Діаріуш або тиск слова

October 17, 2017

Мої антиподи

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:24

 
Якщо може існувати абсолютна протилежність моїм політичним поглядам, то саме вона в концентрованому вигляді збирає сьогодні своїх прибічників на мітинґ біля Верховної Ради. Саакашвілі озвучив три вимоги: «створення антикорупційних судів, скасування депутатської недоторканності, ухвалення нового виборчого закону». Такі три пункти для цього зібрання ведуть в нікуди:

1. Окремі антикорупційні суди.
Як зауважив поважний американський гість на Ялтинській стратегії у Києві цього року, кожен суд має бути антикорупційний. Створення окремих судів за африканським зразком це зізнання в принциповій нереформовуваності судової системи і є елементом імітації реформи, а не справжніх заходів зі створення незалежних од влади судів.

2. Зняття депутатської недоторканності.
Недоторканність захищає не депутата, а виборця. Виборець може помилятися й обрати тих, хто використовуватиме недоторканність злочинно, але ж не варто через це позбавляти всіх горожан незалежного представництва, узалежнювати депутатів од цілком реальних зловживань силових структур.

3. Пропорційна система.
За виборчою реформою ховаються не забалакані вже безліччю повторів «відкриті списки», а ледь модифікована пропорційна система законопроекту 1068-2 від 11.12.2014.
Система як система, але не надто годиться для України, де партії це не об’єднання горожан знизу, а політичні проекти зверху. Від системи єдиного перехідного голосу, від ідеальних «відкритих списків» ця пропорційна система для партій надто далека, щоб за неї мітинґувати.

Усі ці пункти разом і кожен окремо є популістичним мотлохом. Політики, що піднімають їх для мітінґування, мають на увазі не якусь нормальну опозицію поточній владі (адже всі ці пункти і так знаходяться в роботі у Верховній Раді з подачі теперішньої «партії влади»), а тільки для розбурхування загальних антивладних настроїв, на яких сподіваються здобути більше підтримки.
 

Advertisements

October 12, 2017

Непритомного добий

Filed under: Мова, Політологія — maksymus @ 19:25

 
Українську сторону просто розмазали по підлозі в ПАРЄ за освітній закон. За закон досить проґресивний і давно запізнілий саме в тих положеннях, за які на країну накинулися всі зачеплені сусіди. Країна повільно починає ставити питання про те єдине, для чого взагалі існують сучасні національні держави, — питання про механізм відтворення національної культури. І це, цілком очевидно, суперечить національним інтересам тих сусідів, котрі бажали б продовжувати використовувати нашу державну систему для власних національних задач.

Програш у залі Асамблеї аж ніяк не дивний, адже Україна поруч з іншими східноєвропейськими країнами виглядає здоровезним Ґуллівером, і кожен рух в питанні меншин так чи так оцінюватиметься саме з урахуванням гігантського розміру. Те, що цей велетень має мозок і м’язи ліліпута, а тому нездатен ні забезпечити, ні захистити себе, ні просто виразно відстояти позицію щодо освітньої реформи, є тільки обтяжливою обставиною. За схвалення документа проголосували 82 депутати, проти — 11, утрималися — 17.

Законом «Про освіту», ухваленим Верховною Радою 5 вересня, в Україні запроваджено дванадцятирічну середню освіту, що було головною зміною. Але документ також визначив у 7-й статті, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова — українська. А значить, що від меншин, які раніше навчалися за державний рахунок, і могли взагалі не знати української, — нонсенс для будь-кого з сусідів! — тепер вимагається основна вимога для набуття національного горожанства — володіння державною мовою. Чому ж наші представники в ПАРЄ не відстояли чинний закон, де права меншин розписані на цілу сторінку? Та порахувати, для якого відсотка української делеґації українська мова є рідною, все стане зрозуміло.

