін. і 48 % чол.); друге — політик
(23 % жін. і 29 % чол.), директорией (10 % жін. і 48 % чол.), педагожка (37 %
жін. і 15 % чол.); третє — політикиня (7 % жін. і 5 % чол.), директор (15 % жін. і
29 % чол.), педагог (19,5 % жін. і 38 % чол.). Далі — директориха (28 % жін.),
директорка (12 % жін), педагогиця (15 % жін.), педагогиня (14 %) жін. Усі інші
номінанти були обрані респондентами, проте становили незначний відсоток
(менше 10%).
Державні службовці: на першому місці — політичка (77 % жін.), директориха
(45 %), педагожка (42 %); на другому — політик (14 %), директорша
(22 %), педагогиня (20 %); на третьому — директориця (14 %), педагогеса і педагог
(по 14 %). Наступну сходинку посіла назва педагогиця (11,5 %). Усі інші
номінанти не набрали більше 10 % «голосів». У групі інші: на першому місці —
політичка (54 % жін. і 54 % чол.), директорша (31 % жін. і 42 % чол.), педагожка
(27 % жін і 31 % чол.); на другому — політик (25 % жін. і 22 % чол.), директориха
(42 % жін і 19,5 % чол.), педагогиця (33 % жін. і 22 % чол.); на третьому
— політикиня (17 % жін і 22 % чол.), директор (25 % жін. і 17 % чол.), педагогша
(27 % жін. і 22 % чол.). На наступних щаблях у своїх групах опинилися політикеса
(17 % жін і 8,5 % чол.), директориця (19 % жін. і 22 % чол.), педагог
(29 % жін. і 22 % чол.), педагогиня (14 % жін. і 22 % чол.).
Загалом пальму першості серед потенційно несхвальних назв жінки з-поміж
усіх запропонованих отримав номінант політичка (67 % жін. і 52 % чол.). У першій
групі номінантів політик, політичка, політикеса, політикиня лідирує зі значним
відривом фемінатив політичка (362 жін. — 67 %) та 72 чол. — 52 %), на другому
місці — політик (108 жін. — 20 %) і 37 чол. — 27 %), на третьому —
політикиня (57 жін. — 9 % і 22 чол. — 16 %). У групі номінантів директор, директорка,
директориня, директориця, директореса, директорией, директорша, директориха,
директорова лідером став фемінатив директорша (216 жін. — 40 %
та 40 чол. — 29 %), далі — директориха (204 жін. — 38 % і 26 чол. — 19 %), директор
(87 жін. — 16 % і 35 чол. — 25 %). У групі педагог, педагожка, педагогеca, педагогша, педагогиця, педагогиня переважив номінант педагожка (211
жін. — 39 % і 47 чол. — 33 %), другу сходинку посів маскулінізм педагог (122
жін. — 23 % і 46 чол. — 33 %), третю — педагогша (137 жін. — 26 % і 25 чол. —
18 %). Отже, очевидним є те, що семантико-прагматична нетотожність чоловічого
і жіночого корелятів таких назв користувачами мови все ж усвідомлюється.
Опитування 676 респондентів виявило: громадська думка щодо неофемінативів
у наших співвітчизників далека від одностайної. Більшість опитаних не бачить
у таких мовних позначеннях жінки необхідності й сенсу; значна частина не
може сформулювати свого ставлення до цього явища. Водночас ЗМІ широко
транслюють такі новотвори, не беручи до уваги ні їхню нормативність (передусім
милозвучність), ні прагматичні потенції. Укладачі словників неологізмів
найчастіше залишають їх поза межами своїх реєстрів. Укладачі найновіших академічних
тлумачних та двомовних словників схиляються до нормативного на
даний час мовного позначення жінки.
головним чином серед студентів вищих навчальних закладів західного, центрального
і східного регіонів України (вік респондентів від 18 до 25 років), оскільки
саме студентська молодь є найвідкритішою до подібного роду мовних
змін. Загальна кількість опитаних студентів — 552 особи (далі — студенти).
Окремі групи респондентів становлять слухачі Національної академії державного
управління при Президентові України м. Києва (НАДУ) — державні службовці
(36 осіб; далі — державні службовці) та представники різних вікових категорій,
серед яких — викладачі ВНЗ, вчителі, журналісти, підприємці тощо (88
осіб; далі — інші). Загалом в анкетуванні взяли участь 676 респондентів.
Анкетування мало на меті виявити та узагальнити громадську думку щодо
доцільності функціонування в українському мовленні новітніх фемінативів […]
На жаль, розподіл респондентів за статтю
виявився з незалежних від нас причин нерівномірним — навіть на негуманітар-
них та деяких гуманітарних спеціальностях вишів (математика, прикладна лінгвістика,
фізична культура тощо), де мали б бути активно представлені чоловіки,
студенток виявилося значно більше, ніж студентів: 450 осіб жіночої статі проти
102 осіб чоловічої. Не є цілком рівноцінним і співвідношення кількості опитаних
за регіонами: західний регіон — 293 студентки та 75 студентів, центральний
регіон (з урахуванням групи слухачів НАДУ; усі 36 — жінки) — 111 осіб жіночої
статі та 6 осіб чоловічої, східний регіон — 82 особи жіночої статі та 21 особа
чоловічої статі. Кількісно виваженішим виявилося співвідношення за статтю в
групі інші — 52 жінки та 36 чоловіків […]
На перше запитання анкети «Чи вважаєте Ви, що в новій українській мові жінка також має мати спеціальне жіноче найменування за посадою, родом діяльності, соціальним статусом (хірургиня, продавчиня, фотографиня, професореса, політоложка, теоретикиня, соціологиня, мовознавка, мовкиня тощо)?» 50 реакції
були такими. Студенти західного регіону: «так» — 22,5 % жін. та 16 % чол.,
«ні» — 69 % жін. та 77,3 % чол., «не визначилися» — 8,5 % жін. та 6,7 % чол.;
центрального: «так» — 17,3 % жін. та 0 % чол., «ні» — 79 % жін. та 100 % чол.,
«не визначилися» — 4 % жін. та 0 % чол.; східного: «так» — 6 % жін. та 9,5 % чол.,
«ні» — 91,5 % жін. та 90,5 % чол., «не визначилися»— 2,5 % жін. та 0 % чол. Державні
службовці: «так» — жодної позитивної реакції, «ні» — 100 % жін., «не визначилися» — жодної позитивної реакції. Інші: «так» — 21 % жін. та 8,3 % чол.,
«ні» — 71 % жін. та 78 % чол.), «не визначилися» — 8 % жін. та 14 % чол.
Як бачимо, саме західний регіон показав найвищий відсоток як позитивного
ставлення до фемінізованих статусних найменувань жінки, так і невизначеності
щодо потреби в них. Найбільше респондентів-студентів, які не бачать необхідності
в таких найменуваннях, — на сході України; серед державних службовців
тут маємо стовідсотковий показник. Загалом із 676 опитаних 95 жінок (18 %) та
17 чоловіків (12 %) вважають, що жінка повинна мати спеціальне фемінізоване
найменування, 409 жінок (76 %) та 111 чоловіків (80,5 %) — що в ньому немає
необхідності, «не визначилися»— 34 (6 %) і 10 (7,5 %) респондентів відповідно.
На друге запитання анкети «У сучасному українському мовленні (особливо в засобах масової інформації) широковживаними є фемінативи нардепка, політологиня, професориня, продавчиня, філософка, фотографеса, керманичка тощо. Чим, на Вашу думку, викликана їх поява?» відповіді були такими (51 – Відповідь на це запитання потенційно передбачала можливість одночасно кількох
реакцій з боку респондента).
