Діаріуш або тиск слова

October 26, 2020

Консервативний захист демократії

 
За цілий рік після виходу в світ українського перекладу світового інтелектуального бестселера Джейсона Бреннана «Проти демократії» в україномовній сфері з’явився тільки один відгук. (Якщо не рахувати обговорення в дискусійному клубі соціологів улітку та номінування перекладу в рейтинґу «Книжка року ’2020» в підгрупі «Політологія».)

Відгук заслуговує на увагу тим, що його консервативний автор додає несподіваний погляд на демократію загального виборчого права, як таку, що в теперішніх умовах може бути (чи не єдиним) інструментом захисту неліберальних цінностей. Він наче перевертає шкалу цінностей Бреннана, і зауважує:
 

«Носіями ідей новітньої форми лібералізму (глобалізм, промігрантська позиція, ЛГБТ, гендерна теорія) є еліти. Частина суспільств засвоїла ці ідеї через ЗМІ, масову культуру та освіту. Але тільки частина. Подальше впровадження згаданих ідей наштовхнулося на інертність мас, (…) Одначе сьогодні загальне виборче право є хоч якимось запобіжником від радикалізму еліт, способом етнічного самозбереження, механізмом захисту від упровадження ЛГБТ-ідеології та подібних доктрин. Саме тому демократію варто рятувати. (…) цінність демократії сьогодні полягає у тому, що вона є хоч якимось засобом протидії тиранічним прагненням новітніх «демократів».
 
Ігор Загребельний. Чи варто рятувати демократію?

 
Загалом критика досить традиційно передбачає, що незнаючий, нераціональний, упереджений електорат голосує так, як це об’єктивно відповідає його інтересу. Проте Джейсон Бреннан, маючи попередниками Каплана, Ахена, Бартельса та ін., присвятив значну частину книги розвінчанню цього ідеалістичного погляду. Тож навіть, якщо припустити слушність тверджень про інертність мас і протидію «новітнім формам лібералізму», голосування при загальному виборчому праві ніяк не може бути запобіжником; такими при демократії є опосередковуючі фактори, що цілком в епістократичному стилі обмежують сучасну виборчу аристократію.
 

October 25, 2020

Про обов’язок голосувати

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 09:04

 
Другий раз за все життя не йду голосувати. Перший — коли пропустив минулі місцеві вибори під час своєї мобілізації, перебував на полігонах далеко від виборчої дільниці. На сьогоднішні ж, за збігом також місцеві, не йду свідомо, бо маю невеличку температуру, хоча й без нежиті; за теперішніх обставин не наражати інших на найменший ризик зараження це вже поважна причина.

А втім, з недавнього часу виправдання неучасті у виборах мені вже не потрібне. Адже немає раціональних підстав вважати участь у демократичних виборах з загальним виборчим правом горожанським обов’язком, а ті доводи, що найчастіше наводять на захист цієї ідеї, не проходять перевірки критичним розглядом. (Докладніше про постановку проблеми див. роботу Джейсона Бреннана «Етика голосування», ключовий фрагмент.)
 

October 22, 2020

Страх і свобода

 
Цифри зараження коронавірусом щодня б’ють рекорди в Україні та у всьому світі. На системи охорони здоров’я в різних країнах випала страшенна небезпека перетнути межу, за котрою пандемія стає неконтрольованою, коли вал хворих перевищить наявні потужності, і медики муситимуть обирати, кому надавати допомогу, залишаючи решту самих на себе. Вакцини ще не має, протоколи лікування змінюють з кожними новими результатами досліджень новітньої хвороби. Перед урядами впритул стоїть вибір — вдатися до жорстких карантинних заходів, закриваючи країни, припиняючи комунікацію, позбавляючи горожан прав і свобод, зупиняючи економіки, чи ризикнути й покластися на вироблення колективного імунітету, дозволяючи людям самим робити вибір, що стосується їхнього життя. Вибір непростий навіть теоретично. Адже люди мають право вирішувати самі стосовно свого життя, але з другого боку, під час вірусної загрози їхня поведінка стосується не тільки їх самих, а й усіх оточуючих. Хто може і має вирішити за них? Права і свободи під час небезпек завжди піддаються серйозному випробуванню. Вибір вимушено стає політичною проблемою, що має розв’язуватися кожним урядуванням у реальному часі з невідомими результатами.

Меморандум Джона Сноу проти Ґрейт-Баррінґтонської декларації далі…

October 12, 2020

Учений активізм

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 10:40

 
Новітнє явище, назване в англомовному світі activict scholarship чи activist research, важко передати українською. Хоча з такого штибу активізмом і ми стикаємося все частіше, ще доволі новими є самі практики, коли активісти суспільних рухів займаються науковими дослідженнями, або коли певні вчені спеціалізуються на дослідженнях, присвячених активізму, химерно змішуючи науку і політику. Перебравши варіанти, зупинюся на досить приблизному відповіднику, що мав би охоплювати і дослідження, і викладання, і політичну діяльність, — учений активізм.

