Діаріуш або тиск слова

October 28, 2019

Протиріччя популізму

Filed under: Арґо, Політологія, Різне — maksymus @ 15:25

 
Зеленський запевняє співбесідника у Золотому, що він не лох. Це запевнення Президента звучить дисонансом. Таке повторюване самовивищення виглядає дивно, адже основний посил кампанії та спорадичне спілкування обраного Президента та його команди з публікою (важко сказати, що це спілкування з пресою) полягає в тому, щоб подавати його яко звичайну, пересічну людину, свого в дошку хлопця, чувака серед чуваків, котрий до всіх звертається «на ти» не через хамство, а суто через наївність, через яку порушує протокол, їздить на велосипеді і т. д., і т. п. Одним словом, професійний образ простого безхитрісного мужика. Власне, «простий мужик» це і є буквальне означення для лоха: «Лохъ — мужикъ»тлумачить давній словник жарґонне слівце.

От ті, хто вірять у спеціально створюваний образ простого мужика, і намагаються пояснити йому при особистих зустрічах небезпеки тієї чи тієї дії чи заяви про здачу українських інтересів, інакше ніж лохівством яку не назвати. Обертається саме так, як це бачимо на відео, де Зеленському намагаються донести щось, що в принципі не мав би знати мужик-лох. Але той раптом розвертається звичайним владним оскалом і злобно відповідає, що «не лох», чим створює нерозв’язне протиріччя між старанно створюваним образом та реальністю. Якщо не лох, то хто? А якщо, все-таки, лох, то що робити?
 
 
Анекдот на додаток. За новими правилами правопису назва лохотрон пишеться через дефіс.
 

October 25, 2019

Проблема колективних дій

Filed under: Політологія, Різне — maksymus @ 07:26

 
Цілий тиждень у Києві зранку й майже до другої половини дня стоїть густий туман. Збіглося кілька причин, серед яких незвично тепла погода кінця жовтня, унікальний антициклон, що ніколи не спостерігався в цю пору року, та сезонне настання часу палити опале листя на городах.

Остання причина суто людська. Сотні тисяч українців, не зважаючи на заборони й певний моральний осуд, починають у цей період проводити у себе на городах ритуал спалення листя. Ця причина є ідеальним прикладом проблеми колективних дій.

Проблема викидів — це та сама проблема безбілетника, проблема добровільних внесків в касу взаємодопомоги чи громадська активність, аж до забруднення голосування включно. Коли особистий внесок у колективне добро може робитися, або ні, залежно від співвідношення вигод та витрат. Хоча всі чудово знають, що палити листя погано, що спалення спричиняє викиди в атмосферу, але особисті вигоди перевищують витрати на організацію вивезення чи перетворення листя на компост у себе на землі. На боці обмеження спалювання мораль, потенційний штраф, мізерний виграш в чистому повітрі у себе на ділянці, тобто ті речі, граничний дохід од яких стрімко зменшується зі збільшенням групи, що виробляє і споживає суспільних дібр. На боці продовження спалювання залишається вигода економічна та практична матеріальна та моральна безкарність через те, що у великій групі знайти й покарати спалювача зв’язано з певними труднощами. При цьому, якщо якась людина з альтруїстичних міркувань перестає спалювати особисто, то через її загалом мінімальну участь у забруденні нічого не виграє, але продовжуватиме зазнавати витрат, спричинених загальним спалюванням.

Ситуація, здається, патова. Її практично неможливо розв’язати на горизонтальному рівні індивідуальних дій. Бо, скажімо, чим більше альтруїстів братимуть на себе витрати, тим краще далі почуватимуть себе еґоїсти, зазнаючи менше морального та матеріального тиску. За їхній проїзд «зайцем» уже сплачено. І буде сплачено, незважаючи ні на що. Виходить, раціональна поведінка окремої особи це не додавати нічого до спільного виробництва суспільного добра, а продовжувати користуватися ним, спалювати в своє задоволення, продовжувати їздити «зайцем», витрачати соціальний капітал добровільних об’єднань, забруднювати своїм необізнаним голосом виборчі урни.

