Діаріуш або тиск слова

August 7, 2018

Розрите коріння

Filed under: Інформація, Київ, Різне — maksymus @ 14:34

 
Тільки нещодавно згадував про друге найстаріше київське дерево ґінкґо на території КПІ, природоохоронний об’єкт під назвою «Ґінкґо Сікорського», справжній природний предмет гордощів для киян, аж раптом воно опинилося під загрозою.

Поруч прокладають якісь комунікації, на небезпечній відстані від стовбура вирили канаву. Сподіватимемося, що дерево виживе, великі корені наче не були пошкоджені, але така необережність ремонтників дивує.

Зображення розриття поруч з пам’якою природи…

August 6, 2018

Кава шкідливо впливає на гаманці

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 08:22

 
Серед вільно поширюваних речовин, що викликають залежність, кава займає перше місце. За вживанням у побуті кавові напої перевищують навіть чай. Список ризиків для здоров’я, що їх викликає і збільшує вживання кави, вражає. Це і серцеві захворювання, і головні болі, і хвороби репродуктивної системи, особливо жінок, і артрити, і депресивні стани, і багато інших ризиків, які приносять прибуток лікарям.

Для країн, де каву не вирощують, дурна звичка й залежність населення обертається потребою імпортувати за валюту величезні обсяги продукту. Так, тільки 2017 року в Україну офіційно було імпортовано 30,95 тис. тонн кави й кавозамінників (а весь обсяг українського кавового ринку оцінюють ще більше — 65 тис. тонн; отже, половина імпорту йшла контрабандою). Це приблизно три мільярди гривень, що були просто вийняті з економіки тільки за один рік, половина з яких пішла криміналу. Давні меркантилісти просто схопилися б за голову. Мають схопитися за голову і сучасники. Хоч якась програма скорочення споживання дала б відчутні позитивні наслідки.
 

July 28, 2018

Урочисте відзначення

Filed under: Київ, Русь, Різне — maksymus @ 17:25

 
На день пам’яті князя Володимира Великого потрапив у центрі в святкову ходу Київського патріархату з нагоди 1030-ї річниці хрещення Києва. По Володимирській вулиці проходила ціла ріка людей, за наочною кількістю здалося навіть значно більше, ніж колись бачені численні львівські колони. І різниця вражаюча — колона яскрава і весела, багато національних прапорів, активно співали протестних українських пісень.

Цікаво було відмітити, що серед сотень тисяч учасників не трапилося жодного перевернутого прапора! Нарешті ця вкинута на Євромайдані провокація зійшла нанівець.
 
Вигляд колони з Софійської площі на Михайлівський Золотоверхий собор…

July 25, 2018

Дослідження шкоди від алкоголю

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 16:31

 
Не можу обійти увагою наймасштабніше з колись проведених досліджень впливу алкоголю на здоров’я людини. (Risk thresholds for alcohol consumption…) Загалом були проаналізовані дані 599 тис. 912 людей, що не мають ознак серцево-судинних захворювань, з 19 країн з відносно високим середнім рівнем доходу. Результат звучить безапеляційно: навіть у малих дозах алкоголь не несе ніякої користі, а його шкідлива дія починає проявлятися вже з 50 грамів спирту в тиждень — це близько двох невеликих келихів вина або двох банок пива. (За матеріалами УНІАН, 18 липня 2018.)
 

July 23, 2018

Просто вебсеріал

Filed under: Інформація, Мережа, Розваги, Різне — maksymus @ 17:33

 
Відеокамера й обдарованість — таке поєднання завжди рідкісне. А коли трапляється, то звичайна шкільна самодіяльність сама собою перетворюється на якісний продукт. Отак просто новозеландець Пітер Хейнс (Peter Haynes) написав, поставив і зрежисерував прекрасний любительський вебсеріал «Не за комп’ютером» (AFK: The Webseries, 2015-).

Дія вебсеріалу відбувається у всесвіті популярної рольової онлайн-гри, яка за сюжетом стає реальністю для гравців, що потрапили в неї. Шість персонажів прокидаються в цій реальності, щоб знайти свій шлях в незнайомому світі. Кожна серія необтяжливо триває 9-15 хвилин, тим не менш, повністю занурюючи в сюжет прекрасною грою залучених акторів-любителів.
 


