Діаріуш або тиск слова

July 12, 2019

Розказує фантастичні речі…

 
Сучасні судові рішення бувають не менш цікаві, ніж за часів Гетьманщини. Так збіглося, що законопроект про «дематюкацію» негайно доповнився забавним практичним випадком, що має неодмінно стати мемом.

У містечку Тетіїв на Київщині 5 квітня 2019 року біля річки Роська близько 15 год. 30 хв. (ото вже судова мова яка точна) проходили збори місцевої громади з приводу зариблення річки. Місцевий мешканець, звертаючись до міського голови, назвав того по-простому гандоном, «чим порушив його спокій та громадський порядок».

Ну, назвав і назвав. Звичайна бурхлива громадська політика. Міський же голова виявився справжнім гандоном, подав на мешканця в місцевий суд і виграв. На відповідача було накладено штраф розміром 51 (п’ятдесят одну) гривню. Проте мешканець уже зрозумів, з яким гандоном має справу, і подав апеляцію, де довів, що насправді не лаявся, а порівняв мера-гандона з письменником-фантастом Івом Ґандоном, «оскільки вважав, що його опонент, як французький письменник, розказує фантастичні речі».

Власне, коли цю постанову писали, напевно, ржали всім Київським апеляційним судом:

Читати постанову далі…

July 9, 2019

Початок втрати спільного мовного простору

Filed under: Мова, Політологія, Правопис — maksymus @ 08:41

 
Коли я пробував прогнозувати наслідки непродуманого втручання в мовну норму, то передбачав, як виявилося, найоптимістичніший варіант. А треба було врахувати не тільки притаманний українському соціуму анархізм, брак соціального капіталу, що міг би стримувати хаос, а й непрофесійність наших ЗМІ, що з самого початку явно не змогли впоратися з задачею об’єктивного інформування суспільства, ставши першою жертвою своєї ж непрофесійності, партійності, часто фінансової незалежності від аудиторії.

Редакцію правопису ще не опубліковано в остаточному варіанті на папері з усіма необхідними для введення в обіг видавничими процедурами, до вересня відкладено підготовку схеми поступового впровадження мовної реформи в навчальний процес та офіційно-ділову комунікацію, ще не завершено судові оскарження ухвалення, а мас-медіа вже вибухнули численними відхиленнями, ставлячи в свої тексти ті елементи новацій, що їм подобаються (відповідно, відкидаючи ті, що не подобаються, або ті, про які не здогадуються). Наче ждали відмашки, що можна ламати мову.

Забавний хаотичний період. Наприклад, учорашня новина про те, як віце-прем’єра не пустили (неважливо куди), негайно дозволяє на відхиленнях самої назви посади побачити кон’юнктурні ЗМІ та шляхи взаємного переписування того самого інформаційного повідомлення. Один-два центри виробляють текст, одна-дві служби зі штатом редакторів переформульовують його під свої мовні приколи (викидають дефіс, переводять посаду з офіційної в просторіччя суфіксом), а решта «позичують», додаючи своїх особливостей для того, щоб відрізнятися в електронних пошукових сервісах. Можна навіть побудувати дерево шляхів перетікання новини та мовних викривлень у ній.

Виходить, українцям уже стало неможливо одержувати стандартну інформацію стандартною мовою. Українська стає надмірно витратною.
 

July 5, 2019

Період сутінків у парадному

Filed under: Життя, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 17:41

 
Якось швидко змінився дух часу. Я його помічаю не за якимись загальними великими подіями, а на самому, що тільки може бути, мікрорівні. Помічаю за собою.

Знову вкрали лампочку внизу на сходах у парадному. Цього разу викрутили разом з половиною плафона. Минулого року, навіть не задумуючись, поставив знову, це ж сущі копійки. Але сьогодні пройшов, глянув на порожній патрон, і нічого не відчуваю — байдуже. Так само цілковита байдужість до зламаного теж цими днями саджанця, за яким я доглядав минулий рік. Минулого року одразу замінив, поправив, підв’язав би. Тепер же — нічого.

