Діаріуш або тиск слова

April 4, 2019

Відсотки першого туру значать

 
Підрахунок бюлетенів на вільних виборах завжди дає найкращий зріз суспільства. Його потаємні запити, бажання, очікування. Загалом перший тур пройшов без порушень, і всі розподіли як на долоні. Хоча ще дораховують відсотки на окремих дільницях, загальна картина вже відома:
 

Зеленський 30,24 %; Порошенко 15,95 %; Тимошенко 13,40 %; Бойко 11,67 %; Гриценко 6,91 %; Смешко 6,04%; Ляшко 5,48 %; Вілкул 4,15 %; Кошулинський 1,62 %.

 
Найбільше мене, з одного боку, неприємно здивувала кількість прихильних до простих методів «сильної руки», — за армійського та кадебістського полковників разом 13 %, — з другого, цифра потішила, могло бути значно гірше. Так само здивувала й потішила водночас сукупна кількість (бл. 16 %) одверто промосковських відщипків януковичів; могло бути значно більше, хоча за чотири роки війни це ще дивує. Популізм Тимошенко та її колишнього однопартійця Ляшка (19 %), що давно взаємопоборюються, уже серйозніша цифра суспільних негараздів, хоча теж ще кілька років тому була значно більшою. Чисті націоналістичні погляди дивним чином втратили виборців, давши менше двох відсотків Кошулинському.

Електоральні карти та діаграми далі…

March 25, 2019

Відлуння староукраїнського мистецтва

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 18:34

 
До музею в неділю стояла велика черга. Коли виходив через годину, вона стала ще вдвічі довшою. І це зовсім не зважаючи на прикру бідність колекцій Національного художнього музею України на Грушевського.

Цього разу відвідувачів приваблювала експозиція пам’яток Братського монастиря. Кілька десятків картин і предметів, що залишилися з того добре забутого часу. Виставка триватиме до кінця місяця.

Кілька фотографій експозиції далі…

February 26, 2019

Залиште Шевченкові шапку!

 
Мене неприємно зачепила «мистецька» акція з перемалюванням портрета Шевченка під упізнаваних персонажів сучасної масової поп-культури на станції метрополітену. Навіть не тому, що це надто вже нагадує розмальовки ілюстрацій у підручниках занудьгованих двієчників. Довбень, котрий влаштував це паскудство, чудово про себе все розповів журналістам у провалених відповідях на елементарні запитання про обставини життя поета. Одразу вияснилося, що постать самого Кобзаря йому глибоко байдужа, тобто не йдеться про жодну «популяризацію», а так, з нудьги «приколотися» на тему. Скільки ще треба поколінь школярів, кожне з котрих палить свій «Кобзар», щоб це нарешті стало заяложеним загальним місцем. Ну, спалив, як тисячі й тисячі до тебе, і що далі?

Звісно, байдужим невігласам надто складно просто поцікавитися, дізнатися, що мужицьке вбрання для Тараса Шевченка було образом. Він, як професійний художник, творив свій життєвий образ цілком свідомо, ретельно добираючи в текстах, в творчості, в поведінці, в одязі для фотографій та автопортретів тих деталей, що сам хотів і вважав за потрібне. Коли в очікуванні звільнення запустив бороду (солдат з бородою!), коли одягав на модний костюм кожух, щоб сфотографуватися, навіть коли в цілком цивільному вбранні ставив шапку на стіл, аби позначити момент. І такий образ був зовсім не випадковий. Це сьогодні вишиванкою чи хіпстерською борідкою нікого не здивувати, а в ті феодальні кастові часи за саме носіння «мужицького» вбрання тих, хто не належав до селянства чи купецтва, могли арештувати яко неблагонадійних.

Та марно обсміяна невігласами шапка «селюка», «свинопаса», чи що там іще накидають знічев’я, це і був виклик, революційної напруги виклик, добре зрозумілий сучасниками. Збагнути це можна тільки з мінімумом цікавості до постаті, котру беруться замалювувати «квантовими» перетвореннями.

Фотографія Шевченка в колі друзів…

February 6, 2019

Вакарчук вигулькнув

Filed under: Інформація, Вибори, Політологія — maksymus @ 11:00

 
Святослав Вакарчук, котрому вистачило здорового глузду не висуватися в Президенти, начудив у своєму програмному (?) зверненні (УП, 6 лютого 2019). Перший крок у політиці з провалу.

