Діаріуш або тиск слова

September 14, 2018

Інтроекція проекту

 
Неакуратне втручання проекту правопису в дуже делікатну ділянку передачі іншомовних власних і загальних назв з е, є після голосних, що проявилося в заміні проект на проєкт, а також в розширенні правила написання є після після е, і, й, ь на всі голосні (авжеж, і поезії з Аверроесом це стосується також!), відкриває цікаву давню проблему невідповідності стандартного написання вимові.

Якщо при передачі іменника проект у пропозиціях проекту фонетичний принцип був явно відкинутий на користь морфологічного, з прямим посиланням на історичне походження кореня й уподібненням до іменників з тим же коренем, то для давно усталених в літературній мові назв, — усталених з написанням як з е (діез, інтроекція, Даніель, Габріель, Аріель), так і з є (абітурієнт, дієта, клієнт, спанієль, траєкторія, Марієтта), — приведення до уніфікованого написання з є означає загалом принципове недотримання ані фонетичного, ані морфологічного правописного принципу. Можна тут припускати незграбну спробу закриття зіяння загальним правилом, незважаючи на фонемний склад запозичених слів, але це для спостереження за результатами втручання зовсім неважливо.

Проблемне місце при формулюванні нормального правила, що спиралося б не на довільну уніфікацію чи уподібнення, а на наукові підстави, виникає через недослідженість того, як насправді функціонують у сучасній українській мові ці назви. Суто з власного спостереження можу розбити проблемні іменники на три групи:
 

1. Практично завжди вимовляються без [j]: діез, дуель, дует, інтроекція, поезія, проект, проекція, ріелтор, силует, спанієль, статуетка, траєкторія, фаетон, флаер; Аріель, Габріель, Гебріел, Даніель, Деміен, Деніел, Марієтта, Міхаель, Рафаель, Сієтл, Трієст, Умбріель.
2. Може вимовлятися як з [j], так і без: абітурієнт, аудієнція, буєр, гаер, дієта, пієліт, пієлонефрит, піємія, пієтет, пієтизм, реєстр, реквієм, сапієнс, сієста, фраєр.
3. Практично завжди вимовляється з [j]: геєна, гігієна, клієнт, феєрія; Дієго.

 
У разі, якщо спостереження вірне, то за фонетичним принципом потрібно було б перенормувати спаніель, траекторія, Маріетта, Сіетл, Тріест через е. (Тут цікаво відмітити, що на диску «Словники України» в модулі «Словозміна» спанієль, а в транскрипції йотації немає.) Але залишається питання перехідної групи. Колись її привели до сучасного вигляду у відповідність до російського орфографічного рішення (як тепер намагаються на російський кшталт «виправити» іменник проект). Проте наскільки це збереження йотації виправдано сьогодні, коли зіяння вже не потребує закриття? Чи не варто, навіть зберігаючи на письмі літеру є, зафіксувати відповідні варіанти з [е] та [jе] в орфоепічній нормі?
 
Картинка з іменем Ґабріель…

September 12, 2018

Нехай безобразно, зате єдинообразно

 
Це була одна з улюблених фраз у війську, коли йшлося про вибір форми одягу. Жарко і хочеться зняти кітель, значить, знімають усі. Холодно, треба одягнути зимовий бушлат, — одягають усі. Безобразно, зате єдинообразно.

Одним з пунктів правописної дискусії, що нерозв’язаною перейшла нам у спадок з попередньої реформи, це написання запозичень з англійським w у власних назвах. Третя редакція 1990-го року вийшла з радикальним хитанням у бік в: «Англійське w у власних назвах передається через в: Вебстер, Вільсон, Вільямс, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але Уолл-стріт (…) Ворт, (…) Голсуорсі (…)». Та на той час уже були освячені тривалим ужитком дві протилежні традиції — передавати такі назви або через в, або через у, і таке радикальне формулювання багатьох україномовних не могло задовольнити. Тому після запеклої суперечки в четвертій редакції 1993-го року правило суттєво пом’якшили: «Англійське w у власних назвах передається звичайно через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег та ін., але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей та ін. (…) Ворт (…) ». Додаток звичайно загалом улюблений при посиланнях на традицію, яка не потребує правописного втручання.

