Конспектуючи Козеллека

Мій рік завершується фразою, яку підібрав у Козеллека і ходжу з нею вже який тиждень, намагаючись усвідомити межі її застосовуваності до українських реалій:

Історію пишуть переможці, а історіографію переможені.

Йдеться про те, що переможець завжди вважає свою перемогу закономірною, свідченням руки провидіння. Натомість переможеному доводиться прораховувати помилки, які призвели до абсолютно випадкової, звісно, поразки. Саме з другого погляду бере початок об’єктивність, що відкриває шлях до створення справді наукової історіографії.

Прабатьківщина слов’ян. Діалектне членування праслов’янської мови

Минулого разу ми розглянули ранні східнослов’янські діалекти. Для повноти картини відступимо крок на століття назад, до початку великого розселення слов’ян.

(Прабатьківщина слов’ян.)

На мапі об’єднано такі археологічні культури раннього Середньовіччя (за В. Бараном): Колочинська (слов’яно-балти), Пеньківська (анти), Празько-Корчацька (склавини), Іпотешт-Кіндешт-Чурел, Дзедзіцько-Суківська (праполяки).
 
Щоб не виникло раптом гострого бажання потішити національне самолюбство, уявивши «слов’яногенез як відгалуження окремих слов’янських праетносів від праукраїнського етнічного дерева.між Припяттю та Карпатами» (Л. Залізняк), треба отримати уявлення про діалектний поділ, неоднорідність самої праслов’янської мови.

Контакти праслов’ян з іншомовними групами, переміщення людності всередині та міґрації, призводили до виникнення та перегрупування праслов’янських діалектів. Наступна тисячолітня історія слов’янських мов залишила нам згадки про діалектне членування праслов’янського ареалу у вигляді окремих спільних лексичних елементів. Відмічають численні зв’язки, які можуть свідчити про існування діалектів у праслов’янській мові. Наприклад, болгарсько-балтійські (джуна, драскам, гръздав), сербохорватьско-балтійські, сербохорватьско-лужицькі, словенсько-західнослов’янські, серболужицько-південнослов’янські тощо.

До діалектного поділу праслов’янських часів сходить попіл-пепел (*popelъ: польськ. popiół, чеськ. popel, словацьк. popol, білор. попел; *pepelъ: рос. пепел, болг. пепел, серб. пепео), птах-птиця (*pъta; *pъtakъ: польськ., ptak, чеськ. pták, словацьк. vták, білор. птах; *pъtica: рос., болг., серб. птица, словенськ. ptíca).

(Польсько-іранські ізоглоси.) Особливо цікавими є гіпотетичні польсько-іранські лексичні зв’язки, відмічені О. Трубачовим (polono-iranica), появу яких у західних слов’ян, а не у східних, як очікувалося б, намагаються пояснити ледь не походом Дарія на скіфів. Це слова baczyć, patrzyć, dbać, szatrzyć, pan (всі були запозичені пізніше українською мовою з польської, а не навпаки).

baczyć «бачити» < прасл. діал. *ob-ačiti ~ іранськ. *abi-āxšaya «видіти, спостерігати, оберігати, пам’ятати» (пор. авест. aiwyāxšaya «спостерігати, оберігати»);
dbać «дбати, піклуватися, уповати» < *dъbati ~ інверсія авест. dəbaēš «ворогувати, ображати»;
pan «пан» < *gъpanъ ~ іранськ. *gu-pāna- (*gau-pāna-) «коров’ячий пастух, охоронець скоту»; *gau «товар, худоба» та *pa- «берегти» (пор. ср.-перськ. gupān «пастух»);
patrzyć «патрити» < прасл. діал. *patriti ~ іранськ. *pātr- (пор. авест. pāθrāi) «стерегти, охороняти»;
szatrzyć «знати, бути уважним» < прасл. діал. *šatriti ~ іранськ. *xšatra- (пор. авест. xšaθra-) «влада, господарство, царювання, панування».  

