Діаріуш або тиск слова

September 17, 2020

Більше того — це не крім того

 
Є такі дивні сполучення, що незбагненним чином без жодних на те підстав набувають ореолу «українськішості», стають модними як сміливий вияв патріотичної боротьби з ворогами за допомогою мови. А запитати редактора, котрий викреслює усталене більше того, вперто замінюючи на чудацьке понад те, можна одержати хіба що посилання на уявну «справжню» мову й те, що всім відомо. Та от мені не відомо, і треба ще раз розібрати.

Про те, що пуристи активно атакують вираз більше того, підставляючи на його місце що завгодно, від мало того до понад те, я дізнався зовсім випадково років десять тому, коли котрийсь з мережевих активістів почав малозрозуміло кривлятися з цього приводу в коментарях. Тоді я прокоментував абсолютну безпідставність «виправлення», і забув. Виявилося, дарма. Невбиті зомбі рано чи пізно доженуть.

Спорадично вживане у значенні «крім того» сполучення понад те почало набувати особливої популярності в колі мовних реформаторів тільки з середини 2000-х, дійшовши якимись кривими доріжками до середовища редакторів. Якщо в класиків це ще переважно в контексті більше понад те, вище понад те, ліпше понад те, то нині понад те виглядає просто автоматичною підстановкою до стандартного більше того. (Тільки в значенні «крім того» трапляється в одному-єдиному словнику 1924-33, ба ще й в останню чергу: «кроме того — до того (ще), окрім того, опріч(е) того, понад те»; для стандартного рос. виразу более того редактори подавали ще незграбніші конструкції: «Более того — ще-ж і надто, ще й більш од того». Останні пережили до «Рос.-укр. словника сталих виразів» 1959 року: «ще ж і надто; ще й надто; ще й більш [від] того; навіть більш(е)», хоча більш того вже усталилося в стандартній мові.) Заміна з тих, що помітно калічать тексти, псуючи їх до невпізнаності.

Досі мені не вдається знайти першоджерело втручання, куди ведуть брудні сліди. Хто перший прокинувся, і вирішив знічев’я, що відтепер стандартне більше того погане і непатріотичне. На відміну від поради О. Курило, котра міняла мало того на «ще й надто», «більше», «ба», С. Караванський радить навпаки, «более того укр. мало того», але це ще не пояснює активізацію понад те.

Можливо, це свого роду спотворений телефон, що почав свої передзвони зі статті «Мова не винна» Віталія Дончика в журналі «Слово і час» (2001, №2, С. 72). Серед іншого мотлоху довільних порад про «повновагі» чи «похватніші» назви тут, зокрема, типове камлання про цю заміну для більше того: «Чи почуємо, наприклад, від наших теле- і радіомовців (…) такі сполучення, як от: над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), (…)». Підхоплена порада тоді ж, уже без зазначення автора, живцем потрапила в «Уроки державної мови» газети «Хрещатик», а ще її передруковували в деяких підручниках. Невже, для того, щоб пересічний редактор негайно почав у своїй роботі викреслювати стандартний вираз, нині достатньо лише вказати на щось пальцем, фас, ату? Дивний час.
 

September 15, 2020

З одного боку, з другого боку

 
Несподіванки трапляються. Побачив свіжі редакторські правки, де по всьому тексту було підкреслено конструкції з одного боку, з другого боку яко неправильні, що їх треба замінити на з одного боку, з іншого боку. Пояснення було подвійне — в рос. другой це укр. інший, а також в англійській у відповідних конструкціях вживається other, що теж має перекладатися як інший, а не другий. Несподіванка змусила мене перевірити, чи не став я сам жертвою довільного втручання в мову, віддаючи перевагу конструкції з одного, з другого як коректнішій.