[…]
За результатами опитування переважна більшість уважає появу таких найменувань
жінки даниною моді на їх уживання в публічному мовленні (263 жін. —
49 % та 60 чол. — 43,5 %). На другому за значущістю місці для студентів стало
прагнення жінок до рівноправ’я (144 жін. — 32 % та 37 чол. — 36 %), у той час
як для держслужбовців (19 жін. — 53 %) та інших (14 жін. — 39 % та 14 чол. —
39 %) таким чинником стала дерусифікація. На останньому місці за мірою важливості
чинника опинилася в усіх групах опитаних особлива повага до жінки в
українському суспільстві.
На третє запитання «Як Ви ставитеся до активного вживання таких назв особи жіночої статі в сучасному українському мовленні?» 52 респонденти відповіли так.
[…]
За отриманими даними, респонденти ставляться до активного вживання новітніх
фемінізованих назв жінки переважно негативно: серед студентів реакції
«цілком негативно» й «скоріше негативно» становлять 58 % серед жінок і 61 %
серед чоловіків; у держслужбовців ця частка становить 61 %, у категорії інші —
58 % жін. і 69 % чол. Загалом позитивно («цілком позитивно» й «скоріше позитивно») ставляться до вживання неофемінативів серед студентів 33 % жін. та
31 % чол. Найвищий відсоток загального позитивного ставлення до таких одиниць
виявив аналіз анкет студентів НУЛП — 61 % жін. і 66 % чол., найнижчий
— студенток ПНГГУ (10 %). Найбільшу частку студентів, які «не визначилися
» зі ставленням до цього явища, показав ЛНУ/Ф (21,5 % жін. і 14 % чол.),
найбільшу кількість студенток — РІС (23 %). У державних службовців загальне
позитивне ставлення зафіксоване загалом у 14 % респонденток, загальне негативне
—у 61 %, «не визначилися» у ставленні до явища 25 опитаних. У групі інші
співвідношення таке: загальне позитивне ставлення («цілком позитивно» й
«скоріше позитивно») виявили 27 % жін. і 22 % чоловіків, загальне негативне
(«цілком негативно» й «скоріше негативно») — 58 % жін. і 69 % чол.
Із 538 опитаних осіб жіночої статі 45 (8 %) ставляться до явища «цілком негативно
», 118 (22 %) — «скоріше позитивно», 67 (12,5 %) — «цілком негативно
», 245 (45 %) — «скоріше негативно», 63 (12 %) особи жіночої статі «не визначилися
» зі ставленням. Із 138 опитаних осіб чоловічої статі 11 осіб (8%)
ставляться до активного вживання фемінативів «цілком позитивно», 29 (21 %)
— «скоріше позитивно», 33 (22 %) — «цілком негативно», 55 (40 %) — «скоріше
негативно», «не визначилися» — 11 (8 %). Таким чином, загалом позитивно
оцінюють уживання неофемінативів у сучасному мовленні 30 % жінок і 29 %
чоловіків, загалом негативно — 58 % жінок і 62 % чоловіків. Таких, що не визначилися
зі ставленням, серед жінок — 63 особи (12 %), серед чоловіків — 11
(8 %).
Відповіді на четверте запитання анкети «Чи вживаєте Ви у своєму мовленні нові назви осіб жіночої статі?» 53 були такими:
а) відповідь «так, уживаю, адже їх уживають і інші» обрали серед студентів
західного регіону 13 % жін. і 15 % чол., центрального — 7 % жін. і 0 % чол.,
східного — 11 % жін. і 14 % чол.; державні службовці — 8 %; інші — 6 % жін. і
З % чол.;
б) «так, уживаю свідомо, адже це характерна властивість української мови»:
студенти західного регіону — 15 % жін. і 13 % чол., центрального — 7 % жін. і
0 % чол., східного — 4 % жін. і 0 % чол.; державні службовці — 0 %; інші —
11 % жін. і 8 % чол.;
в) «ні, не вживаю, віддаю перевагу традиційним позначенням жінки формою
чоловічого роду»: студенти західного регіону — 54 % жін. і 45 % чол.,
центрального — 67 % жін. і 66 % чол., східного—47 % жін. і 52 % чол.; державні
службовці — 43 %; інші — 65 % жін. і 56 % чол.;
г) «ні, не вживаю свідомо, бо вважаю абсурдними і неестетичними»: студенти
західного регіону — 19 % жін. і 27 % чол., центрального — 20 % жін. і
34 % чол., східного — 38 % жін. і 33 % чол.; державні службовці — 51 %;
інші — 17 % жін. і 33 % чол.
Таким чином, серед студентів уживання неофемінативів, зокрема й свідоме,
засвідчене серед осіб жіночої і чоловічої статі в однаковій кількості — по 23 %
відповідей, невживання, зокрема й свідоме, серед осіб жіночої статі — у 77,5 %
випадків, серед осіб чоловічої статі — у 86 % випадків. Найвища частка свідомого
вживання особами жіночої статі новітніх назв жінки засвідчена в анкетах
студентів НУЛП (24 % жін.) та РІС (23 % жін.), найнижча — 0 % жін. — у студентів
ЖДУ. Цікаво, що низьку частку свідомого вживання студентками фемінізованих
жіночих назв показали ПНПУ — 2%, ЛНУ/Шевч. — 5%, РІС — 1 %, НаУОА — 7 %. Найвища частка осіб жіночої статі, які у вживанні віддають
перевагу традиційним мовним позначенням жінки, — у РДГУ (67 %) та КНУ
(66 %). Серед осіб чоловічої статі найвищий відсоток показав ЛНУ/Фр. — 59 %.
Державні службовці (92 % жін.) не вживають, зокрема й свідомо, подібних фемінативів;
інші не вживають таких одиниць у своєму мовленні 84 % жінок і 89 %
чоловіків, натомість свідомо вживають 11 % осіб жіночої і 8 % осіб чоловічої
статі.
У цілому серед усіх опитаних жінок уживають неофемінативи у своєму мовленні
114 осіб (21 %), не вживають 424 особи (79 %), 18 з усіх опитаних чоловіків
(21 %) уживають такі одиниці у своєму мовленні, 79 % (110 осіб) не вживають.
П’яте запитання складалося з двох частин: «Як, на вашу думку, ставляться до вживання таких назв самі жінки; самі чоловіки». Отримано такі відповіді: студенти
західного регіону вважають, що самі жінки ставляться до вживання таких
назв «цілком позитивно» — 13 % жін. і 12 % чол., «скоріше позитивно» — 34 %
жін. і 37 % чол.; «цілком негативно» — 5 % жін. і 4 % чол., «скоріше негативно
» —29 % жін. і 23 % чол., «не визначилися»—20 % жін. і 24 % чол. Чоловіки,
на їхню думку, ставляться до вживання таких назв: «цілком позитивно» — 5 %
жін. і 11 % чол., «скоріше позитивно» — 22 % жін. і 12 % чол., «цілком негативно
» — 6 % жін. і 12 % чол., «скоріше негативно» — 30 % жін. і 40 % чол., «не
визначилися» — 37 % жін. і 25 % чол.
У центральному регіоні переконані, що самі жінки ставляться до вживання
таких назв: «цілком позитивно» — 3 % жін., 0 % чол., «скоріше позитивно» —
32 % жін. і 34 % чол., «цілком негативно» — 4 % жін. і 0 % чол., «скоріше негативно
» — 32 % жін. і 51 % чол., «не визначилися» — 30 % опитаних жінок і 17 %
чоловіків. Натомість чоловіки ставляться до таких назв: «цілком позитивно» —
1 % жін., 0 % чол., «скоріше позитивно» — 13 % жін. і 17 % чол., «цілком негативно
» — 4 % жін. і 66 % чол., «скоріше негативно» — 31 % жін. і 34 % чол., «не
визначилися» — 51 % жін. і 0 % чол.
