Діаріуш або тиск слова

April 18, 2020

Задовільна соціальна лабораторія

Filed under: Історія, Переклади, Політологія — maksymus @ 16:07

 
Цікаві спогади з першої чверті XX ст. залишив відомий віденський банкір Фелікс Зомарі. В них він, зокрема, подав замальовку зустрічі німецького соціолога Макса Вебера й австрійського економіста Йозефа Шумпетера в кав’ярні «Ландманн» 1918 року у Відні.

Коли Шумпетер цинічно висловився про те, що соціалізм перестав бути справою «паперової дискусії», бо Росія являтиме тепер для них «задовільну лабораторію», Вебер додав: «Лабораторію з горами людських трупів». «Як і будь-який анатомічний театр», відповів Шумпетер.
 
Уривок зі спогадів Фелікса Зомарі далі…

March 31, 2020

Множинний голос в літературі

 
З середини XIX ст., коли в новітній думці прозвучали перші обґрунтування пропозиції множинного голосу (Мілль), ця ідея не могла не знайти відображення в художній літературі. Згадаю два найвідоміші приклади.

Марк Твен. Цікава республіка Ґондур (1875).
У короткому памфлеті знаменитий американський автор сфантазував республіку, в котрій знаючі та заможні спільними зусиллями «розширили» право голосу, надаючи за освітні чи майнові здобутки додаткових голосів.
 

Як тільки я трохи навчився розмовляти їхньою мовою, мене дуже зацікавило ґондурське суспільство та система державного урядування.
Я виявив, що спершу нація спробувала впровадити просте й зрозуміле загальне виборче право, але відмовилася від нього, оскільки результат був незадовільним. Виглядало на те, що при ньому вся влада передавалася в руки неосвічених та тих, що не платять податки; а також, як наслідок, відповідальні посади були заповнені представниками цих класів.
Довелося шукати способів виправити ситуацію. І ґондурці вважали, що знайшли такий, — не в знищенні загального виборчого права, а в його розширенні. Це була дивна, але геніальна ідея. (. . .)

 
 
Невіл Шют. Сезон дощів (In the Wet, 1953)
Англійсько-австралійський письменник, відомий автор «На останньому березі», у цьому романі описує вигаданий світ майбутнього через тридцять років, де, на відміну від соціалістичної занепалої Англії, в Австралії та Канаді необхідною умовою покращення демократії впровадили множинний голос, коли додатково до одного базового за замовчуванням можна одержати ще голоси через військову службу, освіту, створення сім’ї. У британського підданого останній, сьомий голос призначається за видатні заслуги особисто королевою. (Треба зауважити, що до 1949 року випускники британських університетів одержували додатковий голос, а також власники могли голосувати двічі, і там, де мешкали, і там, де була зареєстрована власність.)

А які ще можна пригадати художні (фантастичні) приклади, критичні чи схвальні, де було впроваджено епістократію або якісь її форми?
 

January 22, 2020

Переклади в природному стані

Filed under: Переклади, Розваги, Фразеологізми — maksymus @ 17:51

 
Коли мова заходить про Томаса Гоббса, пересічна освічена людина легко пригадає назву «Левіафан», поняття «війни всіх проти всіх», «природний стан» та напевно знамениту цитату про життя людини в ньому (and the life of man, solitary, poor, nasty, brutish, and short). При цьому пригадає цитату однозначно не з українського перекладу («життя людини — самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке»), що був випущений 2000 року.

Бо для українських авторів та перекладачів попередників наче не існує. Заради цікавості легко виписав кільканадцять варіантів:
 

життя людини [в природному стані є]
 
