Діаріуш або тиск слова

October 17, 2020

Злива в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 21:13

 
Пару тижнів тому вперше з’їздив у Межигірря. Страуси! Тепла неділя жовтня, приємний день, народу — не проштовхнутися. Чудово прогулявся по цьому величезному помістю, забавній пам’ятці українській версії виборчої аристократії. Що мене особливо вразило в цьому царстві марнотратства, — крім страусів, звісно! — це дбайливо продумана технічна частина. На величезній площі розміщено поля для ґольфа, озера, ліси, пагорби і спуски до штучного Київського моря. Всюди, всюди розумно розташовано ретельно продумані гідротехнічні системи водовідведення, якісь криті канавки, стічні труби, стіни й ґабіони. Про їх абсолютно практичну необхідність відомо кожному, хто хоч раз відпочивав на Дніпрі вище Вишгорода і спостерігав, як у воду падають цілі шматки піщаних гір.

А нічогенька сьогодні злива була в Києві! Цілий день з неба виливалося те, що ощадливо накопичилося за сухе літо. Вийшов на Русанівку прогулятися під дощем, так ледь не змило потоками брудної води, що неслися від висоток у канал, лякаючи качок. Нещодавно там місцевість трохи осучаснили, проложили обабіч каналу красиві доріжки з плитки, що замикають Русанівку в два кільця, але водовідведення чомусь залишили на тому ж рівні, на якому воно було під час створення цього штучного острова понад півстоліття тому. Так, Києву явно не вистачило коштів на тих майстрів, котрі розпланували Межигірря. Воно і зрозуміло, куди вони пішли.

Картинка до запису далі…

September 4, 2020

Онлайн-курс з критичного мислення

Filed under: Інформація, Мережа, Різне — maksymus @ 20:32

 
Якби в інтернеті був сайт-аґреґатор анонсів цікавих індивідуальних освітніх проектів, то цей мав би всі шанси потрапити на перші місця.
 

Розрахований на навчальний рік
онлайн-курс «Логіка, аргументація, критичне мислення»,
 
в якому розглядатимуться базові розділи з традиційного університетського курсу логіки;
структура, основні правила й помилки в аргументації;
а також різноманітні аспекти критичного мислення.
 
Не вимагає попередньої підготовки. Достатньо здорового глузду і бажання навчатися.
Сертифікат не передбачено.
Початок курсу: 07.09.2020

 
Не пропустіть!
 

September 3, 2020

Долі за обличчями з фотографії

Filed under: Історія, Власні назви, Мережа, Різне — maksymus @ 13:18

 
Оксана Забужко замилувалася ясними обличчями селянки з дітьми на фотографії 1915 року і запитала риторично, що з ними сталося, які біди випали на їхню долю…

Сучасні мережеві ресурси з базами даних учасників Другої світової, репресованих, оцифровані «Книги пам’яті» тощо люб’язно підказують, що може бути нериторична відповідь. Малопоширене прізвище Сивобород дозволяє в кілька кліків локалізувати село, знайти військкоматівські списки призову початку війни, побачити нагородні листи імовірних героїв, перевірити прізвища серед списків родин репресованих та загиблих під час Голодомору.

Виявляється, що родина Сивобородів з фото, напевно, не потрапила під репресії. Хлопці, найімовірніше саме ці хлопці, були призвані 41-го в радянську армію. Малий Данило вже у званні капітана як командир взводу автоматчиків при танковій бригаді, що винищував італійців під Харковом 43-го, був нагороджений орденом, контужений. З його інших двох нагород за перемогу над Німеччиною та Японією можна дізнатися, що він вижив у війні, і що брав участь у далекосхідній операції. Про призваного тоді ж Івана, старшого хлопця з фото, більше нічого не відомо. Напевно, загинув.

