Діаріуш або тиск слова

April 19, 2019

Відчай без моралі

Filed under: Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 18:12

 
Потрапити у відділення «Ощадбанку» в дні пенсій та комунальних платежів це неймовірний досвід. Невеличка кімната, набита літніми немічними людьми, для котрих це те єдине місце, де вони можуть одержати копійку чи пільгу від держави, віддаючи одразу величезну частину за комуналку. Вони змушені при цьому принижуватися перед юними працівниками, яким сама ідея особистого сплачування не через інтернет вже незрозуміла. Такі видовища людського відчаю дуже прочищають мозок. Можна скільки завгодно нарікати, що дехто не хоче бачити покращення і перспектив, але проведіть хоч хвилину в тому пеклі, де ці нещасні живуть завжди.

У моєму районі це залишки того покоління робітників навколишньої радянської промзони, що заселилося в місцеві хрущовки в епоху міського буму 1960-х. Переважно малоосвічені, бідні, хворі, вони пережили багаторічну кризу, суттєву втрату рівня життя, зазнали соціального розшарування, були полишені на самоті молоддю, що спилася чи роз’їхалася по всіх усюдах. Новітні способи оплати надто складні для них. Монетизація пільг перебуває за межею розуміння. У новітньому відділенні з красивим ремонтом цей натовп виглядає дуже недоладно. Біля блискучого автомата стоїть терплячий працівник і допомагає сплачувати шумовки та візовки, показує, як натискати на електронні кнопки на екрані. Раз у раз повторюється сцена відчаю перед віконцем, коли слабоумний відвідувач елементарно не знає, що робити з одержаною соціальною карткою, забув паспорт чи пін-код: — Видайте все, що надійшло. — Назвіть суму, — каже касир. — Не знаю, віддайте все готівкою… — Чому немає, де сісти? Я поскаржуся в райвиконком!..

Це все виборці, які кожного разу обирають тільки один пункт — та нехай воно все скінчиться! Кожен популіст з продуктовим набором чи красивими обіцянками всього й одразу негайно матиме на цьому електоральному полі вдячну аудиторію.
 

April 18, 2019

Погралися — віддавайте

Filed under: Політологія — maksymus @ 17:43

 
У перші роки після Євромайдану мене неабияк непокоїла революційна діяльність з «оджиму» — інакше, ніж цим блатним слівцем, не назвати — приватної власності. Якщо так легко можна було забрати у власників той же «Приватбанк», то так само легко буде повернути все з компенсацією в разі зміни політичної кон’юнктури. Ну, а рекапіталізація, рятування збанкрутілого банку всією країною була напевно помилкою. Фактично, держава зробила нас усіх заручниками дуже сумнівних дій. Можливо, політично й економічно навіть виправданих дій, але це політичне обґрунтування тоді означає саме те, що ми маємо зараз. На тлі відсотків першого туру, що вже засвідчили зміну політики, передбачаючи реванш опозиції, активізувалися цілком очікувані спроби повернення власності через так і нереформований суд. Адже при зміні обставин змінюється обґрунтування. Змінився важіль впливу на залежних суддів — негайно змінилося все. І тепер ми маємо готуватися заплатити втретє за те, що нас врятували за наш же рахунок.

Цікаво тільки, коли попереднім власникам повернуть простори Межигір’я? Взимку 14-го я був майже впевнений, що вулиця зрештою переможе януковичів, але не міг навіть припустити, що можна буде нормальними судовими процедурами відібрати їхнє кримінальне майно з надійно схованими кінцями. Тепер же, в разі успішного повернення банку відкривається нова сторінка повернення всього націоналізованого тоді. Тими самими способами.
 

April 11, 2019

Він нам нічого не винен

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 16:46

 
І це головна проблема нинішніх виборів. Основний претендент на посаду Президента України, котрий набрав вражаючу третину голосів виборців, нікому з них нічим не зобов’язаний, бо нікому нічого насправді не обіцяв.

На цьому тижні незалежні коментатори політичних подій намагаються розібратися з виниклим конфліктним протистоянням, знайти причини несподіваного розколу суспільства, побачити глибші лінії розлому. Один з авторів «Вашинґтон пост» добалакався навіть до того, що в Україні співіснують дві нації. Авжеж, плідна теза Маркса про існування двох націй у будь-якому буржуазному суспільстві, переломлена через посткомуністичний досвід, досі знаходить повторювачів.

