Народні депутати доби Відродження

 
Киплячі пристрасті під час боротьби за владу в нашій Верховній Раді часто дають дивовижні картинки, гідні пензля старих майстрів. Справді, як відмічають медіа і соцмережі, на фотографіях просто довершені композиції:

Advertisements

Народжені своїми

 
Крутиться реклама якихось кисломолочних напоїв. У кадрі дитина розглядає в мікроскоп рідину:

— Бактерії! Як їх багато! Чому вони корисні?
— Тому що теж народжені в Україні!

Перенесення політичного територіальної розуміння належності до своїх на бактерії це сильний хід. Бактерії таким присвоєнням набувають українського національного горожанства. Паралельно експлуатується визнання свого за якісне апріорі, і цей погляд водночас підтримується багаторазовим повторенням.

Але ж це бактерії, Карл! Вони не народжуються, а розмножуються, і не в Україні, а в чашках та баках. Народжені в стайні не стають кіньми.
 

Кубанські картинки

 
Найважливішим українським реґіоном другой чверті цього сторіччя напевно стане Кубань. Як нині наші західні сусіди всіляко захищають свої закордонні меншини, українські чиновники наступного покоління з невідворотної логіки розвитку горожанського суспільства в національній державі змушені будуть реаґувати на найменші порушення українських інтересів за східними кордонами. Етнічні українські землі на Слобожанщині й Кубані потраплятимуть першими до уваги.

Транскордонні культурні програми, підтримка тих, хто бажатиме отримати український паспорт, захист меншин, програми недержавних мовних рад й інституцій, на кшталт «Україніан Кансіл» чи «Альянс Українієнн» тощо. Все це тільки й жде закінчення теперішньої довготривалої кризи і вивільнення ресурсів на культурну підтримку — власне, це єдине для чого був вигаданий міжнародний режим сучасних національних держав.

Особливо на Кубані, Малиновому клині, що для нас є зримим символом Голодомору саме як геноциду, наочним нагадуванням про радянське фізичне й духовне знищення нашого народу. Коли під час геноциду на Кубані закрили останню українську школу, перевівши на єдину радянську мову викладання, заборонено було навіть називати мову мешканців українською. Її там презирливо звуть «балачкою», продовжуючи геноцид.

А проте, навіть при тотальній неспроможності української держави та суспільства захищати й відстоювати власну культуру, кубанці самі інколи пригадують українське минуле:

М/ф «Коли козаки з турками воювали». Краснодар, 2008.
Посилання: https://youtu.be/xgV3lwN6iR8

Такі твори для дітей і дорослих тільки про козаків мали б створюватися десятками кожного року. Матеріалів про чорноморців було зібрано вдосталь. Книги, пісні, фільми, художні й документальні, що пробуджували б цікавість до України й їхнього українського минулого, розвернутого в привабливу будучину.
 

Персонаж

 
«Персонаж» (Stranger Than Fiction, 2006). Ця геніальна комедія нарешті знайшла мене. І дуже шкодую, що тільки сьогодні.

Головний герой, податковий інспектор з раз і назавжди визначеним ритмом життя, одного ранку починає чути голос у своїй голові. Не просто якийсь голос, а наче голос автора, що докладно описує все, що відбувається з ним як з персонажем. За порадою психіатра герой звертається до професійного літературознавця (Дастін Хоффман), розповідає про своє божевілля, але той за нервовим зривом бачить більше — безпомилково впізнає в цитатах голоса цілісний наратив із зовнішнім оповідачем. Події, що вже сталися, на думку фахівця, можуть вести до двох можливих літературних кінцівок для героїв, трагічного й комічного. І питання тільки в тому, в якому саме романі перебуває персонаж.

Зрештою нашому героєві за допомогою літературознавця щастить знайти свого автора. Вона талановитий письменник, відома тим, що пише лише трагедії. Також і цього разу логіка роману, якщо роман справді геніальний, не залишає персонажу шансів вижити. Але…
 

Величезний корабель «Сіракузія»

 
Між Арістотелем і Архімедом відбулася забавна й повчальна заочна дискусія. Міркуючи суто теоретично про фізичні закони руху, Арістотель побіжно зауважив, що неможливо одній людині самотужки зрушити судно з місця («Фізика», VII, 5). Архімед же наче заперечив умоглядну теорію на практиці, зсунувши за допомогою винайдених блоків цілий корабель. Принаймні, так стверджують перекази, що відстоять від подій на сотні й сотні років. «Дайте мені точку опори, і я переверну Землю!» — передавав горді слова механіка Папп Александрійський (IV ст.).

