Діаріуш або тиск слова

August 7, 2017

Філіпп Херніґк. Австрія понад усе, якщо вона цього захоче

Filed under: Історія, Політологія — maksymus @ 19:24

 
Ніскільки не дивно, що про нації та про їхні інтереси спершу заговорили не з погляду історій чи ідеологій народів, а як про окремі економіки. Саме в колі мислителів економічної думки в XVI-XVII ст. була вироблена надпотужна ідея, що існують нації, а також безперечним є їхнє вічне протиборство, що вигода однієї нації забезпечується за рахунок інших, і що національну владу й багатство можна збільшувати реґулюваннями й упорядкуванням національної економіки з боку зацікавленого в процвітанні країни уряду. Головною доктриною початку Нового часу стала думка, що держава має продавати більше, ніж купувати, а для цього уряди мають сприяти розвитку промисловості, сільського господарства, захищати вигідну для країни торгівлю будь-яким чином.

Назву цій надзвичайно успішній доктрині, що за якихось два наступні століття зробила Західну Європу володарем цілого світу, а для кількох західноєвропейських країн стала першою сходинкою до сьогоднішнього недосяжного лідерства, дали, як водиться, заднім числом її противники. Меркантилізмом, «меркантильною системою» презирливо назвали її в добу революцій і суспільних зрушень проповідники вільної торгівлі без обмежень. Читати про меркантилізм далі…

August 5, 2017

Вісімдесяті роковини терору

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 19:28

 
Сьогодні в Україні офіційно вшановують пам’ять жертв «Великого терору» — масових політичних репресій 1937-1938 років. Відзначення 80-х роковин трагічної події майже губиться серед інших репресій, голодоморів, винищень, висилок, усього того, чим так щедро відзначився російський радянський режим за весь час свого мерзенного існування.

Ця сумна пам’ятна дата призначена для нагадування українцям, за що ведеться війна з окупантами на східних кордонах. За те, щоби черговий російський режим не повторився в нас ніколи. Щоби ніколи чергові вірнопіддані Москви не повторювали зі смішками свої антилюдські виправдання доцільності знищення «ворогів народу», як твердять нині, прославляючи своїх убивць — «ефективних менеджерів».

Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/), уже згадуваний тут колись, розширив базу даних до 209463 записів. Можливо, вже додали когось і з ваших рідних.
 

August 2, 2017

День радянського роду військ

Filed under: Політологія — maksymus @ 22:12

 
Незрозуміле відзначення в Україні «дня ВДВ» з його традиційними російськими святковими атрибутами знову унаочнює занедбаність культурної сфери в державі, брак у військово-політичного керівництва притомного бачення української національної політики хоч на мінімальну перспективу.

Опирається консервативність сітки календарних свят, цивільних, релігійних, військових. Календар це потужний механізм відтворення і передачі суспільної пам’яті. За його допомогою важлива подія переживається наново, відроджується в поколіннях, структуруючи національний час так само, як монументальна пропаґанда й місця пам’яті структурують національний простір. Вписані в календар традиції не зникають за мить, опираючись змінам за допомогою свого роду обрядів, що проводяться вірними послідовниками. Особливо в закритих структурах, як ті ж церква чи військо. Тут навіть астрономічні помилки можуть ставати священними, переживаючи суспільні зрушення величезних масштабів.

Багато українських військових дат уже урочисто переприв’язано до власне українських подій. Перенесено День Збройних cил, дні родів військ. Та мені довелося спостерігати на власні очі, як важко нові дати приживаються у військових колективах. Так, їх офіційно відзначають, але зі значно більшим натхненням і задоволенням військовослужбовці справляють старі, звичні дати. — А що такого? У цей день ми завжди відмічали день артилериста, — зі здивуванням відповідає старий офіцер. — Нам уже не перевчитися. Це вже нове покоління хай святкує по-новому. — Не розуміючи, що їхнє святкування продовжує життя радянських свят і передає їх таким чином і новому складу, новому поколінню.

Відроджені війною, українські десантні війська заслуговують на власні українські свята, зв’язані з власними українськими подіями. Ба навіть на власну назву, колись змінену януковичами. Загальна занедбаність у війську, як і у всьому суспільстві, національної складової відбивається тепер шизофренічним святкуванням дня найбоєздатніших українських військ за каноном дня створення військ держави-аґресора. Дивовижну нісенітницю треба виправляти, хай як це складно.
 

July 13, 2017

Мирослав Попович про реформу правопису

Filed under: Мова, Політологія, Правопис — maksymus @ 13:09

   
Витяг із статті 2002 року про провалену правописну реформу, про підстави реформ узагалі, по слідах тодішніх мовознавчих дискусій у пресі. Читати запис далі…

July 7, 2017

Окупаційна археологія

    
Російські окупанти продовжують вивозити з Криму та частини Донбасу цінності, що належать українському народу. З підприємств, заводів, музеїв, галерей, дістають із землі. Нарешті в наших міністерствах слідом за військовими та артистами звернули увагу на заблукалих в Україні злочинних археологів.

