Діаріуш або тиск слова

January 1, 2021

З Новим 2021 роком!

Filed under: Розваги — maksymus @ 00:01

 

НОВИЙ РІК
 
      Рік бурхливий хуртовина
      Здула за моря,
      В Україну швидко лине
      Ясная зоря.
 
Голос волі в хату нашу
Рветься, заліта;
Наша воля, мов би чаша,
Повна і свята.
 
      Привітала вік наш доля,
      Радо гонить день,
      І до вас у сніжнім полі
      Новий рік іде.
 
Зустрічайте на морозі
Гостя із степів,
З старим роком зникли сльози,
З новим прийде спів.
 
      На просторі пісня лине,
      В грудях грає кров,
      Доля наша, як перлина,
      Пломеніє знов.
 
Андрій Чорний (А. Хіменко)
1942

 

December 21, 2020

Зближення Юпітера і Сатурна 21 грудня

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 17:08

 
У Місті зимовий туман і мряка. На небі зірок узагалі не видно. Тому цікаве сьогоднішнє небесне явище — зближення найбільших планет, Юпітера і Сатурна, Велике з’єднання (лат. Coniunctio magna), назване журналістами «Вифлеємською зіркою», — доводиться спостерігати через програму на планшеті. Найближче ці планети зійдуться через пару годин у південно-західній частині неба, коли в наших широтах вони вже підуть за горизонт.
 


Юпітер і Сатурн зближаються (21 грудня 2020, 16:14)

 
Картинки зоряного неба далі…

December 16, 2020

Документальний серіал про Рейґана

 
Новий документальний чотирисерійний серіал про американського президента Рональда Рейґана («Рейґани», The Reagans, 2020) я почав дивитися тільки для проформи. Думаю собі, не завадить, документалка дозволить закрити пробіли у візуальному сприйнятті того заокеанського періоду, що його знаю тільки через чорно-білий радянський телевізор і через призму протистояння часів «холодної війни». На якісь особливі відкриття не сподівався.

Читати про Рейґанів та спробу їх розвінчання далі…

November 27, 2020

Втрачений смак

Filed under: Життя, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 06:42

 
Продавщиця на привозному ринку всіляко розхвалювала товар: — Купуйте сир «Радомер», смак як радянський. Не «прочитавши» за маскою моєї гидливої реакції, продовжувала наполягати: — Як радянський…

Тут навіть не в тому справа, що «Радомер» почали варити тільки з 1991 року, а в Україну він потрапив іще пізніше. Така дурна реклама, розрахована на зовсім уже безпам’ятних, мимоволі змусила мене пригадати справжній смак отих радянських сирів. Ті кілька нещасних сортів, що їх дуже часто не було в продажу. Як зараз відчуваю липкий присмак і сморід неякісного молочного виробу на шкільному бутерброді. Коли значно пізніше розпробував і належно оцінив якість справжніх сирів, особливо найтвердіших, так їх і не полюбив.

О. Негребецький склав невеличкий перелік того, що з’явилося з продуктів після розпаду СРСР. Так, я теж багато чого скушутував уперше після розпаду совка.

За одне мені найбільше прикро. Тепер я страшенно люблю кокоси, хоча дізнався про це не одразу. Вперше мав нагоду скуштувати на початку 90-х. І от така прикрість, смаку ще не знав, а перший же розбитий горіх виявився перекислий, гіркий і просто був викинутий яко несмачний після наївних спроб його розмочити, розтерти тощо. Довго потім оминав кокоси, поки не спробував був свіжий.

Оце дивне безпам’ятство про якість тодішньої їжі вражає. Хоч які продукти радянського харчопрому пригадати: ковбаса, морозиво, печиво, сир, тваріг, олія, шпроти, томатний соус, макарони. Усе було жахливе, якщо порівнювати з найгіршими продуктами на теперішніх прилавках. А м’ясо з кістками, підгнилі овочі, непросіяні крупи та борошно… Не знаю, як викручувалися в селах, а в місті купівля харчів була лотереєю. Батькам доводилося докладати неймовірних зусиль, витрачати багато вільного часу не тільки в чергах, щоб перетворити придбані, завжди дефіцитні харчові продукти просто на щось їстівне.

І от через тридцять років по тому мені рекламують сир як «радянський»…
 

November 23, 2020

Підйом-переворот

Filed under: Історія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:40

 
Безумна ідея перевернути прапор догори дриґом «за фен-шуєм», незважаючи на свою сміховину, виявилася заразною. Запала глибоко в душу простому народу. Переворот як архетип наче оприявнює якісь українські глибинні риси.

Про забавну реконструкцію «перевернутого» способу носіння козацької шапки дізнався сьогодні, що вона виринула в черговому раунді обговорень макетів великого герба. Зокрема, того елементу, де поставлено козака з мушкетом. Справа в тому, що в староукраїнських описах герба Війська Запорозького (І. Ґалятовський, Грабянка, пізніші літописці) спеціально зазначено особливу форму головного убору — «на голові має він перекривленого ковпака», — яка пояснюється красивою леґендою про «перекривлені» козаками кораблі та міста.