Образливу для України ганебну резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи протягнули депутати від Угорщини та Румунії, підтримали Польща, Греція, Болгарія, тобто всі ті сусідні й зацікавлені країни, де українська меншина взагалі немає жодного з механізмів підтримки, що їх вимагають од нас. Угорські представники дійшли до того, що через законодавчу вимогу угорській меншині знати українську перешкоджатимуть нашій євроінтеґрації. До цькування приєдналися більшість країн, адже просто не розуміють з жодного власного досвіду підтримки загрожених меншин, що відбувається з українською мовою в Україні. Ну, а про паритет узагалі не йдеться; національні держави, що захищають власні культури століттями, лежачого непритомного б’ють сильніше й наперед, щоб узагалі ніколи не прокидався. Аби чого не вийшло.
 

October 8, 2017

Народні депутати доби Відродження

Filed under: Мережа, Політологія, Розваги — maksymus @ 17:36

 
Киплячі пристрасті під час боротьби за владу в нашій Верховній Раді часто дають дивовижні картинки, гідні пензля старих майстрів. Справді, як відмічають медіа і соцмережі, на фотографіях просто довершені композиції:

Картинки. Читати запис далі…

October 4, 2017

Каталонія вільна

Filed under: Мова, Політологія, Різне — maksymus @ 11:42

 

Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови…

У синхроні на каналі «Євроньюс» з вулиці Барселони обурена жінка: — Ми просто хочемо проголосувати, ми же не злочинці, як ті корупціонери при владі.

Ось воно! От саме таких щирих і наївних вскриків я і ждав для того, щоб пазл національного самовизначення каталонців склався. Коли на вулицях кричать не тільки про незалежність, але про зловживання правлячого класу країни, що включає і мадридських, і місцевих корупціонерів, це звучить кінцем іспанської імперії. Культурні вимоги, підкріплені економічними, остаточно перетворилися на політичну дію.

Нікчемний з усіх формальних поглядів каталонський референдум з його навмання намальованими результатами (авжеж, класичні 90% це улюблена цифра фальсифікаторів) був проведений тільки тому, що міг бути проведений. Влада в Каталонії вже знаходиться в руках каталонських сепаратистів. І метрополія нічого з цим зробити вже не зможе.

Власне, весь цей фарс з референдумом якраз і мав продемонструвати неспроможність іспанців здійснювати владу в каталонській провінції наявними в розпоряджені центру силовими засобами. І тут уже відсоток прихильників чи противників незалежності реґіону абсолютно неважливий; каталонські активісти за останні десять років пройшли потрібний шлях усамостійнення від опанування шкільної освіти до кон’юнктурного популізму Пучдемона й інших реґіональних лідерів. Як за підручником про національні рухи, вимога захисту власної культури перевтілилася в політичну вимогу. Тому що кожна культура, зрештою, веде війну за своє існування через політико-економічний дискурс. І політичним активістам у Каталонії нарешті вдалося «капіталізувати» культурні відмінності.

Колись веселий колективний спів на вулицях свого старого міста про давню історію народу засвідчив, що здобуття незалежності це тільки справа часу. Що місцеві лоялісти, ба навіть у більшості в цій провінції, тепер приречені або виїхати в метрополію, або стати каталонцями. І от тепер це стало прозоро очевидно. Каталонський рух збирає масові демострації, проводить страйки, підтримані всіма, і університетами, і пожежниками, і футбольними клубами. Тепер будь-які дії мадридської монархії з опанування нової республіканської провінції будуть неважливі й безрезультатні. Вони просто не мають таких засобів.

Мова завжди супроводжувала імперію і слідувала з нею. Далі…

September 26, 2017

Народжені своїми

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:31

 
Крутиться реклама якихось кисломолочних напоїв. У кадрі дитина розглядає в мікроскоп рідину:

— Бактерії! Як їх багато! Чому вони корисні?
— Тому що теж народжені в Україні!

Перенесення політичного територіальної розуміння належності до своїх на бактерії це сильний хід. Бактерії таким присвоєнням набувають українського національного горожанства. Паралельно експлуатується визнання свого за якісне апріорі, і цей погляд водночас підтримується багаторазовим повторенням.

