Діаріуш або тиск слова

May 31, 2018

Соціальні спостереження через десять років

Filed under: Київ, Різне — maksymus @ 09:02

 
Минуло багато років з часу короткої замітки про навколишній дарницький простір. Зміни не зупиняються ніколи. Жодна політична подія не оминала площу, що поміняла назву, жоден економічний виверт. Зміни накопичувалися безперервно, майже непомітні в буденному потоці. Та коли через півтора року відсутності повернувся, то раптом побачив, що наче пропустив, наче перескочив через цілий етап, а тому безліч відмінностей оприявнилися якнайнаочніше.

На вулиці зникло багато банків і аптек. Закрилися чи були закамуфльовані гральні заклади. Реконструйований великий торговельний центр відтягнув покупців, тому стали непотрібні деякі дублюючі магазини. Зате з’явилися магазини розливного пива, швидкі кредити, безліч обмінників та ломбарди. П’ять ломбардів і скарбниць тепер видно тільки з вікон! Чи не забагато? Зникли стаціонарні перукарні, зате відкрилося кілька вагончиків з чопорними назвами з англійських романів.

На зміни інфраструктури навколишньої ділянки справило великий тиск заселення нового кварталу різнобарвних висоток поруч на колишній «Резинці». Величезна маса нових дарниччан має тепер діставатися до метро, а єдиний короткий шлях до потрібних зупинок на Проспекті Миру проходить через мій двір. Постійний потік людей обертається величезним навантаженням на все середовище навколо. Пасажири, чекаючи на зупинках потрібний транспорт, мають інколи знайти якісь напої, інколи перекусити, а найважливіше — інколи знайти туалет. Звісно, таким туалетом для необтяжених культурою нових мешканців міста негайно стає навколишня тайга.

Залишається величезною проблемою повна відсутність вільного суспільного простору для відпочинку, характерна для Києва загалом. Навколо немає жодної лавочки, жодного місця, де людина могла б розслабитися хоч півгодинки. Тому знесення за програмою Кличка самочинних яток принесло не тільки деяке полегшення, а й нові проблеми. В пошуках хоч якогось місця відпочинку випадкові перехожі, відвідувачі та працівники місцевих магазинів стихійно знаходять собі звільнене від яток місце, що тепер удень використовується як майданчик для паркування, й, наче папужки на жердинці, незграбно розташовуються на ще радянській стаціонарній металевій огорожі-трубі. Кожного дня зростають купи паперового та пластикового сміття, що композиційно доповнює відходи торговельного центру, що його художньо розносить вітер. Комунальники не здатні нічого протиставити валу. Місце так і кричить про потребу якогось добре обладнаного літнього кафе.

Поява й поширення офіційних денних і підпільних нічних наливайок також вплинула на зміни навантаження на місцевість. Уночі (насправді, є якісь певні ночі, одна-дві на тижень) навколишні сидіння на зупинках та трубах почали перетворюватися на симпозіум пиятик з усього району з усіма відповідними наслідками для території. Зникнення банківських установ мало наслідком зникнення раніше постійно чергової машини охорони. Тепер тільки ранкові промені та вихід на вулиці собачників (ще зовсім диких, жоден не носить пакет) проганяють нещасних.

Зміни тривають, нові проблеми породжують нові рішення. Навколо смітників ставлять металеві щити, намагаються обладнати стоянки. Простір має бути засвоєний.

Просто картинка…

Advertisements

May 29, 2018

Ґінкґо в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 11:53

 

«Найкращий час посадити дерево був двадцять років тому.
А втім, нині також чудовий час.»
Китайське прислів’я

Ґінкґо дволопатеве (Ginkgo biloba L., Ґінкґо білоба) це симпатичне реліктове дерево палеозойської ери, що дивом збереглося до наших днів як єдиний представник своєї родини і свого класу, одна з найархаїчніших рослин на Землі. Ґінкґо має унікальний спосіб двостатевого розмноження, досліджений зовсім нещодавно. Мільйони років тому рослина була поширена в Північній півкулі, викопні рештки засвідчують існування кількох видів; нині ж, зі зникненням динозаврів, котрі переносили насіння, жевріє в природі в деяких місцевостях у Китаї, Кореї та Японії, і знаходиться на межі зникнення.