«Культурні цінності, що знаходяться у музеях Автономної Республіки Крим, це музейні предмети, які є невід’ємною частиною державної частини Музейного фонду України і є власністю держави Україна, національним багатством, невід’ємною складовою культурної спадщини України та охороняються міжнародним та національним законодавством. Незаконно вивезені з території України культурні цінності підлягають поверненню в Україну. […]
Проведення будь-яких археологічних досліджень на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь становить порушення норм міжнародного та національного законодавства України. […]
Міністерство культури України закликає країну-агресора негайно припинити міжнародні правопорушення, а також вкотре звертається до міжнародних організацій з проханням вжити заходів до країни-порушника.»
(Заява Міністерства культури України, 3 липня 2017 р.)

Плани звернутися до міжнародних організацій з приводу незаконних розкопок на території окупованого Криму нарешті набувають перших вагомих обрисів у власних українських діях проти порушників. Якщо російські вчені, які раніше вільно проводили дослідження з дозволу добросусідської України, нині самі не розуміють, чи вдають нерозуміння того, що після окупації перетворилися на «чорних» археологів на окупованій території, то їм про це мають нагадати, як уже нагадують російським артистам. Проте злочини археологів-грабіжників значно серйозніші, це вже не перетин кордону, а грабунок. Як тут не згадати про німецьку нацистську археологію часів Другої світової, коли відомства Гіммлера і Розенберґа відправляли експедиції в Крим та Дніпропетровськ у пошуках ґотських старожитностей для обґрунтування витоків німецької історії. Ті окупанти в нас теж не своє шукали…

«Україна готується порушити кримінальні справи проти російських археологів, які з 2014 року в порушення міжнародних конвенцій і українського законодавства про охорону пам’яток проводять розкопки в окупованому Криму.»
(Список з 35 осіб окупантів передано в прокуратуру.)

Сумна доля історичних знахідок і на окупованих територіях східноукраїнських областей. Що залишиться після пограбування росіянами музеїв Донецька й Луганська, можна бачити на прикладі уже розграбованих підприємств. …На картинці…

July 3, 2017

Контекст для монумента

Filed under: Мережа, Політологія — maksymus @ 07:02

   
Попередній запис про пам’ятник російському поету несподівано зібрав найбільшу разову читацьку аудиторію, яку я коли-небудь мав. Внутрішня статистика системи засвідчила за кілька днів понад півтори тисячі відвідувачів з усього світу, які прийшли переважно з понад семи десятків перепостів у Фейсбуку.

Читачі загалом вірно зрозуміли основний посил про гібридну війну і її різноманітні прояви. Але частково російська задумка спрацювала саме так, як і планувалося групою впливу, — обговорення часто переходило в площину визнання абстрактної загальносвітової геніальності використаного як зброя поета, занурювалося в походження чи біографію, а отже російська аґресія в такому дискурсі кудись дивом зникала, українці опинялися самі в «скрутні часи», згадуючи знову ганебний виступ з відкриття, наодинці зі «своїм минулим» і «своїм корінням», ще раз розділені по новому розлому в «своїй Батьківщині» на хороших, і поганих, цього разу відносно ставлення до «свого таланту». Тобто, як і задумували організатори.

Треба зауважити головне. Не має значення талант і геніальність, не має значення українська етнічність персонажа чи причетність до місцевості, не потрібна дискусія про перекладаність поетів між культурами. Ба навіть не має значення конкретне ім’я, адже росіяни в гібридній війні легко використовують що завгодно, від київських князів і княгинь до Шевченка. Має значення контекст, котрий і перетворює встановлений бюст на зброю, на монументальну пропаґанду.

Уже пропущений якимось чином київськими службами удар завдав шкоди. Однаково поганими були і встановлення, поганою буде і присутність, і погано виглядатиме знесення. Проте це питання тільки способів ведення гібридної війни. І таких способів існує стільки, скільки підкаже фантазія. Скажімо, мінімізуючи наслідки, київська влада може урочисто подарувати пам’ятник українській школі чи українській бібліотеці в Москві, легко обертаючи ворожу дію навспак.
   

June 28, 2017

Ахматова. Чи надовго?

Filed under: Київ, Московія, Політологія — maksymus @ 09:02

 

У мене в Києві було дуже важкe життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.

У Києві росіяни віджали ще одну точку міського простору. В Маріїнському парку, традиційному місці українофобських зібрань, «група киян» з каналу «Інтер» установила півтонний пам’ятник Анні Ахматовій з написом російською: «Великий поэт. Навеки».

