Гарна репліка Брайана Каплана про те, що виборці можуть голосувати на підтримку певних речей через упередження соціальної бажаності. Тобто накладають на суспільство через податки витрати на те, що самі для себе не купували б.
Звичайний підхід з боку «теорії суспільного добра» говорить, що коли населення голосує за щедре фінансування X, це означає, що X є суспільним добром, навіть якщо ніхто для себе це X не купує. Каплан же пропонує підхід з боку упередження соціальної бажаності:
«Чому ніхто не купує X добровільно? Тому що людям не подобається X; принаймні недостатньо, щоб за нього платити. Чому всі хвалять X? Тому що хвалити X виглядає доброю справою. Чому люди одностайно голосують за щедрі витрати на X? Тому що голосування це особливого роду висловлювання». (…) «То яке ж поясення є правильним? Моє найкраще припущення — і те, і те. У світі повно проблем суспільного добра. Але у світі також повно фарисейського позування. Урок психології для економіки, хоч як це дивно, полягає в тому, що ми повинні перестати довіряти виборцям і замість цього зосередитися на тому, як споживачі витрачають свої власні долари».
Діаріуш або тиск слова 
Д.Аріелі до цього додав би ще один аспект, який стосується розбіжності між раціональними і моментальними бажаннями. Наприклад, люди хочуть їсти здорову їжу, а їдять всілякий смачний, але нездоровий непотріб. І це не тому, що непотріб відображає справжні смаки, а тому, що люди не втримуються від імпульсивного вибору. Аріелі радить кілька механізмів, які дозволяють послабити імпульсивність. Податки ж якраз і можуть розглядатися як один з таких механізмів. Наприклад, якщо люди слухають попсу, але не проти, щоб за їхні гроші утримувався оперний театр (хоча вони ніяк не зберуться туди піти), то це не значить, що попса відображає їхні справжні смаки. Просто люди голосують за підтримку оперного театру, виходячи зі свого “ідеального Я”, яке слухає серйозну музику і плекає тонкий смак, а от гроші на попсу витрачає “неідеальне Я”, керуючись імпульсами, які люди хотіли б радше долати, ніж плекати. Причому тут не упередження соціальної бажаності, людина щиро може хотіти, щоб у неї був ліпший музичний смак, тож вважати, що “вибір гаманцем” є її справжнім вибором, означає не враховувати, що цей вибір може здійснюватись під впливом імпульсів, з якими сама людина хотіла б боротися.
Comment by criticalthinkerua — December 22, 2020 @ 00:33
Імпульсивний вибір це теж справжнє бажання. Як у тому психологічному тесті на називання випадкових асоціацій знімають раціональні стримування. Каплан як раз і зауважує, що такий підхід з боку «теорії суспільного добра» (раціонально хочуть їсти здорову їжу, але не їдять, бо імпульс) не пояснює, чому люди самі не готові підтримувати своїм гаманцем своє «ідеальне Я». Натомість підхід з боку «упередження соціальної бажаності» відповідає на це. Насправді бажання того ідеального, що вони не підтримують гаманцем, — це тиск суспільства і виходить. Чи може людина похвалитися тим, що вживає нездорову їжу? Ні. От і подає себе в ідеальному світлі (для себе також, що починає вірити в це) як прихильну до здорової їжі. Те саме з музикою і всім іншим. Перенесене на дільниці, виходить, що людина змушує і себе, і інших підтримувати те, що насправді ні її, ні інших не цікавить.
Comment by maksymus — December 22, 2020 @ 06:13
> Імпульсивний вибір це теж справжнє бажання.
Аріелі розглядає механізм бажань інакше, якщо коротко, то за імпульсивні бажання відповідає мигдалина, а за раціональний конроль – лобні долі мозку. В ідеалі ці ділянки мозку мають співпрацювати, коли раціональніша частина схвалює чи відхиляє імпульсивні бажання, але іноді це дає збій.
А щодо соціальної бажаності, то дехто не вважає за потрібне змінювати нездоровий спосіб життя – наприклад, не всі курці хочуть відмовлятись від своєї звички. Натомість є курці, які б хотіли кинути. Тож якщо людина й на раціональному рівні стверджує, що краще жити менше, але не напружуватись, це одне. Але якщо є конфлікт між раціональним бажанням і слабкістю сили волі, то є сенс продумати додаткові засоби, щоб реалізувати настанови, прийняті на раціональному рівні.
Comment by criticalthinkerua — December 22, 2020 @ 14:30
А чому не цікавить? От є, наприклад, «совкодрочери», які згадують «безкоштовні» квартири. От вони через імпульси не можуть накопичити ні на житло, ні на перший внесок (а надто коли паралельно треба платити за оренду), не хочуть контролювати витрати, щоб вистачало чи іпотеку. Вони саме хочуть, щоб за них усі вирішили.
Comment by drewndia — December 22, 2020 @ 20:08
Отут і протиріччя. Люди бажають одного, але упередження соціальної бажаності змушує їх висловлюватися (на виборчих дільницях, в тому числі) про інше. Для себе той же соціалізм не купують (соціалістичні форми власності, колективні підприємства, колгоспи тощо, де за людину все вирішуватиме колектив, цілком дозволені в капіталістичній економіці), зате обирають, щоб його нав’язували для всіх, і для невинних, і для себе.
Comment by maksymus — December 22, 2020 @ 20:27
От я власне про щось таке, щоб тільки для себе, і думав. Людина укладає договір з державою про соціалізм і отримує все, що за це положено. Безкоштовне житло без права приватизації після очікування в черзі. Фантики замість грошей та реґульовані державою ціни. Було б дуже цікаво подивитись на таку поєднану систему в межах однієї держави.
Comment by drewndia — December 24, 2020 @ 19:21
Довести б до кінця ідею квантової держави.
Comment by maksymus — December 24, 2020 @ 21:17
Продовжуючи тему упередження соціальної бажаності на прикладі відпочинку заможних туристів у жебрацькій країні, Брайан Каплан вичеканив абсолютно геніальну максиму:
«Це можна сформулювати ширше: Як я кажу своїм дітям у ранньому віці, багато речей в житті виглядають погано, але вони насправді є добром».
Comment by maksymus — December 29, 2020 @ 21:59
Продовження: Брайан Каплан «Зручність проти упередження соціальної бажаності».
«У політиці, на жаль, панують слова. З погляду будь-якого виборця, вибори — це опитування . Як результат, демагоги керують світом . Вони здобувають владу, присягаючи на вірність високим ідеалам, не зважуючи витрати й вигоди. А коли високі ідеали передбачають серйозні незручності, — як це, на жаль, відбувається, — демагоги створюють серйозні незручності.
Чому конкуруючий політик не здобуває владу, обіцяючи зробити зручність знову великою? Тому що «зручність» звучить дріб’язково й негідно. Люди полюбляють зручність. Вони із задоволенням жертвують іншими цінностями для зручності. Але вони не хочуть визнавати цей факт, або щоб їх щось пов’язувало з тими, хто визнає. (…)
Ринок милосердно продає нам зручність, котру ми бажаємо, не засуджуючи нас. Навпаки, уряд ловить нас на слові й позбавляє дорогоцінних зручностей раз за разом, день за днем.»
Comment by maksymus — January 19, 2021 @ 17:42