Діаріуш або тиск слова

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

Advertisements

December 2, 2017

Віртуальні картки

Filed under: Інформація, Мережа, Розваги, Різне — maksymus @ 17:14

 
З купівлею через інтернет у мене завжди якось не складалося. Здається, зручний і швидкий спосіб поєднати продаж і купівлю, але кожного разу якісь банківські ускладення й побоювання шахраювання зупиняли бажання осучаснитися. Долати непотрібні перешкоди не хотілося, за єдиним винятком — книжки з Амазону, яким користуюся з далекого 98-го року. Тоді, для найпершої покупки відкрив свою першу пластикову картку, але хоча на всіх етапах повідомляв банківським працівникам Промінвесту, що картка мені потрібна виключно для розрахунків у мережі, зрештою через невідповідність класу жодного разу нею не зміг провести платіж. Як я потім тільки не переводив гроші, навіть випало скористатися банківським чеком. Багато коштів втрачалося на самих операціях, щоб називати інтернет-купівлю стандартною зручністю.

Усе-таки, цивілізація дійшла й до мене…

October 30, 2017

Як відучають від фемінітивів

Filed under: Мова, Розваги, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 21:23

 
Класичний приклад голлівудівської соціальної реклами ґендерно-нейтральної мови. Персонаж, котрий ставить під сумнів професійну назву, намагаючись утворити недоречний фемінітив, один з найогидніших у картині. Надійні художні образи, позитивний і неґативний, добре запам’ятовуються, а сам діалог з приводу професіоналізмів стає впізнаваним штампом американського (=загальносвітового) кінематографа.


Фрагмент к/ф «З мене досить» (Falling Down, 1993). Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=t0-tMiWTEsI (2:42)
 
— Я — офіцер поліції, — жінка пред’являє документи. — Шукаю одного чоловіка. […]
— Послухай, скажи мені дещо. Чому вас не звуть… офіцерками?
— Даруйте?
— Ну, знаєш, як акторок? Типу того? Щось має вказувати на…, — показує на фігуру жінки, — самі знаєте.
— Гадаю, це тому, що офіцер поліції — це офіцер поліції, а не… «самі знаєте». Дякую за співпрацю, сер.
— Звиняй, не можу нічим більше допомогти, офіцер… ка.

Словникова довідка:
officeress (archaic or humorous): A female officer. Origin: officer +‎ -ess. Mid 19th century; earliest use found in Fraser’s Magazine for Town and Country (1839).

Маючи настільки потужні художні й реальні приклади відстоювання професійної рівності засобами нейтралізації мови, здається, обернути таку чи подібну ситуацію на користь фемінітивів практично неможливо.
 

October 22, 2017

Фільми про нас

Filed under: Розваги, Русь — maksymus @ 21:01

 

— А якщо велетень був добрий? […]
— Ну, гадаю, що вони не змогли б жити довго і щасливо, хіба ні?
(«Джек і бобове дерево. Правдива історія», 2001)

Якось майже без перерви переглянув дві розважальні картини, випущені цього року. Українську «Сторожову заставу» та американську «Війну за планету мавп». Точніше, навпаки, спершу про мавп, потім про заставу. Це важливо, бо перша переглянута американська фантастика навела на мене неабиякий сум.

Сюжет «Війни за планету мавп» вмонтований у всесвітньо відому серію, франшизу, що почалася наприкінці 1960-х жахом сфантазованого панування на Землі мавп і поглядом з боку людини. Стали класикою неймовірно сильні кадри відчаю головного героя, котрий на узбережжі натрапляє на залишки Статуї Свободи, і розуміє, де він знаходиться. Або ж повторення тієї ж емоції в іншому фільмі перед пам’ятником Лінкольну з обличчям шимпанзе. Кожен наступний фільм серії в фантастичному антуражі ставив усе нові цілком земні проблеми: досліди над тваринами, ядерну зброю, співіснування рас та ін.

В останніх фільмах усе пішло значно далі. Добровільне примирення з чужою колонізацією, яку я вже відмічав колись у сучасних фільмах, тут зробило ще один крок. Цього разу головний герой вже не людина, а лідер мавп, проти якої щось зле коять погані людці. Вражає, що неґативними опонентами стали ті, хто бажають за будь-яку ціну зупинити вірус, що робить людей тваринами; в буквальному розумінні тваринами — вірус знищує здатність мислити, а в першу чергу позбавляє мови. Принципово те, що будь-яка ціна під час такої загальносвітової епідемії означає антигуманну поведінку, доведений до абсолюту карантин уцілілої групи в облозі. І новітній сюжет високоморально карає персонажів-людей за таку ціну виокремлення себе від загрози. Отже, людина мови позбувається, віднині говорить тільки мавпа. Коло серії завершене проповіддю повної поразки і роззброєнням людини перед чужим.

