Діаріуш або тиск слова

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

Advertisements

December 2, 2017

Віртуальні картки

Filed under: Інформація, Мережа, Розваги, Різне — maksymus @ 17:14

 
З купівлею через інтернет у мене завжди якось не складалося. Здається, зручний і швидкий спосіб поєднати продаж і купівлю, але кожного разу якісь банківські ускладення й побоювання шахраювання зупиняли бажання осучаснитися. Долати непотрібні перешкоди не хотілося, за єдиним винятком — книжки з Амазону, яким користуюся з далекого 98-го року. Тоді, для найпершої покупки відкрив свою першу пластикову картку, але хоча на всіх етапах повідомляв банківським працівникам Промінвесту, що картка мені потрібна виключно для розрахунків у мережі, зрештою через невідповідність класу жодного разу нею не зміг провести платіж. Як я потім тільки не переводив гроші, навіть випало скористатися банківським чеком. Багато коштів втрачалося на самих операціях, щоб називати інтернет-купівлю стандартною зручністю.

Усе-таки, цивілізація дійшла й до мене…

October 4, 2017

Каталонія вільна

Filed under: Мова, Політологія, Різне — maksymus @ 11:42

 

Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови…

У синхроні на каналі «Євроньюс» з вулиці Барселони обурена жінка: — Ми просто хочемо проголосувати, ми же не злочинці, як ті корупціонери при владі.

Ось воно! От саме таких щирих і наївних вскриків я і ждав для того, щоб пазл національного самовизначення каталонців склався. Коли на вулицях кричать не тільки про незалежність, але про зловживання правлячого класу країни, що включає і мадридських, і місцевих корупціонерів, це звучить кінцем іспанської імперії. Культурні вимоги, підкріплені економічними, остаточно перетворилися на політичну дію.

Нікчемний з усіх формальних поглядів каталонський референдум з його навмання намальованими результатами (авжеж, класичні 90% це улюблена цифра фальсифікаторів) був проведений тільки тому, що міг бути проведений. Влада в Каталонії вже знаходиться в руках каталонських сепаратистів. І метрополія нічого з цим зробити вже не зможе.

Власне, весь цей фарс з референдумом якраз і мав продемонструвати неспроможність іспанців здійснювати владу в каталонській провінції наявними в розпоряджені центру силовими засобами. І тут уже відсоток прихильників чи противників незалежності реґіону абсолютно неважливий; каталонські активісти за останні десять років пройшли потрібний шлях усамостійнення від опанування шкільної освіти до кон’юнктурного популізму Пучдемона й інших реґіональних лідерів. Як за підручником про національні рухи, вимога захисту власної культури перевтілилася в політичну вимогу. Тому що кожна культура, зрештою, веде війну за своє існування через політико-економічний дискурс. І політичним активістам у Каталонії нарешті вдалося «капіталізувати» культурні відмінності.

Колись веселий колективний спів на вулицях свого старого міста про давню історію народу засвідчив, що здобуття незалежності це тільки справа часу. Що місцеві лоялісти, ба навіть у більшості в цій провінції, тепер приречені або виїхати в метрополію, або стати каталонцями. І от тепер це стало прозоро очевидно. Каталонський рух збирає масові демострації, проводить страйки, підтримані всіма, і університетами, і пожежниками, і футбольними клубами. Тепер будь-які дії мадридської монархії з опанування нової республіканської провінції будуть неважливі й безрезультатні. Вони просто не мають таких засобів.

Мова завжди супроводжувала імперію і слідувала з нею. Далі…

September 26, 2017

Народжені своїми

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:31

 
Крутиться реклама якихось кисломолочних напоїв. У кадрі дитина розглядає в мікроскоп рідину:

— Бактерії! Як їх багато! Чому вони корисні?
— Тому що теж народжені в Україні!

Перенесення політичного територіальної розуміння належності до своїх на бактерії це сильний хід. Бактерії таким присвоєнням набувають українського національного горожанства. Паралельно експлуатується визнання свого за якісне апріорі, і цей погляд водночас підтримується багаторазовим повторенням.