Ця прозора фраза про «ковпак», «ковпак перекривлений», в якій, здавалося б, важко побачити щось інше, ніж буквально ковпак перекривлений, як носять головні убори набакир і сучасні браві військові, викликала до життя вже перевірену на прапорі ідею перевернути козацький шлик міхом угору, ковпаком униз. Ориґінальна думка має автора, котрий запропонував два циркові способи — покласти шапку на голову пласко і балансувати собі, або взагалі перевернути наче по-жебрацькому. А як це виглядає, можна вже побачити на історичних реконструкціях одягу (*).

Політ фантазії у творчих людей буває неймовірний. А вже підготовлене ідеєю перевертання око бачить перевернуті шапки повсюди, на будь-яких історичних зображеннях, раціоналізуючи вигадки. (З різноманітності модних фасонів кепкував ще Іван Вишенський: «Уже мя не узриш, дияволе, перекривляючи макгерку то на той, то на сей бок…» Дієслово przekrzywić досі вживається в польській по відношенню до манери носіння капелюхів, шапок, беретів та інших головних уборів.) Але що тут іще можна додати за Федором Вовком:
 

«Б. С. Познанський, що мав нагоду бачити запорожський шлик у селі Покровському на Катеринославщині — між іншим, цілком однаковий і з шликом на малюнку Голембіовського, — приходить до висновку, що цей шлик, або, краще сказати, верхня частина його, цебто суконний мішок, що становив дно шапки та звішувався з голови, — і був справжнім головним вкриттям у запорожців; висота самої шапки мінялась відповідно до моди. Це дуже правдоподібно і, ясна річ, не виключає й інших типів шапок, що їх за різних часів носили запорожці, як, наприклад, шапка-кабардинка тощо, не кажучи вже про боброві та з рисі або іншого якого коштовного футра, що ними так чепурилась козацька старшина, що за них згадують у своїх денниках Ханенко і Маркович».
(Хведір Вовк. «Студії з української етнографії та антропології»)

 
Картинка до запису далі…

October 17, 2020

Злива в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 21:13

 
Пару тижнів тому вперше з’їздив у Межигірря. Страуси! Тепла неділя жовтня, приємний день, народу — не проштовхнутися. Чудово прогулявся по цьому величезному помістю, забавній пам’ятці українській версії виборчої аристократії. Що мене особливо вразило в цьому царстві марнотратства, — крім страусів, звісно! — це дбайливо продумана технічна частина. На величезній площі розміщено поля для ґольфа, озера, ліси, пагорби і спуски до штучного Київського моря. Всюди, всюди розумно розташовано ретельно продумані гідротехнічні системи водовідведення, якісь криті канавки, стічні труби, стіни й ґабіони. Про їх абсолютно практичну необхідність відомо кожному, хто хоч раз відпочивав на Дніпрі вище Вишгорода і спостерігав, як у воду падають цілі шматки піщаних гір.

А нічогенька сьогодні злива була в Києві! Цілий день з неба виливалося те, що ощадливо накопичилося за сухе літо. Вийшов на Русанівку прогулятися під дощем, так ледь не змило потоками брудної води, що неслися від висоток у канал, лякаючи качок. Нещодавно там місцевість трохи осучаснили, проложили обабіч каналу красиві доріжки з плитки, що замикають Русанівку в два кільця, але водовідведення чомусь залишили на тому ж рівні, на якому воно було під час створення цього штучного острова понад півстоліття тому. Так, Києву явно не вистачило коштів на тих майстрів, котрі розпланували Межигірря. Воно і зрозуміло, куди вони пішли.

Картинка до запису далі…

September 12, 2020

Загадкова Настасія Камулиха

Filed under: Історія, Власні назви, Київ, Розваги — maksymus @ 20:38

 
У музеї народної архітектури та побуту під відкритим небом у Пирогово в Києві звернув увагу на поховальні хрести середини XVIII ст., невідомо звідки притягнуті під дивовижну дерев’яну церкву св. Миколая, перенесену сюди з села Зелене Тернопільської області. (Як свідчить напис, церква, побудована 1817 року, типова для Західного Поділля.)

Зображення церкви та хрестів далі…

August 17, 2020

Жарт про жарт

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 18:37

 
Цікавий формат інтернет-жарту з жартом (I Have a Joke «маю жарт») з’явився минулого місяця в англомовній мережі. Я дізнався про нього з Фейсбук-сторінки Джейсона Бреннана, де автор навів кільканадцять своїх дотепних прикладів. При перекладі може втрачатися гра слів, необхідна в цьому форматі.

You may not want to hear my paternalism joke, but it’s for your own good. (Можете не хотіти слухати мій жарт про патерналізм, але це для вашого ж добра.)
I’d tell you my Aquinas joke but it’s just a mediocre copy of your Aristotle joke. (Міг би розповісти свій жарт про Фому Аквінського, але це тільки посередній переспів вашого жарту про Арістотеля.)
I have a political theory joke, but it’s just a lower IQ version of a political philosophy joke. (Маю жарт про політичну теорію, але це тільки тупіша версія жарту про політичну філософію.)
I have a moral grandstanding joke, and if it doesn’t make you laugh, I guess that means you don’t care about the poor. (Маю жарт про ханжеську мораль, і якщо він вас не розсмішить, значить, ви не дбаєте про бідних.)
My Father, Son, and Holy Spirit jokes are three distinct jokes but are all the same joke. (Мій жарт про Отця, Сина і Святого Духа це три різні жарти, але водночас той самий жарт.)

