Поліцейський інтерфікс

 
Після перейменування міліції на поліцію набув актуальності давно закладений пуржик. Інтерфікс -ей- (житейський, європейський) і раніше привертав увагу пуристів, котрі вбачають у прикметниках з формантом -ейськ-ий наслідок російського втручання. Скажімо, Пономарів безапеляційно стверджував, що «варто віддати перевагу формам біблійний (рідше біблійський), міліційний, поліційний» (Культура слова, К., 1999, С. 160). І хоча змініти міліцейський на міліційний виявилося нереально через поширеність прикметника, з менш уживаними й застарілими біблейський і судейський провернути зміну більш-менш вдалося; відповідні прикметники нині переважають. І це навіть попри наявність у літературній та розмовній мові підтримки розширювача основи -ей- з боку похідних біблеїзм, біблеїстика, судейство, судейський.

З офіційною появою нової назви поліція пуристи пробують повторити подібне переназивання прикметників. Прикладом нестримного бажання позамовного втручання може слугувати чергова безумна порада Городенської (Культура слова, №83, 2015), присвячена заміні «неукраїнської назви» поліцейський на поліційний та поліціянт (підступно просуває ще -ія- замість -іа- — поліціант). Це ще дуже м’яка порада, бо могла б і поліцай чи полісмен запропонувати і так само легко, і так само безглуздо.

Проте перешкодою стає не тільки офіційне законодавство, яке визначає статус і обов’язки українських поліцейських (Закон про національну поліцію, 2015), а й потреба засвоєння запозичених слів. Інтерфікс -ей-, перебраний колись з німецької мови (нім. Polizei), понад століття добре виконував свою функцію (поліцеймейстер, поліцейщина, поліцей-президент), напевно продовжуватиме виконувати її і надалі.
 

Мова — не живий організм

 
Ця відома метафора про мову як живий організм мене вибиває з ладу. Висловлюється завжди без іронії, наче остаточним усеохопним поясненням якихось найдивовижніших змін. Та й сама змінність, хоч скільки вона неочікувана й нереальна, може виправдовуватися цією беззмістовною фразою. Пригадуючи спотворені експериментами персонажі фільму жахів «Муха», коли головний герой безуспішно намагався повернути свій власний живий організм до нормального стану, не розумію, як цей троп може не викликати принаймні занепокоєння перед біологічно зрозумілим втручанням.

Інші популярні метафори, про мову як інструмент, про систему чи механізм, про продукт, про діяльність, про місце зберігання, ба навіть вічно геніальне про «дім буття», не викликають такого внутрішнього емоційного спротиву, як приземлене, сказати б, притваринене порівняння з живим організмом. Уподібнення мови до чогось, що народжується і помирає (звідси «живі» і «мертві» мови), має з чимось родову спорідненість (мовні «сім’ї»), й існує десь там саме по собі, настільки не збігається з моїми уявленнями, наскільки це можливо. Мова це і не організм, і не живий, і, однозначно, не живий організм. Метафора зовсім не відбиває ані формальний, ані функціональний, ані семантичний бік опису.

Тим більше дивно, що висловлюване твердження про організм йде фоном як само собою виправдане побутове пояснення змінності мови. Це навіть не махровий дарвіністицизм, де зміни пояснюються передачею спадковості наступним поколінням, а справжній американський комікс про негайну мутацію халків чи людей-павуків — ото хороші приклади живих організмів.

Як відбуваються зміни в мові, чому одні явища активізуються, а другі зникають, метафори ніяким чином не пояснюють, ба навіть зачинятимуть можливість дізнатися.
 

До біографії слова общерусский

 
До популярних, узагальнюючих працю всього життя тез про походження української мови «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?», виголошених у Києві 1992 року, Юрій Шевельов написав додаткову статтю, названу ним «семантично-політичною» — Спроба біографії слова общерусский (язык) (1993). Цей додаток, що його потребу автор іронічно виправдав через староукраїнську барокову традицію поєднувати в інтермедіях драматичне дійство з весело-розважальним, насправді надзвичайно важливий. Історія слова й поняття «общерусский» є історією утвердження й руйнування імперського дискурсу, можна сказати, тієї визнаної парадигми, проти якої Шевельов здійснив цілу наукову революцію.

Нам корисно буде простежити за ходом думки й пошуками біографії слова. Починаючи дослідження від використання Шахматовим уже терміналізованого прикметника общерусский, повторюваного наче запобіжник для виходу за встановлені межі дискурсу, Шевельов йде і до витоків першої половини XIX ст., і до послідовного вживання початку XX-го. Не останньою мірою його цікавить політичне підґрунтя, консервативне чи ліберальне, і яким чином, як міняючись, слово з політичного лексикону переходило з табору в табір.

