Діаріуш або тиск слова

December 25, 2020

Простий олівець

 
Одне з класичних есе на тему «невидимої руки» ринку. З часом стає тільки кращим, переливається новими барвами.
 

Я, ОЛІВЕЦЬ
Моє родинне дерево у викладі Леонарда Е. Ріда
 
 
        Я — олівець. Звичайний дерев’яний олівець, знайомий всім людям, дітям та дорослим, хто вміє читати та писати.
        Для мене писати — це і професія, і покликання; тільки цим і займаюсь.
        Навіщо мені писати про своє походження, запитаєте ви? Ну, для початку моя історія цікава. А ще я — справжня таємниця, більш захоплююча, ніж ріст дерева, захід сонця чи навіть спалах блискавки. Але, на жаль, ті, хто користується мною, сприймають мене як щось само собою зрозуміле, наче я виник зовсім випадково, без жодних на те причин. На їхній зверхній погляд моє існування зведене до чогось зовсім буденного. Та це одна з тих серйозних помилок, припускаючись котрої, людство наражає себе на небезпеку. (. . .)

 
Леонард Е. Рід. Я, Олівець (1958)
 

December 21, 2020

Зближення Юпітера і Сатурна 21 грудня

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:08

 
У Місті зимовий туман і мряка. На небі зірок узагалі не видно. Тому цікаве сьогоднішнє небесне явище — зближення найбільших планет, Юпітера і Сатурна, Велике з’єднання (лат. Coniunctio magna), назване журналістами «Вифлеємською зіркою», — доводиться спостерігати через програму на планшеті. Найближче ці планети зійдуться через пару годин у південно-західній частині неба, коли в наших широтах вони вже підуть за горизонт.
 


Юпітер і Сатурн зближаються (21 грудня 2020, 16:14)

 
Картинки зоряного неба далі…

December 16, 2020

Документальний серіал про Рейґана

 
Новий документальний чотирисерійний серіал про американського президента Рональда Рейґана («Рейґани», The Reagans, 2020) я почав дивитися тільки для проформи. Думаю собі, не завадить, документалка дозволить закрити пробіли у візуальному сприйнятті того заокеанського періоду, що його знаю тільки через чорно-білий радянський телевізор і через призму протистояння часів «холодної війни». На якісь особливі відкриття не сподівався.

Читати про Рейґанів та спробу їх розвінчання далі…

December 11, 2020

Розподіл дефіцитної вакцини

Filed under: Лібералізм, Політологія, Різне — maksymus @ 10:31

 
На цьому тижні почалася перша в світі масштабна вакцинація проти ковід. Закупівля у виробників і розподіл фармацевтичної продукції з самого початку були взяті під контроль державами, де створюють списки, процедури, протоколи масової вакцинації. У новинах з Великої Британії нам показують перших вакцинованих, чиновники запевняють, що нікому не робитимуть поступок, сама королівська родина сумирно займає свою чергу, препарати розподілятимуться тільки по визначених групах населення і тільки по черзі… На перший погляд усе виглядає дуже справедливо і практично, поки одне підступне питання не псує всю зворушливу картину. А чому це раптом британські пенсіонери одержують рятівну вакцину першими? Вже одержують.

Про несправделивість державного розподілу далі…

December 4, 2020

Хомоплутія в концепції економічної нерівності

 
Минулого року Бранко Миланович, американський економіст сербського походження, при дослідженні економічної нерівності у сучасному світі, де переможний капіталізм залишився сам наодинці з собою (книга так і названа, «Capitalism, Alone»), ввів у свою концепцію викуване власноручно поняття хомоплутія (homoploutia, від лат. homo «людина» + грец. plutos «багатство»).

Миланович відкрив дивну річ. На відміну від попередніх, добре вивчених капіталістичних систем, де великі (відповідно, малі) доходи від капіталу зосереджені в руках одних, а великі (малі) зарплати в руках інших, нині в деяких країнах (як приклад, Тайвань і Словаччина) на практиці виникає ситуація, коли «одні й ті самі люди є багатими як за трудовими доходами, так і за доходами від капіталу». При цьому в інших розвинутих капіталістичних країнах ситуація з розподілом доходів з часом наближається до такої. Так, у США все зростає доля тих, хто знаходиться у верхньому децилі як за капіталом, так і за трудовим доходом. На думку економіста, хомоплутія, коли найзаможніші капіталісти є водночас і найбільш оплачуваними робітниками, міняє саму природу капіталізму. І хоча таким чином зникають класи, класове розділення, це, на думку Бранко Милановича, робить суспільство з «хомоплутичним» капіталізмом (homoploutic capitalism) більш елітарним, а саму капіталістичну еліту стійкішою, оскільки вона стає більш різноманітною. Унаслідок цього, серед іншого, ускладнюється традиційна податкова політика; стає важче «дістати» найзаможніших, просто піднявши податок на капітал.

