Діаріуш або тиск слова

April 10, 2021

Страх має значення

 
Наша влада через свою традиційну некомпетентність провалила масову вакцинацію, — єдиний науково обґрунтований спосіб подолання пандемії, якщо відкласти в сторону питання природного колективного імунітету, — і тепер чиновникам доводиться старанно робити вигляд важливої урядової діяльності, запроваджуючи навмання локдауни з блокуваннями, — підтверджено неефективно витратний спосіб з численними побічними наслідками для економіки та здоров’я населення. Оскільки попередні хвилі ковід минулого року проявили сезонність, незалежно від урядових нефармацевтичних заходів, значить, не сподіваючись на доступну вакцину, нам залишається ждати хіба що зміни погоди. В буквальному розумінні погоди: на середину травня зі зростанням середньодобової температури та зміні вологості повітря рівень захворюваності, як можна гадати, знову повернеться до свого, тепер уже природного й назавжди, мінімуму. А поки бережіть себе! Бо ніхто більше цього не забезпечить. Найкращий спосіб боротьби з пандемією відомий — не заразитися самим.

Тим часом дивна тяганина навколо державної закупівлі вакцин (як виявилося, закупили і не ориґінальну, і не найкращу, і з такими побічними ефектами, що змушують більш вправні в медичній торгівлі урядування відмовлятися від неї) сколихнула хвилю побоювання серед населення самої ідеї вакцинації. Зрозуміло, принципові анивакцинатори завжди були й будуть. Можна пригадати численні попередні скандали з купівлею довідок для шкіл та под. Хоча варто особливо наголосити, це має бути невід’ємним правом людини — що вживати, а чого не вживати, що робити зі своїм тілом, а чого не робити; остаточне рішення має бути за окремою особою. Страх же завжди збільшує обережність перед невідомим і відключає розум, теж зрозуміло.

І от саме в цьому місці, в площині страхів виникає цікаве зіткнення. На нього побіжно звернув увагу Дональд Будро, котрий під час цьогорічного вражаючого згортання прав і свобод людини у світовому масштабі гучно закликає класичних лібералів принаймні не мовчати. Відібрані так просто права і свободи не повернуться просто з панської милості, це вже нова реальність з новими обмеженнями та перешкодами, додатковими паспортами, кордонами та заборонами. Відповідаючи на чергову критику, він слушно зуаважив:
 

«Якщо є прийнятним, як тепер, діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого коронавірусом, то чому неприпустимо діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого вакцинами? Якщо гідно похвали, як тепер, ставитися до навіть дуже незначної перспективи постраждати від ковід так, ніби ризик величезний, то чому гідно осуду ставитися навіть до дуже незначної перспективи постраждати від вакцинації так, ніби ризик величезний?
 
Я особисто не виступаю проти вакцинації. Але жодна вакцина — як і все суще в земній юдолі — не є безризиковою. Таким чином, надзвичайне лицемірство виказують ті, чий страх перед ковід змушує їх вважати, що навіть зникомо малі ризики шкоди від коронавірусу виправдовують уникання захворювання будь-якою ціною, але хто потім засуджує інших, чий страх перед вакцинацією призводить до віри в те, що навіть зникомо малі ризики заподіяння шкоди вакциною виправдовують уникання вакцинації будь-якою ціною.»

 
Питання дуже цікаве тим, що людські страхи, фобії ніколи неможливо порівняти на вагах раціональності. І навіть з найкращими, найдобрішими намірами не можна їх зверхньо іґнорувати.

P. s. На цьому тижні федеральний американський Центр з контролю та профілактики захворювань визнав, що ризик заразитися ковід через поверхні мінімальний, і ретельне прибирання відповідними дезінфікуючими засобами було зайве. Тим не менш, фіксація на дезінфекції поверхонь, гігієнічна показуха, уже призвела по всьому світу до надмірних витрат. Чергових непотрібних витрат, накладених урядуваннями, що змушені робити щось, щоби хоч щось робити.
 

March 3, 2021

І знову пробують зупинити час

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 16:33

 
Останнє десятиліття допитливі історики території, на якій колись була Україна, напевно, називатимуть дивною божевільною добою з її перманентно безумною владою, невіглаським електоратом, випадковими непродуманими рішеннями заради рішень, що тільки створюють проблеми замість їх розв’язувати.