Зовсім інший мотив звучить в українському підлітковому фільмі «Сторожова застава», де хлопець провалюється крізь час на війну старовинних українських витязів з половцями. Тут ворог, чужинець, котрий прийшов зруйнувати твій світ, — це просто ворог. (У цій картині пересічний половець безликий, обличчя закриті масками. Вони гинуть десятками від рук звитяжних витязів не гірше за тих імперських штурмовиків.) Щоби повернутися і врятувати друга, герой має побороти все, а головне — найбільші власні страхи, принесені з собою крізь тисячоліття. Прекрасно знятий, з дуже пристойною грою акторів, щедро розсипаними по картині «ґеґами» й впізнаваними цитатами з масової культури, фільм-казка дивиться на одному подиху. Для мене стало справжньою втіхою, що він просто пронизаний оптимізмом виживання.

А от що змінилося б, якби половці були добрі?
 

October 8, 2017

Народні депутати доби Відродження

Filed under: Мережа, Політологія, Розваги — maksymus @ 17:36

 
Киплячі пристрасті під час боротьби за владу в нашій Верховній Раді часто дають дивовижні картинки, гідні пензля старих майстрів. Справді, як відмічають медіа і соцмережі, на фотографіях просто довершені композиції:

Картинки. Читати запис далі…

September 26, 2017

Народжені своїми

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:31

 
Крутиться реклама якихось кисломолочних напоїв. У кадрі дитина розглядає в мікроскоп рідину:

— Бактерії! Як їх багато! Чому вони корисні?
— Тому що теж народжені в Україні!

Перенесення політичного територіальної розуміння належності до своїх на бактерії це сильний хід. Бактерії таким присвоєнням набувають українського національного горожанства. Паралельно експлуатується визнання свого за якісне апріорі, і цей погляд водночас підтримується багаторазовим повторенням.

Але ж це бактерії, Карл! Вони не народжуються, а розмножуються, і не в Україні, а в чашках та баках. Народжені в стайні не стають кіньми.
 

September 23, 2017

Кубанські картинки

 
Найважливішим українським реґіоном другой чверті цього сторіччя напевно стане Кубань. Як нині наші західні сусіди всіляко захищають свої закордонні меншини, українські чиновники наступного покоління з невідворотної логіки розвитку горожанського суспільства в національній державі змушені будуть реаґувати на найменші порушення українських інтересів за східними кордонами. Етнічні українські землі на Слобожанщині й Кубані потраплятимуть першими до уваги.

Транскордонні культурні програми, підтримка тих, хто бажатиме отримати український паспорт, захист меншин, програми недержавних мовних рад й інституцій, на кшталт «Україніан Кансіл» чи «Альянс Українієнн» тощо. Все це тільки й жде закінчення теперішньої довготривалої кризи і вивільнення ресурсів на культурну підтримку — власне, це єдине для чого був вигаданий міжнародний режим сучасних національних держав.

Особливо на Кубані, Малиновому клині, що для нас є зримим символом Голодомору саме як геноциду, наочним нагадуванням про радянське фізичне й духовне знищення нашого народу. Коли під час геноциду на Кубані закрили останню українську школу, перевівши на єдину радянську мову викладання, заборонено було навіть називати мову мешканців українською. Її там презирливо звуть «балачкою», продовжуючи геноцид.

А проте, навіть при тотальній неспроможності української держави та суспільства захищати й відстоювати власну культуру, кубанці самі інколи пригадують українське минуле:


М/ф «Коли козаки з турками воювали». Краснодар, 2008.
Посилання: https://youtu.be/xgV3lwN6iR8

Такі твори для дітей і дорослих тільки про козаків мали б створюватися десятками кожного року. Матеріалів про чорноморців було зібрано вдосталь. Книги, пісні, фільми, художні й документальні, що пробуджували б цікавість до України й їхнього українського минулого, розвернутого в привабливу будучину.
 

September 3, 2017

Персонаж

Filed under: Розваги — maksymus @ 22:26


 
«Персонаж» (Stranger Than Fiction, 2006). Ця геніальна комедія нарешті знайшла мене. І дуже шкодую, що тільки сьогодні.

Головний герой, податковий інспектор з раз і назавжди визначеним ритмом життя, одного ранку починає чути голос у своїй голові. Не просто якийсь голос, а наче голос автора, що докладно описує все, що відбувається з ним як з персонажем. За порадою психіатра герой звертається до професійного літературознавця (Дастін Хоффман), розповідає про своє божевілля, але той за нервовим зривом бачить більше — безпомилково впізнає в цитатах голоса цілісний наратив із зовнішнім оповідачем. Події, що вже сталися, на думку фахівця, можуть вести до двох можливих літературних кінцівок для героїв, трагічного й комічного. І питання тільки в тому, в якому саме романі перебуває персонаж.

