Діаріуш або тиск слова

September 12, 2018

Нехай безобразно, зате єдинообразно

 
Це була одна з улюблених фраз у війську, коли йшлося про вибір форми одягу. Жарко і хочеться зняти кітель, значить, знімають усі. Холодно, треба одягнути зимовий бушлат, — одягають усі. Безобразно, зате єдинообразно.

Одним з пунктів правописної дискусії, що нерозв’язаною перейшла нам у спадок з попередньої реформи, це написання запозичень з англійським w у власних назвах. Третя редакція 1990-го року вийшла з радикальним хитанням у бік в: «Англійське w у власних назвах передається через в: Вебстер, Вільсон, Вільямс, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але Уолл-стріт (…) Ворт, (…) Голсуорсі (…)». Та на той час уже були освячені тривалим ужитком дві протилежні традиції — передавати такі назви або через в, або через у, і таке радикальне формулювання багатьох україномовних не могло задовольнити. Тому після запеклої суперечки в четвертій редакції 1993-го року правило суттєво пом’якшили: «Англійське w у власних назвах передається звичайно через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег та ін., але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей та ін. (…) Ворт (…) ». Додаток звичайно загалом улюблений при посиланнях на традицію, яка не потребує правописного втручання.

Ідея уніфікації назв не залишає реформаторів…

February 28, 2018

До біографії слова общерусский

 
До популярних, узагальнюючих працю всього життя тез про походження української мови «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?», виголошених у Києві 1992 року, Юрій Шевельов написав додаткову статтю, названу ним «семантично-політичною» — Спроба біографії слова общерусский (язык) (1993). Цей додаток, що його потребу автор іронічно виправдав через староукраїнську барокову традицію поєднувати в інтермедіях драматичне дійство з весело-розважальним, насправді надзвичайно важливий. Історія слова й поняття «общерусский» є історією утвердження й руйнування імперського дискурсу, можна сказати, тієї визнаної парадигми, проти якої Шевельов здійснив цілу наукову революцію.

Нам корисно буде простежити за ходом думки й пошуками біографії слова. Починаючи дослідження від використання Шахматовим уже терміналізованого прикметника общерусский, повторюваного наче запобіжник для виходу за встановлені межі дискурсу, Шевельов йде і до витоків першої половини XIX ст., і до послідовного вживання початку XX-го. Не останньою мірою його цікавить політичне підґрунтя, консервативне чи ліберальне, і яким чином, як міняючись, слово з політичного лексикону переходило з табору в табір.

Читати запис про прикметник общерусский далі…

December 8, 2015

Музей Русалки Дністрової

Filed under: Історія мови, Подорожі — maksymus @ 10:10

Перенесено з ФБ.
 
Музей «Русалки Дністрової». Львів.
 

 

 
Ще декілька знімків експонатів…

October 12, 2015

Червона калина

Filed under: Історія, Історія мови — maksymus @ 10:10

Перенесено з ФБ.
 

Червона калина 1917
 

March 26, 2015

Цікаві дані про лексику

Filed under: Історія мови, Словник — maksymus @ 11:26

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
У дисертації харківського дослідника Романа Трифонова «Роль мовної дискусії початку ХХ ст. у процесі формування літературних норм української мови», 2000 року були зроблені підрахунки відсотків варіативної лексики початку XX ст., навколо якої точилися дискусії між прихильниками західноукраїнської і великоукраїнської літературних традицій. Сто років тому суперечки про те, яких слів можна уживати, запекло велися в публіцистичних статтях (Грінченко, Нечуй-Левицький, Гнатюк, Грушевський, Кримський).

На матеріалі обсягом 600 позицій наддніпрянської і наддністрянської лексики, що в тодішній полеміці відкидалася протилежною стороною, Трифонов порахував:

«У 39,5% випадків у сучасній мові без істотних стилістичних розрізнень функціонують обидва слова (відносини — стосунки, рахувати — лічити, помешкання — житло тощо). У 27,5% пар мовною нормою став „галицький“ варіант (явище, а не з’явище, пристрасть, а не прилюбність, відокремитись, а не одопрічнитись тощо), а „наддніпрянський“ — у 21,9% (дратуватись, а не дражнитись, незабаром, а не небавом, рідня, а не кревність та ін.). Нарешті, ще одну групу (12,1%) становлять такі пари слів, з яких жодне не стало нормативним, оскільки в дискусії був присутній елемент суб’єктивності.» [Автореферат на сайті НБУВ.]

Це дуже цікавий результат. Значить, після бурхливих соціально-політичних подій і мовних притирань наддніпрянської і наддністрянської норм близько 66% тієї західноукраїнської лексики, що спершу викликала заперечення в наддніпрянських авторів, зрештою усталилися в сучасній літературній мові, з них бл. 40% як прийняті нормою рівноцінні варіанти, бл. 25% як основні словоформи.
 

September 9, 2012

Етимологія українських граматичних категорій

Filed under: Історія мови, Граматика, Словник — maksymus @ 23:34

Автор harnack. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Переглянув, приміром, за “іменник” та “займенник” в ЕтСл – нічого не знайшлося. Ото диво!
Хоча, бачу, є “дієслово” (Гарно вказано – коли – 1863- і де – Відень, в “Практичній Граматиці Німецької мови” – вжито, хоча й невідомо ким), “дієприкметник” (“прикментника” – нема з деталями), “дієприслівник” (зате “прислівник” – добре деталізований), мабуть і решта… але з меншою конкретизацією.

