Діаріуш або тиск слова

January 8, 2021

Гігієнічний соціалізм

 
Девід Харт, відомий австралійський ліберальний дослідник політичної економії XIX ст., вивчаючи роботи Герберта Спенсера про санітарний нагляд (1851), зробив влучне спостереження з приводу того, що відбувається в світовій політиці останній рік як реакція урядів на пандемію. Явище державної ідеології захисту від хвороби, що виливається в обмеження прав і свобод, він назвав гігієнічним соціалізмом (hygiene socialism). Втручання потуги держави для новітнього санітарного захисту він порівнює з історично практикованим соціалістичними режимами використанням каральної медицини проти дисидентів. Харт поміщає нову групу «гігієнічних соціалістів» в ряд інших потужних лівих «команд», що грають в «соціалістичній лізі», як от: військові соціалісти (хто керує військово-промисловим комплексом), соціалісти розвідки та нагляду, кейнсіанські соціалісти, культурні марксисти, зелені соціалісти. (Д. Харт «Що робити? Постання гігієнічного соціалізму і перспективи свободи». Див. також статтю Г. Спенсера «Санітарний нагляд».)

Дональд Дж. Бурдо, належно оцінивши внесок Харта у знаходження потрібного терміна, додає занепокоєнь:
 

«Боюся, що ми зараз перебуваємо в полоні цієї абсурдної ідеології та тиранічних режимів, котрі вона підтримує.
 
Подібно до того, як звичайні соціалісти ніколи не прагнуть відмовитися від влади, так само наші гігієнічно-соціалістичні диктатори не будуть готові поступитися здобутою владою. Подібно до того, як звичайні соціалісти обґрунтовують необхідність своєї тиранії, стверджуючи, що вона виправдана наукою, так і гігієнічні соціалісти вказують на науку як на повне обґрунтування своєї тиранії. І подібно до того, як звичайні соціалісти використовують самі безладдя, страждання та трагедії, спричинені їхньою соціалістичною політикою, як виправдання, щоб подвоїти придушення свобод звичайних людей, так само і гігієнічно-соціалістичні диктатори, підтримані багатьма гігієнічно-соціалістичними товаришами, знайдуть будь-який привід для придушення наших свобод в ім’я нашого ж захисту.»

 
 

January 4, 2021

Локдауни не працюють

 
Американський інститут економічних досліджень (AIER, Ґрейт-Баррінґтон, Массачусетс; див. про Ґрейт-Баррінґтонську декларацію) зібрав список досліджень впливу локдауну на стримування коронавірусу. Висновки невтішні:
 

Застосування загальних локдаунів для випадку появи нового вірусного патогену не має прецедентів. Вони стали науковим експериментом у режимі реального часу, і більшість населення відіграють роль лабораторних щурів. Витрат безліч.
 
Треба задати питання, чи спрацювали локдауни для контролю над вірусом таким чином, щоб це можна було науково перевірити? На підставі наведених нижче досліджень, відповідь — «Ні!»; не спрацювали з різних причин: погані дані, відсутність кореляцій, відсутність причинно-наслідкових зв’язків, аномальні винятки тощо. Не існує взаємозв’язку між локдаунами (або тим, як їх іще можуть називати, щоб замаскувати справжню природу обмежень) та контролем над вірусом.
 
Можливо, це буде шокуючим відкриттям, враховуючи те, що загальний соціальний та економічний контроль стає загальноприйнятою новітньою політикою. У більш розумному світі тягар доведення насправді повині нести локдаунери, оскільки саме вони відкидають столітні спостереження в сфері охорони здоров’я та замінюють їх неперевіреним накладанням обмежень на свободи та права людини. Натомість вони ніколи не приймали цього тягаря, постулюючи без доказів, що вірус можна злякати та прогнати вірчими грамотами, указами, виступами та жандармами в масках.
 
