Діаріуш або тиск слова

February 6, 2021

Млн зпт млрд зпт трлн тчк смт впрс

Filed under: Історія мови, Мова, Правопис — maksymus @ 11:22

 
Не є секретом, що наші правописні реформатори, не маючи за собою власної наукової традиції дослідження мовної норми, не гребували переписуванням російських рішень. Одна цікава дрібничка заслуговує на окрему згадку. В нині скасований недолугий правопис 2019 року нащось поставили відоме правило російських коректорів про крапку зі скороченнями: «[…] без крапок […] Так само пишемо скорочення грн (гривня), млн (мільйон), млрд (мільярд), трлн (трильйон), смт (селище міського типу)». (Звісно, смт зовсім не належить до попереднього ряду назв, але це типова неакуратність укладачів, що найкраще засвідчує нерозуміння списуваного звідкись; мабуть, була довільна заміна крб проекту.) Наче цього було мало, припис далі повторено в примітці з розлогим роз’ясненням відмінності «стягненого» звукового складу слова (грн, крб, млн  і т. д.; тут крб забули прибрати) і «усіченого», коли крапка все ще має ставитися (коп., тис., дол.). Посилання на публікацію вимог держстандарту 2014 року для бібліографічного опису ніби закриває тему (чому раптом для опису? а якщо треба написати не бібліографічний опис?).

Не вдаючись до питання доречності чи недоречності такого розрізнення і виникаючих практичних проблем «стягнення» непрямих відмінків (якщо район — р-н, а районів — р-нів, то мільйон — млн, а мільйонів — млн, млнв чи все-таки млн.?), буде цікаво звернути увагу на те, що в цьому випадку поступове приведення правила до російської практики відбулося вже за часів незалежності. Причому сталося це не завдяки якимось глибокодумним мовознавчим обговоренням чи ретельним дослідженням, а через намагання узгодити рекомендації правопису з нормами держстандартів. Бо, незважаючи на те, що в російських редакторсько-коректорських порадниках вимога не писати крапку з’явилася ще півсторіччя тому, до українського простору офіційне пунктуаційне розрізнення стягнених та усічених форм за допомогою крапки потрапило тільки в другій половині 90-х, а саме через держстандарт 97-го року для бібліографічного опису. (Надзвичайно цікаво відмітити, що при тому, що в УРСР, відповідно до українських порадників, послідовно трималися крапки після скорочень млн., млрд. та под., знайомство з російськими дискусіями та посібниками того часу демонструють деякі діаспорні видання, де відмову від крапки після млн чи млрд можна доволі точно датувати між 1957 та 1959 роком, судячи з помітного переходу між 2-м та 3-м томом «Енциклопедії українознавства».)

Треба відзначити, що в російській мові немає правопису, є загальні правила та нормативний словник, на написання якого переважно орієнтуються мовці. І різноманітні російські довідники чи порадники ще не означали нормативності, що кілька десятиліть створювало певний різнобій у пунктуації. Норма могла бути змінена хіба що через академічний словник: якщо перше видання словника («Русский орфографический словарь», 1999) подавало скорочення млн., млрд. з крапками, то тільки друге (видання 2005 року) зафіксувало в російській мові сучасне нормативне написання без крапок. Так само і в українській практиці офіційність держстандарту бібліографічного опису 1997 року ще не означала нормативності скорочень (скажімо, з крапкою млн. видано енциклопедію «Українська мова», продовжували виходити підручники з мови).

У цьому дивному плетиві порад, норм і практики важко сказати, якою могла бути норма, якщо підходити суто з погляду розвитку української мови, не зважаючи на російські рішення. І якою їй краще було б бути в цьому випадку. Міркування про «стягнення» виглядає, на перший погляд, логічними, але хіба що для називного відмінка й провалюються на всіх інших. Якщо переглядати вживання скорочень, то крапка, схоже, на практиці найперше починає зникати в подвійних скороченнях (для прикладу, млрд карб. чи млн т.), але помітно переважає в загальному, не такому офіційно-коректорському вжитку.
 

