Діаріуш або тиск слова

February 20, 2018

Ще зарано

Filed under: Політологія — maksymus @ 13:26

 
Крізь загалом урочисте, сумне й подекуди формальне відзначення четвертої річниці масових розстрілів на Майдані в українському медійному просторі всюди пробивається відчутна важлива нота — розгубленість. Наче ми досі не здатні перегорнути сторінку з критичною подією, і постійно переживаємо її як нав’язливий жах, що його неможливо збагнути, поки не прокинулися. Те, що сталося в лютому 2014 року, негайно виявилося не кульмінацією протесту, за яким мала б настати очікувана політична розв’язка, але перемістило нас у нову реальність утечі керівництва, іноземного вторгнення, гібридної війни, падіння економіки, в реальність національної світоглядної кризи. Та навіть в огні її, окраденую, все це досі не збудило. І мабуть, іще зарано. Ця відчутна розгубленість породжується очевидною незавершеністю події. Соціальні гасла на вуличних акціях найкраще засвідчують неабиякі небезпеки, що вони ждуть нас наступного року, коли на заміну незадовільного неефективного уряду виборчі перегони висувають у лідери популістів, конформістів, ваблять українців пропозиціями простих рішень усіх мастей і сортів…

Подія не завершена, досі триває страшний сюжет, коли розпочате на Євромайдані може як вивести Україну на світову орбіту наздоганяти відкриті суспільства розвинутих демократій, або ж призвести до чергового авторитарного спрощення й ручного силового управління. І хоча б заради вже покладених жертв ми не маємо права програти.
 

Advertisements

February 11, 2018

Нейтралізація державного гімну

Filed under: Мова, Політологія, Ґендер — maksymus @ 19:23

 
У Канаді завершилася кількадесятилітня боротьба активістів за нейтральний варіант їхнього англомовного гімну, де раніше йшлося про синів.

 
Наприкінці січня 2018 року сенат Канади остаточно ухвалив законопроект, що зробив гімн «О Канадо!» ґендерно-нейтральним, і він одержав необхідну королівську згоду цієї середи. Слова «у серцях твоїх синів» було замінено на «у всіх наших серцях». (Бі-бі-сі, 9 лютого 2018)

Мені подобається такий хід думки й відповідна розумна політична дія. Український національний гімн теж містить звертання чомусь тільки до братів, а це в українській мові найбільш підкреслений розділенням лексичний спосіб граматичного роду. Впевнений, колись дійде черга і до нашого виправлення. Як міг би виглядати нейтралізований текст…

January 6, 2018

Персидські справи

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:00

 
Колись на світанку цивілізації велика перська сатрапія стала визначальною Іншою для греків і всіх їхніх європейських культурних нащадків, і з французькими лібералами, і з англійськими колонізаторами, і з нами включно. В ту древню епоху
 

«…була спущена залізна завіса: Схід проти Заходу, деспотизм проти свободи; встановлені дихотомії після греко-перських війн лунають крізь світову історію і їм, здається, призначено усталюватися ще більше, потроху, коли людина відроджує старі й відкриває нові способи для того, щоб піддавати тортурам свою душу» (О. Мюррей; цит. за: Історія європейської цивілізації… Х., 2016.)

Нині, спостерігаючи за іранськими масовими виступами проти патріархальної влади релігійних бородачів, можна лише дивуватися, шанувати, ба навіть заздрити сміливості й рішучості людей, котрі у своїх щирих прагненнях прав і свобод змушені переступати через найміцніші, найважчі перешкоди, що тільки знає людина, — через власну культуру, через власний триб життя. На таке спроможні тільки справді великі народи.


Тегеранська жінка, скинувши хіджаб, з легкої руки Масіх Алінеджад стала обличчям іранського протесту.
І навіть неважливо, що ця «ікона» теж є створеним, вигаданим, ба ні, правильно сказати уявлюваним образом. (Бі-бі-сі, 3 січня 2018)

 

December 29, 2017

Перпендикулярне бачення

Filed under: Вибори, Київ, Політологія — maksymus @ 10:47

 
У колонці «Даєш двопалатну Київраду!» на «Українській правді» (29 грудня 2017) член правління партії «ДемАльянс» пропонує партійне «бачення особливостей місцевих виборів у Києві в новому законі про столицю».