Європейські дослідники виявили ґінкґо наприкінці XVII ст. Німецький натураліст Енґельберт Кемпфер, перебуваючи в складі голландського посольства в Японії, побачив дерево в буддійському монастирі в Наґасакі, дав йому назву ґінкґо (що мало означати «сріблястий абрикос») і привіз саджанці в Утрехт, де посадив перші за останні кілька мільйонів років ґінкґо в Європі. Додаток білоба, тобто дволопатеве, додав до наукової назви Карл Лінней, розглядаючи особливі подвійні листики рослини. На своєрідне дволопатеве дерево звернув увагу Ґете, присвятивши йому романтичний вірш.

З кінця XVIII ст. ґінкґо стає неодмінним елементом оформлення міських парків Європи й Північної Америки. Популярність засвідчує той факт, що з описаних семисот тисяч дерев Нью-Йорка ґінкґо посідає поважне місце в першій десятці (20 тис. ґінкґо). Дерево виявилося ідеальним для міських посадок помірного клімату — стійке до шкідників, грибків та хвороб, морозу, невибагливе до ґрунтів та забруднення повітря, довговічне. Його плоди й листя широко використовують у медицині та кухні. В містах через особливий запах плодів висаджують переважно чоловічі особини.

В Україні перший відомий екземпляр посадили 1818 року в Ялті (нині під окупацією). Та хоча ґінкґо можна тепер знайти практично в кожному поважному парку від Ужгорода, де цього року розбили ґінкґову алею, до Харкова, спеціальну увагу українських озеленювачів міст воно не привертало до останнього часу. Можливо, цьому сприяв суто психологічний момент особливості дерева, небажання комунальників возитися з екзотами в звичайних посадках. Проте все частішають спроби поставити ґінкґо на належне місце, розглядаючи його як перспективне для озеленення промислових українських міст. Наприклад, ґінкґо було рекомендоване в програмі розвитку зеленої зони Києва 2005 року. 2009 року в колах міської адміністрації навіть вели розмову про заміну ними каштанів та тополь.

Але й досі ґінкґо залишається на периферії озеленювання. Ідеальне для міської посадки дерево чомусь досі не має належного поширення в Києві. Досі київські дерева ґінкґо дволопатеві можна перерахувати на пальцях. Що я і зроблю нижче.

Огляд відомих ґінкґо Києва…

May 21, 2018

Поразка відкладається до наступної серії

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:54

 
Од серіалу «Пані держсекретар» (Madam Secretary, 2014-) інколи лізуть мурашки по тілу. Сюжет цього мила спрощений, більшість епізодів мають класичну стереотипну повторювану структуру: американський держсекретар вправно розв’язує складні зовнішньополітичні проблеми, опонуючи радикальним пропозиціям силового блоку й враховуючи амбіції президента, одне з основних бажань котрого посісти належне місце в історії. Автори серіалу не приховують своїх ліберальних поглядів, що їх постійно оприявнюють у відповідних художніх способах розв’язування питань. У перших сезонах пробували ще зробити ставку на інтелектуальну аудиторію, додавали інколи потрібні відсилки (наприклад, так і недорозказаний анекдот: «Заходить у бар Фома Аквінський…»), але згодом за сюжетом практично було забуто, що головні персонажі університетські професори й провідні аналітики. Так виявилося простіше.

Обрана тема вимагала постійної поточної актуалізації розв’язуваних зовнішньополітичних питань. Пані держсекретар мала проблеми з ядерною програмою Ірану, китайськими космічними амбіціями, грецькими боргами, канадським нафтопроводом та правами людини в Африці. Всі розв’язані ідеально мирним договором. Епізоди ж 2015-го року постійно поверталися до відображення російського вторгнення в Україну. І отут націкавіше — спрощене сприйняття проблем і бажане авторським колективом їх компромісне мирне вирішення вступило в протиріччя зі справжнім ходом подій. З самого початку держсекретар як цілісний персонаж зайняла позицію швидкого примирення сторін. По сюжету це означало виламування рук українському Президентові, щоб той погодився на всі вимоги Кремля (федералізація, визнання нових кордонів). Бо все одно програє. Пропозиції поставок зброї й інструкторів з боку військового лобі відміталися держсекретарем як такі, що не мають дражнити аґресора. Проте справжні події того року розвивалися стрімко, і сценаристи мали наздоганяти мінливу реальність, не відкидаючи провідної лінії — Україна має здатися, щоб усе залишалося тихо-мирно. Зрештою в сюжеті побували й українські нацисти, фотографія з якими стала приводом для порушення росіянами угод, і неконтрольовані повстанці, що потім матимуть стосунок до поширення ядерної зброї. А українські політики, щоб втягнути США у війну, інспірують хакерську атаку проти американського літака, а потім полонієм (!) ліквідують причетних. За це укранїському Президенту зверхньо погрожуватимуть долею Нор’єґи, проте продовжують вважати «своїм сучим сином». Зрештою, під усе зростаючу мілітаризацію Кремля, яка старанно відображається в серіалі, Україні надходять і зброя, і військові радники, США навіть забезпечує закриття повітряного простору своїми силами.

