Діаріуш або тиск слова

October 22, 2017

Фільми про нас

Filed under: Розваги, Русь — maksymus @ 21:01

 

— А якщо велетень був добрий? […]
— Ну, гадаю, що вони не змогли б жити довго і щасливо, хіба ні?
(«Джек і бобове дерево. Правдива історія», 2001)

Якось майже без перерви переглянув дві розважальні картини, випущені цього року. Українську «Сторожову заставу» та американську «Війну за планету мавп». Точніше, навпаки, спершу про мавп, потім про заставу. Це важливо, бо перша переглянута американська фантастика навела на мене неабиякий сум.

Сюжет «Війни за планету мавп» вмонтований у всесвітньо відому серію, франшизу, що почалася наприкінці 1960-х жахом сфантазованого панування на Землі мавп і поглядом з боку людини. Стали класикою неймовірно сильні кадри відчаю головного героя, котрий на узбережжі натрапляє на залишки Статуї Свободи, і розуміє, де він знаходиться. Або ж повторення тієї ж емоції в іншому фільмі перед пам’ятником Лінкольну з обличчям шимпанзе. Кожен наступний фільм серії в фантастичному антуражі ставив усе нові цілком земні проблеми: досліди над тваринами, ядерну зброю, співіснування рас та ін.

В останніх фільмах усе пішло значно далі. Добровільне примирення з чужою колонізацією, яку я вже відмічав колись у сучасних фільмах, тут зробило ще один крок. Цього разу головний герой вже не людина, а лідер мавп, проти якої щось зле коять погані людці. Вражає, що неґативними опонентами стали ті, хто бажають за будь-яку ціну зупинити вірус, що робить людей тваринами; в буквальному розумінні тваринами — вірус знищує здатність мислити, а в першу чергу позбавляє мови. Принципово те, що будь-яка ціна під час такої загальносвітової епідемії означає антигуманну поведінку, доведений до абсолюту карантин уцілілої групи в облозі. І новітній сюжет високоморально карає персонажів-людей за таку ціну виокремлення себе від загрози. Отже, людина мови позбувається, віднині говорить тільки мавпа. Коло серії завершене проповіддю повної поразки і роззброєнням людини перед чужим.

Зовсім інший мотив звучить в українському підлітковому фільмі «Сторожова застава», де хлопець провалюється крізь час на війну старовинних українських витязів з половцями. Тут ворог, чужинець, котрий прийшов зруйнувати твій світ, — це просто ворог. (У цій картині пересічний половець безликий, обличчя закриті масками. Вони гинуть десятками від рук звитяжних витязів не гірше за тих імперських штурмовиків.) Щоби повернутися і врятувати друга, герой має побороти все, а головне — найбільші власні страхи, принесені з собою крізь тисячоліття. Прекрасно знятий, з дуже пристойною грою акторів, щедро розсипаними по картині «ґеґами» й впізнаваними цитатами з масової культури, фільм-казка дивиться на одному подиху. Для мене стало справжньою втіхою, що він просто пронизаний оптимізмом виживання.

А от що змінилося б, якби половці були добрі?
 

Advertisements

March 9, 2009

195 років

Filed under: Історія, Лібералізм, Русь — maksymus @ 16:19

 


«К топору зовите Русь!». Худ. В. Касіян, 1934

(Про сокиру та гласність.)

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.

1858. 22 ноября
[Санкт-Петербург]

http://ua-kobzar.livejournal.com/

* * *

«Не увлекайтесь толками о нашем прогрессе, мы все еще стоим на одном месте; во время великого крестьянского вопроса нам дали на потеху, для развлечения нашего внимания безымянную гласность; но чуть дело коснется дела, тут и прихлопнут…
Нет, наше положение ужасно, невыносимо, и только топор может нас избавить, и ничто, кроме топора, не поможет!» (Русский человек [Чернышевский или Добролюбов] — Герцену. «Колокол», 1860, № 64).
 
