Діаріуш або тиск слова

January 6, 2018

Персидські справи

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:00

 
Колись на світанку цивілізації велика перська сатрапія стала визначальною Іншою для греків і всіх їхніх європейських культурних нащадків, і з французькими лібералами, і з англійськими колонізаторами, і з нами включно. В ту древню епоху
 

«…була спущена залізна завіса: Схід проти Заходу, деспотизм проти свободи; встановлені дихотомії після греко-перських війн лунають крізь світову історію і їм, здається, призначено усталюватися ще більше, потроху, коли людина відроджує старі й відкриває нові способи для того, щоб піддавати тортурам свою душу» (О. Мюррей; цит. за: Історія європейської цивілізації… Х., 2016.)

Нині, спостерігаючи за іранськими масовими виступами проти патріархальної влади релігійних бородачів, можна лише дивуватися, шанувати, ба навіть заздрити сміливості й рішучості людей, котрі у своїх щирих прагненнях прав і свобод змушені переступати через найміцніші, найважчі перешкоди, що тільки знає людина, — через власну культуру, через власний триб життя. На таке спроможні тільки справді великі народи.


Тегеранська жінка, скинувши хіджаб, з легкої руки Масіх Алінеджад стала обличчям іранського протесту.
І навіть неважливо, що ця «ікона» теж є створеним, вигаданим, ба ні, правильно сказати уявлюваним образом. (Бі-бі-сі, 3 січня 2018)

 

Advertisements

January 1, 2018

З Новим 2018 роком!

Filed under: Розваги — maksymus @ 01:52

 

У ХВИЛЮ ВАЖНУ
(При стрічі з Новим Роком).
 
У хвилю важну приходиш отсе,
      Дорогий Новий Роче,
Як рідний наш край і людство усе
      Кайдани порвать хоче;
Як житє шумить, іде боротьба
      Серед обставин диких,
А в тій боротьбi рiшається судьба
      Вcіх малих і великих;
Як серця слабкі і душі малі
      В зневіру люту впали,
Як навіть з могил рицарі славні
      До борби повставали;
Як духом сильні падуть і встають
      Та й з рук не пустять зброї
І, як сатану страшна дусить лють,
      Що ми бажаєм волі.
                  * * *
У хвилю важну надходиш отсе,
      Дорогий Новий Роче!
З тобою судьба чейже принесе
      Щось нове та уроче.
Чей людство усе кайдани порве
      А ми здобудем волю;
І красше житє — щасливе, нове,
      Розпічнемо з тобою.
 
Сава Чернецький.
1916

 

December 29, 2017

Перпендикулярне бачення

Filed under: Вибори, Київ, Політологія — maksymus @ 10:47

 
У колонці «Даєш двопалатну Київраду!» на «Українській правді» (29 грудня 2017) член правління партії «ДемАльянс» пропонує партійне «бачення особливостей місцевих виборів у Києві в новому законі про столицю».

Треба ж так невдало пропонувати, що кожен пункт не просто промах, а прямо суперечить тому, що я хотів би одержати як київський виборець.

Спершу звичний для українських партій, створюваних як політичні проекти згори, а не від низових осередків, виступ проти мажоритарки. Пропозиція подається як фальшиво-зважена — «У світовій практиці мажоритарний підхід […] має низку успішних прикладів», «Але в українських корумпованих реаліях…» Наче до висновку прийшли після роздумів, але це ж не так. Насправді, партія, як і багато інших, пропонує відштовхуватися не від демократичних принципів збільшення представництва, зміцнення зв’язку виборця з представниками, а від тимчасової ситуації партійної зручності й відсутніх механізмах правоохоронної системи, що запобігали б підкупу виборців. У тимчасовій перспективі партійна система з відкритими територіальними списками, можливо, краща за просто партійну, але в країні з загалом нерозвинутою системою партій відмова від мажоритарки це довготривалий спосіб відокремити виборців од влади.

Не допоможе і наступна популістська пропозиція «ДемАльянсу»: «Представники з цього списку беруть участь в публічних праймеріз — вони презентують власне бачення, свої ораторські та професійні якості». Згадані вище «українські корумповані реалії» означатимуть перенесення корупції з дільниць на збори «праймериз». Ну, не заради ж самого ораторського мистецтва збиратимуться пенсіонери, щоби слухати невідомих їм партійців, не зв’язаних з громадою і проблемами округів, а поставлених згори на дільницю партійним списком.

Наступна пропозиція полягає в поверненні райрад у розрахунку на двопалатну Київраду. Просто повернення райрад, як нижчої по відношенню до Київради ланки самоуправління, можна тільки вітати. Але у вигляді другої палати — це просто дивовижне безумство, що зводить пропозицію на пси.

