Діаріуш або тиск слова

September 18, 2019

Формула грамотності

Filed under: Власні назви, Мережа, Мова, Правопис — maksymus @ 18:08

 
Одна з основних медійних подій останнього тижня потрапила в проблемний пункт правописної реформи. За дуже неточними оцінками Ґуґла різнобій у написанні прізвища автора так званої формули умиротворення аґресора («формула Штайнмайєра») виглядає так:
 

•   Штайнмайєра — перша сторінка 7860 / остання сторінка 344
•   Штайнмаєра — перша сторінка 13400 / остання сторінка 323
(пошук обмежено одним тижнем, запит з виключенням другого варіанта)

 
Якщо обережно, дуже обережно вірити цифрам на перших сторінках пошуку, то новітні зміни поки майже не вплинули на вибір написання. Третина залишається вірною інтеліґентному варіанту з інтервокальним -й- (Штайнмайєр), як залишалася останні роки. Наприклад, за інтернет-корпусом mova.institute словоформи з астерисками .*майєр.* (4,974) та .*маєр.* (7,451) дають досить близьке співвідношення.

На жаль, не існує якогось великого українського інтернет-видання, що послідовно додержувалося б нормального традиційного написання. Гірше того, одне видання може на одній сторінці писати так, а на другій інак, залежно від джерела копіювання новини. Це добре засвідчує загальну байдужість до української як мови, яка могла б виконувати функції національної, але досі з цим не може впоратися. Адже усталеність запозичених прізвищ це ознака існування прошарку україномовної еліти, що одержує інформацію з україномовних джерел.
 

Advertisements

September 4, 2019

Мовний експеримент і результати

Filed under: Інформація, Мережа, Мова — maksymus @ 19:26

 
Мав сумнів, що треба робити рекламу сайту, про існування якого навряд чи хтось з читачів цього запису хоче знати. Проте сама спроба заслуговує на увагу.

Отже, якщо коротко, сайт дніпропетровського телеканалу «Відкритий» (opentv.media) провів своєрідний соціолінґвістичний експеримент. Редактори на місяць відмовилися від публікування новин російською мовою, а потім перевірили відвідуваність. Результати експерименту засвідчили помітне падіння трафіку, що самі експериментатори інтерпретують як провал своєї добровільної самоукраїнізації. Повернувши публікацію матеріалів російською, вони негайно помітили повернення аудиторії. Пояснюють падіння тим, що значна частина трафіку йшла з пошукових запитів Ґуґла, а там у більшості українських користувачів досі встановлена російська мова, що має наслідком і російськомовну видачу пошуку замість україномовної.

Чистота експерименту, звісно, під великим сумнівом. Проводити його в серпні, коли найнижча за весь рік активність, мабуть, було комерційно виправдано, але однозначно не дало справжніх результатів. До того ж, місяця напевно мало, щоб відновити індексування та аудиторію. Та ще й просування в мережі українських сайтів має певні особливості, точно невідомі російськомовним редакторам. Проте результати з багатьма застереженнями дуже схожі на ті, що їх можна було б очікувати. Скажімо, дані в повідомленні наведені цілком правильні. Я роками спостерігаю на своєму спеціалізованому сайті, орієнтованому суто на українську аудиторію й переважно на україномовних, що російська мова встановлена у понад двох третин українських відвідувачів. Цей факт не може не впливати на відвідуваність новинного сайту.

У випадку дніпропетровського телеканалу експеримент припинили через комерційну складову. Виправдання можна зрозуміти, комерційний канал обирає собі сам на чому заробляти. А зміна мовного режиму неодмінно мала відбитися на прибутку. Цей експеримент засвідчив дуже важливий бік проблеми.

Картинка до запису далі…

July 24, 2019

Памво – Памви – Памва

Filed under: Власні назви, Мова — maksymus @ 09:49

 
Чернече ім’я знаменитого староукраїнського лексикографа Павла Беринди (бл. 1565 — 1632)Памво́ (з грецьк. Παμβώ, лат. Pambo) — викликає певні труднощі при відмінюванні.