Любовно-кримінальне чтиво

— «Обрѣтохъ! Обрѣтохъ!». — Съ веселіемъ
вопіетъ Архимедъ, узрѣвъ истину.

 
Із захопленням читаю перекладну зарубіжну прозу. В одному тексті зібрано все, що полюбляє сучасна публіка: детектив, містика, секс з фрейдистськими натяками, втеча від урбанізму з описами природи, елементи серіалу з втратою пам’яті та віднайденням загубленої дитини.

Невинна історія кохання, що розгортається навесні в суворо релігійній провінції неподалеку від місцевої церкви, на тлі пророцтва і постійного втручання потойбічних сил, наштовхується на майнову та соціальну нерівність молодих людей. Традиційний вибір — сирітку домагаються бідний, чесний юнак та заможний негідник. Несподівана поява місцевих бандитів розв’язує проблему — доблесна смерть нелюбого залицяльника стає спокутою його попередніх хитрощів. Але поневіряння не закінчилися. В їхні землі прийшла війна, окупанти дівчину приготували для вивозу на роботи, а хлопця звинуватили в диверсії і влаштували польовий суд. Лише містичне втручання, передбачене у сновидінні, звільнило обох від переслідувань. (Усе це на тлі розлогих прозових відступів на моральніо-релігійні теми.) По закінченні бойових дій заклопотаний сільгоспроботами опікун усе ще шукає багатія для дівчини, але віднайдений на березі моря скарб розв’язує майнову проблему парубка, що робить вибір дуже складним. Дія триває, місциною проїздили столичні бізнесмени, звиклі до розкошів та нетрадиційних любовних утіх, і сексуальну увагу звернули на обох закоханих. Перелякані несподіваною пропозицією і настійливими вмовляннями провінціали вирішують або втікти, або померти. Сюжет робить ще крутіший виверт, коли героям стає зрозуміло, що один зі столичних хлюстів є рідним братом бідного хлопця, колись загубленого. З жебрака хлопець несподівано перетворюється на господаря всієї навколишньої землі. Традиційне весілля, вітання, розбудова та обладнання місцевої церкви. Але життя в місті не приваблює молодят, тому вони довго і щасливо, до кінця своїх літ залишаються жити в селі, на своєму рідному острові Лесбос.

Дуже рекомендую. Це один з найориґінальніших та художніх творів грецької літератури:
Лонг. Дафніс і Хлоя (кінець II ст. н. е.).

У книзі «Античний роман. Лонг. Дафніс і Хлоя. Харітон. Херей і Калліроя. / Пер. Віталія Маслюка, Йосипа Кобіва і Юрія Цимбалюка. — Дрогобич: Коло, 2004. — 192 с. ISBN 966-7996-24-7».
 

Щирий українець

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Мене трохи збиває з пантелику вираз “щирий українець”, який часто вживається з іронічним відтінком. Власне, на що спрямована іронія і хто іронізує? “Нещирий ураїнець” (часто – змушений через зовнішні обставини приховувати свою українськість) висміює того, хто не соромиться відверто декларувати свою національну належність? (Тоді тут щось є від цинічної свідомості, що з точки зору “здорового глузду” висміює віру в ідеали – це певне психологічне самовиправдання відступництва).
Можливо, є інша відповідь, яка криється в радянських стереотипах, де з українським намагались асоціювати щось простацьке, сільське. За такого підходу можна було відверто виявляти свою українськість на рівні “другосортності”, а от спроба утвердити українськість на вищому рівні загрожувала переслідуваннями (наприклад, Кочур, Лукаш та інші не раз мали халепу із перекладами; так само не схвалювались оригінальні літературні експерименти тощо). Тоді “щирий” – означало “в межах дозволеного”, а отже, майже неминуче – низького рівня, тому у носія “високої культури” й виникало бажання іронізувати над “щирим українцем”.
Отже, які є міркування щодо наступних питань:
А). “Щирий українець” з”явився в радянські часи, чи цей вислів траплявся і раніше?
Б). Чому цей вираз набув іронічного значення?
В). Як пояснити живучість цього виразу? Він же містить певне безглуздя, адже виходить, що крім “щирих”, є й “нещирі” українці? (і, протиставляючи себе “щирим українцям”, мовець тим самим зараховує себе або до неукраїнців або до “нещирих українців” – це ж досить вразлива позиція).