Цікавішою склалася доля ще одного хлопця, теж напевно сина цієї молодої жінки на фото, котрий народиться тільки 1918-го. Цей Андрій перед самою війною поступив в Ульянівське танкове училище, потрапив на війну курсантом ще 39-го, а завершив її ґвардії полковником. Продовжив службу, але після війни в Україну вже не повернувся. Онуки, про яких запитувала Забужко, давно стали росіянами.

А прізвище Сивобород досі трапляється в селі Луб’янка під Києвом.
 

August 20, 2020

Купівля через пошту

Filed under: Життя, Мережа, Різне — maksymus @ 19:25

 
Кілька тижнів випробовував доставку товарів поштою з українських магазинів. Замовляв деяке особливе приладдя, взуття, книги та ін. дрібнички. Не скажу, що надто вже незручно, але просто не подобається. Купівля відбувається наче всліпу, частина товарів не підійшла, та ще й поштова доставка збільшувала ціну кожної дрібнички на 50-70 гривень.

Найбільш неприємне в такій купівлі це ждати невідомого. Вибрав товар, натиснув пару кнопок і… Одні магазини передзвонюють через годину, другі через день, а треті взагалі не зв’язуються, навіть текстовим повідомленням, і прибуття їхнього товару на відділення стає несподіванкою. Інколи магазини починають набридливо уточнювати, що мені потрібно, щоб замінити вибраний товар, якого в них уже з якоїсь причини немає. В якусь точку довелося перетелефонувати через тиждень, щоб дізнатися, що обраного товару давно не було і невідомо, коли нова поставка, а на сайті застаріла інформація. Інтернет-магазин взуття, взявши півтори сотні гривень передоплати, зв’язався через два тижні, щоб повідомити, що перевізники десь загубили мою покупку, і попросили ще два тижні зачекати.

Отже, як додатковий спосіб купівлі чогось, без чого можна спокійно обійтися, що потрібно так собі, не негайно, спосіб підходить. Але переходити на таке споживання мені точно не хочеться.
 

August 17, 2020

Жарт про жарт

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 18:37

 
Цікавий формат інтернет-жарту з жартом (I Have a Joke «маю жарт») з’явився минулого місяця в англомовній мережі. Я дізнався про нього з Фейсбук-сторінки Джейсона Бреннана, де автор навів кільканадцять своїх дотепних прикладів. При перекладі може втрачатися гра слів, необхідна в цьому форматі.

You may not want to hear my paternalism joke, but it’s for your own good. (Можете не хотіти слухати мій жарт про патерналізм, але це для вашого ж добра.)
I’d tell you my Aquinas joke but it’s just a mediocre copy of your Aristotle joke. (Міг би розповісти свій жарт про Фому Аквінського, але це тільки посередній переспів вашого жарту про Арістотеля.)
I have a political theory joke, but it’s just a lower IQ version of a political philosophy joke. (Маю жарт про політичну теорію, але це тільки тупіша версія жарту про політичну філософію.)
I have a moral grandstanding joke, and if it doesn’t make you laugh, I guess that means you don’t care about the poor. (Маю жарт про ханжеську мораль, і якщо він вас не розсмішить, значить, ви не дбаєте про бідних.)
My Father, Son, and Holy Spirit jokes are three distinct jokes but are all the same joke. (Мій жарт про Отця, Сина і Святого Духа це три різні жарти, але водночас той самий жарт.)

* * *

Кілька дотепів у стилі жарту про жарт стосовно соціалізму, що нині актуально в США на тлі передвиборчої президентської кампанії:

My socialism joke doesn’t work, but that’s because it’s not a real socialism joke. (Мій жарт про соціалізм не спрацьовує, але це тільки тому, що це не справжній жарт про соціалізм.)
My real socialism joke has never been tried. (Мій справжній жарт про соціалізм ніколи не був випробуваний.)
My socialism joke fails yet leaves people hungry for more. (Мій жарт про соціалізм неспроможний, але люди ним ніяк не наситяться.)
My Marxism joke is based on a false premise, yet it kills every time. (Мій жарт про марксизм ґрунтується на хибних припущеннях, але кожного разу вбивчий.)
My good socialism joke is actually a free market welfare state joke. (Мій жарт про хороший соціалізм це насправді жарт про соціальну державу вільного ринку.)
That wasn’t a bad socialism joke! It was, ahem, a *state capitalism* joke. (Не існує жарту про поганий соціалізм! Це був, гм, жарт про «державний капіталізм».)

