Діаріуш або тиск слова

July 21, 2019

Суфікси -чик, -щик як бідні родичі

 
Продовжу тему штучно знищуваних суфіксів. На контрасті до питомого, досить продуктивного суфікса -чанин, що, тим не менш, зазнає наслідків згубної уваги кабінетних пуристів, треба розглянути випадок суфіксів -чик / -щик (-чиц-я / -щиц-я), що їх також нині виганяють звідусіль. Під час цьогорічної реформи з правопису викинули навіть згадку про них з двома прикладами (хлопчик, прапорщик), а також вставили в обхід словників дивний пуржик «продавчиня» (замість очікуваної з цим суфіксом назви продавщиця).

Про особливий східнослов’янський суфікс далі…

July 15, 2019

Насамперед

Filed under: Мова, Словник — maksymus @ 06:26

 
Завдяки вбудованому пошуку в цих вордпрессівських записах (і внутрішньому пошуку по коментарях) випадково помітив за собою забавну річ. Виявляється, я майже ніколи не вживаю прислівник насамперед. За багато років пошук знаходить усього тільки 3 (три) моїх приклади з 24 головних записів і 3 (три) зі 147 випадків уживання в коментарях, причому один раз це був стилістично обумовлений повтор речення з попереднього коментаря з цим прислівником, на який відповідав. Практично всі приклади вживання в цьому блозі були не мої (переважно в коментарях, але нерідко в записах, перенесених із «моїх» колишніх спільнот ЖЖ, а також у вкладених цитатах). Дуже здивувався цьому замовчанню, бо раніше не помічав за собою ніяких упереджень щодо цього прислівника.

Не впевнений, що надалі вживатиму частіше, але хоч так виправляюся, присвячуючи прислівнику насамперед цілий запис.
 
Картинка про насамперед далі…

July 14, 2019

Харем та гарем

Filed under: Історія мови, Мова, Словник, Фонетика — maksymus @ 07:34

 
У словнику Кримського (1924) натрапив на цікавий збій традиційної передачі назв з h:
 

рос. гарем — укр. харем, жіночі покої.
рос. гаремный — укр. харемний, харемовий.
рос. гаремница — укр. харемниця, харемна жінка.
рос. гаремщик, -щица — укр. харемщик, харемщиця

 
Тут одразу дві несподіванки. Передача початкового h- через х-, а не через г-, як було і російським, і українським орфографічним стандартом того часу. І суфікс -щик у назві харемщик, що приблизно в той же період ставав «токсичним», яко непатріотичний потрапляючи під увагу пуристів.

У російській гарем (1803) з французької, як зауважує Фасмер саме на основі початкового г-. Проте перші вживання неоднакові (гарем, гарам, харем). Скажімо, у Пушкіна (1830-і) переважає гарем, але трапляється і харем.

В українській після Шевченка, котрий кілька разів ужив і харем (1842), і гарем (1857, 1860), трапляється і так (Чайченко/Б. Грінченко, 1893: «Роскішний харем свій баша покида»), і так (НТШ, 1893: «як вежа дївчат, гарем»). Желехівський (1886) подає тільки гарем. Обидва варіанти з посиланням на Шевченка подає Грінченко (1905).

Отже, укладачі російсько-українського словника мали зробити свідомий вибір, і початкове х- тут не випадкове (як і суфікс, що нині вже в літературній мові «підчистили»). Рішення харем повторює потім Голоскевич (1929: «треба харем») та Ізюмов (1930). Але вже в 30-і український харем повністю зникає, заступлений гаремом.
 
Картинка до запису далі…

June 29, 2019

Партійність у мові та інші неприємності

Перенесено з ФБ.
 
Одна з тем мовної реформи мене неабияк турбує. Це тема партійності в мові. Учасники дискусій не усвідомлюють, до чого веде міцно вмонтований в обговорення мотив «репресій», що заступає раціональний підхід, або який наслідок мають дивні порівняння непродуманого, непрорахованого економічно втручання в мовну норму з декомунізацією. (У правописі цитати з твору про товариша Кірова, структуру тексту зберегли від націонал-комуністів 20-х, а повернення до найгірших практик більшовизму подається як декомунізація, авжеж!) І тут навіть не про те, що насправді в історії української мови не було більш відірваного від мовних реалій більшовицького правопису, ніж «скрипниківка». А в тому дивному хуліґанському настрої, як у гашеківського обер-лейтенанта Лукаша, котрий «дивився на чеську національність, ніби на якусь таємну організацію», наче українська досі це така опозиційна партія, що вимагає суто партійного підходу для її просування. Варто опонентам проявити свою належність, скажімо, до БЮТ (навіть до БЮТ!), як це робить усе, що вони кажуть, принципово неприйнятним і в мовному питанні.