У східному регіоні вважають, що самі жінки ставляться до таких назв: «цілком
позитивно» — 7 % жін. і 14 % чол., «скоріше позитивно» — 10 % жін. і 38 %
чол., «цілком негативно» — 1 % жін. і 5 % чол., «скоріше негативно» — 51 %
жін. і 5 % чол., «не визначилися» — 30,5 % жін. і 38 % чол. Чоловіки: «цілком
позитивно» — 0 % жін., 9,5 % чол., «скоріше позитивно» — 13 % жін. і 19 %
чол., «цілком негативно» — 18 % жін. і 0 % чол., «скоріше негативно» — 29 %
жін. і 57 % чол., «не визначилися» — 39 % жін. і 14 % чол.
На думку державних службовців, самі жінки ставляться до таких назв: «цілком
позитивно» — 0 %, «скоріше позитивно» — 11 % жін., «цілком негативно
» — 17 % жін., «скоріше негативно» — 33 % жін., «не визначилися» — 40 %
опитаних. Чоловіки: ставляться «цілком позитивно» — 0 %, «скоріше позитивно
» — 11%, «цілком негативно» — 17 %, «скоріше негативно» — 31 % жін., «не
визначилися» — 41 % опитаних.
Інші: самі жінки сприймають фемінізацію «цілком позитивно» — 8 % жін. і
0 % чол., «скоріше позитивно» — 19 % жін. і 19 % чол., «цілком негативно» —
6 % жін. і 3 % чол., «скоріше негативно»—44 % жін. і 36 % чол., «не визначилися
» — 23 % жін. і 42 % чол. Чоловіки ставляться до новітніх фемінативів: «цілком
позитивно» — 4 % жін. і 0 % чол., «скоріше позитивно» — 8 % жін. і 25 %
чол., «цілком негативно» — 13,5 % жін. і 5,5 % чол., «скоріше негативно» —
33 % жін. і 47 % чол., «не визначилися» — 42 % жін. і 22 % чол.
49 серед опитаних жінок (9 %) та 12 серед чоловіків (9 %) вважають, що самі
жінки ставляться до таких найменувань «цілком позитивно», «скоріше позитивно» — 145 жінок (27 %) та 45 чоловіків (33 %), «цілком негативно» — 28 жінок
(5 %) та 5 чоловіків (4 %), «скоріше негативно» — 185 жінок (35 %) та 34 чоловіки
(25 %), «не визначилися» — 131 жінка (25 %) та 42 чоловіки (ЗО %).
Таким чином, за даними анкетування, «за» і «проти» самих жінок щодо фемінізованих
назв практично врівноважене: загалом позитивне — 36 % жін. і
40 % чол., загалом негативне — 40 % жін. і 28 % чол. Вивчення думки всіх опитаних
щодо ставлення до цього явища чоловіків показало таке: 21 % жінок і
22 % чоловіків уважають його загалом позитивним, 39 % жінок і 55 % чоловіків
— загалом негативним. Високий відсоток становить кількість тих, хто не
зміг відповісти, як ставляться до фемінізованих назв самі жінки — 25 % жін. і
30.5 % чол., як ставляться чоловіки — 40 % жін. і 22 % чол.
Шосте запитання звучало так: «Новітні назви жінки на зразок філософеса, теоретичка, мерка, шефиня, біологиня, вождиня, філоложка, фразеологиня, політичка, держсекретарка, канцлериня, міністреса, професориня і т. ін.», на вашу думку:
а) «підвищують суспільний статус жінки» — цю відповідь обрали: студенти
західного регіону — 13 % жін. і 15 % чол., центрального — 5 % жін. і 0 % чол.,
східного — 4 % жін. і 19 % чол.; державні службовці — 0 %; інші — 10 % жін. і
5.5 % чол.;
б) «принижують суспільний статус жінки, демонстративно вказуючи її
стать»: студенти західного регіону — 27 % жін. і 33 % чол., центрального —
17 % жін. і 17 % чол., східного — 25 % жін. і 24 % чол.; державні службовці —
72 %; інші — 40 % жін. і 28 % чол.;
в) «жодним чином не впливають на суспільний статус жінки»: студенти західного
регіону — 60 % жін. і 52 % чол., центрального — 73 % жін. і 83 % чол.,
східного — 71 %жін.і57 % чол.; державні службовці — 28 %;інші—41 %жін.
і 67 % чол.
Загалом 50 серед усіх опитаних жінок (9 %) і 17 серед чоловіків (12 %) вважають,
що такі назви підвищують статус жінки; 160 жінок (30 %) і 41 чоловік
(30 %) — принижують її; 328 жінок (61 %) та 80 чоловіків (58 %) — такі назви
жодним чином не впливають на суспільний статус жінки. Остання думка виразно
переважає, проте державні службовці (26 серед 36 опитаних жінок, 72 %) вважають
такі назви принизливими для жінки.
Сьоме запитання (54 Запитання передбачало можливість вибору кількох із запропонованих назв особи жіночої статі) покликане було з’ясувати, яким (із запропонованих) назвам жінки (фемінізованим чи нефемінізованим) респонденти віддали б перевагу, говорячи про жінку у схвальному контексті. Серед студентів західного регіону
перше місце в рейтингу прийнятних для такого контексту назв посіли
номінанти професор (77 % жін. та 80 % чол.), міністр (82 % жін. і 80 % чол.),
філософ (76 % жін. і 84 % чол.), друге — професорка (20 % жін. і 16 % чол.),
міністерка (13,5 % жін. і 4 % чол.), міністра (6 % жін. і 11 % чол.), філософиня
(21 % жін. і 5 % чол.), третє — професориня (7 % жін. і 1 % чол.), міністриня
(8 % жін. і 1,5 % чол.), філософка (3,5 % жін. і 3 % чол.). З усіх опитаних студентів
західного регіону 2 % жін. і 3 % чол. обрали для схвального контексту но-
мінант професорша, 1,5 % жін. — професорова, 1 % жін. — професореса, 0,5 %
жін. — професориця; 3 % жін. і 5 % чол. — міністерша, 1,5 % жін. і 3 % чол. —
міністреса’, 3,5 % жін. і 3 % чол. — філософеса, 2,5 % жін. і 1 % чол. — філо-
софша, 2 % жін. і 1 % чол. — філософиця. На номінант філософиса не отриманожодної позитивної реакції серед жінок, на професориса та професориха — жодної
реакції з боку всіх опитаних.
Студенти центрального регіону: на першому місці — професор (88 % жін. і
100 % чол.), міністр (88 % жін. і 100 % чол.), філософ (85 % жін. і 100 % чол.),
на другому — професорка (16 % жін. і 17 % чол.), міністриня (9 % жін. і 0 %
чол.), філософиня (2 %жін.і 17 % чол.), на третьому—професориня^ %жін.і
0 % чол.), міністерка (4 % жін. і 0 % чол.) та філософеса (3 % жін. і 0 % чол.).
Окремі позитивні реакції з боку жінок отримали номінанти міністреса та мініс-
терша (1 % кожен). Жодної позитивної реакції не отримали номінанти профе-
сориця, професореса, професорша, професориха, професорова, міністра, філо-
софка, філософиса, філософиця, філософша.
