Діаріуш або тиск слова

May 5, 2020

Сором історичної пам’яті

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 11:28

 
Зміною назви країни під грецьким тиском колишні македонці, тепер північномакедонці, вирішили обміняти національну гідність на вступ до європейських структур. Чудовий приклад обміну первородства на юшку. Ганебний як для самих переназваних, так і для ЄС загалом з греками зокрема.

Проте такі обміни з позиції сили, раз почавшись, не бувають завершені, тільки розбурхують апетити. Греки поки не придумали нових вимог і більш-менш задоволені здачею, але тепер претензії через політику пам’яті виставили болгари. Вони вважають, що перейменоване населення колишньої Македонії фальсифікує болгарську історію визвольної боротьби проти османів, а тому вони аж ніяк не можуть пропустити таких нещирих претендентів. Хай роззброюються перед партією.
 

«СОФІЯ. Болгарія, ймовірно, накладе вето на початок переговорів про приєднання Скоп’є до ЄС через відсутність проґресу в роботі двостороннього комітету, що складається з істориків, відповідальних за розв’язання питань спільної історії двох країн. „Якщо комісія зі спільної історії не відновить роботу до червня, а влада в Скоп’є продовжить фальсифікувати історію, Болгарія не погодиться розпочати попередні переговори про приєданння з Північною Македонією“, — заявив депутат Європарламенту… Андрей Ковачев.» (EURACTIV, 4 травня 2020)

 
Моралі тут немає. Учасників угоди обмін задовольняє, і цього досить. Але що ж так неприємно про це дізнаватися, наче про чийсь сором публічної ганьби?
 

April 9, 2020

Різноманітні знахідки в газетному архіві

 
Не сьогодні-завтра електронний архів «Libraria» знову закриють. Та навіть швидкий вибірковий пошук практично навмання приніс мені багато цікавинок.

Випадковий набір знахідок далі…

April 4, 2020

Реформа правопису під німецькою окупацією

 
Як люб’язно інформує ГРАК (сторінка спільноти корпусу), електронна бібліотека https://libraria.ua відкрила доступ до свого архіву української преси до 10 квітня.

Знайшов цікаві газетні повідомлення про своїх родичів на Вінниччині та Київщині (якщо навіть не просто про них, то доторкнувся до атмосфери, в якій вони жили в 1910-20-і рр.).

Кілька випадково вибраних статей про правописну реформу під німцями:
* «Комісія для перегляду українського правопису в Києві». Ніжинські вісті: Часопис для міста і села. 5 серпня 1942 року. № 38, С. 4 (посилання, розшифровка нижче).
* «—”—». Дніпрова хвиля: Кременчуцький округовий часопис. 6 серпня 1942 року. № 4, С. 2 (посилання).
* «Доповідь про правопис». Львівські вісті: Щоденник для дистрикту Галичини. 9 лютого 1943 року. № 27 (447), С. 3 (посилання, розшифровка нижче).
* Проф. М. І. «Український правопис на новому етапі». Донецкий вестник: Воскресное издание для области. 8 августа 1943 года. № 82 (201), С. 3 (посилання).

Читати розшифровку статей далі…

February 12, 2020

Чи великі філософи були поганими мислителями?

Filed under: Інформація, Мережа, Різне — maksymus @ 07:57

 
У студентські часи мене неабияк дратувала манера сучасних авторів, надто радянських чи пострадянських з єдино вірним ученням, давати зверхню оцінку великим мислителям. У багатьох роботах рівня шкільної стенгазети можна подибати прекраснонаївні пасажі про те, що великі тут помиляються, тут має бути зовсім інакше, а тут вони не довели думку до кінця. Фактично, історія філософії поставала послідовністю помилок, що їх робили самі дурні. І здавалося, що от такий проникливий автор, котрий це наважується написати, точно вже має бути всесвітньо відомим видатним мислителем. Відчуття ніяковості за таких дописувачів не полишає досі.

