До вживання префіксів від та од

 
Дуже симпатична стаття про чергування префіксів/прийменників од та від:
 

Людмила Дика, Марія Шведова. Історія і нормативний статус прийменника / префікса од‑ в українській мові нового часу. Slavia Orientalis, 2022, vol. LXXI, No 4, 797-818. https://journals.pan.pl/dlibra/publication/143220/edition/125858/content

 
Докладно розглянуто історичні обставини появи чергування, територіальні відмінності, історію освоєння варіантів літературною мовою та сучасний стан. Охоплення, детальне опрацювання матеріалу, безсторонність — такі рідкісні достоїнства мовознавчої роботи в наших широтах — роблять її обов’язковою для вивчення, навіть якщо не цікавить тема.

Хоча мене особисто цікавить давно. Ще в Етимології багато років тому зробив короткий запис про це надзвичайне чергування. Приємно, що в статті, як і я колись, автори не обійшли увагою і випадок «етимологічної помилки», що перетворила одверто на відверто.

А як один приклад сучасної практики чергування префіксів/прийменників можу запропонувати переклад Дж. Бреннана «Проти демократії» (Київ, 2020). В першій же критиці мови — куди ж без неї — цю особливість було відмічено із зверхнім засудженням. Тепер же замість посилати подалі в мережу можна буде рекомендувати ознайомитися з питанням предметно.

P. s. Забавно постійно відмічати залишки цієї історичної особливості в топоніміці областей, де воює мій підрозділ.
 

Термінологія і політика

 
На фейсбук-сторінці Інституту мовознавства — ще та богадільня для витрати бюджетних коштів — написали щось на тему неофемінативів. Не надто цікаво, не надто ґрунтовно, але просто як висловлення позиції держустанови, що в сучасному різноманітному світі обходить хіба що тих обивателів, хто полюбляє використовувати арґумент до авторитету як лінивий замінник власного розмірковування.

Та головне питання у мережевих вояк ідентичності викликали не висловлені там обтічні, загалом неприхильні до ширення фемінативів твердження, а те, чому на офіційній сторінці Інституту написано фемінативи, а не фемінітиви. Питання цікаве, адже утворення термінологічної назви не повинно бути зовсім вже випадковим. Тут не годиться наївне внутрішньогрупове посилання «ми всі так кажемо», он і книжки та дисертації з назвою «фемінітиви» друкуємо, і поширюємо світлі ідеї бінарного мовного розділення, і пропаґуємо модну ґендерну сеґреґацію в суспільстві під цією назвою, а тому треба тільки так, як ми кажемо. Власне, не годиться й протилежне посилання на те, що українські науковці називали «фемінативами» відповідні назви задовго до появи критичної теорії. Автори сторінки не змогли виразно пояснити, чому обрали таку назву, а на цьому варто було б зупинитися.

Найбільш обґрунтованим поясненням є те, що назви такого типу (-атив: номінатив, компаратив, комітатив, дериватив; -ітив: ґенітив, артитив, інфінітив) утворюються за певною схемою, в залежності від дієслова з супіном у класичній латинській: gignō — genitum — ґенітив; nōminō — nōminātum — номінатив. За цією схемою і має бути feminō — feminātum — фемінатив. (Можуть заперечити, що дієслово feminō в старих текстах, що дійшли до нас, означає хіба що «ожіночнення» в обсценному переносному значенні, вжите до чоловіка. Але ж таким воно і має бути за логікою утворення фемінативів од назв чоловічого роду; фемінативи за одним з перших своїх значень в українському мовознавстві це словоформи, що потенційно виражають чоловічу або жіночу стать, марковані в структурі мови граматичним жіночим родом. З другого боку маємо маскулізми, іменники «спільного» роду в формі граматичного чоловічого роду, — широка публіка часто плутається з назвою і цього терміна: маскулізми, а не «маскулінізми» чи «маскулінітиви», чи як іще їх намагаються навмання писати.)