У виниклому протистоянні немає абсолютно нічого дивного, нічого особливого. Все йде наче за підручником про вибори в президентських республіках. Саме те, що кожні вибори найвищої посади самою логікою президентських повноважень ведуть до того, що переможець одержує все, або майже все, і створюють розкол на «дві нації». Зрозуміло, пересічні виборці неабияк переймаються. Доведеться ще перетерпіти два тижні зойків та плачів про неправильний народ. Навіть дивно, що я сам, переживши і перестраждавши за часи незалежності кілька подібних шокуючих поразок своєї партії, теж не можу втриматися від внутрішнього неспокою.

А неспокій цей породжується тим, що вибори в дивній ситуації мовчання однієї сторони, в теперішньому електоральному розкладі принциповим чином відрізняються від усіх попередніх. На відміну від усіх інших, такий формат виборів не розв’яже питання леґітимності влади. Питання ж леґітимності це і є те головне питання, заради чого завжди старанно дотримуються реґулярності проведення виборів. Дивним чином, надуспішна популістична політична технологія загадкового кандидата з обіцянкою «все — всім» знищує леґітимність президентської посади. Адже не відбувається укладання того «соціального контракту», що виробляється саме на обіцянках кандидатів виборцям, на їх обговоренні зацікавленою публікою. Контракт не укладається в шоу з аналізами чи стадіонами, що на них просто згаяно цілий тиждень, це мають бути тверді висловлювання, таким чином, політичні акти кандидатів. Причому леґітимності в такому форматі не набуде будь-хто з переможців.

Що ж, задоволених не буде. І це відкриває прямий шлях до вибуху чергового Майдану в найближчі чотири-п’ять років.
 

April 4, 2019

Відсотки першого туру значать

 
Підрахунок бюлетенів на вільних виборах завжди дає найкращий зріз суспільства. Його потаємні запити, бажання, очікування. Загалом перший тур пройшов без порушень, і всі розподіли як на долоні. Хоча ще дораховують відсотки на окремих дільницях, загальна картина вже відома:
 

Зеленський 30,24 %; Порошенко 15,95 %; Тимошенко 13,40 %; Бойко 11,67 %; Гриценко 6,91 %; Смешко 6,04%; Ляшко 5,48 %; Вілкул 4,15 %; Кошулинський 1,62 %.

 
Найбільше мене, з одного боку, неприємно здивувала кількість прихильних до простих методів «сильної руки», — за армійського та кадебістського полковників разом 13 %, — з другого, цифра потішила, могло бути значно гірше. Так само здивувала й потішила водночас сукупна кількість (бл. 16 %) одверто промосковських відщипків януковичів; могло бути значно більше, хоча за чотири роки війни це ще дивує. Популізм Тимошенко та її колишнього однопартійця Ляшка (19 %), що давно взаємопоборюються, уже серйозніша цифра суспільних негараздів, хоча теж ще кілька років тому була значно більшою. Чисті націоналістичні погляди дивним чином втратили виборців, давши менше двох відсотків Кошулинському.

Електоральні карти та діаграми далі…

April 2, 2019

Виборці подякували вас

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 18:15

 
Найвірогідніше, Зеленський перемагає і в другому турі. Навряд чи Порошенкові вдасться подолати настільки помітне відставання, змінити рейтинґи й антирейтинґи, якщо тільки не станеться якогось дива. Але виявляється, диво цілком можна створити, вирвати його в несприятливих обставин. На початку кампанії проходити в другий тур чинний Президент не повинен був. Соціологи відпрацювали на «відмінно», надаючи суспільству тиждень за тижнем його правдивий зріз. І непотрапляння в другий тур було майже забезпечене суспільною думкою. Та весь час можна було бачити, як президентська команда створювала й використовувала всі можливі шанси, аж до останнього дня, коли було зроблено неймовірне.

