Діаріуш або тиск слова

October 15, 2018

Пішли в розкол

Розспівавсь як анахвему в піст.

Події на церковному фронті розвиваються дуже стрімко. Перебуваючи в гостях на канонічній території Константинопольського патріархату в Мінську, — ага-ага, тепер не тільки Україна, а й Білорусь згідно із заявами греків минулого тижня також не належить до підпорядкування Москви, адже кордони з архіву піднято ще ті, древньої Київської митрополії, — перебуваючи без потрібного дозволу Варфоломія, ще раніше припинивши згадувати його в церемоніях, росіяни проголосили розкол зі світовим православ’ям. Проголосили розрив євхаристичного спілкування між ієрархами, духовенством та мирянами. Що є де-факто накладенням анафеми на відлучених од спілкування. Тепер побожні росіяни під загрозою анафематствування з боку своєї сталінської ієрархії не можуть відвідувати будь-які церковні установи, що перебувають у такому спілкуванні з Константинополем, не можуть навіть помолитися з відлученими в одному домі, і далі по канонах…

Операція греків на київському плацдармі вдалася. Минулого тижня РПЦ відкинуто до стану XVII ст., сьогодні ж московити самі вирішили давити сири й повернутися ще далі, аж до XVI-го. Головна лякалка про неканонічність українських розкольників обернулася на протилежну. Українське попівство потрапило між молотом і ковадлом.

Навіть не сподівався на такий розвиток подій. Колись дуже давно, щойно вийшовши ще наприкінці минулого тисячоліття в мережу на жвавий форум Кураєва, багато обговорював можливі варіанти розвитку подій при зіткненні різних інтересів, але тоді деґрадація авторитарного керівництва в РФ ще не сягнула глибин, тож такого подарунка українським відлученим церквам передбачити ніхто не міг. Перед підготовкою українського об’єднавчого собору РПЦ, а отже і підрозділ УПЦ МП, поставила себе поза канонами. Маючи скільки завгодно інструментів впливу, росіяни обрали найгірший — самі відпали від усіх. Наче з політичним відходом України самі провалилися в потенційну яму, з якої вибралися колись завдяки київській книжності.

Тепер цікаво буде дивитися на перерозподіл майна, прихожан та грошових потоків. Уже якісь неясні рухи почалися в монастирях Афону, підпорядкованих напряму грекам. Тепер в української ієрархії з’явився несподіваний шанс повернути собі втрачене багато століть тому. Зокрема, належне місце в диптиху. Головне, щоб наші не розміняли першородство на соболі, як уже бувало.
 

October 12, 2018

Визнання автокефалії

Ото указ надрюкують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»

Це справді подія. І ми її сучасники. Одна з тих подій, навколо яких потім століттями обертатиметься шкільна історія. Формальне відновлення автокефалії для Києва через 333 роки поглинання Москвою означає не що інше, як необхідне авторитетне зовнішнє визнання українського історичного ґранд-наративу. І водночас заперечення російського. Оті смішні ряжені грецькі бородані вчора офіційно скасували ідею тисячолітньої Росії, якою вона про себе мислить, офіційно й документально проголосивши скасування політичних і духовних претензій. Претензій на першородство, претензій на перенесення імперії, претензій на народну єдність. Хай які розроблені й обґрунтовані відповіді існують для внутрішнього користувача, вони завжди потребують підтримки зовні. Саме це відрізняє два різні становища — вважати і бути. Можна гадати, це було ясно вже сто років тому, коли зруйнованій імперії не вдалося захопити проливи, що це тільки наслідок, але підтверджено вчора.

Фактично, вчора на звичне російське бикування «Ти хто такий? Скільки в тебе танкових дивізій?» нарешті відповіли закономірне «А ти хто такий?» І раптом вияснилося, що в тій логіці, в якій століттями вибудовувалася конструкція російської внутрішньої історії й експансії, на важливі питання відповісти неможливо. Навіть на найперше: коли відбулося хрещення самої Москви, входження її до світової історії, якщо Київська митрополія офіційно не московська? І ніколи насправді не була московською!

Одна справа, коли це питання ставить Київ, якому можна легко пред’явити фізичну присутність росіян в ретельно обставлених російськими табличками історичних місцях, і зовсім інша, коли запитує розвинута міжнародна інституція з давнім запиленим архівом, в якому документи якогось давно забутого 1686 року можуть скасовувати так само легко, як довідку з поліклініки. Не залишається нічого, як піти в «несознанку», погрожувати силою, заявляти про невизнання і розкол.
 

October 1, 2018

Формулювання значать не менше

 
Македонська тема значущих назв учора набула кількісного виміру.

Коротко південнослов’янські події виглядають так. Влада Македонії пішла на нечувані поступки вимогам Греції; між державами було укладено договір, згідно з яким республіка змінює свою назву на Північна Македонія. У відповідь греки більше не блокуватимуть інтеґрацію новоназваної країни в європейські політичні й безпекові структури. Як на мене, дуже неприйнятна обурлива пропозиція. Можу хіба що уявити, якби українців схиляли перейменувати країну на «Південна Росія» чи «Східні Креси» в обмін на гіпотетичне визнання, але визначати ставлення — це суто справа македонців.