Мета ученого активізму, як її розуміють прихильники такого поєднання, полягає в тому, щоб виробити нові підходи до здобування, вироблення знання, при яких активісти та дослідники об’єднуються для сприяння правам людини, справедливості й рівності в різних формах. Це можуть бути ґендерні дослідження, постколоніальні студії, дослідження расових та етнічних меншин, людей з обмеженими можливостями, ба навіть вивчення ожиріння та багато іншого, коли наукова цікавість стимулюється ідеологією чи ідентичністю, а результати негайно перетворюються на політичну зброю для її обстоювання.

Якщо ви стикалися з твердженнями, що мова має бути змінена, бо вона є насильством, або з тим, що не існує такого поняття, як біологічна стать, або з вимогою політкоректного ставлення до людей з надмірною вагою, зі звинуваченнями в культурній апропріації чи в завідомому расизмі тощо, ви стикалися саме з проявами ученого активізму, цього дивного дітища доби постмодерну.

Читати запис про цинічні теорії та учений активізм далі…

October 9, 2020

Ігри з часом

Filed under: Політологія — maksymus @ 21:34

 
За кілька попередніх спроб це вже стало хорошим тестом на непритомність влади. І чим непритомніше, тим раніше правляча партія починає думати про те, щоб зупинити перехід на «літній час». Сьогодні це законопроект Стефанчука з традиційним уже хибним популістським обґрунтуванням; цього разу додалося міркування протидії аґресії РФ — повторити дурницю росіян, щоб їм протидіяти, авжеж. Вічне прокляття демократії — публіці треба постійно демонструвати результати тяжкої роботи з урядування. Та от якось дивом виходило, що минулі рази в країні ще залишалися мінімально тверезі політики та чиновники, котрі зупиняли такі тупі проекти, але тепер в монобільшості з її зірваними гальмами й закляклим дезорієнтованим суспільством неподобство може й пройти.

Пригадую перше скасування януковичів (2011) і відкат після економічних підрахунків. Ще про російські ігри (2012). Але яке ж чудове переведення стрілок навесні (2013, 2018)!
 

October 1, 2020

Сутінки демократії та принада авторитаризму

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 16:18

 
Енн Епплбаум — добре відомий в Україні автор робіт з історії радянських злочинів. За книгу про ГУЛАГ (2004) вона одержала Пулітцерівську премію. Робота «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (2017) не тільки ще раз привернула світову увагу до української трагедії, а й, перекладена українською, сколихнула хвилю обговорення Голодомору у нас.
 

Anne Applebaum. Twilight of Democracy: The Seductive Lure of Authoritarianism. 2020

 
Нова книга Епплбаум не про радянську історію. І зовсім не є класично історичною. Це свого роду залучене спостереження автора за багаторічним світовим занепадом демократії, і за тим, як по-різному з цим дають раду ті представники добре відомого їй освіченого політичного і культурного прошарку, її оточення, хто ще якихось два десятиліття тому був непохитним демократом (націонал-демократом) у своїх центрально- та східноєвропейських країнах. На перший погляд книга може видатися непослідовною, багато відступів у сущі дрібниці внутрішньої політики малих країн, і зовсім мало теоретизувань чи узагальнень. Та це і не було метою. Це не книга-теорія, не книга-попередження, це те, що відбувається вже. Дивіться! Якщо я правильно вгадую композиційну ідею, тут Епплбаум виступає скоріше як журналіст, виконуючи роботу не історика, а наче літописця сучасних подій, що ще не завершилися. І з опису вона вибудовує зовсім не чергову теорію, але якусь клінічну картину перебігу поточної хвороби. Більше того, читачам водночас пропонується її самоусвідомлюваний власний досвід зміни чи корекції політичних поглядів, що він роз’єднав її з колишніми друзями й однодумцями, а це завжди цікаво, навіть якщо ця зміна протилежна читацькій.

У центрі уваги винесена в назву принада авторитаризму й популізму. Книга про те, як узагалі стає можливим, що владу нині здобувають неліберальні політики. Як вони використовують теорії змови, соціальні мережі, політичну поляризацію, ностальґію. Маючи досвід дослідження подій першої половини XX ст., автор добре озброєна надзвичайно потрібною тут оптикою, спрямованою саме туди, куди треба, на другий план політичної картини. Адже за політиками-популістами у світлі софітів неодмінно стоять бойовими рядами непомітні спершу в тіні союзники тиранії, чиновники, мас-медіа, інтелектуали, без залучення котрих неліберальний відкат був би неможливий. Те, яким чином і завдяки чому відбувається рекрутування в їхні лави, є мабуть, найцікавішою частиною книги.
 