Здогадуюся, що буде далі. Ніхто ж і не мінятиме. Коли повернувся після мобілізації, бачив наслідок недоглянутості світла в парадному. Варто було тільки рік не ставити нові лампочки, як у сутінках повиростали неприбрані купки вонючого сміття; самі ж люди, що тут живуть, спокійно йдуть і ліниво кидають собі недопалки, пляшки, залишки їжі, інший мотлох під ноги в темні закутки сходів, де «не видно». Поки завдяки мені було щоночі яскраве освітлення, і їм щось заважало, і бомжів не було. Що ж усе повернеться, справа найближчого часу.

І я знаю, за кого вони в переважній більшості голосували, знаю, що навколо мене не просто співмешканці, що бажають того, чого і я, поєднані спільним інтересом жити в доглянутому будинку, а мої громадські вороги. Тому байдуже.

Мабуть, колись знову настрій зміниться. Не може не змінитися.
 

July 4, 2019

Мін’юст визнав новий правопис незаконним

 
Під такими, або приблизно такими, «жовтими» заголовками ще з травня мали виходити журналістські тексти про мовну реформу в нашій пресі, якби в Україні існували незалежні мас-медіа. Проте досі українські журналісти не виконують свої функції об’єктивного висвітлення, повторюючи один за одним набридлу дезінформацію окремих кон’юнктурників чи конформістів од філології.

Коли в суспільстві щось не спрацьовує, з необхідністю виниклі лакуни доводиться закривати іншим прошаркам населення. Не спрацьовує військо, знаходяться добровольці та волонтери, не спрацьовує правоохоронна система, знаходяться віджиланти, не спрацьовує урядування, починаються майдани. Коли не працює журналістика, її роль так само змушені виконувати інші; добре, що соцмережі вже дозволяють це робити.

Юрист Ростислав Кравець, адвокат, віце-президент Світового конґресу українських юристів, одержав відповідь з Секретаріату Кабміну про обставини ухвалення сумнозвісної постанови № 437 від 22 травня 2019 року «Про питання українського правопису». Копію експертного висновку він опублікував у своєму фейсбуці. І от виявляється, що вже під час підготовки постанови були висловлені застереження про законність постанови з боку Мін’юсту, підтримані юридичним департаментом Кабміну:
 

«Водночас Мін’юстом висловлено застереження стосовно пункту 1 проекту акта, яким пропонується погодитися з пропозицією МОН та Національної академії наук щодо схвалення Правопису. Мін’юст зазначає, що Законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено. (…) Юридичний департамент підтримує застереження Мін’юсту.»

 
Отже, Міністерство юстиції України з підтримкою юридичного департаменту Кабінету міністрів України зауважило, що уряд не мав повноважень затверджувати постанову про схвалення правопису. Далі стає зрозуміло, що фінансовий відділ (за ним Мінфін і Мінекономіки) поклався на запевнення розробників проекту постанови, і повторив: «За інформацією головного розробника, реалізація акта не потребуватиме додаткових витрат з державного бюджету». Проте вже зараз по всій Україні при адміністраціях бюджетники навчають бюджетників новому правопису за бюджетні кошти, ця оцінка виявилася передчасною.

«Проект акта не має регуляторного характеру». Ця оцінка документа мала б остудити тих, хто відчуває якісь зобов’язання змінювати мовні звички.

З відповіді на запит юриста ми також дізнаємося, що на засіданні урядового комітету 2 квітня 2019 року рішення не підтримав міністр соціальної політики Рева А. О., а також заступник міністра юстиції з питань європейської інтеґрації Петухов С. І. Неназвані в документі застереження висловив також представник Президента (Порошенка).

Це та інформація, що повинна була бути оприлюднена значно раніше. Можливо, вона вплинула б на вибори, можливо, на той орфографічний хаос, що вже помітно розпочався, знищуючи офіційно-ділові та наукові перспективи української мови.
 
