Діаріуш або тиск слова

April 10, 2021

Страх має значення

 
Наша влада через свою традиційну некомпетентність провалила масову вакцинацію, — єдиний науково обґрунтований спосіб подолання пандемії, якщо відкласти в сторону питання природного колективного імунітету, — і тепер чиновникам доводиться старанно робити вигляд важливої урядової діяльності, запроваджуючи навмання локдауни з блокуваннями, — підтверджено неефективно витратний спосіб з численними побічними наслідками для економіки та здоров’я населення. Оскільки попередні хвилі ковід минулого року проявили сезонність, незалежно від урядових нефармацевтичних заходів, значить, не сподіваючись на доступну вакцину, нам залишається ждати хіба що зміни погоди. В буквальному розумінні погоди: на середину травня зі зростанням середньодобової температури та зміні вологості повітря рівень захворюваності, як можна гадати, знову повернеться до свого, тепер уже природного й назавжди, мінімуму. А поки бережіть себе! Бо ніхто більше цього не забезпечить. Найкращий спосіб боротьби з пандемією відомий — не заразитися самим.

Тим часом дивна тяганина навколо державної закупівлі вакцин (як виявилося, закупили і не ориґінальну, і не найкращу, і з такими побічними ефектами, що змушують більш вправні в медичній торгівлі урядування відмовлятися від неї) сколихнула хвилю побоювання серед населення самої ідеї вакцинації. Зрозуміло, принципові анивакцинатори завжди були й будуть. Можна пригадати численні попередні скандали з купівлею довідок для шкіл та под. Хоча варто особливо наголосити, це має бути невід’ємним правом людини — що вживати, а чого не вживати, що робити зі своїм тілом, а чого не робити; остаточне рішення має бути за окремою особою. Страх же завжди збільшує обережність перед невідомим і відключає розум, теж зрозуміло.

І от саме в цьому місці, в площині страхів виникає цікаве зіткнення. На нього побіжно звернув увагу Дональд Будро, котрий під час цьогорічного вражаючого згортання прав і свобод людини у світовому масштабі гучно закликає класичних лібералів принаймні не мовчати. Відібрані так просто права і свободи не повернуться просто з панської милості, це вже нова реальність з новими обмеженнями та перешкодами, додатковими паспортами, кордонами та заборонами. Відповідаючи на чергову критику, він слушно зуаважив:
 

«Якщо є прийнятним, як тепер, діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого коронавірусом, то чому неприпустимо діяти так, щоб уникати навіть найменшого ризику, спричиненого вакцинами? Якщо гідно похвали, як тепер, ставитися до навіть дуже незначної перспективи постраждати від ковід так, ніби ризик величезний, то чому гідно осуду ставитися навіть до дуже незначної перспективи постраждати від вакцинації так, ніби ризик величезний?
 
Я особисто не виступаю проти вакцинації. Але жодна вакцина — як і все суще в земній юдолі — не є безризиковою. Таким чином, надзвичайне лицемірство виказують ті, чий страх перед ковід змушує їх вважати, що навіть зникомо малі ризики шкоди від коронавірусу виправдовують уникання захворювання будь-якою ціною, але хто потім засуджує інших, чий страх перед вакцинацією призводить до віри в те, що навіть зникомо малі ризики заподіяння шкоди вакциною виправдовують уникання вакцинації будь-якою ціною.»

 
Питання дуже цікаве тим, що людські страхи, фобії ніколи неможливо порівняти на вагах раціональності. І навіть з найкращими, найдобрішими намірами не можна їх зверхньо іґнорувати.

P. s. На цьому тижні федеральний американський Центр з контролю та профілактики захворювань визнав, що ризик заразитися ковід через поверхні мінімальний, і ретельне прибирання відповідними дезінфікуючими засобами було зайве. Тим не менш, фіксація на дезінфекції поверхонь, гігієнічна показуха, уже призвела по всьому світу до надмірних витрат. Чергових непотрібних витрат, накладених урядуваннями, що змушені робити щось, щоби хоч щось робити.
 