«Архімед звелів наповнити звичайним вантажем царське трищоглове вантажне судно, нещодавно з великими труднощами витягнуте на берег цілою юрбою людей, посадив на нього велику команду матросів, а сам сів неподалік і, без жодної напруги витягаючи кінець каната, пропущеного через систему блоків, притягнув до себе корабель — так повільно і рівно, наче той плив по морю.»
(Плутарх, «Життя Марцелла», 14)

Зображення «Сіракузії» в енциклопедії кінця XVIII ст.

Про те, що переданий Плутархом епізод стосувався не просто царського вантажного судна, а величезного корабля «Сіракузія», найвеличнішого судна в Античному світі, ми знаємо тільки з розлогого переказу Афінея Навкратійського (II ст. н. е.) тексту деякого давнішого автора, давно забутого Мосхіона.

Дитяча енциклопедія про Україну

 
У початковій школі моєю настільною книгою була десятитомна «Дитяча енциклопедія». Її томи перечитувалися тисячі разів у будь-якому порядку і з будь-яких сторінок. Здавалося, що в ній зібрані в концентрованій формі всі знання світу.

Тільки значно пізніше я збагнув, що мені пощастило мати хрущовське видання, а не наступні. Провідна ідеологія видання дещо відрізнялася від сучасної мені дійсності занепадаючого злобного «совка». Відрізнялася, передусім, пронизливо оптимістичним настроєм, безмежною вірою в людину, в людство, в технологічний проґрес. Автори, що її складали, справді бачили майбутнє світлим поступом розуму й науки.

Це приємно нетерпляче очікування швидкого наближення бажаного майбутнього через розкриття таємниць природи і космосу, людини і суспільства, що прозирає за наївною радянською пропаґандою, назавжди збереглося на сторінках улюбленої енциклопедії. Для людини того часу все є об’єктом, все згодиться знаряддям. Ніщо не завадить. Простягути руку і взяти.

От як невимушено інструментально подається вступ до статті «Украинская ССР»:

          Украина! Произнесли вы это слово, и представились вам терриконы над шахтами Донбасса, огненные всполохи металлургических заводов Приднепровья, нефтяные вышки в Предкарпатье.
          Украина!.. И представились вам бескрайние поля золотистой пшеницы под жарким полуденным солнцем, высокие и густые, как джунгли, массивы «королевы полей» — кукурузы, подсолнечника, сады, виноградники.
          Украина!.. И вспомнились вам имена тех, кто прославил свою республику трудовым подвигом и заслужил почет и уважение всего советского народа: знатный шахтер Н. Я. Мамай, председатель одного из лучших колхозов страны дважды Герой Социалистического Труда М. А. Посмитный, скоростник сталеварения П. С. Махота, замечательные кукурузоводы Е. А. Долинюк и Н. Г. Заглада, механизатор А. В. Гиталов…
          А может быть, вы подумали о великом поэте, воспевшем боль украинского народа, Тарасе Шевченко и о бессмертных героях Гоголя — вольнолюбивых и мужественных запорожцах? Или встали перед вашими взорами образы краснодонцев, молодых патриотов, чей бессмертный подвиг живет в сердцах всех советских людей?
          Да, все это Украина, с ее прошлым и настоящим, с ее заводами и электростанциями, шахтами и пашнями, садами и виноградниками, с ее песнями и танцами, с ее героическим талантливым народом, вместе со всеми народами СССР создающим коммунизм.
(Детская энциклопедия. — М., 1962. — Т. 8: Наша Советская Родина. — С. 437.)

Навіть у цьому уривку видно сліди часу. Часу кукурудзи, часу, коли ще не був проголошений «розвинутий соціалізм», а комунізм уже бачили на обрії. Опис шахт і заводів, полів і садів, «поющей и пляшущей» країни — типово радянський/російський колоніальний погляд на республіки, як на захоплені території, де добувається потрібний для центру ресурс, матеріальний і людський. Україна дає те і те, отакі її основні функції, що мають уявлятися в першу чергу. Беріть!

Усього за чверть століття та країна розпадеться, розірвана власними протиріччями, а тепер за так привабливо описані ресурси колишньої республіки колишній центр веде війну.
 