 
Додаток 9 липня: Висновок Міністерства юстиції за результатами правової експертизи… 22 лютого 2019 року: «До проекту постанови висловлюємо таке застереження:…законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено».
 

June 30, 2019

Коли тенденційні знання зупиняють розуміння

 
Кажуть, найцікавіше спостерігати за спостерігачами. Гадаю, іноді це суща правда. Особливо, коли такі спостерігачі першого рівня самі помітно роблять ті ж помилки, над якими сміються.

Неймовірно забавно бачити в соцмережах та звично вже неякісних новинних повідомленнях те, які спонтанні й щирі емоції любителів української мови викликало пояснення дівчинки в приймальні суду про «тотоапарат», або ж їхнє обурення з насмішок Кокотюхи про «тілологів». — Це ж помилка! — виплескують вони байти незадоволення. — Дівчинка зазіхає на мову! Так не можна, там не може бути т! Ґвалт, невігласи, читайте правила, читайте грецькі назви… (Особливо упороті, котрі щось починають здогадуватися про глибші підстави сміху Кокотюхи і справжні причини помилки школярки, відсилають до англійської. Маленька непрохана порада: спробуйте спершу пояснити тому російськомовному юристу, який у відеосюжеті про судовий розгляд законності постанови про правопис представляв Кабмін на захист «гройсманівки».)

Що ж, маємо нагоду поспостерігати за спостерігачами. Цих сердитих критиків наївної дитячої практичної помилки обурює не що інше, як звичайний мовний факт, цілком очікуваний наслідок реакції на втручання в мову, що й повинен був проявлятися саме отак; проявлятися в побутовому розумінні нових правил пересічними мовцями як «етір», як «тілолог», як «тотоапарат». Бо в межах української інакше, ніж просто автоматичною заміною ф-т, неможливо дотриматися такого правила, що не стосується, власне, правопису назв з ф і т, а стосується узвичаєного вжитку. Правопис не може накинути одразу ідеальне паралельне запозичення просто тому, що в цьому випадку самого знання тільки української стає замало. Будь-які формулювання правил орфографії, де звертаються по іноземщину за поясненням перезапозичення, саме перезапозичення українських назв, негайно перевищують свої інструментальні можливості. І для пересічного українця заміна ефіра на чудернацький етер, та хоч поблажливе впровадження варіантності (до першого начальника-редактора з іншими поглядами), виглядає такою ж дикою і незрозумілою, як і заміна фото на тото, ба навіть на тофо чи фофо. З погляду суто української мови ці всі варіації абсолютно однакові.

Дівчинка-позивач проти змін правопису на практиці продемонструвала, що втручання в мовну норму недолуге. Навіть маючи університетські дипломи та ступені, вона не могла б заперечити сильніше, потужніше за свою просту наївну відповідь зубатим журналістам, що продовжують нехтувати своїми професійними стандартами об’єктивного висвітлення. Насправді, як мали б зауважити трохи уважніші спостерігачі, коли спершу подумали б, а не кидалися стрибати, — це не вона помилилася, створення такого нового мовного факту цілком на совісті маніяків-реформаторів, котрі бажали через правопис реформувати мову, але не були здатні передбачити наслідки, впроваджуючи варіантність. Забавне й плутане для абсолютної більшості україномовних пояснення про грецьку (а упоротих ще й про англійську) зупиняється одразу на межі української: Га, фотоапарат це ж грецька? Що, кажете, ще й латинська? То-то, тотоапарат!

Фото-тото спостерігачі впізнали, авжеж. Неабияка втіха недосяжної еллінсько-аглицької обізнаної вищості над провінційною семикласницею. Дуже шляхетна втіха, нічого не скажеш! А от скільки відсотків українців насправді зреаґують (не вагаючись, без довідників і спеціального пошуку) на евтонія, теномен, таланга, анотелес, атедрон, Ортей (і Еврідіка) та под.? Гадаю, дуже, дуже небагато. А ми ж тільки на самому початку розгрібання наслідків непродуманого втручання в орфографію, якою реторматори забажали змінити український словник.

