Діаріуш або тиск слова

December 15, 2020

Країна неусталеної мови

 
Російські новинні канали зникли з моєї інформаційної бульбашки дуже давно. Ще до Оранжевої революції вони складали мізерну частину; найдовше протримався міжнародний російськомовний канал RTVi, що також на початку десятих пропав з мого кабельного пакета. Можна сказати, що ціле десятиліття практично не стикався з сучасною російською журналістською мовою. Та от нещодавно випадково передивився потрібний сюжет, переглянув ще більше дотичних, і потім довго не міг зрозуміти, що мене непокоїть. Ні, не подача матеріалу, і не вбудована в саму структуру новин пропаґанда. Виявилося, що мене здивувала сама мова. За пару десятків хвилин випуску російських новин я не був заскочений жодною кумедністю чи неправильністю, жодною вигадкою, цілком стандартна мова, стандартна вимова. Така могла бути і десять, і двадцять років тому. Наче не було ніякої перерви.

Натомість українські новини з цього погляду виглядають огидно. І хоча я за останній рік послідовно повимикав уже з кнопок найогидніших мовних експериментаторів, на кшталт «Еспресо» чи «Прямого» (де російськомовні ведучі перший рік прямо в ефірі ділилися «знахідками» кумедного і незвичного, чим вони поповнювали свої знання української), не буває такого дня, щоб на будь-яких каналах диктори не встругнули щось неприємне. Гадаю, вимкни я зараз україномовні канали, через десять років просто нічого не зрозумію.

Так, учора раптом виявив, що назва ожеледь уже не в моді. На «1+1» із якихось запилених словників витягли розмовне слівце «слизота» у значенні «слизькість» і всувають його в усі свої репортажі про міську погоду. (Почув це слівце вперше за все своє життя, аж здригнувся від неприємної несподіванки.) Звісно, десь у словниках воно було. Та якщо вірити цифрам на останніх сторінках пошуку Ґуґла, близько третини всього вжитку (45 зі 119) припадає на минулий тиждень і так чи так сходить до останніх новин ТСН. Тобто джерело розмазування «слизоти» по ефіру напевно відоме.

Досі в україномовному журналістському просторі не можуть позбутися цієї саморуйнівної хвороби росту, проголошуючи безглузде гасло реформаторів усіх часів, що «час розставить на місця». Та не розставить ніколи. Намагаюсь уявити, що змушує до мовних приколів редакції. Сидить такий собі спеціально найнятий копірайтер і випадковим чином замінює все, що йому здається прісним, на найдивніше, найнеочікуваніше? Щоби що? Якась незадоволена потреба має до цього спонукати.
 

November 17, 2020

Майя та її дві… назви

 
Можна щиро порадіти за сусідню Молдову, де на виборах президента перемогла Майя Санду, лідер проєвропейської партії, колишній прем’єр-міністр, банкір. Наче багатообіцяючий початок президентства Ющенка описую… Україна дуже завинила перед сусідом, уникаючи весь час проводити притомну реґіональну політику, відповідну територіально величезній державі й близькому культурно народу, завинила хоча б тим, що пропускала кілька десятиліть російські окупацйні війська в Придністров’я, відкриваючи й собі прямий гостинець до війни на Донбасі, окупації Криму та постійної загрози всьому українському півдню. Тож хай там у сусідів з їхнім банкіром усе вийде на краще, що досі не виходить у нас з власної ж дурості. Хоча цілком можна передбачити, що, як і тут, уже на наступних виборах чи чергових маніпуляціях з конституцією архаїчні монстри з молдовського пострадянського політичного класу так чи так повернуть собі владу, але це вже нас стосується хіба що як прихильних стороніх спостерігачів. Вийде в них викараскатися — братимемо приклад ще й з Молдови.