Але ж це бактерії, Карл! Вони не народжуються, а розмножуються, і не в Україні, а в чашках та баках. Народжені в стайні не стають кіньми.
 

August 19, 2017

Змінювач правил гри

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 17:45

 
Якщо вершиною античного суднобудування була леґендарна «Сіракузія», трищогловий зерновоз, то сучасні корабели вразили світ «Прелюдією», цілим плавучим заводом з виробництва зрідженого газу.

Побудований у Південній Кореї французькою компанією гігантський плавучий засіб навіть не наважуються називати кораблем, це вже структура. Довжиною 488 метрів, завширшки 74, у висоту 105, з повною тоннажністю 600 тисяч тонн ця структура нині є найбільшим побудованим людиною морським об’єктом. Корпорація «Ройял Датч Шелл» витратила на його зведення п’ять років і 14 млрд. доларів.


Плавучий завод з виробництва зрідженого природного газу «Прелюдія», липень 2017.

Цього місяця «Прелюдія» здійснила свій перший океанський рейс з корейської судноверфі в Кодже до Австралії, де її вводитимуть в експлуатацію. Плавучий завод призначений змінити правила гри на газовому ринку, роблячи рентабельною розробку малих чи віддалених від узбережжя родовищ газу. Структура, незалежна від наземної чи підводної стаціонарної інфраструктури, при необхідності переміщатиметься на будь-яку ділянку світового океану. Виробництво розраховане на 3,6 мільйонів тонн зрідженого природного газу на рік з морських глибин аж до 250 м.

«Прелюдією» структура названа не випадково. Хоча вона й не перша у своєму класі, — всього в півтора рази менший малайзійський плавучий завод, названий акронімом «PFLNG SATU», уже півроку виробляє зріджений газ, — на підході ще десяток подібних суден, призначених для видобутку й зрідження газу на океанських просторах. Досвід спорудження й експлуатації перших заводів напевно здешевить виробництво наступних.
 

July 27, 2017

Дитяча енциклопедія про Україну

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 17:33

 
У початковій школі моєю настільною книгою була десятитомна «Дитяча енциклопедія». Її томи перечитувалися тисячі разів у будь-якому порядку і з будь-яких сторінок. Здавалося, що в ній зібрані в концентрованій формі всі знання світу.

Тільки значно пізніше я збагнув, що мені пощастило мати хрущовське видання, а не наступні. Провідна ідеологія видання дещо відрізнялася від сучасної мені дійсності занепадаючого злобного «совка». Відрізнялася, передусім, пронизливо оптимістичним настроєм, безмежною вірою в людину, в людство, в технологічний проґрес. Автори, що її складали, справді бачили майбутнє світлим поступом розуму й науки.

Це приємно нетерпляче очікування швидкого наближення бажаного майбутнього через розкриття таємниць природи і космосу, людини і суспільства, що прозирає за наївною радянською пропаґандою, назавжди збереглося на сторінках улюбленої енциклопедії. Для людини того часу все є об’єктом, все згодиться знаряддям. Ніщо не завадить. Простягути руку і взяти.

От як невимушено інструментально подається вступ до статті «Украинская ССР»:

