Діаріуш або тиск слова

September 14, 2020

Перестановки на книжковому ринку

 
Мабуть, основна інформаційна подія цього тижня — економіко-ідентичнісні страждання мережі Книгарні «Є».

Що тут можна сказати пристойного, коли продавці, що успішно створювали собі ринкову нішу з українського патріотизму, тепер нарікають на ринкові механізми і ждуть втручання держави, а не то передумають і змінять нішу на не таку патріотичну? Не треба нарікати, змінюйтесь так, як вигідніше, бо держава ніколи не допоможе. Хоча приваблені першою маркетинґовою стратегією нішеві покупці можуть і відвернутися, теж ризик.

У моєму будинку на Проспекті Миру відділення книгарні «Є» протрималося якихось півроку, через місяць карантину точку перепрофілювали на кулінарію з напівфабрикатами. Пельмені замість книги — це нормальний наслідок державного втручання в ринок, коли було дозволено тільки продукти; якогось місяця вистачило, щоб перепрофілюватися.

Я заходив туди пару разів, але жодного разу не знайшов потрібної книги. Звертався з питаннями до продавщиці. — Їдьте на Лисенка. — А чому не везете сюди таку й таку літературу? — Немає попиту. — А книги отакого видавництва у вас є? — Ні, такого добра немає навіть у центральних точках. — Гаразд, торгуйте далі, — пішов незадоволений.

Але і це ще не все. Додам ще одну, незмінно неприємну для мене обставину як для того нішевого споживача україномовної книжкової продукції. Російський книжковий ринок має не тільки підтримку держави, а й більш потужну й сталішу підтримку стандартної, літературної російської мови. Люди завжди купували паперову книгу не тільки для роботи, розваги чи навчання, а й як щось надійне, сказати б, як цеглину високої культури, яку просто приємно і звично тримати вдома не на комп’ютері, а на поличці, щоб звернутися при нагоді, що може ніколи й не настати. Так, для задоволення цієї, цілком ринкової, потреби купують класику, енциклопедії, словники, навіть просто красиві корінці, з розрахунком на роки та десятиліття. І при виборі між виданням з приколами (а такі практично всі тепер, після правописної катастрофи) і виданням стандартною мовою, якою покупці в масі володіють, треба мати дуже й дуже сильні прихильності, щоб обрати собі оцю змінність, неусталеність, ненадійність, несерйозність у картонно-паперовому форматі. Купити якогось дивацького «Генкса» чи «Гемінґвея», коли можна купити в тій же книгарні «Хенкса», можна хіба що з великої потреби, або ж по-приколу, але «по-приколу» це загалом інша ніша. Вага самої мови, її сталість і поважність, відповідність очікуванням освіченої публіки — потенційних покупців, надзвичайна обережність при втручаннях в її стандарт з боку тієї ж держави, теж живить чи знищує ринок. Допомагати і знищувати держава може не тільки грошима. Чи не додала саме минулорічна реформа непрямим чином вирішальних проблем тим нашими книгарням, що були орієнтовані на читаючих україномовних, на кшталт цієї мережі, що вона змушена тепер міняти політику на розширення просування російської книги?

Що ж, Книгарня «Є» випробувала одну стратегію, і повинна змінити її, коли та перестала працювати в нових умовах. Побажаю їм успіху на новому ринку.
 

September 12, 2020

Загадкова Настасія Камулиха

Filed under: Історія, Власні назви, Київ, Розваги — maksymus @ 20:38

 
У музеї народної архітектури та побуту під відкритим небом у Пирогово в Києві звернув увагу на поховальні хрести середини XVIII ст., невідомо звідки притягнуті під дивовижну дерев’яну церкву св. Миколая, перенесену сюди з села Зелене Тернопільської області. (Як свідчить напис, церква, побудована 1817 року, типова для Західного Поділля.)

Зображення церкви та хрестів далі…

September 11, 2020

Автор Леся Українка

Filed under: Історія мови, Мова, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 08:11

 
Хоча про нерівнозначність назв автор та авторка вже століття пишуть порадники з культури мови, зауважуючи потребу врахування стилістики й контексту, інколи стикаюся з «бронебійним» арґументом — є в словнику. Є, ще й без позначок — дивіться, от в СУМ-11 цитата Лесі Українки про Кобилянську, що ще треба? Ну, звісно, треба ще багато чого, щоб не потрапити в незручну ситуацію, коли вжита навіть без задньої думки назва авторка ображатиме професійного автора, жінку, про котру йде мова, або прозоро чи приховано звучатиме для неї та для оточуючих як зневага до її авторських здобутків. Адже зовсім по-різному прозвучить вживання автор і авторка в мові жінки про себе, жінки про жінку, чоловіка про жінку, при загальному описі групи жінок тощо. Кожного разу можна легко перетнути межу між нейтральністю і зверхністю. Ситуації невдалого вибору фемінативів нерідкі в наш час півграмотності чи гірше, навмисного ідеологічного втручання в культуру мови.