Тим часом з її обранням наша нація «дядьків і перекладачів» утрапила в чергову мовну халепу. Тут я навіть не про те, що, підлаштовуючись під світогляд «дядьків», «перекладачі» воліють бачити в новообраному лідері Молдови не президента, а «президентшу», «лідершу», «банкіршу». Суфікси можуть стрибати, підібрати можна і красивіші, але суть простецького відокремлення жінки та сама. Як колись щиро дивувалися ті селяни, чому це вдова Крайченкова відмінює себе по-чоловічому (*), так і досі архаїчний світогляд не може прийняти саму думку про принципову рівність чоловіків і жінок на тих самих посадах. На посаді президента, зокрема; замість належного місця шостого президента просторіччя її поміщає в окрему нішу не зовсім президента, а «президентки». (До речі, можете ще висловити власне ставлення.)

Йдеться знову про кумедне для освічених мовців викидання вставного -й- в іншомовних власних назвах. У багатьох текстових інформаційних повідомленнях останнього тижня вигулькує якась дивовижна «Мая», що її з першого погляду невідомо навіть як наголошувати. Цей вставний йот в українській літературній мові відігравав останнє століття кілька важливих функцій. У назвах, на кшталт Гавайї, Ґойя, Мейєр, Фейєрбах, Штайнмайєр, Брайан, Райан, Ґайана, Майамі, Ісайя, Кайєнна, Савойя, Тайюань, Хайям, Хейєрдал; майя, паранойя, фойє тощо, це була не тільки висока орфографічна традиція, а й зручність відокремлення на письмі межі між частинами слова, підказка коректного наголосу при вимові, вказівка на іншомовність імені. А ще це була елітна «перекладацька», сказати б, фішка, така собі інтеліґентна особливість, в принципі незрозуміла для «дядьків», котрим чогось простацького б. (Згідно з опитуваннями, ця культурна особливість вставного -й- ділить україномовних майже точно навпіл.)

Кажу була, бо після правописної катастрофи тепер надовго нічого немає усталеного. І довідатися ж немає де, немає в кого. Навіть довідатися про те, що молдовське ім’я Майя в цьому випадку високоповажної пані Майї Григорівни і в зламаному правописі проходить не по відомству параграфів для іншомовних власних назв, а як слов’янське, як залишок давнього правописного виділення назв «народів СРСР», що пережив уже багато редакцій та втручань, не привертаючи професійної уваги.

Чергова пастка розбрату для україномовних на письмі. І живіть з цим як собі хочете.
 

November 15, 2020

Мовна поліція їх стереже

 
Майкл Х’юмер у записі «Мовна поліція з вас знущається» звертає увагу на ідеологічне втручання в мовні засоби. (Це прямо стосується кількох дражливих питань в українській.)
 
Про функції втручання в мову далі…

November 5, 2020

Мова висвітлення виборів у США

 
Вражає орфографічний та стилістичний різнобій при висвітленні виборів у Сполучених Штатах Америки (США). Стереотипні відхилення в назвах штатів, учасників виборчого процесу тощо. В цьому пробному записі подаю назви такими, якими вони мали б бути з погляду ідеалізованої гарної мови, в часи правописних катастроф недосяжної мрії.
 
 
Бюлетень гарної мови № 1. Вибори в США

Основні ЗМІ: газета «Нью-Йорк Таймс», газета «Вашінґтон Пост», журнал «Ньюсуїк», агентство новин Ассошіейтед Пресс, телеканал Сі-ен-ен, телеканал Фокс Ньюс, телекомпанія Ен-бі-сі Ньюс.

Органи влади та посади: президент США, віце-президент, екс-президент, держсекретар, Білий дім, Капітолій, Верховний суд.

Учасники виборчого процесу: кандидати, кандидати-демократи, кандидати-республіканці, незалежні кандидати, виборці, виборщики (не виборники!).
Сутність непрямих виборів полягає в тому, що виборці спочатку обирають колеґію виборщиків, а вже ті безпосередньо голосують за кандидата на посаду.