 

January 25, 2009

Тріумфальний в’їзд Хмельницького в Київ

Filed under: Історія, Русь — maksymus @ 20:16

 
Удень 23 грудня 1648 року (*), напередодні Різдва, до Києва по Волинському шляху з боку Білгородки підійшло переможне козацьке військо з-під Замостя. Цей день став днем справжнього тріумфу Богдана Хмельницького. Кияни — і міщани, і плебс, і духовенство, effusus populus, — вийшли зустрічати гетьмана яко збавителя від іноземного іга. Звучали орації та екскламації латинською та староукраїнською мовами; так студенти Колеґіуму привітали Богдана, іменуючи «від бога даним Мойсеєм, спасителем і визволителем народу руського з неволї лядської». Єрусалимський патріарх Паїсій, який перебував у Києві проїздом і очолював урочисту церемонію, у своїй промові улесливо назвав гетьмана почесним титулом Illustrissimi Principis [ясновельможний князь], «князь Русі» (**), прирівнював до Костянтина Великого.

          Похвала віршами Хмельницькому од народа малоросійського

          Богдан Хмельницький се ізбра[же]нний,
          Воїн в Росії славний, непобіжденний.
          Чрез його Україна на ноги повстала,
          Ібо под ігом лядським мало не скончала.
          Іскоренив унію, гонив ляхи з жиди
          І прочії народи под такими види.
          О коль велегласнії вісті торжественнії
          Славу його понесуть даже по вселенной,
          І Трацьку страну смертні нападоша страхи,
          Єгда луну їх Марса досязаху прахи.
          Сим смертію побіжден смерті не голдуєт,
          В синах своїх російських живет і воюєт.  

В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році, худ. М. Івасюк (1912)

З колишнього замку воєводи до процесії салютували гармати, їм вторила артилерія з нижнього міста. Тепер Хмельницький міг заявити послам короля: «Prawda to jest żem lichy mały Człowiek, ale mi to Bóg dał, żem jest Jedynowładzcą Samoderżcą Ruskim.» [Правда є, що я малий і незначний чоловік, але се бог мені дав, що нині я єдиновладець і самодержець руський.]
І польські комісари згодом отримають відмову на свої пропозиції перемир’я:

…jużem dokazał o czem nie myślił, dokażę i dalej com umyślił, wybiję z Lackiej niewoli naród Ruski wszystek!

[Я вже довів, про що ніколи не думав, а далі доведу, що задумав: виб’ю з лядської неволі нарід руський весь!]

Новий виток «домової» війни почнеться навесні…

(*) Або ввечері, або в неділю 24-го числа, або взагалі наступної неділі, числа 28-го за ст. ст., — дивовижно для такої визначної події, 360-ту річницю якої відмічаємо цього року, джерела не дають певності.
(**) Титули надто недоречні до очільника народного повстання проти шляхти: Za granicę na wojnę nie wyjdę, szabli na Turki i Tatary nie podniosę, dosyć mam na Ukrainie, Podolu i Wołynia teraz w czasie i dostatku w ziemi i w Księztwie swem po Lwów, Chełm, Halicz, i stanąwszy nad Wisłą powiem dalszym Lachom: sedte, mołczyte, Lachy, Duków, Kniaziów tam zażenę, a będąli i za Wisłą krykać, znajdę ja ich tam pewnie, nie pozostanie mi żadnego Kniazia i Szlachciuka w Ukrainie; a schoczetli z nami który chleba isty, niechajże wojsku Zaporozkiemu posłuszny bude, a na Korola niebryka. [Zbiór pamiętników o dawnej Polsce, 1839, t.4, s.268]
 
 

August 2, 2008

Виставка портретів в Українському домі

Filed under: Історія, Розваги, Русь — maksymus @ 18:31

 
Хоча навколо повним ходом ведеться ремонт, колишній Музей Леніна після приїзду патріархів все ще ззовні та зсередини прибраний у національно-церковному стилі. І подивитися там є на що. Цими днями три поверхи віддано експозиції Петра Ющенка «Свята Русь-Україна: видатні особистості». Багато сучасних робіт написані у наївно-патріотичному дусі, що створює цікавий ефект разом із розміщеними одразу поруч роботами та копіями майстрів XVIII-XIX ст. Серед тисяч портретів є святі і декабристи, художники і гетьмани, польські шляхтичи та російські дворяни, західноукраїнські народовці та твердорусини, князі та поети, волхви та воєводи.