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й коротке — книжковий переклад
самотнє, бідне, безпросвітне, тупе й короткочасне
самотнє, бідне, безпросвітне, звірине й короткочасне
самотнє, бідне, бридке, брутальне та коротке
самотнє, бідне, мерзенне, грубе й коротке
самотнє, бідне, мерзенне, звіряче і коротке
самотнє, бідне, огидне, жорстоке й коротке
самотнім, бідним, брудним, тваринним та коротким
самотнє, безпросвітне та короткочасне
самітнє, вбоге, мізерне, брутальне і коротке
сповнене самотності, горя та нещасть, грубе та короткочасне
самотність, жебрацтво, тваринну тупість і короткочасність
одиноким та короткочасним
одиноким, бідним, гидким, жорстоким і коротким
одиноке, бідне, безпроглядне, тупе і короткочасне
одиноким, бідним, короткочасним
ницим, брутальним і коротким
брудне, жорстоке і коротке
тупе, короткочасне, бідне, безпросвітне
усамітнене, вбоге, жахливе, звірине й коротке
усамітненим, бідним, огидним, жорстоким і коротким

 
Можна продовжувати цей список далі. В нас не довіряють українським перекладам настільки, що перевірити не вважають за потрібне.
 

December 7, 2019

Герберт Уеллс. Хвіртка в стіні

Filed under: Переклади — maksymus @ 17:13

 
Переклав собі одне з улюблених оповідань Герберта Уеллса.
 
* * *
 

Герберт УЕЛЛС
ХВІРТКА В СТІНІ
 
 
        Одного затишного вечора, ще й трьох місяців не минуло відтоді, Лайонель Уоллес повідав мені цю історію про «хвіртку в стіні». Тоді я приймав її за щиру правду, оскільки розповідав він так, наче все це сталося з ним особисто.
        Він говорив до мене з такою безпосередньою простодушністю невдаваної переконаності, що нічого не залишалося, як вірити йому. Але зранку я прокинувся у своїй власній квартирі в зовсім іншому настрої. І коли лежав у ліжку й пригадував усе те, що він розповів мені, уже розвіялися чари задушевного, повільного голосу, що тонув у світлі настільної лампи в атмосфері огортаючої півтемряви кімнати навколо, і вже не було приємного блиску предметів, — приборів, бокалів, сервірованого столу, за яким ми сиділи вдвох, наче в яскравому маленькому світі, на якийсь час цілком відірваному від повсякденності, — почуте здавалося мені одверто неймовірним.
        — Він же містифікував мене! — вигукнув я. І додав: — Бач, як вправно він це зробив!… Від кого іншого, а від нього я не сподівався такої майстерності.
 
{ Герберт Уеллс. Хвіртка в стіні }

 
 
Картинка до запису далі…

May 11, 2019

Запона перекладу

 
Розбирався з українськими відповідниками групи слів ignorance, ignorant. (Поки не розібрався, але тут більше справа контексту. Словники подають «незнання, необізнаність; неуцтво, неосвіченість; нехтування, іґнорування, відхилення; невігластво; нетям».) Зрозуміло, поліз у доступну перекладну літературу, і одразу зачепився за приклад з українського перекладу Джона Роулза — the veil of ignorance «запона незнання». Думав, що це тільки я такий ignorant, не розумію глибини творчої думки, яка призвела до вибору слівця, що його, може, чував раз у житті. Але ж, ні:
 

«Одним з ключових елементів Ролзового термінологічного каркасу є поняття „the veil of ignorance“, еквівалентом якого в перекладі О. Мокровольського виступає вираз „запона незнання“. Однак, запропонований в даному випадку варіант, на наш погляд, не може бути визнаний адекватним. (…) Індивіди ніби знаходяться за напівпрозорою завісою – і це є саме та асоціація, яку Дж. Ролз має на меті закріпити за винайденим ним терміном. Тому, на нашу думку, адекватним перекладом для „the veil of ignorance“ буде „завіса незнання“, яка на противагу непрозорій „запоні“ дещо все ж таки залишає видимим, тобто відомим, для індивідів.»
(Наталя Кудрявцева. Специфічні особливості перекладу філософських текстів.)

 
Практика — критерій істини. Перевірка вживаності виразів, перекладного запона незнання та зрозуміло очікуваного завіса незнання, унаочнює, що українська термінологія усталюється поза перекладами. Два переклади Роулза (під іменем Ролза) вийшли друком майже двадцять років тому. За цей час дивацька запона була згадана у наукових статтях «Академії» тільки двічі, а в загальному пошуку менше десяти разів. Завіса незнання два десятки та півтори сотні разів відповідно. Це означає, що ці українські переклади не читали. Просто не читали, або свідомо не зважали на перекладацькі кумедності.

