Діаріуш або тиск слова

July 21, 2019

Суфікси -чик, -щик як бідні родичі

 
Продовжу тему штучно знищуваних суфіксів. На контрасті до питомого, досить продуктивного суфікса -чанин, що, тим не менш, зазнає наслідків згубної уваги кабінетних пуристів, треба розглянути випадок суфіксів -чик / -щик (-чиц-я / -щиц-я), що їх також нині виганяють звідусіль. Під час цьогорічної реформи з правопису викинули навіть згадку про них з двома прикладами (хлопчик, прапорщик), а також вставили в обхід словників дивний пуржик «продавчиня» (замість очікуваної з цим суфіксом назви продавщиця).

Про особливий східнослов’янський суфікс далі…

July 18, 2019

Зіпсований телефон суфікса -чанин

 
Колись у записі про датчан я зосередився на історії української мови, визираючи назовні хіба що для порівняння та знаходження етимологічних зв’язків. А тепер вважаю, що цього було не досить. Під час правописних дискусій і здивованого читання довільних необґрунтованих у межах української мови змін, що одразу наводять на думку про підглядання до російських рішень, виробив перше правило: всяке твердження пуристів треба обов’язково перевіряти спершу на російських дискусіях.

Мабуть, усі стикалися з наївними застереженням проти суфікса -чани в назвах жителів. Не -чани, а -ці, — рекомендують третьосортні порадники та халтурні коректори, а перелякані словникарі підчищають словники. З типового для пуристів невігластва цю злу рекомендацію доповнюють абстрактними міркуваннями про те, що це нібито російський вплив, а також уже стереотипним камланням про «Наталку-Полтавку», а не полтавчанку. Абстрактні міркування це улюблений коник незнаючих і не бажаючих нічого знати про українську мову.

Абсолютно впевнений, нікому з тих, хто читає цей запис, не треба розказувати добре відомі речі, що суфікс -чанин не є ніяким запозиченням з російської, що він виник ще в давньокиївській період на основі -анин/-янин унаслідок перерозкладу відповідних твірних основ, що назви з цим суфіксом відомі в староукраїнських пам’ятках, що суфікс і досі має високу продуктивність, що назви з суфіксами -ани/-чани на території старожитних українських говірок поширені значно більше, ніж з -ці. Це елементарні емпіричні свідчення, що негайно руйнують абстрактні міркування. Але вже впроваджена такими міркуваннями політика непробивна: Коли прапор в’ється, про голову не йдеться! (*)

Про російську полеміку далі…

June 30, 2019

Коли тенденційні знання зупиняють розуміння

 
Кажуть, найцікавіше спостерігати за спостерігачами. Гадаю, іноді це суща правда. Особливо, коли такі спостерігачі першого рівня самі помітно роблять ті ж помилки, над якими сміються.

Неймовірно забавно бачити в соцмережах та звично вже неякісних новинних повідомленнях те, які спонтанні й щирі емоції любителів української мови викликало пояснення дівчинки в приймальні суду про «тотоапарат», або ж їхнє обурення з насмішок Кокотюхи про «тілологів». — Це ж помилка! — виплескують вони байти незадоволення. — Дівчинка зазіхає на мову! Так не можна, там не може бути т! Ґвалт, невігласи, читайте правила, читайте грецькі назви… (Особливо упороті, котрі щось починають здогадуватися про глибші підстави сміху Кокотюхи і справжні причини помилки школярки, відсилають до англійської. Маленька непрохана порада: спробуйте спершу пояснити тому російськомовному юристу, який у відеосюжеті про судовий розгляд законності постанови про правопис представляв Кабмін на захист «гройсманівки».)

Що ж, маємо нагоду поспостерігати за спостерігачами. Цих сердитих критиків наївної дитячої практичної помилки обурює не що інше, як звичайний мовний факт, цілком очікуваний наслідок реакції на втручання в мову, що й повинен був проявлятися саме отак; проявлятися в побутовому розумінні нових правил пересічними мовцями як «етір», як «тілолог», як «тотоапарат». Бо в межах української інакше, ніж просто автоматичною заміною ф-т, неможливо дотриматися такого правила, що не стосується, власне, правопису назв з ф і т, а стосується узвичаєного вжитку. Правопис не може накинути одразу ідеальне паралельне запозичення просто тому, що в цьому випадку самого знання тільки української стає замало. Будь-які формулювання правил орфографії, де звертаються по іноземщину за поясненням перезапозичення, саме перезапозичення українських назв, негайно перевищують свої інструментальні можливості. І для пересічного українця заміна ефіра на чудернацький етер, та хоч поблажливе впровадження варіантності (до першого начальника-редактора з іншими поглядами), виглядає такою ж дикою і незрозумілою, як і заміна фото на тото, ба навіть на тофо чи фофо. З погляду суто української мови ці всі варіації абсолютно однакові.