«Мазепа та Карл XII після битви під Полтавою». Художник Гуменюк Ф.

«Дарування волі Петру Калнишевському». Художник Кулаков А. (Харків).  

У напівпідвальному поверсі експозиція портретів наших сучасників ще готується. А на четвертому поверсі невеличка виставка, присвячена Голодомору.

Експозиція Інституту національної пам’яті «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу».  

May 17, 2008

Не стріляйте в піаніста — він грає, як вміє

Filed under: Політологія, Розваги, Русь — maksymus @ 09:51

 
Можна довго відшукувати помилки організації, прискіпливо перераховувати невдалі рішення, гострі кути застосування іноземного формату до наших умов, пояснювати результати всесвітньою теорією змови. Це все не відміняє того факту, що що програма «Великі українці» на Інтері стала головною телевізійною подією останнього року у форматі політичного шоу. І не результати тут були важливі, а саме обговорення історичних персонажів, винесення на публіку суспільно-політичних проблем, які зазвичай лишаються непроговорені. Відомі імена були суто символічним прикриттям для відстоювання свого світогляду, світобачення у всеукраїнському масштабі.

Хоча, треба сказати, результати небезкоштовного (голос від 40 коп. до 1 грн.) вибору півтора мільйонів учасників другого туру були цілковито несподівані:

Ярослав Мудрий — 648443 (40,02%)
Микола Амосов — 322321 (19,88%)
Степан Бандера — 261247 (16,11%)
Тарас Шевченко — 150873 (9,3%)
Богдан Хмельницький — 64931 (4,02%)
Валерій Лобановський — 51564 (3,18%)
В’ячеслав Чорновіл — 42743 (2,63%)
Григорій Сковорода — 28090 (1,73%)
Леся Українка — 26590 (1,64%)
Іван Франко — 24247 (1,49%)

Всього — 1621049 голосів

Дивитися програму.

Можливо, якби зберігався принцип «одна людина — один голос», картина була б зовсім іншою. Пояснити таку перевагу першого місця простою популярністю ідеї тисячолітньої України-Руси неможливо.
 

May 2, 2008

Цей день 160 років тому

Filed under: Історія, Русь — maksymus @ 08:39
Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві,
Зависть най нас не спиняє,
Разом к світлу, други жваві!
Маркіян Шашкевич, 1833

Вітаю всіх русинів доброї волі, київських, галицьких і закарпатських, з визначною датою!

2 травня 1848 року було створено першу леґальну українську політичну організацію — Головну Руську Раду у Львові. Так до нас дійшла європейська «Весна народів»; повних 277 днів першого національного піднесення, поки найясніший цісар отямився.

…въ забудованью святоюрскомъ дня 2 Мая 1848 ô 6-той годинѣ по полудню сойшлися премноги Русины духовны й мірски. Всечестный крылошанъ й схоліархъ Михаилъ Куземскій выбраный на предводителя…

[Діяння тимчасового Головного галицько-руського зібрання]

…Ми, Русини Галицьки, належимо до великого руского народу, котрый ôднимъ говоритъ язикомъ и 15 мілѣонôвъ виносить, зъ котрого пôлтретя мілѣона землю Галицку замешкує…

[Відозва до народу 10 травня 1848 року.]

* * *

Цей день відзначився в українській історії іще однією особливою подією. 2 травня 1115 року, під час повторного перенесення мощей Бориса і Гліба в новозбудовану Вишгородську церкву, Володимиру Мономаху довелося заспокоювати бурхливий натовп, кидаючи народу срібняки, паволоки та фофудії. Люди були вдоволені.
 