Ідея уніфікації назв не залишає реформаторів…

January 29, 2015

Український звук г. Опитування на сприйняття

Filed under: Опитування, Фонетика — maksymus @ 14:06

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
У попередній темі йшлося про передачу англійського [h], тобто глухого гортанного фрикативного звука, засобами української фонетики. Питання в тому, що на слух для нас важливіше: те, що він глухий (як укр. х), чи те, що він гортанний (як укр. г). На цьому проблеми з відповідниками в інших мовах не завершуються. Як саме визначати український приголосний г, як гортанний чи глотковий?

Український звук г описується в наших джерелах переважно як дзвінкий твердий фарингальний (гортанний) фрикативний приголосний. Дуже часто фарингальний і гортанний вживають взаємозамінно, зрідка уточнюючи, що фарингальний це ще й глотковий. Але в міжнародних класифікаціях фарингальний (Pharyngeal) і гортанний (Glottal) розрізняють за місцями творення. У міжнародному фонетичному алфавіті (МФА, див. таблицю з можливістю прослухати; ще одна таблиця) дзвінкий фарингальний фрикативний звук позначають літерою ʕ (кілька записів), дзвінкий гортанний фрикативний — ɦ (кілька записів). Визначення місця артикуляції української фонеми досі викликає суперечки.

Прослухайте, будь ласка, записи відповідних звуків за посиланнями, щоб відповісти на питання суб’єктивного сприйняття.

<lj-poll-1997240> http://www.livejournal.com/poll/?id=1997240

January 26, 2015

Хоббіт

Filed under: Власні назви, Мова, Різне, Фонетика — maksymus @ 16:40

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Мовна практика інколи приносить приємні сюрпризи. В Україні щойно завершився прокат кіноепопеї «Хоббіт», знятої за творами Дж. Р. Р. Толкіна. Кожному, хто тримав у руках хоч якийсь український переклад казок про Середзем’я, така назва української версії фільму скаже багато. Прокатники вирішили виправити вживану з видання до видання художню адаптацію назви «Гобіт» на нормальну, якою вона і мала б бути з першого перекладу. Намагалися обрати «найкращий і наймилозвучніший варіант», як пояснили вони.


Рекламний білборд завершальної частини кінотрилогії «Хоббіт». Київ, станція метро «КПІ», січень 2015 р.

Вибір комерційної назви «Хоббіт» для прокату просто і легко посунув у бік працю літературних кабінетів, де викувані штучні схеми завжди важливіші за мовну стихію. Не уявляю, скільки за останні три десятиліття втратили в грошовому розрахунку українські книговидавці через вибір справді жахливого варіанта «Гобіт» на обкладинці, але кінопрокатники не наважилися відмовлятися від своїх прибутків просто через чиїсь пуристичні витребеньки. Тепер неважливо, скільки було перекладів і видань з «гобітами», всього за три кінопрем’єри варіант хоббіт у мережі переважає в десятки разів, назву на стендах і в рекламі побачило значно більше українців, ніж усі попередні наклади перекладів разом узяті.

При передачі англійської назви Hobbit ми стикаємося з двома проблемами. Це передача звука [h] і вибір між подвоєнням і неподвоєнням. Кожен з цих пунктів давно став ареною зіткнення прихильників різних способів адаптації іншомовних запозичень.

Хитання Г-Х та подвоєння в іншомовних назвах

December 17, 2014

Апостроф у російських власних назвах

Filed under: Культура мови, Фонетика — maksymus @ 08:53

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Для української мови не характерне сполучення м’яких приголосних з наступним звуком а, у. Через те здавна існують певні проблеми при передачі запозичень, іншомовних власних і загальних назв, що містять -вя-, -мя-, -пя-, -вю-, -мю-, -пю- та под. Передавати їх з апострофом чи без? Дискусії навколо Мюнхен чи бюро ведуться давно. Мовна норма, виходячи з ідеї, що не варто примітизувати вимову, зрештою зупинилася на тому, що «в словах іншомовного походження відзначені приголосні вимовляються переважно як м’які» (ЕУМ, 2000, С. 485), тобто бюро, а не б’юро.