«Довідник з культури мови» (2005) приділяє увагу цьому питанню, вдаючись до перевірки практики логікою. Не дуже переконливо, як будь-яке абстрактне розмірковування, але добре помічено, що інший передбачає протиставлення цей, такий (Цей холодильник мене задовольняє — інший мені не підходить). Зате, коли йдеться про конкретні парні предмети чи людей, коли мова про два боки, то єдиний можливий варіант — другий, не інший. Висновок довідника твердий: «Пам’ятаймо, що нормативна лише парна конструкція з одного боку — з другого боку, причому останнє слово можна і не повторювати».

Коли ж виникла ця парна конструкція і порада? Заглиблюючись у часі далі, відмічу непогане видання «Культура мови на щодень» (2000), де з приводу вибору бік-сторона зазначено «У мовній практиці усталилася синтаксична конструкція з одного боку, з другого боку». Коротко зауважено неправильність у порівняно гіршому довіднику М. Волощак (2003; С. 56: «неправильно з іншого боку, правильно з другого боку»). Далі не можна оминути згадкою «Фразеологічний словник» (1993), де бік може бути «зворотний (інший, другий)». Можна подумати, що припис виник після цього, але ж ні.

«Рос.-укр. словник сталих виразів» (1959) подає тільки один переклад: «С одной стороны… с другой стороны… — з одного боку… з другого боку…». Так само подано переклад і в найбільшому після Грінченка завершеному перекладному «зеленому» словнику Калиновича (1948; С. 680: «з одного, з другого боку»). Конструкція з одного, з другого трапляється в прикладах і в перекладному словнику 1924-33 рр. (гасло капітал, до потрібного сторона видання не дійшло), і у Грінченка в багатьох гаслах, але у вигляді конкретних цитат, на кшталт, «як будете хапати та з одного, а та з другого боку» чи «з одного боку на човні бунчук, з другого прапор». Фактично, Грінченко підтверджує, що один бік протиставлено другому, а не іншому, і саме це дало пізнішу сталу парну конструкцію.

Перевірка виразу з другого боку веде, зрештою, до творів початку XIX ст. Проте вжиток з іншого боку теж має поважну історію, хай і не настільки освячену словниками. Протиставлення цей-інший, що часто переходить і на один-інший, можна прослідкувати до Куліша, Франка, Лесі Українки та інших класиків (не омину подякою корпус ГРАК!). Наприклад, важко сказати зовсім другого (хоча трапляється), але от для прикладу речення Яновського (1959): «Роги були з одного боку, а куля потрафила зовсім з іншого».

Отже, конструкції мають свою історію, що не завершується, аж до отаких згаданих на початку редакторських втручань. Коректніша пара з одного, з другого боку підтримана весь час стандартизацією та культуромовними порадниками, жива альтернатива ж з одного, з іншого боку завдячує появі протиставленню цей-інший і, можливо, підтримується повторним «очищеним» (заперечується словникове другой як другий) перекладом з російської та/або англійської (другой, other «інший»).
 

February 29, 2020

Визвольні змагання

Filed under: Значення, Мова, Фразеологізми — maksymus @ 07:12

 
Сполучення «визвольні змагання» вживається з кінця XIX ст. в науковій літературі. Спершу у значенні, що його сьогодні ми передали б як «визвольні устремління, прагнення».

На цей ужиток звернув увагу класик І. Нечуй-Левицький (1907 рік!): «Ще треба додать, що в нових газетах та журналах часто трапляються такі галицькі слова, як от — змагання. В Галичині це значиться те, що по-российський — усиліе, усилія, а на Украіні це значиться, — змажка, гризня, трохи не лайка. Це страшенно збивае с пантилику читалників. «Гром. Думка» цітуе, що небіжчик Ром. Сембратович писав «Про визвольні змагання на Вкраіні». В Галичині це значиться: «Про освободительныя усилія (или стремленія) на Украинѣ». В нас скажуть; що Сембратович написав книжку «Про освободительные споры» або «Про освободительную ругань на Украинѣ». От що виходе по-украінський! По-украінський треба сказать так: «Про визвóльницькі силкування на Украіні». (…) Все це чудно для нас, а незвичних до галицькоі мови читалників просто таки збивае с пантилику».

