Діаріуш або тиск слова

August 19, 2017

Змінювач правил гри

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 17:45

 
Якщо вершиною античного суднобудування була леґендарна «Сіракузія», трищогловий зерновоз, то сучасні корабели вразили світ «Прелюдією», цілим плавучим заводом з виробництва зрідженого газу.

Побудований у Південній Кореї французькою компанією гігантський плавучий засіб навіть не наважуються називати кораблем, це вже структура. Довжиною 488 метрів, завширшки 74, у висоту 105, з повною тоннажністю 600 тисяч тонн ця структура нині є найбільшим побудованим людиною морським об’єктом. Корпорація «Ройял Датч Шелл» витратила на його зведення п’ять років і 14 млрд. доларів.


Плавучий завод з виробництва зрідженого природного газу «Прелюдія», липень 2017.

Цього місяця «Прелюдія» здійснила свій перший океанський рейс з корейської судноверфі в Кодже до Австралії, де її вводитимуть в експлуатацію. Плавучий завод призначений змінити правила гри на газовому ринку, роблячи рентабельною розробку малих чи віддалених від узбережжя родовищ газу. Структура, незалежна від наземної чи підводної стаціонарної інфраструктури, при необхідності переміщатиметься на будь-яку ділянку світового океану. Виробництво розраховане на 3,6 мільйонів тонн зрідженого природного газу на рік з морських глибин аж до 250 м.

«Прелюдією» структура названа не випадково. Хоча вона й не перша у своєму класі, — всього в півтора рази менший малайзійський плавучий завод, названий акронімом «PFLNG SATU», уже півроку виробляє зріджений газ, — на підході ще десяток подібних суден, призначених для видобутку й зрідження газу на океанських просторах. Досвід спорудження й експлуатації перших заводів напевно здешевить виробництво наступних.
 

August 5, 2017

Вісімдесяті роковини терору

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 19:28

 
Сьогодні в Україні офіційно вшановують пам’ять жертв «Великого терору» — масових політичних репресій 1937-1938 років. Відзначення 80-х роковин трагічної події майже губиться серед інших репресій, голодоморів, винищень, висилок, усього того, чим так щедро відзначився російський радянський режим за весь час свого мерзенного існування.

Ця сумна пам’ятна дата призначена для нагадування українцям, за що ведеться війна з окупантами на східних кордонах. За те, щоби черговий російський режим не повторився в нас ніколи. Щоби ніколи чергові вірнопіддані Москви не повторювали зі смішками свої антилюдські виправдання доцільності знищення «ворогів народу», як твердять нині, прославляючи своїх убивць — «ефективних менеджерів».

Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/), уже згадуваний тут колись, розширив базу даних до 209463 записів. Можливо, вже додали когось і з ваших рідних.
 

July 7, 2017

Окупаційна археологія

    
Російські окупанти продовжують вивозити з Криму та частини Донбасу цінності, що належать українському народу. З підприємств, заводів, музеїв, галерей, дістають із землі. Нарешті в наших міністерствах слідом за військовими та артистами звернули увагу на заблукалих в Україні злочинних археологів.

«Культурні цінності, що знаходяться у музеях Автономної Республіки Крим, це музейні предмети, які є невід’ємною частиною державної частини Музейного фонду України і є власністю держави Україна, національним багатством, невід’ємною складовою культурної спадщини України та охороняються міжнародним та національним законодавством. Незаконно вивезені з території України культурні цінності підлягають поверненню в Україну. […]
Проведення будь-яких археологічних досліджень на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь становить порушення норм міжнародного та національного законодавства України. […]
Міністерство культури України закликає країну-агресора негайно припинити міжнародні правопорушення, а також вкотре звертається до міжнародних організацій з проханням вжити заходів до країни-порушника.»
(Заява Міністерства культури України, 3 липня 2017 р.)

