Діаріуш або тиск слова

October 30, 2019

Переяслав перейменували

 
Сьогодні Верховна Рада перейменувала Переяслав-Хмельницький на Переяслав. Прекрасна постанова в рамках деколонізації. При всій величності постаті Богдана Хмельницького в українській історії саме місто Переяслав важить значно більше за гетьмана. При належній увазі до створення туристичної інфраструктури це невеличке нині містечко Київської області могло б обернутися на справжну перлину.

Періодично в інформаційному просторі прокочуються хвилі-міркування про створення українського Арлінґтона. Бо надто багато українських діячів поховані на чужині, якщо взагалі поховані. Так от, місцина навколо Переяслава зі скіфськими курганами, козацькими могилами, навколо давньої річки Альти, що неодноразово бувала свідком ключових українських подій, могла б стати ідеальною для розміщення такого меморіалу. І тут наче величною фіґурою замовчування була б відсутня могила Хмельницького. Бо коли згадують Переяслав, його постать усе одно буде незримо присутньою, неважливо, чи залишиться прізвище в назві.
 

December 22, 2018

Коли українці відкрили Америку?

Filed under: Мова, Московія, Русь — maksymus @ 16:18

 
Цікаве спостереження про поширення інформації у Новий час подибав у блозі Андрія Кураєва. Приблизно в кінці 1540-х рр. Максим Грек у коментарях до слова Григорія Богослова згадує:
 

«…люди португальські й іспанські, з усією обережністю, нещодавно, років 40 чи 50 тому (по сповненню сьомої тисячі років од сотворення світу), почали перепливати на великих кораблях і відкрили багато островів, з яких одні населені людьми, а другі порожні, і землю Кубу, настільки велику за розмірами своїми, що навіть її жителі не знають, де вона закінчується. Ще відкрили вони, коли обійшли всю південну сторону [Африки] до північного сходу до Індії, сім островів, Молуккськими звуться,… »

 
Здається, це перша згадка про відкриття Америки в далекому закутку Московської держави. Тут Максим Грек покладається на пам’ять; колишній член делеґації Константинопольського патріарха в Московію, котрий одверто погано ставився до московського розколу, залишився там надовго — двічі засуджений соборами грек перед створенням коментарів устиг посидіти у монастирському ув’язненні. З обставин життя святого перекладача можна припустити, що текст «Объяснение отчасти недоуменных неких речений в слове Григория Богослова» Максим Грек написав не раніше 1548 року. За часом появи зі свідченням грека за першість конкурує слов’янський переклад записки Максиміліана Трансільвана «Про Молуккські острови», виданої в Кельні 1523 року й майже дослівно перекладеної не пізніше середини XVI ст. в тому ж перекладацькому колі. У записці докладно описані обставини відкриття Нового світу та плавання Маґеллана.

А от коли відомості про відкриття Америки потрапили в Україну? Маючи свої контакти і з греками через канали церковної ієрархії, і з Західною Європою через політичні польські зв’язки, інформація про таку подію мала потрапити чи не одразу й звідусіль. Але самого потрапляння замало, треба, щоб відбулася певна рецепція, певна згадка в тексті. Можливо, в латино- чи полономовному тексті, що міг поширюватися в Україні.

Точно відомо, що «Космографія» Себастьяна Мюнстера (1544) знаходилася в бібліотеці Костянтина Острозького. Можливо, збірник Сімона Ґрінеуса «Novus orbis…» (1532)? Пізніше джерелом цілком може бути «Хроніка» Мартіна Бельського з доповненням «Про Новий світ і Америку» (1564); останню згадує А. Курбський після 1575: «…да прочтется книга, глаголемая «Кроника о новом свете», яко короли шпанский и португальский, недавными леты во Индие многие земли подъ свои власти покорили, и научивъ ихъ христианскимъ обычаемъ, и святымъ крещениемъ просветили». Але який староукраїнський автор уже знає про Новий світ?
 
Картинка до запису…

October 14, 2018

Найбільш вдале світське свято

Filed under: Історія, Політологія, Русь — maksymus @ 21:48

 
У новітній історії України немає більш успішного перепризначення календарної дати, ніж відзначення 14 жовтня Дня захисника України, перенесеного з радянського лютого.

Колись на перше число жовтня за старим стилем припадало одне з найбільших українських православних свят, свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ця дата загалом незначима в інших церквах, менш відзначувана московською, зовсім невідома грецькою та іншими церквами. А от в українській селянській традиції цим важливим днем починався «опалювальний» сезон, завершувався період весіль, згодом день Покрови одержав неабияке значення в період козацтва, що його нове значення Дня зброї перебрала створена в цей день УПА.