Це хороше свідчення, що змагати, як певне префіксальне утворення від праслов’янського кореня «діяти силою, тягти», ще сто років тому не всюди було відоме в однаковому значенні. Скажімо, Іван Огієнко зауважив, що в «укр. говорах Закарпаття слово змагатися (позмагатися) з давніх-давен уживається для визначення статевого акту» (ЕССУМ, Т. 2, С. 115).

Саме у значенні «трохи не лайки» вживав змагання сам Нечуй-Левицький, також Куліш, Панас Мирний, Кониський та інші великоукраїнські автори. Але вже Франко і за ним Драгоманов та молодші діячі, як Леся Українка, Кримський, Грушевський, знають практично сучасне значення «прагнень, зусиль», вживаючи сполучень наукові, національні, природні, праведні, українофільські тощо змагання.

Проте і нині давно стандартний вираз визвольні змагання має досить відчутний реґіональний відтінок, зауважений Нечуєм; звучить наче «несерйозно», наче визвольна боротьба це так собі, вийшли позмагатися, але не дуже й хотілося.
 

January 22, 2020

Переклади в природному стані

Filed under: Переклади, Розваги, Фразеологізми — maksymus @ 17:51

 
Коли мова заходить про Томаса Гоббса, пересічна освічена людина легко пригадає назву «Левіафан», поняття «війни всіх проти всіх», «природний стан» та напевно знамениту цитату про життя людини в ньому (and the life of man, solitary, poor, nasty, brutish, and short). При цьому пригадає цитату однозначно не з українського перекладу («життя людини — самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке»), що був випущений 2000 року.

Бо для українських авторів та перекладачів попередників наче не існує. Заради цікавості легко виписав кільканадцять варіантів:
 

життя людини [в природному стані є]
 
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке — книжковий переклад
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й короткочасне
самотнє, бідне, безпросвітне, звірине й короткочасне
самотнє, бідне, бридке, брутальне та коротке
самотнє, бідне, мерзенне, грубе й коротке
самотнє, бідне, мерзенне, звіряче і коротке
самотнє, бідне, огидне, жорстоке й коротке
самотнім, бідним, брудним, тваринним та коротким
самотнє, безпросвітне та короткочасне
самітнє, вбоге, мізерне, брутальне і коротке
сповнене самотності, горя та нещасть, грубе та короткочасне
самотність, жебрацтво, тваринну тупість і короткочасність
одиноким та короткочасним
одиноким, бідним, гидким, жорстоким і коротким
одиноке, бідне, безпроглядне, тупе і короткочасне
одиноким, бідним, короткочасним
ницим, брутальним і коротким
брудне, жорстоке і коротке
тупе, короткочасне, бідне, безпросвітне
усамітнене, вбоге, жахливе, звірине й коротке
усамітненим, бідним, огидним, жорстоким і коротким

 
Можна продовжувати цей список далі. В нас не довіряють українським перекладам настільки, що перевірити не вважають за потрібне.
 

May 11, 2019

Запона перекладу

 
Розбирався з українськими відповідниками групи слів ignorance, ignorant. (Поки не розібрався, але тут більше справа контексту. Словники подають «незнання, необізнаність; неуцтво, неосвіченість; нехтування, іґнорування, відхилення; невігластво; нетям».) Зрозуміло, поліз у доступну перекладну літературу, і одразу зачепився за приклад з українського перекладу Джона Роулза — the veil of ignorance «запона незнання». Думав, що це тільки я такий ignorant, не розумію глибини творчої думки, яка призвела до вибору слівця, що його, може, чував раз у житті. Але ж, ні:
 

«Одним з ключових елементів Ролзового термінологічного каркасу є поняття „the veil of ignorance“, еквівалентом якого в перекладі О. Мокровольського виступає вираз „запона незнання“. Однак, запропонований в даному випадку варіант, на наш погляд, не може бути визнаний адекватним. (…) Індивіди ніби знаходяться за напівпрозорою завісою – і це є саме та асоціація, яку Дж. Ролз має на меті закріпити за винайденим ним терміном. Тому, на нашу думку, адекватним перекладом для „the veil of ignorance“ буде „завіса незнання“, яка на противагу непрозорій „запоні“ дещо все ж таки залишає видимим, тобто відомим, для індивідів.»
(Наталя Кудрявцева. Специфічні особливості перекладу філософських текстів.)

