Діаріуш або тиск слова

July 3, 2017

Контекст для монумента

Filed under: Мережа, Політологія — maksymus @ 07:02

   
Попередній запис про пам’ятник російському поету несподівано зібрав найбільшу разову читацьку аудиторію, яку я коли-небудь мав. Внутрішня статистика системи засвідчила за кілька днів понад півтори тисячі відвідувачів з усього світу, які прийшли переважно з понад семи десятків перепостів у Фейсбуку.

Читачі загалом вірно зрозуміли основний посил про гібридну війну і її різноманітні прояви. Але частково російська задумка спрацювала саме так, як і планувалося групою впливу, — обговорення часто переходило в площину визнання абстрактної загальносвітової геніальності використаного як зброя поета, занурювалося в походження чи біографію, а отже російська аґресія в такому дискурсі кудись дивом зникала, українці опинялися самі в «скрутні часи», згадуючи знову ганебний виступ з відкриття, наодинці зі «своїм минулим» і «своїм корінням», ще раз розділені по новому розлому в «своїй Батьківщині» на хороших, і поганих, цього разу відносно ставлення до «свого таланту». Тобто, як і задумували організатори.

Треба зауважити головне. Не має значення талант і геніальність, не має значення українська етнічність персонажа чи причетність до місцевості, не потрібна дискусія про перекладаність поетів між культурами. Ба навіть не має значення конкретне ім’я, адже росіяни в гібридній війні легко використовують що завгодно, від київських князів і княгинь до Шевченка. Має значення контекст, котрий і перетворює встановлений бюст на зброю, на монументальну пропаґанду.

Уже пропущений якимось чином київськими службами удар завдав шкоди. Однаково поганими були і встановлення, поганою буде і присутність, і погано виглядатиме знесення. Проте це питання тільки способів ведення гібридної війни. І таких способів існує стільки, скільки підкаже фантазія. Скажімо, мінімізуючи наслідки, київська влада може урочисто подарувати пам’ятник українській школі чи українській бібліотеці в Москві, легко обертаючи ворожу дію навспак.
   

June 28, 2017

Ахматова. Чи надовго?

Filed under: Київ, Московія, Політологія — maksymus @ 09:02

 

У мене в Києві було дуже важкe життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.

У Києві росіяни віджали ще одну точку міського простору. В Маріїнському парку, традиційному місці українофобських зібрань, «група киян» з каналу «Інтер» установила півтонний пам’ятник Анні Ахматовій з написом російською: «Великий поэт. Навеки».

Канал «Інтер», що досі є потужним провідником московського впливу, навіть після скандалів із українофобними випусковими редакторами, дивом залишається в українському ефірі, і ще більшим дивом має можливість встановлювати тут знаки огидного російського світу.

Як відбувається присвоєння і маркування колорадськими кольорами київського простору, підлотне протягування верблюдів крізь голчане вушко, найкраще розповість пряма мова з урочистого відкриття:

«Мені здається, дуже символічно, що саме в наші дні, в наш час, ми відкриваємо цей пам’ятник, — сказала Ганна Безлюдна, керівник Inter Media Group. — На жаль, наша країна і наше місто переживають скрутні часи, коли багато хто відрікається від свого минулого і від свого коріння. Багато хто, але не всі. В Ахматової є вірші, які всім нам необхідно перечитати сьогодні. Своєю творчістю, своїм життям вона показала, що таке вірність. Анна Ахматова була вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині, і жодного разу, ні за яких обставин цьому не зрадила. І я дуже рада, що сьогодні в центрі Києва з’явився пам’ятник Анні Ахматовій. Спасибі всім причетним до цього.»

Гібридна війна РФ проти України з тисячами загиблих була названа «скрутними часами», в які дехто «відрікається від свого минулого», і тому треба брати приклад з російського поета-українофоба, яка була «вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині». Хіба не зрозуміло, що тут названо «Батьківщиною», що «своїм минулим», а що таке «наша країна»? Гібридна війна не потребує прямого називання, поети й письменники чудово дотягуються туди, куди не дострілюють бандити.

«Важливо пам’ятати, що ми живемо в тому числі і в місті Анни Ахматової, — зазначив Антон Нікітін, головний редактор телеканалу „Інтер“.»

Ні, це не так. Ми живемо в місті анти-Ахматової, яке досі не видралося, і так важко видирається з колоніального світу російських поетів і письменників. Проти нас, проти нашого — не їхнього! — світу, проти нашої — не їхньої! — історії і пам’яті вони ведуть свою інформаційну війну на знищення. І встановлення чергового пам’ятного знаку російської колоніальної присутності є свідченням, що кияни досі системно не здатні відбивати цілком зримі гібридні військові дії в самісінькому центрі Міста. За наслідками, встановлення таких пам’ятників виглядає сумніше за вибухи легкових автомобілів полковників спецслужб.