March 19, 2021

Імітація урядової турботи

Filed under: Лібералізм, Політологія, Різне — maksymus @ 09:08

 
Погано, коли влада злочинна, дуже погано. Але чи виправдовує це владу халтурників їй на заміну, просто некомпетентну владу з її щирим бажанням робити добро? Гадаю, навряд чи. Межа між злочинним наміром та незумисним злочином через некомпетентність не є такою вже чіткою.

Останній приклад вражаючої владної некомпетентності — нове накладання суворих обмежень на економічну діяльність у Києві на три тижні, з 20 березня по 9 квітня. Цілий рік проваленого світового експерименту з упровадження локдаунів проти ковід у різних частинах світу, з українським досвідом також, для наших чиновників досі нічого не варті, досвід інших нічого не навчив, а отже маємо перевірити ще раз, набивши собі власні ґулі. Локдауни не працюють. Ніде не працюють. Ба все більше вражаючих даних, що їх шкідливість проявляється — і ще проявлятиметься! — у несподівано величезних втратах в інших сферах суспільства й економіки, перекладаючи непропорційні витрати і добробуту, і життів на найбільш знедолені й незахищені прошарки населення. Свідчення надходять з усіх усюд. На десятки тисяч збільшення дитячої смертності в Південно-Східній Азії, збільшення на чверть самогубств серед підлітків у США і т. д.

Але чи можна звинувачувати наших можновладців у черговому провалі урядування, якщо їм немає на що спертися, а необхідність негайних дій заради дій є відомою особливістю демократичної політики. Виборці все одно не оцінять зроблене представниками, покарають же за щось, що зовсім не стосується повноважень, як завжди.

Тим часом тверезі відповідальні політики навіть за цих несприятливих для розуму і раціональних урядувань обставин мають можливість проявити компетентність. Одним з прикладів успіху неочевидних політичних рішень під час пандемії демонструє американський штат Флоріда, де губернатор всупереч спокусі простого закриття економіки локдауном запровадив цілий комплекс заходів, спрямованих на певні групи, а не на всю громаду. Розшифровку та відео останнього круглого столу науковців, зібраного губернатором Рональдом Десантісом, варто переглянути, щоб оцінити, що навіть в умовах непевності й вимушеного політичного ризику можуть робити компетентні урядовці для визначення політики.
 

March 18, 2021

Нудна мова

Filed under: Мова, Політологія — maksymus @ 07:01

 
Теперішня українська влада не оминає нагоди продемонструвати некомпетентність у кожній своїй дії. За останні роки важко пригадати, коли урядовці просто виконували б свої нудні буденні обов’язки, для виконання котрих їх, власне, обирали чи призначали. Великі кричущі випадки обговорюються чи не щодня. Провали у великих справах, але не менш соромно зацікавленій публіці цим незручним «іспанським» соромом за безліч їхніх дрібних некомпетентних дій.

Учора міністр юстиції розповів журналістам, що урядовці подали апеляцію на довгоочікуване рішення суду про скасування катастрофічного правопису 2019-го року. При цьому Д. Малюська досить одверто заявив, що оцінює імовірність програшу в 70% проти 30%. (Звісно, важко вигравати, коли про незаконність зауважило саме міністерство. Цифра також не випадкова, дві третини мовців не сприймають реформу.) Але для урядовця така оцінка неправомочності уряду не перепона, і він негайно поділився планами перезатвердити в разі програшу текст катастрофічного правопису через новостворену Нацкомісію, а всі процедури нехай ідуть собі в сторону.

Справді, Національна комісія зі стандартів державної мови, новітній орган державної влади зі спеціальним статусом, нині має повноваження затверджувати норми і правопис. Таких величезних повноважень у сфері мови ніколи ще не мала жодна урядова комісія в Україні. Спаде на ум чиновникам од мови затвердити латинку чи ярижку, то мають навіть такі повноваження. І призначені на надвідповідальну справу мови особи мали б самі публічно демонструвати бездоганний рівень володіння українською, додержуючись найменших стандартів, бо вони нині виступають стандартом для мови української влади.