          Украина! Произнесли вы это слово, и представились вам терриконы над шахтами Донбасса, огненные всполохи металлургических заводов Приднепровья, нефтяные вышки в Предкарпатье.
          Украина!.. И представились вам бескрайние поля золотистой пшеницы под жарким полуденным солнцем, высокие и густые, как джунгли, массивы «королевы полей» — кукурузы, подсолнечника, сады, виноградники.
          Украина!.. И вспомнились вам имена тех, кто прославил свою республику трудовым подвигом и заслужил почет и уважение всего советского народа: знатный шахтер Н. Я. Мамай, председатель одного из лучших колхозов страны дважды Герой Социалистического Труда М. А. Посмитный, скоростник сталеварения П. С. Махота, замечательные кукурузоводы Е. А. Долинюк и Н. Г. Заглада, механизатор А. В. Гиталов…
          А может быть, вы подумали о великом поэте, воспевшем боль украинского народа, Тарасе Шевченко и о бессмертных героях Гоголя — вольнолюбивых и мужественных запорожцах? Или встали перед вашими взорами образы краснодонцев, молодых патриотов, чей бессмертный подвиг живет в сердцах всех советских людей?
          Да, все это Украина, с ее прошлым и настоящим, с ее заводами и электростанциями, шахтами и пашнями, садами и виноградниками, с ее песнями и танцами, с ее героическим талантливым народом, вместе со всеми народами СССР создающим коммунизм.
(Детская энциклопедия. — М., 1962. — Т. 8: Наша Советская Родина. — С. 437.)

Навіть у цьому уривку видно сліди часу. Часу кукурудзи, часу, коли ще не був проголошений «розвинутий соціалізм», а комунізм уже бачили на обрії. Опис шахт і заводів, полів і садів, «поющей и пляшущей» країни — типово радянський/російський колоніальний погляд на республіки, як на захоплені території, де добувається потрібний для центру ресурс, матеріальний і людський. Україна дає те і те, отакі її основні функції, що мають уявлятися в першу чергу. Беріть!

Усього за чверть століття та країна розпадеться, розірвана власними протиріччями, а тепер за так привабливо описані ресурси колишньої республіки колишній центр веде війну.
 

June 20, 2017

Облік газу

Filed under: Екологія, Київ, Різне — maksymus @ 17:55

 
Поставили від Київгазу лічильник; нарешті дійшла черга до мого будинку. Новенький електронний G 1.6 ЕГЛ-Т-50-м, зовсім як на картинці, вироблений в Ямполі місяць тому, міряє кубічні десяті міліметрів спожитого газу та чомусь температуру.

Що дивує, встановлення приладу було безкоштовним. Судячи вже з перших даних, сума за місяць майже не виросте, порівняно з попередніми внормованими виплатами для квартир без лічильників, розрахованими із загального споживання. Вартість же самого лічильника перевищує суму платіжок за три роки, якщо брати з теперішньої ціни за газ.

До 1 січня 2018 року мають бути поставлені на облік усі квартири, де є самі газові плити. Тільки в Києві понад півмільйона квартир, а тому загальна ціна обліку споживання газу населенням перевищить мільярд гривень. Тобто підприємство Київгаз було змушене собі в збиток ставити населенню прилади обліку. І сподіватися на дуже довгу гру з тарифами і ціною.
  

June 10, 2017

Безвіз

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 20:03

  
На кількох українських каналах святковий концерт, у правому верхньому кутку поставили запущений Президентом відлік до «безвізу», що завершується сьогодні опівночі за київським часом. Наче пролунає стартовий пістолет, і українці ломануться через відкриті пропускні пункти, щоб хоч трішки подивитися на Захід…

Хоча приємно за співвітчизників, котрим це спрощення заощадить кілька хвилин спілкування з чиновниками.
  

June 7, 2017

Повістка як непотрібне покарання

Filed under: Інформація, Політологія, Різне — maksymus @ 23:02

 
Фейсбук приніс обговорення чергового епізоду в українській антикорупційній епопеї — повістки активісту Віталію Шабуніну. Зніяковілий голова правління Центру протидії корупції побачив сьогодні зранку на порозі мобілізаційну команду, яку супроводжували якісь цивільні з відеокамерою, природно перелякався фізично розвинутих «тітушкуватого вигляду мудил» (цитата), і, з огляду на нещодавні погрози своїх опонентів, припустив єдине пояснення, що військкомат використовують як засіб політичного тиску. Причина в конкретному конфлікті цілком переконлива.