Пілотна серія («Не за комп’ютером», серія 1-2, 2015). Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=-6d0PlFmCko
«Дезорієнтовані та спантеличені в хаотичному новому світі ґеймери швидко заводять нових друзів та нових ворогів.»

З перших кадрів помітно, наскільки такі, нічим не примітні, навіть цілком самодіяльні відеовитвори перевершують більшість української сучасної телевізійної продукції своїм класом. Це гарний приклад, що великі бюджети не ґарантують результат, і навпаки, можливо, це свідчення того, що наші любителі різноманітних світів та (рольових) ігор не повною мірою використовують популярну нині технологію відеороликів, котра тепер надає талановитій людині чудовий майданчик для негайної реалізації своїх фантазій.

Зацікавлені знайдуть посилання на окремий канал вебсеріалу (не варто дивитися трейлер на їхній головній сторінці — спойлери!), вебсайт та сторінки в соцмережах.
 

July 9, 2018

Непростий людський вибір

Filed under: Різне — maksymus @ 22:51

 
Цими днями важливою міжнародною подією залишається рятувальна операція в Таїланді. Новини розповідають у численних подробицях, як у пастку в довжелезній місцевій печері два тижні тому потрапила група дітей разом з тренером та з якими неймовірними проблемами стикнулися рятувальники.

Увага світу зрозуміла, справжнє життя розгорнулося в невигаданий сюжет для фільмів-катастроф з безпорадністю й героїзмом, зі співчуттям та діяльними пропозиціями технічних рішень. Але найбільшу силу й жах, зовсім як у тих художніх сюжетах, створює не обставина пастки, не довготривале поневіряння без їжі та з браком повітря, навіть не вражаюча самовідданість загиблого рятувальника, але абсолютна потреба вибору. Отой найстрашніший момент, коли витягнути всіх разом ніяк неможливо, й постраждалим доводиться раз у раз обирати між собою тих, хто залишатимуться до наступної нагоди. А можливо, залишаться в печері назавжди.

Чому в рівних умовах катастрофи одна врятована вчасно людина житиме, а друга поступатиметься місцем, на яке загалом має ті самі людські права? Момент справжнього жахливого випадку.
 

May 31, 2018

Соціальні спостереження через десять років

Filed under: Київ, Різне — maksymus @ 09:02

 
Минуло багато років з часу короткої замітки про навколишній дарницький простір. Зміни не зупиняються ніколи. Жодна політична подія не оминала площу, що поміняла назву, жоден економічний виверт. Зміни накопичувалися безперервно, майже непомітні в буденному потоці. Та коли через півтора року відсутності повернувся, то раптом побачив, що наче пропустив, наче перескочив через цілий етап, а тому безліч відмінностей оприявнилися якнайнаочніше.

На вулиці зникло багато банків і аптек. Закрилися чи були закамуфльовані гральні заклади. Реконструйований великий торговельний центр відтягнув покупців, тому стали непотрібні деякі дублюючі магазини. Зате з’явилися магазини розливного пива, швидкі кредити, безліч обмінників та ломбарди. П’ять ломбардів і скарбниць тепер видно тільки з вікон! Чи не забагато? Зникли стаціонарні перукарні, зате відкрилося кілька вагончиків з чопорними назвами з англійських романів.

На зміни інфраструктури навколишньої ділянки справило великий тиск заселення нового кварталу різнобарвних висоток поруч на колишній «Резинці». Величезна маса нових дарниччан має тепер діставатися до метро, а єдиний короткий шлях до потрібних зупинок на Проспекті Миру проходить через мій двір. Постійний потік людей обертається величезним навантаженням на все середовище навколо. Пасажири, чекаючи на зупинках потрібний транспорт, мають інколи знайти якісь напої, інколи перекусити, а найважливіше — інколи знайти туалет. Звісно, таким туалетом для необтяжених культурою нових мешканців міста негайно стає навколишня тайга.