Студенти східного регіону: на першому місці — професор (93 % жін. і 97 %
чол.), міністр (97 % жін. і 91 % чол.), філософ (95 % жін. і 81 % чол.), на другому
— професорша (3 % жін. і 14 % чол.), міністерка і міністерша (1,5 % жін. і
5 % чол.), філософиса (1,5 % жін. і 9,5 % чол.), на третьому — професорка (7 %
жін. і 5 % чол.), філософиня (6 % жін. і 5 % чол.), філософиса (1,5 % жін. і 9,5 %
чол.). Лише окремі реакції засвідчені у професориня, міністра, міністриня (по
1,5 % жін.), філософиня (9,5 % чол.), філософша (5 % чол.), жодної реакції не
отримали номінанти професориця, міністреса, філософка, філософеса.
Держслужбовці: перше місце — професор (86 % респонденток), міністр
(100 %), філософ (95 %), друге — професорка (14 %), філософиня і філософеса
(по 3 %). Жоден інший номінант для схвального контексту не обрано. Інші: на
першому місці професор (81 % жін. і 89 % чол.), міністр (90 % жін. і 95 % чол.),
філософ (85 % жін. і 95 % чол.), на другому—професорка (32 % жін. і 8 % чол.),
міністриня (6 % жін. і 3 % чол.), філософиня (15 % жін. і 5,5 % чол.), на третьому
— професорша (2 % жін. і 3 % чол.), міністреса (4 % жін. і 3 % чол.). Окремі
реакції отримано на філософеса, міністерка (по 4 % жін.) професориня, професореса,
міністра, філософка (по 2 % жін.), філософиса (3 % чол.). Інших но-
мінантів для схвального контексту обрано не було.
Таким чином, у групі номінантів професор, професорка, професориця, професориня,
професореса, професориса, професорша, професориха, професорова
серед усіх опитаних голоси розподілилися так: професор — 438 жін. (81 %) і 100
чол. (73 %), професорка — 92 жін. (17 %) і 17 чол. (12 %), професориня — 24
жін. (4,5 %) та 1 чол. (1 %), професорша — 9 жін. (2 %) та 5 чол. (4 %). Менше
відсотка респондентів обрали інші назви.
У групі номінантів міністр, міністра, міністриня, міністерка, міністреса,
міністерша 467 жінок (87 %) та 119 чоловіків (87 %) обрали номінант міністр,
міністерка — 45 жінок (8,5 %) та 4 чоловіки (3 %), міністриня — 35 жінок
(6,5 %) та 2 чоловіки (1,5 %), міністра — 19 жінок (4 %) та 8 чоловіків (6 %),
міністерша — 11 жінок (2 %) та 5 чоловіків (3,5 %). Інші номінанти — сумарний
відсоток чоловічих і жіночих голосів — 3 %.
У групі філософ, філософиня, філософка, філософеса, філософиса, філософиця,
філософша голоси розподілилися так: філософ (82 %) 443 жінок та (87 %)
120 чоловіків, філософиня — 85 жінок (16 %) та 8 чоловіків (6 %), філософеса
— 14 жінок (10 %) та 2 чоловіки (1 %), філософка — 11 жінок (2 %) та 2 чоловіки
(1 %). Інші номінанти отримали до 2 % голосів.
Більш відкритими до експериментування з фемінативами у схвальному контексті,
як бачимо, виявилися студенти західного регіону. Проте очевидно, що у
схвальному контексті респонденти віддають виразну перевагу нормативним на
сьогодні мовним засобам позначення особи жіночої статі.
Восьме запитання мало на меті з’ясувати пріоритети респондентів щодо вживання фемінізованих і нефемінізованих назв у протилежному — несхвальному — контексті. За даними анкет студентів західного регіону, на першому
місці в рейтингу потенційно несхвальних назв — політичка (66 % жін. і 47 %
чол.), директориха (38 % жін. і 21 % чол.), педагожка (44 % жін. і 40 % чол.), на
другому — політик (20 % жін. і 47 % чол.), директорша (33 % жін. і 21 % чол.),
педагог (36 % жін. і 39 % чол.); на третьому — політикеса (10 % жін. і 13 %
чол.), директор (17 % жін. і 29 % чол.), педагогша (22 % жін. і 7 % чол.). Далі перевагу
надано фемінативам політикиня (9 % жін. і 15 % чол.), директорка (14 %
жін. і 13 % чол.), директориця (12 % жін. і 11 % чол.) педагогиця (14 % жін. і
16 % чол.). З більшими чи меншими відсотками (менше 10 %) у рейтингу виявилися
задіяними всі запропоновані номінанти-фемінативи.
Центральний регіон: перше місце — політичка (75 % жін. і 34 % чол.), директорша
(53 % жін. і 51 % чол.), педагожка (33 % жін. і 51 % чол.); друге —
директориха (43 % жін. і 51 % чол.), педагогша (40 % жін. і 34 % чол.); третє —
політикеса (13 % жін. і 34 % чол.), директориця (11 % жін. і 17 % чол.), педагог
(23 % жін. і 17 % чол.). Далі йдуть фемінативи політик (16 % жін. і 17 % чол.),
директорией (7 % жін. і 17 % чол.), педагогиця (21 % жін. і 17 % чол.), педагогиня
(10 % жін. і 17 % чол.). Інші номінанти не перейшли десятивідсотковий бар’єр.
Східний регіон: перше місце — політичка (70 % жін. і 67 % чол.), директорша
(67 % жін. і 19 % чол.), педагогша (30 % жін. і 48 % чол.); друге — політик
(23 % жін. і 29 % чол.), директорией (10 % жін. і 48 % чол.), педагожка (37 %
жін. і 15 % чол.); третє — політикиня (7 % жін. і 5 % чол.), директор (15 % жін. і
29 % чол.), педагог (19,5 % жін. і 38 % чол.). Далі — директориха (28 % жін.),
директорка (12 % жін), педагогиця (15 % жін.), педагогиня (14 %) жін. Усі інші
номінанти були обрані респондентами, проте становили незначний відсоток
(менше 10%).
Державні службовці: на першому місці — політичка (77 % жін.), директориха
(45 %), педагожка (42 %); на другому — політик (14 %), директорша
(22 %), педагогиня (20 %); на третьому — директориця (14 %), педагогеса і педагог
(по 14 %). Наступну сходинку посіла назва педагогиця (11,5 %). Усі інші
номінанти не набрали більше 10 % «голосів». У групі інші: на першому місці —
політичка (54 % жін. і 54 % чол.), директорша (31 % жін. і 42 % чол.), педагожка
(27 % жін і 31 % чол.); на другому — політик (25 % жін. і 22 % чол.), директориха
(42 % жін і 19,5 % чол.), педагогиця (33 % жін. і 22 % чол.); на третьому
— політикиня (17 % жін і 22 % чол.), директор (25 % жін. і 17 % чол.), педагогша
(27 % жін. і 22 % чол.). На наступних щаблях у своїх групах опинилися політикеса
(17 % жін і 8,5 % чол.), директориця (19 % жін. і 22 % чол.), педагог
(29 % жін. і 22 % чол.), педагогиня (14 % жін. і 22 % чол.).
