Діаріуш або тиск слова

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

Advertisements

November 30, 2017

Тук-тук, я в ідентичності

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:54

 

«Тільки ті, хто мають ідентичність, можуть зрозуміти, чому хочеться її позбутися.»
Леон Візельтір. Проти ідентичності.

«Туманна», «незбагненна», «невимірна», «неоднозначна», «всепроникна», «наївна», «дуалістична». Це все кажуть про ідентичність, що чомусь завжди вислизає з-під найуважніших об’єктивів.
 

Насправді, ідея ідентичності не тільки допомагає подолати прогалину між «має бути» і «є», а й постає спробою погодити й поєднати те, що роз’єднала сучасність: правду і цінність, раціональність і традицію, знання і соціальну близькість, індивідуальне і колективне. Чим слабшим стає відчуття приналежності, тим сильніше прагнення створити, змінити чи викувати ідентичність. Вражає двоїстість ідентичності: обіцяючи подарувати вам незалежне існування як самобутньому, постійному й незамінному індивіду, вона водночас приберігає й тримає для вас безпечну нішу в громаді, з якою ви з тих чи тих причин ідентифікуєте себе більше, ніж з іншими групами.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 27)

 
Ідентичність наче розв’язує проблему сучасної кризи індивідуальності, відкладаючи в сторону великі ідеологічні проекти.
 

Проект Просвітництва відкидається і скасовується щоразу, коли ми виступаємо на користь раси, кольору шкіри чи класу, замість підтримувати права людини та солідарність як універсальний принцип. Значною мірою це стосується й ідентичності, що випливає на поверхню тоді, коли розпадається імперія, велика потуга чи правильний проект морального й соціальнього ладу. Ідентичності є руїнами Просвітництва. В певному розумінні вони є руїнами нашої віри в загальне людство.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 91)

 
Разом з індивідуальністю, що нині перетворюється на множинні ідентичності, втрачають підґрунтя лібералізм, консерватизм, соціалізм та інші всезагальні ідеології, звернені до індивідів усього людства. Окремі групи виокремлюють власні непроникні ділянки й діляночки, закриваючись ідентичністю від універсального в невибагливих захисних будиночках.
 

Ідентичність — як гріх: але хоч як ми їй опираємося, уникнути її не в силі.
(Семюель Хантінґтон. Хто ми?)

 

October 27, 2017

Декларація незалежності Каталонії

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 22:14

 
Отже, парламент Каталонії сьогодні проголосував за Декларацію незалежності автономії від Іспанії. Іспанська монархія і центральна мадридська влада зрозуміло проти, але процес пішов. Вічною ганьбою для українського народу буде вже висловлена нашими представниками позиція невизнання незалежності нової республіки.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРЕДСТАВНИКІВ КАТАЛОНІЇ (український переклад)…

October 20, 2017

Виборча система STV

Filed under: Інформація, Вибори, Політологія — maksymus @ 05:27

 
Квотно-преференційна виборча система єдиного перехідного голосу (Single Transferable Vote) у відеороліках:

Чотири відео про STV. Далі…

October 17, 2017

Мої антиподи

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:24

 
Якщо може існувати абсолютна протилежність моїм політичним поглядам, то саме вона в концентрованому вигляді збирає сьогодні своїх прибічників на мітинґ біля Верховної Ради. Саакашвілі озвучив три вимоги: «створення антикорупційних судів, скасування депутатської недоторканності, ухвалення нового виборчого закону». Такі три пункти для цього зібрання ведуть в нікуди:

1. Окремі антикорупційні суди.
Як зауважив поважний американський гість на Ялтинській стратегії у Києві цього року, кожен суд має бути антикорупційний. Створення окремих судів за африканським зразком це зізнання в принциповій нереформовуваності судової системи і є елементом імітації реформи, а не справжніх заходів зі створення незалежних од влади судів.

2. Зняття депутатської недоторканності.
Недоторканність захищає не депутата, а виборця. Виборець може помилятися й обрати тих, хто використовуватиме недоторканність злочинно, але ж не варто через це позбавляти всіх горожан незалежного представництва, узалежнювати депутатів од цілком реальних зловживань силових структур.