Однак некомпетентність урядування проявляється і тут повною мірою. З публічних текстів цієї Нацкомісії стає помітно, що для її членів стандартна українська мова нудна, прісна. Про численні відхилення, стилістичні й граматичні помилки читачі їхньої сторінки у Фейсбуку давно зауважували зі здивуванням (*). Ці відхилення перенесено і на нову офіційну сторінку органу влади, де вже розміщено кілька повідомлень. Скажімо, чиновникам зі стандартизації мови нудним видається навіть стандартне слово стандартизація, вони раз у раз пишуть кумедне «стандартування». Іспити з мови також серед основних задач цієї Нацкомісії, але розібратися зі стандартною назвою процесу, на котрий призначали, їм нудно, тому в повідомленнях виникають малопоширені, розмовні, стилістично неприйнятні «іспитова робота», «іспитування» (замість стандартних екзаменаційна робота, екзаменування), дивацьке «покликання» (в стандартній українській покликання це «внутрішній потяг, призначення», тут же цим нудьгуючим мовним чиновникам за контекстом стандартне слово на позначення посилання в мережі, схоже, видається надто звичайним) та под.

Дивний час, коли влада цілковито відображає некомпетентність своїх виборців. І виборці ще хильнуть наслідків по повній програмі. Не тільки в зруйнованій стандартній мові.
 

March 10, 2021

Не ґендеруйте мене

 
В одній проґресистській збірці робіт на типову для цього кола учених активістів тему про різноманітність та деколонізацію натрапив на цікаву статтю про структурні проблеми переходу між «інклюзивними мовами» при вивченні німецької. Стаття автора з Оклендського університету, ім’я котрої я навіть не стану пробувати записати кирилицею, починається дуже гостро й навіть захоплююче:
 

«„Будь ласка, не ґендеруйте мене!“ — Для мене не стало шоком повідомлення колеґи про те, що саме так заявив хтось зі студентів на курсах німецької мови в перший день першого семестру, щоб негайно залишити аудиторію і більше не повертатися. Викладачі іноземних мов дедалі частіше стикаються в своїй викладацькій практиці з проблемами, що виникають через структури, властиві мовам з розвинутою категорією роду. Багато які з мов приписують людям ґендер на основі жорсткого бінарного розділення (binary gender system), що відображає патріархатну, гетеросексуальну та ґендерну нормальність. Тому навчання мові часто стає однією з тих площин, де цим структурам влади надходить підкріплення.
 
У мовах з граматичною категорією роду правильне використання займенників, присвійних прикметників, закінчень прикметників або відмінювань залежить од статі (ґендеру) особи, до котрої звертаються. Більше того, ці граматичні поняття відображають чоловічо-жіночу бінарність, що виключає ґендерну нейтральність або змінність.»
 
Angineh Djavadghazaryans, 2020. “Please Don’t Gender Me!” Strategies for Inclusive Language Instruction in a Gender-Diverse Campus Community. In: Diversity and Decolonization in German Studies, ed. by R. Criser and E. Malakaj, 269-287.

 
Про видимість та реальність далі…

March 3, 2021

І знову пробують зупинити час

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 16:33

 
Останнє десятиліття допитливі історики території, на якій колись була Україна, напевно, називатимуть дивною божевільною добою з її перманентно безумною владою, невіглаським електоратом, випадковими непродуманими рішеннями заради рішень, що тільки створюють проблеми замість їх розв’язувати.