Концепція виявилася продуктивною. В свіжій, буквально сьогоднішній колонці М. Раналді, Б. Миланович «Капіталістичні системи і нерівність доходів» автори діляться кількома цікавими емпіричними результатами, одержаними при її застосуванні. Зокрема, на основі введеного «індексу концентрації доходів за факторами» (the income-factor concentration (IFC) index), вони довели, що країни класичного капіталізму демонструють більшу нерівність, ніж країни ліберального капіталізму, «хомоплутичні» ж країни найменшу. Було виділено три кластери у ґлобальному масштабі: країни розвинутого світу з помірним ступенем нерівності, країни Латинської Америки з великим ступенем та Скандинавські країни, де спостерігається низькій ступінь нерівності за доходами, але велика композиційна нерівність за введеним індексом.
 

November 27, 2020

Втрачений смак

Filed under: Життя, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 06:42

 
Продавщиця на привозному ринку всіляко розхвалювала товар: — Купуйте сир «Радомер», смак як радянський. Не «прочитавши» за маскою моєї гидливої реакції, продовжувала наполягати: — Як радянський…

Тут навіть не в тому справа, що «Радомер» почали варити тільки з 1991 року, а в Україну він потрапив іще пізніше. Така дурна реклама, розрахована на зовсім уже безпам’ятних, мимоволі змусила мене пригадати справжній смак отих радянських сирів. Ті кілька нещасних сортів, що їх дуже часто не було в продажу. Як зараз відчуваю липкий присмак і сморід неякісного молочного виробу на шкільному бутерброді. Коли значно пізніше розпробував і належно оцінив якість справжніх сирів, особливо найтвердіших, так їх і не полюбив.

О. Негребецький склав невеличкий перелік того, що з’явилося з продуктів після розпаду СРСР. Так, я теж багато чого скушутував уперше після розпаду совка.

За одне мені найбільше прикро. Тепер я страшенно люблю кокоси, хоча дізнався про це не одразу. Вперше мав нагоду скуштувати на початку 90-х. І от така прикрість, смаку ще не знав, а перший же розбитий горіх виявився перекислий, гіркий і просто був викинутий яко несмачний після наївних спроб його розмочити, розтерти тощо. Довго потім оминав кокоси, поки не спробував був свіжий.

Оце дивне безпам’ятство про якість тодішньої їжі вражає. Хоч які продукти радянського харчопрому пригадати: ковбаса, морозиво, печиво, сир, тваріг, олія, шпроти, томатний соус, макарони. Усе було жахливе, якщо порівнювати з найгіршими продуктами на теперішніх прилавках. А м’ясо з кістками, підгнилі овочі, непросіяні крупи та борошно… Не знаю, як викручувалися в селах, а в місті купівля харчів була лотереєю. Батькам доводилося докладати неймовірних зусиль, витрачати багато вільного часу не тільки в чергах, щоб перетворити придбані, завжди дефіцитні харчові продукти просто на щось їстівне.

І от через тридцять років по тому мені рекламують сир як «радянський»…
 

November 23, 2020

Підйом-переворот

Filed under: Історія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:40

 
Безумна ідея перевернути прапор догори дриґом «за фен-шуєм», незважаючи на свою сміховину, виявилася заразною. Запала глибоко в душу простому народу. Переворот як архетип наче оприявнює якісь українські глибинні риси.

Про забавну реконструкцію «перевернутого» способу носіння козацької шапки дізнався сьогодні, що вона виринула в черговому раунді обговорень макетів великого герба. Зокрема, того елементу, де поставлено козака з мушкетом. Справа в тому, що в староукраїнських описах герба Війська Запорозького (І. Ґалятовський, Грабянка, пізніші літописці) спеціально зазначено особливу форму головного убору — «на голові має він перекривленого ковпака», — яка пояснюється красивою леґендою про «перекривлені» козаками кораблі та міста.

Ця прозора фраза про «ковпак», «ковпак перекривлений», в якій, здавалося б, важко побачити щось інше, ніж буквально ковпак перекривлений, як носять головні убори набакир і сучасні браві військові, викликала до життя вже перевірену на прапорі ідею перевернути козацький шлик міхом угору, ковпаком униз. Ориґінальна думка має автора, котрий запропонував два циркові способи — покласти шапку на голову пласко і балансувати собі, або взагалі перевернути наче по-жебрацькому. А як це виглядає, можна вже побачити на історичних реконструкціях одягу (*).

