Діаріуш або тиск слова

October 26, 2020

Консервативний захист демократії

 
За цілий рік після виходу в світ українського перекладу світового інтелектуального бестселера Джейсона Бреннана «Проти демократії» в україномовній сфері з’явився тільки один відгук. (Якщо не рахувати обговорення в дискусійному клубі соціологів улітку та номінування перекладу в рейтинґу «Книжка року ’2020» в підгрупі «Політологія».)

Відгук заслуговує на увагу тим, що його консервативний автор додає несподіваний погляд на демократію загального виборчого права, як таку, що в теперішніх умовах може бути (чи не єдиним) інструментом захисту неліберальних цінностей. Він наче перевертає шкалу цінностей Бреннана, і зауважує:
 

«Носіями ідей новітньої форми лібералізму (глобалізм, промігрантська позиція, ЛГБТ, гендерна теорія) є еліти. Частина суспільств засвоїла ці ідеї через ЗМІ, масову культуру та освіту. Але тільки частина. Подальше впровадження згаданих ідей наштовхнулося на інертність мас, (…) Одначе сьогодні загальне виборче право є хоч якимось запобіжником від радикалізму еліт, способом етнічного самозбереження, механізмом захисту від упровадження ЛГБТ-ідеології та подібних доктрин. Саме тому демократію варто рятувати. (…) цінність демократії сьогодні полягає у тому, що вона є хоч якимось засобом протидії тиранічним прагненням новітніх «демократів».
 
Ігор Загребельний. Чи варто рятувати демократію?

 
Загалом критика досить традиційно передбачає, що незнаючий, нераціональний, упереджений електорат голосує так, як це об’єктивно відповідає його інтересу. Проте Джейсон Бреннан, маючи попередниками Каплана, Ахена, Бартельса та ін., присвятив значну частину книги розвінчанню цього ідеалістичного погляду. Тож навіть, якщо припустити слушність тверджень про інертність мас і протидію «новітнім формам лібералізму», голосування при загальному виборчому праві ніяк не може бути запобіжником; такими при демократії є опосередковуючі фактори, що цілком в епістократичному стилі обмежують сучасну виборчу аристократію.
 

October 22, 2020

Страх і свобода

 
Цифри зараження коронавірусом щодня б’ють рекорди в Україні та у всьому світі. На системи охорони здоров’я в різних країнах випала страшенна небезпека перетнути межу, за котрою пандемія стає неконтрольованою, коли вал хворих перевищить наявні потужності, і медики муситимуть обирати, кому надавати допомогу, залишаючи решту самих на себе. Вакцини ще не має, протоколи лікування змінюють з кожними новими результатами досліджень новітньої хвороби. Перед урядами впритул стоїть вибір — вдатися до жорстких карантинних заходів, закриваючи країни, припиняючи комунікацію, позбавляючи горожан прав і свобод, зупиняючи економіки, чи ризикнути й покластися на вироблення колективного імунітету, дозволяючи людям самим робити вибір, що стосується їхнього життя. Вибір непростий навіть теоретично. Адже люди мають право вирішувати самі стосовно свого життя, але з другого боку, під час вірусної загрози їхня поведінка стосується не тільки їх самих, а й усіх оточуючих. Хто може і має вирішити за них? Права і свободи під час небезпек завжди піддаються серйозному випробуванню. Вибір вимушено стає політичною проблемою, що має розв’язуватися кожним урядуванням у реальному часі з невідомими результатами.

Меморандум Джона Сноу проти Ґрейт-Баррінґтонської декларації далі…

September 30, 2020

Проти виборів

 
«Демократія тяжко хвора. Книга „Проти виборів“ ставить нові діагнози та пропонує древні ліки». — Так починається представлення видання в англійському перекладі нашумілої недавно книги бельґійського історика Давіда ван Рейбрука, одного з провідних європейських інтелектуалів.
 

David Van Reybrouck. Against Elections: The Case for Democracy. Transl. by Liz Waters. London, The Bodley Head, 2016.

 
Демократія загального виборчого права глибоко хвора. Все менше людей приходить на виборчі дільниці, все важче спрогнозувати уподобання тих, хто приходить. Політики-популісти грають на страхах, істеблішмент утратив довіру населення, партії гублять своїх членів, політичні суперечки звелися до особистих випадів, підміняючи обговорення важливих суспільних справ… Це все результат виборів. Чи вдасться врятувати демократію, що, здається, падає під різноспрямованим тиском популізму та технократів (епістократів, у тому числі)?