Це просто приклад, як щире прагнення відроджувати мову проти течії призводить до протилежного результату, до розривів українського гуманітарного простору, де взагалі неважливо, що і хто робить. Через граничну роздрібненість поглядів і можливостей для просування відхилень не усталюються власні назви, калейдоскоп термінів. І кожній дійовій особі на цьому просторі доводиться починати все з початку, починаючи з мови, не відчуваючи жодної надійності зробленого попередниками.
 

May 3, 2019

Чи можна вимагати кращого?

 

Правом голосу мають бути наділені тільки знаючі
 
Джейсон Бреннан, професор стратегії, економіки, етики і публічної політики Джорджтаунського університету. Останні монографії: «Ринки без кордонів» (2015, у співавт.), «Етика голосування» (2011), «Проти демократії» (2016).
 
 
        Хто повинен бути наділений владою: меншість чи більшість? Концентрація влади в руках меншості — при монархії, диктатурі або олігархії — призводить до зловживання владою для отримання особистої вигоди за рахунок інших. Однак при поширенні влади серед більшості, як це робится при демократії, голос кожної окремої людини перестає мати значення, тоді як більшість голосуючих складають невігласи, упереджені та непоінформовані.
 
        Отже, маємо дилему.
 
        Республіканська представницька демократія намагається знайти золоту середину: стримування і противаги, судовий нагляд, біллі про права й виборні представники — все це призначене для того, щоб підтримувати відповідальність лідерів перед людьми, разом з тим стримуючи дурість неосвічених мас. Загалом, ці інститути працюють добре: як правило, при демократіях люди мають найвищі стандарти життя. А якщо ми можемо досягти кращого?

 

        Розглянемо в якості альтернативи політичну систему, відому як епістократія. Епістократії зберігають ті ж політичні інститути, що й представницькі демократії, включаючи накладання ліберальних конституційних обмежень на владу, біллі про права, стримування і противаги, виборних представників і судовий нагляд. Але в той час як демократії надають рівне право голосу всім горожанам, епістократії за законом розподіляють політичну владу відповідно до рівня знань або компетенції.
 
        Ідея не в тому, що добре обізнані люди заслуговують мати владу — звичайно ні! — але в тому, що решта нас мають право не піддаватися некомпетентно виробленим політичним рішенням. Політичні рішення це висока відповідальність, а демократії довіряють ці рішення невігласам і некомпетентним. Демократії мають схильність ухвалювати закони й визначати напрями політики, привабливі для пересічного виборця, хоча той завалив би навіть початкові іспити з економіки, історії, соціології та політології. Емпіричні дослідження, зазвичай, показують, що виборці підтримали б інші політичні рішення, якби були краще поінформовані.
 
        Виборці схильні керуватися добрими намірами, але щоб добре проголосувати, самої добросердності недостатньо. Для цього необхідні величезні пізнання в соціальних науках, яких не має більшість горожан. Більшість виборців не знають нічого, хоча дехто знає дуже багато, а дехто знає навіть менше, ніж нічого. Завдання ліберальної республіканської епістократії — захист од недоліків демократії шляхом зменшення впливу найменш поінформованих виборців або збільшення впливу найбільш поінформованих.
 
        Існує багато шляхів установлення епістократії — деякі з них можуть виявитися краще працюючими за інші. Наприклад, епістократія може не надавати горожанам права голосу, поки вони не складуть іспит з основних політичних знань. Може наділити кожного горожанина одним голосом, але надавати додаткові голоси тим, хто складе певні іспити або надасть певні документи про кваліфікацію. Може ухвалювати всі законопроекти через звичайні демократичні процедури, але наділити експертні групи правом ветувати погано складені законодавчі акти. Наприклад, рада економічних експертів може мати право накласти вето на закони з реґулювання орендної плати, а Верховний суд може накладати вето на закони, що порушують Конституцію.
 
