Діаріуш або тиск слова

July 24, 2017

Україномовний та українськомовний

 
До давно відомих складних прикметників двомовний, багатомовний, чужомовний, іншомовний та под. у мовній практиці другої половини XX ст. додалися нові складно-суфіксальні прикметники з опорним компонентом -мовний: англомовний, франкомовний, іспаномовний, тюркомовний, україномовний, російськомовний та ін., що були утворені зі скороченими основами прикметників — назв народів і мов: англійський, французький, іспанський тощо.

Спорадично вживані в українській літературі з 1950-х, спершу як спеціальні терміни гуманітарних дисциплін, а постійно й широко зі здобуттям незалежності й збільшенням потреби відокремлювати національну належність од мовної, такі прикметники були вперше зафіксовані в орфографічному словнику 1994 року [1], ставши відтоді звичним фактом мовної норми.

УКРАЇНОМОВНИЙ, -а, -е. 1. Який розмовляє, пише українською мовою. 2. Який створюється, видається українською мовою. 3. Населений людьми, які розмовляють українською мовою. [2]

Проте україномовні не були б україномовними, якби не створили чергову проблему на рівному місці, перевертаючи черговий прапор «за феншуєм». Поруч з основним варіантом прикметника україномовний, з’явився альтернативний — українськомовний. Поява варіанта не залишилася непоміченою мовознавцями: Читати про маніяків реформи далі…

July 13, 2017

Мирослав Попович про реформу правопису

Filed under: Мова, Політологія, Правопис — maksymus @ 13:09

   
Витяг із статті 2002 року про провалену правописну реформу, про підстави реформ узагалі, по слідах тодішніх мовознавчих дискусій у пресі. Читати запис далі…

July 5, 2017

Таємна змова проти мови

Filed under: Інформація, Мова, Правопис — maksymus @ 10:34

 
Створена два роки тому Правописна комісія ще нічим не проявила свою діяльність. Проте мовчання навколо її роботи не випадкове. З боку декотрих членів комісії просочуються скупі повідомлення про те, що цього разу реформатори вирішили вести атаку на мовну норму більш підготовлено, врахувавши попередні провали. І що вже восени 2017 року можна ждати несподіванок.

Один з маніяків реформи, О. Пономарів розповів про загальну кухню:

Певний час мала резонанс дискусія про правопис. Чи триває вона зараз?
Наразі не можу про правопис розповідати, бо я є членом редакційної ради (зі зміни правопису). У нас уже був на початку 2000-х років розроблений проект нової редакції українського правопису. І якби не почалося тоді всенародне його обговорення, то ухвалили б. Тодішній прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський, пам’ятаю, тоді дав інтерв’ю і сказав, що на що замінять. І почалося всенародне обговорення правопису. І почали будь-яку людину питати: а ви за те, щоб був «етер» чи «ефір»? А цього не можна було робити. Закон цей мовний ухвалюють тільки мовознавці. Коли лікарі роблять операцію, вони ж не запрошують слюсарів на консультацію, чи не так? Поки що не закінчилася робота робочої групи. Коли ми закінчимо і коли правописна комісія щось ухвалить — тоді розповімо.
Наскільки ця робота може затягнутися?
Не знаю. Там є дві антагоністичні групи і ми поки що не можемо дійти консенсусу. Є дві протилежні течії, бо нині працює новий склад груп. Одні хочуть щось міняти, а інші хочуть усе лишити так, як є. Питання тоді — навіщо було створювати цю правописну комісію?

Одержавши від суспільства відлуп минулого разу, реформатори пробують просунути свої ганебні зміни знову. Розуміючи, що у відкритій дискусії облуда про «справжню українську мову» не спрацює, роботу правописної комісії утаємничили. Мало того, всередині самої комісії було створено іще закритіший гурток.