От і чергова спроба змавпувати росіян у їхньому переході на режим єдиного цілорічного часу, що віддаляє Україну від західних сусідів та всього розвинутого світу. Минулого разу уряд Азарова впроваджував повтор як одверте наслідування під приводом наближення до Москви, теперішня ж влада намагається лукаво впроваджувати на запереченні, вже як «Геть од Москви!», заспокоюючи можливе невдоволення через побутові незручності. Читати викочені публіці обґрунтування постанови від «слуг» можна тільки неабияк дивуючись з того, наскільки можновладці будь-якого партійного кольору зневажають місцеве населення: «забезпечити захист територіальної цілісності та зміцнення національної безпеки України», «зміни біологічних ритмів людини», «доведено, що переведення годинника не допомагає енергозбереженню», «близько 140 країн або ніколи не користувалися сезонним часом, або відмовилися від такої практики», «сприятиме євроінтеграційним прагненням України». Усе перераховане або маячня (як порівняння зі 140-ка країнами), або брехня (про відсутність енергозбереження), або недосліджені припущення на основі унікального досвіду інших країн, що не переноситься автоматично на український ґрунт.

Власне, поточна зелена влада ніколи не демонструвала адекватність, хіба що відтоптуючись на кожній проблемі. Маленьке питання в тому, на котрому годиннику зупиняться, на «зимовому» чи на «літньому». Тільки від цього залежить, жителі якої сторони широченної України першими завиють з туги за нормальним світловим часом, проклинаючи Київ зранку та ввечері. Підозрюю, що планують зрештою розв’язати проблему розтягнутої по широті країни за рахунок західної частини; облудні псевдопатріотичні гасла, що мають згодувати опонентам, чомусь наводять саме на таку думку.
 
Див. попередній запис про цей проект Стефанчука.
 

January 30, 2021

Перші дані про суспільне ставлення щодо скасування правопису

 
Якщо подивитися на коментарі в соцмережах про скасування незаконної постанови про правопис, то чудово видно, що ЗМІ знову провалили задачу об’єктивного інформування, замінивши її для величезної кількості дописувачів ганебною пропаґандою. От кілька типових реплік, що їх назбирав з твітів:
 

«Чому якийсь довбаний суд відміняє норми українського правопису […] ?»
«[…] після правопису ОАСК скасує також табличку множення, теорему Піфагора і таблицю Менделєєва»
«Цей суд просто філіал ворога»
«[ганьба …] всій тій роснявій шушвалі, яка проти нового правопису» (у цьому коментарі обсценний нік автора дуже відповідає мудацькому змісту)
«[Уявіть собі,] в чаті мого універу радіють скасуванню нового правопису»
«тепер вони і до правопису дійшли»
«Очевидно, прагнення позбутися правопису, який очищує українську від зросійщувальних елементів, зумовлене політичною позицією.»
«Руки геть від правопису виродки»
І т. д.

 
Власне, така наївна реакція пересічних дописувачів цілком зрозуміла. Вони з нашого викривленого інформаційного поля, ще й зручно перебуваючи у власних бульбашках, не мали жодної можливості одержати перевірену інформацію про те, чому постанова Гройсмана незаконна, чому втручання в правопис не має нічого спільного з українізацією та деросійщенням, чому взагалі цим повинен займатися суд і чому саме цей суд…

Звісно, в соцмережах також щедро представлений протилежний погляд, що виражається в репліках на кшталт «ну слава богу, хоч хтось скасував цю шизофренічну дурню». Проте погляди з цієї сторони також часто ґрунтуються на приналежності до групи і випадкових прихильностях, а не на належному розумінні, чому втручання в мовну норму було катастрофічно неякісне, виходило з хибних передумов, не було належним чином апробоване, зрештою, не спиралося на суспільну думку.

От на останнє, на суспільну думку, і треба звертати значно більше уваги, щоб не заганяти питання ще глибше в глухий кут. Адже розумно було б виправляти хибні рішення, не збільшуючи нікому не потрібну руйнівну напругу через чергові помилкові прескриптивні рішення, спущені згори.