        Або ж епістократія може надавати кожному горожанину право голосу, одночасно накладаючи на нього зобов’язання проходити тест з основ політичної грамотності та надавати свої демографічні дані. На основі таких даних будь-який статистик може вирахувати «освічені уподобання» населення, тобто вибір, що його могли зробити б демографічно ідентичні виборці, якби вони були краще поінформовані. При епістократичній системі можна було б потім обирати за зразком освічених уподобань населення, а не за їх невіглаством.
 
        Важливе питання полягає в тому, що вважається (і хто вирішує, що це вважається) політичною грамотністю або знанням основ політики. Ми зовсім не хочемо отримати діючих у своїх інтересах політиків, котрі шахраюватимуть з іспитом з політичної компетентності на свою користь. Можна скористатися вже існуючими тестами, тестом на набуття горожанства США, наприклад, або ж тими питаннями, що ними вже 60 років користується Американський національний комітет електоральних досліджень (ANES). Ці питання — як звуть чинного президента? на що виділена найбільша частка федерального бюджету? — легко можна перевірити, і вони не викликають суперечностей; крім того, здатність дати правильну відповідь на такі питання демонструє сильну кореляцію з тими політичними знаннями, що справді мають значення на виборах.
 
        Один з найпоширеніших арґументів проти епістократії — принаймні, в політичній філософії — полягає в тому, що демократія необхідна для вираження ідеї, що всі є рівні. Здавалося б, це твердження виглядає дивним. Демократія це політична система, а не поема або картина. Однак люди ставляться до права голосу як до почесної грамоти, яка показує, що суспільство вважає тебе повноцінним членом національного клубу. (Це одна з причин, чому ми позбавляємо права голосу злочинців.) Однак ми могли б замість цього розцінювати право брати участь у голосуванні як щось не важливіше, ніж ліцензія на здійснення водопровідних робіт чи медичної практики. Уряд США відмовляється надавати мені подібні ліцензії, однак я не вважаю, що цим, зважаючи на обставини, виражається моя неповноцінність у порівнянні з іншими.
 
        Інші заперечують, що рівне право голосу потрібне для того, щоб змусити уряд відповідати нашим інтересам. Однак цифри цього не підтверджують. На переважній більшості виборів я маю стільки ж шансів щось змінити, як виграти в лотерею. Має значення як ми голосуємо, але як хтось із нас особисто голосує, або не голосує взагалі, не змінює нічого. Можливо, перемога Дональда Трампа на президентських виборах стане катастрофою, однак для мене віддати за нього голос не катастрофічно. Як каже політолог Бен Сондерс, у демократії вплив кожної особи настільки незначний, що наполягати на рівності — все одно, що сперечатися через крихти від пирога, а не через рівний шматок.
 
        З другого боку, і це правда (принаймні, нині), що деякі демографічні групи, наприклад, багаті білі чоловіки, мають більш високі шанси скласти тест з основ політичної грамотності, ніж інші, наприклад, бідні темношкірі жінки. Звідси виникають побоювання, що епістократії будуть схилятися на користь інтересів одних груп за рахунок інших. Однак ці побоювання, можливо, перебільшені. Політологи традиційно виявляють, що коли окремі виборці мають мало шансів вплинути на результат, вони скоріше голосують за те, що, як вони відчувають, сприятиме загальному добру, а не задовольняє їхні особисті інтереси. Крім того, цілком імовірно, що виключення або зменшення ваги найменш компетентних 75 % білих чоловіків принесе кращі результати для бідних темношкірих жінок, ніж це робить демократія.
 
        Звичайно, будь-яка епістократична система може зазнати зловживань. Легко уявити, що багато чого може піти не так, як належить. Але це також повною мірою стосується демократії. Більш цікавим є питання, яка з систем, з усіма їхніми недоліками, працюватиме краще. Зрештою, помилкою буде порівнювати епістократію з правлінням елітарної групи технократів або «королів-філософів». Скоріше, ідея епістократії полягає в тому, щоб робити те, що робить демократія, тільки краще. І демократія, і епістократія наділяють владою більшість, але епістократія намагається зробити так, щоб більшість поінформованих не були заглушені більшістю невігласів чи дезінформованих.
 