Уникання всенародного обговорення не випадкове, адже відновлення комісії відродило сподівання реформаторів протягнути зміни мовної норми, що не стосуються власне правопису. Скажімо, не є справою правопису розв’язувати питання передачи іншомовного звука [h], як не є справою правопису визначати, як правильно, Віфезда чи Бетесда. (Приклади підлотного просування мовних хотілок можна вже багато років бачити на сторінках журналу «Українська мова» в колонках консультацій та ухвал вченої ради. Ба навіть офіційні відповіді на запити про розв’язання правописних питань до Інституту української мови повертаються з обманом, зокрема, в частині поширення «дев’ятки» на власні назви.) Правописними питаннями є власне те, що писати з великої літери, що через дефіс чи окремо, що в лапках. Але жодним чином не накидати загальні норми там, де їх не може бути.

Про виділення робочої групи, про втаємничення пропонованих змін, про обмеження кола обговорення через побоювання неґативної суспільної реакції, про терміни напрацювання інформація скупо доходить через прихильних до змін блоґерів …Читати запис далі…

June 5, 2017

Назви вулиць для нас

   
Через чверть століття після розпаду Радянського Союзу сперечатися про доцільність перейменування радянської номенклатури дивно. Ба більше, залишки тоталітарного канону в українській топомніміці виглядають шизофренічно. Накинуті свого часу назви вулиць, міст, сіл, музеїв, заводів, парків, будівництв та под. були елементом зміни реальності новостворюваної комуністичним режимом людини. Як важлива складова штучної радянської мови, топоніми, від найпоширеніших партійних кличок-псевдонімів вождів до химерних ювілейних назв з абревіатурами, не були випадкові, відтворюючи до дрібниць ідеальний радянський простір назв у кожній місцевості неосяжної імперії. Самі залишки своєю промовистою присутністю засвідчували нерозуміння української влади того, з чим вона має справу, засвідчували слабкість і потенційну вразливість держави.

Розпочата зрештою декомунізація згори запізнілася рівно на збройний напад з боку колишньої метрополії. І тепер перейменування здійснюються швидко, безграмотно, випадково, на злобу дня, часто для виклику чи протесту, а не виходячи з власного життя, що створює ґрунт для наступної, вже більш розважливої української черги перейменувань невідповідних назв.


Вулиця з багатьма табличками у Львові, 2016.

А от про те, яким має бути нормальний опис навколишнього простору, треба добре думати. Думати про будучину, в якій хочеться жити. У Львові, де декомунізація відбулася раніше, можна бачити приклади передбачення наступного кроку; гру з назвами, як на фотографії, або вибір світових імен, як дає приклад вулиця Авраама Лінкольна. На останній я аж завмер од захоплення. Мені негайно захотілося мати з цією вулицєю щось спільне. Пишіть мені на вулицю Лінкольна, це ж прекрасно!

Публіцист Портніков, зауважуючи по мотивах російського хамського коментування перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича, що обурення ліберального росіянина Шендеровича нічим не відрізняється від спроб Путніа приватизувати Анну Ярославну, бо виходять з одного імперського джерела, що заперечує українську суб’єктність. І додав згодом на критику відсутності спадковості, що греки звуть свої вулиці іменами Сократа й Арістотеля, італійці пишаються Данте й Овідієм, євреї моляться у древньої стіни храма і розповідають про Давида і Соломона.

Учора в центрі Києва спускався від відбудованого Михайлівського Золотоверхого собору вулицею Трьохсвятительською (колись змінену на Жертв Революції, потім на Героїв Революції), де навпроти католицького костелу прекрасний, не більше людського зросту, як і належить, пам’ятник Данте Аліґ’єрі. Мати в нашому місті вулицю Данте, чому ні? Вулиці Арістотеля, Овідія, Соломона, площу Піфагора — так. Європейська і світова спадщина дає безліч величних імен, знакових подій, що часто важливіші для нас за власну історію. Вибір величезний.
   

May 24, 2017

М-м пахлава

Filed under: Мова, Розваги — maksymus @ 13:58

 
У комедійному серіалі «Друзі» була забавна сценка інтерв’ювання одного з головних героїв, де той провалюється на неправильному написанні назви «Мбоскодіктіозавр». Підвела німа «М» на початку слова, про існування якої треба було здогадатися. Приклад цілком вигаданий, хоча англійська мнемоніка [nı´mɑnɪks] засвідчує таку потенційну можливість.