Загалом пальму першості серед потенційно несхвальних назв жінки з-поміж
усіх запропонованих отримав номінант політичка (67 % жін. і 52 % чол.). У першій
групі номінантів політик, політичка, політикеса, політикиня лідирує зі значним
відривом фемінатив політичка (362 жін. — 67 %) та 72 чол. — 52 %), на другому
місці — політик (108 жін. — 20 %) і 37 чол. — 27 %), на третьому —
політикиня (57 жін. — 9 % і 22 чол. — 16 %). У групі номінантів директор, директорка,
директориня, директориця, директореса, директорией, директорша, директориха,
директорова лідером став фемінатив директорша (216 жін. — 40 %
та 40 чол. — 29 %), далі — директориха (204 жін. — 38 % і 26 чол. — 19 %), директор
(87 жін. — 16 % і 35 чол. — 25 %). У групі педагог, педагожка, педагогеca, педагогша, педагогиця, педагогиня переважив номінант педагожка (211
жін. — 39 % і 47 чол. — 33 %), другу сходинку посів маскулінізм педагог (122
жін. — 23 % і 46 чол. — 33 %), третю — педагогша (137 жін. — 26 % і 25 чол. —
18 %). Отже, очевидним є те, що семантико-прагматична нетотожність чоловічого
і жіночого корелятів таких назв користувачами мови все ж усвідомлюється.
Опитування 676 респондентів виявило: громадська думка щодо неофемінативів
у наших співвітчизників далека від одностайної. Більшість опитаних не бачить
у таких мовних позначеннях жінки необхідності й сенсу; значна частина не
може сформулювати свого ставлення до цього явища. Водночас ЗМІ широко
транслюють такі новотвори, не беручи до уваги ні їхню нормативність (передусім
милозвучність), ні прагматичні потенції. Укладачі словників неологізмів
найчастіше залишають їх поза межами своїх реєстрів. Укладачі найновіших академічних
тлумачних та двомовних словників схиляються до нормативного на
даний час мовного позначення жінки.
Після такого вражаюче переконливого опитування далі йдуть міркування на користь поширення фемінітивів і зауваження про час, що має розставити все на місця, попри наочне підтвердження переважаюче неґативного ставлення. Особливо варті уваги питання, що мали визначити схвальний чи несхвальний контекст. Дуже цікаво було помітити, що відповіді жінок і чоловіків розподілялися приблизно рівномірно.
Діаріуш або тиск слова 
Думка дослідниці, яка досить глибоко в темі, для вас менш вагома, ніж думка респондентів-нефахівців у опитуванні з явно викривленою вибіркою. Що ж, можу лише поспівчувати.
Comment by irengloria — January 25, 2017 @ 23:50
Дослідники можуть мати свої позанаукові настанови, які впливають на їхнє ставлення до результатів, а як наслідок, викривлення висновків з цих результатів. Скажімо, як приклад, відомий мовознавець О. Пономарів. Ніхто не скаже, що він неглибоко в темі, але його мовні поради це така чудернацька суміш ідеальних уявлень і фантастичних припущень, що за голову хапатися. Чи, наприклад, ще один фахівець ( http://vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v12/10.pdf ) слідує за своїм переконанням і провалюється в підробку результатів. Дехто настільки глибоко в темі, що підробляють словники вигаданими неологізмами, силують правопис тощо.
Тут стаття цікава тим, що автор, маючи свої позамовні переконання, яких не приховує, поставила експеримент і одержала результат, що не збігається з її поглядами. Причому, схоже, саме погляди на впровадження фемінітивів викривили вибірку в бік можливих прихильників, про що було зауважено окремо.
Сухий результат для дескриптивного підходу — прихильників фемінітивів серед освічених мовців не більше чверті, а близько третини вважають, що вони принижують жінку. Важливий результат одержано про семантичну нетотожність корелятів. Мимохідь спростовано поширений «у вузьких колах» стереотип про суттєво різне ставлення жінок і чоловіків до предмета. (Єдине, шкода, немає даних про знання іноземних мов. Здається, ставлення до впровадження фемінітивів має демонструвати залежність від володіння тією ж польською чи німецькою.) Співчувайте не мені, а тим, хто з цієї чверті бажає утворити нову норму попри усталений вжиток.
Comment by maksymus — January 26, 2017 @ 06:17
Так, на ставлення до фемінітивів впливає обізнаність із практикою цивілізованіших суспільств. Наприклад, зараз переглядаю на Coursera курс про аргументацію (Think Again), розроблений викладачами Дюкського університету, і в матеріалах трапляються приклади типу “Can you win an argument by interrupting your opponent (so that she stops talking or nobody hears her?)” Причому обидва викладачі цього курсу – чоловіки, але вони підтримують нову тенденцію вживання займенника жіночого роду в універсальному сенсі (з іменниками типу opponent), там, де раніше усталено вживався займенник чоловічного роду he. І на такі приклади натрапляла не раз в англомовних працях, причому, ця тенденція може дотримуватись не надто послідовно, адже проявляється інерція звички, однак освічені люди у цивілізованих суспільствах, попри складнощі, міняють усталений слововжиток, докладаючи до цього свідомих зусиль. Звісно, йдеться про цивілізовані суспільства, а не про наше, де навіть освічені мовці в багатьох соціально-політичних питаннях нерідко проявляють дрімуче невігластво.
Вам зручно прикриватись усталеним слововжитком, який сформувався за часів патріархату і відображає його практику. Я вже казала, що ваш підхід чимось нагадує демагогію російськомовних, які посилаються на право кожного розмовляти тією мовою, якою зручніше – вони теж хотіли б зберегти усталену практику, забуваючи, що ця практика склалась не в результаті вільного консенсусу, а як наслідок тривалої дискримінації української мови. Іноді прихильники російської наводять приклади, коли вихідці з сільського середовища, опинившись в місті, самі намагаються перейти на російську – мовляв, самі україномовні розглядають свою мову як селюцьку і прагнуть перейти на “культурнішу” російську. Це чимось нагадує ваше посилання на те, що близько третини респондентів вважають, що фемінітиви принижують жінку – частина жінок так само засвоїла думку про вторинність жіночого, як декотрі вихідці з україномовного середовища сприймають російську як престижнішу, а свою рідну мову як селянську. В обох випадках історично склалась несправедлива практика, і є ті, хто хоче, щоб вона тривала й далі (бо так зручніше особисто їм), і ті, хто бажає її змінити, навіть якщо це буде пов’язано зі складнощами, які неминуче виникають при зміні усталених звичок. Прикро, що в питанні фемінітивів ви опинились на боці ретроградів. І особливо прикро, що при цьому декларуєте свою прихильність до норм цивілізованого світу. Я вже зазначала, що останнім часом від наших дискусій про фемінитиви виникає приблизно таке ж гидке відчуття, як і від суперечок з російськими псевдолібералами щодо національних питань. На жаль, ця дискусія теж не виняток.
Comment by irengloria — January 26, 2017 @ 15:38
Не обізнаність з практикою, а обізнаність з чужою мовою. Якщо мова в очах того, хто вивчає, статусніша за власну, то і її мовні засоби охоче перебирає. Нагадаю, для переважної більшості освічених українців такими першими іноземними і, очевидно, статусними мовами є англійська та російська, для переважної меншості такими можуть бути угорська, румунська, польська, німецька, чеська. Не в цивілізованості справа, а в статусності, престижнішості. Так, навіть російська з її охопленням інформаційного простору, з широкою пропозицією досі в багатьох сферах залишається статуснішою за українську.
Факт тривалої дискримінації української мови може мати чимало наслідків. Наприклад, у декого може виникати бажання негайно відштовхнутися від російської аж до фанатичних, обскурантних рецептів «виправлення». І шкода, що тут ви приєднуєтесь до ретроградів (повертаю репліку), котрі готові некритично сприймати цю дивну ідеологію змін заради зміни.
В опитуванні йдеться про узагальнену громадську думку щодо фемінітивів. От вона приблизно така. Тільки десь близько п’ятої частини освічених мовців уживають фемінітиви, чверть ставиться прихильно, натомість протилежна третина вважає приниженням, розуміючи семантичну нетотожність і загрози, що випливають з цієї нетотожності. Ця третина, певно, як я пробував показати у попередніх гілках, на відміну від вас, вбачає цивілізованість, справедливість і поступ не в застарілому нині патріархальному розведенні професіоналізмів на жіночі й чоловічі, саме таким розведенням відкриті для іншування, а навпаки, в однаковому називанні, без виокремлення. І такий погляд, як підтверджує опитування, підтримує теперішню норму не тільки прескриптивно.