September 11, 2020

Автор Леся Українка

Filed under: Історія мови, Мова, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 08:11

 
Хоча про нерівнозначність назв автор та авторка вже століття пишуть порадники з культури мови, зауважуючи потребу врахування стилістики й контексту, інколи стикаюся з «бронебійним» арґументом — є в словнику. Є, ще й без позначок — дивіться, от в СУМ-11 цитата Лесі Українки про Кобилянську, що ще треба? Ну, звісно, треба ще багато чого, щоб не потрапити в незручну ситуацію, коли вжита навіть без задньої думки назва авторка ображатиме професійного автора, жінку, про котру йде мова, або прозоро чи приховано звучатиме для неї та для оточуючих як зневага до її авторських здобутків. Адже зовсім по-різному прозвучить вживання автор і авторка в мові жінки про себе, жінки про жінку, чоловіка про жінку, при загальному описі групи жінок тощо. Кожного разу можна легко перетнути межу між нейтральністю і зверхністю. Ситуації невдалого вибору фемінативів нерідкі в наш час півграмотності чи гірше, навмисного ідеологічного втручання в культуру мови.

Та цей запис не про те. В обговореннях фемінних інновацій часто звучить мотив повернення до ідеалізованої дорадянської мови. І словникова цитата з листа Лесі Українки наче освячує нейтральність вжитку назви авторка. Хіба ж це так?

Про те, як Леся Українка давала раду з назвою автор, далі…

April 13, 2020

Соціалізм і бріліанти на йолку

Filed under: Історія мови, Мова, Розваги, Фонетика — maksymus @ 13:36

 
Порпання в електронному архіві старої преси дозволило мені під новим кутом поглянути на ідіосинкратичне питання інтервокального в іншомовних назвах. Під час останньої недолугої реформи грубо втрутилися в назви з е після голосних, намагаючись накинути невластиву вимову цілому класу слів, але реформатори поки зупинилися перед впровадженням -ія-кання, відклавши псування до наступного разу.

Кілька вирізок та спостережень далі…

April 9, 2020

Різноманітні знахідки в газетному архіві

 
Не сьогодні-завтра електронний архів «Libraria» знову закриють. Та навіть швидкий вибірковий пошук практично навмання приніс мені багато цікавинок.

Випадковий набір знахідок далі…

April 8, 2020

Заручники відлуння далекої війни

Filed under: Історія мови, Мова, Правопис — maksymus @ 17:09

 
Переглядаючи масив газет архіву «Libraria», я зловив себе на думці, що з текстів вимальовується досить цілісна картина того, що сталося з українською мовою на протязі першої половини XX ст. Я навіть для зручності зібрав деякі замітки разом, щоб ще раз об’ємно глянути:
 

Газетні замітки про правопис 1907-1944 рр.

 

Про пропаґанду воєнного часу далі…

April 4, 2020

Реформа правопису під німецькою окупацією

 
Як люб’язно інформує ГРАК (сторінка спільноти корпусу), електронна бібліотека https://libraria.ua відкрила доступ до свого архіву української преси до 10 квітня.

Знайшов цікаві газетні повідомлення про своїх родичів на Вінниччині та Київщині (якщо навіть не просто про них, то доторкнувся до атмосфери, в якій вони жили в 1910-20-і рр.).

Кілька випадково вибраних статей про правописну реформу під німцями:
* «Комісія для перегляду українського правопису в Києві». Ніжинські вісті: Часопис для міста і села. 5 серпня 1942 року. № 38, С. 4 (посилання, розшифровка нижче).
* «—”—». Дніпрова хвиля: Кременчуцький округовий часопис. 6 серпня 1942 року. № 4, С. 2 (посилання).
* «Доповідь про правопис». Львівські вісті: Щоденник для дистрикту Галичини. 9 лютого 1943 року. № 27 (447), С. 3 (посилання, розшифровка нижче).
* Проф. М. І. «Український правопис на новому етапі». Донецкий вестник: Воскресное издание для области. 8 августа 1943 года. № 82 (201), С. 3 (посилання).

Читати розшифровку статей далі…

January 8, 2020

Трохи київського музею

 
Побував у Музеї історії Києва на «Театральній», у тому скандальному будинку, побудованому прямо над конструкційними порожнинами метрополітену. Музей з Печерська колись вигнали, передавши натомість поверх у небезпечній споруді, і під якою, і поруч з якою проходити якось страшнувато.

Колекція дуже маленька, зате помітний брак експонатів та простору для експозиції дбайливо замінили докладними текстовими описами, стендами, подекуди електронними, на яких миготять картинки та пояснення. Потроху з кожного періоду, починаючи з доісторичних кісток мамонта та трипільських знахідок, аж до Першої світової та Визвольних змагань.