 
Практика — критерій істини. Перевірка вживаності виразів, перекладного запона незнання та зрозуміло очікуваного завіса незнання, унаочнює, що українська термінологія усталюється поза перекладами. Два переклади Роулза (під іменем Ролза) вийшли друком майже двадцять років тому. За цей час дивацька запона була згадана у наукових статтях «Академії» тільки двічі, а в загальному пошуку менше десяти разів. Завіса незнання два десятки та півтори сотні разів відповідно. Це означає, що ці українські переклади не читали. Просто не читали, або свідомо не зважали на перекладацькі кумедності.

Це просто приклад, як щире прагнення відроджувати мову проти течії призводить до протилежного результату, до розривів українського гуманітарного простору, де взагалі неважливо, що і хто робить. Через граничну роздрібненість поглядів і можливостей для просування відхилень не усталюються власні назви, калейдоскоп термінів. І кожній дійовій особі на цьому просторі доводиться починати все з початку, починаючи з мови, не відчуваючи жодної надійності зробленого попередниками.
 

March 13, 2019

Кольору солі з перцем

Filed under: Мова, Фразеологізми — maksymus @ 09:28

 
До попереднього запису треба дещо зауважити про колір poivre et sel.

Про те, що в українській може бути свій — позичений з європейських мов — колір солі з перцем, мені нагадала Tin-tina. Цікаво було прослідкувати нечасте, хоч і тривале, вживання цього виразу в нашій перекладній літературі:
 

• …бо конче треба було тому псові надати кольору солі з перцем. (Ярослав Гашек. Пригоди бравого вояка Швейка, 1970; пер. С. Масляк);
• Він їздив на полювання в куртці кольору перцю з сіллю і був одним із найкращих рибалок у графстві… (Вільям Теккерей. Ярмарок Суєти, 1979; пер. О. Сенюк);
• Останнім часом Рогоза якось швидко посивів, навіть кущуваті брови зробилися, як кажуть, кольору солі з перцем. (Силаєв Борис. Червоний день. Прапор, 1981; пер. Ю. Стадниченко);
• Округлий, приземкуватий, волосся кольору солі з перцем наїжачене щіткою,… (Марчелло Вентурі. Ляж і замри. Всесвіт, 1998; пер. А. Перепадя);
• …і засаленим кінським хвостом кольору солі з перцем… (Стівен Кінг. Зона покриття, 2008; пер. О. Любенко);
• У покривало були загорнуті: пороховик (кольору перцю і солі, вже дуже поношений)… (Герта Мюллер. Гойдалка дихання, 2011; пер. Н. Сняданко);
• …гладячи волосся кольору солі з перцем… (Стівен Кінг. Протистояння. Том 1, 2017; пер. С. Крикун, Г. Яновська);
• У нього було гарно підстрижене волосся кольору солі з перцем… (Джоджо Мойєс. Після тебе, 2017; пер. Т. Івченко);
• Його борода кольору сіль із перцем скидалася не так на мужньо-лісорубську, як на розкошлану бороду якогось одноногого морського капітана. (Стівен Кінг. Сплячі красуні, 2018; пер. О. Красюк);
• У нього було волосся кольору «сіль із перцем» і вуса,… (Томас Фрідман. Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності, 2018; пер. Л. Герасимчук).
 