Це, звісно, не назавжди, як сподіваються ті, хто веде проти нас таку гібридну війну, але це ще надовго. Колись знесення цього пам’ятника найкраще засвідчить нашу перемогу. Назавжди.
 
 
Потрібний коментар: Контекст для монумента.
  

June 26, 2017

Останки колишнього доказу

Filed under: Політологія, Розваги — maksymus @ 21:28

 
Телеканал «Культура», український державний телеканал крутить просто зараз кінофільм «Останній доказ королів» (1983). Крутить без перекладу, навіть без текстового, наче так і треба.

Має право, бо фільм був знятий на студії «Укртелефільм» у часи застою за досить популярним в США романом-політичним трилером часів Карибської кризи, в якому фантазується заколот військових проти миролюбних ініціатив президента. Не треба купувати, просто дістати з полички.

Має право, а що такого? Самі ж американці зняли за цим же романом фільм, а потім іще й перезняли. Чому б і нам не крутити свою радянську версію, зняту досить якісно, з чудовою музикою, добором акторів? Свою радянську…

Але ж так не треба! Бо радянський, ба не просто, а можна сказати, андроповський фільм це не просто екранізація. Він кожним кадром, кожним рядком та потрібною ноткою розставляє свої акценти — антивоєнні підмінює антиамериканськими, замість проповіді розділення властей підсовує засудження безладу демократії, антивоєнний мотив заступається образом ворога. У фільмі обов’язковим навантаженням щедро розсипано весь пропаґандистський набір розвинутого совка часів Рейґана. Де мало, де є хитання, з’являється диктор з витриманою політінформацією, щоб уже напевно, щоби не залишалося сумнівів.

Важко зрозуміти мотив редакторів каналу. Чи ностальґія за гонкою озброєнь, за біполярним світом? Чи просто знайшли перший-ліпший фільм «про війну» з чоловічками у формі до чергової дати? Чи це такий тонкий натяк на сучасного американського президента?

Морская пехота,
Гроза чужих морей
Под флагом Ю Эс Эй…

 

June 25, 2017

Захист мандата

Filed under: Політологія — maksymus @ 15:29

 
Найпаскудніша цитата тижня стосувалася депутатського мандата:

«Ми сьогодні займаємося системно нашою безпекою. А що стосується махновщини, то я глибоко переконаний у тому, що особливо народним депутатам України треба читати українське законодавство і бути прикладом для всіх українців щодо дотримання норм чинного законодавства, а не махати своїм мандатом і ходити бравувати своєю недоторканністю. Знімайте недоторканність, знімайте мандат, ставайте рівними перед законом, як і прем’єр-міністр країни, який не має жодної недоторканності», — сказав прем’єр-міністр Гройсман, плутаючи наголоси в іменнику недоторканність.

Те, що кожна гілка влади перетягуватиме на себе якомога більше важелів здійснення влади, і намагатиметься позбавити їх інші гілки, це звичайна практика. Той самий політик, залежно від місця промовляння, може флюґером міняти позицію скільки завгодно. Ми чудово спостерігали це під час зміни влади на опозицію кілька разів на протязі останнього десятиліття. І знайти можна багато коректних арґументів і «за», і «проти» позбавлення депутатів такого надійного захисту від переслідувань органами влади під час виконання представницьких функцій.

Але таке дике висловлення прем’єра, котрий очолює виконавчу владу, повністю руйнує коректні арґументи, і робить вимогу збереження недоторканності законотворців абсолютною. Бо не розуміти, що недоторканність це законний важіль захисту законодавчої гілки влади від зловживань виконавчої гілки, професійний політик у принципі не може. Нею депутат не бравує, а убезпечує свою професійну діяльність од інших гілок влади з репресивним апаратом у підпорядкуванні.

Отже, йдеться про ниций, ганебний популізм провідного представника виконавчої влади, гру на нервах темного й забитого населення, щоб позбавити опонентів захисту від свого свавілля. Він уже перетнув межу дозволеного, обманом ставлячи чиновницьку недоторканність на один бік вагів з депутатською, тож перетне скільки завгодно разів, коли у депутатів узагалі не залишиться захисту від нього.

Виходом може бути загальне правило — змінювати не для себе. Щоб скористатися збільшенням, чи страждати від зменшення прав і обов’язків не могли ті, хто ухвалюватиме відповідні рішення. Тоді і популістичних вскриків стане менше, і політики думатимуть наперед, чи не опиняться в наступний політичний цикл на протилежному боці.
 

June 20, 2017

Облік газу

Filed under: Екологія, Київ, Різне — maksymus @ 17:55

 
Поставили від Київгазу лічильник; нарешті дійшла черга до мого будинку. Новенький електронний G 1.6 ЕГЛ-Т-50-м, зовсім як на картинці, вироблений в Ямполі місяць тому, міряє кубічні десяті міліметрів спожитого газу та чомусь температуру.