Плани звернутися до міжнародних організацій з приводу незаконних розкопок на території окупованого Криму нарешті набувають перших вагомих обрисів у власних українських діях проти порушників. Якщо російські вчені, які раніше вільно проводили дослідження з дозволу добросусідської України, нині самі не розуміють, чи вдають нерозуміння того, що після окупації перетворилися на «чорних» археологів на окупованій території, то їм про це мають нагадати, як уже нагадують російським артистам. Проте злочини археологів-грабіжників значно серйозніші, це вже не перетин кордону, а грабунок. Як тут не згадати про німецьку нацистську археологію часів Другої світової, коли відомства Гіммлера і Розенберґа відправляли експедиції в Крим та Дніпропетровськ у пошуках ґотських старожитностей для обґрунтування витоків німецької історії. Ті окупанти в нас теж не своє шукали…

«Україна готується порушити кримінальні справи проти російських археологів, які з 2014 року в порушення міжнародних конвенцій і українського законодавства про охорону пам’яток проводять розкопки в окупованому Криму.»
(Список з 35 осіб окупантів передано в прокуратуру.)

Сумна доля історичних знахідок і на окупованих територіях східноукраїнських областей. Що залишиться після пограбування росіянами музеїв Донецька й Луганська, можна бачити на прикладі уже розграбованих підприємств. …На картинці…

July 5, 2017

Таємна змова проти мови

Filed under: Інформація, Мова, Правопис — maksymus @ 10:34

 
Створена два роки тому Правописна комісія ще нічим не проявила свою діяльність. Проте мовчання навколо її роботи не випадкове. З боку декотрих членів комісії просочуються скупі повідомлення про те, що цього разу реформатори вирішили вести атаку на мовну норму більш підготовлено, врахувавши попередні провали. І що вже восени 2017 року можна ждати несподіванок.

Один з маніяків реформи, О. Пономарів розповів про загальну кухню:

Певний час мала резонанс дискусія про правопис. Чи триває вона зараз?
Наразі не можу про правопис розповідати, бо я є членом редакційної ради (зі зміни правопису). У нас уже був на початку 2000-х років розроблений проект нової редакції українського правопису. І якби не почалося тоді всенародне його обговорення, то ухвалили б. Тодішній прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський, пам’ятаю, тоді дав інтерв’ю і сказав, що на що замінять. І почалося всенародне обговорення правопису. І почали будь-яку людину питати: а ви за те, щоб був «етер» чи «ефір»? А цього не можна було робити. Закон цей мовний ухвалюють тільки мовознавці. Коли лікарі роблять операцію, вони ж не запрошують слюсарів на консультацію, чи не так? Поки що не закінчилася робота робочої групи. Коли ми закінчимо і коли правописна комісія щось ухвалить — тоді розповімо.
Наскільки ця робота може затягнутися?
Не знаю. Там є дві антагоністичні групи і ми поки що не можемо дійти консенсусу. Є дві протилежні течії, бо нині працює новий склад груп. Одні хочуть щось міняти, а інші хочуть усе лишити так, як є. Питання тоді — навіщо було створювати цю правописну комісію?

Одержавши від суспільства відлуп минулого разу, реформатори пробують просунути свої ганебні зміни знову. Розуміючи, що у відкритій дискусії облуда про «справжню українську мову» не спрацює, роботу правописної комісії утаємничили. Мало того, всередині самої комісії було створено іще закритіший гурток.

Уникання всенародного обговорення не випадкове, адже відновлення комісії відродило сподівання реформаторів протягнути зміни мовної норми, що не стосуються власне правопису. Скажімо, не є справою правопису розв’язувати питання передачи іншомовного звука [h], як не є справою правопису визначати, як правильно, Віфезда чи Бетесда. (Приклади підлотного просування мовних хотілок можна вже багато років бачити на сторінках журналу «Українська мова» в колонках консультацій та ухвал вченої ради. Ба навіть офіційні відповіді на запити про розв’язання правописних питань до Інституту української мови повертаються з обманом, зокрема, в частині поширення «дев’ятки» на власні назви.) Правописними питаннями є власне те, що писати з великої літери, що через дефіс чи окремо, що в лапках. Але жодним чином не накидати загальні норми там, де їх не може бути.

Про виділення робочої групи, про втаємничення пропонованих змін, про обмеження кола обговорення через побоювання неґативної суспільної реакції, про терміни напрацювання інформація скупо доходить через прихильних до змін блоґерів …Читати запис далі…

June 10, 2017

Безвіз

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 20:03

  
На кількох українських каналах святковий концерт, у правому верхньому кутку поставили запущений Президентом відлік до «безвізу», що завершується сьогодні опівночі за київським часом. Наче пролунає стартовий пістолет, і українці ломануться через відкриті пропускні пункти, щоб хоч трішки подивитися на Захід…

Хоча приємно за співвітчизників, котрим це спрощення заощадить кілька хвилин спілкування з чиновниками.
  