Усього за кілька років після внесення в календарну сітку день гучно набув нового значення як День захисника України. І тут водночас збіглися світський, релігійний та праворадикальний виміри, зручно рознесені за часом. Зранку формальності державні, продовжувані різноманітними попівськими піснеспівами, а ввечері марші правих. Усі задоволені.

Цікаво, що цей за задумом і реалізацією найбільш патріотичний календарний день сучасної України, також навантажений і найбільшими поразками в нашій історії. Саме виникнення його за леґендою сходить до відбиття греками нападу русів на Константинополь 910 року, за яким вигадують напад Олега, а пізніше усталення, зокрема, поширення, джерела міцно зв’язують з часом Андрія Боголюбського і його сумнозвісним нападом на Київ.

Тим не менш, здатність національною державою переосмислювати історичні дати одна з найдивовижніших. І ми маємо шанс на власні очі спостерігати заплутані шляхи комеморації.

Картинка до запису…

October 12, 2018

Визнання автокефалії

Ото указ надрюкують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»

Це справді подія. І ми її сучасники. Одна з тих подій, навколо яких потім століттями обертатиметься шкільна історія. Формальне відновлення автокефалії для Києва через 333 роки поглинання Москвою означає не що інше, як необхідне авторитетне зовнішнє визнання українського історичного ґранд-наративу. І водночас заперечення російського. Оті смішні ряжені грецькі бородані вчора офіційно скасували ідею тисячолітньої Росії, якою вона про себе мислить, офіційно й документально проголосивши скасування політичних і духовних претензій. Претензій на першородство, претензій на перенесення імперії, претензій на народну єдність. Хай які розроблені й обґрунтовані відповіді існують для внутрішнього користувача, вони завжди потребують підтримки зовні. Саме це відрізняє два різні становища — вважати і бути. Можна гадати, це було ясно вже сто років тому, коли зруйнованій імперії не вдалося захопити проливи, що це тільки наслідок, але підтверджено вчора.

Фактично, вчора на звичне російське бикування «Ти хто такий? Скільки в тебе танкових дивізій?» нарешті відповіли закономірне «А ти хто такий?» І раптом вияснилося, що в тій логіці, в якій століттями вибудовувалася конструкція російської внутрішньої історії й експансії, на важливі питання відповісти неможливо. Навіть на найперше: коли відбулося хрещення самої Москви, входження її до світової історії, якщо Київська митрополія офіційно не московська? І ніколи насправді не була московською!

Одна справа, коли це питання ставить Київ, якому можна легко пред’явити фізичну присутність росіян в ретельно обставлених російськими табличками історичних місцях, і зовсім інша, коли запитує розвинута міжнародна інституція з давнім запиленим архівом, в якому документи якогось давно забутого 1686 року можуть скасовувати так само легко, як довідку з поліклініки. Не залишається нічого, як піти в «несознанку», погрожувати силою, заявляти про невизнання і розкол.
 

July 28, 2018

Урочисте відзначення

Filed under: Київ, Русь, Різне — maksymus @ 17:25

 
На день пам’яті князя Володимира Великого потрапив у центрі в святкову ходу Київського патріархату з нагоди 1030-ї річниці хрещення Києва. По Володимирській вулиці проходила ціла ріка людей, за наочною кількістю здалося навіть значно більше, ніж колись бачені численні львівські колони. І різниця вражаюча — колона яскрава і весела, багато національних прапорів, активно співали протестних українських пісень.

Цікаво було відмітити, що серед сотень тисяч учасників не трапилося жодного перевернутого прапора! Нарешті ця вкинута на Євромайдані провокація зійшла нанівець.
 
Вигляд колони з Софійської площі на Михайлівський Золотоверхий собор…

June 18, 2018

Назви значать!

 
Найбільш цікавою темою останнього часу для мене стала можлива зміна назви Македонії. Ця балканська країна, що здобула незалежність після розпаду Юґославії, через свою назву завжди мала величезну проблему зі своїм південним сусідом — Грецією. Через особливості своєї історичної ідентичності, що сягають корінням витоків європейської цивілізації, греки вже кілька десятиліть мають чітко висловлені політичні побоювання, що новопостала слов’янська країна з історичною грецькою назвою висуватиме претензії на всю історичну Македонію, значна частина якої під тією ж назвою нині перебуває в складі Греції.