Проте спільний інтерес залишається в тому, щоб дихати разом чистим повітрям. «Як ви смієте!» — кричить у порожнечу колективної безвідповідальності за забруднення дівчинка з трибуни ООН до світових політиків, котрі останні в цьому ланцюжку споживачів колективного добра. Це теж технологія стимулювання. Проблему колективних дій можна розв’язувати в два способи, збільшуючи витрати окремого забруднювача: морального засудження, коли спалювач, «заєць» чи виборець-невіглас нестиме більші моральні витрати від своїх дій, та матеріального покарання, коли співвідношення матеріальних витрат та вигод стає не на користь забрудненню. Ідеологією та копійкою.

Утім, проблему колективних дій можна розв’язати тільки колективно.
 

October 22, 2019

Надто довгі руки держави

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 07:47

 
Нашумілу пісеньку про згорілу хату я почув ще в п’ятничному прямому ефірі каналу «1+1». Так, при нагоді я спокійно дивлюся будь-які розважальні передачі, добре розумію жарти «Кварталу», як і взагалі цей невибагливий пострадянський вірменсько-єврейський гумор, що вирощувався в кавеенівській індустрії, а в кінці нульових професіоналізувався в кілька окремих телевізійних проектів, на кшталт «Камеді-клаб», що деякий час намагався закріпитися і на українському ринку, «Бійцівського клубу», «Кварталу-95», «Дизель-шоу» та под. Професіоналізм у гуморі означає тримання певної планки якості, відбору поставлених на промисловий потік жартів для кінцевого споживача. Ба сам процес відбору смішних та несмішних виконавців і авторів це теж справжнє шоу — кілька таких телепроектів з журі та початківцями, переможці яких потім вливалися в різні колективи, можна пригадати.

Та навіть мене, давно звиклого до великохамства й сервільності «Кварталу», що завжди жартував тільки так, як сподобалося б власнику ефіру цього проекту, вразила аморальність виступу: «Горіла хата, палала, В Лондоні жінка плакала…» — співали про підпал будинку колишньої голови Нацбанку В. Гонтаревої. Планку відбору опустили вже зовсім, подумав я, і вирішив забути. Вибір теми для кепкування, хоч це буде найгостріша, найнетолерантніша та найаморальніша подача, це справа відносин приватного проекту та його аудиторії. Більше про це нема чого казати. Власники всього ланцюжка виробництва телепродукту відповідають гаманцем, це вже їхня справа, чи вгадали вони, чи вгодили своїм глядачам.

Скандал понеділка, коли ролик був викладений в мережу і його нарешті подивилися ті, хто «Квартал» взагалі не дивиться, але обурюється аморальністю, теж цілком зрозумілий. Таке обурення «не своїм» гумором добре лягло на політичний український розподіл. Запрацював трайбалізм, хамство почали виправдовувати та засуджувати вже за політичними мотивами. Ця реакція вже не надто цікава, хоча коментувати скандальний виступ стали на вищому урядовому рівні, що для будь-якого шоу означає величезний плюс.

Тільки під час цього скандалу я зі здивуванням дізнався, що у нас є фінансований державою хор. Це відкриття вразило мене значно більше, ніж хамський випад чи політична реакція обуреного суспільства. Виявляється, держава досі прямо фінансує певні колективи, щоб ті нас розважали культуркою. Якась неймовірна річ, що ніяк не вкладається в мої уявлення стосунків держави та суспільства. Виходить, добре, що скандал з хором імені Г. Верьовки на підспівці у хамів потрапив у центр уваги.

Глядацьке обурення тих, хто не дивиться шоу, набуло сенсу. Бо всі ми оплачуємо існування хору, а значить, несемо і свою відповідальність за все, що вони за наші гроші співають ротом. Вихід обурення мав би бути не в засудженні гумору приватних груп, а у відокремленні будь-яких виконавців од держави. Держава має фінансувати необхідні їй культурні проекти через незалежні, відкриті конкурси, тільки в цьому випадку знімаються питання якості, моральності тощо виконання.