* * *

The masses aren’t ready to get my Lenin joke, so I guess I’ll need to get it for them. (Маси не готові сприйняти мій жарт про Леніна, тому я вважаю, що повинен його їм втокмачити.)
You better not be the first person to stop laughing at my Stalin joke. (Для вас краще не бути першим, хто перестане сміятися з мого жарту про Сталіна.)

Українською ще не бачив продовження цієї мовної гри. Але от жарт з жартом дійшов і до Білорусі:
«У меня есть шутка про зверства лукашенковского ОМОНа, но она какая-то избитая».
 

August 8, 2020

Порожні місця на ринку

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 21:01

 
Шукав на Радіоринку потрібний нестандартний перехідник. Давно там не був. Та й узагалі, нечастий покупець радіодеталей. Тим не менш, відвідування раз на рік чи кілька років складаються в велику картину; помічаю те, що змінювалося раз за разом.

Колись у 90-і вдало купив на цьому ринку трансформатор для старенького чорно-білого телевізора «Сніжок-303», мого ровесника. Той вірно прослужив після відновлюючого ремонту ще кілька років. Пізніше, на ще популярній у межах Радіоринку вуличній розкладці знайшов потрібні лампи для антикварного, але досі працюючого, лампового радіоприймача, від якого десь у шухлядах навіть збереглася дідусева книжка з дозволами (так, так, колись в СРСР приймачі треба було реєструвати в органах влади). Знаходив на цьому ринку якісь зарядки, кабелі, інколи особливі плати для комп’ютера.

Сьогодні був вражений. Дві третини яток зачинені, а в суботу — день торгівлі! — це немислима річ. Один балакучий продавець поскаржився, що рвуться налагоджені за десятиліття канали поставок. Постачальники через карантин зривають терміни, виставляють додаткові рахунки, не покривають всю потрібну номенклатуру. За кілька місяців обмеження вибили з ринку багатьох продавців.

Потрібний перехідник я не знайшов, хоча купив два, що, поєднані, мають виконувати разом потрібну функцію, але ще не мав нагоди перевірити, чи запрацює конструкція. Паралельно замовив в інтернеті, орієнтуючись на опис. Тут теж дивна річ. Один продавець відповів, що на сайті застаріла інформація, такого вже немає, і поставок не ждуть скоро. Другий мовчить. Та й у мережі не дадуть дуже потрібну консультацію в стилі «оця хитра байда кріпиться сюди, а ота крива штукенція ліпиться туди».

Півроку карантину найбільше помітно на таких центрах роздрібної торгівлі, що перекриває невмирущі нестандартні запити покупців. У цьому бізнесі в безпосередній комунікації, що розривається, зав’язано багато людей, і вони тепер втрачають найбільше. Як і їхні клієнти, котрі орієнтується на самостійні дешеві покупки. Карантин суттєво змінить цю сферу. Вже змінює.
 

August 6, 2020

Фотополювання в парку

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 13:38

 
Літо в Києві прекрасне. Прогулювався в парку «Перемога», де наштовхнувся на це чудове створіння паркових дизайнерів. На надзвичайно залишково радянській, серйозно-урочистій за стилем алеї, що починається з монументального знаку Матері Солдата й веде до пафосного кургану пам’яті, де поруч ще нещодавно виставляли артилерію та бронетехніку останньої незавершеної війни, стоїть кролик. Просто кролик біля своєї нірки. Трохи далі розставлено годинники. Схоже, був задум відтворити елементи Керролівської «Аліси». Мені це дуже подобається.
 