June 7, 2017

Повістка як непотрібне покарання

Filed under: Інформація, Політологія, Різне — maksymus @ 23:02

 
Фейсбук приніс обговорення чергового епізоду в українській антикорупційній епопеї — повістки активісту Віталію Шабуніну. Зніяковілий голова правління Центру протидії корупції побачив сьогодні зранку на порозі мобілізаційну команду, яку супроводжували якісь цивільні з відеокамерою, природно перелякався фізично розвинутих «тітушкуватого вигляду мудил» (цитата), і, з огляду на нещодавні погрози своїх опонентів, припустив єдине пояснення, що військкомат використовують як засіб політичного тиску. Причина в конкретному конфлікті цілком переконлива.

У першому розпачі юрист незграбно почав апелювати до юридичних підстав, пригадав хвороби і поважний вік, самотню дружину і т. д. Коментатори негайно кинулися зловтішно дописувати про боягузтво активіста, ухиляння від служби тощо тощо. Далі, з підйомом хвилі в заданій логіці шельмування, були знищені підстави порозуміння. Відбувся поділ на тих, хто в принципі не довіряє антикорупційній діяльності активістів, дискредитовуваній постійними скандалами про небезкорисливість, та тих, хто вбачає у хоч таких викриттях потрібну справу.

Проте всі за замовчанням розуміють повістку як покарання, розходження тільки в оцінці того, заслужене це покарання в цьому випадку, чи ні. Таке ставлення мене особисто ображає, знецінює мою, хай зовсім негероїчну, але чесну службу по мобілізації. У національній державі військова служба є почесним обов’язком горожанина. Примушувати нездатних з фізичних чи психологічних причин це абсолютно непотрібне заняття. Навіть люди, котрі цілком прагнуть служити, можуть не витримувати. З неприємністю через свою відповідальність пригадую, як серед моїх підлеглих у кожному взводі були комісовані в перший же місяць; працювати ж з небажаючими і байдужими було постійним головним болем.

Потрібність у війську хворобливого й боязливого рядового запасу Шабуніна, оператора ЕОМ за обліковою спеціальністю, під величезним сумнівом. Настільки величезним, що, далебі, не вартий наш герой такої пильної уваги ні з боку військових комісарів, ні збоку зловтішних коментаторів. Але увага до епізоду вже є, і варто б спрямувати її туди, де вона принесе найбільшу користь усім нам. Спрямувати на викриття залежності військкоматів од політичного замовлення влади, на існування «титушок» під прикриттям сумнівних громадських організацій, на справжню корупцію, яка породжується далеко не Шабуніним.
 

May 25, 2017

Наш сучасник Вадим Бойко

 
Найстрашнішим і найнезбагненнішим досвідом XX сторіччя, без сумніву, є досвід масового винищення людей тоталітарними режимами. Мільйони й мільйони пройшли через табори смерті, мільйони були знищені, мільйони були сучасниками й співучасниками. Саме раціональне упорядкування конвеєрів знищення безособовими державами ставить під величезний сумнів підстави нашої раціональності. Своєю незрозумілістю і жахливістю ця відносно недавня історія відштовхує і притягує водночас. Тож не дивно, що одним з найперекладеніших українських авторів усіх часів став безпосередній очевидець, дивом виживший в’язень нацистських концтаборів — Вадим Бойко. Його книги «Слово після страти» і «Якщо на землі є пекло» були колись справжніми міжнародними бестселерами, сказати по-сучасному.

Один раз я перетнувся з Вадимом Яковичем на початку 80-х, коли він жив поруч на Мінському масиві. Він тоді показав школяреві вибитий на руці концтабірний номер, розповів свою непересічну історію, подарував дорогоцінний примірник однієї повісті, що його потім зачитав до літери, до останньої коми. Мало який твір був читаний і перечитуваний мною стільки разів.

Мати своїми сучасниками людей такого масштабу вже диво, зустріти їх і один раз просто неймовірно. Вони завжди здаються класиками з вічності, недосяжними для звичайних обивателів. Аж от виявляється, що Вадим Бойко досі наш сучасник. Йому тепер понад 90 років, і чи не кожен день увечері письменник сидить у скверику на вулиці Стрілецькій у Києві, розпродає власну бібліотеку, переповідає тим, хто хоче почути, свою історію.