Виявив, що в нас теж можуть існувати німі початкові літери. Точніше, промовисто неіснувати. Поруч з прозоро турецькою баклавою, ми маємо більш поширену народну пахлаву. І тут не обійти згадкою греків, котрі ревно відшукують візантійські витоки цих турецьких солодощів, і звуть їх μπακλαβάς. Оце певне грецьке м- у нашій пахлаві просто має бути, хай і німе, без нього назва залишається наче недовершеною.
 

May 18, 2017

Віртуальний рів пролягає по мові

Filed under: Мережа, Мова, Політологія — maksymus @ 17:44

  
Новина про адміністративне впровадження обмеження доступу українських користувачів усесвітньої мережі до провідних російських сайтів захопила зненацька. Була настільки неждана, що досі не віриться в спроможність нашої влади довести це важливе політичне рішення до якогось вагомого результату. Обмежити доступ до ресурсів, що нині охоплюють понад дві третини української інтернет-аудиторії, означає зовнішнім втручанням змінити топографію національної мережі, що своєю чергою напевно змінить економічний, політичний, ба навіть культурний ландшафт країни. Адже ця віртуальна зміна зрештою мінятиме і весь простір українських медіа. Наважитися на такі радикальні дії можна тільки маючи залізобетонну впевненість у суспільній підтримці самої ідеї розірвання цього зв’язку.

Для українського інтернету ця заборона є шансом народитися нарешті. Досі, за два десятиліття, наша мережа хаотично розвивалася як складова частина російської, як одне з відгалужень рунету. І війна цьому ніяк не заважала. Тому що кордони в мережі проходять єдиним чином — по мові. Маючи багато років константою 7-10% україномовних проявів користувачів (відповідно, такий відсоток українських з територіального походження порталів, сайтів, блоґерів, вибору мови операційних систем, користувачів Вікіпедії), просто нереально було сподіватися на механізми самореґулювання окремого самодостатнього українського ринку.

Рунет, маючи всі можливі переваги, першим пропонував російськомовним у всьому світі системоутворюючі ресурси: пошук, пошту, вільний хостинґ, соціальні мережі, файлообмінники, хмари тощо тощо. Пересічний український користувач міг весь час проводити в російській мережі, задовольняючи геть усі свої запити.

Відсутність належної за рівнем української пропозиції проявляється в найрізноманітніших сферах. Скажімо, колись морфологічний аналізатор новоствореного Яндекса, що на кілька років випередив алгоритми Ґуґла, допоміг створити Національний корпус російської мови, досі відсутній для української. На київському муніципальному каналі ведучі ранкової програми розповідають про трафік на вулицях міста, демонструючи на весь екран відповідну яндексівську карту заторів. У військовій частині офіційне листування ведеться через Мейл.ру, а солдати переписуються через мережу Вконтакті. Українські аналоги в умовах захопленого ринку елементарно неконкурентні.

Тепер українська мережа завдяки владному протекціонізму одержує шанс перерозподілити ці дві третини своєї потенційної аудиторії. Частина, звісно, знайде обхідні шляхи, частина піде на світові майданчики, але, гадають, якась частина залишиться. А от яка саме частина, залежить переважно від того, як розв’язуватиметься гравцями ринку в українській мережі мовне питання. Якщо користувач і далі не матиме можливості повністю зануритися в українське середовище, якщо відсоток мовної пропозиції залишатиметься на тому ж рівні однієї десятої, то заборона навіть провідних російських ресурсів рівно нічого не дасть. Користувачі залишатимуться в рунеті, тільки змінять точки входу. Чужа мова чужого ринку визначатиме обмеження нашого, і з цим ніяка заборона нічого не поробить.
  

April 15, 2017

Російська мова втрачає позиції

Filed under: Мова, Опитування — maksymus @ 11:29

Перенесено із ЖЖ-спільноти sociolingvistik.
 
На пострадянському просторі кількість російськомовних зменшується, свідчить дослідження групи Euromonitor International.

«Використання російської мови швидко зменшилося в Казахстані, де в 2016 році тільки 20,7% опитаних відповіли, що вони зазвичай говорять удома російською, в порівнянні з 33,7% в 1994 році.» «Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявив, що центрально-азійська країна буде переводити казахський алфавіт на латиницю, стверджуючи, що перехід до російської кирилиці 1940 року був мотивований «політичними причинами».