І навпаки, переконання, що опоненти реформи не можуть не бути і політичними опонентами, дуже зручне. Воно економить час у колі дебільних прихильників, що не здатні подумати на крок наперед. Але ж коли включається суто партійний захист, партійні способи міркування, як наслідок, має бути очікуваною і втрата всього в разі суто партійного програшу. І це стається якраз через цей партійний підхід.

Та мова — це те, що лежить перед усім, це один з чинників, що формують сам простір дискусій. І улюблене втручання сюди з партійністю і партійними гаслами просто самогубче.

Навколоправописні теми далі…

May 19, 2019

Мниме гніздо слів

Filed under: Мова, Синоніми, Словник, Словотвір — maksymus @ 22:33

 
Прикметник мнимий у значенні «насправді не існуючий, уявний, гаданий» у словниках чудово поміщають. Але водночас ціле гніздо досить поширених на практиці, навіть у літературній практиці, слів з цим коренем і похідними перебуває наче в підвішенному стані.

Скажімо, досить поширене дієслово мнити «думати, гадати, уявляти, знати» (Желехівський) чи мнитися (замнітися «засумніватися»), прикметник мнительний, іменники мнительность, мнительство. Через нелітературність, з огляду на ять у староукраїнському слові мнѣніе, поширені також варіанти через і: мніти, мнітельний, мнітельность; хоча другій групі варіантів помітно перешкоджає омонімія (м’яти-мну-мніть).

У XIX — на початку XX ст. ще нерідко трапляється західноукраїнське мнініє, мніння (Вагилевич, Головацький, Франко, Андрей Шептицький та ін.) та великоукраїнське мнєніє (М. Старицький, Винниченко, Хвильовий, Петро Панч та ін.), що до нашого часу дійшло вже як спотворена передача російського стандартного іменника (Подерв’янський, Бриних та багато інших дописувачів соцмереж). Хоча, треба зауважити, що для старих текстів це мниме струнке територіальне розділення може виявитися досить умовним, з огляду на те, що йдеться про передані сучасним правописом тексти, де вимову ятя могли в перевиданнях стандартизовувати не так, як мали на увазі самі автори, незалежно від реґіону.

Староукраїнський ужиток пропонує ще непогані похідні: мнимати «думати, гадати», мнимання (мниманє, мниманьє).

Маю певне мніння, що стандартна група синонімів гадка, думка, опінія дуже, дуже втрачає без своїх бідних родичів: мнити, мніння. Та й прикметнику мнимий з далекими свояками пам’ять, сумнів, ментальність має бути сумно без них.
 
 

May 11, 2019

Запона перекладу

 
Розбирався з українськими відповідниками групи слів ignorance, ignorant. (Поки не розібрався, але тут більше справа контексту. Словники подають «незнання, необізнаність; неуцтво, неосвіченість; нехтування, іґнорування, відхилення; невігластво; нетям».) Зрозуміло, поліз у доступну перекладну літературу, і одразу зачепився за приклад з українського перекладу Джона Роулза — the veil of ignorance «запона незнання». Думав, що це тільки я такий ignorant, не розумію глибини творчої думки, яка призвела до вибору слівця, що його, може, чував раз у житті. Але ж, ні:
 

«Одним з ключових елементів Ролзового термінологічного каркасу є поняття „the veil of ignorance“, еквівалентом якого в перекладі О. Мокровольського виступає вираз „запона незнання“. Однак, запропонований в даному випадку варіант, на наш погляд, не може бути визнаний адекватним. (…) Індивіди ніби знаходяться за напівпрозорою завісою – і це є саме та асоціація, яку Дж. Ролз має на меті закріпити за винайденим ним терміном. Тому, на нашу думку, адекватним перекладом для „the veil of ignorance“ буде „завіса незнання“, яка на противагу непрозорій „запоні“ дещо все ж таки залишає видимим, тобто відомим, для індивідів.»
(Наталя Кудрявцева. Специфічні особливості перекладу філософських текстів.)

 
Практика — критерій істини. Перевірка вживаності виразів, перекладного запона незнання та зрозуміло очікуваного завіса незнання, унаочнює, що українська термінологія усталюється поза перекладами. Два переклади Роулза (під іменем Ролза) вийшли друком майже двадцять років тому. За цей час дивацька запона була згадана у наукових статтях «Академії» тільки двічі, а в загальному пошуку менше десяти разів. Завіса незнання два десятки та півтори сотні разів відповідно. Це означає, що ці українські переклади не читали. Просто не читали, або свідомо не зважали на перекладацькі кумедності.