 
Перекладено за публікацією Jason Brennan. The right to vote should be restricted to those with knowledge // Aeon, 29 September, 2016.

 
 
Див. також дотичні записи: Епістократія, Голос як принципово досяжна нагорода за кращість; Антиринкові упередження та політичні наслідки.
 

March 12, 2019

Пасажир при чужому перекладі

 
Втягнувся в неприємне обговорення однієї перекладацької невдачі, яке несподівано вивело на питання ширші, глибші й цікавіші. Про якість українського перекладу, про очікування читачів, про брак літературної критики й відсутність культури дискусій на тему «смаків», про мовне питання. Але спробую про все потроху.

У сучасному світі інформаційних бульбашок варто чимось зацікавитися, як інтернет починає всюди підсовувати під ніс дотичні матеріали. Так сталося і цього разу. На вихідних розважався в книгарні тим, що брав навмання книжку за книжкою, щоб одразу ж помітити мовне відхилення. За умовами імпровізованої гри купив першу ж, де на випадково розгорнутій сторінці не побачив неприємну помилку; знайшов уже вдома.

Тільки звернув увагу в цей бік, як послужлива мережа негайно рекомендувала з різних джерел незадоволений читацький відгук, що саме набирав коментарі, лайки та репости, про український переклад французького детективу «Пасажир» Жана-Крістофа Ґранже. Відсутність традиції обговорень, брак серйозної літературної критики того валу видань, що їх пропонує нині український ринок, має сумним наслідком те, що пересічні читачі, не виключаючи мене, наче сліпі кошенята не мають надійного опертя на обов’язкові схеми, котрі без витрачання зайвих зусиль давали б загальне уявлення, на що варто звертати увагу, а що неважливе. Відповідно, давали б об’єктивні критерії, чи варто купувати той чи той продукт.

Про халтурний переклад далі…

October 27, 2017

Декларація незалежності Каталонії

 
Отже, парламент Каталонії сьогодні проголосував за Декларацію незалежності автономії від Іспанії. Іспанська монархія і центральна мадридська влада зрозуміло проти, але процес пішов. Вічною ганьбою для українського народу буде вже висловлена нашими представниками позиція невизнання незалежності нової республіки.
 

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРЕДСТАВНИКІВ КАТАЛОНІЇ
 
Каталонському народу та всім народам світу.
 
Основою конституції Каталонської Республіки є справедливість і невід’ємні індивідуальні та колективні права людини, які надають сенс історичній леґітимності й правовій та інституційній традиції Каталонії.
 
Каталонська нація, її мова та її культура мають тисячолітню історію. На протязі багатьох століть Каталонія була наділена й користувалася своїми повністю самоврядними інститутами, з Женералітатом в якості вищого виразника історичних прав Каталонії. У часи свободи парламентаризм ставав тим стовпом, на якому трималися ці інститути, реалізуючись через Каталонський парламент і кристалізуючись у конституціях Каталонії.
 
Нині Каталонія відновлює свій повний суверенітет, утрачений і довгожданий, після десятиліть чесних і відданих спроб знайти інституційне співіснування з народами Піренейського півострова.
 
З моменту прийняття конституції Іспанії 1978 року каталонська політика відігравала ключову роль зі зразковим, відданим і демократичним ставленням до Іспанії, і з глибоким відчуттям державної належності.
 
Іспанія відреаґувала на цю відданість відмовою визнання Каталонії як нації; надала обмежену автономію, більш адміністративну, ніж політичну, та в процесі рецентралізації; накинула глибоко несправедливий економічний режим та мовну й культурну дискримінацію.
 
Статут автономії, затверджений [Каталонським] парламентом й [іспанським] Конґресом і схвалений на референдумі каталонськими горожанами, повинен був визначити нові й міцні рамки для двосторонніх відносин між Каталонією та Іспанією. Але ця політична угода була розірвана рішенням Конституційного Суду, викликавши нові скарги горожан. Передаючи вимоги більшості горожан Каталонії, парламент, уряд та горожанське суспільство неодноразово закликали домовитися про проведення референдуму про самовизначення.
 