Залишається величезною проблемою повна відсутність вільного суспільного простору для відпочинку, характерна для Києва загалом. Навколо немає жодної лавочки, жодного місця, де людина могла б розслабитися хоч півгодинки. Тому знесення за програмою Кличка самочинних яток принесло не тільки деяке полегшення, а й нові проблеми. В пошуках хоч якогось місця відпочинку випадкові перехожі, відвідувачі та працівники місцевих магазинів стихійно знаходять собі звільнене від яток місце, що тепер удень використовується як майданчик для паркування, й, наче папужки на жердинці, незграбно розташовуються на ще радянській стаціонарній металевій огорожі-трубі. Кожного дня зростають купи паперового та пластикового сміття, що композиційно доповнює відходи торговельного центру, що його художньо розносить вітер. Комунальники не здатні нічого протиставити валу. Місце так і кричить про потребу якогось добре обладнаного літнього кафе.

Поява й поширення офіційних денних і підпільних нічних наливайок також вплинула на зміни навантаження на місцевість. Уночі (насправді, є якісь певні ночі, одна-дві на тижень) навколишні сидіння на зупинках та трубах почали перетворюватися на симпозіум пиятик з усього району з усіма відповідними наслідками для території. Зникнення банківських установ мало наслідком зникнення раніше постійно чергової машини охорони. Тепер тільки ранкові промені та вихід на вулиці собачників (ще зовсім диких, жоден не носить пакет) проганяють нещасних.

Зміни тривають, нові проблеми породжують нові рішення. Навколо смітників ставлять металеві щити, намагаються обладнати стоянки. Простір має бути засвоєний.

Просто картинка…

May 29, 2018

Ґінкґо в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 11:53

 

«Найкращий час посадити дерево був двадцять років тому.
А втім, нині також чудовий час.»
Китайське прислів’я

Ґінкґо дволопатеве (Ginkgo biloba L., Ґінкґо білоба) це симпатичне реліктове дерево палеозойської ери, що дивом збереглося до наших днів як єдиний представник своєї родини і свого класу, одна з найархаїчніших рослин на Землі. Ґінкґо має унікальний спосіб двостатевого розмноження, досліджений зовсім нещодавно. Мільйони років тому рослина була поширена в Північній півкулі, викопні рештки засвідчують існування кількох видів; нині ж, зі зникненням динозаврів, котрі переносили насіння, жевріє в природі в деяких місцевостях у Китаї, Кореї та Японії, і знаходиться на межі зникнення.

Європейські дослідники виявили ґінкґо наприкінці XVII ст. Німецький натураліст Енґельберт Кемпфер, перебуваючи в складі голландського посольства в Японії, побачив дерево в буддійському монастирі в Наґасакі, дав йому назву ґінкґо (що мало означати «сріблястий абрикос») і привіз саджанці в Утрехт, де посадив перші за останні кілька мільйонів років ґінкґо в Європі. Додаток білоба, тобто дволопатеве, додав до наукової назви Карл Лінней, розглядаючи особливі подвійні листики рослини. На своєрідне дволопатеве дерево звернув увагу Ґете, присвятивши йому романтичний вірш.

З кінця XVIII ст. ґінкґо стає неодмінним елементом оформлення міських парків Європи й Північної Америки. Популярність засвідчує той факт, що з описаних семисот тисяч дерев Нью-Йорка ґінкґо посідає поважне місце в першій десятці (20 тис. ґінкґо). Дерево виявилося ідеальним для міських посадок помірного клімату — стійке до шкідників, грибків та хвороб, морозу, невибагливе до ґрунтів та забруднення повітря, довговічне. Його плоди й листя широко використовують у медицині та кухні. В містах через особливий запах плодів висаджують переважно чоловічі особини.

В Україні перший відомий екземпляр посадили 1818 року в Ялті (нині під окупацією). Та хоча ґінкґо можна тепер знайти практично в кожному поважному парку від Ужгорода, де цього року розбили ґінкґову алею, до Харкова, спеціальну увагу українських озеленювачів міст воно не привертало до останнього часу. Можливо, цьому сприяв суто психологічний момент особливості дерева, небажання комунальників возитися з екзотами в звичайних посадках. Проте все частішають спроби поставити ґінкґо на належне місце, розглядаючи його як перспективне для озеленення промислових українських міст. Наприклад, ґінкґо було рекомендоване в програмі розвитку зеленої зони Києва 2005 року. 2009 року в колах міської адміністрації навіть вели розмову про заміну ними каштанів та тополь.

Але й досі ґінкґо залишається на периферії озеленювання. Ідеальне для міської посадки дерево чомусь досі не має належного поширення в Києві. Досі київські дерева ґінкґо дволопатеві можна перерахувати на пальцях. Що я і зроблю нижче.

