Діаріуш або тиск слова

August 25, 2020

Підготовка опитування про неофемінативи

 
Хочу перевірити результати опитувань під керівництвом проф. А. Архангельської на власних ресурсах. Зі своїм невеличким досвідом проведення веб-опитувань маю певні зауваження до кількості респондентів, на яких вони зупинялися. В умовах, коли питання дражливе, поділяє мовців ідеологічно (особливо, коли запрошення поширюються через відповідні групи соцмереж з їх традиційно акцентуйованими учасниками), півтисячі відповідей тільки починають виявляти загальну картину, але цифри, як свідчить досвід, демонструють збіжність десь на підході до тисячі, та й кожного разу по-різному.

Додержуючись загальної схеми запропонованих в опитуваннях 2013-2019 років питань, мені видається доцільним дещо їх змінити в бік нейтральності, а інколи розширити, даючи більше вибору. Також вважаю за потрібне при нагоді дізнатися ставлення публіки до найчастіше повторюваних висловлювань «за» і «проти» (схема сходить до робіт Блауберґс, 1980, Паркс, Робертон, 1998, Форманович, 2014; в разі успіху дозволить надійно ранжувати арґументи на «сильні» та «слабкі»). Єдине відкрите поле залишу для питання про професію, адже це питання виявилося корисним для одержання непрямої відповіді про те, як жінки самі називають себе, не задумуючись.

Взагалі, своєю надзадачею вважаю перевірити висновок монографії про «на загал негативну рецепцію», про вживання, про те, яким засобам нині віддається перевага і в яких контекстах. Гадаю, що можна ще щось змінити чи додати для повнішого і коректнішого охоплення теми; планую запустити за тиждень.
 
 

 
—————— Веб-дослідження ——————

———————— 2020/21 ————————

 
 
 
Підготовка анкети для вивчення сприйняття неофемінативів далі…

August 21, 2020

Неофемінативи в сучасній українській мові

Filed under: Мова, Словник, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 19:28

 
Запис про дві причини не вживати неофемінативи (в просторіччі — фемінітиви) уже кілька років серед найчастіше відвідуваних у цьому блозі. Помітно менше читають проблемний додаток до запису з досі нерозв’язаними питаннями. Це не повинно дивувати, простіші тексти з полегшеними політичними висновками завжди цікавіші. Тут важливо те, що сама тема незмінно привертає увагу, хай і привертає в її більш популярній інтерпретації. При цьому серйозних досліджень явища фемінізації за ідеологічним шумом дуже бракує.

Помітною подією останнього року стала нова публікація Алли Архангельської, професора кафедри славістики Університету Палацького в Оломоуці (Чехія). На відміну від панівного в українському просторі прескриптивістського підходу і пропонування під виглядом мовознавчих праць не стільки результатів проведених досліджень, скільки особистих поглядів авторів, тут ми маємо справу з добротною класичною роботою від даних до інтерпретацій.
 

Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові й словнику. — К.: Вид. дім Дм. Бураго, 2019. — 444 с. (Серія «Студії з українського мовознавства»). — ISBN 978-988-489-480-4.

 
У цьому виданні зведено в цілісну охопну монографію результати кількох вузькоспрямованих авторських досліджень явища моції в українській мові. Підготовлені читачі звернуть увагу на цікаві історичні дані з кінця XIX ст., на нові підходи до вивчення питання «кування» неофемінативів між мовним пуризмом і модою, між стилістикою і словотворчістю. Цікавим для українських читачів буде і параграф про чеську мову, як часто некоректно повторюваний приклад для порівняння з українською. Важливою частиною монографії є розділи про нові опитування суспільної думки. Після добре відомого нам опитування переважно студентської молоді 2013 року було проведено ще кілька відкритих опитувань (2018, 2019) загалу та окремо фахівців-мовників, що дозволяють додати до дослідження картину сучасного стану (не)сприйняття неофемінативів українською мовною спільнотою. (Цікавим є те, що проведення опитувань за різними методиками дало схожі результати.)