Проблема в тому, за якою відміною відмінювати, за першою ([Па́мва]: р. в. Памви, д. в. Памві, з. в. Памву, о. в. Памвою, м. в. Памві, к. в. Памво), чи за очікуваною другою (Памво́: р. в. Памва, д. в. Памву, з. в. Памва, о. в. Памвом, м. в. Памву, к. в. Памве)? Особливо потреба вибору проявляється в родовому відмінку. «Лексикон» Памви Беринди чи «Лексикон» Памва Беринди. Або ж не відмінювати взагалі, за сучасним прикладом іншомовних назв.

Хитання відмінювання сходить до староукраїнських часів. Календарне ім’я Памво (Памбо) могли відмінювати і так, і так. Скажімо, на титульній сторінці «Лексикона» зазначено: «тщанїεмъ… Памвы Бεрынды», наче за першою відміною. Але сам же Беринда в той же час друкує листки «от отеченика скитскаго», де була стаття «О преподобном Памвѣ Нитрийскомъ», де приклади різні: авву Памва (р. в., друга відміна), у Памва (р. в., друга відміна), але къ отцу Памву (д. в., друга відміна).

У фототипічному виданні вирішили не міняти традицію відмінювання за першою відміною (Памво-Памви), хоча пояснили додатково, що відтворювати за таким відмінюванням форму називного відмінка Памва неправильно, і що таке відмінювання мало б відбивати якусь говіркову форму (як у закарпатських говорах Петро-Петры, Илько-Илькы, або виникнути під впливом польської Fredro-Fredry).

Проте це рішення зберігати відмінювання за першою відміною (р. в. Памви) не знімає питання і називного відмінка (Памва чи Памво?), і його наголосу (Пáмва чи Памвá?). Відмінювання ж за другою (Памвó як Павло, р. в. Памва) такого ходу не потребує. І якщо вже стало сучасним українським стандартом передавати ім’я Беринди як Памво, а не Памва, як досі переважає в російських публікаціях, то немає причин залишати відмінки з іншої відміни. Тож варто відмінювати (кого?) Памвá Беринди, а не Пáмви чи Памви́.
 
 
Див. також: Беринда тлумачить вираз слуга народний.

Картинка до запису далі…

July 21, 2019

Суфікси -чик, -щик як бідні родичі

 
Продовжу тему штучно знищуваних суфіксів. На контрасті до питомого, досить продуктивного суфікса -чанин, що, тим не менш, зазнає наслідків згубної уваги кабінетних пуристів, треба розглянути випадок суфіксів -чик / -щик (-чиц-я / -щиц-я), що їх також нині виганяють звідусіль. Під час цьогорічної реформи з правопису викинули навіть згадку про них з двома прикладами (хлопчик, прапорщик), а також вставили в обхід словників дивний пуржик «продавчиня» (замість очікуваної з цим суфіксом назви продавщиця).

Про особливий східнослов’янський суфікс далі…

July 18, 2019

Зіпсований телефон суфікса -чанин

 
Колись у записі про датчан я зосередився на історії української мови, визираючи назовні хіба що для порівняння та знаходження етимологічних зв’язків. А тепер вважаю, що цього було не досить. Під час правописних дискусій і здивованого читання довільних необґрунтованих у межах української мови змін, що одразу наводять на думку про підглядання до російських рішень, виробив перше правило: всяке твердження пуристів треба обов’язково перевіряти спершу на російських дискусіях.

Мабуть, усі стикалися з наївними застереженням проти суфікса -чани в назвах жителів. Не -чани, а -ці, — рекомендують третьосортні порадники та халтурні коректори, а перелякані словникарі підчищають словники. З типового для пуристів невігластва цю злу рекомендацію доповнюють абстрактними міркуваннями про те, що це нібито російський вплив, а також уже стереотипним камланням про «Наталку-Полтавку», а не полтавчанку. Абстрактні міркування це улюблений коник незнаючих і не бажаючих нічого знати про українську мову.