3. Пропорційна система.
За виборчою реформою ховаються не забалакані вже безліччю повторів «відкриті списки», а ледь модифікована пропорційна система законопроекту 1068-2 від 11.12.2014.
Система як система, але не надто годиться для України, де партії це не об’єднання горожан знизу, а політичні проекти зверху. Від системи єдиного перехідного голосу, від ідеальних «відкритих списків» ця пропорційна система для партій надто далека, щоб за неї мітинґувати.

Усі ці пункти разом і кожен окремо є популістичним мотлохом. Політики, що піднімають їх для мітінґування, мають на увазі не якусь нормальну опозицію поточній владі (адже всі ці пункти і так знаходяться в роботі у Верховній Раді з подачі теперішньої «партії влади»), а тільки для розбурхування загальних антивладних настроїв, на яких сподіваються здобути більше підтримки.
 

October 12, 2017

Непритомного добий

Filed under: Мова, Політологія — maksymus @ 19:25

 
Українську сторону просто розмазали по підлозі в ПАРЄ за освітній закон. За закон досить проґресивний і давно запізнілий саме в тих положеннях, за які на країну накинулися всі зачеплені сусіди. Країна повільно починає ставити питання про те єдине, для чого взагалі існують сучасні національні держави, — питання про механізм відтворення національної культури. І це, цілком очевидно, суперечить національним інтересам тих сусідів, котрі бажали б продовжувати використовувати нашу державну систему для власних національних задач.

Програш у залі Асамблеї аж ніяк не дивний, адже Україна поруч з іншими східноєвропейськими країнами виглядає здоровезним Ґуллівером, і кожен рух в питанні меншин так чи так оцінюватиметься саме з урахуванням гігантського розміру. Те, що цей велетень має мозок і м’язи ліліпута, а тому нездатен ні забезпечити, ні захистити себе, ні просто виразно відстояти позицію щодо освітньої реформи, є тільки обтяжливою обставиною. За схвалення документа проголосували 82 депутати, проти — 11, утрималися — 17.

Законом «Про освіту», ухваленим Верховною Радою 5 вересня, в Україні запроваджено дванадцятирічну середню освіту, що було головною зміною. Але документ також визначив у 7-й статті, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова — українська. А значить, що від меншин, які раніше навчалися за державний рахунок, і могли взагалі не знати української, — нонсенс для будь-кого з сусідів! — тепер вимагається основна вимога для набуття національного горожанства — володіння державною мовою. Чому ж наші представники в ПАРЄ не відстояли чинний закон, де права меншин розписані на цілу сторінку? Та порахувати, для якого відсотка української делеґації українська мова є рідною, все стане зрозуміло.

Образливу для України ганебну резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи протягнули депутати від Угорщини та Румунії, підтримали Польща, Греція, Болгарія, тобто всі ті сусідні й зацікавлені країни, де українська меншина взагалі немає жодного з механізмів підтримки, що їх вимагають од нас. Угорські представники дійшли до того, що через законодавчу вимогу угорській меншині знати українську перешкоджатимуть нашій євроінтеґрації. До цькування приєдналися більшість країн, адже просто не розуміють з жодного власного досвіду підтримки загрожених меншин, що відбувається з українською мовою в Україні. Ну, а про паритет узагалі не йдеться; національні держави, що захищають власні культури століттями, лежачого непритомного б’ють сильніше й наперед, щоб узагалі ніколи не прокидався. Аби чого не вийшло.
 

October 8, 2017

Народні депутати доби Відродження

Filed under: Мережа, Політологія, Розваги — maksymus @ 17:36

 
Киплячі пристрасті під час боротьби за владу в нашій Верховній Раді часто дають дивовижні картинки, гідні пензля старих майстрів. Справді, як відмічають медіа і соцмережі, на фотографіях просто довершені композиції:

Картинки. Читати запис далі…

October 4, 2017

Каталонія вільна

Filed under: Мова, Політологія, Різне — maksymus @ 11:42

 

Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови…

У синхроні на каналі «Євроньюс» з вулиці Барселони обурена жінка: — Ми просто хочемо проголосувати, ми же не злочинці, як ті корупціонери при владі.

Ось воно! От саме таких щирих і наївних вскриків я і ждав для того, щоб пазл національного самовизначення каталонців склався. Коли на вулицях кричать не тільки про незалежність, але про зловживання правлячого класу країни, що включає і мадридських, і місцевих корупціонерів, це звучить кінцем іспанської імперії. Культурні вимоги, підкріплені економічними, остаточно перетворилися на політичну дію.