Останки колишнього доказу

 
Телеканал «Культура», український державний телеканал крутить просто зараз кінофільм «Останній доказ королів» (1983). Крутить без перекладу, навіть без текстового, наче так і треба.

Має право, бо фільм був знятий на студії «Укртелефільм» у часи застою за досить популярним в США романом-політичним трилером часів Карибської кризи, в якому фантазується заколот військових проти миролюбних ініціатив президента. Не треба купувати, просто дістати з полички.

Має право, а що такого? Самі ж американці зняли за цим же романом фільм, а потім іще й перезняли. Чому б і нам не крутити свою радянську версію, зняту досить якісно, з чудовою музикою, добором акторів? Свою радянську…

Але ж так не треба! Бо радянський, ба не просто, а можна сказати, андроповський фільм це не просто екранізація. Він кожним кадром, кожним рядком та потрібною ноткою розставляє свої акценти — антивоєнні підмінює антиамериканськими, замість проповіді розділення властей підсовує засудження безладу демократії, антивоєнний мотив заступається образом ворога. У фільмі обов’язковим навантаженням щедро розсипано весь пропаґандистський набір розвинутого совка часів Рейґана. Де мало, де є хитання, з’являється диктор з витриманою політінформацією, щоб уже напевно, щоби не залишалося сумнівів.

Важко зрозуміти мотив редакторів каналу. Чи ностальґія за гонкою озброєнь, за біполярним світом? Чи просто знайшли перший-ліпший фільм «про війну» з чоловічками у формі до чергової дати? Чи це такий тонкий натяк на сучасного американського президента?

Морская пехота,
Гроза чужих морей
Под флагом Ю Эс Эй…

 

М-м пахлава

 
У комедійному серіалі «Друзі» була забавна сценка інтерв’ювання одного з головних героїв, де той провалюється на неправильному написанні назви «Мбоскодіктіозавр». Підвела німа «М» на початку слова, про існування якої треба було здогадатися. Приклад цілком вигаданий, хоча англійська мнемоніка [nı´mɑnɪks] засвідчує таку потенційну можливість.

Виявив, що в нас теж можуть існувати німі початкові літери. Точніше, промовисто неіснувати. Поруч з прозоро турецькою баклавою, ми маємо більш поширену народну пахлаву. І тут не обійти згадкою греків, котрі ревно відшукують візантійські витоки цих турецьких солодощів, і звуть їх μπακλαβάς. Оце певне грецьке м- у нашій пахлаві просто має бути, хай і німе, без нього назва залишається наче недовершеною.
 

Брест-Литовський проспект

 
Прочитав на новинному ресурсі про ідею Київради перейменувати Проспект Перемоги. Перша думка цілком у дусі нових віянь — хтось вирішив, що столиці конче бракує проспекту Зради.

Але ж ні, цього разу дістали освячену сторічним ужитком назву. Та в цьому випадку виникають питання політичного характеру. Чому в старому Києві напрямок визначався по Брест-Литовську, цілком зрозуміло. На північ Мінське шосе, на південь Одеське, на південний схід Харківське (що одразу за містом чомусь переходить у Бориспільське). Можливо, і сучасні західні орієнтири треба обирати в нових кордонах (Львівське, Чорнобильське).
 

Сила штампів

 
Подивився добротно складений шпигунський фільм «Союзники» (Allied, 2016). Усе на місці, штамп на штампі; режисер тільки збирає й нанизує кіноцитати на сюжет. Пустеля спекотна й піщана, водій-араб, Касабланка співає й танцює, підозрілий недалекий ґестапівець, завдання й кохання, втеча, виславляння в барі, Лондон під бомбами, характерні німецькі агенти, британська контррозвідка все розшифрувала, французькі партизани, вибір між обов’язком і родиною, кінець. Кожен раз глядачу подають кілька секунд впізнаваного звичного образу. Скажімо, якусь секунду в кадрі лондонська згоріла крамничка, поруч власники розклали крам — більше нічого не треба, глядач уже все знає. І так дві години, для підготовленої аудиторії.

Пригадав інтерв’ю з авторами «Гірких жнив». Знімаючи на українському матеріалі, канадці стикнулися з проблемою відсутності цих впізнаваних для потенційної аудиторії штампів. І нарікали, що багато зусиль йшло на зайве за нормальних умов роз’яснення того, що відбувається.

Загалом, це питання нормального, цілісного культурного простору.