Степ

Автор oddm. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Підкажіть етимологію слова степ та коли воно з’явилось в інших слов’янських мовах.
Дякую!

Поділ східнослов’янських говірок VII-XIV ст.

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Мабуть, всім добре відомо, що діалектне членування східнослов’янської території аж до XV ст. практично не збігалося з поділом на національні мови. Кожна з трьох сучасних мов — українська, білоруська та російська — утворилася в результаті пізнішого перегрупування говорів з різних діалектних груп. Існування таких діалектних груп було відомо давно, але вони розглядалися (з різних причин, у тому числі ідеологічних) переважно як похідні від гіпотетичної єдиної прасхіднослов’янської мови. Так, Шахматов, вплив робіт якого відчувається і досі, зі «спільноруської» мови виводив три діалекти — південноруский, східноруський та північноруський. Перші два розділилися між українською та білоруською, а другий та останній стали основою мови російської. Дурново, беручи до уваги сучасний поділ, додавав у схему четвертий діалект — західноруський; за цією схемою тільки російська складалася з двох давніх діалектів. Найпростішу схему відстоювали Лєр-Сплавінський та Трубецькой; вони вважали, що з проторуської мови виділилося лише два діалекти — північний та південний, а з останнього виділилися як українська з білоруською, так і південноросійські говори.

Спасибі

Автор mambaram. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Звідки взялось отеє “спасибі”, якщо є “дякую” ?

Спитав знайому, а вона каже, що “спаси біг” – цілком українське…

Що відповість спільнота?

Переклад іноземних прізвищ

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти translate-ua.

Декотрі перекладачі, керуючись неусталеністю правопису, радше спотворюють, ніж відтворюють оригінал. Здається, основним правилом перекладу власних імен має бути якнайближче їх звучання до мови оригіналу. Отже, варіанти “Фройд” і “Вітгенштайн” можна лише вітати. А от щодо Дюркгайма (укр. переклад “Е.Дюркгайм “Самогубство””) – це грубий ляпсус. Ну, був би він Еріхом, то був би Дюркгаймом, але ж він Еміль! Не підкажете, як найближче до французької прочитати “Durkheim”? “Дюркейм”? І що робити з “Riceur” (перепрошую, тут опечатка. Правильно – “Ricoeur”)? “Рикьор”, “Рікьор” чи “Рікер”? Щодо англійської, я не розумію, яким чином пішла мода переробляти Х”юма (Hume) на Г”юма? (Є ще “Юм” – калька з російського прочитання цього прізвища на французький лад у 19 ст.) До речі, яке звучання “Хайдеггер” чи “Гайдеггер” ближче до німецького “Heidegger”? Наприкінці хочу поставити під сумнів доречність спрощення подвійних приголосних, коли “Popper”, “Gellner” читаються як “Попер”, “Гелнер”. Чи може хтось пояснити, який сенс так спотворювати оригінальне звучання прізвищ?

Але

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

В українській мові спільнослов’янський сполучник і частка але, що походить від злиття а та частки ле заст. «але, тільки, лише, ось», має дуже цікавих родичів. (Прасл. ле, лѣ «тільки», можливо, пов’язане з іє. *leik^u– «залишати».)

Зрозуміло, одразу можна впізнати закарпатське лем. Також досить легко згадати прислівник та частку ледве, ледь (пор. рос. еле). Ще одним близьким родичем є слово літепло «тепла вода», ледь тепла. А от впізнати ледацюгу, ледащо, а також либонь стає все важче.

А які ще слова знаєте, що сходять до *le, lě?