Діаріуш або тиск слова

April 21, 2018

Озеленення біля будинку

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 06:18

 
Маю давним-давно відкладувану мрію трохи озеленити й цивілізувати зовсім занедбане подвір’я своєї хрущовки. Проте з чого почати? Навіть близько не уявляю. Припускаю абстрактно, що потрібно десь замовити ґрунт чи чорнозем, вибрати саджанці дерев, кущі, трави та квіти, а потім якось поєднати всі ці об’єкти композиційно на прилеглій території за допомогою лопати та граблів. Якось так.

Пішов до житлової контори по консультацію. Там спершу злякалися, що хочу змусити їх щось робити, а коли зрозуміли, що ніяка допомога від них не вимагається, одразу дали зелене світло, сказали, що робіть усе самі, головне, не сильно розривайте теплові комунікації.

Підбити сусідів буде марною справою. Значить, доведеться все робити самотужки, роблячи всі помилки новачків. Інтернет допомагає, звісно, різноманітними комерційними пропозиціями саджанців, ґрунтів, добрив, але знайти одну фірму, що взялася б зробити все з початку й до кінця, так і не вдалося.
 

Advertisements

March 24, 2018

Час — уперед!

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 09:14

 
Нарешті цей день переведення стрілок годинника на годину вперед. Діждався з нетерпінням, прокидаючись останні тижні задовго до п’ятої ранку. І от сьогодні перетерпів останній ранок часової невідповідності. Справді геніальні люди вигадали сезонне переведення.
 


Березневий дощ-мочар. І тільки годинник горить над тобою, над твоєю, над нашою головою…

 

March 10, 2018

Без площі Чикаленка

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 05:53

 
На сайті Київської міської держадміністрації кілька місяців висить повторна петиція — перейменувати площу Льва Толстого на честь Євгена Чикаленка. Активність низька, результати під кінець засвідчують тотальну необізнаність киян з іменем одного з провідних діячів українського національного руху. Обговорення в мас-медіа так само мляве, бо незнайоме ім’я не спонукає до активності.

Такі акції цікаві як фотографічний знімок стану суспільства. Притомне чи ні? Ага, ще не опритомніли.
 

March 6, 2018

Мова — не живий організм

Filed under: Мова, Різне, Словотвір — maksymus @ 07:46

 
Ця відома метафора про мову як живий організм мене вибиває з ладу. Висловлюється завжди без іронії, наче остаточним усеохопним поясненням якихось найдивовижніших змін. Та й сама змінність, хоч скільки вона неочікувана й нереальна, може виправдовуватися цією беззмістовною фразою. Пригадуючи спотворені експериментами персонажі фільму жахів «Муха», коли головний герой безуспішно намагався повернути свій власний живий організм до нормального стану, не розумію, як цей троп може не викликати принаймні занепокоєння перед біологічно зрозумілим втручанням.

Інші популярні метафори, про мову як інструмент, про систему чи механізм, про продукт, про діяльність, про місце зберігання, ба навіть вічно геніальне про «дім буття», не викликають такого внутрішнього емоційного спротиву, як приземлене, сказати б, притваринене порівняння з живим організмом. Уподібнення мови до чогось, що народжується і помирає (звідси «живі» і «мертві» мови), має з чимось родову спорідненість (мовні «сім’ї»), й існує десь там саме по собі, настільки не збігається з моїми уявленнями, наскільки це можливо. Мова це і не організм, і не живий, і, однозначно, не живий організм. Метафора зовсім не відбиває ані формальний, ані функціональний, ані семантичний бік опису.

Тим більше дивно, що висловлюване твердження про організм йде фоном як само собою виправдане побутове пояснення змінності мови. Це навіть не махровий дарвіністицизм, де зміни пояснюються передачею спадковості наступним поколінням, а справжній американський комікс про негайну мутацію халків чи людей-павуків — ото хороші приклади живих організмів.

Як відбуваються зміни в мові, чому одні явища активізуються, а другі зникають, метафори ніяким чином не пояснюють, ба навіть зачинятимуть можливість дізнатися.
 
Картинка про нерозумні живі організми…

March 2, 2018

Спрощення без ускладень

Filed under: Політологія, Різне — maksymus @ 10:42

 
Разом з попередньою цитатою про відповідність власності й мови побачив у Р. Арона ще одну, висловлену про марксизм, проте гідну повторення абсолютно для всіх теорій:
 

Будь-яка теорія, що прагне стати ідеологією політичного руху або офіційною доктриною держави, повинна піддаватися спрощенню, для простаків, і ускладненню, для снобів.
 
Арон, Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки. — К.: Юніверс, 2004. — С. 157.

Хоча мені здається, що в наш час теорії, котрі претендують на політичні доктрини, вже не повинні мати ніякого «ускладення». Еліти цілком задовольняє всеохопний цинізм, а для простаків вистачає багаторазових повторень. Тож самого спрощення цілком досить — «Це правда, ми всі так кажемо!»
 