Розлогі причинки до запису про фемінітиви

 
Хочу тут зауважити те, чого мені дуже бракувало для попереднього запису про стратегію специфікації, і що довго ще залишатиметься тільки побажанням на майбутнє.

Основне, з чим стикається будь-хто, кого цікавить тема фемінітивів в українській, це майже тотальна відсутність хоч скількись серйозних досліджень на межі мовознавства й політики. Зате пропаґанди навколо — на будь-який смак. Уявіть собі, системна мовна реформа, що безпосередньо стосується доброго десятка тисяч іменників, а значить, і відповідних прикметників, дієслів, їх узгодження, стилістики тощо тощо, подається навмання, на самих загальних уявленнях! Це виглядає неймовірно, але досі немає твердої відповіді на кілька важливих питань.

Як відучають від фемінітивів

 
Класичний приклад голлівудівської соціальної реклами ґендерно-нейтральної мови. Персонаж, котрий ставить під сумнів професійну назву, намагаючись утворити недоречний фемінітив, один з найогидніших у картині. Надійні художні образи, позитивний і неґативний, добре запам’ятовуються, а сам діалог з приводу професіоналізмів стає впізнаваним штампом американського (=загальносвітового) кінематографа.

Фрагмент к/ф «З мене досить» (Falling Down, 1993). Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=t0-tMiWTEsI (2:42)

 
— Я — офіцер поліції, — жінка пред’являє документи. — Шукаю одного чоловіка. […]
— Послухай, скажи мені дещо. Чому вас не звуть… офіцерками?
— Даруйте?
— Ну, знаєш, як акторок? Типу того? Щось має вказувати на…, — показує на фігуру жінки, — самі знаєте.
— Гадаю, це тому, що офіцер поліції — це офіцер поліції, а не… «самі знаєте». Дякую за співпрацю, сер.
— Звиняй, не можу нічим більше допомогти, офіцер… ка.

Словникова довідка:
officeress (archaic or humorous): A female officer. Origin: officer +‎ -ess. Mid 19th century; earliest use found in Fraser’s Magazine for Town and Country (1839).

Маючи настільки потужні художні й реальні приклади відстоювання професійної рівності засобами нейтралізації мови, здається, обернути таку чи подібну ситуацію на користь фемінітивів практично неможливо.
 

Україномовний та українськомовний

 
До давно відомих складних прикметників двомовний, багатомовний, чужомовний, іншомовний та под. у мовній практиці другої половини XX ст. додалися нові складно-суфіксальні прикметники з опорним компонентом -мовний: англомовний, франкомовний, іспаномовний, тюркомовний, україномовний, російськомовний та ін., що були утворені зі скороченими основами прикметників — назв народів і мов: англійський, французький, іспанський тощо.

Спорадично вживані в українській літературі з 1950-х, спершу як спеціальні терміни гуманітарних дисциплін, а постійно й широко зі здобуттям незалежності й збільшенням потреби відокремлювати національну належність од мовної, такі прикметники були вперше зафіксовані в орфографічному словнику 1994 року [1], ставши відтоді звичним фактом мовної норми.

УКРАЇНОМОВНИЙ, -а, -е. 1. Який розмовляє, пише українською мовою. 2. Який створюється, видається українською мовою. 3. Населений людьми, які розмовляють українською мовою. [2]

Проте україномовні не були б україномовними, якби не створили чергову проблему на рівному місці, перевертаючи черговий прапор «за феншуєм». Поруч з основним варіантом прикметника україномовний, з’явився альтернативний — українськомовний. Поява варіанта не залишилася непоміченою мовознавцями:

Чи відмінюваний іменник жожоба?

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Жожоба своїм іноземним походженням і наголосом на останньому складі має ознаки невідмінюваного іменника. Але чи є так насправді, як здається?
<lj-poll-2065893> http://www.livejournal.com/poll/?id=2065893
 

Днювальний

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

У наряді (днюючи? днюваючи?) маю відчуття неправильності кальки.

Лиє та лляє

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Один з френдів, пишучи про зливу, в назві запису сказав, що дощ лиє, а в тегах було лляє. Спершу подумала, що це першоквітневе знущання над грамнаці, але все ж обидві ці форми змушують замислитись – як вони виникли, і чому, зрештою, найпоширенішим варіантом стала не котрась із них, а ллє?

Самопоміч

Автор sergius_l. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Самопоміч це ж суржик ?