Діаріуш або тиск слова

March 29, 2020

Зупинка перед…

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 10:27

 
Поетична метафора світової зупинки, паузи, перерви на час карантину приховує досить неприглядні речі. Держави закривають кордони, самоізолюються, вводять внутрішні політичні й економічні обмеження для своїх горожан. Всюди вимушено скасовуються права і свободи людини. Світ закривається, стає авторитарнішим, біднішим, статичнішим, стає менш вільним. Розділені на клаптики території шукають власних способів вийти з кризи самим, і ці знахідки, прийняті нашвидку політичні рішення залишатимуться назавжди. Наївно думати, що невдовзі все повернеться «в норму», що буде як колись. Не буде, ми житимемо в новій нормі, що творитиметься за парканами. Але ще остаточно не вирішено, перед чим же ця зупинка?

Вражає, як швидко злетіли звичні зовнішні атрибути демократії…

March 20, 2020

Карантин і епістократія

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 06:53

 
Треба зауважити, що карантин це хороший приклад інструментального підходу до урядування. Обґрунтування необхідності обмеження прав і свобод горожан (і політичних, і економічних) цілком проходить по відомству пропозицій епістократичного характеру. Власне, в загальному випадку прийнятність епістократії доводиться саме так, як доводиться необхідність карантину. Працює принцип компетентності, голоси незнаючих не мають значення, освічені рішення, сформовані за рекомендацією експертів, накладаються на всіх. Ба більше, внаслідок запровадження карантину страждають найбільше деякі демографічні групи, причому достоту ті ж, на котрі посилається демографічне заперечення епістократії. Що ще раз підтверджує на практиці, що це тільки наслідок нерівності, а не причина.

Гадаю, якщо ви знаходите неможливим підтримувати епістократію, то мали б з тих же причин не підтримувати карантинні заходи. Звісно, поточна ситуація це один з численних прикладів того, як демократична структура влади вимушено вдається до епістократичних елементів і відступає від своїх підстав заради доцільності. А тому має балансувати між необхідністю вдаватися до потрібних заходів і думкою незадоволених бовдурів, котрі прийдуть на наступні вибори, щоб покарати урядовців за хворобу, що від них не залежить. Виходять половинчасті міри, але дуже характерні.
 

March 16, 2020

На захист спекулянтів масками

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 14:25

 
Інформаційними каналами розносяться переможні урядові повідомлення про перекриття контрабанди медичних препаратів, зокрема масок для обличчя. Ай, молодці, не продали стратегічний товар за кордон! Влада пишається скоєним як здобутком, ба навіть опозиція мляво критикує хіба що за те, що мало перекривали, треба було більше зупиняти вивіз, щоб нам самим залишилося. І взагалі, треба встановити низькі ціни на медичні препарати, щоб припинити спекуляції.

Дарма шукав в потоці повідомлень хоч поодинокі голоси на захист вільного ринку і з осудженням авторитарного втручання у встановлення цін. Що ж, доведеться висловитися самому, виходячи з того, що урядові обмеження вільного ціноутворення морально невиправдані, і що немає нічого осудного в тому, щоб заробляти на задоволенні попиту навіть на найпотрібнішому, найстратегічнішому товарі.

«Спекулятивне», ажіотажне підвищення цін це не що інше, як прояв ринкового механізму, що включається в ті моменти, коли якогось товару бракує. Саме таким чином, грубо кажучи, як при встановленні будь-яких інших цін, коли попит перевищує пропозицію, ціни зростають, стимулюючи, з одного боку, пошук шляхів збільшення пропозиції, скажімо, через виробництво, а з другого, обмеження споживання. Взяти ті ж маски. По копійчаній ціні вони лежали в аптеках, нікому не потрібні, нині ж їх скуповують і готові витрачатися на перевезення на великі відстані. Отут втручається чиновник і декретом обмежує вивіз і ціну. Гадаєте, це збільшить пропозицію? Аж ніяк! Штучне обмеження ринково встановленої ціни тільки створюватиме дефіцит. Ринок піде в тінь, а гравці на ньому вдаватимуться до контрабандних способів торгівлі, при цьому зруйнований втручанням ціновий реґулятор не запустить механізм задоволення попиту через виробництво чи торгівлю, бо ціна штучно занижена.
 