Докази, що стосуються дієвості локдаунів, вражаюче слабкі й засновані, в основному, на порівнянні реальних результатів з жахливими комп’ютерними прогнозами, одержаними на основі емпірично неперевірених моделей, а також просто на постулюванні того, що суворість та „нефармацевтичні втручання“ пояснюють різницю між вигаданими та реальними результатами. З другого боку, дослідження, що заперечують дієвість локдаунів, ґрунтуються на фактичних даних, надійні та ретельні, оперують даними, що їх ми маємо (з усіма їх недоліками), і розглядають результати у світлі контролю над населенням.
 
(Редакційна стаття з добіркою досліджень: Локдауни не приводять до контролю над вірусом: Наявні свідчення // Американський інститут економічних досліджень. 19 грудня 2020 року.)

 

December 21, 2020

Зближення Юпітера і Сатурна 21 грудня

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:08

 
У Місті зимовий туман і мряка. На небі зірок узагалі не видно. Тому цікаве сьогоднішнє небесне явище — зближення найбільших планет, Юпітера і Сатурна, Велике з’єднання (лат. Coniunctio magna), назване журналістами «Вифлеємською зіркою», — доводиться спостерігати через програму на планшеті. Найближче ці планети зійдуться через пару годин у південно-західній частині неба, коли в наших широтах вони вже підуть за горизонт.
 


Юпітер і Сатурн зближаються (21 грудня 2020, 16:14)

 
Картинки зоряного неба далі…

December 16, 2020

Документальний серіал про Рейґана

 
Новий документальний чотирисерійний серіал про американського президента Рональда Рейґана («Рейґани», The Reagans, 2020) я почав дивитися тільки для проформи. Думаю собі, не завадить, документалка дозволить закрити пробіли у візуальному сприйнятті того заокеанського періоду, що його знаю тільки через чорно-білий радянський телевізор і через призму протистояння часів «холодної війни». На якісь особливі відкриття не сподівався.

Читати про Рейґанів та спробу їх розвінчання далі…

December 15, 2020

Країна неусталеної мови

 
Російські новинні канали зникли з моєї інформаційної бульбашки дуже давно. Ще до Оранжевої революції вони складали мізерну частину; найдовше протримався міжнародний російськомовний канал RTVi, що також на початку десятих пропав з мого кабельного пакета. Можна сказати, що ціле десятиліття практично не стикався з сучасною російською журналістською мовою. Та от нещодавно випадково передивився потрібний сюжет, переглянув ще більше дотичних, і потім довго не міг зрозуміти, що мене непокоїть. Ні, не подача матеріалу, і не вбудована в саму структуру новин пропаґанда. Виявилося, що мене здивувала сама мова. За пару десятків хвилин випуску російських новин я не був заскочений жодною кумедністю чи неправильністю, жодною вигадкою, цілком стандартна мова, стандартна вимова. Така могла бути і десять, і двадцять років тому. Наче не було ніякої перерви.

Натомість українські новини з цього погляду виглядають огидно. І хоча я за останній рік послідовно повимикав уже з кнопок найогидніших мовних експериментаторів, на кшталт «Еспресо» чи «Прямого» (де російськомовні ведучі перший рік прямо в ефірі ділилися «знахідками» кумедного і незвичного, чим вони поповнювали свої знання української), не буває такого дня, щоб на будь-яких каналах диктори не встругнули щось неприємне. Гадаю, вимкни я зараз україномовні канали, через десять років просто нічого не зрозумію.

Так, учора раптом виявив, що назва ожеледь уже не в моді. На «1+1» із якихось запилених словників витягли розмовне слівце «слизота» у значенні «слизькість» і всувають його в усі свої репортажі про міську погоду. (Почув це слівце вперше за все своє життя, аж здригнувся від неприємної несподіванки.) Звісно, десь у словниках воно було. Та якщо вірити цифрам на останніх сторінках пошуку Ґуґла, близько третини всього вжитку (45 зі 119) припадає на минулий тиждень і так чи так сходить до останніх новин ТСН. Тобто джерело розмазування «слизоти» по ефіру напевно відоме.