Справді ж, уявіть, що в списку немає Зеленського, кандидатури, що позиціонується як позасистемна віртуальність. Або є альтернативний Вакарчук. Або ж немає низки технічних кандидатів, котрі забезпечили дрібне, але достатнє відщипування відсотків у Тимошенко. Це тільки вершечок однієї списочної технології. А якби не «томос-тур», не шалений в останні тижні темп кампанії з потискання рук всім і кожному по всіх можливих райцентрах? Якби не потужна воєнна пропаґанда, що її включили на поборювання опонентів? І за цих обставин Порошенко виграв друге місце тільки дивом. Зате виграв! Бар’єр подолано.

Треба зазначити, що соціологія змогла так відпрацювати не через власні достоїнства, але завдяки забезпечуваному кілька років саме чинною владою демократичному плюралізмові. Єдиний виняток — респонденти помітно боялися визнати, що підтримують Бойка, одверто промосковського кандидата. Це дещо занижало його відсотки в опитуваннях. Але тут, скоріше за все, побоювання підживлював загальний антипутінський настрій у країні. Тим не менш, цей настрій не зупинив таку масштабну підтримку Зеленського, людини пострадянської, неукоріненої, навіть чия нерідна українська звучить огидно; говорить так, кривляючись, наче йому українське слово пече горлянку. Проте, пригадуючи, як Порошенко при нагоді всіх дякує, можна зрозуміти, що для масового виборця дражливе мовне питання не має особливого значення.

Ця кампанія унаочнила існування відокремлення власне російського владного і російського пострадянського в негидливій уяві українського виборця. Але це неперебірливе відокремлення добре змогла експлуатувати і команда Порошенка, ведучи свою інформаційну війну, в тому числі, радикальними російськими текстами професійних запрошених пропаґандистів Муджабаєва чи Бабченка, котрі дивним чином взялися виступати від імені українців та захисників українських інтересів. Останнім часом добалакалися навіть до розстрілів за неправильну думку, — національний спорт росіян, — що відлякує українців особливо.

Проте війна з намальованими іншованими опонентами ніколи не дасть справжньої перемоги. Дурні наліпки «по приколу», «клоун», «непрофесіонал» помітно не досягають мети для голосуючих проти істеблішменту. І стають у другому турі просто шкідливими. Вони здатні до печії в шлунку згуртувати осердя своїх прихильників навколо прапора, але тільки не пробити сформовані світогляди тих, хто інвестували в слугу якогось невідомого господина свої найпотаємніші мрії про «все хороше» проти «всього поганого». Змінити риторику на ходу, звісно, важкувато, та повторювати непрацюючі ходи в сподіванні, що ті дадуть новий результат, було б безумством. Утім, з огляду на гнучкість порошенківців, можна думати, що слова до виборців Зеленського «Я вас почув!» не залишаться порожніми, і ми ще побачимо несподівані політтехнологічні ходи, що в стислі терміни зрівняють шанси, знову нас дивуючи.
 

March 31, 2019

Рання весна в Києві

Filed under: Київ, Розваги — maksymus @ 18:37

 
Перші теплі сонячні дні нового року. В ботсаду розквітли дві маґнолії; спраглі весни люди скупчилися навколо й фотографують білі квіточки. Такі білі. Все в саду прокидається, набухло бруньками, готове до нового життя.

Кілька знімків далі…

March 25, 2019

Відлуння староукраїнського мистецтва

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 18:34

 
До музею в неділю стояла велика черга. Коли виходив через годину, вона стала ще вдвічі довшою. І це зовсім не зважаючи на прикру бідність колекцій Національного художнього музею України на Грушевського.

Цього разу відвідувачів приваблювала експозиція пам’яток Братського монастиря. Кілька десятків картин і предметів, що залишилися з того добре забутого часу. Виставка триватиме до кінця місяця.

Кілька фотографій експозиції далі…

March 20, 2019

Зайві зусилля

Filed under: Мова, Розваги, Суржик, Фонетика — maksymus @ 06:09

 
Подати особливості наголошування у вигляді «граматичного» репу до ЗНО це блискуча ідея. Хлопець справжній геній, одержує заслужену увагу мережі й подяки. Та мало хто задумується, чому нам завжди, і в цьому випадку також, доводиться закривати провали сучасного складно організованого суспільства індивідуальним ентузіазмом знизу.