«Щось дивне відбувається з демократією: здається, всі до неї прагнуть, але більше ніхто в неї не вірить». «Нині від двох третіх до трьох четвертих населення не довіряють найголовнішим інститутам своєї політичної екосистеми». «…синдром демократичної втоми: ми всі перетворилися на електоральних фундаменталістів. Ми зневажаємо тих, кого обираємо, але схиляємося перед виборами. Електоральний фундаменталізм — це незламна віра в те, що демократія немислима без виборів, що вибори є необхідною, наче богом даною умовою існування демократії». На думку такого песимістичного діагноста, без невідкладних рішучих заходів з виправлення передкризової ситуації сучасна світова система не продержиться довго. «Чого ж ми ждемо?»

Автор пропонує пригадати, що «демократія» і «вибори» це не синоніми; на протязі кількох тисяч років демократія зовсім не передбачала ніяких виборів. Ба більше, саме впровадження посередництва виборів у новочасні демократичні системи колись призначалося як спеціальний інструмент обмеження демократії! На заміну електорально-представницькій демократії, що має зовсім недавню історію, Рейбрук пропонує демократію участі, демократію на давньогрецький зразок, або принаймні на венеціанський чи флорентійський, коли для підвищення ефективності й леґітимності, для лікування розглянутих під час встановлення діагнозів бід демократії вибори замінюють чи доповнюють жеребкуванням. Історик звертається до джерел, не оминає Арістотеля, котрий демократією називав заміщення посад за жеребкуванням, а олігархією за вибором, цікаво нагадує, що навіть у сучасній мові є залишок — балотування (від іт. ballotta «кулька для жеребкування»), слушно зауважує, що свого часу «демократією стали називати той же режим, котрий за півстоліття до того називали виборчою аристократією, але згодом про це повністю забули». Ще для Монтеск’є «призначення за жеребкуванням властиве демократії, а вибори — аристократії», для нього очевидно, що вибори носять елітарний характер. Розглядаючи американський та французький приклади встановлення республік з новітньою виборчою демократією, автор наполягає, що батьки-засновники не випадково у виборі між хаосом і свавіллям обрали аристократичний варіант, що передбачав представництво не через жеребкування, а через вибори «найкращих». Бернар Манен: «Коли батьки-засновники проголосили рівність усіх горожан, вони без сорома казка утвердили по обидва боки Атлантики безумовне панування способу обрання, що здавна вважався аристократичним». Рейбрук констатує, що Велика французька революція так само «не вигнала аристократію, щоб замінити її демократією, а вигнала спадкову аристократію, щоб замінити її аристократією виборною, якщо користуватися термінологією Руссо».

На основі кількох цікавих сучасних політичних експериментів з прямою демократією та жеребкуванням (реформа виборчої системи в Британській Колумбії, конституційні процеси в Ісландії та Ірландії) він креслить свого роду план (blueprint) впровадження покращеної демократії, що ґрунтується на множинному жеребкуванні. Рейбрук описує свою систему як ефективну і леґітимну демократію. Можливо, ще є шанс врятуватися від світового краху… Чого ж ми ждемо?
 

September 14, 2020

Перестановки на книжковому ринку

 
Мабуть, основна інформаційна подія цього тижня — економіко-ідентичнісні страждання мережі Книгарні «Є».

Що тут можна сказати пристойного, коли продавці, що успішно створювали собі ринкову нішу з українського патріотизму, тепер нарікають на ринкові механізми і ждуть втручання держави, а не то передумають і змінять нішу на не таку патріотичну? Не треба нарікати, змінюйтесь так, як вигідніше, бо держава ніколи не допоможе. Хоча приваблені першою маркетинґовою стратегією нішеві покупці можуть і відвернутися, теж ризик.

У моєму будинку на Проспекті Миру відділення книгарні «Є» протрималося якихось півроку, через місяць карантину точку перепрофілювали на кулінарію з напівфабрикатами. Пельмені замість книги — це нормальний наслідок державного втручання в ринок, коли було дозволено тільки продукти; якогось місяця вистачило, щоб перепрофілюватися.

Я заходив туди пару разів, але жодного разу не знайшов потрібної книги. Звертався з питаннями до продавщиці. — Їдьте на Лисенка. — А чому не везете сюди таку й таку літературу? — Немає попиту. — А книги отакого видавництва у вас є? — Ні, такого добра немає навіть у центральних точках. — Гаразд, торгуйте далі, — пішов незадоволений.

