Діаріуш або тиск слова

November 3, 2018

Згадка до Дня ракетних військ і артилерії

Filed under: Життя, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 09:22

 
Оця невибаглива фотка по емоційній силі перевищує для мене всесвітньо відому з установленням прапора на Іводзімі. На ній взвод просто чистить самохідку після нічних стрільб.
 


Чистка зброї після стрільб (зима 2016).

 

February 6, 2018

Жива віртуальна реальність бачить і не бачить

Filed under: Київ, Розваги, Спогади — maksymus @ 15:31

 
Коли вперше проїжджали через Яворів, а від водія доносилося «У нас на районе…», запитав інших офіцерів, що це за місто. Один львів’янин випнув губу і повчально промовив, що то є якесь містечко, бо містами можна називати тільки ті, котрі мали Маґдебурзьке право. Ми ще не знали один одного, тому я тільки посміхнувся про себе, пригадуючи своє Вічне Місто, якому не може бути рівних. Уже згодом, налагодивши інтернет-зв’язок, прочитав, — на відміну від інших, маю звичку дізнаватися якомога більше, — що Яворів згадано вперше не надто пізніше за Львів, і що він теж одержав маґдебурзькі права. Що місто мало дуже цікаву історію як ремісничий центр, горожани якого підтримали Хмельницького, що там була фортеця, і що Яворів одержав навіть статус вільного міста. У наступні місяці кілька разів у випадкові години обійшов його здовж і впоперек, шукаючи і знаходячи різних цікавинок. Можна і не казати, що львів’янин навіть не поцікавився нічим, бачачи все те саме негідне уваги жалюгідне містечко. Це повчальна історія про сприйняття через власну оптику, що стає визначальною в тому, що помічати, а що залишається назавжди невидимим.

Минулого тижня шоумен Потап, щось обговорюючи на цікавому пісенному «Голосі країни», зізнався, що ту пісеньку «про район» написав під враженням од Дарниці, а саме, вулиці Будівельників і Чудновського (нині Чупринки). Не від Троєщини, Виноградаря чи Оболоні, а від Дарниці! Аж поперхнувшись, я намагався збагнути, яким чином спокійнісенький п’ятиповерховий масивчик з кількома школами, книгарнями і черговою частиною можна побачити у світлі «нашого району», на якому всі такі — йо! — крута босота. Амплуа приблатненого виконавця визначило оптику, через яку і побачилися ним сумирні вулички як міські нетрі. Така собі створена вживу віртуальна реальність.
 

November 3, 2016

До Дня ракетних військ і артилерії

Filed under: Життя, Спогади — maksymus @ 21:14

 
Маючи кілька спеціальностей, ніколи по-справжньому не розумієш своєї головної належності. А втім, для військового командування значення має тільки остання офіційно набута ВОС. Для мене такою стала наземна артилерія, хоча власне РВіА мав можливість віддати не більше третини своєї служби, ба навіть не найпродуктивнішу третину.


Постріл 122-мм самохідки уночі.

Переглядаючи фотографії зі стрільб, глядачі інколи запитують: «А де ти стріляєш?» Маючи на увазі, щось картинно натискаєш чи смикаєш, як ті вправні солдатики на фото. І дуже важко пояснити, що, власне, стріляє не той, хто натискає. На фото вище момент пострілу з самохідної гаубиці, як він виглядає вночі з погляду командира.
 

November 7, 2015

На полігоні

Filed under: Життя, Подорожі, Спогади — maksymus @ 18:03

Перенесено із ФБ.

У вересні на полігоні під час стрільб. На бейджику солідний напис для перевіряючих — «Керівник заняття на навчальному місці».

Коментарі…

April 14, 2007

Так минає

Filed under: Апокрифи, Життя, Спогади — maksymus @ 08:19

У ранньому дитинстві зачитувався однією маленького формату книжечкою, яка була напіврозважальною збірочкою чи то гумористичного чи то повчального характеру. Під однією паперовою обкладинкою звичного для дітей вигляду містилися либонь загальнорадянські дебюти авторів афористичного жанру. Серед анекдотів та карикатур ще двох якихось авторів, чиї імена не зберегла пам’ять, були в ній надруковані «Афоризмы. Иронизмы. Парадоксы» Леоніда Нефедьєва. Власне, ця збірочка стала моїм першим інтелектуальним дотиком до чогось, що виходило за межі дитячого, навколишнього, побутового, як я зараз розумію, першим проривом до осягнення чогось значного і дуже важливого через тексти. Книжечка давно загубилася, і я пам’ятаю тільки її загальний вигляд, загальний образ та свої тодішні неймовірні враження.