Краще менше держави!

Картинка до запису далі…

October 20, 2019

Згадки одним рядком

Filed under: Інформація, Політологія, Різне — maksymus @ 09:34

 
Інколи хочеться висловити ставлення, але не вдаватися до розлогих пояснень, бо і так усе зрозуміло.

* * *

На вулицях Барселони сотні тисяч героїчних каталонців мирно відстоюють незалежність од лабетів іспанської монархії. Можна тільки вітати. Арешт і засудження обраних каталонських лідерів був величезною помилкою Мадріда, що суттєво погіршила позицію центральної влади в реґіоні. Незалежність Каталонії стала на крок ближче.

* * *

Туреччина вводить війська у Сірію, знищуючи бандитський курдський анклав, розгуляний під американським захистом. США вивели війська, не знаходячи для своїх курдських союзників доброго слова, вакуум влади заповнюється або росіянами і режимом Асада, або турками. Виводять звідти свої континґенти британці та французи. Хай як заламують руки ліві людожери в західних країнах, наводячи військову племінну організацію сірійських курдських бойовиків як лівоанархістський ідеал, турецьку військову операцію можна тільки вітати.

* * *

Проголошений продаж землі в Україні — давно очікувана подія. В принципі, неважливо, як продаватимуть. Якщо навіть, як картинно істерять популісти, просто всю землю віддадуть задарма іноземцям, олігархам, марсіанам, сам факт впровадження ринку землі піде на користь всім нам. Хай цей залишок феодалізму швидше залишиться в минулому.

* * *

Триває неприємна возня навколо «формули Штайнмайєра». Втім, тут нічого нового вже кілька років. Україна політично програла в той момент, коли були підписані Мінські угоди, далі можна тільки «різати кости». Попередньому уряду це вправно вдавалося, відтягуючи неуникненне, але в здатності теперішнього до вишуканих політичних ігор великі сумніви. Та під таким тиском з усіх боків це нікому не вдалося б робити нескінченно довго.

* * *
 

Веб-опитування про фонему Е для сайту «Ізборник». — Опитування триває…

 

October 19, 2019

Гості з минулого

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 16:50

 
Несподіваний норвезький серіал «Гості з минулого» (Beforeigners, 2019) в рамках програми міжнародного співробітництва американського телеканалу HBO.

За сюжетом в сучасну Норвеґію, як і в різні країни по всьому світу, якимось чином починають потрапляти гості з минулого. З різних періодів, од самого неоліту до високого XIX ст. В одній з серій автори побіжно дають оцінку кількості прибульців — п’ятнадцять тисяч на рік. Для сучасної країни це сущі дрібниці, перетравить без проблем, а втім життя змінюється кардинально. Нездатні адаптуватися до постіндустріального суспільства сидять на міських деревах, живуть таборами, доглядають худобу у висотках, практикують дикі ритуали й розваги. Групи прибульців стали розсадниками криміналу та незаконної торгівлі.

Подекуди триб життя прибульців приваблює нудьгуючих сучасників, їм наслідують, переймають звички, одяг та татуювання, вчать стару мову. В півлеґальних клініках навіть з’являється косметична послуга стирання всього, зв’язаного з сучасністю, щоб люди могли краще засвоїти принесені з минулого звички. Але гості приносять не тільки вбрання та стиль розваг. Приносять релігійну нетерпимість, розпалюють задавнені й давно розв’язані конфлікти. Хтось практикує язичницькі культи, а для когось нова назва Осло для праведного міста Християнія неприйнятна. Але ставлення приймаючих сучасників вищою мірою толерантне. Навіть назва «вікінґ» стає забороненим непристойним словом, замість нього потрібно вживати евфемізм «люди північного походження». Для прибульців включено механізм компенсаційної дискримінації; сюжет починається з виходу на поліцейську службу середньовічної жінки, котра закінчила академію, як початок програми адаптації.