От і чергова спроба змавпувати росіян у їхньому переході на режим єдиного цілорічного часу, що віддаляє Україну від західних сусідів та всього розвинутого світу. Минулого разу уряд Азарова впроваджував повтор як одверте наслідування під приводом наближення до Москви, теперішня ж влада намагається лукаво впроваджувати на запереченні, вже як «Геть од Москви!», заспокоюючи можливе невдоволення через побутові незручності. Читати викочені публіці обґрунтування постанови від «слуг» можна тільки неабияк дивуючись з того, наскільки можновладці будь-якого партійного кольору зневажають місцеве населення: «забезпечити захист територіальної цілісності та зміцнення національної безпеки України», «зміни біологічних ритмів людини», «доведено, що переведення годинника не допомагає енергозбереженню», «близько 140 країн або ніколи не користувалися сезонним часом, або відмовилися від такої практики», «сприятиме євроінтеграційним прагненням України». Усе перераховане або маячня (як порівняння зі 140-ка країнами), або брехня (про відсутність енергозбереження), або недосліджені припущення на основі унікального досвіду інших країн, що не переноситься автоматично на український ґрунт.

Власне, поточна зелена влада ніколи не демонструвала адекватність, хіба що відтоптуючись на кожній проблемі. Маленьке питання в тому, на котрому годиннику зупиняться, на «зимовому» чи на «літньому». Тільки від цього залежить, жителі якої сторони широченної України першими завиють з туги за нормальним світловим часом, проклинаючи Київ зранку та ввечері. Підозрюю, що планують зрештою розв’язати проблему розтягнутої по широті країни за рахунок західної частини; облудні псевдопатріотичні гасла, що мають згодувати опонентам, чомусь наводять саме на таку думку.
 
Див. попередній запис про цей проект Стефанчука.
 

February 24, 2021

Злочини без складу злочину

Filed under: Політологія, Різне — maksymus @ 10:41

 
Однією з небезпечних реліктових функцій держави, до яких ми за байдужою інерцією продовжуємо ставитися поблажливо, є опікування моральною складовою підпорядкованого населення. Для феодальних країн, коли влада згори уособлювала батьків, а темні піддані дітей нерозумних, це могло бути нормою. Проте не в наш час людини як відповідальної за себе особи, для котрої влада це чиновники й менеджери.

Так, держави досі опікуються моральним життям горожан, коли криміналізують, скажімо, порнографію на папері чи в інтернеті. Особливо дивно буває дізнаватися, що в країні існують якісь спеціальні силові служби зі званнями і пенсіями за вислугу, що живуть на зібрані з населення податки, маючи своїм службовим обов’язком старанно вираховувати відповідні домашні відеостудії, де знімають «полуничку» для платної демонстрації заможним закордонним глядачам. Злочину як такого немає, але мораль підданих-як-дітей формально захищена.

Складніший випадок ставлення до населення яко до дітей, нездатних до самостійних рішень і відповідальності, коли йдеться про втрачені в результаті нерозумної економічної діяльності гроші. Для прикладу, це так звані обмануті «інвестори», недалекоглядні пайщики, що вкладали кошти в привабливі й ризиковані операції, а потім спокійно собі перекладали свої прорахунки на все суспільство. Держава-як-опікун. Чи ще приклад хитрунів на «євробляхах», котрі поруч з тими, хто платив за розмитнення автомобілей, вирішували економити обманом, вимагаючи потім з боку традиційно патерналістської держави особливого ставлення.

І ще значно складніший випадок, коли людина добровільно віддає гроші шахраям, але потім біжить по допомогу до держави. Цей шаблонний випадок повторюється дуже часто. Минулого тижня у Прилуках літня жінка віддала самозваним гадалкам близько мільйона гривень за «зняття неґативної енергетики». А рік тому на Херсонщині іншій жінці «лікарка» знімала «наврочення» за чверть мільйона. І в обох випадках втручалася держава, захищаючи нерозумних підданих. Такі випадки дуже дивні, бо насправді тут немає складу злочину. Для того, щоб відбулася подібна оборудка, принаймні сторона з грошима повинна щиро вірити в те, що взагалі існують такі речі, як наврочення, причина чи якась невидима погана енергетика. Фактично, з погляду цієї сторони відбувається цілком справедливий обмін грошей на «лікування», в яке сторона щиро вірить. Навіть, якщо після виконання «магічних» операцій проблеми не зникали, все одно, це така ж купівля надії, що й у кожній релігійній організації. (Прайс можна дізнатися на вході.) Неважливо, вірять самі священики в дієвість своїх молитв та замовлянь, чи ні. Для комерційної угоди головне, щоб вірила паства.

