Діаріуш або тиск слова

May 13, 2020

Гіпотетичний напис на руїнах цивілізації

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 16:30

 
Майкл Х’юмер пригадав давню мислену забавку Річарда Фейнмана: якби наша цивілізація зникла в результаті якогось катаклізму, але ви мали б можливість передати майбутньому поколінню людства тільки одне речення, то яким би воно могло бути?

Сам Фейнман, знаменитий фізик, запропонував речення, в якому стисло викладено атомну теорію: «Всі речі складаються з атомів, маленьких частинок, що рухаються в безкінечному русі, притягуючись, коли вони знаходятся на невеликій відстані, але відштовхуючись при зіткненні».

Така відповідь, що зводиться до передачі знання про фізику, філософа Х’юмера не задовольняє, і він ставить питання ширше: «…що є тим найважливішим, чого навчилася наша цивілізація? Або, що є найважливішою ідеєю, котру ми могли б донести до членів випадкового людського суспільства?»

Можливі варіанти, зібрані в імпровізованому опитуванні, переважно зводилися до того, що хвилює окрему людину просто зараз, вони не універсальні. Хтось запропонував передати теорему Байєса, як базове твердження епістемології, хтось пропонував політичні речення, на кшталт «немає авторитетів» чи «люди мають право жити так, як бажають, при умові, що вони не порушують права інших». Інші пропонували речення про розум та знання: «знання походять з розуму та спостереження», «доброчесність — це раціональність».

Не зупиняючись на цьому варіанті як найкращому, Х’юмер, теж у рамаках умови задачі передачі найважливішого знання, запропонував записати: «Ваші апріорні припущення занадто завищені». Проте пояснення цього речення зайняло ще сторінку. Перед тим він відкинув як погані твердження, що можуть здатися беззмістовними, на кшталт речення-питання «Чому?» А от мене ці «беззмістовні» відповіді привабили більше напрямом думки. Бо сам міркую в цьому напрямі.

Непросто сформулювати свою відповідь. Я уявив, що читаю таке речення зниклої цивілізації, щось на кшталт напису «Кроатон» на дереві, і всі ці запропоновані речення про теорії та знання виглядають надто дрібними. Формулювання атомної теорії? Основи епістемології? Вони ж, звісно, нічого не варті без цілого величезного поля думки, в якому виникли, а за умовами задачі це тільки одне речення. Фактично, це задача, оберенена тій, що її сфантазував Роберт Шеклі в оповіданні «Вірне запитання»; щоб правильно поставити запитання, треба знати більшу частину відповіді. Щоб речення було цінним, майбутнє покоління після уявного катаклізму має бути здебільшого таким же, як наше. І якщо ні, то наведені відповіді, в яких в одному реченні сконцентровано якісь особливі локальні знання, будуть абсолютно непотрібні. А що можна передати через такий високий бар’єр?

Все, що могла б передати зникла цивілізація в будучину, це загальне уявлення про те, якими ми були, що рухало нами, що ми хотіли б увічнити. Причому зрозуміле в рамках інших наукових, етичних, світоглядних систем, а втім в яких залишаються вічні речі. І тут у мене вимальовується тільки одна відповідь. Це речення має бути своєрідним зверненням-посланням, що говорило б тільки про нас самих: «Будьте достойними людьми».
 

May 6, 2020

Незірваний бузок

Filed under: Екологія, Київ, Розваги — maksymus @ 08:25

 
Маленький позитивний наслідок карантину. Щойно розквітлий бузок у Дарниці не зривають в перший же день. Мабуть, окрім того, що менше виходять на вулицю, цього року «врожай» важче продати, ринки ж поки не працюють.
 
Картинка до запису далі…

April 21, 2020

Київський Ботанічний сад півстоліття тому

Filed under: Історія, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:38

 
Дуже хочеться в Ботанічний сад… Та хоч почитаю про нього в газеті 42 року.

Я. Малина. Київський рай проф. Р. Травтфеттера // «Кремянецький вісник». № 53 від 02.07.1942. С. 3.

Читати стару газетну замітку далі…

April 13, 2020

Соціалізм і бріліанти на йолку

Filed under: Історія мови, Мова, Розваги, Фонетика — maksymus @ 13:36

 
Порпання в електронному архіві старої преси дозволило мені під новим кутом поглянути на ідіосинкратичне питання інтервокального в іншомовних назвах. Під час останньої недолугої реформи грубо втрутилися в назви з е після голосних, намагаючись накинути невластиву вимову цілому класу слів, але реформатори поки зупинилися перед впровадженням -ія-кання, відклавши псування до наступного разу.