Сучасна аналогія з міґрантами з диких країн абсолютно прозора. Вони саме так привозять з собою на нову батьківщину злочинність, нетерпимість, проблему неадаптованості до культури країни, що їх приймає. Автори знайшли чудовий політкоректний спосіб зняти серіал про іноземну імміґрацію, і старанно намагаються показати, як могли б з навалою прибульців впоратися з сучасними підходами, накреслити проблемні місця, що вже проявляються при цілком реальній інокультурній імміґрації. І це їм досить вдало вдається.

Та остання серія залишає глядача в передчутті війни. Деякі прибульці вирішують, що сучасність їм не подобається, і саме час розпочати хрестовий похід, з одного боку, та язичницький реванш, з другого. Інші вважають, що прибули крізь час не просто так, а з місією повернути розніжених сучасників до добрих старих суворих традицій. Силою повернути. Подивимося, чим розв’яжуть вузол проблем далі, якщо продовжать серіал на новий сезон.
 

October 16, 2019

Криза через неграмотність

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 10:31

 
У книзі «Економіка бідності» (2011) цьогорічних нобелівських лауреатів по економіці А. Банерджі та Е. Дюфло є цікава згадка про бразільський досвід переходу на електронне голосування. Схвалення авторів одержала заміна паперового бюлетеня, де виборець мав вписати прізвище кандидата, електронним, де від голосуючих, таким чином, вимагається значно менший рівень грамотності. Внаслідок переходу на нову систему голосування багатьом неписьменним бразільським біднякам була помітно полегшена участь у виборах, завдяки чому збільшилося число обраних їхніми голосами представників і, як наслідок, політики стали більш популістичними, полівішали та збільшили увагу до щедрих соціальних програм. Автори радіють поширенню виборчого права в світлі світової боротьби з бідністю, відмічаючи, наприклад, локальне покращення медичного забезпечення, хоча мали б жахатися загальним результатам для економіки країни, враховуючи національні вигоди та витрати.

Власне, безкінечна бразільська криза останніх років у багатющій південноамериканській країні це хороший приклад того, як неосвічені голоси легко захоплюються обіцянками політиків, а соціальні програми здійснюються за рахунок загального погіршення та залізання у борги, що перекладає кризу на майбутні покоління. Цього року після майже десятиліття кризи під лівим урядуванням з корупційними скандалами та імпічментами суспільна думка Бразілії помітно хитнулася вправо, для нового президента Ж. Болсонару світова преса не шкодує епітетів «правий демагог», «диктатор», «расист». Але це хитання від популістів до популістів теж не останньою мірою викликане тим, що до виборчих дільниць в результаті виборчої реформи початку 2000-х масово дісталися неграмотні. А там всього ж лише полегшили голосування.

З погляду основної ідеї епістократії — інструментального підходу до виборчої системи — для справжньої боротьби з бідністю треба було навпаки, відсторонювати від дільниць невігласів, нездатних не те що скласти виборчий тест, а просто написати прізвище кандидата. Це пішло б на користь усьому суспільству.
 

October 11, 2019

Тиждень відкладеного літа

Filed under: Життя, Подорожі, Розваги — maksymus @ 20:20

 
На вузький мальовничій вуличці південного містечка прочитав напис-графіті «Прокинься!». Внизу в простінках видно море, проглядають залишки стародавніх оборонних укріплень, око радують квітучі екзотичні дерева навколо, в неймовірному повітрі стоїть запах духмяної сосни, схожий на ладан. Це справді наче сон, у якому зовсім не хочеться прокидатися…

Хороший відпочинок на курортах це дуже непросте завдання. Треба мати свого роду туристичну жилку й авантюризм, неабияк тренувати вміння, щоб захотіти кудись їхати з нашого прекрасного Вічного Міста. Я таких не маю, тому останній раз виїжджав дуже, дуже давно. Але от цього року несподівано провів цілий тиждень в Іракліоні на Криті. Збіглося чимало обставин, серед яких не останьою треба згадати «безвіз», до впровадження якого як домосід я ставлюся загалом байдуже. Та саме спрощення бюрократичної мороки переважило багато сумнівів.