Comment by maksymus — January 26, 2017 @ 16:53
Додатково зауважу, що посилання на неприємне відчуття та ще й підозрами про якісь справжні підстави міркувань зовсім непродуктивні, а також стають перешкодою для належної оцінки висловених відкрито тез.
Натомість цікаво було б копнути глибше саме у постійно повторювані припущення. Наприклад, що усталений слововжиток це наслідок саме патріархальних відносин. Ця теза сумнівна вже тому, що сучасний стандартизований слововжиток виник унаслідок унормувань останніх двох століть, і навпаки, віддаляється від просторічного неодмінного вживання жіночого роду (не тільки в професіоналізмах, а й у відмінюванні прізвищ, скажімо).
Друга постійно повторювана теза це наслідок російщення. Теза має силу абсолютної, але якщо поглянути на неї з боку альтернативи, то виникає запитання про те, як відокремити накинуте від того, що виробилося б на власному ґрунті самостійно? Без впливу не тільки російської, а й польської тощо?
Мабуть, найголовніше, що зрештою змушують зауважити надійні дані опитування. Йдеться про те, що новинка потрапляє далеко не не на придатний ґрунт. Коли більшість мовців відзначає семантичну нетотожність, а третина стверджує неґативність уживання інновації, теза про уникнення несправедливості одразу провалюється на практиці. Тому що спершу треба змінити ставлення, а це в умовах плюралістичного суспільства все одно, що переконувати в необразливості образливих назв.
Comment by maksymus — January 26, 2017 @ 18:29
> не в застарілому нині патріархальному розведенні професіоналізмів на жіночі й чоловічі, саме таким розведенням відкриті для іншування, а навпаки, в однаковому називанні, без виокремлення.
Саме тут головна причина розбіжностей наших підходів. Якби ви справді були прихильником рівності, як це декларуєте, тоді жіночі професіоналізми ви б сприймали просто як відповідники чоловічих. Жіноче й чоловіче ви вважали б просто різними варіантами, які в плані статусності рівноцінні. Однак насправді ви сприймаєте в патріархальному дусі чоловічий відповідник як норму, а жіночий – як відхилення, звідси й теза про іншування. Ясна річ, так сприймаєте не тільки ви, однак замість того, щоб боротись з порочною практикою і намагатись хоча б принагідно вирівнювати частоту вживання жіночого й чоловічого відповідників, ви підтримуєте ненормальну ситуацію, коли жінка має вдаватись до чоловічої назви щоб її не вважали неповноцінною. Не обманюйтесь, однакове називання не є ґендерно нейтральним, якщо воно чоловічого роду. Якщо ж справді вважаєте, що рід не має значення, тоді використовуйте жіночий відповідник як ґендерно нейтральний, як це роблять автори згаданого вище курсу. Західним суспільствам теж було непросто змінити усталений слововжиток, і ґрунт там був не набагато придатніший за наш, однак зараз прогрес очевидний.
Громадську думку можна і треба змінювати. Скажімо, на початку 90-х українська мова багатьма сприймалась як відстала, безперспективна і т.п. Однак для вас це означало не те, що від української слід відмовитись, а навпаки, що слід сприяти поширенню української. Те ж саме з фемінітивами – громадська думка щодо ґендерних питань нерідко демонструє вкоріненість патріархальних стереотипів, але це не означає, що з ними слід миритись. Тож я орієнтуюсь на досвід тих суспільств, які випереджають наше на шляху до ґендерної рівності. Тож справа таки в цивілізованості.
Comment by irengloria — January 26, 2017 @ 21:37
>ви б сприймали просто як
Уважніше прочитайте опитування. Відповідники можуть бути різні, мати різні відтінки образливості. Об’єднує їх те, що сприймаються не рівно. І не можна через просте постулювання заявити про необразливість, якщо вони за сприйняттям мовців є образливі.
>однакове називання не є ґендерно нейтральним, якщо воно чоловічого роду.
Продовжуєте плутати граматичний рід і ґендер. Контрприклад людина, ґендерно нейтральний іменник жіночого роду, за яким за замовчанням можуть бачити чоловіка, попри жіночий рід. Цей приклад просто руйнує тезу про неповноцінність через граматичний рід. Відокремлення ж професійної назви однозначно веде до семантичної нетотожності, що переноситиметься і на професійну сферу. Як це відбувається зі спорстменами і спортсменками; приклад повного розведення з абсолютно патріархальним підспідком, що заперечує вашу основну тезу про викорення патріархальних стереотипів через мовні засоби.
Стосовно ж зміни громадської думки пропозиція поширення чогось попри образливість нагадує тих, хто бажав би замінити єврей на жид з численними арґументами про необразливість, традиційність, з прикладами текстів самих євреїв на підтримку, з посиланнями на «цивілізовані» суспільства, де образлива назва вивожиться з того ж кореня, з міркуваннями звільнення від російського впливу і цитуванням старезних словників. Але коли три чверті уникають, а третина однозначно вважає образливим, то мовці з групи ідентичності, що прагнуть змінити образливість на необразливість, стикатимуться з мовними закономірностями, які перетворюватимуть комунікацію на постійну боротьбу.
Comment by maksymus — January 27, 2017 @ 06:38
> якщо вони за сприйняттям мовців є образливі.
От цікаво, а якби опитування показували, що більшість наших співгромадян вважає українську відсталою, недорозвиненою, мовою малоосвічених людей, ви б від неї відмовились і перейшли на російську?
> Цей приклад просто руйнує тезу про неповноцінність через граматичний рід.
І багато ж ви зможете навести таких прикладів? Якби серед слів, які вживаються в нейтральному сенсі, слова обох родів складали приблизно однакову частку, тоді б проблеми не виникало. Але якщо в ролі нейтральних майже завжди пропонуються слова чоловічого роду, то рід таки має значення. Це відображено навіть в англійській, де рід значно слабше представлений: коли йдеться про займенники, то he більше не вживається за замовчуванням для обох статей. І це зрозуміло: якщо в понад 90% випадків вживати він, а не вона, то цей дисбаланс у частоті вживання буде ознакою ґендерного дисбалансу.
> Відокремлення ж професійної назви однозначно веде до семантичної нетотожності, що переноситиметься і на професійну сферу. Як це відбувається зі спорстменами і спортсменками
Ви навели радше винятковий випадок, адже в переважній більшості професій окремих ліг не існує. І те, що ви так підкреслюєте цей нетиповий випадок, свідчить радше про ваше бажання, щоб саме це стало нормою. Однак, як показує західний досвід, в більшості випадків поява фемінітивів або вживання форм обох родів (типу s/he) якраз супроводжується суспільною тенденцією до більшої ґендерної рівності. В майбутньому, припускаю, у спорті теж будуть подолані патріархальні пережитки і не здивуюсь, якщо за кілька десятиліть спортсменки змагатимуться нарівні зі спортсменами.
> пропозиція поширення чогось попри образливість нагадує тих, хто бажав би замінити єврей на жид з численними арґументами про необразливість
Цей приклад не підходить, бо якщо у випадку з євреєм/жидом представники відповідного етносу переважно наполягають на формі єврей, то у випадку фемінітивів більша прихильність до їх поширення спостерігається якраз серед тих, хто обізнаний з ґендерною проблематикою і виступає за ґендерну рівність. І західний досвід свідчить, що мовні закономірності можна змінити. Тож в даному разі доречнішим виглядало б порівняння із поширенням української – для україномовних комунікація в русифікованому середовищі нерідко була, а подекуди і зараз є постійною боротьбою, але боротися варто.