May 16, 2007

Пісні оранжевого Майдану

Filed under: Політологія, Розваги, Русь — maksymus @ 15:23

У запалі політичної боротьби навколо розпущеної Ради якось залишилась непоміченою дуже символічна подія. По завершенню першого ж опозиційного Майдану, майже перед національним гімном звучала пісня київської юнацької школи 1918 р. у виконанні Тараса Компаніченка.

Текст пісні

Чуєш мій друже славний юначе,
Як Україна стогне і плаче?
З півночі чорна постає хмара,
Рикає хижо ворожа навала.         [У неполіткоректному ориґіналі: московська навала.]

Приспів:
        Ми сміло в бій підем за Русь Святую
        І як один проллєм кров молодую.
        Ми сміло в бій підем за Україну
        І голови складем за Землю Рідну.

Ворог лукавий йде на Вкраїну
Щоб обернути Край Наш в руїну.
Лава до лави станьмо як криця
На герць кривавий з ворогом бицця.

Приспів.

Сміло до бою брате рушаймо,
Землі Святої врагу не даймо.
Жереб щасливий за Край вмірати,
А не в кайданах вік звікувати

Приспів.

 

Варто це відмітити особливо. Якщо Україна малоросійська, дополітична аморфна етнографічна територія під імперською («Слышали деды») або червоною («Слушай, рабочий») Москвою могла бути якою завгодно простонародною — козацькою, червоножупанною, Україною паліїв, сірків, гайдамаків, ковпаків — то Україна національна, самостійна й державна може бути тільки руською. Приємно спостерігати, як цей неусвідомлений потяг до державницької традиції відбивається у найрізноманітніших формах. У тому числі, під час колективних мітінґових піснеспівів.

Відео: Ми сміло в бій підем за Русь Святую.
Мітинґ «Народної самооборони» Луценка в Дніпропетровську, два місяці тому. 

January 12, 2007

Збереження сполучення sk перед ě, i

Filed under: Історія мови, Мова, Русь, Фонетика — maksymus @ 08:15

 
Одна дрібна особливість київсько-поліського діалекту (див. схему), яка відрізняє його за Шевельовим (п. 3.4) од сусідніх, полягає в збереженні (відновленні?) літери к по другій палаталізації задньопіднебінних (перехід k — c’, g — z’: ) після с та перед ě, і.

sk > sc’ перейшло в будь-якій позиції у полоцько-рязанській та галицько-подільській областях.
sk > sk’ на початку кореня та всередині слів (можливо, через етап st’) у київсько-поліській.

У середині слів фонетичні процеси наступних століть знищили сліди як «палаталізаційного» чергування, так і відмінності, що зберегляся у пам’ятках київського походження.
Найхарактерніше ця особливість проявлялася у давальному й місцевому відмінках присвійних прикметників жіночого роду, що були утворені за допомогою суфікса -ьскъ (-ьскыи): -ьскѣ (-ьскѣи), при книжному болгаризмові -ьстѣи та очікуваному -ьсцѣи.

Ізборник 1073: въ члчскѣи дши, золобѣ женьскѣ (очікувалося б -сцѣ-).
Іпат.: затворисѧ въ Бужьскѣ (1097), оу Смоленьскѣ (1101, 1148), на Долобьскѣ (1103) та ін.
Найхарактерніше в Успенському збірнику XII ст.: въ роусьскѣи сторонѣ велицѣи. (Закономірне чергування, якого не спостерігаємо в першому слові, наявне в останньому, де с не стоїть перед к: великыи-велицѣи.)