Кілька вирізок та спостережень далі…

April 3, 2020

Коля Герасимов, у котрого вийшло

Filed under: Московія, Розваги, Різне — maksymus @ 20:20

 
Радянський дитячий телефільм «Гостя з майбутнього» весною 1985 року став неймовірною подією. Весна, канікули, ось-ось почнеться остання відлига, так звана «Перебудова»; чудово поставлений фільм потрапив саме в той невидимий тон епохи, в який потрапляють ідеальні твори. Серіал негайно розійшовся на цитати, сюжет дитячою фантазією був розібраний до ниточки. Вдячні глядачі дивувалися таким «звичайним» талантам дівчинки з майбутнього, співчували роботу-романтику, посміювалися над недалеким, але відповідальним Колею з його пляшками з-під кефіру, нездатному навіть полетіти кудись за межі Землі. А якби він все-таки полетів?…

Сам Кір Буличов, автор повісті, за мотивами якої було знято телефільм, авантюрного Колю Герасимова (у тексті Наумова) недолюблював. Як другорядний персонаж оповідання про Алісу, Коля перебував переважно в ролі сірого статиста. Більш-менш героїчним для нас його зробили вже телесценаристи, пригладивши логічні нерівності авторського тексту й додавши Колі риси значно позитивнішого Пашки Гераскіна, постійного книжкового супутника Аліси. Книга і фільм закінчується прощанням теперішнього і майбутнього, прохід закривається. Далі своїм ходом. А чи могло все бути інакше? І наче відповідаючи на незадоволений читацький запит про нашого сучасника в майбутньому, автор, напевно, вирішив поставити чіткішу крапку в цьому сюжеті, в одному з пострадянських продовжень повісті відправивши на сто років уперед іще одного мандрівника. Але якого!

Тест на готовність до майбутнього далі…

March 31, 2020

Множинний голос в літературі

 
З середини XIX ст., коли в новітній думці прозвучали перші обґрунтування пропозиції множинного голосу (Мілль), ця ідея не могла не знайти відображення в художній літературі. Згадаю два найвідоміші приклади.

Марк Твен. Цікава республіка Ґондур (1875).
У короткому памфлеті знаменитий американський автор сфантазував республіку, в котрій знаючі та заможні спільними зусиллями «розширили» право голосу, надаючи за освітні чи майнові здобутки додаткових голосів.
 

Як тільки я трохи навчився розмовляти їхньою мовою, мене дуже зацікавило ґондурське суспільство та система державного урядування.
Я виявив, що спершу нація спробувала впровадити просте й зрозуміле загальне виборче право, але відмовилася від нього, оскільки результат був незадовільним. Виглядало на те, що при ньому вся влада передавалася в руки неосвічених та тих, що не платять податки; а також, як наслідок, відповідальні посади були заповнені представниками цих класів.
Довелося шукати способів виправити ситуацію. І ґондурці вважали, що знайшли такий, — не в знищенні загального виборчого права, а в його розширенні. Це була дивна, але геніальна ідея. (. . .)

 
 
Невіл Шют. Сезон дощів (In the Wet, 1953)
Англійсько-австралійський письменник, відомий автор «На останньому березі», у цьому романі описує вигаданий світ майбутнього через тридцять років, де, на відміну від соціалістичної занепалої Англії, в Австралії та Канаді необхідною умовою покращення демократії впровадили множинний голос, коли додатково до одного базового за замовчуванням можна одержати ще голоси через військову службу, освіту, створення сім’ї. У британського підданого останній, сьомий голос призначається за видатні заслуги особисто королевою. (Треба зауважити, що до 1949 року випускники британських університетів одержували додатковий голос, а також власники могли голосувати двічі, і там, де мешкали, і там, де була зареєстрована власність.)

А які ще можна пригадати художні (фантастичні) приклади, критичні чи схвальні, де було впроваджено епістократію або якісь її форми?
 

February 10, 2020

Нова експозиція Івана Марчука

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:20

 
Побував на виставці робіт Івана Марчука в центрі «Артареа» на Софіївській, 11-15. Блискучий проект «Секрети геніальності», в якому організатори поєднали як традиційну експозицію картин, так і аудіовізуальне представлення, відео-арт за мотивами «12 циклів» творчості. Друге для мене було цікавою новинкою; на стіни, стелю й підлогу виставкового приміщення в півтемряві під музику транслювали проекцію частково мультиплікованих картин, фотографій, відеофрагментів.

Кілька фотографій з виставки Марчука далі…

January 29, 2020

Музей Грушевського

Filed under: Історія, Київ, Розваги — maksymus @ 09:28

 
Побував у музеї Грушевського на Паньківській, 9. Експозиція цього історико-меморіального музею є частиною комплексу вже згаданого Музею історії Києва, розкиданого після переїзду з Печерська по різних точках.