Проте з погляду держави ця послуга в якихось окремих випадках вважається одержаною, а в якихось — ні, а тому й угода одержувача такої метафізичної послуги і продавця недійсною й кримінальною. Проте, одержавши за свої гроші бажану послугу, навряд чи справедливо потім вимагати, щоб повернули гроші. Скажімо, я спершу добровільно плачу за спів вуличному музикантові. Потім вирішую, що виконання мені не сподобалося, або що переплатив, то маю йти до держави, щоб та змусила співака повернути гроші? Або я вирішив подарувати комусь певну суму, а потім передумав. Тут добровільність віддачі грошей руйнує весь склад злочину. Адже послуга була одержана, а фізично довести, що «неґативна енеретика» не була знята, абсолютно неможливо. Так само неможливо довести, що я не одержав задоволення від співу або від пожертви.

Людина має право на помилку, і має нести відповідальність за власні хибні й витратні рішення. Напевно, все ж таки, був повністю правий той швидко відставлений мер заваленого снігом техаського містечка Колорадо-сіті Тім Бойд, котрий різко висловився про те, що влада нічого не винна тим, хто має бути сам відповідальний за свій добробут. Бо варто вже знімати з урядувань цю функцію дивної батьківської опіки.
 

January 30, 2021

Перші дані про суспільне ставлення щодо скасування правопису

 
Якщо подивитися на коментарі в соцмережах про скасування незаконної постанови про правопис, то чудово видно, що ЗМІ знову провалили задачу об’єктивного інформування, замінивши її для величезної кількості дописувачів ганебною пропаґандою. От кілька типових реплік, що їх назбирав з твітів:
 

«Чому якийсь довбаний суд відміняє норми українського правопису […] ?»
«[…] після правопису ОАСК скасує також табличку множення, теорему Піфагора і таблицю Менделєєва»
«Цей суд просто філіал ворога»
«[ганьба …] всій тій роснявій шушвалі, яка проти нового правопису» (у цьому коментарі обсценний нік автора дуже відповідає мудацькому змісту)
«[Уявіть собі,] в чаті мого універу радіють скасуванню нового правопису»
«тепер вони і до правопису дійшли»
«Очевидно, прагнення позбутися правопису, який очищує українську від зросійщувальних елементів, зумовлене політичною позицією.»
«Руки геть від правопису виродки»
І т. д.

 
Власне, така наївна реакція пересічних дописувачів цілком зрозуміла. Вони з нашого викривленого інформаційного поля, ще й зручно перебуваючи у власних бульбашках, не мали жодної можливості одержати перевірену інформацію про те, чому постанова Гройсмана незаконна, чому втручання в правопис не має нічого спільного з українізацією та деросійщенням, чому взагалі цим повинен займатися суд і чому саме цей суд…

Звісно, в соцмережах також щедро представлений протилежний погляд, що виражається в репліках на кшталт «ну слава богу, хоч хтось скасував цю шизофренічну дурню». Проте погляди з цієї сторони також часто ґрунтуються на приналежності до групи і випадкових прихильностях, а не на належному розумінні, чому втручання в мовну норму було катастрофічно неякісне, виходило з хибних передумов, не було належним чином апробоване, зрештою, не спиралося на суспільну думку.

От на останнє, на суспільну думку, і треба звертати значно більше уваги, щоб не заганяти питання ще глибше в глухий кут. Адже розумно було б виправляти хибні рішення, не збільшуючи нікому не потрібну руйнівну напругу через чергові помилкові прескриптивні рішення, спущені згори.