Тим не менш, тут на наших очах виникло суто політичне розрізнення. Більш серйозні мовознавці, уважні до термінології і менше до поточної політики, частіше використовують назву фемінативи. Так утворені відповідні назви nomina feminativa в польській (feminatywy), російській (феминативы), болгарській (феминативи), словенській (feminativi) тощо науковій літературі. Ті ж, хто більш прихильний до політичного втручання в мову, нині віддають перевагу просторічному й тому популярнішому в мережі варіанту фемінітиви, не сприймаючи нічого, коли натрапляють на коректну назву.

Місця зіткнення науки з політикою часто створюють такі суперечності. І про них треба знати, щоб не заплутатися остаточно.

Див. також: Опитування про фемінативи; Дві причини не вживати фемінітиви; Розлогі додатки до запису; Не ґендеруйте мене.
 

Контекст має значення

 
Просто картинка про фемінативи за мотивами новин про зміни в афганській освітній програмі після виведення американських військ.

Чимчикування за реакцією

 
У забавний і повчальний скандал втрапила відома вже кілька десятиліть київська рок-група. Учасники гурту «Грін Грей» з моменту заснування працювали переважно на російськомовного слухача; не дивно, що інколи з осудом висловлювалися собі для своїх аудиторій на тему зменшення статусу російської мови в Україні. Цими ж днями з музикантами сталася досить помітна скандальна політична подія. Ще в травні теперішня влада нібито запросила гурт виступити на святкуванні круглого ювілею незалежності України, але в липні запрошення скасували, бо хтось з учасників критично висловився про «мовні» закони.

Не ґендеруйте мене

 
В одній проґресистській збірці робіт на типову для цього кола учених активістів тему про різноманітність та деколонізацію натрапив на цікаву статтю про структурні проблеми переходу між «інклюзивними мовами» при вивченні німецької. Стаття автора з Оклендського університету, ім’я котрої я навіть не стану пробувати записати кирилицею, починається дуже гостро й навіть захоплююче:
 

«„Будь ласка, не ґендеруйте мене!“ — Для мене не стало шоком повідомлення колеґи про те, що саме так заявив хтось зі студентів на курсах німецької мови в перший день першого семестру, щоб негайно залишити аудиторію і більше не повертатися. Викладачі іноземних мов дедалі частіше стикаються в своїй викладацькій практиці з проблемами, що виникають через структури, властиві мовам з розвинутою категорією роду. Багато які з мов приписують людям ґендер на основі жорсткого бінарного розділення (binary gender system), що відображає патріархатну, гетеросексуальну та ґендерну нормальність. Тому навчання мові часто стає однією з тих площин, де цим структурам влади надходить підкріплення.
 
У мовах з граматичною категорією роду правильне використання займенників, присвійних прикметників, закінчень прикметників або відмінювань залежить од статі (ґендеру) особи, до котрої звертаються. Більше того, ці граматичні поняття відображають чоловічо-жіночу бінарність, що виключає ґендерну нейтральність або змінність.»
 
Angineh Djavadghazaryans, 2020. “Please Don’t Gender Me!” Strategies for Inclusive Language Instruction in a Gender-Diverse Campus Community. In: Diversity and Decolonization in German Studies, ed. by R. Criser and E. Malakaj, 269-287.

 

Країна неусталеної мови

 
Російські новинні канали зникли з моєї інформаційної бульбашки дуже давно. Ще до Оранжевої революції вони складали мізерну частину; найдовше протримався міжнародний російськомовний канал RTVi, що також на початку десятих пропав з мого кабельного пакета. Можна сказати, що ціле десятиліття практично не стикався з сучасною російською журналістською мовою. Та от нещодавно випадково передивився потрібний сюжет, переглянув ще більше дотичних, і потім довго не міг зрозуміти, що мене непокоїть. Ні, не подача матеріалу, і не вбудована в саму структуру новин пропаґанда. Виявилося, що мене здивувала сама мова. За пару десятків хвилин випуску російських новин я не був заскочений жодною кумедністю чи неправильністю, жодною вигадкою, цілком стандартна мова, стандартна вимова. Така могла бути і десять, і двадцять років тому. Наче не було ніякої перерви.