З певними припущеннями несприятливе ставлення до пропозицій реформи нам добре відоме (див. результати опитування 2018 року). Виникає закономірне питання: якою є тепер, через два роки впровадження реформи суспільна думка? Наскільки змінилося ставлення, і чи були сприйняті зміни? Випадково, завдяки надзвичайно популярному вчорашньому посту у фейсбук-групі педагогів «Всеосвіта» ми маємо перші приблизні дані, що добре співвідносяться з минулими: «А яка ваша думка — підтримуєте рішення Окружного суду чи ні?» Результат у форматі соцмережі виражається в формі «лайків»: понад 1000 учасників, 722 «за скасування нового правопису», 298 «проти» (цифри на 9:00, 30 січня). [11 лютого 2021 року: 1445 учасників, 991 за скасування, 436 проти.] Виходить, приблизно ті ж 70% так само не підтримують зміни, що й два роки тому.

Як же виходити з цього становища, в якому ми опинилися через неякісне урядування й провалене намагання накинути мовну норму згори? Реформатори пропонують силове рішення, продовжувати ламати мовну норму ще далі, скажімо, підключивши нові повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови для ще суворішого затискування реформованої норми в мовний простір, що їй помітно опирається (не дійшовши за два роки навіть до урядових текстів!). А втім, цей шлях веде в нікуди. Для належного рішення потрібні певні інтелектуальні зусилля, нові інтелектуальні підходи, можливо, нові люди, і — головне! — постійна належна комунікація влади і суспільства. Не спільноти, не групи, а саме суспільства!
 

January 28, 2021

Постанову про правопис скасували

Filed under: Інформація, Мова, Правопис — maksymus @ 13:44

 
Пречудовий початок року! За інформацією Дмитра Ільченка, адвоката у справі 640/9824/19, що розглядалася в Окружному адміністративному суді Києва, незаконну постанову Кабміну №437 від 22 травня 2019 року сьогодні нарешті скасували. Після можливої апеляції рішення вступить в силу.
 

«Підставою позову було те, що Уряд не має права змінювати правопис, оскільки подібне просто не є його компетенцією. Також під час розгляду з’ясувалося, що „мовна комісія“ мала суттєві суперечки та не розробляла правопис саме в тій редакції, в якій він був затверджений урядом. Тобто в наш правопис вносилися зміни, фактичо, на колінах.»

 
Але так легко не скасувати той роздрай, що це огидно недолуге втручання в мовну норму накоїло за два роки в нашому несталому україномовному просторі. Ганебні, підлі, непродумані з усіх можливих поглядів зміни, впроваджувані постановою, ухваленою Гройсманом в останній день на посаді, відкинули українську мову на низькій рівень невнормованих діалектів. Втрат безліч, винуватих немає.
 

January 8, 2021

Гігієнічний соціалізм

 
Девід Харт, відомий австралійський ліберальний дослідник політичної економії XIX ст., вивчаючи роботи Герберта Спенсера про санітарний нагляд (1851), зробив влучне спостереження з приводу того, що відбувається в світовій політиці останній рік як реакція урядів на пандемію. Явище державної ідеології захисту від хвороби, що виливається в обмеження прав і свобод, він назвав гігієнічним соціалізмом (hygiene socialism). Втручання потуги держави для новітнього санітарного захисту він порівнює з історично практикованим соціалістичними режимами використанням каральної медицини проти дисидентів. Харт поміщає нову групу «гігієнічних соціалістів» в ряд інших потужних лівих «команд», що грають в «соціалістичній лізі», як от: військові соціалісти (хто керує військово-промисловим комплексом), соціалісти розвідки та нагляду, кейнсіанські соціалісти, культурні марксисти, зелені соціалісти. (Д. Харт «Що робити? Постання гігієнічного соціалізму і перспективи свободи». Див. також статтю Г. Спенсера «Санітарний нагляд».)

Дональд Дж. Бурдо, належно оцінивши внесок Харта у знаходження потрібного терміна, додає занепокоєнь:
 

«Боюся, що ми зараз перебуваємо в полоні цієї абсурдної ідеології та тиранічних режимів, котрі вона підтримує.
 
Подібно до того, як звичайні соціалісти ніколи не прагнуть відмовитися від влади, так само наші гігієнічно-соціалістичні диктатори не будуть готові поступитися здобутою владою. Подібно до того, як звичайні соціалісти обґрунтовують необхідність своєї тиранії, стверджуючи, що вона виправдана наукою, так і гігієнічні соціалісти вказують на науку як на повне обґрунтування своєї тиранії. І подібно до того, як звичайні соціалісти використовують самі безладдя, страждання та трагедії, спричинені їхньою соціалістичною політикою, як виправдання, щоб подвоїти придушення свобод звичайних людей, так само і гігієнічно-соціалістичні диктатори, підтримані багатьма гігієнічно-соціалістичними товаришами, знайдуть будь-який привід для придушення наших свобод в ім’я нашого ж захисту.»