З певними припущеннями несприятливе ставлення до пропозицій реформи нам добре відоме (див. результати опитування 2018 року). Виникає закономірне питання: якою є тепер, через два роки впровадження реформи суспільна думка? Наскільки змінилося ставлення, і чи були сприйняті зміни? Випадково, завдяки надзвичайно популярному вчорашньому посту у фейсбук-групі педагогів «Всеосвіта» ми маємо перші приблизні дані, що добре співвідносяться з минулими: «А яка ваша думка — підтримуєте рішення Окружного суду чи ні?» Результат у форматі соцмережі виражається в формі «лайків»: понад 1000 учасників, 722 «за скасування нового правопису», 298 «проти» (цифри на 9:00, 30 січня). [11 лютого 2021 року: 1445 учасників, 991 за скасування, 436 проти.] Виходить, приблизно ті ж 70% так само не підтримують зміни, що й два роки тому.

Як же виходити з цього становища, в якому ми опинилися через неякісне урядування й провалене намагання накинути мовну норму згори? Реформатори пропонують силове рішення, продовжувати ламати мовну норму ще далі, скажімо, підключивши нові повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови для ще суворішого затискування реформованої норми в мовний простір, що їй помітно опирається (не дійшовши за два роки навіть до урядових текстів!). А втім, цей шлях веде в нікуди. Для належного рішення потрібні певні інтелектуальні зусилля, нові інтелектуальні підходи, можливо, нові люди, і — головне! — постійна належна комунікація влади і суспільства. Не спільноти, не групи, а саме суспільства!
 

January 16, 2021

Питання передачі влади все псує

Filed under: Вибори, Лібералізм, Політологія — maksymus @ 12:22

 
21 лютого, коли Євромайдан 2014 року уже переміг, але питання влади ще не було остаточно вирішене, в будівлю Верховної Ради вперше з початку протестів раптом почали організовано заходити озброєні автоматами люди в одностроях. Знервовані депутати в прямому ефірі перелякано намагалися вияснити, хто вони такі, що тут роблять. І буквально благали припинити захоплення. За кілька хвилин звідкісь надійшла команда, і автоматчики пішли невідомо куди так само швидко, як і з’явилися. Цей дивний епізод, в котрому хтось під час поділу влади продемонстрував свій силовий ресурс тим, кому було треба, так і залишився непроясненим серед інших таємниць того року. Чомусь згадав цей випадок, коли побачив фотографію з холу будівлі Конґресу США, де під погруддям Лінкольна вповалку відпочивають нацґвардійці у викладці. Присутність озброєних людей помітно змінює акценти будь-якої події. Особливо тоді, коли демократія найуразливіша — при зміні правлячих осіб та партій.

Так, до січневих подій у США прикуті очі всього світу. І не дарма. Нам теж не завадить уважно дивитися на те, що відбувається в ці дні в найстарішій демократії світу, коли історія привідкрила публіці прихований непривабливий каркас режиму, і при найменшій цікавості можна побачити, що відбуватиметься на практиці, яким чином доводиться викручуватися, коли демократія сама по собі не працює.

Про непрацюючу демократію далі…

January 8, 2021

Гігієнічний соціалізм

 
Девід Харт, відомий австралійський ліберальний дослідник політичної економії XIX ст., вивчаючи роботи Герберта Спенсера про санітарний нагляд (1851), зробив влучне спостереження з приводу того, що відбувається в світовій політиці останній рік як реакція урядів на пандемію. Явище державної ідеології захисту від хвороби, що виливається в обмеження прав і свобод, він назвав гігієнічним соціалізмом (hygiene socialism). Втручання потуги держави для новітнього санітарного захисту він порівнює з історично практикованим соціалістичними режимами використанням каральної медицини проти дисидентів. Харт поміщає нову групу «гігієнічних соціалістів» в ряд інших потужних лівих «команд», що грають в «соціалістичній лізі», як от: військові соціалісти (хто керує військово-промисловим комплексом), соціалісти розвідки та нагляду, кейнсіанські соціалісти, культурні марксисти, зелені соціалісти. (Д. Харт «Що робити? Постання гігієнічного соціалізму і перспективи свободи». Див. також статтю Г. Спенсера «Санітарний нагляд».)