Кілька знімків далі…

July 21, 2019

Суфікси -чик, -щик як бідні родичі

 
Продовжу тему штучно знищуваних суфіксів. На контрасті до питомого, досить продуктивного суфікса -чанин, що, тим не менш, зазнає наслідків згубної уваги кабінетних пуристів, треба розглянути випадок суфіксів -чик / -щик (-чиц-я / -щиц-я), що їх також нині виганяють звідусіль. Під час цьогорічної реформи з правопису викинули навіть згадку про них з двома прикладами (хлопчик, прапорщик), а також вставили в обхід словників дивний пуржик «продавчиня» (замість очікуваної з цим суфіксом назви продавщиця).

Про особливий східнослов’янський суфікс далі…

July 18, 2019

Зіпсований телефон суфікса -чанин

 
Колись у записі про датчан я зосередився на історії української мови, визираючи назовні хіба що для порівняння та знаходження етимологічних зв’язків. А тепер вважаю, що цього було не досить. Під час правописних дискусій і здивованого читання довільних необґрунтованих у межах української мови змін, що одразу наводять на думку про підглядання до російських рішень, виробив перше правило: всяке твердження пуристів треба обов’язково перевіряти спершу на російських дискусіях.

Мабуть, усі стикалися з наївними застереженням проти суфікса -чани в назвах жителів. Не -чани, а -ці, — рекомендують третьосортні порадники та халтурні коректори, а перелякані словникарі підчищають словники. З типового для пуристів невігластва цю злу рекомендацію доповнюють абстрактними міркуваннями про те, що це нібито російський вплив, а також уже стереотипним камланням про «Наталку-Полтавку», а не полтавчанку. Абстрактні міркування це улюблений коник незнаючих і не бажаючих нічого знати про українську мову.

Абсолютно впевнений, нікому з тих, хто читає цей запис, не треба розказувати добре відомі речі, що суфікс -чанин не є ніяким запозиченням з російської, що він виник ще в давньокиївській період на основі -анин/-янин унаслідок перерозкладу відповідних твірних основ, що назви з цим суфіксом відомі в староукраїнських пам’ятках, що суфікс і досі має високу продуктивність, що назви з суфіксами -ани/-чани на території старожитних українських говірок поширені значно більше, ніж з -ці. Це елементарні емпіричні свідчення, що негайно руйнують абстрактні міркування. Але вже впроваджена такими міркуваннями політика непробивна: Коли прапор в’ється, про голову не йдеться! (*)

Про російську полеміку далі…

July 14, 2019

Харем та гарем

Filed under: Історія мови, Мова, Словник, Фонетика — maksymus @ 07:34

 
У словнику Кримського (1924) натрапив на цікавий збій традиційної передачі назв з h:
 

рос. гарем — укр. харем, жіночі покої.
рос. гаремный — укр. харемний, харемовий.
рос. гаремница — укр. харемниця, харемна жінка.
рос. гаремщик, -щица — укр. харемщик, харемщиця

 
Тут одразу дві несподіванки. Передача початкового h- через х-, а не через г-, як було і російським, і українським орфографічним стандартом того часу. І суфікс -щик у назві харемщик, що приблизно в той же період ставав «токсичним», яко непатріотичний потрапляючи під увагу пуристів.

У російській гарем (1803) з французької, як зауважує Фасмер саме на основі початкового г-. Проте перші вживання неоднакові (гарем, гарам, харем). Скажімо, у Пушкіна (1830-і) переважає гарем, але трапляється і харем.

В українській після Шевченка, котрий кілька разів ужив і харем (1842), і гарем (1857, 1860), трапляється і так (Чайченко/Б. Грінченко, 1893: «Роскішний харем свій баша покида»), і так (НТШ, 1893: «як вежа дївчат, гарем»). Желехівський (1886) подає тільки гарем. Обидва варіанти з посиланням на Шевченка подає Грінченко (1905).

Отже, укладачі російсько-українського словника мали зробити свідомий вибір, і початкове х- тут не випадкове (як і суфікс, що нині вже в літературній мові «підчистили»). Рішення харем повторює потім Голоскевич (1929: «треба харем») та Ізюмов (1930). Але вже в 30-і український харем повністю зникає, заступлений гаремом.
 
Картинка до запису далі…

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.