Зрештою, розподіл за ринковими цінами має дві переваги порівняно з будь-яким іншим способом розподілу. Він змушує людей скорочувати свої запити — особливо тих, хто потребує товару менше, і тому готовий платити за це менше. Також він заохочує людей, котрі мають надлишковий запас — людей, котрі роблять запаси, людей з незачеплених громад та виробників, котрі могли б виробити більше — перевезти цю пропозицію туди, де вона найбільше потрібна. Ринкові ціни працюють на задоволення потреб людей як з боку попиту, так і з боку пропозиції.  
Ціни можуть бути не ідеальними. Але вони, як правило, працюють краще, ніж альтернатива.
(Метт Зволінскі. Етика спекулятивних цін.)

 
Якщо державні агенти, урядовці, чиновники та под. розподілювачі суспільних дібр так зацікавлені в якомусь товарі, вони мали б грати за ринковими правилами, а не проти них. Мати в бюджеті рядок на закупівлі, на програми забезпечення державних закладів потрібними засобами, на виробництво на державних підприємствах. Втручання ж заднім числом заборонами та обмеженнями, хоч яку інтуїтивну привабливість патерналізм має для нашого постсоціалістичного суспільства, призводитиме до протилежного проголошеному захисту населення результату.
 

March 15, 2020

Карантин як позбавлення свободи

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 08:37

 
Цікаве питання розбирає уже знайомий нам філософ-лібертаріанець Майкл Х’юмер. Якщо ми сприймаємо карантин для потенційних хворих за норму, то чому б так само не ставитися до потенційних злочинців:
 

«Практика поміщати людей у карантин дуже схожа на ув’язнення. Тож чому ми вважаємо нормальним застосовувати карантин до людей, що можуть захворіти тільки з імовірністю 1%, але водночас вважаємо неприйнятним ув’язнити людину, котра з імовірністю 50% може виявитися карним злочинцем?
 
До речі, хочу зазначити, що це проблема не тільки для лібертаріанців *, а проблема для всіх, хто має звичайні, загальновизнані погляди. Майже всі погоджуються з тим, що можна поміщати в карантин особу, котра має 1% імовірності захворіти смертельною хворобою, але не можна ув’язнювати злочинця, котрий винний з 50% імовірністю.»
(Майкл Х’юмер. Лібертаріанська політика щодо пандемії)

 
Х’юмер міркує, що існують способи обґрунтувати відмінність карантину від ув’язнення, і наводить кілька основних тез: 1) ув’язнення є мірою покарання, тоді як карантин таким не є; 2) покарання злочинців, як правило, набагато важчі, ніж карантинні заходи; 3) інфікована (потенційно) людина становить небезпеку для оточуючих, навіть не здійснюючи нічого поганого зі свого боку, тоді як злочинець (гіпотетичний) не становитиме загрози, якщо не коїтиме нічого поганого; 4) інфікована людина становить особливу загрозу, тому що хвороба може передаватися іншим, а від тих, у свою чергу, до наступних, натомість звичайний злочин не поширюється експоненційно таким чином од людини до людини; 5) у випадку кримінального злочину існує більша загроза, що уряди зловживатимуть владою, занижуючи рівень необхідних доказів; 6) у випадку кримінального злочину можна сподіватися досягти високого рівня доказовості вини, якщо людина справді є винною, натомість для нового захворювання, поки не створено (бракує) надійних тестів, це може бути не так.

Цікаво відзначити, що згадана п’ятою відмінність у загальному випадку непереконлива, адже уряди можуть зловживати і карантином, припиняючи антиурядові акції, наприклад.
 
 
* Як вони розв’язують цю проблему, див.: Метт Зволінскі. Лібертаріанці та коронавірус.
 

March 7, 2020

Вода і перемога

Filed under: Політологія — maksymus @ 16:08

 
Невдало кинута новообраним прем’єром фраза про подачу води в окупований Крим і ще невдаліші пояснення збурили опозиційну тусовку традиційним уже для нової влади потраплянням по той бік дискурсу ідентичності. Тут наче немає чого обговорювати; Шмигаль буквально в кількох перших заявах цілком однозначно позиціонував себе як типовий пострадянський політик з характерними уявленнями. Проте, якщо абстраґуватися від цього, з часом усе менш помітного розлому ідентичнісних світів різних груп виборців, сама думка про те, що подача води в Крим це гуманістичний, гуманітарний, як нині звикли казати, обов’язок, заслуговує на більшу увагу.