Але і це ще не все. Додам ще одну, незмінно неприємну для мене обставину як для того нішевого споживача україномовної книжкової продукції. Російський книжковий ринок має не тільки підтримку держави, а й більш потужну й сталішу підтримку стандартної, літературної російської мови. Люди завжди купували паперову книгу не тільки для роботи, розваги чи навчання, а й як щось надійне, сказати б, як цеглину високої культури, яку просто приємно і звично тримати вдома не на комп’ютері, а на поличці, щоб звернутися при нагоді, що може ніколи й не настати. Так, для задоволення цієї, цілком ринкової, потреби купують класику, енциклопедії, словники, навіть просто красиві корінці, з розрахунком на роки та десятиліття. І при виборі між виданням з приколами (а такі практично всі тепер, після правописної катастрофи) і виданням стандартною мовою, якою покупці в масі володіють, треба мати дуже й дуже сильні прихильності, щоб обрати собі оцю змінність, неусталеність, ненадійність, несерйозність у картонно-паперовому форматі. Купити якогось дивацького «Генкса» чи «Гемінґвея», коли можна купити в тій же книгарні «Хенкса», можна хіба що з великої потреби, або ж по-приколу, але «по-приколу» це загалом інша ніша. Вага самої мови, її сталість і поважність, відповідність очікуванням освіченої публіки — потенційних покупців, надзвичайна обережність при втручаннях в її стандарт з боку тієї ж держави, теж живить чи знищує ринок. Допомагати і знищувати держава може не тільки грошима. Чи не додала саме минулорічна реформа непрямим чином вирішальних проблем тим нашими книгарням, що були орієнтовані на читаючих україномовних, на кшталт цієї мережі, що вона змушена тепер міняти політику на розширення просування російської книги?

Що ж, Книгарня «Є» випробувала одну стратегію, і повинна змінити її, коли та перестала працювати в нових умовах. Побажаю їм успіху на новому ринку.
 

September 4, 2020

Онлайн-курс з критичного мислення

Filed under: Інформація, Мережа, Різне — maksymus @ 20:32

 
Якби в інтернеті був сайт-аґреґатор анонсів цікавих індивідуальних освітніх проектів, то цей мав би всі шанси потрапити на перші місця.
 

Розрахований на навчальний рік
онлайн-курс «Логіка, аргументація, критичне мислення»,
 
в якому розглядатимуться базові розділи з традиційного університетського курсу логіки;
структура, основні правила й помилки в аргументації;
а також різноманітні аспекти критичного мислення.
 
Не вимагає попередньої підготовки. Достатньо здорового глузду і бажання навчатися.
Сертифікат не передбачено.
Початок курсу: 07.09.2020

 
Не пропустіть!
 

August 25, 2020

Підготовка опитування про неофемінативи

 
Хочу перевірити результати опитувань під керівництвом проф. А. Архангельської на власних ресурсах. Зі своїм невеличким досвідом проведення веб-опитувань маю певні зауваження до кількості респондентів, на яких вони зупинялися. В умовах, коли питання дражливе, поділяє мовців ідеологічно (особливо, коли запрошення поширюються через відповідні групи соцмереж з їх традиційно акцентуйованими учасниками), півтисячі відповідей тільки починають виявляти загальну картину, але цифри, як свідчить досвід, демонструють збіжність десь на підході до тисячі, та й кожного разу по-різному.

Додержуючись загальної схеми запропонованих в опитуваннях 2013-2019 років питань, мені видається доцільним дещо їх змінити в бік нейтральності, а інколи розширити, даючи більше вибору. Також вважаю за потрібне при нагоді дізнатися ставлення публіки до найчастіше повторюваних висловлювань «за» і «проти» (схема сходить до робіт Блауберґс, 1980, Паркс, Робертон, 1998, Форманович, 2014; в разі успіху дозволить надійно ранжувати арґументи на «сильні» та «слабкі»). Єдине відкрите поле залишу для питання про професію, адже це питання виявилося корисним для одержання непрямої відповіді про те, як жінки самі називають себе, не задумуючись.

Взагалі, своєю надзадачею вважаю перевірити висновок монографії про «на загал негативну рецепцію», про вживання, про те, яким засобам нині віддається перевага і в яких контекстах. Гадаю, що можна ще щось змінити чи додати для повнішого і коректнішого охоплення теми; планую запустити за тиждень.
 
 

 
—————— Веб-дослідження ——————

———————— 2020/21 ————————

 
 
 
Підготовка анкети для вивчення сприйняття неофемінативів далі…

July 16, 2020

Результати опитування про фонему Е

 
Нарешті довготривале опитування завершене, надзвичайно цікаві результати зведено в таблички.
 

Результати опитування

 
Опитування дозволяє поглянути під новим кутом на погано сформульоване відповідне правило в редакції правопису 93-го року, а також на абсолютно катастрофічне формулювання редакції 18-го року. Якби ж то досліджували так, як треба…
 
* * *
 
Коротко по основних моментах. Назва проект — 71% Е, 27% Є. Відповіді за демографічними характеристиками повністю повторюють відповіді попереднього опитування з дотичним питанням про непотрібність зміни написання цієї назви. Додатково цікаво відмітити, що відповіді жінок і чоловіків у цьому випадку дещо відрізняються (ближче до Е 75% жін., 68% чол. при загальному 71%). Для порівняння варто звернути увагу на відповіді щодо назв з історично тим же коренем траєкторія (44% Е, 53% Є) та інтроекція (56% Е, 34% Є). Різні відповіді в однотипних назвах засвідчують неважливість для мовців наявності -j- в латинській мові, що з часів російських граматик Грота звучить в якості обґрунтування відхилення.