Comment by irengloria — January 27, 2017 @ 15:05
>а якби опитування показували, що більшість наших співгромадян вважає українську відсталою
Це арґумент від ідентичності. На питання, що стосуються ідентичності, може бути тільки одна відповідь — «а ми його надишем міццю духа і огнем любови». Проте я з самого першого повідомлення закликаю не вдаватися до цього арґумента, бо в такому випадку не залишається спільного простору обговорення заданої теми.
>І багато ж ви зможете навести таких прикладів?
Одного (але якого!) цілком досить, щоб спростувати тезу.
>якраз супроводжується суспільною тенденцією до більшої ґендерної рівності.
Це сумнівне твердження. Скоріше, йдеться про мовні забавки-експерименти, що не мають серйозного впливу на мову. Зараз переглядаю одну чеську бакалаврську про польські фемінітиви (авт. Zuzana Lipková), висновки обережніші. Поширення фемінітивів у польській зупиняється кількома чинниками, унормування залишаєтсья консервативним.
>представники відповідного етносу переважно наполягають на формі єврей
А українські мовці схильні до нейтралізації, а не до відокремлення. В опитуванні більшість респондентів — жінки. Без усякого перебільшення можна стверджувати, що три чверті українських жінок не вживають фемінітиви, а більшість вважають неприйнятним вживати. Це як переконувати єврея з прикладу, що той неправильно собі ображається, бо не обізнаний глибоко з українською історією іменника, який на думку обізнаних не має бути образливий.
Поставте подумки експеримент. Скажімо, певний мовний засіб викликатиме підтримку, заперечення й обурення, вживання й невживання тощо відповідно до наведеного розподілу. Це означає, що кожного разу в комунікації з величезною імовірністю можна наразитися на образу тих, до кого звертаєтеся по-новому. Хіба це не привід відмовитися від просування інновації та переглянути своє ставлення?
Comment by maksymus — January 27, 2017 @ 21:24
> Проте я з самого першого повідомлення закликаю не вдаватися до цього арґумента, бо в такому випадку не залишається спільного простору обговорення заданої теми.
Тепер зрозуміло, вам таки начхати на іншу ідентичність. Не вас же дискримінують. Що ж, справді, подальше обговорення безперспективне.
Comment by irengloria — January 28, 2017 @ 19:38
Так само до групової ідентичності звертаються і ті, хто просувають назву жид, вважаючи себе дискримінованими нав’язаним нормативним єврей. Проте значно більше тих, хто до цієї групи не належить. І переважна більшість жінок і чоловіків, вважаючи образливим вживання фемінітивів, напевно теж мають свою ідентичність, на яку вам начхати.
Власне, питання не в тому, начхати чи не начхати. А в тому, як краще співіснувати в одному плюралістичному суспільстві з такими різними ідентичностями. Яким чином національна мова поєднуватиме, а не роз’єднуватиме?
Колись, коли це не стосувалося ваших бажань змінити мову, ви пропонували вихід — статистичний: «Сподіваюсь, в майбутньому ситуація зміниться на користь дескриптивного підходу […] Норма буде існувати, але вона формуватиметься статистично (звісно, з поправкою на поширеність того чи іншого варіанту в різних стилях). А норма, яка не відображає існуючий слововжиток, тільки ослаблює патріотизм».
Comment by maksymus — January 30, 2017 @ 07:19
“ті, хто просувають назву жид, вважаючи себе дискримінованими нав’язаним нормативним єврей”
Ну ви дядьку й дали маху, це ж груба помилка вживання поняття “дискримінація” :)
“Яким чином національна мова поєднуватиме, а не роз’єднуватиме? Колись, коли це не стосувалося ваших бажань змінити мову, ви пропонували вихід”
А от наприклад для мене і ще багатьох представників т.з. “української освітченої молоді” подібний сумнівний виверт не підійде, бо такого виходу ми пропонували. А національна мова об’єднуватиме і вже об’єднує усі наші ідентичності у єдиному сучасному національному дискурсі
Comment by magner58 — February 1, 2017 @ 23:52
Якщо ви уважніше переглядатиме арґументи тих, хто просуває повернення до образливої нині для більшості мовців назви жид, то побачите, що саме вони в своїй групі ідентичності почуваються дискримінованими, вважаючи зміну наслідком російського впливу. Причому це переконання в упослідженості прослідковується до перших дискусій середини 1860-х. Серед міркувань тих, хто просуватиме образливі нині для більшості українських мовців фемінітиви, наслідок російського впливу також посідає важливе місце.
Comment by maksymus — February 2, 2017 @ 06:02
Вже відмічалось, що більшість євреїв якраз просувають назву єврей, тож приклад із жидом не підходить.
За моїми спостереженнями, фемінітиви найбільше просувають якраз досить обізнані з ґендерною проблематикою. Звісно, вони складають у нашому суспільстві меншість, але я її підтримуватиму з тих же причин, з яких спілкуюсь українською, навіть опиняючись в російськомовному середовищі.
Щодо висловлювання про норму, зверніть увагу на поправку про поширеність в різних стилях. Якби більшість населення розмовляла суржиком, то все одно тон задавали б носії літературної мови, чи принаймні їхній вплив був би значно більшим, ніж це передбачала б їхня чисельність, бо носії суржику орієнтувались би на мову друкованих видань і ЗМІ, які проходять редакторську обробку. Тож статистика спрацьовує лише щодо однорідних груп: якщо в фаховій літературі термін А в кілька разів поширеніший, ніж термін В, то тут справді нормою слід вважати А. Якщо ж широка публіка переважно підтримує термін А, тоді як фахівці схиляються до вживання В, то тут статистика не підходить, бо стосується різних вагових категорій. У питанні про фемінітиви тон мають задавати насамперед ті, хто свідомо бореться з ґендерною дискримінацією. Оскільки як у західних, так і в нашому суспільстві фемінітиви лобіюються переважно тими, хто обстоює ґендерну рівність, то саме вони і є для мене референтною групою.
Comment by irengloria — February 2, 2017 @ 02:20
>більшість євреїв якраз просувають назву єврей,
Більшість жінок, як засвідчило опитування, не вживають фемінітиви, ба навіть вважають їх такими, що принижують жінку. Причому найбільший відсоток несприйняття відзначено серед жінок, яких безпосередньо стосується називання професіоналізмами.
>…зверніть увагу на поправку про поширеність в різних стилях.
В опитуванні не оминули цей момент. Зверніть увагу на відповідні пункти, де розглянуто контексти.
>У питанні про фемінітиви тон мають задавати насамперед ті, хто свідомо бореться з ґендерною дискримінацією.
Це помилка групової ідентичності, яка воліє замикатися на себе, виробляючі певний профжарґон борців, що ніяк не стосується суспільства.
Comment by maksymus — February 2, 2017 @ 06:09
Це здається було зрозуміло одразу після того, як Максим чітко й однозначно заперечив необхідність емпатії у антидискримінаційному дискурсі взагалі.
От і зараз рекомендація для вас є недвозначною – у нього з нами немає спільного простору обговорення заданої теми. Біла пляма.
Comment by magner58 — February 1, 2017 @ 23:42
Але ж беручи до уваги переконання Максима щодо інших питань, цей збій просто в голові не вкладається. Аналогія між ґендерною та мовною чи національною дискримінацією зазвичай дозволяє хоч трохи компенсувати брак емпатії.