Особливі назви виборчого процесу: «супервівторок», праймеріз, екзіт-пол, ключові штати.
У «супервівторок» в багатьох штатах проводять праймеріз, щоб визначити кандидатів у президенти США.

Назви штатів та міст: Арізона, Вашінґтон, Вірґінія (!), Вісконсін, Гавайї, Кентуккі, Коннектікут, Массачусетс, Мен (!), Меріленд, Міссісіпі, Міссурі, Мічіґан, Нью-Гемпшір, Нью-Мексіко, Пенсільванія, Теннессі, Флоріда; Сіетл, Х’юстон, Річмонд, Майамі, Канзас-Сіті.

Дійові особи: Джо (Джозеф) Байден, Дональд Трамп, Камала Харріс, Майк (Майкл) Пенс, Меланія Трамп, Джілл Байден, Хантер Байден.

Колір шкіри. В США людей поділяють демографічно за кольором шкіри та походженням на кілька основних груп: білі, чорношкірі або афроамериканці, корінні американці, латиноамериканці, азіати.
 

September 17, 2020

Більше того — це не крім того

 
Є такі дивні сполучення, що незбагненним чином без жодних на те підстав набувають ореолу «українськішості», стають модними як сміливий вияв патріотичної боротьби з ворогами за допомогою мови. А запитати редактора, котрий викреслює усталене більше того, вперто замінюючи на чудацьке понад те, можна одержати хіба що посилання на уявну «справжню» мову й те, що всім відомо. Та от мені не відомо, і треба ще раз розібрати.

Про те, що пуристи активно атакують вираз більше того, підставляючи на його місце що завгодно, від мало того до понад те, я дізнався зовсім випадково років десять тому, коли котрийсь з мережевих активістів почав малозрозуміло кривлятися з цього приводу в коментарях. Тоді я прокоментував абсолютну безпідставність «виправлення», і забув. Виявилося, дарма. Невбиті зомбі рано чи пізно доженуть.

Спорадично вживане у значенні «крім того» сполучення понад те почало набувати особливої популярності в колі мовних реформаторів тільки з середини 2000-х, дійшовши якимись кривими доріжками до середовища редакторів. Якщо в класиків це ще переважно в контексті більше понад те, вище понад те, ліпше понад те, то нині понад те виглядає просто автоматичною підстановкою до стандартного більше того. (Тільки в значенні «крім того» трапляється в одному-єдиному словнику 1924-33, ба ще й в останню чергу: «кроме того — до того (ще), окрім того, опріч(е) того, понад те»; для стандартного рос. виразу более того редактори подавали ще незграбніші конструкції: «Более того — ще-ж і надто, ще й більш од того». Останні пережили до «Рос.-укр. словника сталих виразів» 1959 року: «ще ж і надто; ще й надто; ще й більш [від] того; навіть більш(е)», хоча більш того вже усталилося в стандартній мові.) Заміна з тих, що помітно калічать тексти, псуючи їх до невпізнаності.

Досі мені не вдається знайти першоджерело втручання, куди ведуть брудні сліди. Хто перший прокинувся, і вирішив знічев’я, що відтепер стандартне більше того погане і непатріотичне. На відміну від поради О. Курило, котра міняла мало того на «ще й надто», «більше», «ба», С. Караванський радить навпаки, «более того укр. мало того», але це ще не пояснює активізацію понад те.

Можливо, це свого роду спотворений телефон, що почав свої передзвони зі статті «Мова не винна» Віталія Дончика в журналі «Слово і час» (2001, №2, С. 72). Серед іншого мотлоху довільних порад про «повновагі» чи «похватніші» назви тут, зокрема, типове камлання про цю заміну для більше того: «Чи почуємо, наприклад, від наших теле- і радіомовців (…) такі сполучення, як от: над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), (…)». Підхоплена порада тоді ж, уже без зазначення автора, живцем потрапила в «Уроки державної мови» газети «Хрещатик», а ще її передруковували в деяких підручниках. Невже, для того, щоб пересічний редактор негайно почав у своїй роботі викреслювати стандартний вираз, нині достатньо лише вказати на щось пальцем, фас, ату? Дивний час.
 

