Діаріуш або тиск слова

December 9, 2018

Авторитарна магія

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 20:19

 
Подивився останній з приквелів до «Гаррі Поттера» про фантастичних тварин. При тому, що дуже сподобалася радикальна зміна стилістики, за загальною нудністю фільм наближається до останніх частин епопеї. Але тут цікаво, що магічність перенесена в світ кінця 1920-х років без додаткового чаклунського антуражу у вигляді капелюхів, мантій, мітел та іншого зайвого відволікання невибагливої глядацької уваги. Скажімо, як поодинокий приклад, юний Дамблдор, відомий нам за забавним ґендальфоподібним образом перших книг/екранізацій, тут одягнутий як цілком світський англійський професор початку XX ст., популярний серед учнів Хоґвартсу своєю проґресивністю, а не патріархальністю. Архіворог же виглядає якимось панком, а не монстром з потойбіччя. Наче за логікою творів Роулінґ між тим міжвоєнним часом, коли персонажі намагалися наслідувати останню моду, використовуючи найсучасніші людські досягнення в одязі й техніці, і часом поттеріани сталася якась несподівана стилістична архаїзація, що змусила світ магів закосніти в відмові від використання сучасних людських здобутків, од транспорту до банківської системи, ба навіть переважно ще й повернутися до вікторіанських часів.

Але не художню переконливість хочу зауважити, це справа на любителя. А те, що фентезійні світи, тобто всесвіти з упровадженням додаткової магічної складової, чомусь завжди скочуються до спрощення, до авторитаризму й суворого розділення персонажів на панівні, особливі, та підлеглі групи. Наче саме введення джерела чарів і доступ до нього героїв та антигероїв через суворий вишкіл чи за правом народження вимагає як наслідок вибудовування ієрархії, причому суворої ієрархії, часто аж до рабства. Мені здається, вимога авторитаризму в магічних світах має сенс. Адже саме «розчаклування» світу колись позбавило леґітимності ієрархії релігійної та монархічної влади й віддало її на відкуп складним сучасним масовим суспільствам з вимогою рівності й демократії. І тому хороші автори, відчуваючи, що повернення чаклунства просто мусить повернути і нерівність, і несправедливість політичну, змушені йти за логікою створених світів, що вже не залежить од їхніх власних переконань.
 

November 3, 2018

Згадка до Дня ракетних військ і артилерії

Filed under: Життя, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 09:22

 
Оця невибаглива фотка по емоційній силі перевищує для мене всесвітньо відому з установленням прапора на Іводзімі. На ній взвод просто чистить самохідку після нічних стрільб.
 


Чистка зброї після стрільб (зима 2016).

 

October 23, 2018

Доктор, монахи та стереотипи

Filed under: Лібералізм, Розваги, Ґендер — maksymus @ 10:28

 
Передача широким жестом Андріївської церкви, однієї з архітектурних перлин Києва, в постійне користування іноземній ієрархії, від якої зараз ситуативно залежить не що інше, як релігійний вимір української ідентичності, наочно демонструє, що віросповідання це не тільки про духовне, а й про матеріальне також. Головним чином про матеріальне.

Нещодавно згадував британський серіал «Доктор Хто» (The doctor, not A doctor) виробництва Бі-бі-сі. Це один з моїх улюблених неймовірних сюжетів, що перевертають світ своїм незвичним, нестандартним, водночас іронічним і сумним, але завжди повчальним поглядом. Коли років десять тому випадково побачив якусь серію, де жир з боків товстих людей уночі збирається в маленькі істотки й рухається в бік пункту збору новонароджених інопланетян, я зрозумів — фантастичне безумство абсолютно неперевершене. Ліберальні творці в цьому придатному для експериментів сюжеті мають широку можливість відтягуватися по повній, проходячи катком по людських забобонах, стереотипах, вірах. Чого варті, наприклад, фантастичні «монахи», інопланетна раса зі здатністю телепатично впливати на прихильність людей. Доктор, як завжди багатослівний і неозброєний, успішно зупиняє окупацію Землі цими монахами, котрі своє вторгнення підкріпили зміною історії, уявлень людей про історію, пропонуючи водночас духовну втіху від самої присутності захисників. А що ще роблять монахи, цілком земні монахи, як не саме це?

Щойно розпочався новий сезон. І от несподіванка для глядачів — Доктор пройшов традиційну для цього майже безсмертного персонажа реінкарнацію-відновлення, яка за сюжетом найдовшого в світі серіалу зручно закриває необхідну зміну акторів, і тепер це… жінка.

Читати запис про фантазію і стереотипи далі…

October 20, 2018

Листочки в книгу

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 13:51

 
Саджанці вирішили сьогодні скинути листики. Ґінкґо скидає листя по-особливому. Два тижні яскраво смарагдове листя поволі жовтіє, а потім, наче за командою, все падає протягом дня-двох.

 

September 28, 2018

Попаданець проти Доктора

Filed under: Розваги — maksymus @ 06:32

 
Жанр фантастики це зовсім не про майбутнє, це завжди про теперішнє. Цікаво відмітити два полюси сучасної, в широкому розумінні сучасної, останніх півста років наукової фантастики. Це британський сюжет, на кшталт серіалу «Доктор Хто», та російський сюжет так званих «попаданців».