Цікаво спостерігати за таким стереотипізованим поглядом, що спрощено відображає основні події і проблеми останнього часу з погляду і для основної американської аудиторії. На щастя, реальна політика значно складніша, і не зводиться до простої схеми для сюжету однієї серії. Інакше пані держсекретар легко здала б проблемних українських союзників ще в першому сезоні.
 

May 8, 2018

Класика жанру

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 14:38

 
За тиждень підпорки під саджанці ламали тільки двічі. Це не схоже було на навмисний вандалізм щодо рослин, але просто якісь перехожі намагалися посидіти на тонких рейках. Кожного разу молоді деревця були легко пошкоджені. Коли вчора полив дощ, а зранку пробилася перша травичка, мені навіть здалося, що посадка все витримає, зможе вижити ще рік, другий…

Але ентропія мала взяти своє. Впорядкованість приваблює. Тож комунальним службам теж захотілося покращувати саме в цьому місці, вперше за кілька десятиліть помінявши забиті труби. Прямо на новопосаджену клумбу пригнали екскаватор, розрили поруч комунікації, купою виритого піску засипали мої посадки. Ледь встиг врятувати кілька саджанців з-під коліс.

Що ж, по завершенню доведеться все починати з початку, збираючи докупи залишки ентузіазму.
 
Розрита клумба…

May 1, 2018

Райський тиждень

Filed under: Київ, Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:49

 
Київ завжди прекрасний. Але кожної весни настає один дивовижний тиждень, коли наше Вічне Місто перетворюється на справжній земний рай. Зазвичай такий час настає у другій половині квітня, одразу після тижня вітрів, що старанно здувають зимовий бруд з вулиць. Цього ж року запізнився до травня. Нині все квітне, буяє, зеленіє, біліє, синіє, барвить навколо усіма барвами.

* * *

У нововідремонтованій трапезній Видубицького монастиря відмітив гарно вироблену бронзову люстру зі світлодіодними лампочками-свічками. Ідея ж на поверхні! Нащо палити неекономні, неекологічні й пожежонебезпечні воскові свічки, коли можна в храмах провести звичний струм і прикрутити під іконами патрони для сучасного освітлення. Віруючі тоді проявлятимуть відданість релігійним переконанням з неабиякою користю, а не спалюючи марно внески в повітря. Лампочки можна ще підписувати молитвами чи звичними проханнями до вищих сил; довготривалі елементи освітлення виконуватимуть функцію зв’язку з небесами стільки, скільки дозволятиме їхній ресурс. «Благодатний» вогонь можна тоді привозити в акумуляторах, урочисто приєднувати до освяченої відповідним чином електромережі. Нове тисячоліття на дворі, а вони все зі свічками!

* * *

Біля пам’ятника Булгакову на Андріївському узвозі імпровізований концерт. Бандурист награє й співає варіант пісні «Ой служив я в пана…», заводячись при кожному нанизуванні повторів. Цікавий спосіб засвоїти простір біля українофобського знака.

* * *

На Хрещатику знімають кіно про Стуса. Проходив здалеку, від червоного аж пересмикнуло негайно всплилим комічним образом портьє з фільму «Дежа вю», котрий побачив білогвардійського офіцера й закричав «Наші в місті!», — не наші.

Допитливі коментатори в мережі помітили на знімальному майданчику прапори АзРСР замість УРСР, неймовірні для 70-х афіші з забороненими та репресованими назвами. Добре, що минуле так швидко відходить, що навіть для недешевого кінематографа не знаходять знавців відповідного періоду. Не через те, що так уже важко знайти консультантів, а тому, що не потрібно. Просто не потрібно! Люди в масі забули нещодавнє радянське минуле настільки, що не помітять кричущих невідповідностей та анахронізмів у картині навіть на найбільшому екрані.
 

April 30, 2018

Результати озеленення

Filed under: Екологія, Життя, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 14:23

 
За тиждень, у спортивному режимі кілька годин кожного ранку розкидав привезені тонни ґрунту, посадив обрані саджанці, засіяв газонною травою. У перший день по завершенню виглядає дуже непогано. Радує око.