Та цей запис не про те. В обговореннях фемінних інновацій часто звучить мотив повернення до ідеалізованої дорадянської мови. І словникова цитата з листа Лесі Українки наче освячує нейтральність вжитку назви авторка. Хіба ж це так?

Про те, як Леся Українка давала раду з назвою автор, далі…

September 4, 2020

Онлайн-курс з критичного мислення

Filed under: Інформація, Мережа, Різне — maksymus @ 20:32

 
Якби в інтернеті був сайт-аґреґатор анонсів цікавих індивідуальних освітніх проектів, то цей мав би всі шанси потрапити на перші місця.
 

Розрахований на навчальний рік
онлайн-курс «Логіка, аргументація, критичне мислення»,
 
в якому розглядатимуться базові розділи з традиційного університетського курсу логіки;
структура, основні правила й помилки в аргументації;
а також різноманітні аспекти критичного мислення.
 
Не вимагає попередньої підготовки. Достатньо здорового глузду і бажання навчатися.
Сертифікат не передбачено.
Початок курсу: 07.09.2020

 
Не пропустіть!
 

September 3, 2020

Долі за обличчями з фотографії

Filed under: Історія, Власні назви, Мережа, Різне — maksymus @ 13:18

 
Оксана Забужко замилувалася ясними обличчями селянки з дітьми на фотографії 1915 року і запитала риторично, що з ними сталося, які біди випали на їхню долю…

Сучасні мережеві ресурси з базами даних учасників Другої світової, репресованих, оцифровані «Книги пам’яті» тощо люб’язно підказують, що може бути нериторична відповідь. Малопоширене прізвище Сивобород дозволяє в кілька кліків локалізувати село, знайти військкоматівські списки призову початку війни, побачити нагородні листи імовірних героїв, перевірити прізвища серед списків родин репресованих та загиблих під час Голодомору.

Виявляється, що родина Сивобородів з фото, напевно, не потрапила під репресії. Хлопці, найімовірніше саме ці хлопці, були призвані 41-го в радянську армію. Малий Данило вже у званні капітана як командир взводу автоматчиків при танковій бригаді, що винищував італійців під Харковом 43-го, був нагороджений орденом, контужений. З його інших двох нагород за перемогу над Німеччиною та Японією можна дізнатися, що він вижив у війні, і що брав участь у далекосхідній операції. Про призваного тоді ж Івана, старшого хлопця з фото, більше нічого не відомо. Напевно, загинув.

Цікавішою склалася доля ще одного хлопця, теж напевно сина цієї молодої жінки на фото, котрий народиться тільки 1918-го. Цей Андрій перед самою війною поступив в Ульянівське танкове училище, потрапив на війну курсантом ще 39-го, а завершив її ґвардії полковником. Продовжив службу, але після війни в Україну вже не повернувся. Онуки, про яких запитувала Забужко, давно стали росіянами.

А прізвище Сивобород досі трапляється в селі Луб’янка під Києвом.
 

August 30, 2020

Результати опитування про казкову назву

Filed under: Мережа, Мова, Опитування, Фонетика — maksymus @ 23:06

 
Вирішив завершити опитування про назву The Hobbit. Зібрано 741 відповідь.
 

Результати опитування
 

 
Несподіванок не сталося. Найчастіше учасники опитування вибирали назву «Хоббіт» (39%), менше прихильників у назв «Гобіт» (28%) і «Гоббіт» (20%), найменш популярною виявилася назва «Хобіт» (13%). (Отже, безвідносно до іншого, окремо обрали б літеру Х при передачі назви 52%, а окремо орфографічне подвоєння — 59%.)

На відміну від інших опитувань, помітно виділяється Західна Україна. Тут найбільшу прихильність одержала назва «Гобіт» (36%; дещо меншу назва «Хоббіт» — 32%). На протилежному полюсі найменша прихильність до цієї назви виявилася в Східній (19%) та Північній Україні (14%).

Повторюється картина попередніх опитувань. Протилежні відповіді дали учасники з середньою освітою (найбільша прихильність до назви «Хоббіт» — 55%) та з науковим ступенем (перевагу має назва «Гобіт» — 51%).

У віковому розподілі протиставлено відповіді учасників віком 45-64 (40% назва «Гобіт») практично всім іншим (відносна більшість назви «Хоббіт»).

Також жінки дещо частіше віддавали перевагу назві «Хоббіт» (45%), ніж учасники-чоловіки (34%).
 