Досі в україномовному журналістському просторі не можуть позбутися цієї саморуйнівної хвороби росту, проголошуючи безглузде гасло реформаторів усіх часів, що «час розставить на місця». Та не розставить ніколи. Намагаюсь уявити, що змушує до мовних приколів редакції. Сидить такий собі спеціально найнятий копірайтер і випадковим чином замінює все, що йому здається прісним, на найдивніше, найнеочікуваніше? Щоби що? Якась незадоволена потреба має до цього спонукати.
 

December 4, 2020

Хомоплутія в концепції економічної нерівності

 
Минулого року Бранко Миланович, американський економіст сербського походження, при дослідженні економічної нерівності у сучасному світі, де переможний капіталізм залишився сам наодинці з собою (книга так і названа, «Capitalism, Alone»), ввів у свою концепцію викуване власноручно поняття хомоплутія (homoploutia, від лат. homo «людина» + грец. plutos «багатство»).

Миланович відкрив дивну річ. На відміну від попередніх, добре вивчених капіталістичних систем, де великі (відповідно, малі) доходи від капіталу зосереджені в руках одних, а великі (малі) зарплати в руках інших, нині в деяких країнах (як приклад, Тайвань і Словаччина) на практиці виникає ситуація, коли «одні й ті самі люди є багатими як за трудовими доходами, так і за доходами від капіталу». При цьому в інших розвинутих капіталістичних країнах ситуація з розподілом доходів з часом наближається до такої. Так, у США все зростає доля тих, хто знаходиться у верхньому децилі як за капіталом, так і за трудовим доходом. На думку економіста, хомоплутія, коли найзаможніші капіталісти є водночас і найбільш оплачуваними робітниками, міняє саму природу капіталізму. І хоча таким чином зникають класи, класове розділення, це, на думку Бранко Милановича, робить суспільство з «хомоплутичним» капіталізмом (homoploutic capitalism) більш елітарним, а саму капіталістичну еліту стійкішою, оскільки вона стає більш різноманітною. Унаслідок цього, серед іншого, ускладнюється традиційна податкова політика; стає важче «дістати» найзаможніших, просто піднявши податок на капітал.

Концепція виявилася продуктивною. В свіжій, буквально сьогоднішній колонці М. Раналді, Б. Миланович «Капіталістичні системи і нерівність доходів» автори діляться кількома цікавими емпіричними результатами, одержаними при її застосуванні. Зокрема, на основі введеного «індексу концентрації доходів за факторами» (the income-factor concentration (IFC) index), вони довели, що країни класичного капіталізму демонструють більшу нерівність, ніж країни ліберального капіталізму, «хомоплутичні» ж країни найменшу. Було виділено три кластери у ґлобальному масштабі: країни розвинутого світу з помірним ступенем нерівності, країни Латинської Америки з великим ступенем та Скандинавські країни, де спостерігається низькій ступінь нерівності за доходами, але велика композиційна нерівність за введеним індексом.
 

October 31, 2020

Покашляти в смартфон

Filed under: Інформація, Різне, Фонетика — maksymus @ 14:02

 
Про те, що массачусетський професор каталонського походження Брайан Субірана працює зі своєю командою над створенням акустичного тесту на ковід, модифікуючи попередні розробки звукових тестів відомих хвороб, інформація проходила ще навесні, й легко загубилася серед інших багатообіцяючих програмних заяв різних груп. Та от уже готовий результат — схоже, їм вдалося навчити штучний інтелект визначати хворих з майже стовідсотковою точністю за кашлем у смартфон. Ба більше, безсимптомні випадки навчений на десятках тисячах зразків алгоритм розпізнає абсолютно точно. Автори розробки передбачають, що відповідні програми можна буде завантажувати в різноманітні розумні прилади, що з людиною завжди, від смартфонів до голосових колонок, котрі в постійному режимі щодня перевірятимуть власників на ковід.
 