Картинка до запису далі…

June 29, 2019

Партійність у мові та інші неприємності

Перенесено з ФБ.
 
Одна з тем мовної реформи мене неабияк турбує. Це тема партійності в мові. Учасники дискусій не усвідомлюють, до чого веде міцно вмонтований в обговорення мотив «репресій», що заступає раціональний підхід, або який наслідок мають дивні порівняння непродуманого, непрорахованого економічно втручання в мовну норму з декомунізацією. (У правописі цитати з твору про товариша Кірова, структуру тексту зберегли від націонал-комуністів 20-х, а повернення до найгірших практик більшовизму подається як декомунізація, авжеж!) І тут навіть не про те, що насправді в історії української мови не було більш відірваного від мовних реалій більшовицького правопису, ніж «скрипниківка». А в тому дивному хуліґанському настрої, як у гашеківського обер-лейтенанта Лукаша, котрий «дивився на чеську національність, ніби на якусь таємну організацію», наче українська досі це така опозиційна партія, що вимагає суто партійного підходу для її просування. Варто опонентам проявити свою належність, скажімо, до БЮТ (навіть до БЮТ!), як це робить усе, що вони кажуть, принципово неприйнятним і в мовному питанні.

І навпаки, переконання, що опоненти реформи не можуть не бути і політичними опонентами, дуже зручне. Воно економить час у колі дебільних прихильників, що не здатні подумати на крок наперед. Але ж коли включається суто партійний захист, партійні способи міркування, як наслідок, має бути очікуваною і втрата всього в разі суто партійного програшу. І це стається якраз через цей партійний підхід.

Та мова — це те, що лежить перед усім, це один з чинників, що формують сам простір дискусій. І улюблене втручання сюди з партійністю і партійними гаслами просто самогубче.

Навколоправописні теми далі…

June 27, 2019

Застереження німецької правописної реформи

 
Про німецьку мовну реформу в нас майже не згадують. Як це вже заведено серед українських реформаторів, котрі обирають приємні й зручні приклади, навіть не намагаючись взяти до уваги чужі невдачі, згадують переважно в стилі «в них теж змінюють орфографії, ми не особливі». Мабуть, не особливі, якщо не вважати українською особливістю притаманне епігонство та вирішальну роль тимчасової політики, вмонтованої в орфографію.

Загальний погляд на німецьку реформу далі…

June 20, 2019

Чому проект?

 
Це дурне питання виникає постійно, люди систематично дезінформовані вкиданнями про «скрипниківку» чи зіяння, а тому, навіть маючи всі потрібні дані, нездатні зрозуміти, в чому величезна проблема зі зміною української назви проект на проєкт.

Як російська орфографія перемогла українську…

June 12, 2019

Про російські тенденції в правописі

 
Наші мас-медіа продовжуть безумно тиражувати дезінформацію про те, що «гройсманівка» це таке повернення до якоїсь справжньої, «питомої» мови, яку заборонили більшовики. Польський етимолог А. Брюкнер колись казав, що одне слово історика може спростувати досить докладні й найпевніші доводи мовознавця. Перекладаючи на наші реалії, історики практично нічого не знають про обставини мовних унормувань сторічної давнини, і не можуть сказати й слова, а мовознавці-прескриптивісти й не бажають знати нічого, що виходило б за зручну емоційну схему «репресованої» мови, яка дає моральне виправдання довільному втручанню в мову. Абсолютно довільному.

Що ховається за інформаційним шумом…

June 8, 2019

Ще про дезінформацію

Filed under: Інформація, Мова, Правопис, Фонетика — maksymus @ 21:26

 
І знову дивує журналістська непрофесійність.

Багато розбору далі…

« Newer PostsOlder Posts »