Канал «Інтер», що досі є потужним провідником московського впливу, навіть після скандалів із українофобними випусковими редакторами, дивом залишається в українському ефірі, і ще більшим дивом має можливість встановлювати тут знаки огидного російського світу.

Як відбувається присвоєння і маркування колорадськими кольорами київського простору, підлотне протягування верблюдів крізь голчане вушко, найкраще розповість пряма мова з урочистого відкриття:

«Мені здається, дуже символічно, що саме в наші дні, в наш час, ми відкриваємо цей пам’ятник, — сказала Ганна Безлюдна, керівник Inter Media Group. — На жаль, наша країна і наше місто переживають скрутні часи, коли багато хто відрікається від свого минулого і від свого коріння. Багато хто, але не всі. В Ахматової є вірші, які всім нам необхідно перечитати сьогодні. Своєю творчістю, своїм життям вона показала, що таке вірність. Анна Ахматова була вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині, і жодного разу, ні за яких обставин цьому не зрадила. І я дуже рада, що сьогодні в центрі Києва з’явився пам’ятник Анні Ахматовій. Спасибі всім причетним до цього.»

Гібридна війна РФ проти України з тисячами загиблих була названа «скрутними часами», в які дехто «відрікається від свого минулого», і тому треба брати приклад з російського поета-українофоба, яка була «вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині». Хіба не зрозуміло, що тут названо «Батьківщиною», що «своїм минулим», а що таке «наша країна»? Гібридна війна не потребує прямого називання, поети й письменники чудово дотягуються туди, куди не дострілюють бандити.

«Важливо пам’ятати, що ми живемо в тому числі і в місті Анни Ахматової, — зазначив Антон Нікітін, головний редактор телеканалу „Інтер“.»

Ні, це не так. Ми живемо в місті анти-Ахматової, яке досі не видралося, і так важко видирається з колоніального світу російських поетів і письменників. Проти нас, проти нашого — не їхнього! — світу, проти нашої — не їхньої! — історії і пам’яті вони ведуть свою інформаційну війну на знищення. І встановлення чергового пам’ятного знаку російської колоніальної присутності є свідченням, що кияни досі системно не здатні відбивати цілком зримі гібридні військові дії в самісінькому центрі Міста. За наслідками, встановлення таких пам’ятників виглядає сумніше за вибухи легкових автомобілів полковників спецслужб.

Це, звісно, не назавжди, як сподіваються ті, хто веде проти нас таку гібридну війну, але це ще надовго. Колись знесення цього пам’ятника найкраще засвідчить нашу перемогу. Назавжди.
 
 
Потрібний коментар: Контекст для монумента.
  

June 26, 2017

Останки колишнього доказу

Filed under: Політологія, Розваги — maksymus @ 21:28

 
Телеканал «Культура», український державний телеканал крутить просто зараз кінофільм «Останній доказ королів» (1983). Крутить без перекладу, навіть без текстового, наче так і треба.

Має право, бо фільм був знятий на студії «Укртелефільм» у часи застою за досить популярним в США романом-політичним трилером часів Карибської кризи, в якому фантазується заколот військових проти миролюбних ініціатив президента. Не треба купувати, просто дістати з полички.

Має право, а що такого? Самі ж американці зняли за цим же романом фільм, а потім іще й перезняли. Чому б і нам не крутити свою радянську версію, зняту досить якісно, з чудовою музикою, добором акторів? Свою радянську…

Але ж так не треба! Бо радянський, ба не просто, а можна сказати, андроповський фільм це не просто екранізація. Він кожним кадром, кожним рядком та потрібною ноткою розставляє свої акценти — антивоєнні підмінює антиамериканськими, замість проповіді розділення властей підсовує засудження безладу демократії, антивоєнний мотив заступається образом ворога. У фільмі обов’язковим навантаженням щедро розсипано весь пропаґандистський набір розвинутого совка часів Рейґана. Де мало, де є хитання, з’являється диктор з витриманою політінформацією, щоб уже напевно, щоби не залишалося сумнівів.

Важко зрозуміти мотив редакторів каналу. Чи ностальґія за гонкою озброєнь, за біполярним світом? Чи просто знайшли перший-ліпший фільм «про війну» з чоловічками у формі до чергової дати? Чи це такий тонкий натяк на сучасного американського президента?