August 25, 2020

Підготовка опитування про неофемінативи

 
Хочу перевірити результати опитувань під керівництвом проф. А. Архангельської на власних ресурсах. Зі своїм невеличким досвідом проведення веб-опитувань маю певні зауваження до кількості респондентів, на яких вони зупинялися. В умовах, коли питання дражливе, поділяє мовців ідеологічно (особливо, коли запрошення поширюються через відповідні групи соцмереж з їх традиційно акцентуйованими учасниками), півтисячі відповідей тільки починають виявляти загальну картину, але цифри, як свідчить досвід, демонструють збіжність десь на підході до тисячі, та й кожного разу по-різному.

Додержуючись загальної схеми запропонованих в опитуваннях 2013-2019 років питань, мені видається доцільним дещо їх змінити в бік нейтральності, а інколи розширити, даючи більше вибору. Також вважаю за потрібне при нагоді дізнатися ставлення публіки до найчастіше повторюваних висловлювань «за» і «проти» (схема сходить до робіт Блауберґс, 1980, Паркс, Робертон, 1998, Форманович, 2014; в разі успіху дозволить надійно ранжувати арґументи на «сильні» та «слабкі»). Єдине відкрите поле залишу для питання про професію, адже це питання виявилося корисним для одержання непрямої відповіді про те, як жінки самі називають себе, не задумуючись.

Взагалі, своєю надзадачею вважаю перевірити висновок монографії про «на загал негативну рецепцію», про вживання, про те, яким засобам нині віддається перевага і в яких контекстах. Гадаю, що можна ще щось змінити чи додати для повнішого і коректнішого охоплення теми; планую запустити за тиждень.
 
 

 
—————— Веб-дослідження ——————

———————— 2020/21 ————————

 
 
 
Підготовка анкети для вивчення сприйняття неофемінативів далі…

August 21, 2020

Неофемінативи в сучасній українській мові

Filed under: Мова, Словник, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 19:28

 
Запис про дві причини не вживати неофемінативи (в просторіччі — фемінітиви) уже кілька років серед найчастіше відвідуваних у цьому блозі. Помітно менше читають проблемний додаток до запису з досі нерозв’язаними питаннями. Це не повинно дивувати, простіші тексти з полегшеними політичними висновками завжди цікавіші. Тут важливо те, що сама тема незмінно привертає увагу, хай і привертає в її більш популярній інтерпретації. При цьому серйозних досліджень явища фемінізації за ідеологічним шумом дуже бракує.

Помітною подією останнього року стала нова публікація Алли Архангельської, професора кафедри славістики Університету Палацького в Оломоуці (Чехія). На відміну від панівного в українському просторі прескриптивістського підходу і пропонування під виглядом мовознавчих праць не стільки результатів проведених досліджень, скільки особистих поглядів авторів, тут ми маємо справу з добротною класичною роботою від даних до інтерпретацій.
 

Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові й словнику. — К.: Вид. дім Дм. Бураго, 2019. — 444 с. (Серія «Студії з українського мовознавства»). — ISBN 978-988-489-480-4.

 
У цьому виданні зведено в цілісну охопну монографію результати кількох вузькоспрямованих авторських досліджень явища моції в українській мові. Підготовлені читачі звернуть увагу на цікаві історичні дані з кінця XIX ст., на нові підходи до вивчення питання «кування» неофемінативів між мовним пуризмом і модою, між стилістикою і словотворчістю. Цікавим для українських читачів буде і параграф про чеську мову, як часто некоректно повторюваний приклад для порівняння з українською. Важливою частиною монографії є розділи про нові опитування суспільної думки. Після добре відомого нам опитування переважно студентської молоді 2013 року було проведено ще кілька відкритих опитувань (2018, 2019) загалу та окремо фахівців-мовників, що дозволяють додати до дослідження картину сучасного стану (не)сприйняття неофемінативів українською мовною спільнотою. (Цікавим є те, що проведення опитувань за різними методиками дало схожі результати.)

Треба зауважити, що досить обтічна загальна рецензія на книгу, надрукована минулого місяця в журналі «Мовознавство» (2020, №3), практично не дає уявлення про справжні здобутки автора в проведеному дослідженні новітнього явища фемінізації українського жіночого лексикону. А от її підтверджені висновки щодо сучасного штучного ширення деякими групами мовців неофемінативів досить тверді:
 

«…суспільна думка схиляється поки що до на загал негативної їх рецепції: і пересічні мовці, й професійні філологи не бачать нагальної потреби у новітніх мовних позначеннях жінки, причиною їх появи вважають моду, переважно негативно ставляться до їх вживання в публічному мовленні й свідомо не вживають самі, вважають, що такі засоби мовної ідентифікації жінки жодним чином не впливають на її суспільний статус, у схвальному контексті віддають виразну перевагу маскулінізмам у генералізувальному значенні, у несхвальному — фемінативам.» (С. 376)

 
Книга надає новий надійний матеріал тим, хто традиційно вважає вживання неофемінативів неприйнятним у певних контекстах, а також мала б спонукати переглянути свої погляди тих, хто вбачає у штучній фемінізації розвиток української мови.
 