Дональд Дж. Бурдо, належно оцінивши внесок Харта у знаходження потрібного терміна, додає занепокоєнь:
 

«Боюся, що ми зараз перебуваємо в полоні цієї абсурдної ідеології та тиранічних режимів, котрі вона підтримує.
 
Подібно до того, як звичайні соціалісти ніколи не прагнуть відмовитися від влади, так само наші гігієнічно-соціалістичні диктатори не будуть готові поступитися здобутою владою. Подібно до того, як звичайні соціалісти обґрунтовують необхідність своєї тиранії, стверджуючи, що вона виправдана наукою, так і гігієнічні соціалісти вказують на науку як на повне обґрунтування своєї тиранії. І подібно до того, як звичайні соціалісти використовують самі безладдя, страждання та трагедії, спричинені їхньою соціалістичною політикою, як виправдання, щоб подвоїти придушення свобод звичайних людей, так само і гігієнічно-соціалістичні диктатори, підтримані багатьма гігієнічно-соціалістичними товаришами, знайдуть будь-який привід для придушення наших свобод в ім’я нашого ж захисту.»

 
 

January 4, 2021

Локдауни не працюють

 
Американський інститут економічних досліджень (AIER, Ґрейт-Баррінґтон, Массачусетс; див. про Ґрейт-Баррінґтонську декларацію) зібрав список досліджень впливу локдауну на стримування коронавірусу. Висновки невтішні:
 

Застосування загальних локдаунів для випадку появи нового вірусного патогену не має прецедентів. Вони стали науковим експериментом у режимі реального часу, і більшість населення відіграють роль лабораторних щурів. Витрат безліч.
 
Треба задати питання, чи спрацювали локдауни для контролю над вірусом таким чином, щоб це можна було науково перевірити? На підставі наведених нижче досліджень, відповідь — «Ні!»; не спрацювали з різних причин: погані дані, відсутність кореляцій, відсутність причинно-наслідкових зв’язків, аномальні винятки тощо. Не існує взаємозв’язку між локдаунами (або тим, як їх іще можуть називати, щоб замаскувати справжню природу обмежень) та контролем над вірусом.
 
Можливо, це буде шокуючим відкриттям, враховуючи те, що загальний соціальний та економічний контроль стає загальноприйнятою новітньою політикою. У більш розумному світі тягар доведення насправді повині нести локдаунери, оскільки саме вони відкидають столітні спостереження в сфері охорони здоров’я та замінюють їх неперевіреним накладанням обмежень на свободи та права людини. Натомість вони ніколи не приймали цього тягаря, постулюючи без доказів, що вірус можна злякати та прогнати вірчими грамотами, указами, виступами та жандармами в масках.
 
Докази, що стосуються дієвості локдаунів, вражаюче слабкі й засновані, в основному, на порівнянні реальних результатів з жахливими комп’ютерними прогнозами, одержаними на основі емпірично неперевірених моделей, а також просто на постулюванні того, що суворість та „нефармацевтичні втручання“ пояснюють різницю між вигаданими та реальними результатами. З другого боку, дослідження, що заперечують дієвість локдаунів, ґрунтуються на фактичних даних, надійні та ретельні, оперують даними, що їх ми маємо (з усіма їх недоліками), і розглядають результати у світлі контролю над населенням.
 
(Редакційна стаття з добіркою досліджень: Локдауни не приводять до контролю над вірусом: Наявні свідчення // Американський інститут економічних досліджень. 19 грудня 2020 року.)

 

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.