September 15, 2020

З одного боку, з другого боку

 
Несподіванки трапляються. Побачив свіжі редакторські правки, де по всьому тексту було підкреслено конструкції з одного боку, з другого боку яко неправильні, що їх треба замінити на з одного боку, з іншого боку. Пояснення було подвійне — в рос. другой це укр. інший, а також в англійській у відповідних конструкціях вживається other, що теж має перекладатися як інший, а не другий. Несподіванка змусила мене перевірити, чи не став я сам жертвою довільного втручання в мову, віддаючи перевагу конструкції з одного, з другого як коректнішій.

«Довідник з культури мови» (2005) приділяє увагу цьому питанню, вдаючись до перевірки практики логікою. Не дуже переконливо, як будь-яке абстрактне розмірковування, але добре помічено, що інший передбачає протиставлення цей, такий (Цей холодильник мене задовольняє — інший мені не підходить). Зате, коли йдеться про конкретні парні предмети чи людей, коли мова про два боки, то єдиний можливий варіант — другий, не інший. Висновок довідника твердий: «Пам’ятаймо, що нормативна лише парна конструкція з одного боку — з другого боку, причому останнє слово можна і не повторювати».

Коли ж виникла ця парна конструкція і порада? Заглиблюючись у часі далі, відмічу непогане видання «Культура мови на щодень» (2000), де з приводу вибору бік-сторона зазначено «У мовній практиці усталилася синтаксична конструкція з одного боку, з другого боку». Коротко зауважено неправильність у порівняно гіршому довіднику М. Волощак (2003; С. 56: «неправильно з іншого боку, правильно з другого боку»). Далі не можна оминути згадкою «Фразеологічний словник» (1993), де бік може бути «зворотний (інший, другий)». Можна подумати, що припис виник після цього, але ж ні.

«Рос.-укр. словник сталих виразів» (1959) подає тільки один переклад: «С одной стороны… с другой стороны… — з одного боку… з другого боку…». Так само подано переклад і в найбільшому після Грінченка завершеному перекладному «зеленому» словнику Калиновича (1948; С. 680: «з одного, з другого боку»). Конструкція з одного, з другого трапляється в прикладах і в перекладному словнику 1924-33 рр. (гасло капітал, до потрібного сторона видання не дійшло), і у Грінченка в багатьох гаслах, але у вигляді конкретних цитат, на кшталт, «як будете хапати та з одного, а та з другого боку» чи «з одного боку на човні бунчук, з другого прапор». Фактично, Грінченко підтверджує, що один бік протиставлено другому, а не іншому, і саме це дало пізнішу сталу парну конструкцію.

Перевірка виразу з другого боку веде, зрештою, до творів початку XIX ст. Проте вжиток з іншого боку теж має поважну історію, хай і не настільки освячену словниками. Протиставлення цей-інший, що часто переходить і на один-інший, можна прослідкувати до Куліша, Франка, Лесі Українки та інших класиків (не омину подякою корпус ГРАК!). Наприклад, важко сказати зовсім другого (хоча трапляється), але от для прикладу речення Яновського (1959): «Роги були з одного боку, а куля потрафила зовсім з іншого».

Отже, конструкції мають свою історію, що не завершується, аж до отаких згаданих на початку редакторських втручань. Коректніша пара з одного, з другого боку підтримана весь час стандартизацією та культуромовними порадниками, жива альтернатива ж з одного, з іншого боку завдячує появі протиставленню цей-інший і, можливо, підтримується повторним «очищеним» (заперечується словникове другой як другий) перекладом з російської та/або англійської (другой, other «інший»).
 

September 14, 2020

Перестановки на книжковому ринку

 
Мабуть, основна інформаційна подія цього тижня — економіко-ідентичнісні страждання мережі Книгарні «Є».