З огляду на те, що державні установи відкинули будь-які переговори, порушили принципи демократії й автономії, а також зіґнорували правові механізми, записані в конституції, Женералітат Каталонії закликав до проведення референдуму про самовизначення, визнаного в міжнародному праві.
 
Організація та проведення референдуму призвели до призупинення самоврядування Каталонії та фактичного застосування режиму надзвичайного стану. Жорстока поліцейська операція у військовому стилі, організована Іспанською державою проти горожан Каталонії, неодноразово й серйозно порушувала їхні горожанські та політичні свободи, принципи прав людини й суперечила міжнародним угодам, підписаним та ратифікованим Іспанською державою.
 
Тисячі людей, у тому числі сотні обраних посадових осіб, чиновників та фахівців, які працюють у сфері зв’язку, в уряді й громадських організаціях були заарештовані, допитувані, звинувачувані, проти них відкрито справи, їм погрожувано суворими тюремними строками.
 
Іспанські інститути, які повинні були залишатися нейтральними й захищати основні права та виступити арбітром у політичному конфлікті, стали складовою частиною й інструментом цих нападів, що залишило горожан Каталонії беззахисними.
 
Незважаючи на насильство й репресії, якими пробували запобігти проведенню мирного й демократичного процесу, горожани Каталонії у своїй більшості проголосували на користь конституції Каталонської Республіки.
 
Конституція Каталонської Республіки ґрунтується на необхідності захисту свободи, безпеки і співіснування всіх горожан Каталонії, призначена для того, щоб прямувати до правової держави й демократії кращої якості, а також є відповіддю на нездатність Іспанії забезпечити право на самовизначення народів.
 
Люди Каталонії люблять закон, і повага до закону є й буде одним з наріжних каменів Республіки. Каталонська держава застосовуватиме й дотримуватиметься всіх правових положень, що складають цю декларацію, і ґарантування юридичної чинності угод є частиною установчого духу Каталонської Республіки.
 
Конституція Республіки є простягнутою рукою для діалогу. На честь каталонської традиції пакту, ми зберігаємо нашу прихильність до угоди як до спосібу вирішення політичних конфліктів. У той же час, ми підтверджуємо нашу солідарність і братерство з іншими народами світу, особливо з тими, з якими ми поділяємо мову й культуру, а також євро-середземноморським реґіоном для захисту індивідуальних і колективних свобод.
 
Каталонська Республіка є можливістю виправити існуючі соціальні та демократичні недоліки й побудувати суспільство більш процвітаюче, більш справедливе, більш безпечне, більш стійке й з більшою солідарністю.
 
У силу всього вищевисловленого, ми, демократичні представники каталонського народу, у вільному здійсненні права на самовизначення і відповідно до мандата, одержаного від горожан Каталонії,
 
ПРОГОЛОШУЄМО створення Каталонської Республіки як незалежної й суверенної держави, основаної на праві, демократії та загальному добробуті.
 
ВВОДИМО в дію «Закон про юридичний перехід та заснування Республіки».
 
ІНІЦІЮЄМО виборчий процес, що буде демократичним, трансверсальним, основаним на горожанстві, участі та обов’язковості.
 
ПІДТВЕРДЖУЄМО бажання розпочати переговори з Іспанією без будь-яких попередніх умов, спрямованих на встановлення режиму співробітництва для користі обох сторін. Переговори обов’язково мають вестися на рівних.
 
ІНФОРМУЄМО міжнародне співтовариств та органи влади Європейського Союзу про конституцію Каталонської Республіки та пропозицію переговорів з Іспанією.
 
ПРОСИМО міжнародне співтовариство й органи влади Європейського Союзу втрутитися, щоб зупинити порушення цивільних і політичних прав, а також бути свідками й спостерігати за процесом переговорів з Іспанією.
 
ВИСЛОВЛЮЄМО готовність брати участь у побудові європейського проекту по зміцненню соціальних і демократичних прав горожан, а також зобов’язуємося продовжувати застосовувати без перерви і в односторонньому порядку правові норми Європейського Союзу, Іспанської держави та Каталонської автономії, які передають цю норму.
 