Треба ж так невдало пропонувати, що кожен пункт не просто промах, а прямо суперечить тому, що я хотів би одержати як київський виборець.

Спершу звичний для українських партій, створюваних як політичні проекти згори, а не від низових осередків, виступ проти мажоритарки. Пропозиція подається як фальшиво-зважена — «У світовій практиці мажоритарний підхід […] має низку успішних прикладів», «Але в українських корумпованих реаліях…» Наче до висновку прийшли після роздумів, але це ж не так. Насправді, партія, як і багато інших, пропонує відштовхуватися не від демократичних принципів збільшення представництва, зміцнення зв’язку виборця з представниками, а від тимчасової ситуації партійної зручності й відсутніх механізмах правоохоронної системи, що запобігали б підкупу виборців. У тимчасовій перспективі партійна система з відкритими територіальними списками, можливо, краща за просто партійну, але в країні з загалом нерозвинутою системою партій відмова від мажоритарки це довготривалий спосіб відокремити виборців од влади.

Не допоможе і наступна популістська пропозиція «ДемАльянсу»: «Представники з цього списку беруть участь в публічних праймеріз — вони презентують власне бачення, свої ораторські та професійні якості». Згадані вище «українські корумповані реалії» означатимуть перенесення корупції з дільниць на збори «праймериз». Ну, не заради ж самого ораторського мистецтва збиратимуться пенсіонери, щоби слухати невідомих їм партійців, не зв’язаних з громадою і проблемами округів, а поставлених згори на дільницю партійним списком.

Наступна пропозиція полягає в поверненні райрад у розрахунку на двопалатну Київраду. Просто повернення райрад, як нижчої по відношенню до Київради ланки самоуправління, можна тільки вітати. Але у вигляді другої палати — це просто дивовижне безумство, що зводить пропозицію на пси.

Те, що партія «ДемАльянс» абсолютно не виходить у своїх пропозиціях з демократичних принципів, і ладна погоджуватися з обмеженим представництвом, свідчить і неймовірний запропонований ними «запобіжник, який передбачає, що доля делегатів кожного району в нижній палаті Київради залежить від долі виборців, що прийшли на дільниці, а не від долі усіх зареєстрованих виборців». Чудовий подарунок корупційній складовій. Після відмови київським горожанам у праві обирати своє представництво у власних територіальних громадах і вибудування складних рівнів представництва, це не дивно. Але все цілком у річищі зменшення зв’язків виборця з депутатами.

Отже, в сухому залишку. Новостворена партія пропонує виборчу систему, де депутати для дворівневої міської влади обираються не від громад, а від партій. А щоб запобігти зрозуміло очікуваній аномії, небажанню виборців приходити на дільниці, щоб леґітимізувати це неподобство, «ДемАльянс» пропонує розважати мешканців через «праймериз» та обмежити представництво за допомогою «запобіжника».

Ет, хотів би побачити таку партію, яка виходила б у своїй політиці не з технології здобуття й утримання влади, а з демократичних принципів, для чого ця влада здобувається й утримується. Де виборча система орієнтується на горожанина, а не на партію, де влада здійснюється на основі волевиявлення, а не маніпуляцій з його обмеження. Звісно, це надто складно для недорозвинутої патерналістської політичної системи.
 

December 24, 2017

Флешмоб на Хрещатику

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 21:02

 
Побував сьогодні на флешмобі з загадковою для мене робочою назвою.
 