Comment by irengloria — February 2, 2017 @ 01:57
Звертання до емпатії — останній прихисток інтелектуального крутійства. Мовляв, не думайте, а приймайте за аксіому те, що кажуть наші лідери групи ідентичності.
Мене ображають зауваження про непередаваність досвіду як умови для входу в дискусію хоч про щось. Розумна людина, якої стосується обговорювана тема хоча б тим, що йдеться про мовний засіб, цілком спроможна виявити й поставити під сумнів підстави і своїх, і чужих міркувань без цієї умови. Тому тези, що йдуть від групової ідентичності, відкидаю як нерелевантні. Скажімо, я досить докладно показав, як впровадження фемінітивів може сприяти дискримінації. Розглянув головні тези тих, хто просуває інновацію. Наведене опитування додає до моїх міркувань надійний фактичний матеріал про норму і ставлення мовців.
Comment by maksymus — February 2, 2017 @ 06:26
Що ж, я сподівалась, що аналогія з національною чи мовною дискримінацією допоможе вам зрозуміти й ґендерну. З мого досвіду, часто ця аналогія спрацьовувала, причому як в дискусіях з російськомовними феміністками щодо мовного питання, так і в розмовах з патріотами, які не дуже обізнані з ґендерною проблематикою. Правда, для цього слід, справді, хоча б спробувати поставити під сумнів підстави своїх міркувань. Шкода, що навіть менш освічені за вас люди нерідко це робили успішніше.
Ідентичність дійсно раціонально не обґрунтовується, а от справедливі правила співіснування носіїв різних ідентичностей обґрунтувати можна. Досвід західних суспільств у ґендерній сфері, наприклад щодо тих же фемінітивів свідчить, що існує тенденція до розширення фемінітивів. Нехай вони вживаються не завжди послідовно, але в будь-якому разі, чоловічий відповідник більше не можна без проблем використовувати як нейтральний. Так що ви відстали від життя, і що найгірше, намагаєтесь замаскувати ретроградство інтелектуальним крутійством. Чесно кажучи, з мене досить.
Comment by irengloria — February 2, 2017 @ 16:05
Зі мною така аналогія не спрацює тому, що ґендерна (статева) ідентичність належить до первинних (як класова, релігійна чи мовна), а національна до вторинних. [Як і для інших первинних ідентичностей справедлива була б аналогія групи, яка береться виступати від імені всіх «своїх», вважаючи інших несвідомими, розкольниками чи колаборантами. У вас цей мотив обраних, які мають вирішувати за всю групу, присутній повною мірою.] Не спрацює і посилання на досвід інших мов, де значно впливовішою (на нас) є програма нейтралізації (російська, англійська). Уважніше треба дивитися на приклад польської через колишній її всеохопний вплив.
Питання фемінітивів ми обговорюємо приблизно з 12-го року. За цей час, переглянувши багато тематичної літератури, я пройшов шлях од «скоріше невизначився», як відповів би тоді в подібному опитуванні, до «однозначно проти». Найбільше вплинуло саме те, що активісти звертаються до провальних, легко спростовуваних арґументів, зводячи зрештою захист інновацій до просування хотілок.
Comment by maksymus — February 2, 2017 @ 16:31
>заперечив необхідність емпатії у антидискримінаційному дискурсі взагалі.
У раціональному дискурсі взагалі, якщо я правильно розумію, що ви вкладаєте в психологічний термін «емпатія». (Приймаючи як даність, що раціональний дискурс не здатен обґрунтувати ідентичнісний вибір.)
Вдаватися до таких арґументів від ідентичності для одержання риторичної переваги (а я так хочу, і все!) означає вихід з раціонального дискурсу.
Comment by maksymus — February 2, 2017 @ 11:19
“на такі приклади натрапляла не раз в англомовних працях”
Як людина із західною англомовною магістратурою можу підтвердити, більше того – це не просто приклади, це вже на момент мого випуску було стандартом. В найсучасніших наукових колах “he” замість “she” у статті виглядало би майже непристойно.
Comment by magner58 — February 1, 2017 @ 23:23
Це теж спосіб нейтралізації, а не відокремлення.
Comment by maksymus — February 2, 2017 @ 07:03
Польський вскрик:
Niech żyją męskie końcówki! // Gazeta Wyborcza. 26 kwietnia 2012.
«Ta pseudo-feministyczna tendencja do przemianowywania kobiet psychologów w psycholożki, pedagogów w pedagożki, tak namiętnie stosowana obecnie we wszystkich mediach doprowadza mnie do szału!!!
(Nawet autopoprawki tekstu podkreślają takie słowa).
Sama nazywam siebie dentystką lub stomatologiem. Nie znoszę określenia stomatolożka! Ludzie jak to brzmi!!!???
Są słowa, których się po prostu nie da wykastrować! Bo pieją wtedy cienkim głosikiem.
Błagam, nie nazywajmy kobiety prezydenta – “prezydentką”, ministra- “ministerką”, pilota- “pilotką”. Toż pilotka to od zawsze czapka pilota, a ministerka – to teczka ministra. […] Apeluję! Niech te feministyczne “geniuszki” i “szaleńczynie” przestaną traktować tradycyjne nazewnictwo jak wiatraki i nie walczą z nimi, bo to nie ma sensu i jest po prostu śmieszne!
Nikt nie ujmuje powagi kobiecie: architektowi, wykładowcy, żołnierzowi, alergologowi…
Nie zaglądajmy w spodnie takim wyrazom, niech mają te swoje “męskie końcówki”.»
Comment by maksymus — February 4, 2017 @ 16:35
Rada Języka Polskiego: forma “ministra” jest niezręczna
«Zastosowanie jej do tworzenia rzeczownikowych nazw zawodów nie ma tradycji w polszczyźnie, ale jej użycie w proponowanych formach typu “ministra”, “premiera” bierze się zapewne stąd, że potencjalne formy “ministerka”, “premierka”, są odczuwane jako nacechowane potocznością lub wskazują na małość desygnatu, ponieważ przyrostek -ka tworzy w polszczyźnie zdrobnienia” – podkreślili językoznawcy w komunikacie rozesłanym do mediów. […] Jeżeli przy większości nazw zawodów i tytułów nie są one dotąd powszechnie używane, to dlatego, że budzą negatywne reakcje większości osób mówiących po polsku. »
Comment by maksymus — February 4, 2017 @ 16:55
Німецький вскрик:
Von Ingrid Thurner. Der Gender-Krampf verhunzt die deutsche Sprache // De Welt, 2013.
«Три десятиліття мовної рівності принесли лише непривабливі тексти, але не соціальну рівність. […] Але мова зіпсована. Побічні втрати?»
Comment by maksymus — February 4, 2017 @ 16:40
Німецька петиція проти втручання в мову: «Проти ґендерних дурниць» (Дортмунд, 6 березня 2019. На 30 жовтня 2020 підписали 78309 осіб).
«Так звана ґендерно-справедлива мова базується, по-перше, на загальній помилці, по-друге, вона створює безліч смішних мовних структур, по-третє, вона не є усталеною, і по-четверте, вона не сприяє поліпшенню стану жінок у суспільстві.»
Comment by maksymus — October 30, 2020 @ 08:45
Голова Асоціації німецької мови Вальтер Кремер. «Геть ґендерні дурниці!» (Weg mit dem Gender-Unfug! // Cicero, 21 вересня 2020):
«…рівність статей є дуже бажаною і все ще не досягнутою метою. Але нинішній, можна сказати, мовний терор, за допомогою якого вперта кліка ідеологів охоплює цілі міські адміністрації та університети, є неправильним способом досягнути її.»
Comment by maksymus — October 30, 2020 @ 08:49