Дівчинка-позивач проти змін правопису на практиці продемонструвала, що втручання в мовну норму недолуге. Навіть маючи університетські дипломи та ступені, вона не могла б заперечити сильніше, потужніше за свою просту наївну відповідь зубатим журналістам, що продовжують нехтувати своїми професійними стандартами об’єктивного висвітлення. Насправді, як мали б зауважити трохи уважніші спостерігачі, коли спершу подумали б, а не кидалися стрибати, — це не вона помилилася, створення такого нового мовного факту цілком на совісті маніяків-реформаторів, котрі бажали через правопис реформувати мову, але не були здатні передбачити наслідки, впроваджуючи варіантність. Забавне й плутане для абсолютної більшості україномовних пояснення про грецьку (а упоротих ще й про англійську) зупиняється одразу на межі української: Га, фотоапарат це ж грецька? Що, кажете, ще й латинська? То-то, тотоапарат!

Фото-тото спостерігачі впізнали, авжеж. Неабияка втіха недосяжної еллінсько-аглицької обізнаної вищості над провінційною семикласницею. Дуже шляхетна втіха, нічого не скажеш! А от скільки відсотків українців насправді зреаґують (не вагаючись, без довідників і спеціального пошуку) на евтонія, теномен, таланга, анотелес, атедрон, Ортей (і Еврідіка) та под.? Гадаю, дуже, дуже небагато. А ми ж тільки на самому початку розгрібання наслідків непродуманого втручання в орфографію, якою реторматори забажали змінити український словник.

Картинка до запису далі…

May 19, 2019

Мниме гніздо слів

Filed under: Мова, Синоніми, Словник, Словотвір — maksymus @ 22:33

 
Прикметник мнимий у значенні «насправді не існуючий, уявний, гаданий» у словниках чудово поміщають. Але водночас ціле гніздо досить поширених на практиці, навіть у літературній практиці, слів з цим коренем і похідними перебуває наче в підвішенному стані.

Скажімо, досить поширене дієслово мнити «думати, гадати, уявляти, знати» (Желехівський) чи мнитися (замнітися «засумніватися»), прикметник мнительний, іменники мнительность, мнительство. Через нелітературність, з огляду на ять у староукраїнському слові мнѣніе, поширені також варіанти через і: мніти, мнітельний, мнітельность; хоча другій групі варіантів помітно перешкоджає омонімія (м’яти-мну-мніть).

У XIX — на початку XX ст. ще нерідко трапляється західноукраїнське мнініє, мніння (Вагилевич, Головацький, Франко, Андрей Шептицький та ін.) та великоукраїнське мнєніє (М. Старицький, Винниченко, Хвильовий, Петро Панч та ін.), що до нашого часу дійшло вже як спотворена передача російського стандартного іменника (Подерв’янський, Бриних та багато інших дописувачів соцмереж). Хоча, треба зауважити, що для старих текстів це мниме струнке територіальне розділення може виявитися досить умовним, з огляду на те, що йдеться про передані сучасним правописом тексти, де вимову ятя могли в перевиданнях стандартизовувати не так, як мали на увазі самі автори, незалежно від реґіону.

Староукраїнський ужиток пропонує ще непогані похідні: мнимати «думати, гадати», мнимання (мниманє, мниманьє).

Маю певне мніння, що стандартна група синонімів гадка, думка, опінія дуже, дуже втрачає без своїх бідних родичів: мнити, мніння. Та й прикметнику мнимий з далекими свояками пам’ять, сумнів, ментальність має бути сумно без них.
 
 

December 2, 2018

Підготуватися

Filed under: Мова, Словник, Словотвір — maksymus @ 20:29

 
За останній тиждень неодноразово бачив та чув дієприкметник підготований замість очікуваного, на мій погляд і смак, стандартного підготовлений. Цікаво, що можна місяцями ніде не натрапляти на перший, саме це привернуло увагу, а все одно, рано чи пізно виринатиме. Забагато вжитку менш поширеного й загалом незвичного варіанта водночас змушує припускати, що таким чином нещодавно десь несподівано спрацювало якесь авторитетне джерело з культури мови, що воно довільним чином радило україномовним обмежити вжиток одного на користь другого. (Чи не Караванського, бува, перевидали?)

Обидва дієприкметники створені звичайним чином від спільнокореневих дієслів; якщо підготовлений від підготовити (підготовляти за СУМ-11 основне дієслово), то підготований від підготувати. Обидва трапляються з кінця XIX ст. (Підготовлений приблизно з початку 1870-х, а підготований з початку 1890-х, але ця різниця несуттєва.) Проте вживання їх завжди було далеко не рівномірне, схоже, навіть незалежно від реґіону. Підготовлений з варіантами переважає підготований від 5-ти (ГРАК, причому за джерелами після 2000 року співвідношення збільшується до 10) до 20-ти (Лейпцизький корпус сучасних інтернет-текстів) разів.