Що дивує, встановлення приладу було безкоштовним. Судячи вже з перших даних, сума за місяць майже не виросте, порівняно з попередніми внормованими виплатами для квартир без лічильників, розрахованими із загального споживання. Вартість же самого лічильника перевищує суму платіжок за три роки, якщо брати з теперішньої ціни за газ.

До 1 січня 2018 року мають бути поставлені на облік усі квартири, де є самі газові плити. Тільки в Києві понад півмільйона квартир, а тому загальна ціна обліку споживання газу населенням перевищить мільярд гривень. Тобто підприємство Київгаз було змушене собі в збиток ставити населенню прилади обліку. І сподіватися на дуже довгу гру з тарифами і ціною.
  

June 10, 2017

Безвіз

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 20:03

  
На кількох українських каналах святковий концерт, у правому верхньому кутку поставили запущений Президентом відлік до «безвізу», що завершується сьогодні опівночі за київським часом. Наче пролунає стартовий пістолет, і українці ломануться через відкриті пропускні пункти, щоб хоч трішки подивитися на Захід…

Хоча приємно за співвітчизників, котрим це спрощення заощадить кілька хвилин спілкування з чиновниками.
  

June 7, 2017

Повістка як непотрібне покарання

Filed under: Інформація, Політологія, Різне — maksymus @ 23:02

 
Фейсбук приніс обговорення чергового епізоду в українській антикорупційній епопеї — повістки активісту Віталію Шабуніну. Зніяковілий голова правління Центру протидії корупції побачив сьогодні зранку на порозі мобілізаційну команду, яку супроводжували якісь цивільні з відеокамерою, природно перелякався фізично розвинутих «тітушкуватого вигляду мудил» (цитата), і, з огляду на нещодавні погрози своїх опонентів, припустив єдине пояснення, що військкомат використовують як засіб політичного тиску. Причина в конкретному конфлікті цілком переконлива.

У першому розпачі юрист незграбно почав апелювати до юридичних підстав, пригадав хвороби і поважний вік, самотню дружину і т. д. Коментатори негайно кинулися зловтішно дописувати про боягузтво активіста, ухиляння від служби тощо тощо. Далі, з підйомом хвилі в заданій логіці шельмування, були знищені підстави порозуміння. Відбувся поділ на тих, хто в принципі не довіряє антикорупційній діяльності активістів, дискредитовуваній постійними скандалами про небезкорисливість, та тих, хто вбачає у хоч таких викриттях потрібну справу.

Проте всі за замовчанням розуміють повістку як покарання, розходження тільки в оцінці того, заслужене це покарання в цьому випадку, чи ні. Таке ставлення мене особисто ображає, знецінює мою, хай зовсім негероїчну, але чесну службу по мобілізації. У національній державі військова служба є почесним обов’язком горожанина. Примушувати нездатних з фізичних чи психологічних причин це абсолютно непотрібне заняття. Навіть люди, котрі цілком прагнуть служити, можуть не витримувати. З неприємністю через свою відповідальність пригадую, як серед моїх підлеглих у кожному взводі були комісовані в перший же місяць; працювати ж з небажаючими і байдужими було постійним головним болем.

Потрібність у війську хворобливого й боязливого рядового запасу Шабуніна, оператора ЕОМ за обліковою спеціальністю, під величезним сумнівом. Настільки величезним, що, далебі, не вартий наш герой такої пильної уваги ні з боку військових комісарів, ні збоку зловтішних коментаторів. Але увага до епізоду вже є, і варто б спрямувати її туди, де вона принесе найбільшу користь усім нам. Спрямувати на викриття залежності військкоматів од політичного замовлення влади, на існування «титушок» під прикриттям сумнівних громадських організацій, на справжню корупцію, яка породжується далеко не Шабуніним.
 

June 5, 2017

Назви вулиць для нас

   
Через чверть століття після розпаду Радянського Союзу сперечатися про доцільність перейменування радянської номенклатури дивно. Ба більше, залишки тоталітарного канону в українській топомніміці виглядають шизофренічно. Накинуті свого часу назви вулиць, міст, сіл, музеїв, заводів, парків, будівництв та под. були елементом зміни реальності новостворюваної комуністичним режимом людини. Як важлива складова штучної радянської мови, топоніми, від найпоширеніших партійних кличок-псевдонімів вождів до химерних ювілейних назв з абревіатурами, не були випадкові, відтворюючи до дрібниць ідеальний радянський простір назв у кожній місцевості неосяжної імперії. Самі залишки своєю промовистою присутністю засвідчували нерозуміння української влади того, з чим вона має справу, засвідчували слабкість і потенційну вразливість держави.