Треба зауважити, що досить обтічна загальна рецензія на книгу, надрукована минулого місяця в журналі «Мовознавство» (2020, №3), практично не дає уявлення про справжні здобутки автора в проведеному дослідженні новітнього явища фемінізації українського жіночого лексикону. А от її підтверджені висновки щодо сучасного штучного ширення деякими групами мовців неофемінативів досить тверді:
 

«…суспільна думка схиляється поки що до на загал негативної їх рецепції: і пересічні мовці, й професійні філологи не бачать нагальної потреби у новітніх мовних позначеннях жінки, причиною їх появи вважають моду, переважно негативно ставляться до їх вживання в публічному мовленні й свідомо не вживають самі, вважають, що такі засоби мовної ідентифікації жінки жодним чином не впливають на її суспільний статус, у схвальному контексті віддають виразну перевагу маскулінізмам у генералізувальному значенні, у несхвальному — фемінативам.» (С. 376)

 
Книга надає новий надійний матеріал тим, хто традиційно вважає вживання неофемінативів неприйнятним у певних контекстах, а також мала б спонукати переглянути свої погляди тих, хто вбачає у штучній фемінізації розвиток української мови.
 

July 24, 2020

Тожсамість

Filed under: Значення, Мова, Синоніми, Словник — maksymus @ 19:21

 
Читаю якісь мережеві теревені: — А що таке тожсамість? Вперше чую, — починає учасник. — «Самобутність», — негайно пояснює другий. — Ну, за змістом зрозуміло, але ніколи в жодному стилі мовлення не траплялося. — Та слову сто років, — захищає третій. — Не все, що на смітнику, требя тягти в хату, — зауважує четвертий. І так далі, за звичною схемою невпізнання і помилкового обґрунтування.

Хоча слівцеві справді понад сотню років, воно ніяк не приживається. Не впізнають мовці, як у згаданому діалозі, і все тут. Звісно, тожсамість це ніяка не «самобутність». Це такий собі, підхоплений у поляків, давній пуристичний замінник для ідентичності. Латинські корені на слов’янські. Пригадую, колись на представленні перекладу Олі Гнатюк перекладач не знайшов, що відповісти, коли із залу запитали про те, що в книзі одні й ті ж терміни перекладаються по-різному, а саме, поруч стоять ідентичність і тожсамість. Вважайте їх взаємозамінними…

Проте вони, хоча й виконують функцію синонімів, не взаємозамінні! Назви інтернаціональні й полонізми чи церковнослов’янізми, що їх вони мають замінювати, в українській стоять у різних реґістрах; ідентичність це зовсім не тотожність, ні стилістично, ні за значенням. Ба назва тожсамість була колись покликана до життя стати замінником у книжних стилях авжеж не ідентичності, а рос. тождестественности. В сучасній стандартній мові її місце надійно посідає «тотожність». Але цей полонізм (tożsamość) був і тоді інколи незрозумілий сучасникам. Наприклад, «тожсамість (схожість)», — пояснює автор видання 1918 року. Наші сучасники теж вагаються зі значенням. У статті про лінґвістичну відносність філософських термінів читаємо «англ. sameness тожсамість, самототожність» (2018). Як і у «Англо-українському філософському словнику» Поліщук-Лісового тожсамістю також намагаються закрити гніздо не identity, а sameness. І тепер, і тоді вагаються зі значенням. Повертаючись, якщо переглянути ті, сторічної давнини нечасті вживання, то помітно, як автори важко знаходять контексти, де його можна втулити. Хоча, це може бути і наслідком загальної важкості знаходження контекстів у мові, що тільки складається в літературну.

Ще один приклад наївного очищення з протилежними результатами.
 

July 16, 2020

Результати опитування про фонему Е

 
Нарешті довготривале опитування завершене, надзвичайно цікаві результати зведено в таблички.
 