 
 

January 4, 2021

Локдауни не працюють

 
Американський інститут економічних досліджень (AIER, Ґрейт-Баррінґтон, Массачусетс; див. про Ґрейт-Баррінґтонську декларацію) зібрав список досліджень впливу локдауну на стримування коронавірусу. Висновки невтішні:
 

Застосування загальних локдаунів для випадку появи нового вірусного патогену не має прецедентів. Вони стали науковим експериментом у режимі реального часу, і більшість населення відіграють роль лабораторних щурів. Витрат безліч.
 
Треба задати питання, чи спрацювали локдауни для контролю над вірусом таким чином, щоб це можна було науково перевірити? На підставі наведених нижче досліджень, відповідь — «Ні!»; не спрацювали з різних причин: погані дані, відсутність кореляцій, відсутність причинно-наслідкових зв’язків, аномальні винятки тощо. Не існує взаємозв’язку між локдаунами (або тим, як їх іще можуть називати, щоб замаскувати справжню природу обмежень) та контролем над вірусом.
 
Можливо, це буде шокуючим відкриттям, враховуючи те, що загальний соціальний та економічний контроль стає загальноприйнятою новітньою політикою. У більш розумному світі тягар доведення насправді повині нести локдаунери, оскільки саме вони відкидають столітні спостереження в сфері охорони здоров’я та замінюють їх неперевіреним накладанням обмежень на свободи та права людини. Натомість вони ніколи не приймали цього тягаря, постулюючи без доказів, що вірус можна злякати та прогнати вірчими грамотами, указами, виступами та жандармами в масках.
 
Докази, що стосуються дієвості локдаунів, вражаюче слабкі й засновані, в основному, на порівнянні реальних результатів з жахливими комп’ютерними прогнозами, одержаними на основі емпірично неперевірених моделей, а також просто на постулюванні того, що суворість та „нефармацевтичні втручання“ пояснюють різницю між вигаданими та реальними результатами. З другого боку, дослідження, що заперечують дієвість локдаунів, ґрунтуються на фактичних даних, надійні та ретельні, оперують даними, що їх ми маємо (з усіма їх недоліками), і розглядають результати у світлі контролю над населенням.
 
(Редакційна стаття з добіркою досліджень: Локдауни не приводять до контролю над вірусом: Наявні свідчення // Американський інститут економічних досліджень. 19 грудня 2020 року.)

 

December 21, 2020

Зближення Юпітера і Сатурна 21 грудня

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:08

 
У Місті зимовий туман і мряка. На небі зірок узагалі не видно. Тому цікаве сьогоднішнє небесне явище — зближення найбільших планет, Юпітера і Сатурна, Велике з’єднання (лат. Coniunctio magna), назване журналістами «Вифлеємською зіркою», — доводиться спостерігати через програму на планшеті. Найближче ці планети зійдуться через пару годин у південно-західній частині неба, коли в наших широтах вони вже підуть за горизонт.
 


Юпітер і Сатурн зближаються (21 грудня 2020, 16:14)

 
Картинки зоряного неба далі…

December 16, 2020

Документальний серіал про Рейґана

 
Новий документальний чотирисерійний серіал про американського президента Рональда Рейґана («Рейґани», The Reagans, 2020) я почав дивитися тільки для проформи. Думаю собі, не завадить, документалка дозволить закрити пробіли у візуальному сприйнятті того заокеанського періоду, що його знаю тільки через чорно-білий радянський телевізор і через призму протистояння часів «холодної війни». На якісь особливі відкриття не сподівався.

Читати про Рейґанів та спробу їх розвінчання далі…

December 15, 2020

Країна неусталеної мови

 
Російські новинні канали зникли з моєї інформаційної бульбашки дуже давно. Ще до Оранжевої революції вони складали мізерну частину; найдовше протримався міжнародний російськомовний канал RTVi, що також на початку десятих пропав з мого кабельного пакета. Можна сказати, що ціле десятиліття практично не стикався з сучасною російською журналістською мовою. Та от нещодавно випадково передивився потрібний сюжет, переглянув ще більше дотичних, і потім довго не міг зрозуміти, що мене непокоїть. Ні, не подача матеріалу, і не вбудована в саму структуру новин пропаґанда. Виявилося, що мене здивувала сама мова. За пару десятків хвилин випуску російських новин я не був заскочений жодною кумедністю чи неправильністю, жодною вигадкою, цілком стандартна мова, стандартна вимова. Така могла бути і десять, і двадцять років тому. Наче не було ніякої перерви.