З самого початку війни, як тільки постачання води на анексований півострів українськими каналами було припинене, я був переконаний, що це погана, ба навіть негідна дія. Відгомонить середньовічним варварством часів війни на тотальне винищення.

Читати запис про воду далі…

February 20, 2020

Моральні наближення

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 08:28

 
Брайан Каплан, відомий нам автор книги «Міф про раціонального виборця», запропонував цікавий підхід. Розглядати не моральні еквіваленти, а моральні наближення («моральні апроксимати»).
 

«(…) нам ніколи не знайти буквальних моральних еквівалентів у реальному світі. Чому? Тому що в світі безперервних змін одна сторона в будь-якому конфлікті неодмінно буде хоч трішки гіршою. Тим не менш, ретельне вивчення конфліктів у реальному світі інколи виявляє в них, якщо і не моральні еквіваленти, то моральні наближення. Хоча моральний статус обох сторін не є точно рівним, вони морально більш-менш однакові.»
 
«(…) ось три найперші моральні наближення, які я готовий захистити.
 
1. Комунізм і нацизм — це моральні наближення. Чому? Обидві течії були фанатичними спробами побудувати дистопічні суспільства, і обидві самовдоволено знищили десятки мільйонів невинних людей. На відміну від того, що твердить потужна пропаґанда, комуністи не мали хоч скільки помітно кращих мотивів. В обидвох групах уявляли, що певне тоталітарне суспільство стане значним поліпшенням, порівняно з попереднім становищем, і безрозсудно приймали за норму необхідність масових убивств, щоб створити таке.
 
2. Соціалізм і фашизм — це моральні наближення. Чому? Соціалізм — пом’якшена версія комунізму; фашизм — пом’якшена версія нацизму. Як пом’якшені версії, вони націлюються на значно менші задачі, і вбивають набагато менше людей. Проте бачення обох течій — суспільство як велика родина зі спільною метою — залишається дистопічним. І хоча їхні методи набагато менш жорстокі, ніж при комунізмі чи нацизмі, соціалізм і фашизм мимохідь виступають за всеохопний примус з надуманих причин.
 
(Мій головний сумнів тут полягає в тому, що, хоча я неодноразово публічно обговорював соціалістів, я не став би витрачати час на фашистів. Хіба це не свідчення того, що я вважаю фашизм помітно гіршим? Не зовсім. Основна причина, чому я не обговорюю фашистів, — у відкритого фашизму нині настільки низький статус, що його прихильники малоцікаві та залякані. Якби фашисти належали до мейнстріму так, як теперішні соціалісти, я б і їх обговорював).
 
3. Демократична та Республіканська партії США — це моральні наближення. Чому? Обидві догматичні, емоційні та демагогічні . Жодна з партій не усвідомлює максими, що з великою владою приходить велика відповідальність, — або не думає про ймовірність того, що вони можуть жорстоко поводитися з людьми, котрі з ними не згодні. Обидві партії проголошують, що хочуть різних радикальних змін, багато з яких здаються дуже поганими. Проте політика, яку демократи і республіканці насправді нав’язують, коли вони при владі, однаково посередня, хоча це не заважає їм риторично роздувати її важливість. Наприклад, щодо імміґрації демократично-республіканська дискусія в основному зводиться до того, чи має бути кордон закритим на 98% чи на 99%. Хоча я віддаю перевагу першому, це приблизно те саме.»
 
Брайан Каплан. Моральні наближення («Еконліб», лютий 2020).

 

February 5, 2020

Сфальшований електронний перепис

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 06:31

 
Про скандальність результатів «електронної оцінки» кількості населення України соціологи зауважили одразу: «Паніотто підкреслив, що у дослідженні Кабміну не враховано дані реєстру ЦВК, які зокрема використовують соціологи. Згідно з цим реєстром, в Україні більше 35 мільйонів виборців. Тобто тих, хто старше 18 років. Населення молодше 18 років становить приблизно 20%. Якщо рахувати, виходить загальна кількість українців не 37 млн, а 44 млн. Це значна різниця.» Такі дані електронної оцінки, якби вони були близькі до реальних, означають, що в реєстрах ЦВК, грубо кажучи, висить понад два мільйони «мертвих душ», що можуть інколи вирішувати вибори.