Але ж це бактерії, Карл! Вони не народжуються, а розмножуються, і не в Україні, а в чашках та баках. Народжені в стайні не стають кіньми.
 

September 23, 2017

Кубанські картинки

 
Найважливішим українським реґіоном другой чверті цього сторіччя напевно стане Кубань. Як нині наші західні сусіди всіляко захищають свої закордонні меншини, українські чиновники наступного покоління з невідворотної логіки розвитку горожанського суспільства в національній державі змушені будуть реаґувати на найменші порушення українських інтересів за східними кордонами. Етнічні українські землі на Слобожанщині й Кубані потраплятимуть першими до уваги.

Транскордонні культурні програми, підтримка тих, хто бажатиме отримати український паспорт, захист меншин, програми недержавних мовних рад й інституцій, на кшталт «Україніан Кансіл» чи «Альянс Українієнн» тощо. Все це тільки й жде закінчення теперішньої довготривалої кризи і вивільнення ресурсів на культурну підтримку — власне, це єдине для чого був вигаданий міжнародний режим сучасних національних держав.

Особливо на Кубані, Малиновому клині, що для нас є зримим символом Голодомору саме як геноциду, наочним нагадуванням про радянське фізичне й духовне знищення нашого народу. Коли під час геноциду на Кубані закрили останню українську школу, перевівши на єдину радянську мову викладання, заборонено було навіть називати мову мешканців українською. Її там презирливо звуть «балачкою», продовжуючи геноцид.

А проте, навіть при тотальній неспроможності української держави та суспільства захищати й відстоювати власну культуру, кубанці самі інколи пригадують українське минуле:


М/ф «Коли козаки з турками воювали». Краснодар, 2008.
Посилання: https://youtu.be/xgV3lwN6iR8

Такі твори для дітей і дорослих тільки про козаків мали б створюватися десятками кожного року. Матеріалів про чорноморців було зібрано вдосталь. Книги, пісні, фільми, художні й документальні, що пробуджували б цікавість до України й їхнього українського минулого, розвернутого в привабливу будучину.
 

September 16, 2017

Клятва та примус

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 18:58

 
Новини з-за океану часто обігрують якісь незвичайні ситуації навколо шкільної американської присяги прапору. Клятва вірності прапору (Pledge of Allegiance) це обов’язковий щоденний ритуал, що його американці вже понад століття виконують у навчальних закладах більшості штатів. Але з часом обов’язковість у деяких випадках вступає в протиріччя з релігійними, законодавчими та іншими обставинами. Різні групи меншин знаходять усе нові причини не шанувати прапор своєї країни, і присяга все частіше стає приводом для скандалу.

Цього разу в скандал утрапив учитель середньої школи з містечка Фармінґтон-Хіллз під Детройтом. Містер Стівен Стівенс під час офіційної церемонії підійшов ззаду до шестикласника, котрий посмів не підвестися, і смикнув його вгору, поставивши на ноги.


Учитель силою змусив школяра підвестися під час промовляння «Клятви вірності прапору».

Правлять обставини. У штаті Мічіґан присяга не реґулюється законодавством, а проте виконується повсюдно. Учень знав про присягу, і попередив куратора, що з релігійних причин давати її може тільки богу й родині, але не прапору.

За насильство вчитель був негайно відсторонений, але він на додачу виявився ветераном війни, для якого присяга прапору, який він захищав, є величезною цінністю, а демонстративна зневага обурлива.

Це не перший, і не єдиний такий випадок. Тільки за останні кілька років до порушників деякі вчителі негайно застосовували силу, стриманіші задіювали шкільну систему покарання, а, з другого боку, деякі учні змовлялися не вставати, подавали в суди та піднімали розголос у пресі. Цікавий національний примус, має безліч аспектів, аж до того, що цього разу школяр був чорношкірий, а вчитель білий.
 