Неважливі зіткнення поглядів на історію. Читати запис далі…

October 22, 2017

Фільми про нас

Filed under: Розваги, Русь — maksymus @ 21:01

 

— А якщо велетень був добрий? […]
— Ну, гадаю, що вони не змогли б жити довго і щасливо, хіба ні?
(«Джек і бобове дерево. Правдива історія», 2001)

Якось майже без перерви переглянув дві розважальні картини, випущені цього року. Українську «Сторожову заставу» та американську «Війну за планету мавп». Точніше, навпаки, спершу про мавп, потім про заставу. Це важливо, бо перша переглянута американська фантастика навела на мене неабиякий сум.

Сюжет «Війни за планету мавп» вмонтований у всесвітньо відому серію, франшизу, що почалася наприкінці 1960-х жахом сфантазованого панування на Землі мавп і поглядом з боку людини. Стали класикою неймовірно сильні кадри відчаю головного героя, котрий на узбережжі натрапляє на залишки Статуї Свободи, і розуміє, де він знаходиться. Або ж повторення тієї ж емоції в іншому фільмі перед пам’ятником Лінкольну з обличчям шимпанзе. Кожен наступний фільм серії в фантастичному антуражі ставив усе нові цілком земні проблеми: досліди над тваринами, ядерну зброю, співіснування рас та ін.

В останніх фільмах усе пішло значно далі. Добровільне примирення з чужою колонізацією, яку я вже відмічав колись у сучасних фільмах, тут зробило ще один крок. Цього разу головний герой вже не людина, а лідер мавп, проти якої щось зле коять погані людці. Вражає, що неґативними опонентами стали ті, хто бажають за будь-яку ціну зупинити вірус, що робить людей тваринами; в буквальному розумінні тваринами — вірус знищує здатність мислити, а в першу чергу позбавляє мови. Принципово те, що будь-яка ціна під час такої загальносвітової епідемії означає антигуманну поведінку, доведений до абсолюту карантин уцілілої групи в облозі. І новітній сюжет високоморально карає персонажів-людей за таку ціну виокремлення себе від загрози. Отже, людина мови позбувається, віднині говорить тільки мавпа. Коло серії завершене проповіддю повної поразки і роззброєнням людини перед чужим.

Зовсім інший мотив звучить в українському підлітковому фільмі «Сторожова застава», де хлопець провалюється крізь час на війну старовинних українських витязів з половцями. Тут ворог, чужинець, котрий прийшов зруйнувати твій світ, — це просто ворог. (У цій картині пересічний половець безликий, обличчя закриті масками. Вони гинуть десятками від рук звитяжних витязів не гірше за тих імперських штурмовиків.) Щоби повернутися і врятувати друга, герой має побороти все, а головне — найбільші власні страхи, принесені з собою крізь тисячоліття. Прекрасно знятий, з дуже пристойною грою акторів, щедро розсипаними по картині «ґеґами» й впізнаваними цитатами з масової культури, фільм-казка дивиться на одному подиху. Для мене стало справжньою втіхою, що він просто пронизаний оптимізмом виживання.

А от що змінилося б, якби половці були добрі?
 

March 9, 2009

195 років

Filed under: Історія, Лібералізм, Русь — maksymus @ 16:19

 


«К топору зовите Русь!». Худ. В. Касіян, 1934

(Про сокиру та гласність.)

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.

1858. 22 ноября
[Санкт-Петербург]

http://ua-kobzar.livejournal.com/

* * *

«Не увлекайтесь толками о нашем прогрессе, мы все еще стоим на одном месте; во время великого крестьянского вопроса нам дали на потеху, для развлечения нашего внимания безымянную гласность; но чуть дело коснется дела, тут и прихлопнут…
Нет, наше положение ужасно, невыносимо, и только топор может нас избавить, и ничто, кроме топора, не поможет!» (Русский человек [Чернышевский или Добролюбов] — Герцену. «Колокол», 1860, № 64).
 