Але чи справді визнані великі філософи були хорошими мислителями? Цікава дискусія розгорнулася на цьому тижні в американському академічному середовищі.

Майкл Х’юмер з Університету Колорадо повернувся до шкільної теми про помилки великих філософів і висунув провокаційну тезу, що найвеличніші філософи минулого, визнані й відомі мислителі були зазвичай поганими філософами. Перевіряє він твердження на прикладі помилок Платона, Г’юма, Канта, доводячи, що велич філософа зовсім не в тому, що великі мислили добре, а в їхньому впливі на думку: «…велич це переважно про вплив. Західна філософія — це тривала, двохтисячолітня бесіда. „Великі“ філософи — це ті її учасники, котрі найбільш вплинули на цю розмову. Вони говорили те, що було цікаво іншим людям, і про що ті продовжували думати й розповідати іншим на протязі століть після смерті великих філософів. От хто є „великим“ філософом, а не ті, котрі наговорили багато правильних речей на основі поважних причин».

Тему підхопив Кевін Вальє з Університету Боулінґ-Ґрін. Він зауважив, що великі мислителі схожі на архітекторів: «Вони зосереджені в першу чергу на створенні цілісної системи думок, на відміну від побудови чітких арґументативних зв’язків між різними окремими частинами їх концептуальної структури, і багато з цих зв’язків є еластичними».

Ерік Швіцґебель з Каліфорнійського університету в Ріверсайді перепитує «Чому великі філософи поділяють такі схиблені погляди? Бо наш світ схиблений». Але, зауважує він, Х’юмер не пояснює відсутність у каноні «хороших» філософів. Якщо згадані Платон, Г’юм чи Кант погані, то де поруч з ними їхні історичні сучасники, що добре мислили, нормально арґументували, не припускалися таких помилок? Хоч кого згадати, вони не задовольнять вимогливий підхід Х’юмера. А це тому, що «великі філософи приймають химерні погляди, тому що наше розуміння світу з погляду здорового глузду настільки докорінно недостатнє, що жодний не химерний погляд не може бути обґрунтованим чи рівним, як тільки намагаються конкретизувати деталі, послідовно викладені. Великі філософи протистоять цій химерності, захищаючи свої найкращі здогадки непевними арґументативними інструментами, котрими вони володіють, штовхаючи нас уперед у дивну невідомість».

Джейсон Бреннан з Джорджтаунського університету («Займатися філософією означає помилятися, але помилятися стильно») солідаризується з Х’юмером, застосовуючи приклади людської упередженості до сприйняття філософських ідей. Він наводить дані опитувань, що свідчать, «якщо в якомусь питанні є три основні позиції, ви побачите, що кожну позицію обстоює приблизно третина учасників».
 

February 5, 2020

Сфальшований електронний перепис

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 06:31

 
Про скандальність результатів «електронної оцінки» кількості населення України соціологи зауважили одразу: «Паніотто підкреслив, що у дослідженні Кабміну не враховано дані реєстру ЦВК, які зокрема використовують соціологи. Згідно з цим реєстром, в Україні більше 35 мільйонів виборців. Тобто тих, хто старше 18 років. Населення молодше 18 років становить приблизно 20%. Якщо рахувати, виходить загальна кількість українців не 37 млн, а 44 млн. Це значна різниця.» Такі дані електронної оцінки, якби вони були близькі до реальних, означають, що в реєстрах ЦВК, грубо кажучи, висить понад два мільйони «мертвих душ», що можуть інколи вирішувати вибори.

Але при ближчому розгляді колонок цифр уважні статистики побачили неймовірне — примітивну підробку! Фальсифікацію цілковито в стилі тих, хто малював референдуми в окупованих українських областях. Виявилося, що під виглядом оцінки кількості населення публіці представили дані Держстату, помножені на коефіцієнт 0,888…
 

«…підведемо підсумки. По-перше, п. Дубілет та його команда сфальсифікували загальнонаціональне дослідження, свідомо ввівши в оману всю Україну. По-друге, зробили це тупо і недолуго.»
Український центр суспільних даних

 
Це катастрофа державного управління. Влада має приймати відповідальні рішення, що стосуються життя людей, але при цьому в самій владі вважається припустимим підробляти дані, на основі яких потім мають прийматися ці рішення. А сама підробка подається як використання новітніх інформаційних технологій.