Просто цікаво було відмітити, якщо раптом за кілька років співвідношення зміниться.
 

November 14, 2018

Хавбек

Filed under: Етимологія, Мова, Словник, Словотвір — maksymus @ 12:37

 
Цікаве слівце з футбольного й хокейного лексикону — хавбек «півзахисник». Очевидно, воно прийшло з англійської мови (half-back) не через тексти, а вживу; -в- та відсутність -л- прямо вказує на розмовне походження.

На Великій Україні перші вживання помітно залежні від російської мови. «Подойдите к группе подмосковной молодежи и прислушайтесь, о чем она разговаривает. В первый момент вам покажется, что это — англичане. До вашего слуха долетят слова: голькипер, форвард, бек, хавбек, хавтайм, рефери, аут, корнер, оф-сайт… Это все — футбольные термины.» («Московская газета», липень 1911).

У той же час ці нові назви починають лунати і в українських містах: хавбек, хавтайм (газета «Полтавский голос» про перший матч у Полтаві, жовтень 1911). Корпус російської мови підказує ще газетні приклади для хавбек: «Мариупольская жизнь» (Маріуполь, вересень 1913), «Утро» (Харків, серпень 1914). На жаль, українські корпуси подають наші перші згадки значно пізніше: хавбек (Ю. Смолич «Наші тайни», 1934). Після Другої світової ця назва, що навіть потрапила як приклад у правопис 1946 року, тривалий час була штучно зістарювана, радянська боротьба з засиллям іншомовних назв вивела на перший план кальку півзахисник.

Цікаво, як і в якому вигляді назва хавбек, хав (та відповідні англійські футбольні назви) потрапила до західноукраїнського вжитку в той же час? Адже перші матчі з футболу, з «копаного м’яча» у підавстрійському Львові відбувалися на кілька років раніше, і назви мали теж якось адаптуватися до місцевого вжитку, проходячи по дорозі не через російську, а через польську чи німецьку.

Футбол у Львові починався наприкінці XIX ст. як забавка створюваних тоді по всій Центрально-Східній Європі за німецьким зразком гімнастичних товариств. (До тих гімнастичних товариств давно привернута увага дослідників націоналізму.) Перший матч у Львові відбувся 14-15 липня 1894 року і тривав шість хвилин. Невідома ще гра з невідомими правилами не одразу здобула визнання. 1906 року її спопуляризував для української громади Іван Боберський, професор німецької мови в єдиній українській гімназії Львова, за сумісництвом учитель гімнастики. Поїздивши свого часу по Європі, він навіть знав, що назву треба правильно вимовляти футболь, а не фотбаль. Він же і вигадав досить поширений потім на західноукраїнських теренах відповідник — копаний м’яч.

Про те, які назви побутували в ті перші роки, можна дізнатися з докладних зіставлень статей І. Процик. Українська футбольна лексика першої половини XX ст… (2016) [1] та Ю. Рисіч. Футбольна термінологія в різних слов’янських мовах… (2011) [2]. Як можна бачити, в західноукраїнському вжитку тоді не зважали на англійську, а обігрували переважно польські й кальковані варіації хавбека: заложник, півзахисник, напівзахисник, оборонець, півоборонець, помічник (пор. польськ. pomocnik), резервіст. (Цікаво: воротар — брамкар, гравець — грач.) Але інколи в західноукраїнських газетних замітках трапляється і назва гальф (мн. гальфи — «Хліборобська правда», травень 1930), свідчення суто книжної передачі (half) з німецькою вимовою.
 

April 18, 2018

Поліцейський інтерфікс

 
Після перейменування міліції на поліцію набув актуальності давно закладений пуржик. Інтерфікс -ей- (житейський, європейський) і раніше привертав увагу пуристів, котрі вбачають у прикметниках з формантом -ейськ-ий наслідок російського втручання. Скажімо, Пономарів безапеляційно стверджував, що «варто віддати перевагу формам біблійний (рідше біблійський), міліційний, поліційний» (Культура слова, К., 1999, С. 160). І хоча змініти міліцейський на міліційний виявилося нереально через поширеність прикметника, з менш уживаними й застарілими біблейський і судейський провернути зміну більш-менш вдалося; відповідні прикметники нині переважають. І це навіть попри наявність у літературній та розмовній мові підтримки розширювача основи -ей- з боку похідних біблеїзм, біблеїстика, судейство, судейський.