Дивна ситуація, коли школяр перед іспитом зазубрює літературні наголоси поширених слів, ну зовсім вже ненормальна. Вона добре засвідчує панування в нас прескриптивізму, причому якогось безсилого прескриптивізму. Безсилого, коли хтось згори намагається встановити, що повинно бути правильним, але не має належної владної потуги для того, щоб змусити провідні «говорячі голови» країни виконувати своє кабінетне рішення. А тому відігрується на школярах.

За великим рахунком, величезні витрати на шкільне навчання літературної мови нівелюються першим же словом на вулиці, першим вмиканням телевізора чи відеоканалів у мережі. Фонетика це дуже консервативна система, але ті ж неправильні з погляду класичної української фонетики наголоси перевчити ой як важко, якщо вже правильні не спираються на сучасну «вулицю». Та навчити чи перевчити школяра — навчити одного школяра, котрий забуде все одразу після випуску, або, в разі довгої пам’яті, перемикатиметься між мовними режимами, залежно від обставин. Навчити ж диктора — навчити мільйони в легкій, невимушеній, непомітній формі. Група згаданих «говорячих голів» з добре натренованою в студіях ідеальною вимовою за кілька років (або десятиліть) здатні зробити все, що забажаєте. Дивовижно, скільки зусиль, часу, коштів, нервів витрачаються намарно, просто через упертий підхід не з того боку.

Зрештою, якщо не змогли і вже ніколи не зможемо навчити дикторів, то скільки б не навчали школярів, через якийсь час доведеться погодитися зі зміною наголошування в словниках на неправильні. Дескриптивізм суто з міркувань економії зусиль.

Відео з граматичним репом до запису…

March 18, 2019

Запаморочливою є самозваба

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 10:13

 
От усі абсолютно справедливо кажуть, що порівнювати українські переклади з російськими це «фу-фу!», але самі з авторським текстом порівняти не можуть. Виходить наче замкнуте коло, коли потрібно підтвердити чи спростувати використання російського перекладу.

Придумав кількісний спосіб показати можливе посередництво іншої мови під час перекладу для тих, хто не бажають звертатися до ориґіналу, або не мають такої змоги. Для цього потрібно лише мати різні переклади на ту мову, посередництво якої підозрюється, включно з підозрюваним перекладом, обов’язково два чи більше, припускаючи їх незалежність (якщо залежні, то порівняння не вийде, і це буде одразу помітно). Суто формальна подібність перекладацьких рішень може засвідчити високу ймовірність використання якогось перекладу як посередника чи допоміжного джерела. Головний недолік цього дуже приблизного способу кількісної оцінки збігів у тому, що неможливо визначити, котрий з перекладів краще передає ориґінал, тільки той, до котрого ближче. Тож подальше варто сприймати як попередні міркування на тему кількісної, але в жодному разі не якісної оцінки.

Читати запис далі…

March 15, 2019

Голосуй Зедумчиво?

Filed under: Політологія, Розваги — maksymus @ 10:29

 
Під час попередніх виборів міського голови сидів далеко на полігоні, відірваний від локального рекламного потопу та відповідних політичних дискусій. Це були перші і єдині вибори за все моє свідоме горожанське життя, на яких я не зміг проголосувати. Але здалеку не мав змоги також зануритися в контекст. І коли на зв’язку з Києва як само собою зрозумілі речі згадували якісь гучні імена чи всім відомі обставини тієї кампанії, мені це видавалося наче таємничим жартом чи грою слів. Невідомі прізвища, невідомі деталі використаних політтехнологій. Пропущена кампанія досі залишається «білою плямою».

Під час цієї президентської кампанії поява в претендентах і рейтинґах багатьох невідомих прізвищ нагадала мені те особливе зніяковіння від випадіння з контексту. Я просто банально не розумію «жартів» соцопитувань. Хіба це можливо, якщо я особисто не знаю нікого, хто підтвердив би такий прикол? А от, виявляється, можливо. Просто різні, чи не непроникненні суспільні групи, що зі взаємним здивуванням бачаться хіба що на національних виборах.

Та сподіваюся, все-таки, що вже зовсім скоро це залишиться тільки минулим жартом. Згоден навіть на нову «білу пляму».
 

« Newer PostsOlder Posts »