Зрештою нашому героєві за допомогою літературознавця щастить знайти свого автора. Вона талановитий письменник, відома тим, що пише лише трагедії. Також і цього разу логіка роману, якщо роман справді геніальний, не залишає персонажу шансів вижити. Але…
 

August 13, 2017

Величезний корабель «Сіракузія»

Filed under: Історія, Розваги — maksymus @ 13:42

 
Між Арістотелем і Архімедом відбулася забавна й повчальна заочна дискусія. Міркуючи суто теоретично про фізичні закони руху, Арістотель побіжно зауважив, що неможливо одній людині самотужки зрушити судно з місця («Фізика», VII, 5). Архімед же наче заперечив умоглядну теорію на практиці, зсунувши за допомогою винайдених блоків цілий корабель. Принаймні, так стверджують перекази, що відстоять від подій на сотні й сотні років. «Дайте мені точку опори, і я переверну Землю!» — передавав горді слова механіка Папп Александрійський (IV ст.).

«Архімед звелів наповнити звичайним вантажем царське трищоглове вантажне судно, нещодавно з великими труднощами витягнуте на берег цілою юрбою людей, посадив на нього велику команду матросів, а сам сів неподалік і, без жодної напруги витягаючи кінець каната, пропущеного через систему блоків, притягнув до себе корабель — так повільно і рівно, наче той плив по морю.»
(Плутарх, «Життя Марцелла», 14)

Зображення «Сіракузії» в енциклопедії кінця XVIII ст.

Про те, що переданий Плутархом епізод стосувався не просто царського вантажного судна, а величезного корабля «Сіракузія», найвеличнішого судна в Античному світі, ми знаємо тільки з розлогого переказу Афінея Навкратійського (II ст. н. е.) тексту деякого давнішого автора, давно забутого Мосхіона. Цей дивовижний корабель, ціле плавуче місто…

July 27, 2017

Дитяча енциклопедія про Україну

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 17:33

 
У початковій школі моєю настільною книгою була десятитомна «Дитяча енциклопедія». Її томи перечитувалися тисячі разів у будь-якому порядку і з будь-яких сторінок. Здавалося, що в ній зібрані в концентрованій формі всі знання світу.

Тільки значно пізніше я збагнув, що мені пощастило мати хрущовське видання, а не наступні. Провідна ідеологія видання дещо відрізнялася від сучасної мені дійсності занепадаючого злобного «совка». Відрізнялася, передусім, пронизливо оптимістичним настроєм, безмежною вірою в людину, в людство, в технологічний проґрес. Автори, що її складали, справді бачили майбутнє світлим поступом розуму й науки.

Це приємно нетерпляче очікування швидкого наближення бажаного майбутнього через розкриття таємниць природи і космосу, людини і суспільства, що прозирає за наївною радянською пропаґандою, назавжди збереглося на сторінках улюбленої енциклопедії. Для людини того часу все є об’єктом, все згодиться знаряддям. Ніщо не завадить. Простягути руку і взяти.

От як невимушено інструментально подається вступ до статті «Украинская ССР»:

          Украина! Произнесли вы это слово, и представились вам терриконы над шахтами Донбасса, огненные всполохи металлургических заводов Приднепровья, нефтяные вышки в Предкарпатье.
          Украина!.. И представились вам бескрайние поля золотистой пшеницы под жарким полуденным солнцем, высокие и густые, как джунгли, массивы «королевы полей» — кукурузы, подсолнечника, сады, виноградники.
          Украина!.. И вспомнились вам имена тех, кто прославил свою республику трудовым подвигом и заслужил почет и уважение всего советского народа: знатный шахтер Н. Я. Мамай, председатель одного из лучших колхозов страны дважды Герой Социалистического Труда М. А. Посмитный, скоростник сталеварения П. С. Махота, замечательные кукурузоводы Е. А. Долинюк и Н. Г. Заглада, механизатор А. В. Гиталов…
          А может быть, вы подумали о великом поэте, воспевшем боль украинского народа, Тарасе Шевченко и о бессмертных героях Гоголя — вольнолюбивых и мужественных запорожцах? Или встали перед вашими взорами образы краснодонцев, молодых патриотов, чей бессмертный подвиг живет в сердцах всех советских людей?
          Да, все это Украина, с ее прошлым и настоящим, с ее заводами и электростанциями, шахтами и пашнями, садами и виноградниками, с ее песнями и танцами, с ее героическим талантливым народом, вместе со всеми народами СССР создающим коммунизм.
(Детская энциклопедия. — М., 1962. — Т. 8: Наша Советская Родина. — С. 437.)

Навіть у цьому уривку видно сліди часу. Часу кукурудзи, часу, коли ще не був проголошений «розвинутий соціалізм», а комунізм уже бачили на обрії. Опис шахт і заводів, полів і садів, «поющей и пляшущей» країни — типово радянський/російський колоніальний погляд на республіки, як на захоплені території, де добувається потрібний для центру ресурс, матеріальний і людський. Україна дає те і те, отакі її основні функції, що мають уявлятися в першу чергу. Беріть!

Усього за чверть століття та країна розпадеться, розірвана власними протиріччями, а тепер за так привабливо описані ресурси колишньої республіки колишній центр веде війну.
 

Older Posts »