October 26, 2020

Консервативний захист демократії

 
За цілий рік після виходу в світ українського перекладу світового інтелектуального бестселера Джейсона Бреннана «Проти демократії» в україномовній сфері з’явився тільки один відгук. (Якщо не рахувати обговорення в дискусійному клубі соціологів улітку та номінування перекладу в рейтинґу «Книжка року ’2020» в підгрупі «Політологія».)

Відгук заслуговує на увагу тим, що його консервативний автор додає несподіваний погляд на демократію загального виборчого права, як таку, що в теперішніх умовах може бути (чи не єдиним) інструментом захисту неліберальних цінностей. Він наче перевертає шкалу цінностей Бреннана, і зауважує:
 

«Носіями ідей новітньої форми лібералізму (глобалізм, промігрантська позиція, ЛГБТ, гендерна теорія) є еліти. Частина суспільств засвоїла ці ідеї через ЗМІ, масову культуру та освіту. Але тільки частина. Подальше впровадження згаданих ідей наштовхнулося на інертність мас, (…) Одначе сьогодні загальне виборче право є хоч якимось запобіжником від радикалізму еліт, способом етнічного самозбереження, механізмом захисту від упровадження ЛГБТ-ідеології та подібних доктрин. Саме тому демократію варто рятувати. (…) цінність демократії сьогодні полягає у тому, що вона є хоч якимось засобом протидії тиранічним прагненням новітніх «демократів».
 
Ігор Загребельний. Чи варто рятувати демократію?

 
Загалом критика досить традиційно передбачає, що незнаючий, нераціональний, упереджений електорат голосує так, як це об’єктивно відповідає його інтересу. Проте Джейсон Бреннан, маючи попередниками Каплана, Ахена, Бартельса та ін., присвятив значну частину книги розвінчанню цього ідеалістичного погляду. Тож навіть, якщо припустити слушність тверджень про інертність мас і протидію «новітнім формам лібералізму», голосування при загальному виборчому праві ніяк не може бути запобіжником; такими при демократії є опосередковуючі фактори, що цілком в епістократичному стилі обмежують сучасну виборчу аристократію.
 

October 22, 2020

Страх і свобода

 
Цифри зараження коронавірусом щодня б’ють рекорди в Україні та у всьому світі. На системи охорони здоров’я в різних країнах випала страшенна небезпека перетнути межу, за котрою пандемія стає неконтрольованою, коли вал хворих перевищить наявні потужності, і медики муситимуть обирати, кому надавати допомогу, залишаючи решту самих на себе. Вакцини ще не має, протоколи лікування змінюють з кожними новими результатами досліджень новітньої хвороби. Перед урядами впритул стоїть вибір — вдатися до жорстких карантинних заходів, закриваючи країни, припиняючи комунікацію, позбавляючи горожан прав і свобод, зупиняючи економіки, чи ризикнути й покластися на вироблення колективного імунітету, дозволяючи людям самим робити вибір, що стосується їхнього життя. Вибір непростий навіть теоретично. Адже люди мають право вирішувати самі стосовно свого життя, але з другого боку, під час вірусної загрози їхня поведінка стосується не тільки їх самих, а й усіх оточуючих. Хто може і має вирішити за них? Права і свободи під час небезпек завжди піддаються серйозному випробуванню. Вибір вимушено стає політичною проблемою, що має розв’язуватися кожним урядуванням у реальному часі з невідомими результатами.

Меморандум Джона Сноу проти Ґрейт-Баррінґтонської декларації далі…

September 30, 2020

Проти виборів

 
«Демократія тяжко хвора. Книга „Проти виборів“ ставить нові діагнози та пропонує древні ліки». — Так починається представлення видання в англійському перекладі нашумілої недавно книги бельґійського історика Давіда ван Рейбрука, одного з провідних європейських інтелектуалів.
 