«В Естонії і Латвії, двох з трьох колишніх радянських прибалтійських республік, у кожній з 1994 року на близько 10 процентних пунктів у пропорції до населення зменшилася кількість тих, хто володіє російською мовою в якості першої мови; в Латвії зменшення з 40,5% до 29,8%, а в Естонії з 33,3% до 23,4%.»


Російська мова втратила за останні 20 років втратила більше позицій, ніж будь-яка інша мова.

«Україна демонструє подібне зменшення кількості російськомовних з 33,9% в 1994 році до 24,4% в минулому році. Також російськомовні меншини зменшилися в Азербайджані, Литві, Туркменістані та Узбекистані.»

«У Грузії, яка воювала з Росією в 2008 році, відсоток російськомовних знизився з 6,4% населення до всього 1,1%.»

«Проте єдина країна, Білорусь, демонстративно рухалася в протилежному напрямі. У той час як 1994 року менше половини населення назвали російську мову в якості основної, минулого року таких було 71%.»

Russian language in decline as post-Soviet states reject it (Finantial Times, April 13, 2017)

Russian language in decline amid post-Soviet rejection (News Team)

Російська мова зникає з пострадянського простору (Українська правда, 14 квітня 2017)
 

January 25, 2017

Ставлення до фемінітивів української освіченої молоді

Filed under: Мова, Ґендер — maksymus @ 13:45

Перенесено із ЖЖ-спільноти sociolingvistik.
 
За посиланням на обговорення фемінітивів у спільноті ua-etymology вийшов на цікаву фактичним матеріалом статтю А. М. Архангельської («Мовознавство», 2014, № З). Сама автор схиляється до поширення фемінитивів, через це цитата з мого запису, згаданого у статті, помилково була зарахована на користь мовних інновацій. Попри це, в першій описовій і оглядовій частини чудово зафіксовано теперішній стан дискусій, поширення фемінітивів у словниках, цікаво розглянуто варіанти новотворів, накреслено основні обґрунтування змін і проблемні моменти.

Значно цікавішою є друга частина, де наведено результати опитування:
Опитування про фемінітиви серед студентів, слухачів та службовців…

May 16, 2016

Мова нерозрізнення добра і зла

Filed under: Культурологія, Мова — maksymus @ 19:37

 
На російських сторінках ЖЖ промайнула започаткована morreth літературна дискусія фентезійників (авторів і читачів) про нерозрізненість добра і зла в російській культурі. Шкода, що міг ознайомитися лише уривками. Тема глибока, від західного зверхнього опису Мішле з цього приводу про брак “істотної ознаки людяності” до самосхвального розв’язного визнання нерозрізнення росіянами добра і зла в Галковського (“у житті, в слові вони недостатньо розрізняють добро і зло” як схвальний автором “уход від моральнісної дилеми”) можна говорити довго. Ще більше шкода, що дискусія велася не якою іншою, а радянською мовою, де площина ‘правда-неправда’ підмінена ‘вірно-невірно’. Відсилки учасників до кількох фентезійних канонів і їхніх інтерпретацій просто кричать про неможливість вирватися з заданого самою мовою дискурсу. (Сама мова культури нерозрізнення добра і зла не пускатиме!) Колись треба буде повернутися до обговорення більш серйозно.
 

January 30, 2016

У-В

Filed under: Мова, Розваги — maksymus @ 16:56

 
Раз на кілька днів, чергуючись з іншими офіцерами, здійснюю перевірку ввечері й зранку наступного дня. Пишу при цьому в журнал однотипний запис: “Перевірив несення служби добовим нарядом. Особовий склад у наявності, порядок підтримується”.

У перший же день, переписуючи зразок, машинально змінив ‘склад в наявності’ на ‘у’. Наступного разу побачив цікавий результат. Кілька записів повторили мій, але потім знову повернулися до ‘в’. І так весь час: приходив я, записував ‘у’, наступного разу неодмінно бачив повернення. Причому неможливо вгадати, хто повертатиме, офіцери кожного разу різні.
 

Older Posts »