«Кава на Хрещатику» (24 грудня 2017 року)

 
Гідну жалю групку молоді всіх вікових категорій чисельністю в пару сотень голів можна бачити на знімку. Походив довкола знічев’я. Подивився на симпатичні обличчя київської блоґототи. Розгублені, політично дезорієнтовані, шукаючі якоїсь авторитетної команди, вони самі не надто розуміли, нащо зібралися, але намагалися всіляко підбадьорювати себе приємними словами й фантастичними проектами наступних неполітичних акцій. Не вірю, що такі взагалі можливі, адже акція чогось варта тільки тоді, коли планується наступний крок. Підтримувати владу — нерозумно, влада сама себе вміє підтримати і без вулиці. Виходити невизначено «за все хороше» чи «проти всього поганого» не має сенсу. Жартівливий плакат російською «Порошенко — наш президент вселенной» чи принизливо перевернутий за феншуєм прапор виглядали найосмисленішою плямою на акції; принаймні, ці люди твердо знали, чого хочуть. Мабуть, щось було в моєму погляді, скупчення на шляху по-військовому розступалися, коли проходив крізь них.

Да, і каву я не люблю…
 

December 8, 2017

Жерміналь з дуже далекого фрімера

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:07

 
Подивився нещодавно відновлений французький фільм «Жерміналь» (1993) за романом Еміля Золя. Класичний сюжет боротьби шахтарів був добре відомий ще з радянської школи, але значна часова відстань і зміна епохи несподівано винесла мені на перший план непомітні раніше деталі.

Спрощуючи головну лінію фільму, шахтарський реґіон під час світової кризи був збурений на приречений страйк соціалістичними й анархістськими аґітаторами. Ні корпоративні, ні дрібні власники копалень не здатні пояснити економічні причини зменшення виплат. Через зруйновану довіру й брак комунікації страждають усі. Власники, шахтарі, бакалійники, внутрішні війська, іноземці-штрейкбрехери. Страйк починається й очікувано програє, аґітатори зрештою полишають знівечену й окрадену місцевість для подальших революцій. Жирним кінцевим штрихом російський анархіст перед утечею здійснює прощальну диверсію.

На перший план нині виходить оцей брак комунікації еліт і населення. Так, буржуазія кінця XIX ст. їсть спеціально замовлені з узбережжя устриці й креветки, але ж і робітники того часу при всіх побутових негараздах мають свою щоденну каву й не оминають генделиків. Проте варто було вкинути в маси думку, що робітники несправедливо ображені, як жодні міркування перестали діяти. Пояснити тим ображеним, що навіть дрібні недоплачувані су зроблять продукцію неконкурентною, шахти просто закриють, а вони опиняться на вулиці, ніяк неможливо. Це надто складні матерії, що їх, утім, разом з усіма ризиками чудово розуміють ліві аґітатори, обговорюючи плани дій.

І роман, і фільм завершуються передбаченням великих змін. Нині ми, живучи в посткомуністичному світі, на століття зруйнованому й окраденому через російську революцію, бачимо, до чого це призвело. І все одно, навіть зараз нам раз у раз бракує розуміння важливості того самого — комунікації і довіри.

18 Frimaire CCXXVI
 

November 30, 2017

Тук-тук, я в ідентичності

Filed under: Політологія — maksymus @ 18:54

 

«Тільки ті, хто мають ідентичність, можуть зрозуміти, чому хочеться її позбутися.»
Леон Візельтір. Проти ідентичності.

«Туманна», «незбагненна», «невимірна», «неоднозначна», «всепроникна», «наївна», «дуалістична». Це все кажуть про ідентичність, що чомусь завжди вислизає з-під найуважніших об’єктивів.
 

Насправді, ідея ідентичності не тільки допомагає подолати прогалину між «має бути» і «є», а й постає спробою погодити й поєднати те, що роз’єднала сучасність: правду і цінність, раціональність і традицію, знання і соціальну близькість, індивідуальне і колективне. Чим слабшим стає відчуття приналежності, тим сильніше прагнення створити, змінити чи викувати ідентичність. Вражає двоїстість ідентичності: обіцяючи подарувати вам незалежне існування як самобутньому, постійному й незамінному індивіду, вона водночас приберігає й тримає для вас безпечну нішу в громаді, з якою ви з тих чи тих причин ідентифікуєте себе більше, ніж з іншими групами.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 27)

 
Ідентичність наче розв’язує проблему сучасної кризи індивідуальності, відкладаючи в сторону великі ідеологічні проекти.
 