February 24, 2018

Цікаві конкурси

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 15:05

 
Періодично чомусь прокидається цікавість до аматорських пісенних конкурсів. При тому, що не знаю навіть загальновідомих найпопулярніших виконавців, а мало того, з багатьма піснями, мелодіями, композиціями останнього півстоліття знайомлюся саме в таких переспівах.

Коли багато років тому пісенні телешоу тільки з’явилися, й на кастинґи в різних містах стояли черги, нові переможні команди негайно ставали зірковими, цікавість ще можна було пояснити новинкою формату. Проте так само легко пояснити, чому залишали абсолютно байдужими наступні різноманітні фактори й голоси.

Але чому раптом хочеться послухати останні відбори на Євробачення чи «Голос країни», пояснити собі ніяк не можу. В цих шоу дратує все. Невідомі й неприємні іншомовні журі, які легко рублять будь-які справжні прояви українських голосів, непрофесійні обговорення, вражаюча неінтеліґентність, пласкі жартики. Зате, якщо прокрутити супровідні обставини, на сцені з’являється новий голос, невироблений, невишколений, але чимось незрозумілим дуже привабливий. Гадаю, ефект для мене сам собою зникне на наступних етапах відбору, коли з виконавцями попрацюють «тренери», але поки вони звучать самостійними голосами «з народу», це щось неймовірне.
 

February 16, 2018

Перформанс та змагання

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 07:08

 
Зимові олімпійські види спорту мені ніколи не подобалися й завжди залишали байдужим. Головним чином тим, що це види спорту з обов’язковими додатковими продовженнями людського тіла, сказати б, зі штучними інструментами, лижами, ковзанами, санками, дошками. Давній жарт, що в Бубки треба забрати медалі, бо стрибати з шестом — нечесно, стосується повною мірою зимових спортивних видовищ. Якщо за Ґумбрехтом виділяти агон (змагання) та арете (прагнення досконалості), то змагання взимку надто особливі; до прагнення людини досконалості додається прагнення зробити досконалими супровідні інструменти. І останнє взимку стає визначальним.

Під інструментами я розумію не тільки спеціальне спорядження атлетів, од древніх коней і колісниць до ключки для керлінґу, а й інноваційне конструювання, матеріалознавство, хімічні засоби догляду, нашуміле нещодавно медичне обслуговування учасників, що найбільше вбиває цікавість до результатів. Останнє найбільше вражає; огидних російських порушників позбавили честі виступати під національним прапором у Пхенчхані, але серйозної шкоди завдано всім. Якщо спорт це конкуренція науки і техніки, то людина там стає не потрібна. Знати, що змагаються не звичайні люди, а спеціально змінені «неприродним» чином, це як спостерігати за змаганням шахових алгоритмів або ж штучно створених механізмів. Відбувається відчуження.

Технології убивають змагальність, переводячи все до розряду перформансу. До такого комерційного шоу, де головним стає бренд, нанесений на форму. І національні команди нині змагаються в технологіях, за якими на другий план відступає справжня велич найвищих людських досягнень.
 

December 24, 2017

Флешмоб на Хрещатику

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 21:02

 
Побував сьогодні на флешмобі з загадковою для мене робочою назвою.
 


«Кава на Хрещатику» (24 грудня 2017 року)

 
Гідну жалю групку молоді всіх вікових категорій чисельністю в пару сотень голів можна бачити на знімку. Походив довкола знічев’я. Подивився на симпатичні обличчя київської блоґототи. Розгублені, політично дезорієнтовані, шукаючі якоїсь авторитетної команди, вони самі не надто розуміли, нащо зібралися, але намагалися всіляко підбадьорювати себе приємними словами й фантастичними проектами наступних неполітичних акцій. Не вірю, що такі взагалі можливі, адже акція чогось варта тільки тоді, коли планується наступний крок. Підтримувати владу — нерозумно, влада сама себе вміє підтримати і без вулиці. Виходити невизначено «за все хороше» чи «проти всього поганого» не має сенсу. Жартівливий плакат російською «Порошенко — наш президент вселенной» чи принизливо перевернутий за феншуєм прапор виглядали найосмисленішою плямою на акції; принаймні, ці люди твердо знали, чого хочуть. Мабуть, щось було в моєму погляді, скупчення на шляху по-військовому розступалися, коли проходив крізь них.

Да, і каву я не люблю…
 

December 21, 2017

Найдовша ніч

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 17:04

 
Дуже люблю цю пору року. Особливо день зимового сонцестояння. Древні календарі наче прокидаються наступної ночі, готуючись розпочати веселими святами початок справжньої зими й запустити відлік нового року. Відтепер кожен новий промінчик ранку пробиватиметься все раніше, а світло нового дня прибуватиме й прибуватиме, запалюючи новими надіями.
 

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

Older Posts »