 

January 25, 2009

Тріумфальний в’їзд Хмельницького в Київ

Filed under: Історія, Русь — maksymus @ 20:16

 
Удень 23 грудня 1648 року (*), напередодні Різдва, до Києва по Волинському шляху з боку Білгородки підійшло переможне козацьке військо з-під Замостя. Цей день став днем справжнього тріумфу Богдана Хмельницького. Кияни — і міщани, і плебс, і духовенство, effusus populus, — вийшли зустрічати гетьмана яко збавителя від іноземного іга. Звучали орації та екскламації латинською та староукраїнською мовами; так студенти Колеґіуму привітали Богдана, іменуючи «від бога даним Мойсеєм, спасителем і визволителем народу руського з неволї лядської». Єрусалимський патріарх Паїсій, який перебував у Києві проїздом і очолював урочисту церемонію, у своїй промові улесливо назвав гетьмана почесним титулом Illustrissimi Principis [ясновельможний князь], «князь Русі» (**), прирівнював до Костянтина Великого.

          Похвала віршами Хмельницькому од народа малоросійського

          Богдан Хмельницький се ізбра[же]нний,
          Воїн в Росії славний, непобіжденний.
          Чрез його Україна на ноги повстала,
          Ібо под ігом лядським мало не скончала.
          Іскоренив унію, гонив ляхи з жиди
          І прочії народи под такими види.
          О коль велегласнії вісті торжественнії
          Славу його понесуть даже по вселенной,
          І Трацьку страну смертні нападоша страхи,
          Єгда луну їх Марса досязаху прахи.
          Сим смертію побіжден смерті не голдуєт,
          В синах своїх російських живет і воюєт.  

В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році, худ. М. Івасюк (1912)

З колишнього замку воєводи до процесії салютували гармати, їм вторила артилерія з нижнього міста. Тепер Хмельницький міг заявити послам короля: «Prawda to jest żem lichy mały Człowiek, ale mi to Bóg dał, żem jest Jedynowładzcą Samoderżcą Ruskim.» [Правда є, що я малий і незначний чоловік, але се бог мені дав, що нині я єдиновладець і самодержець руський.]
І польські комісари згодом отримають відмову на свої пропозиції перемир’я:

…jużem dokazał o czem nie myślił, dokażę i dalej com umyślił, wybiję z Lackiej niewoli naród Ruski wszystek!

[Я вже довів, про що ніколи не думав, а далі доведу, що задумав: виб’ю з лядської неволі нарід руський весь!]

Новий виток «домової» війни почнеться навесні…

(*) Або ввечері, або в неділю 24-го числа, або взагалі наступної неділі, числа 28-го за ст. ст., — дивовижно для такої визначної події, 360-ту річницю якої відмічаємо цього року, джерела не дають певності.
(**) Титули надто недоречні до проводиря народного повстання проти шляхти: Za granicę na wojnę nie wyjdę, szabli na Turki i Tatary nie podniosę, dosyć mam na Ukrainie, Podolu i Wołynia teraz w czasie i dostatku w ziemi i w Księztwie swem po Lwów, Chełm, Halicz, i stanąwszy nad Wisłą powiem dalszym Lachom: sedte, mołczyte, Lachy, Duków, Kniaziów tam zażenę, a będąli i za Wisłą krykać, znajdę ja ich tam pewnie, nie pozostanie mi żadnego Kniazia i Szlachciuka w Ukrainie; a schoczetli z nami który chleba isty, niechajże wojsku Zaporozkiemu posłuszny bude, a na Korola niebryka. [Zbiór pamiętników o dawnej Polsce, 1839, t.4, s.268]
 
 

August 2, 2008

Виставка портретів в Українському домі

Filed under: Історія, Розваги, Русь — maksymus @ 18:31

 
Хоча навколо повним ходом ведеться ремонт, колишній Музей Леніна після приїзду патріархів все ще ззовні та зсередини прибраний у національно-церковному стилі. І подивитися там є на що. Цими днями три поверхи віддано експозиції Петра Ющенка «Свята Русь-Україна: видатні особистості». Багато сучасних робіт написані у наївно-патріотичному дусі, що створює цікавий ефект разом із розміщеними одразу поруч роботами та копіями майстрів XVIII-XIX ст. Серед тисяч портретів є святі і декабристи, художники і гетьмани, польські шляхтичи та російські дворяни, західноукраїнські народовці та твердорусини, князі та поети, волхви та воєводи.


«Мазепа та Карл XII після битви під Полтавою». Художник Гуменюк Ф.

«Дарування волі Петру Калнишевському». Художник Кулаков А. (Харків).  

У напівпідвальному поверсі експозиція портретів наших сучасників ще готується. А на четвертому поверсі невеличка виставка, присвячена Голодомору.

Експозиція Інституту національної пам’яті «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу».  

Older Posts »

Powered by WordPress.com.