Особливі результати по двох важливих наборах слів. Це назви, що закінчуються на -оε, за відповідями вони потрапляють в невизначену групу з незначною перевагою Є: алоε (41% Е, 57% Є), апноε (42% Е, 46% Є), каланхоε (44% Е, 51% Є), окремо дещо ближче до Е стоїть каноε (54% Е, 44% Є). А також назви на -εль, що надійно потрапляють у групу, ближчих до Е: Аріεль (68% Е, 30% Є), Габріεль (67% Е, 31% Є), Даніεль (75% Е, 23% Є), дуεль (94% Е, 5% Є), Міхаεль (88% Е, 10% Є), Рафаεль (87% Е, 11% Є), спаніεль (71% Е, 26% Є), Умбріεль (65% Е, 24% Є).

Кілька назв, на кшталт діез (12% Е, 85% Є), діета (6% Е, 93% Є), що в словниках подекуди досі традиційно подаються через -е-, нині мовцями надійно поміщено в групу -є-. А назви, на кшталт Сіетл, ріелтор, спаніель, що нова редакція правопису вимагає писати з -є-, знаходяться в групі -е-.

Несподіванкою для мене були хіба що розподіл відповідей для назв Маріεтта (36% Е, 59% Є), Деміεн (39% Е, 51% Є), флаεр (15% Е, 87% Є). Загалом, єкання у відповідях виявилося більше, ніж я вважав з власного мовного досвіду.
 

May 5, 2020

Сором історичної пам’яті

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 11:28

 
Зміною назви країни під грецьким тиском колишні македонці, тепер північномакедонці, вирішили обміняти національну гідність на вступ до європейських структур. Чудовий приклад обміну первородства на юшку. Ганебний як для самих переназваних, так і для ЄС загалом з греками зокрема.

Проте такі обміни з позиції сили, раз почавшись, не бувають завершені, тільки розбурхують апетити. Греки поки не придумали нових вимог і більш-менш задоволені здачею, але тепер претензії через політику пам’яті виставили болгари. Вони вважають, що перейменоване населення колишньої Македонії фальсифікує болгарську історію визвольної боротьби проти османів, а тому вони аж ніяк не можуть пропустити таких нещирих претендентів. Хай роззброюються перед партією.
 

«СОФІЯ. Болгарія, ймовірно, накладе вето на початок переговорів про приєднання Скоп’є до ЄС через відсутність проґресу в роботі двостороннього комітету, що складається з істориків, відповідальних за розв’язання питань спільної історії двох країн. „Якщо комісія зі спільної історії не відновить роботу до червня, а влада в Скоп’є продовжить фальсифікувати історію, Болгарія не погодиться розпочати попередні переговори про приєданння з Північною Македонією“, — заявив депутат Європарламенту… Андрей Ковачев.» (EURACTIV, 4 травня 2020)

 
Моралі тут немає. Учасників угоди обмін задовольняє, і цього досить. Але що ж так неприємно про це дізнаватися, наче про чийсь сором публічної ганьби?
 

April 9, 2020

Різноманітні знахідки в газетному архіві

 
Не сьогодні-завтра електронний архів «Libraria» знову закриють. Та навіть швидкий вибірковий пошук практично навмання приніс мені багато цікавинок.

Випадковий набір знахідок далі…

April 4, 2020

Реформа правопису під німецькою окупацією

 
Як люб’язно інформує ГРАК (сторінка спільноти корпусу), електронна бібліотека https://libraria.ua відкрила доступ до свого архіву української преси до 10 квітня.

Знайшов цікаві газетні повідомлення про своїх родичів на Вінниччині та Київщині (якщо навіть не просто про них, то доторкнувся до атмосфери, в якій вони жили в 1910-20-і рр.).

Кілька випадково вибраних статей про правописну реформу під німцями:
* «Комісія для перегляду українського правопису в Києві». Ніжинські вісті: Часопис для міста і села. 5 серпня 1942 року. № 38, С. 4 (посилання, розшифровка нижче).
* «—”—». Дніпрова хвиля: Кременчуцький округовий часопис. 6 серпня 1942 року. № 4, С. 2 (посилання).
* «Доповідь про правопис». Львівські вісті: Щоденник для дистрикту Галичини. 9 лютого 1943 року. № 27 (447), С. 3 (посилання, розшифровка нижче).
* Проф. М. І. «Український правопис на новому етапі». Донецкий вестник: Воскресное издание для области. 8 августа 1943 года. № 82 (201), С. 3 (посилання).

Читати розшифровку статей далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.