Результати опитування

 
Опитування дозволяє поглянути під новим кутом на погано сформульоване відповідне правило в редакції правопису 93-го року, а також на абсолютно катастрофічне формулювання редакції 18-го року. Якби ж то досліджували так, як треба…
 
* * *
 
Коротко по основних моментах. Назва проект — 71% Е, 27% Є. Відповіді за демографічними характеристиками повністю повторюють відповіді попереднього опитування з дотичним питанням про непотрібність зміни написання цієї назви. Додатково цікаво відмітити, що відповіді жінок і чоловіків у цьому випадку дещо відрізняються (ближче до Е 75% жін., 68% чол. при загальному 71%). Для порівняння варто звернути увагу на відповіді щодо назв з історично тим же коренем траєкторія (44% Е, 53% Є) та інтроекція (56% Е, 34% Є). Різні відповіді в однотипних назвах засвідчують неважливість для мовців наявності -j- в латинській мові, що з часів російських граматик Грота звучить в якості обґрунтування відхилення.

Особливі результати по двох важливих наборах слів. Це назви, що закінчуються на -оε, за відповідями вони потрапляють в невизначену групу з незначною перевагою Є: алоε (41% Е, 57% Є), апноε (42% Е, 46% Є), каланхоε (44% Е, 51% Є), окремо дещо ближче до Е стоїть каноε (54% Е, 44% Є). А також назви на -εль, що надійно потрапляють у групу, ближчих до Е: Аріεль (68% Е, 30% Є), Габріεль (67% Е, 31% Є), Даніεль (75% Е, 23% Є), дуεль (94% Е, 5% Є), Міхаεль (88% Е, 10% Є), Рафаεль (87% Е, 11% Є), спаніεль (71% Е, 26% Є), Умбріεль (65% Е, 24% Є).

Кілька назв, на кшталт діез (12% Е, 85% Є), діета (6% Е, 93% Є), що в словниках подекуди досі традиційно подаються через -е-, нині мовцями надійно поміщено в групу -є-. А назви, на кшталт Сіетл, ріелтор, спаніель, що нова редакція правопису вимагає писати з -є-, знаходяться в групі -е-.

Несподіванкою для мене були хіба що розподіл відповідей для назв Маріεтта (36% Е, 59% Є), Деміεн (39% Е, 51% Є), флаεр (15% Е, 87% Є). Загалом, єкання у відповідях виявилося більше, ніж я вважав з власного мовного досвіду.
 

July 21, 2019

Суфікси -чик, -щик як бідні родичі

 
Продовжу тему штучно знищуваних суфіксів. На контрасті до питомого, досить продуктивного суфікса -чанин, що, тим не менш, зазнає наслідків згубної уваги кабінетних пуристів, треба розглянути випадок суфіксів -чик / -щик (-чиц-я / -щиц-я), що їх також нині виганяють звідусіль. Під час цьогорічної реформи з правопису викинули навіть згадку про них з двома прикладами (хлопчик, прапорщик), а також вставили в обхід словників дивний пуржик «продавчиня» (замість очікуваної з цим суфіксом назви продавщиця).

Про особливий східнослов’янський суфікс далі…

July 15, 2019

Насамперед

Filed under: Мова, Словник — maksymus @ 06:26

 
Завдяки вбудованому пошуку в цих вордпрессівських записах (і внутрішньому пошуку по коментарях) випадково помітив за собою забавну річ. Виявляється, я майже ніколи не вживаю прислівник насамперед. За багато років пошук знаходить усього тільки 3 (три) моїх приклади з 24 головних записів і 3 (три) зі 147 випадків уживання в коментарях, причому один раз це був стилістично обумовлений повтор речення з попереднього коментаря з цим прислівником, на який відповідав. Практично всі приклади вживання в цьому блозі були не мої (переважно в коментарях, але нерідко в записах, перенесених із «моїх» колишніх спільнот ЖЖ, а також у вкладених цитатах). Дуже здивувався цьому замовчанню, бо раніше не помічав за собою ніяких упереджень щодо цього прислівника.

Не впевнений, що надалі вживатиму частіше, але хоч так виправляюся, присвячуючи прислівнику насамперед цілий запис.
 