Абсолютно впевнений, нікому з тих, хто читає цей запис, не треба розказувати добре відомі речі, що суфікс -чанин не є ніяким запозиченням з російської, що він виник ще в давньокиївській період на основі -анин/-янин унаслідок перерозкладу відповідних твірних основ, що назви з цим суфіксом відомі в староукраїнських пам’ятках, що суфікс і досі має високу продуктивність, що назви з суфіксами -ани/-чани на території старожитних українських говірок поширені значно більше, ніж з -ці. Це елементарні емпіричні свідчення, що негайно руйнують абстрактні міркування. Але вже впроваджена такими міркуваннями політика непробивна: Коли прапор в’ється, про голову не йдеться! (*)

Про російську полеміку далі…

July 15, 2019

Насамперед

Filed under: Мова, Словник — maksymus @ 06:26

 
Завдяки вбудованому пошуку в цих вордпрессівських записах (і внутрішньому пошуку по коментарях) випадково помітив за собою забавну річ. Виявляється, я майже ніколи не вживаю прислівник насамперед. За багато років пошук знаходить усього тільки 3 (три) моїх приклади з 24 головних записів і 3 (три) зі 147 випадків уживання в коментарях, причому один раз це був стилістично обумовлений повтор речення з попереднього коментаря з цим прислівником, на який відповідав. Практично всі приклади вживання в цьому блозі були не мої (переважно в коментарях, але нерідко в записах, перенесених із «моїх» колишніх спільнот ЖЖ, а також у вкладених цитатах). Дуже здивувався цьому замовчанню, бо раніше не помічав за собою ніяких упереджень щодо цього прислівника.

Не впевнений, що надалі вживатиму частіше, але хоч так виправляюся, присвячуючи прислівнику насамперед цілий запис.
 
Картинка про насамперед далі…

July 14, 2019

Харем та гарем

Filed under: Історія мови, Мова, Словник, Фонетика — maksymus @ 07:34

 
У словнику Кримського (1924) натрапив на цікавий збій традиційної передачі назв з h:
 

рос. гарем — укр. харем, жіночі покої.
рос. гаремный — укр. харемний, харемовий.
рос. гаремница — укр. харемниця, харемна жінка.
рос. гаремщик, -щица — укр. харемщик, харемщиця

 
Тут одразу дві несподіванки. Передача початкового h- через х-, а не через г-, як було і російським, і українським орфографічним стандартом того часу. І суфікс -щик у назві харемщик, що приблизно в той же період ставав «токсичним», яко непатріотичний потрапляючи під увагу пуристів.

У російській гарем (1803) з французької, як зауважує Фасмер саме на основі початкового г-. Проте перші вживання неоднакові (гарем, гарам, харем). Скажімо, у Пушкіна (1830-і) переважає гарем, але трапляється і харем.

В українській після Шевченка, котрий кілька разів ужив і харем (1842), і гарем (1857, 1860), трапляється і так (Чайченко/Б. Грінченко, 1893: «Роскішний харем свій баша покида»), і так (НТШ, 1893: «як вежа дївчат, гарем»). Желехівський (1886) подає тільки гарем. Обидва варіанти з посиланням на Шевченка подає Грінченко (1905).

Отже, укладачі російсько-українського словника мали зробити свідомий вибір, і початкове х- тут не випадкове (як і суфікс, що нині вже в літературній мові «підчистили»). Рішення харем повторює потім Голоскевич (1929: «треба харем») та Ізюмов (1930). Але вже в 30-і український харем повністю зникає, заступлений гаремом.
 
Картинка до запису далі…

July 9, 2019

Початок втрати спільного мовного простору

Filed under: Мова, Політологія, Правопис — maksymus @ 08:41

 
Коли я пробував прогнозувати наслідки непродуманого втручання в мовну норму, то передбачав, як виявилося, найоптимістичніший варіант. А треба було врахувати не тільки притаманний українському соціуму анархізм, брак соціального капіталу, що міг би стримувати хаос, а й непрофесійність наших ЗМІ, що з самого початку явно не змогли впоратися з задачею об’єктивного інформування суспільства, ставши першою жертвою своєї ж непрофесійності, партійності, часто фінансової незалежності від аудиторії.