Картинка з кроликом до запису далі…

July 8, 2020

Парад планет на зоряному небі

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 21:23

 
Інколи треба подивитися високо вгору. Навіть у Місті, де зорі завжди ховаються за світловим забрудненням.

Одна з моїх улюблених програм на планшеті це Star Chart. У будь-яку хвилину дня і ночі можна відкрити, щоб побачити, де, що і як усе перебуває на своєму законному місці. Світовий порядок заспокоює.

Цими днями там нагорі відбувається дивовижне — парад планет. Всі розташовані з одного боку Сонця. І програма послужливо підказує, в яку сторону дивитися. Чарівне рідкісне явище допомагає побачити неймовірна технологія.

Картинка до запису далі…

June 28, 2020

Сьогодні в метро

Filed under: Життя, Київ, Різне — maksymus @ 20:29

 
Проїхався сьогодні перший раз за три місяці карантину в метро. Споряджений був як годиться — маска, гумові рукавички. Вибрав час вранці та надвечір, щоб не потрапити у відомі недільні часи пік. Справді, людей було очікувано мало, але одразу звернув здивовану увагу, що десь третина пасажирів масок не носили, переважно імітували, одягнувши на підборіддя, а в рукавичках узагалі був тільки я один. Коли ж дістав рідину для дезинфекції, на мене обернулося піввагона.

Цікавий народ. На плакатах і стендах на станціях промовляє переконливе прохання вдягнути в приміщеннях Київського метрополітену маску, рукавички, додержуватися соціальної дистанції, з гучномовців послання неодноразово повторюють, на платформах нанесено жовті лінії, точки й інші позначки безпечної відстані. Та навіть елементарні прохання дистанції виявляються надмірними, щось в усталених суспільних відносинах людей зупиняє їх виконувати. Додержуйтесь визначеної в півметра дистанції на ескалаторі, — механічно декламує гучномовець, — люди ж, переважно занурені увагою в електронні прилади в руках, дотуляються якомога ближче, плече до плеча, наче бояться пропустити…

І це навіть не невіра в пандемію, і не якась бравада, якою потім раціоналізують свою поведінку. Просто пересічним людям дуже важко перебувати на самоті, бути поруч і роз’єднаними, знаходитися окремо від маси, навіть за мінімальним масочно-рукавичним бар’єром.
 

June 26, 2020

Маю право водити

Filed under: Епістократія, Життя, Різне — maksymus @ 10:35

 
Ідея ліцензування виборців на основі знань в епістократичному захисті Джейсона Бреннана захопила мене раціональною переконливістю арґументів. І хоча автори праволіберальних поглядів до урядових дозволів на здійснення будь-якої діяльності закономірно ставляться з величезною підозрою (див. напр., гострі міркування Х’юмера «Ліцензування це відстій»), є випадки, коли питання не може нікого залишати байдужим, — скажімо, ліцензування водіїв. У випадках, коли людина може наражати на ризик не тільки себе, а й інших, критика урядової дозвільної системи як штучного обмеження вільної ринкової конкуренції помітно слабшає.

Минулого року, розбираючи аналогію прав виборця і водійських прав, мені раптом спало на ум, що величезна система автомобільних доріг створюється й підтримується за рахунок держбюджету, а користуюся я нею хіба що опосередковано. Оскільки сам не маю права водити, доводиться покладатися на вміння і права інших, людей з ліцензіями, котрі возять пасажирів чи доставляють потрібні товари. Треба зауважити, що я настільки не автомобіліст, наскільки це взагалі можливо. За все життя в мене ніколи навіть не виникало бажання водити самому.

А чого б мені не одержати принаймні таке право?

Виникла думка, що я не маю якогось права, вже не залишала мене. Не знайшовши заспокійливих відповідей на це питання, в листопаді минулого року записався в автошколу, щоб на своєму практичному прикладі здобування урядової ліцензії переконатися в слушності аналогії.

Про те, як я здобував водійські права, далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.