Це просто приклад, як щире прагнення відроджувати мову проти течії призводить до протилежного результату, до розривів українського гуманітарного простору, де взагалі неважливо, що і хто робить. Через граничну роздрібненість поглядів і можливостей для просування відхилень не усталюються власні назви, калейдоскоп термінів. І кожній дійовій особі на цьому просторі доводиться починати все з початку, починаючи з мови, не відчуваючи жодної надійності зробленого попередниками.
 

December 14, 2018

Томос

Filed under: Мова, Політологія, Словник — maksymus @ 12:08

 
Позичання нових іншомовних назв й уживання їх без подальшої адаптації завжди засвідчує певну потребу мовців прийняти разом з назвою якусь нову концепцію, нове явище, нову річ. Таким назвам залишають свої ніші, де їхні значення зрозумілі без перекладу.

Нині в медіа очікувано вибухово збільшилася кількість згадок активізованої нещодавно назви томос, що означає певного роду церковний указ, декрет. Проте, як і у випадку булли, енцикліки чи фетви, саме нові додаткові значення породжують необхідність запозичення. Томос це не просто указ, а указ предстоятеля православної церкви з питань церковного устрою, а також, що теж необхідно, церкви з основною грецькою мовою.

В українській мові потреба позичання виникла тільки після появи ідеї української автокефалії, ба навіть іще пізніше, під час осмислення формальних кроків до її здобуття. Проте поразка Української революції 1917-21 рр. відклала це надовго. Втім, хоча і за кордоном, але переклад томосу 1924 року про визнання автокефалії Польської церкви був урочисто зачитаний також українською.

Перші приклади послідовного вживання назви томос в українській мові трапляються в спеціальній літературі з історії релігії кінця 30-х років (О. Лотоцький-Білоусенко, 1938, І. Огієнко, 1942). Українські автори мали належним чином описати документи, що були надані Константинополем новим східноєвропейським релігійним утворенням у Польщі, Естонії, Латвії, і припускати, що одержання української автокефалії так само відбуватиметься через томос. Таким чином назва однозначно зв’язувалася з політичною ідеєю здобуття автокефалії й не зникала з того часу ніколи. Цей зв’язок добре зберігають і вживання до нашого часу.
 

December 2, 2018

Підготуватися

Filed under: Мова, Словник, Словотвір — maksymus @ 20:29

 
За останній тиждень неодноразово бачив та чув дієприкметник підготований замість очікуваного, на мій погляд і смак, стандартного підготовлений. Цікаво, що можна місяцями ніде не натрапляти на перший, саме це привернуло увагу, а все одно, рано чи пізно виринатиме. Забагато вжитку менш поширеного й загалом незвичного варіанта водночас змушує припускати, що таким чином нещодавно десь несподівано спрацювало якесь авторитетне джерело з культури мови, що воно довільним чином радило україномовним обмежити вжиток одного на користь другого. (Чи не Караванського, бува, перевидали?)

Обидва дієприкметники створені звичайним чином від спільнокореневих дієслів; якщо підготовлений від підготовити (підготовляти за СУМ-11 основне дієслово), то підготований від підготувати. Обидва трапляються з кінця XIX ст. (Підготовлений приблизно з початку 1870-х, а підготований з початку 1890-х, але ця різниця несуттєва.) Проте вживання їх завжди було далеко не рівномірне, схоже, навіть незалежно від реґіону. Підготовлений з варіантами переважає підготований від 5-ти (ГРАК, причому за джерелами після 2000 року співвідношення збільшується до 10) до 20-ти (Лейпцизький корпус сучасних інтернет-текстів) разів.

Просто цікаво було відмітити, якщо раптом за кілька років співвідношення зміниться.
 

November 14, 2018

Хавбек

Filed under: Етимологія, Мова, Словник, Словотвір — maksymus @ 12:37

 
Цікаве слівце з футбольного й хокейного лексикону — хавбек «півзахисник». Очевидно, воно прийшло з англійської мови (half-back) не через тексти, а вживу; -в- та відсутність -л- прямо вказує на розмовне походження.

На Великій Україні перші вживання помітно залежні від російської мови. «Подойдите к группе подмосковной молодежи и прислушайтесь, о чем она разговаривает. В первый момент вам покажется, что это — англичане. До вашего слуха долетят слова: голькипер, форвард, бек, хавбек, хавтайм, рефери, аут, корнер, оф-сайт… Это все — футбольные термины.» («Московская газета», липень 1911).

