Документальний серіал про Рейґана

 
Новий документальний чотирисерійний серіал про американського президента Рональда Рейґана («Рейґани», The Reagans, 2020) я почав дивитися тільки для проформи. Думаю собі, не завадить, документалка дозволить закрити пробіли у візуальному сприйнятті того заокеанського періоду, що його знаю тільки через чорно-білий радянський телевізор і через призму протистояння часів «холодної війни». На якісь особливі відкриття не сподівався.

Але вражень набрався аж з лихвою. Справді, відкрив для себе ще раз геніального президента США, за програму зменшення присутності держави котрого можна було б голосувати і сьогодні. Дізнався про акторську кар’єру Рейґана, про його перехід у політику. Відеоряд непогано помістив особистість у світовий контекст. Відкрив і дещо неприємне, що вже зовсім не стосується Рейґанів. А саме, гидотні способи роботи лівих мас-медіа зі спотворення своїх історичних ворогів. Сучасні ревізіоністські автори серіалу (режисер Метт Тірнауер) розстаралися, добираючи, на їхню думку, найнепривабливіші моменти життя, натякаючи, що Рейґан це такий колишній Трамп, і партійцям теж треба ненавідіти його так само ірраціонально. Оця постійна присутність неприємної провідної ідеї засудження політичного опонента, копання мертвого лева, з якої створювався серіал, стала для мене другим відкриттям. Наче з головою занурився в радянські часи й дивлюся чергову «Міжнародну панораму». Та відмінність теж була. Зроблена на дуже якісному технічному рівні «іконоборча» чорнуха виконала для мене абсолютно протилежну роль; її авторам не вдалося приховати велич особистості, на яку нападали з підстав модної нині облудної «критичної» теорії. Навпаки, чудово оприявнилася мізерність і ницість режисерського задуму.

Засудити Рональда Рейґана намагаються за вже випробуваними нещодавно канонами політичного цькування, типової сучасної кампанії проґресизму, навішуючи на нього і його дружину несусвітні звинувачення в расизмі, сексизмі, несприйнятті нетрадиційних стосунків, мілітаризмі. (Особливо забавно звинувачують у військовому марнотратстві, ніби непотрібній мультяшній «Стратегічній оборонній ініціативі». Та глядачу з уламків колишнього СРСР, що надірвався в тій гонці озброєнь і розпався, марнотратством це явно не видається.) Копання зайшло нижче будь-яких стандартів, аж до натяків на деменцію, на хворобу Альцгеймера. Все для того, щоб показати подружжя Рейґанів яко підступних властолюбних акторишок, котрі перебували у світі своїх фантазій про уявну велич Америки у форматі 39-го року й обманули довірливих і наївних американців своєю негідною дволичністю. Автори серіалу щедро добирають свідчення політичних опонентів та тих колишніх союзників, хто так чи так був ображений на сорокового президента США, взяли в свідки навіть молодшого сина Рона, котрий без сорома казка підіграв чорнушному настрою стрічки. (На обличчя Рон виглядає спотвореною чоловічою копією чудової Ненсі Рейґан. А скільки бруду, переважно ідеологічного мотлоху за неналежну поведінку, вилилося на неї; теж було моє відкриття для себе непересічної особистості.)

Зате така ненависть медійщиків до об’єкта спонукала їх ретельно відшукати багато цікавих дрібничок. Старанність виправдала себе. Наприклад, щоб провести паралель з Трампом, відшукали в архівних кадрах гасло «Зробимо Америку великою знову!» на плакатах на підтримку Рейґана під час президентської кампанії 1980-х. Звинувачують у тому, що не розпізнав небезпеку нової хвороби, синдрому імунодефіциту, як нині Трамп не розпізнав небезпеку коронавірусу. Або його невимушена реакція на дикунські стрибки делеґації якоїсь гордої африканської країни в ООН — стрибають як мавпи! — не може у незашореного глядача не викликати посмішку. За задумом же авторів порівняти чорношкірого з мавпою це розстрільна стаття.

Вийшло так, що наведені з метою розвінчати неофіційні відеоматеріали виконали для мене роль прямо протилежну авторському задуму. А саме, замість гаданої несамостійної маріонетки великого капіталу, аморального властолюбця, ненависника бідних і чорних та всього того зайвого мотлоху, що намагалися навішати на Рейґана з дружиною, навпаки, постала послідовна еволюція справді непересічної особи від злиденності часів Великої депресії, через гідного себе актора, пізніше профспілкового лідера до політичного провідника класичних ліберальних ідей індивідуалізму, свободи, відповідальності вільної людини за себе на чолі першої країни світу. Нападки ж на Ненсі тільки підкреслили і її гідність та непересічну соціальну роль, яку вона відігравала в зірковому подружжі.

І саме це подвійне відкриття дозволяє мені загалом схвально поставитися до серіалу. Що ж поробиш, дух ширяє, де схоче. У ненависників Рейґана вийшла талановита документальна стрічка про нього, що виявилася кращою за авторів. Головний об’єкт, персонаж не піддався, а переграв їх на своєму полі.