Крит подарував кілька неймовірних днів. Діючи більше навмання, по списку найвідоміших пам’яток-розваг острова, побував багато де. Не знаючи напевно, чого хочу, чи моря, чи руїн, чи активного відпочинку, чи кулінарних відкриттів, одержав усе разом. Відвідав кілька музеїв, древніх залишків мінойських «палаців» і венеціанських споруд, згорів на кількох пляжах, прогулявся по мальовничій багатокілометровій ущелині, пройшов узбережжям на поромі, спустився в печеру зі сталактитами, перепробував морської та моєї улюбленої молочної їжі, вперше в житті мав досвід занурення у віртуальну реальність в акваріумі, випробував імітацію землетрусу… Все це у відпочинковому, ненапружуючому режимі в різних кінцях острова. І при цьому зовсім не звертаючись до так званих «турів» у спеціальних групах; надзвичайно розвинута транспортна інфраструктура Криту й сучасні цифрові технології в кишені дозволяють це робити легко.

Незважаючи на довгий список уже побаченого, не менше принад залишилося на потім. Місцеві мешканці розробили їх на будь-який смак спеціально для заохочення відвідувачів. Щедрий клімат подарував для цього все можливе, але наявними природними дібрами ще треба було вміти скористатися, в чому неквапливі, мудрі середземноморці виявилися надзвичайно вправними. Завдяки їхній легкій вдачі туристи з усього світу повертаються додому щасливими. А це зовсім немало.
 
 


Руїни палацу в Фесті (Крит, жовтень 2019)

 

September 30, 2019

Діти та демократія

 
Симпатична дівчинка-асперґер стукає черевиком по трибуні ООН, обвинувачуючи світових політиків: «Ви вкрали моє дитинство і мої мрії своїми порожніми словами!» Який милий підлітковий бунт проти неправильного світу дорослих. За Ґретою Тунберґ як за гучним символом останньої екологічної акції мас-медіа значно менше висвітлюють звернення до комітету з прав дітей від двох десятків таких же дітей-активістів з багатьох країн, од Арґентини до Тунісу. А тут ховається дещо більше, ніж проблеми екології.

Нікого не залишив байдужим прозоро лівий популістичний заклик: «…ви можете говорити тільки про гроші та розповідати казки про нескінченне економічне зростання. Як ви смієте!» Аплодують інфантильні соціалісти, на базовому рівні котрих прошито переконання про те, що все можна поділити силою, і котрі в упор не бачать вражаюче економічне зростання світу за останні кілька десятиліть, що зробило ефективні країни не тільки багатшими, але й більш екологічно орієнтованими, а неефективні ще біднішими, і ще більше забруднюючими. Засуджуть праві ліберали, для котрих питання екології це очевидна функція економічного розвитку, адже тільки проґрес та економічний розвиток — ті самі мерзенні гроші — уможливлюють виконання екологічних проектів, тільки розвиток технології, на що повинні витрачатися шалені гроші, підтримує реалізацію екологічного мислення. Багаті країни можуть дозволити собі увагу до природоохорони, бідні — ніколи. І всяка екологічна критика без першочергової засуджуючої уваги до людожерських країн, на кшталт комуністичного Китаю, що й забруднюють найбільше через відомі особливості своїх неліберальних, неефективних, корумпованих політичних режимів, абсолютно порожня.