Сам Нефедьєв іноді заходив до нас у гості, гучний, енерґійний, низького зросту, наскрізь прокурений, лисуватий. Чомусь жодним чином не міг зв’язати живу людину у великих квадратних окулярах, яка блискуче грала в швидкі шахи, з тим дружнім карикатурним шаржем, що був розміщений на обкладинці книжечки. Вони, здавалося, існували в окремих світах. Ледь можу пригадати з тих часів один надзвичайно глибокий вірш, не знаю, чи опублікований десь. Мабуть, його й сьогодні мені годі зрозуміти:

Обостряется ко всему внимание.
Время быстротекущее
            постоянно на абордаже.
Приходит примерное понимание
Всего сущего.
            И себя даже.
(1984?)

 

November 7, 2006

Червоний день календаря

Filed under: Життя, Спогади — maksymus @ 15:37

У цей святково-буденний день випадково прочитав особисті міркування пересічного росіянина, які мене зачепили своєю одвертістю. Йдеться про те, що на півшляху свого земного світу він трапив у похмуру смугу песимізму та розчарування від напряму, в якому рухається його країна та народ. Як різко це контрастує з тим, що відчуваю нині я, його майже одноліток.

Розпад Радянського Союзу я не просто вітав як декорацію до нового студентського життя, мені пощастило докласти і свій голос на мітингах, а головно — на грудневому референдумі 1991-го року. Потім багаторічна економічна катастрофа, з якої моя країна повільно виходила, одночасно сповзаючи в політичну безвихідь. Це все накладалося на особисті віхи — навчання в університеті, аспірантурі, захист, інститут. Вічно і, здається, довічно невлаштований побут та особисте життя. До цього ще додати, у цей час кризи я гранично чітко зрозумів, що займаюсь зовсім не своєю справою, тому почав круто змінювати професію, без жодних ґарантій, що впораюсь.

Не знаю, як складеться особисто моя доля; часто здається, що просто не витягну… Але політичного песимізму давно немає. Після Оранжевої революції я знаю точно — що б не сталося зі мною, моя держава вже подолала критичний бар’єр. Попереду на співгромадян чекає важкий шлях боротьби за демократичні принципи, розтягнута на наступні десятиліття консолідація громадянського суспільства, половинчасті політичні реформи та консервативні відкати.

Все у нас тільки починається!

October 14, 2006

Прогулки містом, якого вже майже немає

Filed under: Спогади — maksymus @ 10:21

Якщо вийти на станції метро «Ленінська», то від вулиці Леніна на площу Жовтневої Революції найзручніше проходити через Новопушкінську, щоб довелось зупинятися лише раз, перетинаючи Свердлова, де завжди непередбачуваний рух. Тут від гранітного фонтану на гору веде кілька вулиць, але я віддаю перевагу вулиці Паризької комуни перед вулицею Калініна чи Постишева, бо на невеличку площу Калініна, від якої починається затишна алея пам’яті, чомусь веде саме вона. Але сьогодні не йтиму в бік Артема, мене чекає крута вулиця Героїв Революції зі стрімким рухом транспорту, яка приведе мене до музею В.І.Леніна, що віднедавна на площі Ленінського Комсомолу. По вулиці Кірова краще підніматися з боку пам’ятника Петровському, щоб краще роздивитись сірі міністерські споруди. Сьогодні не сідатиму на 20-й тролейбус, який міг би довезти мене до музею Великої Вітчизняної війни…

Тут можна розплющити очі; минуле плавно стає сьогоденням. Вулицею Січневого повстання, бульваром Дружби народів і проспектом Возз’єднання, де вже давно не ходять трамваї, повертаюсь додому, на Ленінградську площу.