Також трапляється у своїй літературі:
• Літній чоловік, грубенький, в золотих окулярах, з сивим, сіль з перцем, волоссям… (Віктор Петров (Домонтович). Дівчина з ведмедиком, 1928);
• …обдарував Степана Григоровича… і тією сивиною, яку в народі спочатку називають «перець з сіллю», згодом вже й «сіль із перцем». (Ольга Слоньовська. «Я — син свого часу…», 2004)
• Коротке сивувате волосся, як кажуть, — сіль із перцем. (Лариса Денисенко. Нова стара баба, 2012);
• Тривалий час колір батькового волосся підпадав під визначення «перець із сіллю». Зараз, на жаль, це вже «сіль із перцем». (Ольга Слоньовська. Дівчинка на кулі, 2012);
• Літня пані зі зморшкуватою шкірою на обличчі та руках, із сиво-чорними дрібними, «сіль з перцем», кучериками… (Галина Вдовиченко. Інші пів’яблука, 2013);
• Він був живий, ще не старий, у нього було розтріпане чорно-сиве волосся, як сіль із перцем,… (Захарченко Олена. ВЕРТЕП. #РоманПроМайдан, 2016);
• …у вухах і ніздрях прокурора кущилося сивувате — сіль з перцем — волосся. (Сергій Батурин. Операція «Вишиванка», 2018);
• …навіть на смаглявому животі, куди спускалося мисом з грудей кучеряве волосся кольору солі з перцем. (Яна Дубинянська. Листи до полковника, 2018).

 
«Вислів „колір перцю із сіллю”, що виникає за аналогією „колір кави з молоком”, має гумористичний відтінок», — стверджує І. Наконечна, розбираючи особливості гумористичних новоутворень у мові Ч. Діккенса. Проте тут, звісно, йдеться про вже усталений вираз salt and pepper/pepper and salt, поширений і в інших мовах.
 
Картинка до запису…

January 3, 2019

Слуга народу

Filed under: Мова, Політологія, Фразеологізми — maksymus @ 11:35

 
До вічно відстаючих українців світова думка доходить з величезним запізненням. Скажімо, вираз слуга народу, створений колись під кінець епохи слуг та панів, насправді докотився до нас тільки тепер. Не бракує бажаючих послужити.

«Король — перший слуга народу», — повторював за Руссо Фрідріх Великий. Напередодні Великої французької революції преподобний Роберт Нерс (Nares), розглядаючи нову популярну думку про те, що король теж перебуває на службі держави, чи не перший і заперечив її. У книзі з яскравою назвою «Принципи урядування, виведені розумом, підтримані англійським досвідом та з урахуванням французьких помилок» (1792) Нерс твердив: «Це фальшива, облудна й дуже згубна тенденція звати короля слугою держави. (…) помилка виникає через сплутування ідеї служіння та виконання службових обов’язків». Він доводив, що король здійснює обов’язки перед державою пануючи, а не служачи. Та вже в той час у літературному журналі (The Monthly review, 1794) проґресивні критики ніяк не погоджувалися з автором, вперше вживши вираз слуга народу: «(…) Король, на нашу думку, є слугою народу (servant of the nation) не тільки тому, що перебуває на народній службі (national service), але тому, що народ є його господарем (master)». Хоч як дивно, французькі революціонери пішли ще далі, доводячи ідею служіння народу до кінця; Робесп’єр у запалі заявив: «Я не слуга народу, не його суддя, не його трибун, не його адвокат — я сам народ!»

Коли падав старий режим, ця плідна ідея, що верховна влада теж перебуває в безумовних відносинах служіння-підпорядкування була приємною для всіх. Недарма і Наполеон, і мексиканський повстанець Хосе Марія Морелос (пом. 1811) прямо називали себе «слугами народу» (El Siervo de la Nación). Це хотілося чути публіці. Не втримався назвати себе «слугою народу» і Авраам Лінкольн (1852), втім, обумовивши умову служби обов’язком, накладеним Конституцією США. У посібнику для домашніх служок Семюеля та Сари Адамсів «Досконалий слуга» (1825) ідея висловлена як сама собою зрозуміла: «Дворяни та державні міністри є підлеглі короля, а король сам є слугою народу, й мудро підпорядковується національним законам. Божественний порядок виявляється в тому, що суспільство таким чином складається з підлеглих та панівних класів».