September 30, 2020

Проти виборів

 
«Демократія тяжко хвора. Книга „Проти виборів“ ставить нові діагнози та пропонує древні ліки». — Так починається представлення видання в англійському перекладі нашумілої недавно книги бельґійського історика Давіда ван Рейбрука, одного з провідних європейських інтелектуалів.
 

David Van Reybrouck. Against Elections: The Case for Democracy. Transl. by Liz Waters. London, The Bodley Head, 2016.

 
Демократія загального виборчого права глибоко хвора. Все менше людей приходить на виборчі дільниці, все важче спрогнозувати уподобання тих, хто приходить. Політики-популісти грають на страхах, істеблішмент утратив довіру населення, партії гублять своїх членів, політичні суперечки звелися до особистих випадів, підміняючи обговорення важливих суспільних справ… Це все результат виборів. Чи вдасться врятувати демократію, що, здається, падає під різноспрямованим тиском популізму та технократів (епістократів, у тому числі)?

«Щось дивне відбувається з демократією: здається, всі до неї прагнуть, але більше ніхто в неї не вірить». «Нині від двох третіх до трьох четвертих населення не довіряють найголовнішим інститутам своєї політичної екосистеми». «…синдром демократичної втоми: ми всі перетворилися на електоральних фундаменталістів. Ми зневажаємо тих, кого обираємо, але схиляємося перед виборами. Електоральний фундаменталізм — це незламна віра в те, що демократія немислима без виборів, що вибори є необхідною, наче богом даною умовою існування демократії». На думку такого песимістичного діагноста, без невідкладних рішучих заходів з виправлення передкризової ситуації сучасна світова система не продержиться довго. «Чого ж ми ждемо?»

Автор пропонує пригадати, що «демократія» і «вибори» це не синоніми; на протязі кількох тисяч років демократія зовсім не передбачала ніяких виборів. Ба більше, саме впровадження посередництва виборів у новочасні демократичні системи колись призначалося як спеціальний інструмент обмеження демократії! На заміну електорально-представницькій демократії, що має зовсім недавню історію, Рейбрук пропонує демократію участі, демократію на давньогрецький зразок, або принаймні на венеціанський чи флорентійський, коли для підвищення ефективності й леґітимності, для лікування розглянутих під час встановлення діагнозів бід демократії вибори замінюють чи доповнюють жеребкуванням. Історик звертається до джерел, не оминає Арістотеля, котрий демократією називав заміщення посад за жеребкуванням, а олігархією за вибором, цікаво нагадує, що навіть у сучасній мові є залишок — балотування (від іт. ballotta «кулька для жеребкування»), слушно зауважує, що свого часу «демократією стали називати той же режим, котрий за півстоліття до того називали виборчою аристократією, але згодом про це повністю забули». Ще для Монтеск’є «призначення за жеребкуванням властиве демократії, а вибори — аристократії», для нього очевидно, що вибори носять елітарний характер. Розглядаючи американський та французький приклади встановлення республік з новітньою виборчою демократією, автор наполягає, що батьки-засновники не випадково у виборі між хаосом і свавіллям обрали аристократичний варіант, що передбачав представництво не через жеребкування, а через вибори «найкращих». Бернар Манен: «Коли батьки-засновники проголосили рівність усіх горожан, вони без сорома казка утвердили по обидва боки Атлантики безумовне панування способу обрання, що здавна вважався аристократичним». Рейбрук констатує, що Велика французька революція так само «не вигнала аристократію, щоб замінити її демократією, а вигнала спадкову аристократію, щоб замінити її аристократією виборною, якщо користуватися термінологією Руссо».

На основі кількох цікавих сучасних політичних експериментів з прямою демократією та жеребкуванням (реформа виборчої системи в Британській Колумбії, конституційні процеси в Ісландії та Ірландії) він креслить свого роду план (blueprint) впровадження покращеної демократії, що ґрунтується на множинному жеребкуванні. Рейбрук описує свою систему як ефективну і леґітимну демократію. Можливо, ще є шанс врятуватися від світового краху… Чого ж ми ждемо?
 

September 14, 2020

Перестановки на книжковому ринку

 
Мабуть, основна інформаційна подія цього тижня — економіко-ідентичнісні страждання мережі Книгарні «Є».

Що тут можна сказати пристойного, коли продавці, що успішно створювали собі ринкову нішу з українського патріотизму, тепер нарікають на ринкові механізми і ждуть втручання держави, а не то передумають і змінять нішу на не таку патріотичну? Не треба нарікати, змінюйтесь так, як вигідніше, бо держава ніколи не допоможе. Хоча приваблені першою маркетинґовою стратегією нішеві покупці можуть і відвернутися, теж ризик.