До кого звернення про «небезпечнй токсин» «невиконання обіцянок»? Уявіть собі всю комічність — до політиків! Тобто політики мають раптом прозріти і нащось обмежувати себе під час кампаній у невиконуваних обіцянках. Це наче помилка авторитарного мислення. Кумедно звучить заклик «Поставити край!» Якщо виборці загалом ставляться до невиконання обіцянок спокійно й не очікують од вибраних осіб виконання, то політикам немає жодного сенсу знижувати градус обіцянок. Звернення Вакарчука мало б бути до виборців. Не з того боку підходить.

«Нам потрібна нова політична культура. Нам потрібна чиста політика». — Гм, «нам» — політичній групі Вакарчука? Чи просто абстрактним нам?

«Ті, хто були при владі… до влади мають прийти молоді професіонали, люди майбутнього, для яких справедливість та державні інтереси – понад усе». — Змішано різні категорії. Де молодий професіонал може здобути професіоналізм, як не при владі? Та й загалом молодий політик це часто тільки зручна ширма для старих інтересів. А справедливість і державний інтерес лежать узагалі в протилежних місцях.

«…новий Виборчий кодекс». — О, дуже цікаво! Новий виборчий кодекс це ключовий спосіб зміни режиму імітаційної демократії. Напевно, далі має бути про те, як завдяки змінам виборчої системи можна збільшити леґітимність представництва й убезпечити відокремлення виборців від ухвалення рішень. Виборчий кодекс має створюватися в розрахунку на те, що всі виборці мають однакові права з погляду держави, незалежно від усього іншого. Авжеж, щось я розмріявся…

«Мажоритарка скасовується як така». — Р-раз, і мимо. Теза прямо засвідчує протилежний напрям. Саме мажоритарка, при всіх недоліках, забезпечує прямий зв’язок населення з обраною владою.

«…27 регіональних, межі яких переважно збігаються з межами областей». — Два, і знову мимо. Пропозиція веде до феодалізації, людина належатиме до держави не напряму, а через штучно створений феодальний реґіон. Зменшувати треба межі представництва, позбавляти області функцій губерній.

«Висувати кандидатів мають право тільки партії». — Знову не туди. Обмеження конституційного права особи обиратися і бути обраною.

«Підкуповувати виборців,… стане значно важче… бо мандати будуть розподілятися в округах, які в середньому в десять разів більші…» — Які прекраснодушні благоглупості. Збільшений округ означатиме відсікання не тільки непартійних кандидатів, а й усіх чесних невеликих партій, що не здатні концентрувати в десять разів більші кошти й живуть на внески. В наших умовах це повне відсікання всіх ідеологічних партій, прямий шлях до панування іменних олігархічних блоків.

«Кандидати більше не зможуть вигравати вибори як “незалежні”, а потім приєднуватись до фракції партії…» — Узалежнення представника від партій й унезалежнення від виборців. Чудова дурниця.

Добре, коли молоді політики зрештою розкривають рот і говорять. Те, що запропонував Вакарчук, це дивовижне безумство. Відокремлення виборця від представництва, нищення самостійності депутатів, відсікання партій, котрі не фінансуються великими капіталами. Це шлях, що йому стоячи аплодуватиме той старий токсичний політичний клас, проти якого був весь пафос звернення.
 

December 15, 2018

Київ, температура повітря (°С)

Filed under: Інформація — maksymus @ 08:08

 

 

 

November 30, 2018

Про безпам’ятство наше й чиновників

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 07:07

 
Приємний клаптик зелених насаджень в історичному центрі Києва на розі вулиць Рейтарської та Стрілецької одержить статус скверу тільки для того, щоб Київраді було зручніше присвоїти цій точці на карті ще одну власну назву. Вже стало дурною звичкою теперішньої міської влади обирати імена іноземців, абсолютно чужих і незначних як для Києва, так і для всієї України. Треба неодмінно іноземця обрати? Назвіть сквер іменем Рейґана чи Тетчер, Спінози чи Арістотеля, іменем Шекспіра чи Сапфо. Іменем Лінкольна, нарешті, як назвали вулицю у Львові, або хоч Вашинґтона, з його праведним законом. Цього разу вирішили нащось увічнювати в топонімції древнього міста Ярослава вбитого при непрояснених обставинах посереднього білорусько-російського журналіста Павла Шеремета. На злобу дня, наче подачка неукоріненій медійній тусовці для окозамилювання нерозкритості гучної політичної справи підірваного невідомими з невідомих причин іноземця.