David Van Reybrouck. Against Elections: The Case for Democracy. Transl. by Liz Waters. London, The Bodley Head, 2016.

 
Демократія загального виборчого права глибоко хвора. Все менше людей приходить на виборчі дільниці, все важче спрогнозувати уподобання тих, хто приходить. Політики-популісти грають на страхах, істеблішмент утратив довіру населення, партії гублять своїх членів, політичні суперечки звелися до особистих випадів, підміняючи обговорення важливих суспільних справ… Це все результат виборів. Чи вдасться врятувати демократію, що, здається, падає під різноспрямованим тиском популізму та технократів (епістократів, у тому числі)?

«Щось дивне відбувається з демократією: здається, всі до неї прагнуть, але більше ніхто в неї не вірить». «Нині від двох третіх до трьох четвертих населення не довіряють найголовнішим інститутам своєї політичної екосистеми». «…синдром демократичної втоми: ми всі перетворилися на електоральних фундаменталістів. Ми зневажаємо тих, кого обираємо, але схиляємося перед виборами. Електоральний фундаменталізм — це незламна віра в те, що демократія немислима без виборів, що вибори є необхідною, наче богом даною умовою існування демократії». На думку такого песимістичного діагноста, без невідкладних рішучих заходів з виправлення передкризової ситуації сучасна світова система не продержиться довго. «Чого ж ми ждемо?»

Автор пропонує пригадати, що «демократія» і «вибори» це не синоніми; на протязі кількох тисяч років демократія зовсім не передбачала ніяких виборів. Ба більше, саме впровадження посередництва виборів у новочасні демократичні системи колись призначалося як спеціальний інструмент обмеження демократії! На заміну електорально-представницькій демократії, що має зовсім недавню історію, Рейбрук пропонує демократію участі, демократію на давньогрецький зразок, або принаймні на венеціанський чи флорентійський, коли для підвищення ефективності й леґітимності, для лікування розглянутих під час встановлення діагнозів бід демократії вибори замінюють чи доповнюють жеребкуванням. Історик звертається до джерел, не оминає Арістотеля, котрий демократією називав заміщення посад за жеребкуванням, а олігархією за вибором, цікаво нагадує, що навіть у сучасній мові є залишок — балотування (від іт. ballotta «кулька для жеребкування»), слушно зауважує, що свого часу «демократією стали називати той же режим, котрий за півстоліття до того називали виборчою аристократією, але згодом про це повністю забули». Ще для Монтеск’є «призначення за жеребкуванням властиве демократії, а вибори — аристократії», для нього очевидно, що вибори носять елітарний характер. Розглядаючи американський та французький приклади встановлення республік з новітньою виборчою демократією, автор наполягає, що батьки-засновники не випадково у виборі між хаосом і свавіллям обрали аристократичний варіант, що передбачав представництво не через жеребкування, а через вибори «найкращих». Бернар Манен: «Коли батьки-засновники проголосили рівність усіх горожан, вони без сорома казка утвердили по обидва боки Атлантики безумовне панування способу обрання, що здавна вважався аристократичним». Рейбрук констатує, що Велика французька революція так само «не вигнала аристократію, щоб замінити її демократією, а вигнала спадкову аристократію, щоб замінити її аристократією виборною, якщо користуватися термінологією Руссо».

На основі кількох цікавих сучасних політичних експериментів з прямою демократією та жеребкуванням (реформа виборчої системи в Британській Колумбії, конституційні процеси в Ісландії та Ірландії) він креслить свого роду план (blueprint) впровадження покращеної демократії, що ґрунтується на множинному жеребкуванні. Рейбрук описує свою систему як ефективну і леґітимну демократію. Можливо, ще є шанс врятуватися від світового краху… Чого ж ми ждемо?
 

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.