Загалом питання не було програшним. Опитування засвідчували прихильність 40-50% населення до зміни назви, зокрема серед етнічних меншин. Але навіть у такій ситуації македонські власті вирішили схитрувати. Оскільки для такої дражливої зміни треба мати хоч якісь обґрунтування, вирішено було провести референдум для потрібної леґітимації. І от, коли багато хто не підтримує ідею грубого втручання, розпорядники не захотіли чесно й прямо сформулювати питання, приховавши основне, заради чого проводили опитування. Дуже дивне запитання, що змушує пригадати зразкові радянські, прозвучало так: «Чи підтримуєте ви вступ до НАТО та ЄС, приймаючи угоду між Македонією і Грецією?» У самому запитанні про зміну назви країни ані слова. Мало того, Македонія навіть тут названа Македонією, наче все залишатиметься як є. При цьому референдум виглядає зовсім не про зміну назви, а суто про вступ до міжнародних об’єднань та міжнародні договори. Не дивно, що така маніпуляція викликала ще більший протест, ніж міг би викликати просто референдум про назву. Кампанія велася так само нечесно, зосереджуючись навколо питань міжнародної інтеґрації, наче референдум тільки про це.

Зрештою, національна ідентичність промовила — референдум бойкотували. На дільниці прийшло не більше 37% виборців, практично тільки ті, хто підтримують перейменування (92% «за»). Навряд чи це зупинить прихильників здачі назви, вони можуть інтерпретувати результати як завгодно. Причому європейські медіа нададуть беззастережну підтримку, перетворюючи давно іншованих противників на монстрів, радикалів, націоналістів, відсталих пейзанів. (Уже гучно звучить звинувачення, що противники перейменування працюють на Кремль. А кількадесятилітнє блокування греків не працює в той бік?) А от для нас це ще один приклад, що чесної мети не варто досягати брудними методами.

Картинки до запису…

September 22, 2018

Довге літо закінчується

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 18:12

 
На озері Тельбін сьогодні ще купаються. Цього року теплий літній сезон розпочався несподівано рано, обігнавши астрономічний ще в квітні, й перетривав аж до кінця вересня. На диво, мої прибудинкові посадки загалом пережили свій перший непростий сезон спеки, бурь і людей з мінімальними втратами.

* * *

Читаю заголовки видань з книжкового ярмарку у Львові. Впевнений, питання правопису треба віддавати на відкуп не перекладачам і редакторам, а суто відділу маркетинґу. Тільки ті, хто розбираються в економіці підприємства, можуть не допустити очевидну втрату читачів через непотрібні мовні приколи.
 

September 16, 2018

Таємний щоденник з неповними сторінками

Filed under: Інформація, Історія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:23

 
Прекрасний фільм подивився сьогодні. «Таємний щоденник Симона Петлюри» виявився досить пристойно знятою картиною, з мінімумом обов’язкових в українському поетичному кіно затягувань, зовсім не пластиліновий, ні мовою, ні картинкою, як можна було подумати з трейлера. Не зіпсували відеоряд недоречні ґеґи, хоча й вбудовані спеціально (в епізодичній ролі Грушевського чудовий Бенюк, у ролі французького наглядача у в’язниці відоме комедійне обличчя).

Можливо, на таке позитивне сприйняття налаштував учорашній перегляд франко-портуґальського фільму «Лінії Веллінґтона» (Linhas de Wellington, 2012), ну дуже нудної картини, що знаходиться в тій же ніші реґіональної європейської історії. Причому я дуже люблю період наполеонівських війн, особливо переможні епізоди персональної війни лорда Уеллеслі, але цього разу навіть не додивився.

На противагу тому портуґальському, український історичний фільм можна навіть назвати жвавим. Автори картини старанно робили з головного персонажа епічного героя, котрого в кадрі відтіняють навмисно принижувані недолугі бездіяльні балакуни Винниченко й Грушевський, з одного боку, а з другого, карикатурно озвірілі отамани, як Болбочан та Семесенко. І нема кому поскаржитися, як тільки французам… Слоноподібною фіґурою замовчання став гетьман Скоропадський; повністю з вухами в цьому таємничому щоденнику випав величезний епізод повстання проти гетьмана. При цьому гетьманом улесливо називають самого героя. Непропорційно багато уваги приділено московським спецслужбистам та єврейському питанню, хоча це за сюжетом напевно було зроблено навмисно.

Та попри намагання витворити образ незрозумілого темним натовпом лідера-генія, автори зняли прекрасну ілюстрацію до гірких зауважень реального, не карикатурного Винниченка про те, як Петлюра весь час одверто «помпує» замість спорядження війська. Сцена в окопі: — Отамане, у нас нестача набоїв, немає обмундирування й обозу. — Мужній герой повертається в профіль і «нюхає повітря». І глядач розчулено розуміє, що пан отаман щиро переймається злочинним невиконанням своїх обов’язків. Зате поліз в шанці на першу лінію, саме те місце для вищого військового керівництва країни, що треба. «Господи, які ми убогі, коли маємо таких національних героїв, таких випадкових і фатальних людей» (В. Винниченко).