ПІДТВЕРДЖУЄМО, що Каталонія має однозначне бажання якомога швидше інтеґруватися в міжнародне співтовариство. Нова держава прагне поважати міжнародні зобов’язання, які в даний час застосовуються на її території та продовжують бути частиною міжнародних договорів, укладених Королівством Іспанія.
 
ЗВЕРТАЄМОСЯ до всіх держав та міжнародних організацій визнати Каталонську Республіку як незалежну та суверенну державу.
 
ЗАПРОШУЄМО уряд Женералітату вжити необхідних заходів для повної реалізації цієї Декларації незалежності й перехідних положень «Закону про юридичний перехід та заснування Республіки».
 
ЗАКЛИКАЄМО всіх горожан Каталонської Республіки зробити нас гідними свободи, яку ми надаємо собі, й побудувати державу, яка перекладатиме колективне натхнення в дії та поведінку.
 
Законні представники народу Каталонії: …
 
 
Барселона, 10 жовтня 2017 року

Декларація була ухвалена парламентом Каталонії 27 жовтня 2017 року.

Declaració d’Independència de Catalunya;
Декларація незалежності Каталонії
 
 

 

August 7, 2017

Філіпп Херніґк. Австрія понад усе, якщо вона цього захоче

Filed under: Історія, Переклади, Політологія — maksymus @ 19:24

  
Ніскільки не дивно, що про нації та про їхні інтереси спершу заговорили не з погляду історій чи ідеологій народів, а як про окремі економіки. Саме в колі мислителів економічної думки в XVI-XVII ст. була вироблена надпотужна ідея, що існують нації, а також безперечним є їхнє вічне протиборство, що вигода однієї нації забезпечується за рахунок інших, і що національну владу й багатство можна збільшувати реґулюваннями й упорядкуванням національної економіки з боку зацікавленого в процвітанні країни уряду. Головною доктриною початку Нового часу стала думка, що держава має продавати більше, ніж купувати, а для цього уряди мають сприяти розвитку промисловості, сільського господарства, захищати вигідну для країни торгівлю будь-яким чином.

Назву цій надзвичайно успішній доктрині, що за якихось два наступні століття зробила Західну Європу володарем цілого світу, а для кількох західноєвропейських країн стала першою сходинкою до сьогоднішнього недосяжного лідерства, дали, як водиться, заднім числом її противники. Меркантилізмом, «меркантильною системою» презирливо назвали її в добу революцій і суспільних зрушень проповідники вільної торгівлі без обмежень.

Читати про меркантилізм далі…

May 17, 2017

Енциклопедія Стародавньої Греції

Filed under: Інформація, Переклади — maksymus @ 17:04

 
Упевнений, грубий том «Історія європейської цивілізації. Греція» (Харків: Фоліо, 2016) не міг пройти повз вашу увагу. Гарно видана збірка-енциклопедія за загальною редакцією Умберто Еко призначена прикрасити будь-яку бібліотеку, слугувати докладним довідником чи загальним введенням до, цитуючи передмову, «грецького дива» у всій його довершеності.

Попри поважних авторів, видатного редактора й популярний виклад, читання тому буде не з легких завдань. Не тому, що автори нецікаві чи сухі, зовсім ні. Переклад підвів. Хоча заявлено аж десять перекладачів, український текст вийшов у світ дуже невичитаний, з кострубатими реченнями, незв’язаними в логічне ціле абзацами, зі звичайними вадами нашвидкуруч і задешево зробленої роботи.

І прикро, що загалом цілком проглядає прагнення видати пристойну книгу, схожу на класичну «цеглину» наукового видання. Тут не збентежать якісь мовні приколи чи правопис, не пройматиме чудернацьке написання імен, просто редактори не позбулися недоробок. Тут назви можуть писатися по-різному, стояти неузгоджені частини речення, вживатися невиправдані повтори, залишатися в латиниці неперекладені загальновідомі терміни; за текстом прозирає ориґінал. Назвати подібні переклади невдачею можна, коли це художня література, але тут просто звичайна халтурність.
  

Older Posts »

Powered by WordPress.com.