Нікчемний з усіх формальних поглядів каталонський референдум з його навмання намальованими результатами (авжеж, класичні 90% це улюблена цифра фальсифікаторів) був проведений тільки тому, що міг бути проведений. Влада в Каталонії вже знаходиться в руках каталонських сепаратистів. І метрополія нічого з цим зробити вже не зможе.

Власне, весь цей фарс з референдумом якраз і мав продемонструвати неспроможність іспанців здійснювати владу в каталонській провінції наявними в розпоряджені центру силовими засобами. І тут уже відсоток прихильників чи противників незалежності реґіону абсолютно неважливий; каталонські активісти за останні десять років пройшли потрібний шлях усамостійнення від опанування шкільної освіти до кон’юнктурного популізму Пучдемона й інших реґіональних лідерів. Як за підручником про національні рухи, вимога захисту власної культури перевтілилася в політичну вимогу. Тому що кожна культура, зрештою, веде війну за своє існування через політико-економічний дискурс. І політичним активістам у Каталонії нарешті вдалося «капіталізувати» культурні відмінності.

Колись веселий колективний спів на вулицях свого старого міста про давню історію народу засвідчив, що здобуття незалежності це тільки справа часу. Що місцеві лоялісти, ба навіть у більшості в цій провінції, тепер приречені або виїхати в метрополію, або стати каталонцями. І от тепер це стало прозоро очевидно. Каталонський рух збирає масові демострації, проводить страйки, підтримані всіма, і університетами, і пожежниками, і футбольними клубами. Тепер будь-які дії мадридської монархії з опанування нової республіканської провінції будуть неважливі й безрезультатні. Вони просто не мають таких засобів.

Мова завжди супроводжувала імперію і слідувала з нею. Далі…

September 26, 2017

Народжені своїми

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:31

 
Крутиться реклама якихось кисломолочних напоїв. У кадрі дитина розглядає в мікроскоп рідину:

— Бактерії! Як їх багато! Чому вони корисні?
— Тому що теж народжені в Україні!

Перенесення політичного територіальної розуміння належності до своїх на бактерії це сильний хід. Бактерії таким присвоєнням набувають українського національного горожанства. Паралельно експлуатується визнання свого за якісне апріорі, і цей погляд водночас підтримується багаторазовим повторенням.

Але ж це бактерії, Карл! Вони не народжуються, а розмножуються, і не в Україні, а в чашках та баках. Народжені в стайні не стають кіньми.
 

September 23, 2017

Кубанські картинки

 
Найважливішим українським реґіоном другой чверті цього сторіччя напевно стане Кубань. Як нині наші західні сусіди всіляко захищають свої закордонні меншини, українські чиновники наступного покоління з невідворотної логіки розвитку горожанського суспільства в національній державі змушені будуть реаґувати на найменші порушення українських інтересів за східними кордонами. Етнічні українські землі на Слобожанщині й Кубані потраплятимуть першими до уваги.

Транскордонні культурні програми, підтримка тих, хто бажатиме отримати український паспорт, захист меншин, програми недержавних мовних рад й інституцій, на кшталт «Україніан Кансіл» чи «Альянс Українієнн» тощо. Все це тільки й жде закінчення теперішньої довготривалої кризи і вивільнення ресурсів на культурну підтримку — власне, це єдине для чого був вигаданий міжнародний режим сучасних національних держав.

Особливо на Кубані, Малиновому клині, що для нас є зримим символом Голодомору саме як геноциду, наочним нагадуванням про радянське фізичне й духовне знищення нашого народу. Коли під час геноциду на Кубані закрили останню українську школу, перевівши на єдину радянську мову викладання, заборонено було навіть називати мову мешканців українською. Її там презирливо звуть «балачкою», продовжуючи геноцид.

А проте, навіть при тотальній неспроможності української держави та суспільства захищати й відстоювати власну культуру, кубанці самі інколи пригадують українське минуле:


М/ф «Коли козаки з турками воювали». Краснодар, 2008.
Посилання: https://youtu.be/xgV3lwN6iR8

Такі твори для дітей і дорослих тільки про козаків мали б створюватися десятками кожного року. Матеріалів про чорноморців було зібрано вдосталь. Книги, пісні, фільми, художні й документальні, що пробуджували б цікавість до України й їхнього українського минулого, розвернутого в привабливу будучину.
 

Older Posts »