Але при ближчому розгляді колонок цифр уважні статистики побачили неймовірне — примітивну підробку! Фальсифікацію цілковито в стилі тих, хто малював референдуми в окупованих українських областях. Виявилося, що під виглядом оцінки кількості населення публіці представили дані Держстату, помножені на коефіцієнт 0,888…
 

«…підведемо підсумки. По-перше, п. Дубілет та його команда сфальсифікували загальнонаціональне дослідження, свідомо ввівши в оману всю Україну. По-друге, зробили це тупо і недолуго.»
Український центр суспільних даних

 
Це катастрофа державного управління. Влада має приймати відповідальні рішення, що стосуються життя людей, але при цьому в самій владі вважається припустимим підробляти дані, на основі яких потім мають прийматися ці рішення. А сама підробка подається як використання новітніх інформаційних технологій.

Це питання навіть не звільнення одного міністра. Скандал такого рівня, що у відставку має йти щонайменше Кабмін.
 
Додаток. Дубілет ще виправдовується, демонструючи катастрофічне нерозуміння мети дослідження. І це недолуге виправдання виглядає ще гірше, ніж сам проступок підробки результатів. Б’ють не за те, що програв, а за те, що намагався відігратися.
 

February 1, 2020

Капіталізм пошибає соціалізм. Навіть утопічний

Filed under: Лібералізм, Політологія — maksymus @ 21:30

 
У блискучій іронічній манері в нарисах «Чому б не капіталізм?» (Why not capitalism?, 2014) американський політичний філософ Джейсон Бреннан, спародіювавши провідного філософа-марксиста Джеральда Аллана «Джеррі» Коена з його роботою «Чому б не соціалізм?» (Why not socialism?, 2009), показав, що перевага капіталізму над соціалізмом не тільки в тому, що він краще працює в реальному світі неідеальних людей, але й те, що капіталізм з усіх поглядів перевершує соціалізм і в ідеальному світі. Як дотепно зауважив автор, був використаний прийом «філософського айкідо», де кожне твердження марксиста на користь соціалізму обертається на ще кращий доказ на користь капіталізму.

Та вийшовши далеко за межі пародії, Бреннан цілком серйозно обґрунтував, що навіть, якби всі люди були високоморально досконалими створіннями, приватна власність та вільні ринки були б кращими для ідеалу соціальної справедливості, взаємної кооперації та процвітання.
 
Багато цитат про перевагу капіталізму далі…

January 5, 2020

Зміна курсу

 
Минулий рік видався дуже особливим для мене. Не так часто з людьми відбуваються настільки радикальні світоглядні зміни, і ще рідше їх вдається «спіймати», щоб спробувати осмислити. Бо кожній людині здається, що вона була однаковою, завжди такою як зараз, хіба що більше знає чи мудрішає з віком. Навряд чи можу докласти останні речі до себе.

Читати багато слів далі…

January 2, 2020

Новорічний телевізійний морозильник

Filed under: Московія, Політологія, Розваги — maksymus @ 06:54

 
У критському готелі було два десятки каналів, кілька місцевих та загальногрецьких, кілька міжнародних англійських, багато німецьких, італійських і аж чотири російських та ще й з англомовним «Раша тудей». Перше, що кинулося в очі, — російські канали, окрім висвітлення України, основної невідв’язливої теми кожного дня, виглядають наче віртуальна машина часу. Програми наче не мінялися десятиліттями: постарілі й зів’ялі зірки 90-х всюди; я був у шоці, коли побачив щойно знятий випуск «Що? Де? Коли?» з командами у складі середини 80-х! Час наче зупинився.

А сьогодні, на новорічні свята, крутив українські канали. Ну, боротьба президентських привітань, це зрозуміло, політика. Але перше розважальне, що побачив, — «Кролікі». Кролікі, Карл! Новорічні ефіри завжди трохи ностальґійні, підіграють мрійливому настрою глядачів у пригадуванні найкращого в минулому, що разом пережили за рік чи більше. Але комік-дует Кролікі, зірки понад двадцятилітньої свіжості, що останні роки війни виступали виключно в РФ, мене вбили. Справжнє дно.

Вибір редакцій кількох каналів не випадковий. Мотив цього нового року, настрій байдужого конформізму, дуже тонко відчутий Президентом, — «яка різниця, якщо…»? І справжня різниця, різниця смаку, етики, раціональності, ображено відходить у тінь, пропонуючи байдужим окунутися з головою у її відсутність. Якщо немає різниці, то от вам «Кролікі».
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.