У той же час ці нові назви починають лунати і в українських містах: хавбек, хавтайм (газета «Полтавский голос» про перший матч у Полтаві, жовтень 1911). Корпус російської мови підказує ще газетні приклади для хавбек: «Мариупольская жизнь» (Маріуполь, вересень 1913), «Утро» (Харків, серпень 1914). На жаль, українські корпуси подають наші перші згадки значно пізніше: хавбек (Ю. Смолич «Наші тайни», 1934). Після Другої світової ця назва, що навіть потрапила як приклад у правопис 1946 року, тривалий час була штучно зістарювана, радянська боротьба з засиллям іншомовних назв вивела на перший план кальку півзахисник.

Цікаво, як і в якому вигляді назва хавбек, хав (та відповідні англійські футбольні назви) потрапила до західноукраїнського вжитку в той же час? Адже перші матчі з футболу, з «копаного м’яча» у підавстрійському Львові відбувалися на кілька років раніше, і назви мали теж якось адаптуватися до місцевого вжитку, проходячи по дорозі не через російську, а через польську чи німецьку.

Футбол у Львові починався наприкінці XIX ст. як забавка створюваних тоді по всій Центрально-Східній Європі за німецьким зразком гімнастичних товариств. (До тих гімнастичних товариств давно привернута увага дослідників націоналізму.) Перший матч у Львові відбувся 14-15 липня 1894 року і тривав шість хвилин. Невідома ще гра з невідомими правилами не одразу здобула визнання. 1906 року її спопуляризував для української громади Іван Боберський, професор німецької мови в єдиній українській гімназії Львова, за сумісництвом учитель гімнастики. Поїздивши свого часу по Європі, він навіть знав, що назву треба правильно вимовляти футболь, а не фотбаль. Він же і вигадав досить поширений потім на західноукраїнських теренах відповідник — копаний м’яч.

Про те, які назви побутували в ті перші роки, можна дізнатися з докладних зіставлень статей І. Процик. Українська футбольна лексика першої половини XX ст… (2016) [1] та Ю. Рисіч. Футбольна термінологія в різних слов’янських мовах… (2011) [2]. Як можна бачити, в західноукраїнському вжитку тоді не зважали на англійську, а обігрували переважно польські й кальковані варіації хавбека: заложник, півзахисник, напівзахисник, оборонець, півоборонець, помічник (пор. польськ. pomocnik), резервіст. (Цікаво: воротар — брамкар, гравець — грач.) Але інколи в західноукраїнських газетних замітках трапляється і назва гальф (мн. гальфи — «Хліборобська правда», травень 1930), свідчення суто книжної передачі (half) з німецькою вимовою.
 

October 24, 2018

Двадцять чотири Хеллоуїна

 
Гадаєте, видлубаний гарбуз та відьми це страшно? То просто ніколи не бачили, як у нас назвивають це свято дитячих лякалок. Натрапив у мережі на позаминулорічний запис Андруховича про Хеллоуїн у популярному нині стилі виправлення спотвореної мови й вимоги «фонетичного розриву» з Москвою ціною «незначних зусиль». Коли словник намагаються правити таким зовнішньомовним чином, роздаючи сердиті поради про неправильність чогось поширеного, там неодмінно ховатиметься щось цікаве, що воно породжується справжніми потребами мовців. От і варто роздивитися ближче.

Назва Halloween виявилася просто ідеальною для українських фонетично-правописних дискусій, навіть іще краща за мого улюбленого хоббіта. Тут зійшлися одразу три проблемні точки передачі іншомовних назв — передача [h], орфографічне подвоєння літери -l- та варіанти передачі звука [w]. Якщо додати питання пом’якшення -л-, що подекуди ще ставиться гостро (Чарльз-Чарлз), то залишається тільки щасливо вигукнути — «Бінґо!»

Як і треба було очікувати, на практиці проявилися всі три фонетичні проблеми, одразу надавши приклади для восьми можливих варіантів трьох сполучень. А ще поширеними серед україномовних виявилися також варіанти з відступом од обов’язкової правописної зміни -і- на -ї- після голосних, що дало ще чотири. Отже, вже дванадцять. Та й це ще не все, у слові особлива позиція [w] демонструє передачу англійського звука через буквосполучення ув, а на практиці це ще чотири варіанти. Шістнадцять українських друзів Хеллоуїна!

Читати запис про Хеллоуїн далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.