У першому розпачі юрист незграбно почав апелювати до юридичних підстав, пригадав хвороби і поважний вік, самотню дружину і т. д. Коментатори негайно кинулися зловтішно дописувати про боягузтво активіста, ухиляння від служби тощо тощо. Далі, з підйомом хвилі в заданій логіці шельмування, були знищені підстави порозуміння. Відбувся поділ на тих, хто в принципі не довіряє антикорупційній діяльності активістів, дискредитовуваній постійними скандалами про небезкорисливість, та тих, хто вбачає у хоч таких викриттях потрібну справу.

Проте всі за замовчанням розуміють повістку як покарання, розходження тільки в оцінці того, заслужене це покарання в цьому випадку, чи ні. Таке ставлення мене особисто ображає, знецінює мою, хай зовсім негероїчну, але чесну службу по мобілізації. У національній державі військова служба є почесним обов’язком горожанина. Примушувати нездатних з фізичних чи психологічних причин це абсолютно непотрібне заняття. Навіть люди, котрі цілком прагнуть служити, можуть не витримувати. З неприємністю через свою відповідальність пригадую, як серед моїх підлеглих у кожному взводі були комісовані в перший же місяць; працювати ж з небажаючими і байдужими було постійним головним болем.

Потрібність у війську хворобливого й боязливого рядового запасу Шабуніна, оператора ЕОМ за обліковою спеціальністю, під величезним сумнівом. Настільки величезним, що, далебі, не вартий наш герой такої пильної уваги ні з боку військових комісарів, ні збоку зловтішних коментаторів. Але увага до епізоду вже є, і варто б спрямувати її туди, де вона принесе найбільшу користь усім нам. Спрямувати на викриття залежності військкоматів од політичного замовлення влади, на існування «титушок» під прикриттям сумнівних громадських організацій, на справжню корупцію, яка породжується далеко не Шабуніним.
 

May 25, 2017

Наш сучасник Вадим Бойко

 
Найстрашнішим і найнезбагненнішим досвідом XX сторіччя, без сумніву, є досвід масового винищення людей тоталітарними режимами. Мільйони й мільйони пройшли через табори смерті, мільйони були знищені, мільйони були сучасниками й співучасниками. Саме раціональне упорядкування конвеєрів знищення безособовими державами ставить під величезний сумнів підстави нашої раціональності. Своєю незрозумілістю і жахливістю ця відносно недавня історія відштовхує і притягує водночас. Тож не дивно, що одним з найперекладеніших українських авторів усіх часів став безпосередній очевидець, дивом виживший в’язень нацистських концтаборів — Вадим Бойко. Його книги «Слово після страти» і «Якщо на землі є пекло» були колись справжніми міжнародними бестселерами, сказати по-сучасному.

Один раз я перетнувся з Вадимом Яковичем на початку 80-х, коли він жив поруч на Мінському масиві. Він тоді показав школяреві вибитий на руці концтабірний номер, розповів свою непересічну історію, подарував дорогоцінний примірник однієї повісті, що його потім зачитав до літери, до останньої коми. Мало який твір був читаний і перечитуваний мною стільки разів.

Мати своїми сучасниками людей такого масштабу вже диво, зустріти їх і один раз просто неймовірно. Вони завжди здаються класиками з вічності, недосяжними для звичайних обивателів. Аж от виявляється, що Вадим Бойко досі наш сучасник. Йому тепер понад 90 років, і чи не кожен день увечері письменник сидить у скверику на вулиці Стрілецькій у Києві, розпродає власну бібліотеку, переповідає тим, хто хоче почути, свою історію.

Учорашній запис у Фейсбуку Ольги Усачової, закритий зараз, спонукав мене відвідати його сьогодні вдруге. Навколо валізи з книжками вже зібралася групка людей, допомагати грошима, підписувати книги, знайомити з автором дітей. Життя свідка, що вижив, очевидця і тепер є прикладом і загадкою. Звісно, ту першу зустріч, що справила на мене колись величезне враження, він і не міг пригадати. З довгою сідою бородою, недочуваючий, тільки пронизливі очі людини, що була і є на межі людського досвіду, не змінилися.
 

Older Posts »