В українську мову вираз слуга народу прийшов значно пізніше, коли у всьому світі штамп давно втратив пряме значення, добряче потріпався й набув помітних жартівливих відтінків. Не випадково, він відмічається вперше в перекладі Марка Твена: «Але слуга народу не зазнає спокою» («Збôрка начеркôвъ» Марка Твейна, 1900). Згодом серйозність надовго повернулася в сталінські часи; радянські народні депутати, вірні «слуги народу» за посадою не жартували про свою роль. Іронія відновилася тільки в часи розпаду СРСР й не залишає вираз до нашого часу.
 
Картинка до запису…

October 13, 2017

Доброго дня

 
Про цікавий забобон дізнався сьогодні. Почув, як звичайно в таких випадках, від неофітів-начотників, які ревно виправляють усе, що не вкладається в їхній підручник. Виявляється, дехто вважає вітання «доброго дня» неправильним, бо допускається тільки називний відмінок «добрий день», і тільки родовий «доброго ранку». Оскільки свого часу найповажаніший мною літредактор завжди вітався з колективом «доброго дня», і таку звичку я перейняв у нього, зацікавили корені цього зауваження.

Швидкий пошук вивів на блоґ Пономаріва, що одразу перевело припис у розряд комічних пуржиків:

«Щодо формул вітання я вже неодноразово писав: доброго ранку, добрий день (добридень), добрий вечір (добривечір), добраніч (на добраніч) — це давно усталені формули. Гадаю, їх не варто міняти на штучні: доброго дня, доброго вечора. Так можна казати, коли при цих сполуках маємо ще дієслово: бажаю вам (тобі) доброго дня, доброго вечора

Приєднується до заборони Петро Федотюк:

«На мій «добридень» знайома поетеса щоразу з притиском відказує «доброго дня» – мовби правильно вітається вона, а не я. Але для мене мій варіант звучить природніше. Тим часом не тільки ця знайома – дедалі частіше також і в ефірі лунає «доброго дня», «доброго вечора» – простежується тенденція до витіснення форми «добрий день», «добрий вечір»… Втім, хоч в 11-томному СУМі є «добридень», «добрий день», «доброго дня» та «Добривечір», «добрий вечір», «доброго вечора», а також «добрий ранок» і «доброго ранку», Словник Грінченка фіксує тільки «доброго ранку» (є ще й «добридосвіток») та «добридень» […] » («Вітчизна», 2007, № 1-2).

Проте і та, і та форма правильна. Адже, як слушно зауважила Галина Голосовська:

«Є суперечки, як правильно — „Добрий день“ чи „Доброго дня“. Дехто намагається довести тільки один варіант. Насправді правильні обидва. […] Стилістично нейтральними є такі форми привітань: „Добрий день“, „Доброго дня“, „Добрий ранок“, „Доброго ранку“, „Добрий вечір“, „Доброго вечора“ та стягнені „Добридень“ і „Добривечір“. Так вітаються всі до всіх. Якщо зазирнути в походження, то „Добрий день“ — теж уже скорочена від ширших форм „Дай, Боже, добрий день“, „Дай, Боже, добрий вечір“. Ще стягнена форма є „Добраніч“ від „На добраніч“ „Доброї ночі“ стали вітатися журналісти зі своїми нічними глядачами. […]» (Gazeta.ua)

У літературі простежуються ці різні форми, і в називному, і в родовому, і стягнені, і неповні, аж до перших увічливих привітань. У словнику Кримського (1924) особливо зауважено, що «доброго ранку» є тільки в інтеліґентів. Огієнко додає спостережень:

«[…] літературна мова вживає тільки форми добридень, добривечір. Жива мова знає різні варіанти: добрий день, добрий вечір, день добрий (часте на Київщині, але немає вечір добрий, тільки добривечір); рідко: доброго дня, доброго вечора (з опущенням „бажаю вам“). На Київщині цікаве розрізнення: зранку кажуть добридень (російське „доброго утра“), а далі тільки день добрий (російське „здравствуйте“).» (Етимологічно-семантичний словник, Т. 1, С. 343)

Сфера ритуалів завжди навантажується різноманітними забобонами. Скажімо, може бути визначений ранок до дванадцятої, а вечір після шостої, і всі чекають, що привітання буде ранкове, денне й вечірнє. Але немає жодних причин вигадувати ще одне обмеження на відмінок увічливого привітання. Правильними є і «добрий день», і «доброго дня», і «добрий ранок», і «доброго ранку».
 

June 25, 2015

Облавок

Filed under: Неологізми, Фразеологізми — maksymus @ 11:11

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
У журналістському жарґоні набуває популярності новинка, що з’явилася рік чи два тому з подачі служби новин каналу «1+1». Замість усталеного виразу на борту (судна) в сюжетах тепер часто можна почути на облавку.

Неологізм продовжує кумедні спроби освіжити журналістську мову, як та ж троща. Поява застарілого облавок з новим переносним значенням забавна, але зрозуміла. При гортанні словників усі переклади здаються рівноцінними, проте це зовсім не так у випадку облавка, що має тільки конкретне значення «бортик, край, стінка невеликого судна», але не переносне значення борт як власне саме «судно», а особливо «повітряне судно», авіалайнер. Різницю можна добре продемонструвати на старих цитатах: «підійшов до бортика і в задумі зіперся на облавок»; «хапався за бік баркаса і піднімався разом з ним догори, мов краб, приліплений до кораблевого облавка».

Ботрпровідники, бортінженери, бортмеханіки, бортлікарі, мабуть, нервово гортають свої бортжурнали, адже скоро і до них доберуться.
 

February 3, 2014

Триста як скло

Filed under: Фразеологізми — maksymus @ 13:32

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Дуже часто хороші запитання проходять повз нашу спільноту. Таке запитання, де потрібна «допомога залу», прийшло на пошту. Пропоную його на відкрите обговорення.

Отже, мова буде про Шевченків За байраком байрак
є там одне темне для мене місце, де я спотикаюся, немов об камінь на шляху:
        Нас тут триста як скло!
        Товариства лягло!
        І земля не приймає.
“як скло” – я не відчуваю цієї метафори, нема ради ! тобто, звичайно, можу собі щось таке приблизно уявити (як це роблять, скажімо, Грабович або Забужко), але то була би чиста “міфотворчість” незгірша від поетової, а не адекватний переклад !
Мені здається натомість вартою уваги версія Шевельова, де він висловлює думку, що то якийсь відозмінений архаїзм із затертим значенням, щось від “стікло” у значенні дієслова – тобто “зникло”, щось такого….

Маю слабку надію, що хтось таки розтлумачить мені це місце.

Традиційне тлумачення «в лоб» відоме, порівняння зі склом трапляються в літературі часто: гладенький, як скло; чистий, як скло; тверезий, як скло; прозорий, як скло; розбилося, як скло; хрумтить, як скло тощо. Шевченків приклад наводиться в СУМ-11 на підтвердження тлумачення «Як скло — бездоганний у моральному відношенні». Так само традиційно це тлумачення розуміє Григорій Грабович. Але Оксана Забужко наводить заперечення, «що в самому вірші нема й натяку ані на яку таку „чистоту“: порівняння „як скло“ граматично радше стосується до дієслова — „лягло“ […], воно насамперед крихке, битке, легко трощиться […]». Юрій Шевельов теж заперечує «чистоту» шевченкового порівняння «як скло», але пропонує своє тлумачення: «скло» як розмовна форма староукраїнського стькло (від «зникати, сходити нанівець», пор. стікати «захиріти», Грінченко, Т. 4, С. 206).
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.