Політ фантазії у творчих людей буває неймовірний. А вже підготовлене ідеєю перевертання око бачить перевернуті шапки повсюди, на будь-яких історичних зображеннях, раціоналізуючи вигадки. (З різноманітності модних фасонів кепкував ще Іван Вишенський: «Уже мя не узриш, дияволе, перекривляючи макгерку то на той, то на сей бок…» Дієслово przekrzywić досі вживається в польській по відношенню до манери носіння капелюхів, шапок, беретів та інших головних уборів.) Але що тут іще можна додати за Федором Вовком:
 

«Б. С. Познанський, що мав нагоду бачити запорожський шлик у селі Покровському на Катеринославщині — між іншим, цілком однаковий і з шликом на малюнку Голембіовського, — приходить до висновку, що цей шлик, або, краще сказати, верхня частина його, цебто суконний мішок, що становив дно шапки та звішувався з голови, — і був справжнім головним вкриттям у запорожців; висота самої шапки мінялась відповідно до моди. Це дуже правдоподібно і, ясна річ, не виключає й інших типів шапок, що їх за різних часів носили запорожці, як, наприклад, шапка-кабардинка тощо, не кажучи вже про боброві та з рисі або іншого якого коштовного футра, що ними так чепурилась козацька старшина, що за них згадують у своїх денниках Ханенко і Маркович».
(Хведір Вовк. «Студії з української етнографії та антропології»)

 
Картинка до запису далі…

November 15, 2020

Мовна поліція їх стереже

 
Майкл Х’юмер у записі «Мовна поліція з вас знущається» звертає увагу на ідеологічне втручання в мовні засоби. (Це прямо стосується кількох дражливих питань в українській.)
 
Про функції втручання в мову далі…

October 31, 2020

Покашляти в смартфон

Filed under: Інформація, Різне, Фонетика — maksymus @ 14:02

 
Про те, що массачусетський професор каталонського походження Брайан Субірана працює зі своєю командою над створенням акустичного тесту на ковід, модифікуючи попередні розробки звукових тестів відомих хвороб, інформація проходила ще навесні, й легко загубилася серед інших багатообіцяючих програмних заяв різних груп. Та от уже готовий результат — схоже, їм вдалося навчити штучний інтелект визначати хворих з майже стовідсотковою точністю за кашлем у смартфон. Ба більше, безсимптомні випадки навчений на десятках тисячах зразків алгоритм розпізнає абсолютно точно. Автори розробки передбачають, що відповідні програми можна буде завантажувати в різноманітні розумні прилади, що з людиною завжди, від смартфонів до голосових колонок, котрі в постійному режимі щодня перевірятимуть власників на ковід.
 

October 17, 2020

Злива в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 21:13

 
Пару тижнів тому вперше з’їздив у Межигірря. Страуси! Тепла неділя жовтня, приємний день, народу — не проштовхнутися. Чудово прогулявся по цьому величезному помістю, забавній пам’ятці українській версії виборчої аристократії. Що мене особливо вразило в цьому царстві марнотратства, — крім страусів, звісно! — це дбайливо продумана технічна частина. На величезній площі розміщено поля для ґольфа, озера, ліси, пагорби і спуски до штучного Київського моря. Всюди, всюди розумно розташовано ретельно продумані гідротехнічні системи водовідведення, якісь криті канавки, стічні труби, стіни й ґабіони. Про їх абсолютно практичну необхідність відомо кожному, хто хоч раз відпочивав на Дніпрі вище Вишгорода і спостерігав, як у воду падають цілі шматки піщаних гір.

А нічогенька сьогодні злива була в Києві! Цілий день з неба виливалося те, що ощадливо накопичилося за сухе літо. Вийшов на Русанівку прогулятися під дощем, так ледь не змило потоками брудної води, що неслися від висоток у канал, лякаючи качок. Нещодавно там місцевість трохи осучаснили, проложили обабіч каналу красиві доріжки з плитки, що замикають Русанівку в два кільця, але водовідведення чомусь залишили на тому ж рівні, на якому воно було під час створення цього штучного острова понад півстоліття тому. Так, Києву явно не вистачило коштів на тих майстрів, котрі розпланували Межигірря. Воно і зрозуміло, куди вони пішли.

Картинка до запису далі…

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.