Посадив зрештою дві сакури, п’ять ґінкґо (дивлячись на щойно написану назву, подвійно задоволений своїм вибором), кілька кущів форзиції. Якби це була приватна ділянка, не мав би навіть причин розповідати далі. Але важлива обставина відкритого суспільного простору вносить певні корективи. Реакція людей навколо заслуговує на спеціальну згадку.

Ділянка до і після…

April 21, 2018

Озеленення біля будинку

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 06:18

 
Маю давним-давно відкладувану мрію трохи озеленити й цивілізувати зовсім занедбане подвір’я своєї хрущовки. Проте з чого почати? Навіть близько не уявляю. Припускаю абстрактно, що потрібно десь замовити ґрунт чи чорнозем, вибрати саджанці дерев, кущі, трави та квіти, а потім якось поєднати всі ці об’єкти композиційно на прилеглій території за допомогою лопати та граблів. Якось так.

Пішов до житлової контори по консультацію. Там спершу злякалися, що хочу змусити їх щось робити, а коли зрозуміли, що ніяка допомога від них не вимагається, одразу дали зелене світло, сказали, що робіть усе самі, головне, не сильно розривайте теплові комунікації.

Підбити сусідів буде марною справою. Значить, доведеться все робити самотужки, роблячи всі помилки новачків. Інтернет допомагає, звісно, різноманітними комерційними пропозиціями саджанців, ґрунтів, добрив, але знайти одну фірму, що взялася б зробити все з початку й до кінця, так і не вдалося.
 

March 24, 2018

Час — уперед!

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 09:14

 
Нарешті цей день переведення стрілок годинника на годину вперед. Діждався з нетерпінням, прокидаючись останні тижні задовго до п’ятої ранку. І от сьогодні перетерпів останній ранок часової невідповідності. Справді геніальні люди вигадали сезонне переведення.
 


Березневий дощ-мочар. І тільки годинник горить над тобою, над твоєю, над нашою головою…

 

March 10, 2018

Без площі Чикаленка

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 05:53

 
На сайті Київської міської держадміністрації кілька місяців висить повторна петиція — перейменувати площу Льва Толстого на честь Євгена Чикаленка. Активність низька, результати під кінець засвідчують тотальну необізнаність киян з іменем одного з провідних діячів українського національного руху. Обговорення в мас-медіа так само мляве, бо незнайоме ім’я не спонукає до активності.

Такі акції цікаві як фотографічний знімок стану суспільства. Притомне чи ні? Ага, ще не опритомніли.
 

March 6, 2018

Мова — не живий організм

Filed under: Мова, Різне, Словотвір — maksymus @ 07:46

 
Ця відома метафора про мову як живий організм мене вибиває з ладу. Висловлюється завжди без іронії, наче остаточним усеохопним поясненням якихось найдивовижніших змін. Та й сама змінність, хоч скільки вона неочікувана й нереальна, може виправдовуватися цією беззмістовною фразою. Пригадуючи спотворені експериментами персонажі фільму жахів «Муха», коли головний герой безуспішно намагався повернути свій власний живий організм до нормального стану, не розумію, як цей троп може не викликати принаймні занепокоєння перед біологічно зрозумілим втручанням.

Інші популярні метафори, про мову як інструмент, про систему чи механізм, про продукт, про діяльність, про місце зберігання, ба навіть вічно геніальне про «дім буття», не викликають такого внутрішнього емоційного спротиву, як приземлене, сказати б, притваринене порівняння з живим організмом. Уподібнення мови до чогось, що народжується і помирає (звідси «живі» і «мертві» мови), має з чимось родову спорідненість (мовні «сім’ї»), й існує десь там саме по собі, настільки не збігається з моїми уявленнями, наскільки це можливо. Мова це і не організм, і не живий, і, однозначно, не живий організм. Метафора зовсім не відбиває ані формальний, ані функціональний, ані семантичний бік опису.

Тим більше дивно, що висловлюване твердження про організм йде фоном як само собою виправдане побутове пояснення змінності мови. Це навіть не махровий дарвіністицизм, де зміни пояснюються передачею спадковості наступним поколінням, а справжній американський комікс про негайну мутацію халків чи людей-павуків — ото хороші приклади живих організмів.

Як відбуваються зміни в мові, чому одні явища активізуються, а другі зникають, метафори ніяким чином не пояснюють, ба навіть зачинятимуть можливість дізнатися.
 
Картинка про нерозумні живі організми…

Older Posts »