Те, що партія «ДемАльянс» абсолютно не виходить у своїх пропозиціях з демократичних принципів, і ладна погоджуватися з обмеженим представництвом, свідчить і неймовірний запропонований ними «запобіжник, який передбачає, що доля делегатів кожного району в нижній палаті Київради залежить від долі виборців, що прийшли на дільниці, а не від долі усіх зареєстрованих виборців». Чудовий подарунок корупційній складовій. Після відмови київським горожанам у праві обирати своє представництво у власних територіальних громадах і вибудування складних рівнів представництва, це не дивно. Але все цілком у річищі зменшення зв’язків виборця з депутатами.

Отже, в сухому залишку. Новостворена партія пропонує виборчу систему, де депутати для дворівневої міської влади обираються не від громад, а від партій. А щоб запобігти зрозуміло очікуваній аномії, небажанню виборців приходити на дільниці, щоб леґітимізувати це неподобство, «ДемАльянс» пропонує розважати мешканців через «праймериз» та обмежити представництво за допомогою «запобіжника».

Ет, хотів би побачити таку партію, яка виходила б у своїй політиці не з технології здобуття й утримання влади, а з демократичних принципів, для чого ця влада здобувається й утримується. Де виборча система орієнтується на горожанина, а не на партію, де влада здійснюється на основі волевиявлення, а не маніпуляцій з його обмеження. Звісно, це надто складно для недорозвинутої патерналістської політичної системи.
 

December 24, 2017

Флешмоб на Хрещатику

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 21:02

 
Побував сьогодні на флешмобі з загадковою для мене робочою назвою.
 


«Кава на Хрещатику» (24 грудня 2017 року)

 
Гідну жалю групку молоді всіх вікових категорій чисельністю в пару сотень голів можна бачити на знімку. Походив довкола знічев’я. Подивився на симпатичні обличчя київської блоґототи. Розгублені, політично дезорієнтовані, шукаючі якоїсь авторитетної команди, вони самі не надто розуміли, нащо зібралися, але намагалися всіляко підбадьорювати себе приємними словами й фантастичними проектами наступних неполітичних акцій. Не вірю, що такі взагалі можливі, адже акція чогось варта тільки тоді, коли планується наступний крок. Підтримувати владу — нерозумно, влада сама себе вміє підтримати і без вулиці. Виходити невизначено «за все хороше» чи «проти всього поганого» не має сенсу. Жартівливий плакат російською «Порошенко — наш президент вселенной» чи принизливо перевернутий за феншуєм прапор виглядали найосмисленішою плямою на акції; принаймні, ці люди твердо знали, чого хочуть. Мабуть, щось було в моєму погляді, скупчення на шляху по-військовому розступалися, коли проходив крізь них.

Да, і каву я не люблю…
 

December 21, 2017

Найдовша ніч

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 17:04

 
Дуже люблю цю пору року. Особливо день зимового сонцестояння. Древні календарі наче прокидаються наступної ночі, готуючись розпочати веселими святами початок справжньої зими й запустити відлік нового року. Відтепер кожен новий промінчик ранку пробиватиметься все раніше, а світло нового дня прибуватиме й прибуватиме, запалюючи новими надіями.
 

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

December 2, 2017

Віртуальні картки

Filed under: Інформація, Мережа, Розваги, Різне — maksymus @ 17:14

 
З купівлею через інтернет у мене завжди якось не складалося. Здається, зручний і швидкий спосіб поєднати продаж і купівлю, але кожного разу якісь банківські ускладення й побоювання шахраювання зупиняли бажання осучаснитися. Долати непотрібні перешкоди не хотілося, за єдиним винятком — книжки з Амазону, яким користуюся з далекого 98-го року. Тоді, для найпершої покупки відкрив свою першу пластикову картку, але хоча на всіх етапах повідомляв банківським працівникам Промінвесту, що картка мені потрібна виключно для розрахунків у мережі, зрештою через невідповідність класу жодного разу нею не зміг провести платіж. Як я потім тільки не переводив гроші, навіть випало скористатися банківським чеком. Багато коштів втрачалося на самих операціях, щоб називати інтернет-купівлю стандартною зручністю.

Усе-таки, цивілізація дійшла й до мене…

November 30, 2017

Тук-тук, я в ідентичності

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:54

 

«Тільки ті, хто мають ідентичність, можуть зрозуміти, чому хочеться її позбутися.»
Леон Візельтір. Проти ідентичності.

«Туманна», «незбагненна», «невимірна», «неоднозначна», «всепроникна», «наївна», «дуалістична». Це все кажуть про ідентичність, що чомусь завжди вислизає з-під найуважніших об’єктивів.
 

Насправді, ідея ідентичності не тільки допомагає подолати прогалину між «має бути» і «є», а й постає спробою погодити й поєднати те, що роз’єднала сучасність: правду і цінність, раціональність і традицію, знання і соціальну близькість, індивідуальне і колективне. Чим слабшим стає відчуття приналежності, тим сильніше прагнення створити, змінити чи викувати ідентичність. Вражає двоїстість ідентичності: обіцяючи подарувати вам незалежне існування як самобутньому, постійному й незамінному індивіду, вона водночас приберігає й тримає для вас безпечну нішу в громаді, з якою ви з тих чи тих причин ідентифікуєте себе більше, ніж з іншими групами.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 27)

 
Ідентичність наче розв’язує проблему сучасної кризи індивідуальності, відкладаючи в сторону великі ідеологічні проекти.
 