Огляд відомих ґінкґо Києва…

May 21, 2018

Поразка відкладається до наступної серії

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:54

 
Од серіалу «Пані держсекретар» (Madam Secretary, 2014-) інколи лізуть мурашки по тілу. Сюжет цього мила спрощений, більшість епізодів мають класичну стереотипну повторювану структуру: американський держсекретар вправно розв’язує складні зовнішньополітичні проблеми, опонуючи радикальним пропозиціям силового блоку й враховуючи амбіції президента, одне з основних бажань котрого посісти належне місце в історії. Автори серіалу не приховують своїх ліберальних поглядів, що їх постійно оприявнюють у відповідних художніх способах розв’язування питань. У перших сезонах пробували ще зробити ставку на інтелектуальну аудиторію, додавали інколи потрібні відсилки (наприклад, так і недорозказаний анекдот: «Заходить у бар Фома Аквінський…»), але згодом за сюжетом практично було забуто, що головні персонажі університетські професори й провідні аналітики. Так виявилося простіше.

Обрана тема вимагала постійної поточної актуалізації розв’язуваних зовнішньополітичних питань. Пані держсекретар мала проблеми з ядерною програмою Ірану, китайськими космічними амбіціями, грецькими боргами, канадським нафтопроводом та правами людини в Африці. Всі розв’язані ідеально мирним договором. Епізоди ж 2015-го року постійно поверталися до відображення російського вторгнення в Україну. І отут націкавіше — спрощене сприйняття проблем і бажане авторським колективом їх компромісне мирне вирішення вступило в протиріччя зі справжнім ходом подій. З самого початку держсекретар як цілісний персонаж зайняла позицію швидкого примирення сторін. По сюжету це означало виламування рук українському Президентові, щоб той погодився на всі вимоги Кремля (федералізація, визнання нових кордонів). Бо все одно програє. Пропозиції поставок зброї й інструкторів з боку військового лобі відміталися держсекретарем як такі, що не мають дражнити аґресора. Проте справжні події того року розвивалися стрімко, і сценаристи мали наздоганяти мінливу реальність, не відкидаючи провідної лінії — Україна має здатися, щоб усе залишалося тихо-мирно. Зрештою в сюжеті побували й українські нацисти, фотографія з якими стала приводом для порушення росіянами угод, і неконтрольовані повстанці, що потім матимуть стосунок до поширення ядерної зброї. А українські політики, щоб втягнути США у війну, інспірують хакерську атаку проти американського літака, а потім полонієм (!) ліквідують причетних. За це укранїському Президенту зверхньо погрожуватимуть долею Нор’єґи, проте продовжують вважати «своїм сучим сином». Зрештою, під усе зростаючу мілітаризацію Кремля, яка старанно відображається в серіалі, Україні надходять і зброя, і військові радники, США навіть забезпечує закриття повітряного простору своїми силами.

Цікаво спостерігати за таким стереотипізованим поглядом, що спрощено відображає основні події і проблеми останнього часу з погляду і для основної американської аудиторії. На щастя, реальна політика значно складніша, і не зводиться до простої схеми для сюжету однієї серії. Інакше пані держсекретар легко здала б проблемних українських союзників ще в першому сезоні.
 

May 8, 2018

Класика жанру

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 14:38

 
За тиждень підпорки під саджанці ламали тільки двічі. Це не схоже було на навмисний вандалізм щодо рослин, але просто якісь перехожі намагалися посидіти на тонких рейках. Кожного разу молоді деревця були легко пошкоджені. Коли вчора полив дощ, а зранку пробилася перша травичка, мені навіть здалося, що посадка все витримає, зможе вижити ще рік, другий…

Але ентропія мала взяти своє. Впорядкованість приваблює. Тож комунальним службам теж захотілося покращувати саме в цьому місці, вперше за кілька десятиліть помінявши забиті труби. Прямо на новопосаджену клумбу пригнали екскаватор, розрили поруч комунікації, купою виритого піску засипали мої посадки. Ледь встиг врятувати кілька саджанців з-під коліс.

Що ж, по завершенню доведеться все починати з початку, збираючи докупи залишки ентузіазму.
 
Розрита клумба…

« Newer PostsOlder Posts »