Проект Просвітництва відкидається і скасовується щоразу, коли ми виступаємо на користь раси, кольору шкіри чи класу, замість підтримувати права людини та солідарність як універсальний принцип. Значною мірою це стосується й ідентичності, що випливає на поверхню тоді, коли розпадається імперія, велика потуга чи правильний проект морального й соціальнього ладу. Ідентичності є руїнами Просвітництва. В певному розумінні вони є руїнами нашої віри в загальне людство.
(Леонідас Донскіс. Збентежена ідентичність і сучасний світ. К., 2010. С. 91)

 
Разом з індивідуальністю, що нині перетворюється на множинні ідентичності, втрачають підґрунтя лібералізм, консерватизм, соціалізм та інші всезагальні ідеології, звернені до індивідів усього людства. Окремі групи виокремлюють власні непроникні ділянки й діляночки, закриваючись ідентичністю від універсального в невибагливих захисних будиночках.
 

Ідентичність — як гріх: але хоч як ми їй опираємося, уникнути її не в силі.
(Семюель Хантінґтон. Хто ми?)

 

October 27, 2017

Декларація незалежності Каталонії

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 22:14

 
Отже, парламент Каталонії сьогодні проголосував за Декларацію незалежності автономії від Іспанії. Іспанська монархія і центральна мадридська влада зрозуміло проти, але процес пішов. Вічною ганьбою для українського народу буде вже висловлена нашими представниками позиція невизнання незалежності нової республіки.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРЕДСТАВНИКІВ КАТАЛОНІЇ (український переклад)…

October 20, 2017

Виборча система STV

Filed under: Інформація, Вибори, Політологія — maksymus @ 05:27

 
Квотно-преференційна виборча система єдиного перехідного голосу (Single Transferable Vote) у відеороліках:

Чотири відео про STV. Далі…

October 17, 2017

Мої антиподи

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:24

 
Якщо може існувати абсолютна протилежність моїм політичним поглядам, то саме вона в концентрованому вигляді збирає сьогодні своїх прибічників на мітинґ біля Верховної Ради. Саакашвілі озвучив три вимоги: «створення антикорупційних судів, скасування депутатської недоторканності, ухвалення нового виборчого закону». Такі три пункти для цього зібрання ведуть в нікуди:

1. Окремі антикорупційні суди.
Як зауважив поважний американський гість на Ялтинській стратегії у Києві цього року, кожен суд має бути антикорупційний. Створення окремих судів за африканським зразком це зізнання в принциповій нереформовуваності судової системи і є елементом імітації реформи, а не справжніх заходів зі створення незалежних од влади судів.

2. Зняття депутатської недоторканності.
Недоторканність захищає не депутата, а виборця. Виборець може помилятися й обрати тих, хто використовуватиме недоторканність злочинно, але ж не варто через це позбавляти всіх горожан незалежного представництва, узалежнювати депутатів од цілком реальних зловживань силових структур.

3. Пропорційна система.
За виборчою реформою ховаються не забалакані вже безліччю повторів «відкриті списки», а ледь модифікована пропорційна система законопроекту 1068-2 від 11.12.2014.
Система як система, але не надто годиться для України, де партії це не об’єднання горожан знизу, а політичні проекти зверху. Від системи єдиного перехідного голосу, від ідеальних «відкритих списків» ця пропорційна система для партій надто далека, щоб за неї мітинґувати.

Усі ці пункти разом і кожен окремо є популістичним мотлохом. Політики, що піднімають їх для мітінґування, мають на увазі не якусь нормальну опозицію поточній владі (адже всі ці пункти і так знаходяться в роботі у Верховній Раді з подачі теперішньої «партії влади»), а тільки для розбурхування загальних антивладних настроїв, на яких сподіваються здобути більше підтримки.
 

Older Posts »