В англомовному світі, починаючи з метелика Герберта Уеллса, зміни минулого або загрозливі, або марні, як у Марка Твена. Айзек Азімов цілеспрямовано знищує темпоральну «Вічність», що вона загальмувала людський розвиток, Пол Андерсон упроваджує патруль часу, Стівен Кінґ обігрує наслідки врятування Кеннеді. Нові фільми й серіали («Поза часом», «12 мавп») постійно повертаються до теми захисту минулого, убезпечення від втручання, навіть втручання з майбутнього («Термінатор», «Межа», «Континуум», «Мандрівники»). Ба навіть марності; не дають змінити сумне шотландське минуле чужоземці (Outlander), або ж втручання саме і стає історією (Гаррі Гаррісон, «Машина часу Техніколор»). Зіркою в цій англомовній темі є згаданий Доктор (Doctor Who, 1963-), котрий дві тисячі років свого довготривалого подорожування часом і простором захищає Землю, а головним чином Британську імперію, від різноманітних земних та інопланетних іночасових зазіхань на нормальний хід історії.

На противагу популярні російські сюжети обертаються навколо бажаної зміни минулого. Розвиваючи давню тему «проґресорства», тільки перенесену на подорожі в часі, автори прагнуть змінити його, переважно досягаючи мети. Зрозуміло, це сюжети про задоволеність минулим, теперішнім і очікуваним майбутнім. Наче насмішкою долі звучить погордливе: «Минуле Росії було дивовижне, її теперішнє більш ніж чудове, що ж до будучини, то вона вище за все, що може намалювати собі найсміливіша уява». Відома цитата Бенкендорфа, як виявилося, стосується не РФ. Це британці у фантазіях обстоюють свої цінності й захищають свої історичні перемоги, а росіяни страждають од своїх поразок. І це неодмінно виливається на сторінки російських книжок та екрани. У фантастичних мріях там захоплюють Константинополь і проливи, виграють «холодну війну», допомагають вождям та імператорам оминути неприємну історію. Незадовільне минуле з незадовільною історією, в якій вони живуть нині, з іще менш приємним майбутнім. Такі «попаданці» виступають ідеальними антагоністами для Доктора, унаочнюючи, а, можливо, і формуючи суспільне сприйняття координат «добра» і «зла».
 

September 22, 2018

Довге літо закінчується

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 18:12

 
На озері Тельбін сьогодні ще купаються. Цього року теплий літній сезон розпочався несподівано рано, обігнавши астрономічний ще в квітні, й перетривав аж до кінця вересня. На диво, мої прибудинкові посадки загалом пережили свій перший непростий сезон спеки, бурь і людей з мінімальними втратами.

* * *

Читаю заголовки видань з книжкового ярмарку у Львові. Впевнений, питання правопису треба віддавати на відкуп не перекладачам і редакторам, а суто відділу маркетинґу. Тільки ті, хто розбираються в економіці підприємства, можуть не допустити очевидну втрату читачів через непотрібні мовні приколи.
 

September 16, 2018

Таємний щоденник з неповними сторінками

Filed under: Інформація, Історія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:23

 
Прекрасний фільм подивився сьогодні. «Таємний щоденник Симона Петлюри» виявився досить пристойно знятою картиною, з мінімумом обов’язкових в українському поетичному кіно затягувань, зовсім не пластиліновий, ні мовою, ні картинкою, як можна було подумати з трейлера. Не зіпсували відеоряд недоречні ґеґи, хоча й вбудовані спеціально (в епізодичній ролі Грушевського чудовий Бенюк, у ролі французького наглядача у в’язниці відоме комедійне обличчя).

Можливо, на таке позитивне сприйняття налаштував учорашній перегляд франко-портуґальського фільму «Лінії Веллінґтона» (Linhas de Wellington, 2012), ну дуже нудної картини, що знаходиться в тій же ніші реґіональної європейської історії. Причому я дуже люблю період наполеонівських війн, особливо переможні епізоди персональної війни лорда Уеллеслі, але цього разу навіть не додивився.

На противагу тому портуґальському, український історичний фільм можна навіть назвати жвавим. Автори картини старанно робили з головного персонажа епічного героя, котрого в кадрі відтіняють навмисно принижувані недолугі бездіяльні балакуни Винниченко й Грушевський, з одного боку, а з другого, карикатурно озвірілі отамани, як Болбочан та Семесенко. І нема кому поскаржитися, як тільки французам… Слоноподібною фіґурою замовчання став гетьман Скоропадський; повністю з вухами в цьому таємничому щоденнику випав величезний епізод повстання проти гетьмана. При цьому гетьманом улесливо називають самого героя. Непропорційно багато уваги приділено московським спецслужбистам та єврейському питанню, хоча це за сюжетом напевно було зроблено навмисно.