Картинка про насамперед далі…

July 14, 2019

Харем та гарем

Filed under: Історія мови, Мова, Словник, Фонетика — maksymus @ 07:34

 
У словнику Кримського (1924) натрапив на цікавий збій традиційної передачі назв з h:
 

рос. гарем — укр. харем, жіночі покої.
рос. гаремный — укр. харемний, харемовий.
рос. гаремница — укр. харемниця, харемна жінка.
рос. гаремщик, -щица — укр. харемщик, харемщиця

 
Тут одразу дві несподіванки. Передача початкового h- через х-, а не через г-, як було і російським, і українським орфографічним стандартом того часу. І суфікс -щик у назві харемщик, що приблизно в той же період ставав «токсичним», яко непатріотичний потрапляючи під увагу пуристів.

У російській гарем (1803) з французької, як зауважує Фасмер саме на основі початкового г-. Проте перші вживання неоднакові (гарем, гарам, харем). Скажімо, у Пушкіна (1830-і) переважає гарем, але трапляється і харем.

В українській після Шевченка, котрий кілька разів ужив і харем (1842), і гарем (1857, 1860), трапляється і так (Чайченко/Б. Грінченко, 1893: «Роскішний харем свій баша покида»), і так (НТШ, 1893: «як вежа дївчат, гарем»). Желехівський (1886) подає тільки гарем. Обидва варіанти з посиланням на Шевченка подає Грінченко (1905).

Отже, укладачі російсько-українського словника мали зробити свідомий вибір, і початкове х- тут не випадкове (як і суфікс, що нині вже в літературній мові «підчистили»). Рішення харем повторює потім Голоскевич (1929: «треба харем») та Ізюмов (1930). Але вже в 30-і український харем повністю зникає, заступлений гаремом.
 
Картинка до запису далі…

June 29, 2019

Партійність у мові та інші неприємності

Перенесено з ФБ.
 
Одна з тем мовної реформи мене неабияк турбує. Це тема партійності в мові. Учасники дискусій не усвідомлюють, до чого веде міцно вмонтований в обговорення мотив «репресій», що заступає раціональний підхід, або який наслідок мають дивні порівняння непродуманого, непрорахованого економічно втручання в мовну норму з декомунізацією. (У правописі цитати з твору про товариша Кірова, структуру тексту зберегли від націонал-комуністів 20-х, а повернення до найгірших практик більшовизму подається як декомунізація, авжеж!) І тут навіть не про те, що насправді в історії української мови не було більш відірваного від мовних реалій більшовицького правопису, ніж «скрипниківка». А в тому дивному хуліґанському настрої, як у гашеківського обер-лейтенанта Лукаша, котрий «дивився на чеську національність, ніби на якусь таємну організацію», наче українська досі це така опозиційна партія, що вимагає суто партійного підходу для її просування. Варто опонентам проявити свою належність, скажімо, до БЮТ (навіть до БЮТ!), як це робить усе, що вони кажуть, принципово неприйнятним і в мовному питанні.

І навпаки, переконання, що опоненти реформи не можуть не бути і політичними опонентами, дуже зручне. Воно економить час у колі дебільних прихильників, що не здатні подумати на крок наперед. Але ж коли включається суто партійний захист, партійні способи міркування, як наслідок, має бути очікуваною і втрата всього в разі суто партійного програшу. І це стається якраз через цей партійний підхід.

Та мова — це те, що лежить перед усім, це один з чинників, що формують сам простір дискусій. І улюблене втручання сюди з партійністю і партійними гаслами просто самогубче.

Навколоправописні теми далі…

May 19, 2019

Мниме гніздо слів

Filed under: Мова, Синоніми, Словник, Словотвір — maksymus @ 22:33

 
Прикметник мнимий у значенні «насправді не існуючий, уявний, гаданий» у словниках чудово поміщають. Але водночас ціле гніздо досить поширених на практиці, навіть у літературній практиці, слів з цим коренем і похідними перебуває наче в підвішенному стані.