August 20, 2020

Купівля через пошту

Filed under: Життя, Мережа, Різне — maksymus @ 19:25

 
Кілька тижнів випробовував доставку товарів поштою з українських магазинів. Замовляв деяке особливе приладдя, взуття, книги та ін. дрібнички. Не скажу, що надто вже незручно, але просто не подобається. Купівля відбувається наче всліпу, частина товарів не підійшла, та ще й поштова доставка збільшувала ціну кожної дрібнички на 50-70 гривень.

Найбільш неприємне в такій купівлі це ждати невідомого. Вибрав товар, натиснув пару кнопок і… Одні магазини передзвонюють через годину, другі через день, а треті взагалі не зв’язуються, навіть текстовим повідомленням, і прибуття їхнього товару на відділення стає несподіванкою. Інколи магазини починають набридливо уточнювати, що мені потрібно, щоб замінити вибраний товар, якого в них уже з якоїсь причини немає. В якусь точку довелося перетелефонувати через тиждень, щоб дізнатися, що обраного товару давно не було і невідомо, коли нова поставка, а на сайті застаріла інформація. Інтернет-магазин взуття, взявши півтори сотні гривень передоплати, зв’язався через два тижні, щоб повідомити, що перевізники десь загубили мою покупку, і попросили ще два тижні зачекати.

Отже, як додатковий спосіб купівлі чогось, без чого можна спокійно обійтися, що потрібно так собі, не негайно, спосіб підходить. Але переходити на таке споживання мені точно не хочеться.
 

August 17, 2020

Жарт про жарт

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 18:37

 
Цікавий формат інтернет-жарту з жартом (I Have a Joke «маю жарт») з’явився минулого місяця в англомовній мережі. Я дізнався про нього з Фейсбук-сторінки Джейсона Бреннана, де автор навів кільканадцять своїх дотепних прикладів. При перекладі може втрачатися гра слів, необхідна в цьому форматі.

You may not want to hear my paternalism joke, but it’s for your own good. (Можете не хотіти слухати мій жарт про патерналізм, але це для вашого ж добра.)
I’d tell you my Aquinas joke but it’s just a mediocre copy of your Aristotle joke. (Міг би розповісти свій жарт про Фому Аквінського, але це тільки посередній переспів вашого жарту про Арістотеля.)
I have a political theory joke, but it’s just a lower IQ version of a political philosophy joke. (Маю жарт про політичну теорію, але це тільки тупіша версія жарту про політичну філософію.)
I have a moral grandstanding joke, and if it doesn’t make you laugh, I guess that means you don’t care about the poor. (Маю жарт про ханжеську мораль, і якщо він вас не розсмішить, значить, ви не дбаєте про бідних.)
My Father, Son, and Holy Spirit jokes are three distinct jokes but are all the same joke. (Мій жарт про Отця, Сина і Святого Духа це три різні жарти, але водночас той самий жарт.)

* * *

Кілька дотепів у стилі жарту про жарт стосовно соціалізму, що нині актуально в США на тлі передвиборчої президентської кампанії:

My socialism joke doesn’t work, but that’s because it’s not a real socialism joke. (Мій жарт про соціалізм не спрацьовує, але це тільки тому, що це не справжній жарт про соціалізм.)
My real socialism joke has never been tried. (Мій справжній жарт про соціалізм ніколи не був випробуваний.)
My socialism joke fails yet leaves people hungry for more. (Мій жарт про соціалізм неспроможний, але люди ним ніяк не наситяться.)
My Marxism joke is based on a false premise, yet it kills every time. (Мій жарт про марксизм ґрунтується на хибних припущеннях, але кожного разу вбивчий.)
My good socialism joke is actually a free market welfare state joke. (Мій жарт про хороший соціалізм це насправді жарт про соціальну державу вільного ринку.)
That wasn’t a bad socialism joke! It was, ahem, a *state capitalism* joke. (Не існує жарту про поганий соціалізм! Це був, гм, жарт про «державний капіталізм».)

* * *

The masses aren’t ready to get my Lenin joke, so I guess I’ll need to get it for them. (Маси не готові сприйняти мій жарт про Леніна, тому я вважаю, що повинен його їм втокмачити.)
You better not be the first person to stop laughing at my Stalin joke. (Для вас краще не бути першим, хто перестане сміятися з мого жарту про Сталіна.)

Українською ще не бачив продовження цієї мовної гри. Але от жарт з жартом дійшов і до Білорусі:
«У меня есть шутка про зверства лукашенковского ОМОНа, но она какая-то избитая».
 

« Newer PostsOlder Posts »

Powered by WordPress.com.