Натомість українські новини з цього погляду виглядають огидно. І хоча я за останній рік послідовно повимикав уже з кнопок найогидніших мовних експериментаторів, на кшталт «Еспресо» чи «Прямого» (де російськомовні ведучі перший рік прямо в ефірі ділилися «знахідками» кумедного і незвичного, чим вони поповнювали свої знання української), не буває такого дня, щоб на будь-яких каналах диктори не встругнули щось неприємне. Гадаю, вимкни я зараз україномовні канали, через десять років просто нічого не зрозумію.

Так, учора раптом виявив, що назва ожеледь уже не в моді. На «1+1» із якихось запилених словників витягли розмовне слівце «слизота» у значенні «слизькість» і всувають його в усі свої репортажі про міську погоду. (Почув це слівце вперше за все своє життя, аж здригнувся від неприємної несподіванки.) Звісно, десь у словниках воно було. Та якщо вірити цифрам на останніх сторінках пошуку Ґуґла, близько третини всього вжитку (45 зі 119) припадає на минулий тиждень і так чи так сходить до останніх новин ТСН. Тобто джерело розмазування «слизоти» по ефіру напевно відоме.

Досі в україномовному журналістському просторі не можуть позбутися цієї саморуйнівної хвороби росту, проголошуючи безглузде гасло реформаторів усіх часів, що «час розставить на місця». Та не розставить ніколи. Намагаюсь уявити, що змушує до мовних приколів редакції. Сидить такий собі спеціально найнятий копірайтер і випадковим чином замінює все, що йому здається прісним, на найдивніше, найнеочікуваніше? Щоби що? Якась незадоволена потреба має до цього спонукати.
 

Мовна поліція їх стереже

 
Майкл Х’юмер у записі «Мовна поліція з вас знущається» звертає увагу на ідеологічне втручання в мовні засоби. (Це прямо стосується кількох дражливих питань в українській.)
 

Автор Леся Українка

 
Хоча про нерівнозначність назв автор та авторка вже століття пишуть порадники з культури мови, зауважуючи потребу врахування стилістики й контексту, інколи стикаюся з «бронебійним» арґументом — є в словнику. Є, ще й без позначок — дивіться, от в СУМ-11 цитата Лесі Українки про Кобилянську, що ще треба? Ну, звісно, треба ще багато чого, щоб не потрапити в незручну ситуацію, коли вжита навіть без задньої думки назва авторка ображатиме професійного автора, жінку, про котру йде мова, або прозоро чи приховано звучатиме для неї та для оточуючих як зневага до її авторських здобутків. Адже зовсім по-різному прозвучить вживання автор і авторка в мові жінки про себе, жінки про жінку, чоловіка про жінку, при загальному описі групи жінок тощо. Кожного разу можна легко перетнути межу між нейтральністю і зверхністю. Ситуації невдалого вибору фемінативів нерідкі в наш час півграмотності чи гірше, навмисного ідеологічного втручання в культуру мови.

Та цей запис не про те. В обговореннях фемінних інновацій часто звучить мотив повернення до ідеалізованої дорадянської мови. І словникова цитата з листа Лесі Українки наче освячує нейтральність вжитку назви авторка. Хіба ж це так?

Підготовка опитування про неофемінативи

 
Хочу перевірити результати опитувань під керівництвом проф. А. Архангельської на власних ресурсах. Зі своїм невеличким досвідом проведення веб-опитувань маю певні зауваження до кількості респондентів, на яких вони зупинялися. В умовах, коли питання дражливе, поділяє мовців ідеологічно (особливо, коли запрошення поширюються через відповідні групи соцмереж з їх традиційно акцентуйованими учасниками), півтисячі відповідей тільки починають виявляти загальну картину, але цифри, як свідчить досвід, демонструють збіжність десь на підході до тисячі, та й кожного разу по-різному.