Редакцію правопису ще не опубліковано в остаточному варіанті на папері з усіма необхідними для введення в обіг видавничими процедурами, до вересня відкладено підготовку схеми поступового впровадження мовної реформи в навчальний процес та офіційно-ділову комунікацію, ще не завершено судові оскарження ухвалення, а мас-медіа вже вибухнули численними відхиленнями, ставлячи в свої тексти ті елементи новацій, що їм подобаються (відповідно, відкидаючи ті, що не подобаються, або ті, про які не здогадуються). Наче ждали відмашки, що можна ламати мову.

Забавний хаотичний період. Наприклад, учорашня новина про те, як віце-прем’єра не пустили (неважливо куди), негайно дозволяє на відхиленнях самої назви посади побачити кон’юнктурні ЗМІ та шляхи взаємного переписування того самого інформаційного повідомлення. Один-два центри виробляють текст, одна-дві служби зі штатом редакторів переформульовують його під свої мовні приколи (викидають дефіс, переводять посаду з офіційної в просторіччя суфіксом), а решта «позичують», додаючи своїх особливостей для того, щоб відрізнятися в електронних пошукових сервісах. Можна навіть побудувати дерево шляхів перетікання новини та мовних викривлень у ній.

Виходить, українцям уже стало неможливо одержувати стандартну інформацію стандартною мовою. Українська стає надмірно витратною.
 

July 4, 2019

Мін’юст визнав новий правопис незаконним

 
Під такими, або приблизно такими, «жовтими» заголовками ще з травня мали виходити журналістські тексти про мовну реформу в нашій пресі, якби в Україні існували незалежні мас-медіа. Проте досі українські журналісти не виконують свої функції об’єктивного висвітлення, повторюючи один за одним набридлу дезінформацію окремих кон’юнктурників чи конформістів од філології.

Коли в суспільстві щось не спрацьовує, з необхідністю виниклі лакуни доводиться закривати іншим прошаркам населення. Не спрацьовує військо, знаходяться добровольці та волонтери, не спрацьовує правоохоронна система, знаходяться віджиланти, не спрацьовує урядування, починаються майдани. Коли не працює журналістика, її роль так само змушені виконувати інші; добре, що соцмережі вже дозволяють це робити.

Юрист Ростислав Кравець, адвокат, віце-президент Світового конґресу українських юристів, одержав відповідь з Секретаріату Кабміну про обставини ухвалення сумнозвісної постанови № 437 від 22 травня 2019 року «Про питання українського правопису». Копію експертного висновку він опублікував у своєму фейсбуці. І от виявляється, що вже під час підготовки постанови були висловлені застереження про законність постанови з боку Мін’юсту, підтримані юридичним департаментом Кабміну:
 

«Водночас Мін’юстом висловлено застереження стосовно пункту 1 проекту акта, яким пропонується погодитися з пропозицією МОН та Національної академії наук щодо схвалення Правопису. Мін’юст зазначає, що Законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено. (…) Юридичний департамент підтримує застереження Мін’юсту.»

 
Отже, Міністерство юстиції України з підтримкою юридичного департаменту Кабінету міністрів України зауважило, що уряд не мав повноважень затверджувати постанову про схвалення правопису. Далі стає зрозуміло, що фінансовий відділ (за ним Мінфін і Мінекономіки) поклався на запевнення розробників проекту постанови, і повторив: «За інформацією головного розробника, реалізація акта не потребуватиме додаткових витрат з державного бюджету». Проте вже зараз по всій Україні при адміністраціях бюджетники навчають бюджетників новому правопису за бюджетні кошти, ця оцінка виявилася передчасною.

«Проект акта не має регуляторного характеру». Ця оцінка документа мала б остудити тих, хто відчуває якісь зобов’язання змінювати мовні звички.

З відповіді на запит юриста ми також дізнаємося, що на засіданні урядового комітету 2 квітня 2019 року рішення не підтримав міністр соціальної політики Рева А. О., а також заступник міністра юстиції з питань європейської інтеґрації Петухов С. І. Неназвані в документі застереження висловив також представник Президента (Порошенка).

Це та інформація, що повинна була бути оприлюднена значно раніше. Можливо, вона вплинула б на вибори, можливо, на той орфографічний хаос, що вже помітно розпочався, знищуючи офіційно-ділові та наукові перспективи української мови.
 