Що тут можна сказати пристойного, коли продавці, що успішно створювали собі ринкову нішу з українського патріотизму, тепер нарікають на ринкові механізми і ждуть втручання держави, а не то передумають і змінять нішу на не таку патріотичну? Не треба нарікати, змінюйтесь так, як вигідніше, бо держава ніколи не допоможе. Хоча приваблені першою маркетинґовою стратегією нішеві покупці можуть і відвернутися, теж ризик.

У моєму будинку на Проспекті Миру відділення книгарні «Є» протрималося якихось півроку, через місяць карантину точку перепрофілювали на кулінарію з напівфабрикатами. Пельмені замість книги — це нормальний наслідок державного втручання в ринок, коли було дозволено тільки продукти; якогось місяця вистачило, щоб перепрофілюватися.

Я заходив туди пару разів, але жодного разу не знайшов потрібної книги. Звертався з питаннями до продавщиці. — Їдьте на Лисенка. — А чому не везете сюди таку й таку літературу? — Немає попиту. — А книги отакого видавництва у вас є? — Ні, такого добра немає навіть у центральних точках. — Гаразд, торгуйте далі, — пішов незадоволений.

Але і це ще не все. Додам ще одну, незмінно неприємну для мене обставину як для того нішевого споживача україномовної книжкової продукції. Російський книжковий ринок має не тільки підтримку держави, а й більш потужну й сталішу підтримку стандартної, літературної російської мови. Люди завжди купували паперову книгу не тільки для роботи, розваги чи навчання, а й як щось надійне, сказати б, як цеглину високої культури, яку просто приємно і звично тримати вдома не на комп’ютері, а на поличці, щоб звернутися при нагоді, що може ніколи й не настати. Так, для задоволення цієї, цілком ринкової, потреби купують класику, енциклопедії, словники, навіть просто красиві корінці, з розрахунком на роки та десятиліття. І при виборі між виданням з приколами (а такі практично всі тепер, після правописної катастрофи) і виданням стандартною мовою, якою покупці в масі володіють, треба мати дуже й дуже сильні прихильності, щоб обрати собі оцю змінність, неусталеність, ненадійність, несерйозність у картонно-паперовому форматі. Купити якогось дивацького «Генкса» чи «Гемінґвея», коли можна купити в тій же книгарні «Хенкса», можна хіба що з великої потреби, або ж по-приколу, але «по-приколу» це загалом інша ніша. Вага самої мови, її сталість і поважність, відповідність очікуванням освіченої публіки — потенційних покупців, надзвичайна обережність при втручаннях в її стандарт з боку тієї ж держави, теж живить чи знищує ринок. Допомагати і знищувати держава може не тільки грошима. Чи не додала саме минулорічна реформа непрямим чином вирішальних проблем тим нашими книгарням, що були орієнтовані на читаючих україномовних, на кшталт цієї мережі, що вона змушена тепер міняти політику на розширення просування російської книги?

Що ж, Книгарня «Є» випробувала одну стратегію, і повинна змінити її, коли та перестала працювати в нових умовах. Побажаю їм успіху на новому ринку.
 

September 11, 2020

Автор Леся Українка

Filed under: Історія мови, Мова, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 08:11

 
Хоча про нерівнозначність назв автор та авторка вже століття пишуть порадники з культури мови, зауважуючи потребу врахування стилістики й контексту, інколи стикаюся з «бронебійним» арґументом — є в словнику. Є, ще й без позначок — дивіться, от в СУМ-11 цитата Лесі Українки про Кобилянську, що ще треба? Ну, звісно, треба ще багато чого, щоб не потрапити в незручну ситуацію, коли вжита навіть без задньої думки назва авторка ображатиме професійного автора, жінку, про котру йде мова, або прозоро чи приховано звучатиме для неї та для оточуючих як зневага до її авторських здобутків. Адже зовсім по-різному прозвучить вживання автор і авторка в мові жінки про себе, жінки про жінку, чоловіка про жінку, при загальному описі групи жінок тощо. Кожного разу можна легко перетнути межу між нейтральністю і зверхністю. Ситуації невдалого вибору фемінативів нерідкі в наш час півграмотності чи гірше, навмисного ідеологічного втручання в культуру мови.