Учорашній запис у Фейсбуку Ольги Усачової, закритий зараз, спонукав мене відвідати його сьогодні вдруге. Навколо валізи з книжками вже зібралася групка людей, допомагати грошима, підписувати книги, знайомити з автором дітей. Життя свідка, що вижив, очевидця і тепер є прикладом і загадкою. Звісно, ту першу зустріч, що справила на мене колись величезне враження, він і не міг пригадати. З довгою сідою бородою, недочуваючий, тільки пронизливі очі людини, що була і є на межі людського досвіду, не змінилися.
 

May 17, 2017

Енциклопедія Стародавньої Греції

Filed under: Інформація, Переклади — maksymus @ 17:04

 
Упевнений, грубий том «Історія європейської цивілізації. Греція» (Харків: Фоліо, 2016) не міг пройти повз вашу увагу. Гарно видана збірка-енциклопедія за загальною редакцією Умберто Еко призначена прикрасити будь-яку бібліотеку, слугувати докладним довідником чи загальним введенням до, цитуючи передмову, «грецького дива» у всій його довершеності.

Попри поважних авторів, видатного редактора й популярний виклад, читання тому буде не з легких завдань. Не тому, що автори нецікаві чи сухі, зовсім ні. Переклад підвів. Хоча заявлено аж десять перекладачів, український текст вийшов у світ дуже невичитаний, з кострубатими реченнями, незв’язаними в логічне ціле абзацами, зі звичайними вадами нашвидкуруч і задешево зробленої роботи.

І прикро, що загалом цілком проглядає прагнення видати пристойну книгу, схожу на класичну «цеглину» наукового видання. Тут не збентежать якісь мовні приколи чи правопис, не пройматиме чудернацьке написання імен, просто редактори не позбулися недоробок. Тут назви можуть писатися по-різному, стояти неузгоджені частини речення, вживатися невиправдані повтори, залишатися в латиниці неперекладені загальновідомі терміни; за текстом прозирає ориґінал. Назвати подібні переклади невдачею можна, коли це художня література, але тут просто звичайна халтурність.
  

March 2, 2017

Музей без імені

Filed under: Інформація — maksymus @ 20:15

 
Київрада переважною більшістю голосів перейменувала Національний музей російського мистецтва в Національний музей «Київська картинна галерея», як зібрання назвали 1922 року. Ім’я Терещенків чомусь обійшли, знову відкинувши цілу дорадянську епоху. На такому замовчанні й квітне національне безпам’ятство.

Хоча величезний внесок родини Терещенків в українську культуру важко оцінити іменем одного цього музею. Мало яке сучасне київське художнє зібрання не містить частини їхньої колекції чи не користується зведеними на їхні кошти будівлями. Музей Шевченка, Історичний музей, Національний художній музей, Музей Ханенків. Статки, зароблені на цукрі, тоді білому золоті, не зникли намарно, перетворені меценатами на суспільне надбання.
 

December 30, 2016

Рік перелому

Filed under: Інформація, Екологія — maksymus @ 10:24

 
У грудневій доповіді Всесвітнього економічного форуму (Посібник для інституціональних інвесторів у відновлювальну енергетику, 2016) відзначено найважливішу подію цього року:

«У все ширшому колі країн стає більш економічним встановлювати сонячні та вітрові, ніж вугільні потужності.
За приблизними оцінками, понад 30 країн уже досягли мережевого паритету без субсидій, а також близько двох третин усього світу мають досягти мережевого паритету в найближчі кілька років. За даними Deutsche Bank, якщо ціни на електроенергію зростатимуть на 3% за рік, то вже за кілька років мережевого паритету можуть досягти 80% світового ринку.»

Мережевий паритет без субсидій означає подальший лавиноподібний перехід на відновлювальні джерела. Але на наших теренах держава більше уваги приділяє газу й нафті, плануючи скорочувати імпорт і розвивати власний видобуток, не виділяючи в пріоритетний напрям розвиток мереж. А тим часом корупційну складову української сонячної енергетики, що дісталася новим властям у спадок від попередників, можна помітити неозброєним оком. На карті нових підприємств, відкритих в Україні з 2015 року, окремо виділяється Вінницька область, що не пояснити інакше, ніж особливим режимом відносин підприємців області з урядом Гройсмана.
 

Older Posts »