З офіційною появою нової назви поліція пуристи пробують повторити подібне переназивання прикметників. Прикладом нестримного бажання позамовного втручання може слугувати чергова безумна порада Городенської (Культура слова, №83, 2015), присвячена заміні «неукраїнської назви» поліцейський на поліційний та поліціянт (підступно просуває ще -ія- замість -іа- — поліціант). Це ще дуже м’яка порада, бо могла б і поліцай чи полісмен запропонувати і так само легко, і так само безглуздо.

Проте перешкодою стає не тільки офіційне законодавство, яке визначає статус і обов’язки українських поліцейських (Закон про національну поліцію, 2015), а й потреба засвоєння запозичених слів. Інтерфікс -ей-, перебраний колись з німецької мови (нім. Polizei), понад століття добре виконував свою функцію (поліцеймейстер, поліцейщина, поліцей-президент), напевно продовжуватиме виконувати її і надалі.
 

March 6, 2018

Мова — не живий організм

Filed under: Мова, Різне, Словотвір — maksymus @ 07:46

 
Ця відома метафора про мову як живий організм мене вибиває з ладу. Висловлюється завжди без іронії, наче остаточним усеохопним поясненням якихось найдивовижніших змін. Та й сама змінність, хоч скільки вона неочікувана й нереальна, може виправдовуватися цією беззмістовною фразою. Пригадуючи спотворені експериментами персонажі фільму жахів «Муха», коли головний герой безуспішно намагався повернути свій власний живий організм до нормального стану, не розумію, як цей троп може не викликати принаймні занепокоєння перед біологічно зрозумілим втручанням.

Інші популярні метафори, про мову як інструмент, про систему чи механізм, про продукт, про діяльність, про місце зберігання, ба навіть вічно геніальне про «дім буття», не викликають такого внутрішнього емоційного протесту, як приземлене, сказати б, притваринене порівняння з живим організмом. Уподібнення мови до чогось, що народжується і помирає (звідси «живі» і «мертві» мови), має з чимось родову спорідненість (мовні «сім’ї»), й існує десь там саме по собі, настільки не збігається з моїми уявленнями, наскільки це можливо. Мова це і не організм, і не живий, і, однозначно, не живий організм. Метафора зовсім не відбиває ані формальний, ані функціональний, ані семантичний бік опису.

Тим більше дивно, що висловлюване твердження про організм йде фоном як само собою виправдане побутове пояснення змінності мови. Це навіть не махровий дарвіністицизм, де зміни пояснюються передачею спадковості наступним поколінням, а справжній американський комікс про негайну мутацію халків чи людей-павуків — ото хороші приклади живих організмів.

Як відбуваються зміни в мові, чому одні явища активізуються, а другі зникають, метафори ніяким чином не пояснюють, ба навіть зачинятимуть можливість дізнатися.
 
Картинка про нерозумні живі організми…

February 28, 2018

До біографії слова общерусский

 
До популярних, узагальнюючих працю всього життя тез про походження української мови «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?», виголошених у Києві 1992 року, Юрій Шевельов написав додаткову статтю, названу ним «семантично-політичною» — Спроба біографії слова общерусский (язык) (1993). Цей додаток, що його потребу автор іронічно виправдав через староукраїнську барокову традицію поєднувати в інтермедіях драматичне дійство з весело-розважальним, насправді надзвичайно важливий. Історія слова й поняття «общерусский» є історією утвердження й руйнування імперського дискурсу, можна сказати, тієї визнаної парадигми, проти якої Шевельов здійснив цілу наукову революцію.

Нам корисно буде простежити за ходом думки й пошуками біографії слова. Починаючи дослідження від використання Шахматовим уже терміналізованого прикметника общерусский, повторюваного наче запобіжник для виходу за встановлені межі дискурсу, Шевельов йде і до витоків першої половини XIX ст., і до послідовного вживання початку XX-го. Не останньою мірою його цікавить політичне підґрунтя, консервативне чи ліберальне, і яким чином, як міняючись, слово з політичного лексикону переходило з табору в табір.

Читати запис про прикметник общерусский далі…

November 21, 2017

Розлогі причинки до запису про фемінітиви

Filed under: Мова, Політологія, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 05:25

 
Хочу тут зауважити те, чого мені дуже бракувало для попереднього запису про стратегію специфікації, і що довго ще залишатиметься тільки побажанням на майбутнє.

Основне, з чим стикається будь-хто, кого цікавить тема фемінітивів в українській, це майже тотальна відсутність хоч скількись серйозних досліджень на межі мовознавства й політики. Зате пропаґанди навколо — на будь-який смак. Уявіть собі, системна мовна реформа, що безпосередньо стосується доброго десятка тисяч іменників, а значить, і відповідних прикметників, дієслів, їх узгодження, стилістики тощо тощо, подається навмання, на самих загальних уявленнях! Це виглядає неймовірно, але досі немає твердої відповіді на кілька важливих питань.

Читати запис про питання без відповіді далі…

Older Posts »