Дещо уповільнений темп бойових дій в останні тижні дозволив мені відлежатися й відіспатися за рік. Останній великий обстріл нашого розташування стався аж 30 грудня, після чого рідко чуємо канонаду. Зараз більше турбує тотальне насування паперової армії — дзвіночок, що в далеких штабах теж з’явилося забагато вільного часу.
Це час пригадати минулий рік, провали та перемоги. Особливі теми, що ними хотілося б поділитися, переосмислити на папері.
Не раз у медіа спливає відоме категоричне твердження «В окопах не буває атеїстів!», що в загальному випадку абстрактного розмірковування є закидом проти окопів, а не проти атеїстів. Так чи бувають в окопах атеїсти? — Бувають, — коротка однозначна відповідь. Тут всі світогляди трапляються рівно в тих же пропорціях, що й у суспільстві загалом. На розподіл впливає хіба що територіальне походження, соціальний статус, освіта, вік. Більше того, в окопах буйно розквітають всілякі забобони, що є свідченням насправді слабкої релігійної віри. Є слова, яких не можна вимовляти напряму, є певні непрощенні дії. Забобони інколи настільки застилають розум слабких людей, що ускладнюється виконання завдань, що убезпечили б їх од реальних загроз.
Коли навесні розташовувалися якийсь час у школі під Яворовом, дивувався тому, що просто в навчальному корпусі є своя капличка, перероблена з Ленінської кімнати. Про секуляризм забуто. Натомість у школі в селі на Степовій Україні аналогічна кімната була обвішана навчальними матеріалами, таблицями англійської граматики, зокрема. І кому ж, зрештою, бог допомагатиме більше? Напевно тому, хто сам собі допомагає.
Страшенну небезпеку становить традиційна культура пиття. Спиртне кілька разів ставило підрозділ під небезпеку. Тим не менш, аватари невикорінювані. Намагаємося позбуватися їх при першій же можливості.
Як і минулого разу, для мене у війську стала випробуванням постійна відсутність усамітнення при вимушеній самотності. Перші місяці пощастило, що в підрозділ потрапили кілька офіцерів загального високого культурного рівня, з котрими можна було обмінятися жартами, бути на одній хвилі. На жаль, дотепер вони при переформатуваннях або переведені в інші підрозділи, або демобілізувалися. Сумно постійно дивитися на беззмістовні розмови, що не піднімаються вище пояса. З минулого досвіду служби навчився вже і з цієї ситуації одержувати задоволення, не упускаючи можливість пожартувати і посміятися, ба навіть познущатися, незрозуміло для адресата. Але це задоволення хіба що гербертуеллсівського короля в його країні сліпих.
Мені важко дивитися загальні новини, де тотально відсутня аналітика та сумнів. Пояснюю це тим, що наче еміґрант вивіз у лютому з собою певний зліпок інформпростору з його політичними розкладами. За цей же час там усе змінилося, змінилися канали інформування, переставилися акценти, були переоцінені політичні фіґури та говорячі голови тощо. Розкіш раціонального мислення, схоже, стала недоступною, коли суспільство перебуває під постійною загрозою існуванню. Наче передбачаючи, переклав колись оповідання Бестера з дотичною провідною думкою, що на війні за цінності не варто б ці цінності втрачати.
Хотів би посваритися за принца Чарльза, котрий мав би за високою культурою класичної української мови стати королем Карлом III. Але загальне падіння освіченості в упор не помічає у колишньому принці королівське достоїнство, продовжуючи іменувати його по-мирському.
Дієприкметник наступаючий все активніше виганяють з мови, замінюючи його неоковирним прийшлим прийдешнім, що загалом має інше значення. У цій заміні наче на розрізаній руці термінатора проявляються шарніри, на котрих тримаються позамовні втручання.
Дратують дитячі вправи з орфографією, коли небезпеку ворога применшують розміром літер, або з лексикологією, коли назва росіян виглядає як орки чи підори. Ні-ні, ця війна йде не тільки з поганими росіянами.
У ніч на Різдво погода у нас різко змінилася. За один день з плюсової до мінус п’ятнадцяти — кошмар соба. Земля за пару днів промерзне, стане придатною для пересування техніки. Значить, знову повернеться робота…
Віршик до настрою далі…
Діаріуш або тиск слова 