Морская пехота,
Гроза чужих морей
Под флагом Ю Эс Эй…

 

June 25, 2017

Захист мандата

Filed under: Політологія — maksymus @ 15:29

 
Найпаскудніша цитата тижня стосувалася депутатського мандата:

«Ми сьогодні займаємося системно нашою безпекою. А що стосується махновщини, то я глибоко переконаний у тому, що особливо народним депутатам України треба читати українське законодавство і бути прикладом для всіх українців щодо дотримання норм чинного законодавства, а не махати своїм мандатом і ходити бравувати своєю недоторканністю. Знімайте недоторканність, знімайте мандат, ставайте рівними перед законом, як і прем’єр-міністр країни, який не має жодної недоторканності», — сказав прем’єр-міністр Гройсман, плутаючи наголоси в іменнику недоторканність.

Те, що кожна гілка влади перетягуватиме на себе якомога більше важелів здійснення влади, і намагатиметься позбавити їх інші гілки, це звичайна практика. Той самий політик, залежно від місця промовляння, може флюґером міняти позицію скільки завгодно. Ми чудово спостерігали це під час зміни влади на опозицію кілька разів на протязі останнього десятиліття. І знайти можна багато коректних арґументів і «за», і «проти» позбавлення депутатів такого надійного захисту від переслідувань органами влади під час виконання представницьких функцій.

Але таке дике висловлення прем’єра, котрий очолює виконавчу владу, повністю руйнує коректні арґументи, і робить вимогу збереження недоторканності законотворців абсолютною. Бо не розуміти, що недоторканність це законний важіль захисту законодавчої гілки влади від зловживань виконавчої гілки, професійний політик у принципі не може. Нею депутат не бравує, а убезпечує свою професійну діяльність од інших гілок влади з репресивним апаратом у підпорядкуванні.

Отже, йдеться про ниций, ганебний популізм провідного представника виконавчої влади, гру на нервах темного й забитого населення, щоб позбавити опонентів захисту від свого свавілля. Він уже перетнув межу дозволеного, обманом ставлячи чиновницьку недоторканність на один бік вагів з депутатською, тож перетне скільки завгодно разів, коли у депутатів узагалі не залишиться захисту від нього.

Виходом може бути загальне правило — змінювати не для себе. Щоб скористатися збільшенням, чи страждати від зменшення прав і обов’язків не могли ті, хто ухвалюватиме відповідні рішення. Тоді і популістичних вскриків стане менше, і політики думатимуть наперед, чи не опиняться в наступний політичний цикл на протилежному боці.
 

June 7, 2017

Повістка як непотрібне покарання

Filed under: Інформація, Політологія, Різне — maksymus @ 23:02

 
Фейсбук приніс обговорення чергового епізоду в українській антикорупційній епопеї — повістки активісту Віталію Шабуніну. Зніяковілий голова правління Центру протидії корупції побачив сьогодні зранку на порозі мобілізаційну команду, яку супроводжували якісь цивільні з відеокамерою, природно перелякався фізично розвинутих «тітушкуватого вигляду мудил» (цитата), і, з огляду на нещодавні погрози своїх опонентів, припустив єдине пояснення, що військкомат використовують як засіб політичного тиску. Причина в конкретному конфлікті цілком переконлива.

У першому розпачі юрист незграбно почав апелювати до юридичних підстав, пригадав хвороби і поважний вік, самотню дружину і т. д. Коментатори негайно кинулися зловтішно дописувати про боягузтво активіста, ухиляння від служби тощо тощо. Далі, з підйомом хвилі в заданій логіці шельмування, були знищені підстави порозуміння. Відбувся поділ на тих, хто в принципі не довіряє антикорупційній діяльності активістів, дискредитовуваній постійними скандалами про небезкорисливість, та тих, хто вбачає у хоч таких викриттях потрібну справу.

Проте всі за замовчанням розуміють повістку як покарання, розходження тільки в оцінці того, заслужене це покарання в цьому випадку, чи ні. Таке ставлення мене особисто ображає, знецінює мою, хай зовсім негероїчну, але чесну службу по мобілізації. У національній державі військова служба є почесним обов’язком горожанина. Примушувати нездатних з фізичних чи психологічних причин це абсолютно непотрібне заняття. Навіть люди, котрі цілком прагнуть служити, можуть не витримувати. З неприємністю через свою відповідальність пригадую, як серед моїх підлеглих у кожному взводі були комісовані в перший же місяць; працювати ж з небажаючими і байдужими було постійним головним болем.

Потрібність у війську хворобливого й боязливого рядового запасу Шабуніна, оператора ЕОМ за обліковою спеціальністю, під величезним сумнівом. Настільки величезним, що, далебі, не вартий наш герой такої пильної уваги ні з боку військових комісарів, ні збоку зловтішних коментаторів. Але увага до епізоду вже є, і варто б спрямувати її туди, де вона принесе найбільшу користь усім нам. Спрямувати на викриття залежності військкоматів од політичного замовлення влади, на існування «титушок» під прикриттям сумнівних громадських організацій, на справжню корупцію, яка породжується далеко не Шабуніним.
 

Older Posts »