Але при передачі російських власних назв з м’якими приголосними, що не мають відповідних українських м’яких (пом’якшених) фонем, постала додаткова проблема. Це проблема спільного походження коренів назв. Загальні назви легко перекладаються пять-п’ять, але що робити з власними? Наприклад, треба якось передавати рос. прізвища Пятницкий, Водопьянов, географічні назви Вязники, Пятигорск тощо. «Український правопис» рекомендує у таких випадках писати з апострофом, виділяючи особливо випадки, коли я, ю означають сполучення м’якого (пом’якшеного) приголосного з а, у (див. УП, § 104, п. 11, § 109, п. 8). Рекомендація, як завжди, фіксує чинну норму, проте не пропонує практичної інструкції, як зрозуміти, коли виникає обставина особливого випадку. В довідниках з правопису ще в 60-і був запропонований надійний критерій: «коли певне російське прізвище має відповідник — загальну назву — в українській мові, апостроф ставиться». І не ставиться, коли такого відповідника немає.

Тож при передачі сполучення м’яких приголосних з наступним а, у, апостроф ставиться в тих випадках, коли для російської власної назви існує відповідна загальна назва з тим же коренем в українській мові: Водоп’янов (бо п’яний), В’яльцева (бо в’ялість), П’ятаков (бо п’ятак), П’ятницький (бо п’ятниця), Рум’янцев (бо рум’яний); В’язники (бо в’яз), П’ятигорськ (бо п’ять) та под., але без апострофа пишуться назви, що не мають такого відповідника: Бядуля, Бякін, Бялик, Пясецький, Рюмін; Вязьма, Вятка, Крюково, Кяхта, Рязань тощо.
 

October 29, 2014

Самопоміч

Filed under: Словотвір, Фонетика — maksymus @ 22:27

Автор sergius_l. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Самопоміч це ж суржик ?

September 5, 2014

Приїжджати-приїздити

Filed under: Синоніми, Фонетика — maksymus @ 12:24

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
На початку літа кілька десятків українських користувачів ЖЖ перебралися на паралельну соціальну мережу Дрімвідт з аналогічною платформою для блоґів. Рекомендую спільноту для обговорення широкого кола мовних питань — Мовознавство.

Цікавою виявилася перша ж тема про синоніми приїздити і приїжджати. В українській вони вживаються взаємозамінно. Якщо перше дієслово могло бути утворене звичним чином приѣздъ — приѣздити, то в другому з праслов’янського сполучення *здj спершу мала виникнути африката ждж, що в сучасній мові стоїть при чергуванні зд — ждж (див. УП, § 80, п. 5): *приěздъ — відіменникове дієслово *приěздити — похідний інфінітив *приěздjати — сучасне приїжджати.

Обидва дієслова фіксуються вже в староукраїнській мові. Африката ждж, складна для написання через відсутність символу для потрібного звука дж, мала орфографічно варіанти жч, жчж, в рос. мові зж. Саме вона лежить в основі укр. дощ (прасл. *dъždžь, рос. дождь), дріжджі (рос. дрожжи), їжджу (рос. езжу), зовсім втрачена у віжки (рос. вожжи).
 

February 6, 2014

Чому полк, а не повк?

Filed under: Фонетика — maksymus @ 23:39

Автор magadansky. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Натовп, вовк, вовна, повний, довгий, мовчати – у всіх цих словах етимологічне -л- після -ъ- перед приголосним звуком перейшло у -в-. Чому в слові полк (пълкъ) такого переходу не сталося?

January 16, 2014

Фонетичнi виключення.

Filed under: Фонетика — maksymus @ 21:27

Автор magadansky. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Слова замiж и дiброва цiкавi переходом носового звука, що позначався юсом великим ѫ в звук «i». У всіх інших випадках ѫ дав звук «у»: порiвняй мужнiй, дуб, та iн. Чому в цiх словах сталося iнакше?

August 23, 2012

прийменник у-в

Filed under: Граматика, Правопис, Фонетика — maksymus @ 20:16

Автор o_rest. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

В статті "Засоби евфонії в сучасній українській мові" ("Доля моєї мови", ІФ, 2004) М. Лесюк пише: " треба пам’ятати, що в українській мові є прийменник у, а прийменник в – це його варіант." Звідки пішло це твердження, де і коли обгрунтовано?

Older Posts »