Скажімо, досить поширене дієслово мнити «думати, гадати, уявляти, знати» (Желехівський) чи мнитися (замнітися «засумніватися»), прикметник мнительний, іменники мнительность, мнительство. Через нелітературність, з огляду на ять у староукраїнському слові мнѣніе, поширені також варіанти через і: мніти, мнітельний, мнітельность; хоча другій групі варіантів помітно перешкоджає омонімія (м’яти-мну-мніть).

У XIX — на початку XX ст. ще нерідко трапляється західноукраїнське мнініє, мніння (Вагилевич, Головацький, Франко, Андрей Шептицький та ін.) та великоукраїнське мнєніє (М. Старицький, Винниченко, Хвильовий, Петро Панч та ін.), що до нашого часу дійшло вже як спотворена передача російського стандартного іменника (Подерв’янський, Бриних та багато інших дописувачів соцмереж). Хоча, треба зауважити, що для старих текстів це мниме струнке територіальне розділення може виявитися досить умовним, з огляду на те, що йдеться про передані сучасним правописом тексти, де вимову ятя могли в перевиданнях стандартизовувати не так, як мали на увазі самі автори, незалежно від реґіону.

Староукраїнський ужиток пропонує ще непогані похідні: мнимати «думати, гадати», мнимання (мниманє, мниманьє).

Маю певне мніння, що стандартна група синонімів гадка, думка, опінія дуже, дуже втрачає без своїх бідних родичів: мнити, мніння. Та й прикметнику мнимий з далекими свояками пам’ять, сумнів, ментальність має бути сумно без них.
 
 

May 11, 2019

Запона перекладу

 
Розбирався з українськими відповідниками групи слів ignorance, ignorant. (Поки не розібрався, але тут більше справа контексту. Словники подають «незнання, необізнаність; неуцтво, неосвіченість; нехтування, іґнорування, відхилення; невігластво; нетям».) Зрозуміло, поліз у доступну перекладну літературу, і одразу зачепився за приклад з українського перекладу Джона Роулза — the veil of ignorance «запона незнання». Думав, що це тільки я такий ignorant, не розумію глибини творчої думки, яка призвела до вибору слівця, що його, може, чував раз у житті. Але ж, ні:
 

«Одним з ключових елементів Ролзового термінологічного каркасу є поняття „the veil of ignorance“, еквівалентом якого в перекладі О. Мокровольського виступає вираз „запона незнання“. Однак, запропонований в даному випадку варіант, на наш погляд, не може бути визнаний адекватним. (…) Індивіди ніби знаходяться за напівпрозорою завісою – і це є саме та асоціація, яку Дж. Ролз має на меті закріпити за винайденим ним терміном. Тому, на нашу думку, адекватним перекладом для „the veil of ignorance“ буде „завіса незнання“, яка на противагу непрозорій „запоні“ дещо все ж таки залишає видимим, тобто відомим, для індивідів.»
(Наталя Кудрявцева. Специфічні особливості перекладу філософських текстів.)

 
Практика — критерій істини. Перевірка вживаності виразів, перекладного запона незнання та зрозуміло очікуваного завіса незнання, унаочнює, що українська термінологія усталюється поза перекладами. Два переклади Роулза (під іменем Ролза) вийшли друком майже двадцять років тому. За цей час дивацька запона була згадана у наукових статтях «Академії» тільки двічі, а в загальному пошуку менше десяти разів. Завіса незнання два десятки та півтори сотні разів відповідно. Це означає, що ці українські переклади не читали. Просто не читали, або свідомо не зважали на перекладацькі кумедності.

Це просто приклад, як щире прагнення відроджувати мову проти течії призводить до протилежного результату, до розривів українського гуманітарного простору, де взагалі неважливо, що і хто робить. Через граничну роздрібненість поглядів і можливостей для просування відхилень не усталюються власні назви, калейдоскоп термінів. І кожній дійовій особі на цьому просторі доводиться починати все з початку, починаючи з мови, не відчуваючи жодної надійності зробленого попередниками.
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.