Натомість українські новини з цього погляду виглядають огидно. І хоча я за останній рік послідовно повимикав уже з кнопок найогидніших мовних експериментаторів, на кшталт «Еспресо» чи «Прямого» (де російськомовні ведучі перший рік прямо в ефірі ділилися «знахідками» кумедного і незвичного, чим вони поповнювали свої знання української), не буває такого дня, щоб на будь-яких каналах диктори не встругнули щось неприємне. Гадаю, вимкни я зараз україномовні канали, через десять років просто нічого не зрозумію.

Так, учора раптом виявив, що назва ожеледь уже не в моді. На «1+1» із якихось запилених словників витягли розмовне слівце «слизота» у значенні «слизькість» і всувають його в усі свої репортажі про міську погоду. (Почув це слівце вперше за все своє життя, аж здригнувся від неприємної несподіванки.) Звісно, десь у словниках воно було. Та якщо вірити цифрам на останніх сторінках пошуку Ґуґла, близько третини всього вжитку (45 зі 119) припадає на минулий тиждень і так чи так сходить до останніх новин ТСН. Тобто джерело розмазування «слизоти» по ефіру напевно відоме.

Досі в україномовному журналістському просторі не можуть позбутися цієї саморуйнівної хвороби росту, проголошуючи безглузде гасло реформаторів усіх часів, що «час розставить на місця». Та не розставить ніколи. Намагаюсь уявити, що змушує до мовних приколів редакції. Сидить такий собі спеціально найнятий копірайтер і випадковим чином замінює все, що йому здається прісним, на найдивніше, найнеочікуваніше? Щоби що? Якась незадоволена потреба має до цього спонукати.
 

December 4, 2020

Хомоплутія в концепції економічної нерівності

 
Минулого року Бранко Миланович, американський економіст сербського походження, при дослідженні економічної нерівності у сучасному світі, де переможний капіталізм залишився сам наодинці з собою (книга так і названа, «Capitalism, Alone»), ввів у свою концепцію викуване власноручно поняття хомоплутія (homoploutia, від лат. homo «людина» + грец. plutos «багатство»).

Миланович відкрив дивну річ. На відміну від попередніх, добре вивчених капіталістичних систем, де великі (відповідно, малі) доходи від капіталу зосереджені в руках одних, а великі (малі) зарплати в руках інших, нині в деяких країнах (як приклад, Тайвань і Словаччина) на практиці виникає ситуація, коли «одні й ті самі люди є багатими як за трудовими доходами, так і за доходами від капіталу». При цьому в інших розвинутих капіталістичних країнах ситуація з розподілом доходів з часом наближається до такої. Так, у США все зростає доля тих, хто знаходиться у верхньому децилі як за капіталом, так і за трудовим доходом. На думку економіста, хомоплутія, коли найзаможніші капіталісти є водночас і найбільш оплачуваними робітниками, міняє саму природу капіталізму. І хоча таким чином зникають класи, класове розділення, це, на думку Бранко Милановича, робить суспільство з «хомоплутичним» капіталізмом (homoploutic capitalism) більш елітарним, а саму капіталістичну еліту стійкішою, оскільки вона стає більш різноманітною. Унаслідок цього, серед іншого, ускладнюється традиційна податкова політика; стає важче «дістати» найзаможніших, просто піднявши податок на капітал.

Концепція виявилася продуктивною. В свіжій, буквально сьогоднішній колонці М. Раналді, Б. Миланович «Капіталістичні системи і нерівність доходів» автори діляться кількома цікавими емпіричними результатами, одержаними при її застосуванні. Зокрема, на основі введеного «індексу концентрації доходів за факторами» (the income-factor concentration (IFC) index), вони довели, що країни класичного капіталізму демонструють більшу нерівність, ніж країни ліберального капіталізму, «хомоплутичні» ж країни найменшу. Було виділено три кластери у ґлобальному масштабі: країни розвинутого світу з помірним ступенем нерівності, країни Латинської Америки з великим ступенем та Скандинавські країни, де спостерігається низькій ступінь нерівності за доходами, але велика композиційна нерівність за введеним індексом.
 

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.