Кіно варте того, щоб подивитися. Навіть безвідносно до звичного останнім часом мотиву зглянутися на юний незалежний український ринок.

 


Афіша к/ф «Таємний щоденник Симона Петлюри» (вересень, 2018)

 

August 20, 2018

Наслідки бурі в Києві

Filed under: Інформація, Екологія, Київ, Різне — maksymus @ 07:52

 
Сильна буря на минулому тижні повалила багато дерев. Місто ліниво, некваплячись, перетравлює наслідки.
 


Дуб та карія гола в Ботсаду Фоміна.

Ще кілька повалених дерев…

August 11, 2018

Вуличний побут під вікном

Filed under: Антропологія, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 09:38

 
Один дніпро[петро]вський фотограф десять років знімав лавочку перед вікном. На прикольних знімках закохані та сумні, молодь та пенсіонери, просто випадкові відпочиваючі. Найбільш колоритні кадри п’яничок та безпритульних, котрі як тільки не використовували місце відпочинку біля смітника.

Проте мене така десятирічна панорама міського вуличного життя зовсім не вразила. Бо тут під будинком навіть не лавочка, а ціла жердина-огорожа, на якій весь набір кадрів можна зняти за день. Через те, що мав необачність посадити поруч деревця, ця необладнана нічим ділянка за зупинкою автобусів мимоволі потрапляє до моєї уваги частіше, ніж звичайно. Тож постійно бачу, як на жердинці коїться таке, що звичайній людині не уявити; сам собою прокидається внутрішній антрополог. Можна бачити, як з першими променями сонця жебраки збирають вторинну сировину й пробуть на міцність металеві деталі всього навколо, щоб відірвати. Можна поспівчувати нещасній молоді, якій нема більше куди піти, щоб просто посидіти пару годин удень між уроками та заняттями. Можна вітати втомлених працівників сусідніх точок і закладів, котрі вибігають на хвилинку подихати повітрям. Можна посердитися на варварів, котрі кидають просто під ноги залишки життєдіяльності. Можна покепкувати з нетерплячих дикунів, які вважають, що знайшли тихе місце для задоволення природних потреб. Можна послухати нічний концерт п’яничок. Можна оцінити переходи лайки автомобілістів, що вони не змогли поділити обмежене місце стоянки…

Гадаю, якщо поставити відеокамеру, то цілодобово в об’єктив потраплятимуть шедеври з міського вуличного низового побуту. Вотъ она, жисть-то человѣческая!
 

August 7, 2018

Розрите коріння

Filed under: Інформація, Київ, Різне — maksymus @ 14:34

 
Тільки нещодавно згадував про друге найстаріше київське дерево ґінкґо на території КПІ, природоохоронний об’єкт під назвою «Ґінкґо Сікорського», справжній природний предмет гордощів для киян, аж раптом воно опинилося під загрозою.

Поруч прокладають якісь комунікації, на небезпечній відстані від стовбура вирили канаву. Сподіватимемося, що дерево виживе, великі корені наче не були пошкоджені, але така необережність ремонтників дивує.

Зображення розриття поруч з пам’якою природи…

August 6, 2018

Кава шкідливо впливає на гаманці

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 08:22

 
Серед вільно поширюваних речовин, що викликають залежність, кава займає перше місце. За вживанням у побуті кавові напої перевищують навіть чай. Список ризиків для здоров’я, що їх викликає і збільшує вживання кави, вражає. Це і серцеві захворювання, і головні болі, і хвороби репродуктивної системи, особливо жінок, і артрити, і депресивні стани, і багато інших ризиків, які приносять прибуток лікарям.

Для країн, де каву не вирощують, дурна звичка й залежність населення обертається потребою імпортувати за валюту величезні обсяги продукту. Так, тільки 2017 року в Україну офіційно було імпортовано 30,95 тис. тонн кави й кавозамінників (а весь обсяг українського кавового ринку оцінюють ще більше — 65 тис. тонн; отже, половина імпорту йшла контрабандою). Це приблизно три мільярди гривень, що були просто вийняті з економіки тільки за один рік, половина з яких пішла криміналу. Давні меркантилісти просто схопилися б за голову. Мають схопитися за голову і сучасники. Хоч якась програма скорочення споживання дала б відчутні позитивні наслідки.
 

July 28, 2018

Урочисте відзначення

Filed under: Київ, Русь, Різне — maksymus @ 17:25

 
На день пам’яті князя Володимира Великого потрапив у центрі в святкову ходу Київського патріархату з нагоди 1030-ї річниці хрещення Києва. По Володимирській вулиці проходила ціла ріка людей, за наочною кількістю здалося навіть значно більше, ніж колись бачені численні львівські колони. І різниця вражаюча — колона яскрава і весела, багато національних прапорів, активно співали протестних українських пісень.

Цікаво було відмітити, що серед сотень тисяч учасників не трапилося жодного перевернутого прапора! Нарешті ця вкинута на Євромайдані провокація зійшла нанівець.
 
Вигляд колони з Софійської площі на Михайлівський Золотоверхий собор…

Older Posts »