Додержуючись загальної схеми запропонованих в опитуваннях 2013-2019 років питань, мені видається доцільним дещо їх змінити в бік нейтральності, а інколи розширити, даючи більше вибору. Також вважаю за потрібне при нагоді дізнатися ставлення публіки до найчастіше повторюваних висловлювань «за» і «проти» (схема сходить до робіт Блауберґс, 1980, Паркс, Робертон, 1998, Форманович, 2014; в разі успіху дозволить надійно ранжувати арґументи на «сильні» та «слабкі»). Єдине відкрите поле залишу для питання про професію, адже це питання виявилося корисним для одержання непрямої відповіді про те, як жінки самі називають себе, не задумуючись.

Взагалі, своєю надзадачею вважаю перевірити висновок монографії про «на загал негативну рецепцію», про вживання, про те, яким засобам нині віддається перевага і в яких контекстах. Гадаю, що можна ще щось змінити чи додати для повнішого і коректнішого охоплення теми; планую запустити за тиждень.
 
 

 
—————— Веб-дослідження ——————

———————— 2020/21 ————————

 
 
 

Неофемінативи в сучасній українській мові

 
Запис про дві причини не вживати неофемінативи (в просторіччі — фемінітиви) уже кілька років серед найчастіше відвідуваних у цьому блозі. Помітно менше читають проблемний додаток до запису з досі нерозв’язаними питаннями. Це не повинно дивувати, простіші тексти з полегшеними політичними висновками завжди цікавіші. Тут важливо те, що сама тема незмінно привертає увагу, хай і привертає в її більш популярній інтерпретації. При цьому серйозних досліджень явища фемінізації за ідеологічним шумом дуже бракує.

Помітною подією останнього року стала нова публікація Алли Архангельської, професора кафедри славістики Університету Палацького в Оломоуці (Чехія). На відміну від панівного в українському просторі прескриптивістського підходу і пропонування під виглядом мовознавчих праць не стільки результатів проведених досліджень, скільки особистих поглядів авторів, тут ми маємо справу з добротною класичною роботою від даних до інтерпретацій.
 

Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові й словнику. — К.: Вид. дім Дм. Бураго, 2019. — 444 с. (Серія «Студії з українського мовознавства»). — ISBN 978-988-489-480-4.

 
У цьому виданні зведено в цілісну охопну монографію результати кількох вузькоспрямованих авторських досліджень явища моції в українській мові. Підготовлені читачі звернуть увагу на цікаві історичні дані з кінця XIX ст., на нові підходи до вивчення питання «кування» неофемінативів між мовним пуризмом і модою, між стилістикою і словотворчістю. Цікавим для українських читачів буде і параграф про чеську мову, як часто некоректно повторюваний приклад для порівняння з українською. Важливою частиною монографії є розділи про нові опитування суспільної думки. Після добре відомого нам опитування переважно студентської молоді 2013 року було проведено ще кілька відкритих опитувань (2018, 2019) загалу та окремо фахівців-мовників, що дозволяють додати до дослідження картину сучасного стану (не)сприйняття неофемінативів українською мовною спільнотою. (Цікавим є те, що проведення опитувань за різними методиками дало схожі результати.)

Треба зауважити, що досить обтічна загальна рецензія на книгу, надрукована минулого місяця в журналі «Мовознавство» (2020, №3), практично не дає уявлення про справжні здобутки автора в проведеному дослідженні новітнього явища фемінізації українського жіночого лексикону. А от її підтверджені висновки щодо сучасного штучного ширення деякими групами мовців неофемінативів досить тверді:
 

«…суспільна думка схиляється поки що до на загал негативної їх рецепції: і пересічні мовці, й професійні філологи не бачать нагальної потреби у новітніх мовних позначеннях жінки, причиною їх появи вважають моду, переважно негативно ставляться до їх вживання в публічному мовленні й свідомо не вживають самі, вважають, що такі засоби мовної ідентифікації жінки жодним чином не впливають на її суспільний статус, у схвальному контексті віддають виразну перевагу маскулінізмам у генералізувальному значенні, у несхвальному — фемінативам.» (С. 376)

 
Книга надає новий надійний матеріал тим, хто традиційно вважає вживання неофемінативів неприйнятним у певних контекстах, а також мала б спонукати переглянути свої погляди тих, хто вбачає у штучній фемінізації розвиток української мови.