Проект Просвітництва відкидається і скасовується щоразу, коли ми виступаємо на користь раси, кольору шкіри чи класу, замість підтримувати права людини та солідарність як універсальний принцип. Значною мірою це стосується й ідентичності, що випливає на поверхню тоді, коли розпадається імперія, велика потуга чи правильний проект морального й соціальнього ладу. Ідентичності є руїнами Просвітництва. В певному розумінні вони є руїнами нашої віри в загальне людство.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 91)

 
Разом з індивідуальністю, що нині перетворюється на множинні ідентичності, втрачають підґрунтя лібералізм, консерватизм, соціалізм та інші всезагальні ідеології, звернені до індивідів усього людства. Окремі групи виокремлюють власні непроникні ділянки й діляночки, закриваючись ідентичністю від універсального в невибагливих захисних будиночках.
 

Ідентичність — як гріх: але хоч як ми їй опираємося, уникнути її не в силі.
(Семюель Хантінґтон. Хто ми?)

 

November 21, 2017

Розлогі причинки до запису про фемінітиви

Filed under: Мова, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 05:25

 
Хочу тут зауважити те, чого мені дуже бракувало для попереднього запису про стратегію специфікації, і що довго ще залишатиметься тільки побажанням на майбутнє.

Основне, з чим стикається будь-хто, кого цікавить тема фемінітивів в українській, це майже тотальна відсутність хоч скількись серйозних досліджень на межі мовознавства й політики. Зате пропаґанди навколо — на будь-який смак. Уявіть собі, системна мовна реформа, що безпосередньо стосується доброго десятка тисяч іменників, а значить, і відповідних прикметників, дієслів, їх узгодження, стилістики тощо тощо, подається навмання, на самих загальних уявленнях! Це виглядає неймовірно, але досі немає твердої відповіді на кілька важливих питань.

Читати запис про питання без відповіді далі…

November 9, 2017

Дві причини не вживати фемінітиви

Filed under: Мова, Ґендер — maksymus @ 07:05

 
Дві причини, чому не варто вживати фемінітиви в нейтральних контекстах. Не три, не п’ять, не дев’ять причин. Не п’ятдесят з гаком, що їх можна сфантазувати хоч за круглим числом, хоч за кількістю можливих ґендерів для користувачів, запропонованих колись Фейсбуком. Чим більша кількість, тим виглядатиме переконливіше, чи не так? Ні, не так! У питаннях зміни мови, мовних засобів, можуть бути всього дві причини — одна є наслідком узагальненого теоретизування й умоглядних висновків, а друга походить з мовних реалій, з практики. Теоретичний підхід, зовнішній щодо мови, це підхід з боку ідеологій, з погляду мовного планування ідеальної мови. Практика ж надає внутрішньомовну причину, це підхід з боку мовної ситуації, якою вона є чи могла б стати.

Отже, причин вживати чи не вживати фемінітиви, як і при обговоренні будь-якого мовного питання, існують усього дві — теоретична та практична. Почну з теорії.

I. Що каже теорія
В основі сучасного ідеологічного підходу, що нас цікавить, лежить відома гіпотеза про те, що кожна мова має свою власну структуру мовних категорій, яка й визначає мислення і сприйняття реальності. А отже, ставлення людини до простору, часу, кольору, кількості, цінності та всього-всього іншого, і не в останню чергу ґендера, залежить переважно від категорій рідної мови. Мова, таким чином, виявляється придатним інструментом зміни соціальних практик. Сама можливість мовними засобами змінити, ба хоч підтримати, бажані переміни на краще в незадовільному соціокультурному стані речей виглядає надто привабливою і легкоздійсненною річчю, щоб нею знехтувати.

Порівняльні дослідження сотень мов світу з увагою до граматичного роду незаперечно засвідчили існування майже у всіх мовах більшої або меншої ґендерної асиметрії в бік чоловіків, що проявляється на всіх рівнях мовних систем. Виходить, зауваживши в сторону всі можливі зв’язки й відмінності між родом, ґендером і статтю, це мови створюють андроцентричні картини світу, де жінка постає «другою», «іншою», «гіршою», або ж узагалі зникає. А значить, просто необхідно здійснювати свідому працю з виправлення мовної несправедливості, щоби прибрати традиційні бар’єри між статями.

Метою змін визнають вирівнювання асиметрії мовних практик щодо жінок і чоловіків, а також усіх ґендерних ідентичностей. Для цього було запропоновано дві базові стратегії: робити жінок видимими в мові нарівні з чоловіками, водночас зменшуючи лінґвістичну видимість чоловіків.

Читати запис про мовні стратегії та практики далі…

« Newer PostsOlder Posts »