Про те, як Ґрета засудила сучасну демократію, далі…

September 28, 2019

Прокляття території

Filed under: Інформація, Історія, Різне — maksymus @ 12:58

 
Інколи сухі археологічні дослідження решток давно минулих часів можуть несподівано гостро зачепити цілком сучасні почуття. Вивчаючи особливі мегаструктури в Майданецькому трипільському поселенні, що існувало 4100-3600 до н. е., порівнюючи одержані дані з двома десятками інших давньоєвропейських поселень з подібними будівлями, німецький археолог Роберт Хофманн з колеґами зробили вражаючий висновок-вирок.

Мегаструктури, з усією очевидністю, були не жилими приміщеннями, а використовувалися в якості публічного простору як громадські споруди для різноманітних господарських, ритуальних та політичних цілей. Археологи віднайшли свідчення змін в функціонуванні системи мегаструктур протягом тривалого часу. На нижчих, проміжних рівнях спостерігалося зникнення і занепад менших споруд, що засвідчує посилення централізації влади, яка призвела до втрати керованості гігантськими поселеннями.
 

Р. Хофманн пише: «Після кількох поколінь процвітання, коли кількість мешканців доходила до 10 000 жителів, приваблених з навколишніх громад у Причорноморському лісостепу своїми надзвичайно родючими чорноземними ґрунтами, найстаріші протоміські мегапоселення Європи занепали близько 3700 р. до н. е. Тепер наше міждисциплінарне дослідження виявило одну з причин їх краху: соціальний дисбаланс у процесах прийняття рішень призвів до посилення централізації владних структур, що більше не дозволяло ефективно керувати міськими поселеннями. Отже, ці трипільські мегапоселення є прикладом того, як люди не повинні урядувати. Проте внаслідок цього урбанізм розвинувся в Європі набагато пізніше, ніж на Близькому Сході».
Трипільські «мегаструктури» були древніми громадськми центрами (Phys.org, 25 вересня 2019)

 
Головна думка для мене — трипільські поселення це приклад того, як люди не повинні були урядувати. І за наступні тисячі років можна навести безліч таких прикладів політичного занепаду на цій багатій на ресурси землі. Наче вічне прокляття території: «поганими правителями тут зовсім занедбані дібра, що їх природа так щедро дарувала людині» (Вольтер).
 
Карта-схема до запису далі…

September 22, 2019

Цікавий експеримент з академічної доброчесності

Filed under: Інформація, Розваги, Різне — maksymus @ 08:30

 
Перший український експеримент з публікацією одвертої нісенітниці в наукових виданнях:
 

Чи можуть українські та міжнародні журнали надрукувати статтю з нісенітницями? (перша частина),   (завершення).

 
До редакцій понад двох десятків українських спеціалізованих журналів була надіслана стаття «Неепістемічна генеративна естетика» під псевдонімом Крутієнко Анастасія Василівна з Крижопільського державного педагогічного університету. Текст являв собою набір безглуздих псевдонаукових висловлювань, нелогічних висновків, вигаданих термінів, щедро цитувалися добре відомі літературні персонажі. Оформлення статті навмисно було приведено до загальних вимог, щоб технічні зауваження не спричиняли відмову.

Хоча абсурдність тексту ставала зрозумілою з перших же речень, результати вражають. З 25-ти редакцій опублікували псевдороботу три українські журнали і один закордонний. Героїв-антигероїв варто згадати поіменно: київський науковий вісник «Гілея», науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету з Одеси, полтавський журнал «Філософські обрії» та канадський журнал «Virtus». Відхилили статтю 4 журнали, проіґнорували 9, зацікавилися 7. Але найцікавіше, що дві редакції відправили на доопрацювання, надавши не тільки технічні, але й змістовні (!) зауваження.

Проте серед інших знайшлися і ті, хто статтю вигаданого автора все-таки прочитав. Відповідь з харківської редакції «Вісника ХНУ ім. В.Каразіна» у вигляді кумедного макету засвідчила, що там зрозуміли абсурд і теж не від того, щоб поіронізувати.
 
Докладніше пояснення від автора екперименту.
 

« Newer PostsOlder Posts »

Powered by WordPress.com.