Дивна іронія. Михайло Грушевський у свій час був дуже заможною людиною. Пригадую, як у перший свій приїзд з полігона до Львова завітав у меморіальний музей Івана Франка, де був приємно вражений прекрасно збереженою колекцією; так там не обійшли увагою історію про те, як багатій Грушевський жив у своїй віллі поруч з замерзаючими і тому хворіючими Франками, які не мали коштів навіть на ремонт опалення. Зате, якщо порівняти сучасну обстановку львівського музею Франка і сучасну обстановку київського музею Грушевського, може скластися враження, що все було зовсім навпаки, і що це Михайло Сергійович жив у злиднях, порівняно з багатієм Франком.

Знову ж таки, працівники музею дуже стараються. Це чудово видно з перших кроків, як вони дбайливо організували бідну експозицію, що, на жаль, поки складається переважно з репродукцій, списаної з бібліотек старої літератури та відновлених схематично за фотографіями меблів та оздоблення кімнат. Музей має дуже мало справжніх предметів старовини, і ще менше з них можна зв’язати з видатним істориком. Картина Труша на стіні чи справжнє ліжко Грушевського, видобуте десь Миколою Томенком, виглядають наче якісь перлини. Але це не заважає музейникам проводити захопливі екскурсії, організовувати щотижня цікаві культурні заходи, вони завжди готові розповісти більше тим, хто слухатиме. І це прекрасно.
 

January 22, 2020

Переклади в природному стані

Filed under: Переклади, Розваги, Фразеологізми — maksymus @ 17:51

 
Коли мова заходить про Томаса Гоббса, пересічна освічена людина легко пригадає назву «Левіафан», поняття «війни всіх проти всіх», «природний стан» та напевно знамениту цитату про життя людини в ньому (and the life of man, solitary, poor, nasty, brutish, and short). При цьому пригадає цитату однозначно не з українського перекладу («життя людини — самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке»), що був випущений 2000 року.

Бо для українських авторів та перекладачів попередників наче не існує. Заради цікавості легко виписав кільканадцять варіантів:
 

життя людини [в природному стані є]
 
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке — книжковий переклад
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й короткочасне
самотнє, бідне, безпросвітне, звірине й короткочасне
самотнє, бідне, бридке, брутальне та коротке
самотнє, бідне, мерзенне, грубе й коротке
самотнє, бідне, мерзенне, звіряче і коротке
самотнє, бідне, огидне, жорстоке й коротке
самотнім, бідним, брудним, тваринним та коротким
самотнє, безпросвітне та короткочасне
самітнє, вбоге, мізерне, брутальне і коротке
сповнене самотності, горя та нещасть, грубе та короткочасне
самотність, жебрацтво, тваринну тупість і короткочасність
одиноким та короткочасним
одиноким, бідним, гидким, жорстоким і коротким
одиноке, бідне, безпроглядне, тупе і короткочасне
одиноким, бідним, короткочасним
ницим, брутальним і коротким
брудне, жорстоке і коротке
тупе, короткочасне, бідне, безпросвітне
усамітнене, вбоге, жахливе, звірине й коротке
усамітненим, бідним, огидним, жорстоким і коротким

 
Можна продовжувати цей список далі. В нас не довіряють українським перекладам настільки, що перевірити не вважають за потрібне.
 

January 17, 2020

Раптова поява культури

 
Не знаю, як сформулювати це спостереження. Напевно, цю дивовижну річ археологи помічали неодноразово, недарма є сама можливість виділяти археологічні культури. Мабуть, саме про це виділення, виокремлення і були знамениті спекуляції Шпенґлера чи Тойнбі.

Мені це кинулося в очі в перших же залах Іракліонського археологічного музею. Це було неймовірне враження; я наче потрапив у казку. Навколо були розставлені залишки цілісної мінойської культури, що мала початок, зрілість, кризовий період, відчайдушну спробу відродження і, нарешті, достойний кінець. Інакше, ніж вдаючись до метафори життя, не описати побачене.

Вражало те, що Мінойська цивілізація виникла наче одразу, як певна цілість. І перший же прорив критян до вираження себе в матеріальній культурі був довершений. Не у виконанні, що змінювалося від досить грубих побутових речей до вишуканих розкішних витворів мистецтва, авжеж ні! Але в тому невловимому стилі, що простежується потім з виробу до виробу кілька тисячоліть. Культура — це стиль.

Можна придумувати цьому безліч пояснень. Скажімо, матеріал суттєво визначає форму. Чи пейзаж і клімат викарбовується в смаках поколінь майстрів. І ті ж Трипільскі глиняні вироби, по суті, мало чим відрізнялися від таких в різних частинах світу. Але стиль! Стиль виникає одразу, і додержується до кінця.

Картинка до запису далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.