Розпочата зрештою декомунізація згори запізнілася рівно на збройний напад з боку колишньої метрополії. І тепер перейменування здійснюються швидко, безграмотно, випадково, на злобу дня, часто для виклику чи протесту, а не виходячи з власного життя, що створює ґрунт для наступної, вже більш розважливої української черги перейменувань невідповідних назв.


Вулиця з багатьма табличками у Львові, 2016.

А от про те, яким має бути нормальний опис навколишнього простору, треба добре думати. Думати про будучину, в якій хочеться жити. У Львові, де декомунізація відбулася раніше, можна бачити приклади передбачення наступного кроку; гру з назвами, як на фотографії, або вибір світових імен, як дає приклад вулиця Авраама Лінкольна. На останній я аж завмер од захоплення. Мені негайно захотілося мати з цією вулицєю щось спільне. Пишіть мені на вулицю Лінкольна, це ж прекрасно!

Публіцист Портніков, зауважуючи по мотивах російського хамського коментування перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича, що обурення ліберального росіянина Шендеровича нічим не відрізняється від спроб Путніа приватизувати Анну Ярославну, бо виходять з одного імперського джерела, що заперечує українську суб’єктність. І додав згодом на критику відсутності спадковості, що греки звуть свої вулиці іменами Сократа й Арістотеля, італійці пишаються Данте й Овідієм, євреї моляться у древньої стіни храма і розповідають про Давида і Соломона.

Учора в центрі Києва спускався від відбудованого Михайлівського Золотоверхого собору вулицею Трьохсвятительською (колись змінену на Жертв Революції, потім на Героїв Революції), де навпроти католицького костелу прекрасний, не більше людського зросту, як і належить, пам’ятник Данте Аліґ’єрі. Мати в нашому місті вулицю Данте, чому ні? Вулиці Арістотеля, Овідія, Соломона, площу Піфагора — так. Європейська і світова спадщина дає безліч величних імен, знакових подій, що часто важливіші для нас за власну історію. Вибір величезний.
   

June 3, 2017

Нічна пожежа поруч

Filed under: Життя, Київ — maksymus @ 05:30

 
У сусідньому будинку на Проспекті миру сьогодні вночі згоріла квартира на третьому поверсі.

Зачитавшись допізна, ще не спав. Почувши близько першої ночі якийсь гуркіт, спершу вирішив, що це звична робота сміттєвозів, але звуки не припинялися, ставали все більш незвичними. За вікном у той час відбувалося майже кіношне дійство.

На темному будинку яскравий бордово-палаючий прямокутник вікна хрущовки. Пожежники вправно, протягом якихось хвилин, розгорнули пожежні засоби, підсунули драбину й почали штурм. За секунду, дивовижно злагоджено, зсередини і з боку вікна вогонь було потушено. Миттю з уже чорного отвору на вулицю викинули тліючі штори та якийсь зіпсований вогнем мотлох, що досі лежить унизу на асфальті страшною купою. Ще годину вже згорнуті в похідний порядок розрахунки пожежників нікуди не рухалися, мабуть, для контролю. Постраждалих не бачив, сподіваюся, обійшлося без жертв.

Будьмо обачні з відкритим вогнем!
 

May 31, 2017

Весна перелому

Filed under: Політологія — maksymus @ 20:20

 
Кілька радикальних обмежувальних заходів проти російського впливу надійно засвідчують важливу зміну української політики. З різних причин практично неможливе ще рік тому тепер є здійсненим фактом упровадження механізмів компенсаційної дискримінації й економічного протекціонізму, що дуже швидко мінятиме національний ландшафт.

У стислі терміни, наче наввипередки до «безвізу», були впроваджені обмеження російських інтернет-ресурсів, квотування мови ЗМІ, припинення залізничного зв’язку, економічне блокування окупованих територій, гучні заборони в’їзду співаків та акторів тощо тощо. За всіма цими урядовими й парламентськими рішеннями стоїть упевненість у можливості відстояти їх як перед виборцями, так і перед ескалацією аґресії. Остання загроза залишається реальною; про війну росіяни не дають забути навіть при згадці древніх київських князів.

У послідовній і досить логічній низці стало рішення призову офіцерів запасу без оголошення мобілізації. (Про катастрофічну нестачу військовослужбовців середньої ланки в теперішній системі можна казати багато. Мені досі телефонують, скаржаться.) Задача призову зрозуміла, залишається незмінною з найпершої хвилі, — пропустити через військо якомога більше людей, щоб у разі ймовірного повномасштабного конфлікту з РФ мати підготовлених військових, а не партизан. А цієї весни новини були щедрі й на випробування нових видів озброєння, й на постачання уже серійних зразків.

Зміни відчутні.
 

« Newer PostsOlder Posts »