* * *

Кілька дотепів у стилі жарту про жарт стосовно соціалізму, що нині актуально в США на тлі передвиборчої президентської кампанії:

My socialism joke doesn’t work, but that’s because it’s not a real socialism joke. (Мій жарт про соціалізм не спрацьовує, але це тільки тому, що це не справжній жарт про соціалізм.)
My real socialism joke has never been tried. (Мій справжній жарт про соціалізм ніколи не був випробуваний.)
My socialism joke fails yet leaves people hungry for more. (Мій жарт про соціалізм неспроможний, але люди ним ніяк не наситяться.)
My Marxism joke is based on a false premise, yet it kills every time. (Мій жарт про марксизм ґрунтується на хибних припущеннях, але кожного разу вбивчий.)
My good socialism joke is actually a free market welfare state joke. (Мій жарт про хороший соціалізм це насправді жарт про соціальну державу вільного ринку.)
That wasn’t a bad socialism joke! It was, ahem, a *state capitalism* joke. (Не існує жарту про поганий соціалізм! Це був, гм, жарт про «державний капіталізм».)

* * *

The masses aren’t ready to get my Lenin joke, so I guess I’ll need to get it for them. (Маси не готові сприйняти мій жарт про Леніна, тому я вважаю, що повинен його їм втокмачити.)
You better not be the first person to stop laughing at my Stalin joke. (Для вас краще не бути першим, хто перестане сміятися з мого жарту про Сталіна.)

Українською ще не бачив продовження цієї мовної гри. Але от жарт з жартом дійшов і до Білорусі:
«У меня есть шутка про зверства лукашенковского ОМОНа, но она какая-то избитая».
 

August 8, 2020

Порожні місця на ринку

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 21:01

 
Шукав на Радіоринку потрібний нестандартний перехідник. Давно там не був. Та й узагалі, нечастий покупець радіодеталей. Тим не менш, відвідування раз на рік чи кілька років складаються в велику картину; помічаю те, що змінювалося раз за разом.

Колись у 90-і вдало купив на цьому ринку трансформатор для старенького чорно-білого телевізора «Сніжок-303», мого ровесника. Той вірно прослужив після відновлюючого ремонту ще кілька років. Пізніше, на ще популярній у межах Радіоринку вуличній розкладці знайшов потрібні лампи для антикварного, але досі працюючого, лампового радіоприймача, від якого десь у шухлядах навіть збереглася дідусева книжка з дозволами (так, так, колись в СРСР приймачі треба було реєструвати в органах влади). Знаходив на цьому ринку якісь зарядки, кабелі, інколи особливі плати для комп’ютера.

Сьогодні був вражений. Дві третини яток зачинені, а в суботу — день торгівлі! — це немислима річ. Один балакучий продавець поскаржився, що рвуться налагоджені за десятиліття канали поставок. Постачальники через карантин зривають терміни, виставляють додаткові рахунки, не покривають всю потрібну номенклатуру. За кілька місяців обмеження вибили з ринку багатьох продавців.

Потрібний перехідник я не знайшов, хоча купив два, що, поєднані, мають виконувати разом потрібну функцію, але ще не мав нагоди перевірити, чи запрацює конструкція. Паралельно замовив в інтернеті, орієнтуючись на опис. Тут теж дивна річ. Один продавець відповів, що на сайті застаріла інформація, такого вже немає, і поставок не ждуть скоро. Другий мовчить. Та й у мережі не дадуть дуже потрібну консультацію в стилі «оця хитра байда кріпиться сюди, а ота крива штукенція ліпиться туди».

Півроку карантину найбільше помітно на таких центрах роздрібної торгівлі, що перекриває невмирущі нестандартні запити покупців. У цьому бізнесі в безпосередній комунікації, що розривається, зав’язано багато людей, і вони тепер втрачають найбільше. Як і їхні клієнти, котрі орієнтується на самостійні дешеві покупки. Карантин суттєво змінить цю сферу. Вже змінює.
 

August 6, 2020

Фотополювання в парку

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 13:38

 
Літо в Києві прекрасне. Прогулювався в парку «Перемога», де наштовхнувся на це чудове створіння паркових дизайнерів. На надзвичайно залишково радянській, серйозно-урочистій за стилем алеї, що починається з монументального знаку Матері Солдата й веде до пафосного кургану пам’яті, де поруч ще нещодавно виставляли артилерію та бронетехніку останньої незавершеної війни, стоїть кролик. Просто кролик біля своєї нірки. Трохи далі розставлено годинники. Схоже, був задум відтворити елементи Керролівської «Аліси». Мені це дуже подобається.
 
Картинка з кроликом до запису далі…

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.