Та попри намагання витворити образ незрозумілого темним натовпом лідера-генія, автори зняли прекрасну ілюстрацію до гірких зауважень реального, не карикатурного Винниченка про те, як Петлюра весь час одверто «помпує» замість спорядження війська. Сцена в окопі: — Отамане, у нас нестача набоїв, немає обмундирування й обозу. — Мужній герой повертається в профіль і «нюхає повітря». І глядач розчулено розуміє, що пан отаман щиро переймається злочинним невиконанням своїх обов’язків. Зате поліз в шанці на першу лінію, саме те місце для вищого військового керівництва країни, що треба. «Господи, які ми убогі, коли маємо таких національних героїв, таких випадкових і фатальних людей» (В. Винниченко).

Кіно варте того, щоб подивитися. Навіть безвідносно до звичного останнім часом мотиву зглянутися на юний незалежний український ринок.

 


Афіша к/ф «Таємний щоденник Симона Петлюри» (вересень, 2018)

 

August 11, 2018

Вуличний побут під вікном

Filed under: Антропологія, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 09:38

 
Один дніпро[петро]вський фотограф десять років знімав лавочку перед вікном. На прикольних знімках закохані та сумні, молодь та пенсіонери, просто випадкові відпочиваючі. Найбільш колоритні кадри п’яничок та безпритульних, котрі як тільки не використовували місце відпочинку біля смітника.

Проте мене така десятирічна панорама міського вуличного життя зовсім не вразила. Бо тут під будинком навіть не лавочка, а ціла жердина-огорожа, на якій весь набір кадрів можна зняти за день. Через те, що мав необачність посадити поруч деревця, ця необладнана нічим ділянка за зупинкою автобусів мимоволі потрапляє до моєї уваги частіше, ніж звичайно. Тож постійно бачу, як на жердинці коїться таке, що звичайній людині не уявити; сам собою прокидається внутрішній антрополог. Можна бачити, як з першими променями сонця жебраки збирають вторинну сировину й пробуть на міцність металеві деталі всього навколо, щоб відірвати. Можна поспівчувати нещасній молоді, якій нема більше куди піти, щоб просто посидіти пару годин удень між уроками та заняттями. Можна вітати втомлених працівників сусідніх точок і закладів, котрі вибігають на хвилинку подихати повітрям. Можна посердитися на варварів, котрі кидають просто під ноги залишки життєдіяльності. Можна покепкувати з нетерплячих дикунів, які вважають, що знайшли тихе місце для задоволення природних потреб. Можна послухати нічний концерт п’яничок. Можна оцінити переходи лайки автомобілістів, що вони не змогли поділити обмежене місце стоянки…

Гадаю, якщо поставити відеокамеру, то цілодобово в об’єктив потраплятимуть шедеври з міського вуличного низового побуту. Вотъ она, жисть-то человѣческая!
 

July 27, 2018

Унаочнення незнання через помилку

Filed under: Мова, Розваги — maksymus @ 09:12

 
Останнім часом — особливо це зв’язано зі збільшенням текстів про ідентичність — все частіше трапляється забавна помилка в іменнику реїфікація (від лат. res «річ» через західноєвропейські мови). Коли автори розбивають корінь, сприймаючи ре- як префікс до гіпотетичної «іфікації», то несвідомо знедійснюють обов’язкову в українській мові йотацію після голосного (§ 90, п. 5, б). Така гіперкоректна «ре-іфікація» добре засвідчує заслабке розуміння того, про що вони так цікаво пишуть.
 

July 23, 2018

Просто вебсеріал

Filed under: Інформація, Мережа, Розваги, Різне — maksymus @ 17:33

 
Відеокамера й обдарованість — таке поєднання завжди рідкісне. А коли трапляється, то звичайна шкільна самодіяльність сама собою перетворюється на якісний продукт. Отак просто новозеландець Пітер Хейнс (Peter Haynes) написав, поставив і зрежисерував прекрасний любительський вебсеріал «Не за комп’ютером» (AFK: The Webseries, 2015-).

Дія вебсеріалу відбувається у всесвіті популярної рольової онлайн-гри, яка за сюжетом стає реальністю для гравців, що потрапили в неї. Шість персонажів прокидаються в цій реальності, щоб знайти свій шлях в незнайомому світі. Кожна серія необтяжливо триває 9-15 хвилин, тим не менш, повністю занурюючи в сюжет прекрасною грою залучених акторів-любителів.
 


Пілотна серія («Не за комп’ютером», серія 1-2, 2015). Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=-6d0PlFmCko
«Дезорієнтовані та спантеличені в хаотичному новому світі ґеймери швидко заводять нових друзів та нових ворогів.»

З перших кадрів помітно, наскільки такі, нічим не примітні, навіть цілком самодіяльні відеовитвори перевершують більшість української сучасної телевізійної продукції своїм класом. Це гарний приклад, що великі бюджети не ґарантують результат, і навпаки, можливо, це свідчення того, що наші любителі різноманітних світів та (рольових) ігор не повною мірою використовують популярну нині технологію відеороликів, котра тепер надає талановитій людині чудовий майданчик для негайної реалізації своїх фантазій.

Зацікавлені знайдуть посилання на окремий канал вебсеріалу (не варто дивитися трейлер на їхній головній сторінці — спойлери!), вебсайт та сторінки в соцмережах.
 

Older Posts »