 
Додаток 9 липня: Висновок Міністерства юстиції за результатами правової експертизи… 22 лютого 2019 року: «До проекту постанови висловлюємо таке застереження:…законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено».
 

June 30, 2019

Коли тенденційні знання зупиняють розуміння

 
Кажуть, найцікавіше спостерігати за спостерігачами. Гадаю, іноді це суща правда. Особливо, коли такі спостерігачі першого рівня самі помітно роблять ті ж помилки, над якими сміються.

Неймовірно забавно бачити в соцмережах та звично вже неякісних новинних повідомленнях те, які спонтанні й щирі емоції любителів української мови викликало пояснення дівчинки в приймальні суду про «тотоапарат», або ж їхнє обурення з насмішок Кокотюхи про «тілологів». — Це ж помилка! — виплескують вони байти незадоволення. — Дівчинка зазіхає на мову! Так не можна, там не може бути т! Ґвалт, невігласи, читайте правила, читайте грецькі назви… (Особливо упороті, котрі щось починають здогадуватися про глибші підстави сміху Кокотюхи і справжні причини помилки школярки, відсилають до англійської. Маленька непрохана порада: спробуйте спершу пояснити тому російськомовному юристу, який у відеосюжеті про судовий розгляд законності постанови про правопис представляв Кабмін на захист «гройсманівки».)

Що ж, маємо нагоду поспостерігати за спостерігачами. Цих сердитих критиків наївної дитячої практичної помилки обурює не що інше, як звичайний мовний факт, цілком очікуваний наслідок реакції на втручання в мову, що й повинен був проявлятися саме отак; проявлятися в побутовому розумінні нових правил пересічними мовцями як «етір», як «тілолог», як «тотоапарат». Бо в межах української інакше, ніж просто автоматичною заміною ф-т, неможливо дотриматися такого правила, що не стосується, власне, правопису назв з ф і т, а стосується узвичаєного вжитку. Правопис не може накинути одразу ідеальне паралельне запозичення просто тому, що в цьому випадку самого знання тільки української стає замало. Будь-які формулювання правил орфографії, де звертаються по іноземщину за поясненням перезапозичення, саме перезапозичення українських назв, негайно перевищують свої інструментальні можливості. І для пересічного українця заміна ефіра на чудернацький етер, та хоч поблажливе впровадження варіантності (до першого начальника-редактора з іншими поглядами), виглядає такою ж дикою і незрозумілою, як і заміна фото на тото, ба навіть на тофо чи фофо. З погляду суто української мови ці всі варіації абсолютно однакові.

Дівчинка-позивач проти змін правопису на практиці продемонструвала, що втручання в мовну норму недолуге. Навіть маючи університетські дипломи та ступені, вона не могла б заперечити сильніше, потужніше за свою просту наївну відповідь зубатим журналістам, що продовжують нехтувати своїми професійними стандартами об’єктивного висвітлення. Насправді, як мали б зауважити трохи уважніші спостерігачі, коли спершу подумали б, а не кидалися стрибати, — це не вона помилилася, створення такого нового мовного факту цілком на совісті маніяків-реформаторів, котрі бажали через правопис реформувати мову, але не були здатні передбачити наслідки, впроваджуючи варіантність. Забавне й плутане для абсолютної більшості україномовних пояснення про грецьку (а упоротих ще й про англійську) зупиняється одразу на межі української: Га, фотоапарат це ж грецька? Що, кажете, ще й латинська? То-то, тотоапарат!

Фото-тото спостерігачі впізнали, авжеж. Неабияка втіха недосяжної еллінсько-аглицької обізнаної вищості над провінційною семикласницею. Дуже шляхетна втіха, нічого не скажеш! А от скільки відсотків українців насправді зреаґують (не вагаючись, без довідників і спеціального пошуку) на евтонія, теномен, таланга, анотелес, атедрон, Ортей (і Еврідіка) та под.? Гадаю, дуже, дуже небагато. А ми ж тільки на самому початку розгрібання наслідків непродуманого втручання в орфографію, якою реторматори забажали змінити український словник.

Картинка до запису далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.