У галицьких текстах натомість палаталізація відбивалася повсюди: въ поустыньи июдѣисцѣ, въ иорданьсцѣи рѣцѣ (Єв. Гал. 1144)

На початку слова є залишки в сучасній мові: скіпати, скіпка (скѣпание «розколювання»). Пор. шкірити (рос. щерить, білор. щэрыць), що походить з того самого *skě-, але з іншого діалектного ареалу. Пор. щемити, щеня, щепити, де за моделлю першої палаталізації šč з’являється з sk.

Шевельов вважає безсумнівним, що літера к в давньоукраїнських пам’ятках позначає звук k’ артикулярно близький до t’. За характерний приклад править уривок Passio S. Condrati сер. XI ст.: по дъскѣ, де к написана по затертому т.

Втім, неможливо впевено стверджувати, чи звук k’ тут зберігся з передпалаталізаційних часів як споконвічна особливість київсько-поліської групи у VII ст., чи розвинувся вторинно, з s’c’ через стадію s’t’ до XI ст.

Давньокиївський шилінґ.
Надзвичайно цікаво реґіональна особливість палаталізаційних процесів проявляється у давньокиївській формі шеляга (skillingr- давньосканд., або scilling нім.): щьляг (ПВЛ 885, 964), склязь (Євангеліє Галицьке 1144) і стьлязь (стьглязь) (Архангельське Євангеліє 1092, Рязанська Кормча 1284 (*). [Дякую pantoja за наводку.]
Відмінність можна пояснювати кількаразовим запозиченням, що і робиться зазвичай. Але очевидно, ці запозичення все ж таки мають відбивати різні рефлекси однакових звуків на різних діалектних теренах. При цьому форми ст та ск цілком можуть відбивати етапи нашої київсько-поліської палаталізаційної особливості, а зафіксована у ПВЛ форма тоді мусить походити з іншого реґіону. Як тут не згадати гіпотези Пріцака про осередок Олега у Полоцьку? До того ж, обидві літописні згадки про щеляг знаходяться в контексті подій у полоцько-рязанській смузі (підкорення радимичів та вятичів).

(*) Архангельське Євангеліє, ймовірно, написане в Києві. Рязанська Кормча ретельно скопійована в Рязані з київського оригіналу. Галицьке євангеліє приєднується тут скоріше не до київського, а до старослов’янського написання: склѧзь (скълѧsь) (сербське Маріїнське Єв., староболг. Савина книга).  
 

July 10, 2006

Ukraine and the Ukrainian Question in British Political Thought

Filed under: Історія, Русь — maksymus @ 22:39

Нещодавно перевидано дві доповіді британського журналіста Ланселота Лоутона для Англо-українського комітету, прочитані 1935 року:

Ланселот Лоутон. Українське питання. — Київ-Лондон, 2006. — 168 с.

Матеріал викладено несподівано проукраїнські, з характерними для нашої історіографії акцентами. Несподівано, через те, що інші ближчі сусіди у своїх геополітичних концепціях українське питання прагнули розв’язати з погляду своїх короткотермінових національних інтересів і стратегій, а зважали на існування України лише як на поточний інструмент.

Довжелезний текст англійською. Фрагмент однієї доповіді
Ukraina: Europe’s Greatest Problem by Lancelot Lawton // East Europe and Contemporary Russia. — London, Spring 1939. — P. 28-60. Читати запис далі…

May 20, 2006

Пам’ятник Святославу

Filed under: Київ, Розваги, Русь — maksymus @ 10:43

Забавний пам’ятник поставили на Старокиївській горі. Князь Святослав Ігоревич на коні-возовику топче якусь невідому тваринку, схожу на левеня, й грізно споглядає на Замкову. Що мали символізувати ці гімнастичні вправи у сідлі та порух мечем, залишається загадкою. Люблю такі невеличкого розміру народні пам’ятники, де більше творчості й вигадки, ніж монументалізму. Як видно, «хаєр» князя був одразу достойно оцінений вдячною публікою.

Фото.
 

Слово князю. Рече Святославъ къ матери своей и къ боляромъ своимъ: «Не любо ми есть в Кие†быти…»

Older Posts »