May 29, 2012

Щодо Фасмерового “мір” для “мор”

Filed under: Історія мови, Фонетика — maksymus @ 13:31

Автор oranzhopa. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Звідки Фасмер взяв, що “мор” українською – “мір”?

September 27, 2011

Ті, що уникають активних дієприкметників

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Час від часу натрапляю на суперечки щодо вживання активних дієприкметників. В найрадикальніших випадках стверджується, що їх взагалі не існує

Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують

в трохи поміркованіших порадах йдеться про те, що

Українській мові невластиві дієприкметники із суфіксами "-уч"/"-юч", "-ач"/"-яч", тому слів, подібних до "скануюча", "ріжучий", "спадаючий" тощо, необхідно уникати. Правильно "сканувальна мікроскопія", "різальний інструмент", "спадний графік".

Ще поміркованіший варіант можна зустріти в Антоненка-Давидовича, який розрізняє активні дієприкметники і віддієслівні прикметники

форм активних дієприкметників із суфіксами –ущ-, –ющ-, –ящ– і -вш-немає в українській мові… Але ми знаємо багато слів із суфіксами –ущ-, –ющ-, –ач-, –яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б`ють». — М. Номис), питущий («Я — не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». — В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем`я, невмируща молодість моя». — І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» — Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.

Однак виникає питання: які для цього підстави? Можливо, фобія активних дієприкметників – це один із забобонів?. По-перше, можна натрапити на несприйняття і тих форм, які Антоненко-Давидович відніс би до нормальних віддієслівних прикметників. Наприклад, перший компонент пари визначаюче/визначуване іноді викликає несприйняття редакторів. Так само, намагання утвердити досить-таки неоковирне вірянин замість звичного віруючий, мабуть, продиктоване теж цією тенденцією. Сканувальна мікроскопія, різальний інструмент і спадний графік з прикладу вище також належать до цієї опери. До речі, навіть Антоненко-Давидович розглядає знаючий як дієприкметник і намагається його замінити на тямущий, але заміна навряд чи вдала, бо знання і тяма все ж різні речі, не кажучи вже про те, що в похідних від знаючий це зробити не вдасться, скажімо, у епістемології таки залишиться всезнаючий суб'єкт.
По-друге, намагання уникати навіть явних активних дієприкметників теж сумнівне. В багатьох випадках "роблячий щось" можна замінити конструкцією "який робить", але чи можна на цій підставі уникати активних дієприкметників навіть там, де вони вже, схоже, надійно утвердились? Наприклад, танцюючі пари виглядають цілком природно.
Загалом, наполеглива боротьба з активними дієприкметниками наводить на думку, що тут намагаються викорінити явище, яке вже досить широко присутнє в мові. Мабуть, це марна спроба, хіба ні? А якщо врахувати, що це породжує гіперкорекцію, коли в багатьох випадках редактори ладні мізки собі звихнути, шукаючи замінники ще й до віддієслівних прикметників, то краще визнати активні дієприкметники як паралельну форму
 

February 18, 2011

Майк Йогансен про мову, стиль і мовні порадники

Filed under: Історія мови, Культура мови — maksymus @ 10:45

Перенесено із ЖЖ-спільноти sociolingvistik.
 
Уривок із праці одного із найцікавіших літераторів 20-х років.

Майк Йогансен
ЯК БУДУЄТЬСЯ ОПОВІДАННЯ. АНАЛІЗА ПРОЗОВИХ ЗРАЗКІВ

[…]
Мова і стиль у прозі

        Хоч і не так, як для поета, але і для прозаїка володіти язиком і стилем — основне діло. Що це значить?
        Це значить уміти знаходити словесні засоби в кожному конкретному випадкові. Це значить уміти писати то гарною, то негарною, то «чистою», то «нечистою» мовою, це значить володіти всіма, а не деякими мовними засобами даного язика.
        Насамперед, кожна новела має стільки мов, скільки є в ній дійових осіб + 1. Ця 1 є автор. Дійові особи балакають усякими мовами в залежності від потреб фабули, розвитку дії і їхньої власної типізації. Смішно буде, коли в вас дядько буде балакати як бухгалтер, а революціонер як семінарист, а тим часом у молодих письменників це часто буває. Ще гірше, коли дядько буде балакати як агроном з популярної брошури, а революціонер — як агітаційна листівка.
        Але про це ледве чи варт довго розводитися, це-бо очевидно і по всіх книжках стоїть на чільнім місці. Куди цікавіша справа з мовою авторською, з отим: + 1. Підручник мови для прозаїка…

November 27, 2010

Списки заборонених слів

Перенесено із ЖЖ-спільноти sociolingvistik.
 
Є свідчення, що списки заборонених слів у радянських редакціях були, але жодного з них не збереглося. Ба більше, очевидці можуть пригадати тільки окремі слова з них. Тепер, через кілька десятків років, неможливо з певністю реконструювати шляхи поширення списків і як функціонувала система «очищення». За браком певної інформації, уява домальовує струнку схему централізованого створення списків в якійсь офіційній радянській установі (часто називається Інститут мовознавства, але можуть бути варіанти), а потім розсилався редакторам. Свідчення Шевельова, Поповича, Сверстюка…

Older Posts »