Хіба можуть знати байдужі тимчасові чиновники, що тут живе, і саме в цьому історичному місці в останні роки часто сидить, розпродаючи домашню бібліотеку, один з найбільш перекладаних за кордоном українських письменників усіх часів, людина непересічної долі — Вадим Бойко? Та звісно, не знають.

Саме життя недвозначно підказує, якщо взагалі називати сквер, то кращого імені не буде ніколи. Гадаю, неформально кияни так і називатимуть цю ділянку іменем Вадима Бойка, коли хоч трохи опритомніють од національного безпам’ятства й пошуку тільки чужих авторитетів та чужих схвалень.
 

November 29, 2018

Обговорення заднім числом

Filed under: Інформація, Мережа, Мова, Правопис — maksymus @ 08:10

 
Щоб не пропустити. На сторінці МОН про громадське обговорення проекту правопису, де вже кілька разів змінювали інформацію (через тиждень офіційного терміну поміняли файл самого проекту, в процесі додали формат таблиці), нещодавно з’явився файл «результатів обговорення» prapovis.docx (sic!), в якому окремі пропозиції супроводжено позначками «Прийнята» та «Відхилена». Вже очікувано втаємничено, лаконічно, без жодних обґрунтувань та без інформації про те, як розподілилися думки й голоси членів комісії.

Активні користувачі мови, котрі брали участь в громадському обговоренні, одразу помітили в табличці деякі свої зауваження, але серед них чомусь жодного суттєвого. Таке дивне вибіркове «прийняття» та «відхилення» дає можливість заявити облудно: «Суттєвих зауважень не було» (*). Навіть про те, що на спільному засіданні НАНУ і колеґії МОН проект підтримано тільки з суттєвими зауваженнями, ані слова.

А втім, все частіше з’являються ґрунтовні оглядові замітки про суттєві недоліки проекту. Скажімо, відомий автор розвідок з культури мови Василь Задорожний, розбираючи завали тексту проекту, не приховує загального для всіх учасників обговорення здивування халтурою:
 

«Поза всяким найменшим сумнівом, запропонований проект правопису не вартий жодної серйозної уваги, і взяти посильну участь у його обговоренні мене змусила та обставина, що може так статися, що неосвіченість купки недалеких людей зроблять освітньою нормою всього українського народу. (…)
Легше укласти нові правописні правила сучасної української літературно-нормативної мови, ніж аналізувати ці, адже як багато часу й, головне, психічної енергії йде на спростування найрізноманітнішого характеру огріхів, помилок, неоковирностей, а часто й просто нісенітниць.» (**).

 
З випадкових коментарів далі…

October 25, 2018

Записка про проект правопису

 
Учора відбулося спільне засідання Президії НАН та Колегії МОН, де розглядали питання «Про нову редакцію Українського правопису» (див чиїсь випадкові фото). На ньому розбирали нашвидку виправлений за результатами попереднього підсумкового засідання Правописної комісії текст проекту, в який були внесені як власне виправлення, так і нові «блохи» через усе те ж добре помічене пубілкою хибне прагнення виправляти мову, а не орфографію. У доданій передмові основною метою нової редакції визначено «пошук балансу між різночасовими мовними прикметами» (!), дивна варіантність названа «органічною частиною правописної норми».

Якісь суто політичні обставини підштовхують реформаторів спішити й наполягати на невідкладному проведенні всіх формальних процедур. Тому, можна гадати, з наступними незначними редакційними правками і без переглядання основних помилкових підходів ця редакція піде далі по урядовій драбині, обростаючи ще більш химерними різноспрямованими втручаннями, що прямо ведуть до зникнення вже наступного року (й на наступне десятиліття хитань) єдиної загальновизнаної норми.

У наївному сподіванні, що розумні зміни можливі, до цього засідання зібрав щось на зразок узагальнюючої доповідної записки.
 

Читати записку про проект правопису далі…

October 15, 2018

Пішли в розкол

Розспівавсь як анахвему в піст.