Та цей запис не про те. В обговореннях фемінних інновацій часто звучить мотив повернення до ідеалізованої дорадянської мови. І словникова цитата з листа Лесі Українки наче освячує нейтральність вжитку назви авторка. Хіба ж це так?

Про те, як Леся Українка давала раду з назвою автор, далі…

August 30, 2020

Результати опитування про казкову назву

Filed under: Мережа, Мова, Опитування, Фонетика — maksymus @ 23:06

 
Вирішив завершити опитування про назву The Hobbit. Зібрано 741 відповідь.
 

Результати опитування
 

 
Несподіванок не сталося. Найчастіше учасники опитування вибирали назву «Хоббіт» (39%), менше прихильників у назв «Гобіт» (28%) і «Гоббіт» (20%), найменш популярною виявилася назва «Хобіт» (13%). (Отже, безвідносно до іншого, окремо обрали б літеру Х при передачі назви 52%, а окремо орфографічне подвоєння — 59%.)

На відміну від інших опитувань, помітно виділяється Західна Україна. Тут найбільшу прихильність одержала назва «Гобіт» (36%; дещо меншу назва «Хоббіт» — 32%). На протилежному полюсі найменша прихильність до цієї назви виявилася в Східній (19%) та Північній Україні (14%).

Повторюється картина попередніх опитувань. Протилежні відповіді дали учасники з середньою освітою (найбільша прихильність до назви «Хоббіт» — 55%) та з науковим ступенем (перевагу має назва «Гобіт» — 51%).

У віковому розподілі протиставлено відповіді учасників віком 45-64 (40% назва «Гобіт») практично всім іншим (відносна більшість назви «Хоббіт»).

Також жінки дещо частіше віддавали перевагу назві «Хоббіт» (45%), ніж учасники-чоловіки (34%).
 

August 25, 2020

Підготовка опитування про неофемінативи

 
Хочу перевірити результати опитувань під керівництвом проф. А. Архангельської на власних ресурсах. Зі своїм невеличким досвідом проведення веб-опитувань маю певні зауваження до кількості респондентів, на яких вони зупинялися. В умовах, коли питання дражливе, поділяє мовців ідеологічно (особливо, коли запрошення поширюються через відповідні групи соцмереж з їх традиційно акцентуйованими учасниками), півтисячі відповідей тільки починають виявляти загальну картину, але цифри, як свідчить досвід, демонструють збіжність десь на підході до тисячі, та й кожного разу по-різному.

Додержуючись загальної схеми запропонованих в опитуваннях 2013-2019 років питань, мені видається доцільним дещо їх змінити в бік нейтральності, а інколи розширити, даючи більше вибору. Також вважаю за потрібне при нагоді дізнатися ставлення публіки до найчастіше повторюваних висловлювань «за» і «проти» (схема сходить до робіт Блауберґс, 1980, Паркс, Робертон, 1998, Форманович, 2014; в разі успіху дозволить надійно ранжувати арґументи на «сильні» та «слабкі»). Єдине відкрите поле залишу для питання про професію, адже це питання виявилося корисним для одержання непрямої відповіді про те, як жінки самі називають себе, не задумуючись.

Взагалі, своєю надзадачею вважаю перевірити висновок монографії про «на загал негативну рецепцію», про вживання, про те, яким засобам нині віддається перевага і в яких контекстах. Гадаю, що можна ще щось змінити чи додати для повнішого і коректнішого охоплення теми; планую запустити за тиждень.
 
 

 
—————— Веб-дослідження ——————

———————— 2020/21 ————————

 
 
 
Підготовка анкети для вивчення сприйняття неофемінативів далі…

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.