У моєму будинку на Проспекті Миру відділення книгарні «Є» протрималося якихось півроку, через місяць карантину точку перепрофілювали на кулінарію з напівфабрикатами. Пельмені замість книги — це нормальний наслідок державного втручання в ринок, коли було дозволено тільки продукти; якогось місяця вистачило, щоб перепрофілюватися.

Я заходив туди пару разів, але жодного разу не знайшов потрібної книги. Звертався з питаннями до продавщиці. — Їдьте на Лисенка. — А чому не везете сюди таку й таку літературу? — Немає попиту. — А книги отакого видавництва у вас є? — Ні, такого добра немає навіть у центральних точках. — Гаразд, торгуйте далі, — пішов незадоволений.

Але і це ще не все. Додам ще одну, незмінно неприємну для мене обставину як для того нішевого споживача україномовної книжкової продукції. Російський книжковий ринок має не тільки підтримку держави, а й більш потужну й сталішу підтримку стандартної, літературної російської мови. Люди завжди купували паперову книгу не тільки для роботи, розваги чи навчання, а й як щось надійне, сказати б, як цеглину високої культури, яку просто приємно і звично тримати вдома не на комп’ютері, а на поличці, щоб звернутися при нагоді, що може ніколи й не настати. Так, для задоволення цієї, цілком ринкової, потреби купують класику, енциклопедії, словники, навіть просто красиві корінці, з розрахунком на роки та десятиліття. І при виборі між виданням з приколами (а такі практично всі тепер, після правописної катастрофи) і виданням стандартною мовою, якою покупці в масі володіють, треба мати дуже й дуже сильні прихильності, щоб обрати собі оцю змінність, неусталеність, ненадійність, несерйозність у картонно-паперовому форматі. Купити якогось дивацького «Генкса» чи «Гемінґвея», коли можна купити в тій же книгарні «Хенкса», можна хіба що з великої потреби, або ж по-приколу, але «по-приколу» це загалом інша ніша. Вага самої мови, її сталість і поважність, відповідність очікуванням освіченої публіки — потенційних покупців, надзвичайна обережність при втручаннях в її стандарт з боку тієї ж держави, теж живить чи знищує ринок. Допомагати і знищувати держава може не тільки грошима. Чи не додала саме минулорічна реформа непрямим чином вирішальних проблем тим нашими книгарням, що були орієнтовані на читаючих україномовних, на кшталт цієї мережі, що вона змушена тепер міняти політику на розширення просування російської книги?

Що ж, Книгарня «Є» випробувала одну стратегію, і повинна змінити її, коли та перестала працювати в нових умовах. Побажаю їм успіху на новому ринку.
 

August 13, 2020

Няхай жыве Беларусь!

Filed under: Політологія — maksymus @ 19:50

 
Ми захоплюємося білоруськими подіями. Хай які будуть результати виступів, самі протести вже багато значать для реґіону і всього світу. Нам, українським спостерігачам зручно пригадувати свої недавні протести з сусідніми, і тому через цю оптику випускаємо багато важливих дрібниць, що роблять протести взагалі непорівнюваними. Близькість народів і подібність історичних доль не робить розуміння повнішим, а національні бар’єри здоланнішими. Їхній шлях цілком відмінний. Стереотипність ситуації — передача диктатором влади в імітаційній демократії самому собі, що обставлена навмисними порушеннями, спеціально делеґітимізуючими режим, не новинка і не подібність, це загальне яскраве тло тільки заважає дивитися.

Багато років тому мені випала нагода побувати в Мінську кілька днів, познайомитися з країною. Повернувся з твердим переконанням, що завдяки людському ресурсу, певному соціальному капіталу Білорусь значно обжене Україну в інтеґрації в той омріяний цивілізаційний простір, що ми називаємо Європою. Для цього українцям стрімголов треба бігти і чіплятися за кожну нагоду з останніх сил, долаючи національні обмеження, білорусам же трохи поворухнутися, вони мають багато з того природно й невимушено.
 

June 12, 2020

Життя має значення

Filed under: Політологія — maksymus @ 15:44

 
Цього місяця внутрішньоамериканська політика ідентичності виплеснулася на вулиці протестами проти поліцейського свавілля. Дуже особливими протестами, що наголошують на расовому питанні. Навантажені різними важливими гаслами рівності, справедливості, визнання, демонстрації солідарності зі значенням «чорних життів» набули світового масштабу. При цьому загальна проблема свавілля влади була звужена до расового питання. Настільки, що навіть безумовне універсальне гасло-відповідь «Усі життя мають значення!» нині засуджується як расистське.

Читати запис далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.