Події на церковному фронті розвиваються дуже стрімко. Перебуваючи в гостях на канонічній території Константинопольського патріархату в Мінську, — ага-ага, тепер не тільки Україна, а й Білорусь згідно із заявами греків минулого тижня також не належить до підпорядкування Москви, адже кордони з архіву піднято ще ті, древньої Київської митрополії, — перебуваючи без потрібного дозволу Варфоломія, ще раніше припинивши згадувати його в церемоніях, росіяни проголосили розкол зі світовим православ’ям. Проголосили розрив євхаристичного спілкування між ієрархами, духовенством та мирянами. Що є де-факто накладенням анафеми на відлучених од спілкування. Тепер побожні росіяни під загрозою анафематствування з боку своєї сталінської ієрархії не можуть відвідувати будь-які церковні установи, що перебувають у такому спілкуванні з Константинополем, не можуть навіть помолитися з відлученими в одному домі, і далі по канонах…

Операція греків на київському плацдармі вдалася. Минулого тижня РПЦ відкинуто до стану XVII ст., сьогодні ж московити самі вирішили давити сири й повернутися ще далі, аж до XVI-го. Головна лякалка про неканонічність українських розкольників обернулася на протилежну. Українське попівство потрапило між молотом і ковадлом.

Навіть не сподівався на такий розвиток подій. Колись дуже давно, щойно вийшовши ще наприкінці минулого тисячоліття в мережу на жвавий форум Кураєва, багато обговорював можливі варіанти розвитку подій при зіткненні різних інтересів, але тоді деґрадація авторитарного керівництва в РФ ще не сягнула глибин, тож такого подарунка українським відлученим церквам передбачити ніхто не міг. Перед підготовкою українського об’єднавчого собору РПЦ, а отже і підрозділ УПЦ МП, поставила себе поза канонами. Маючи скільки завгодно інструментів впливу, росіяни обрали найгірший — самі відпали від усіх. Наче з політичним відходом України самі провалилися в потенційну яму, з якої вибралися колись завдяки київській книжності.

Тепер цікаво буде дивитися на перерозподіл майна, прихожан та грошових потоків. Уже якісь неясні рухи почалися в монастирях Афону, підпорядкованих напряму грекам. Тепер в української ієрархії з’явився несподіваний шанс повернути собі втрачене багато століть тому. Зокрема, належне місце в диптиху. Головне, щоб наші не розміняли першородство на соболі, як уже бувало.
 

October 12, 2018

Визнання автокефалії

Ото указ надрюкують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»

Це справді подія. І ми її сучасники. Одна з тих подій, навколо яких потім століттями обертатиметься шкільна історія. Формальне відновлення автокефалії для Києва через 333 роки поглинання Москвою означає не що інше, як необхідне авторитетне зовнішнє визнання українського історичного ґранд-наративу. І водночас заперечення російського. Оті смішні ряжені грецькі бородані вчора офіційно скасували ідею тисячолітньої Росії, якою вона про себе мислить, офіційно й документально проголосивши скасування політичних і духовних претензій. Претензій на першородство, претензій на перенесення імперії, претензій на народну єдність. Хай які розроблені й обґрунтовані відповіді існують для внутрішнього користувача, вони завжди потребують підтримки зовні. Саме це відрізняє два різні становища — вважати і бути. Можна гадати, це було ясно вже сто років тому, коли зруйнованій імперії не вдалося захопити проливи, що це тільки наслідок, але підтверджено вчора.

Фактично, вчора на звичне російське бикування «Ти хто такий? Скільки в тебе танкових дивізій?» нарешті відповіли закономірне «А ти хто такий?» І раптом вияснилося, що в тій логіці, в якій століттями вибудовувалася конструкція російської внутрішньої історії й експансії, на важливі питання відповісти неможливо. Навіть на найперше: коли відбулося хрещення самої Москви, входження її до світової історії, якщо Київська митрополія офіційно не московська? І ніколи насправді не була московською!

Одна справа, коли це питання ставить Київ, якому можна легко пред’явити фізичну присутність росіян в ретельно обставлених російськими табличками історичних місцях, і зовсім інша, коли запитує розвинута міжнародна інституція з давнім запиленим архівом, в якому документи якогось давно забутого 1686 року можуть скасовувати так само легко, як довідку з поліклініки. Не залишається нічого, як піти в «несознанку», погрожувати силою, заявляти про невизнання і розкол.
 

Older Posts »