September 12, 2017

Номенклатурні привілеї

Filed under: Політологія — maksymus @ 17:24

 
Варто відмітити головну ноту вчорашнього скандалу з перетином кордону. Ця нота — номенклатурні привілеї. Вся телевізійна картинка боротьби позбавленого паспорта Саакашвілі з українськими прикордонниками знімається під гучне звучання за кадром корупційного мотиву протиставлення обраних долею небожителів звичайним горожанам.

Останнім часом кричущу проблему існування касти недоторканих наша номенклатура вправно каналізувала в далеко побічне питання депутатської недоторканності. Один наголос суттєво змінює значення, відводячи небезпеку від справжніх смислів і справжніх проблем. Та подівіться уважніше, в цього нахабного порушника немає ніякої недоторканності, немає навіть жодного формального папірця, але він в Україні поводить себе так, як і має поводити типова пострадянська номенклатура. Перетинає кордон з порушенням режиму, далі користується свободою пересування; щонайбільше, в стилі телешоу на площі милостиво зволив одержати папірці від переляканого майора.

Чому Саакашвілі пробивається через пункт пропуску? Чому не заарештований негайно після перетину, як уже почали заарештовувати рядових учасників його акції? Тому, що хоче і може. І нічого ви йому не зробите. Номенклатура має привілей не зважати на кордони й папірці.
 

September 6, 2017

Суто український протест хитрунів

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 13:22

 
Послідовність подій повторюється раз у раз. Держава встановлює завищені бар’єри, спритники знаходять обхідні шляхи й схеми, держава тривалий час заплющує очі, поки до схем долучається більшість учасників викривленого українського ринку, а коли держава з якогось дива вирішує нарешті повернути їх в економіку, ті виходять на вулиці, захищаючи свої обхідні схеми через масовий протест. Так було з вкладниками роздутих банків, з пайщиками ризикованих будівництв, сьогодні відбувається з власниками нерозмитнених автомобілей з іноземними номерами. Останні вийшли на вулиці і протестують, намагаючись перекласти свої проблеми на всіх нас.

У таких випадках, якщо держава йтиме на поступки, ті, хто не обманювали, чи іншим чином не ризикували, не брали участь у тіньовій економіці, стають «лохами», адже сплачують двічі, як чесні учасники занадто зареґульованого ринку переплачують за високі бар’єри послуги, а також з них повторно, як і з усіх українців, буде вийнята певна сума на покриття узаконюваної тіньової схеми.

Закінчиться все тоді, коли хоч якусь відповідальність, хоч політичну, нестимуть ті, хто встановлювали перші надмірні для ринку реґуляції. Справді, вже надто ганебні ці марші ображених хитрунів.
 

September 4, 2017

Одна дрібниця

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 10:08

 
Здається, кожному перехожому мало бути зрозуміло з першого ж погляду, що власникам меблевого салону на Грушевського надзвичайно пощастило одержати на свої стіни під час Євромайдану саме ці графіті.


«Ікони революції». Вуличні картинки часів Євромайдану, знищені учора орендатором приміщення. (УП, 3 вересня 2017)

Зображення вже розійшлися трафаретами на одязі й речах, стали впізнаваним символом нашого міського протесту. Будь-який підприємець, не задумуючись, знайшов би спосіб монетизувати такий несподіваний подарунок у вигляді ориґіналів, спритно просуваючи свій магазин і рахуючи прибутки.

Одна дрібниця стала на заваді — брак історичної уяви. Неісторичність українців загалом призводить повсюду до байдужого руйнування навіть найцінніших пам’яток, як були знищені заради стереотипних закладів швидкого харчування залишки древної вулицій й воріт на Майдані, як руйнують зараз розкопки на Подолі, як були спотворені написи на стінах часів Оранжевої революції.

Не став винятком і власник салону. Він дивився на цінність і просто не бачив її, як не бачать цінності в будь-яких історичних залишках і чиновники, і підприємці, і прості мешканці по всій Україні. Чого бідні — бо дурні.
 

Older Posts »