Це питання навіть не звільнення одного міністра. Скандал такого рівня, що у відставку має йти щонайменше Кабмін.
 
Додаток. Дубілет ще виправдовується, демонструючи катастрофічне нерозуміння мети дослідження. І це недолуге виправдання виглядає ще гірше, ніж сам проступок підробки результатів. Б’ють не за те, що програв, а за те, що намагався відігратися.
 

February 4, 2020

Опитування про вигадану назву

 
Запрошую взяти участь у новому короткому опитуванні про назву The Hobbit.
 


посилання

 
Цікаве спостереження першого тижня далі…

December 17, 2019

Символічний програш українських церковників

 
У вирі подій останнього тижня мало хто відмітив тяжку символічну поразку українського православ’я. Сьогодні Верховний Суд України дозволив УПЦ (МП) зберегти теперішню назву. Звісно, в формальній, офіційній назві, яку їм дозволили зберегти, немає ніякого додатка (МП), це відмітка суто для зручності зовнішньої політичної ідентифікації. Тобто за Московською патріархією і надалі в Україні зберігається єдина можлива назва для гіпотетичної, але недосяжної незалежної української ієрархії.

Читати запис далі…

December 14, 2019

Скандали іншого рівня

 
Поки в наших відсталих широтах вирують дешеві скандали тубільців, зв’язані з недієздатністю гілок влади, далеко-далеко, наче в іншій галактиці, проблеми значно серйозніші.

Не так давно навчальні заклади США в рамках програми компенсаційної дискримінації почали вимагати від кандидатів на посади та подекуди абітурієнтів так звану декларацію різноманітності (diversity statement).

Про скандал навколо відкритого листа далі…

December 1, 2019

Вулиця Ганни Арендт

Filed under: Інформація, Київ — maksymus @ 18:11

 
Проговорені думки інколи здійснюються. Не минуло й року після запису про київську топоніміку, як вулицю у Солом’янському районі назвали іменем визначної Ганни Арендт, видатного німецько-американського філософа (на карті). Чудовий вибір!

Тепер відкрито прямий гостинець до вулиці Арістотеля. Колись у Місті неодмінно така буде.
 

November 18, 2019

Національна роз’єднаність

Filed under: Інформація, Мова — maksymus @ 21:37

 
У новинах пройшла інформація: «Всеукраїнський радіодиктант національної єдності без помилок написали всього двоє людей (…) минулого року було аж 311 робіт без жодної помилки». (Для порівняння, 2015-го було всього дванадцять робіт без помилок.)

Це все, що треба знати про національну єдність. Справжня освітня катастрофа. Адже добровільно пишуть диктант і не менш добровільно відсилають написане комусь на перевірку не всі, а ті, хто більш-менш впевнені в своїй грамотності. Тобто це абсолютно адекватні письменні українці з верхнього квартиля за знаннями мови. (Як і в будь-якій іншій інтелектуальній діяльності, і в цій, напевно, найнижчій квартиль знає менше, ніж нічого, найвищий — знає майже все.) І якщо серед цих найбільше знаючих учасників радіодиктанту національної єдності знаходиться тільки одна з половиною робота без помилок, це справжній жах. Статистична похибка мала б дати більше ідеальних робіт. Це означає, що правила, спущені згори, якими їх в ідеалі бачать укладачі диктанту, ніяк не відповідають мовній нормі, якою вона є насправді.

Власне, для нормалізаторів правопису збірка типових помилок таких національних (!) диктантів мала б бути настільною книгою, дорожньою картою конче потрібних змін. Не може бути, щоб всі настільки помилялися порівняно з недосяжним національним ідеалом єдності, що його символізує правильна стандартизована мова.
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.