April 26, 2006

Цей день двадцять років тому

Filed under: Київ, Спогади — maksymus @ 12:07

Все відбулося наче вчора, а стає вже важкувато пригадувати деталі і події тих часів. Головне, через те, що до невпізнанності змінилось саме життя. Соціальні та політичні відносини у суспільстві тієї весни стали такими ж далекими, як змінився продуктовий набір у найближчому гастрономі. (А чи залишились ще гастрономи?) Зараз виглядає дуже дивною сама, природна тоді, спроба режиму замовчати катастрофу, яка у перші ж години втягнула сотні тисяч людей.

Без інтернету, без жодної офіційної інформації чутки розносились миттєво. Абсолютно про все, з фантастично точними, як потім виявилося, подробицями я дізнався вже з пересудів на шкільних перервах. Хлопець з паралельного класу, батько якого невдовзі помер, вже в ту суботу з гордістю креслив перед наївними шестикласниками схему аварії на реакторі!… Але про реальну невидиму небезпеку ніхто не здогадувався і не міг попередити. Чудова весняна сонячна погода змушувала ставитись до пліток про якесь небезпечне невидиме випромінення дуже скептично. Це вже на наступному тижні величезні черги розмітатимуть тепер дефіцитні молоко, вітаміни та горілку.

Важко було не помітити з відкритого навстіж вікна, як по Мінському шосе йдуть на північ незвичні транспортні колони. Але хіба це могло стати на заваді такій звичній дворовій грі у футбол? Тільки за тиждень киянам радитимуть боротися з пилом та клеїти рами… На травневу демонстрацію я не потрапив, хоча хотілося. Батьківському інститутові виділили не досить місць на трибунах, тому ми провели вихідні за розвагами на здоровому свіжому повітрі, у лісі… Усвідомлення прийшло пізніше, коли в школах почали спішно закривати рік та видавати табелі. Вже 8-го числа нам пощастило виїхати у жахливо переповненому й заколоченому наглухо плацкарті подалі від небезпечного міста, де єдиним способом боротьби за здоров’я залишалася волога ганчірка.

Так трапилось, що наприкінці серпня поїзд привіз нас назад близько 4-ї години ранку. Безлюдне ранкове місто, в якому працюють лише поливальні машини, справило незабутнє враження.

Спливло двадцять років, але у багатьох киян назавжди виробилися якісь незрозумілі іногороднім звички, такі як доведені до автоматизму навички виявляти на ринку на імпровізованому перехресному допиті продукти з київського полісся, неекономний спосіб чистити картоплю та подібні.

February 12, 2006

Джеймс Мейс у школах. Створення канону

Filed under: Спогади — maksymus @ 07:40

Нещодавно Міністерство освіти і науки розіслало директивний лист на основі розпорядження Президента України «Про вшанування пам’яті Джеймса Мейса», присвяченого 55-й річниці від дня народження вченого. Хоча й помилились на рік, цим листом «враховуючи його видатний внесок у дослідження Голодомору та донесення правди про нього до світової спільноти МОН України рекомендує провести в січні-лютому 2006 року у навчальних закладах країни книжкові виставки, тематичні лекції, учнівські та студентські конференції, наукові семінари, виховні години, засідання „круглих столів” присвячені життю та діяльності Джеймса Мейса.» Як завжди, благі наміри наштовхуються на об’єктивні перешкоди, зв’язані передовсім з тим, що пошук інформації про вченого повністю падає на школи, Міністерство анітрохи не потурбувалось цим, задовольнившись формальною галочкою про проведення заходу з канонізації. Читати запис далі…

January 30, 2006

«Як я провів літо»

Filed under: Розваги, Спогади — maksymus @ 16:30

За вікном падає сніг. Зимно…

Позаминулого року відпочивав у Сімеїзі. Лагідне і тепле море, фантастично красиві гори, лаврові кущі та кипариси, вітер доносить протяжну пісню магнітофонного муедзина. Тіло вкриває не суха курна жара київського асфальту, а приємна приморська спека, в якій в’язнуть думки та м’якшає норов. Ввечері на небагатьох вузьких, довгих вуличках міста на схилі людський потік розслаблених відпочивальників перетворюється на сцену з арабської казки; торговельна індустрія не зупиняється ані на хвилину. Численні кафе та ресторанчики — душа курортного містечка — пропонують божественний в цьому кліматі червоний напій «Каркаде» з парвардою. Читати запис далі…

Older Posts »