Діаріуш або тиск слова

February 16, 2021

Трохи пошуку в соцмережі

Filed under: Мережа, Мова, Правопис, Розваги — maksymus @ 11:56

 

У глибинах людського несвідомого криється
всепроникна потреба в існуванні логічного,
осмисленого Всесвіту. Однак реальність
завжди переступає рамки логіки.
Принцеса Ірулан «Слова Муад’Діба»
(Френк Герберт «Дюна»)

 
Бавився з пошуком у Твіттері, закидуючи різноманітні запити. Переважно для того, щоб оглянути україномовне коло користувачів. У тій соцмережі є функція сортування за останнімі «твітами», що дозволяє в масиві реплік переглядати реакцію місцевої спільноти на різноманітні політичні події за ключовими словами. Людське невігластво і нераціональність бувають доволі забавні. Почав пошук з правопису:

«На уроці української мови вчителька висміяла новий правопис разом із моїми однокласниками, для них він смішний і „модний“, їм він ріже вухо, особливо „вольности“, „незалежности“ та ін. Мої друзі теж були в їх числі. Більше у мене немає друзів.»

Що ж, хороші учителі з нормальною реакцією зовсім не рідкість, за опитуванням «Всеосвіти» не сприйняли мовну реформу близько 70% учасників. При тому, що в коротких репліках Твіттера навпаки, помітно переважають типово дезінформовані користувачі з усіх боків, котрі або спрямовують свою ненавість на суд (замість того, щоб звернути увагу на провали влади, що просуває свої рішення з порушеннями, — свіжий твіт адвоката у справі) чи непатріотичне оточення: «правопис, перейменування вулиць, закони… що далі?», або на якісь зовнішні таємні ворожі сили: «правопис це взагалі річ яку нам сорос і геї нав’язують». Трапляються також сумні задумливі записи: «розмовляти то ще ладно, а ось правопис відібрав у мене щось чого вже не повернути». Так, втручання в мовну норму позбавило комфорту не тільки цього дописувача.

Натрапив і на такий коментар про твіт Зеленського китайськими ієрогліфами: «Не хило „новий правопис“ украинский язык поменял».

Сербські та інші південнослов’янські учасники додають жару. Їхньою кирилицею правопис також пишеться правопис, і теми з проблемами до болю упізнавані: «Отвори Правопис мало пре него што отвориш уста ’леба ти»; «передавање о судским органима ми држи неко ко ни правопис не познаје?!»; «И ти си нашао да причаш о правопису а пишеш туђим писмом»
 
* * *
Закинув у пошук запит «протязі», щоб ще раз полюбуватися на кретинів, котрі досі недолуго «виправляють» на протязіпротягом, бо десь щось од когось чули. Приблизно кожний десятий-двадцятий запис, таких у будь-якій соцмережі вистачає: «Викладачка говорить „кожна розумна людина повинна знати біографію Арістотеля“, але при цьому ця розумна людина каже „на протязі“. Ну чи не йолки палки…» А я дивлюся, розумні викладачі ще тримають марку (в хорошій науковій мові, справді, варто віддавати перевагу аналітичним конструкціям як точнішим); звідки ж невігласи беруть оці свої приколи? Хтось далі починає здогадуватися про довільність поради: «От я колись чув, що вживати „на протязі“ неправильно, бо це значить, якщо перекладати на російську, „на сквозняке“, але ж тоді „протягом“ буде перекладатися „сквозняком“. Ну і взагалі я не уявляю сит[у]ацію в житті, коли хто-небудь може вжити „на протязі“ в значенні „на сквозняке“».

Загалом бачу за населенням, що це явно не моя соцмережа.
 

January 30, 2021

Перші дані про суспільне ставлення щодо скасування правопису

 
Якщо подивитися на коментарі в соцмережах про скасування незаконної постанови про правопис, то чудово видно, що ЗМІ знову провалили задачу об’єктивного інформування, замінивши її для величезної кількості дописувачів ганебною пропаґандою. От кілька типових реплік, що їх назбирав з твітів:
 

«Чому якийсь довбаний суд відміняє норми українського правопису […] ?»
«[…] після правопису ОАСК скасує також табличку множення, теорему Піфагора і таблицю Менделєєва»
«Цей суд просто філіал ворога»
«[ганьба …] всій тій роснявій шушвалі, яка проти нового правопису» (у цьому коментарі обсценний нік автора дуже відповідає мудацькому змісту)
«[Уявіть собі,] в чаті мого універу радіють скасуванню нового правопису»
«тепер вони і до правопису дійшли»
«Очевидно, прагнення позбутися правопису, який очищує українську від зросійщувальних елементів, зумовлене політичною позицією.»
«Руки геть від правопису виродки»
І т. д.

 
Власне, така наївна реакція пересічних дописувачів цілком зрозуміла. Вони з нашого викривленого інформаційного поля, ще й зручно перебуваючи у власних бульбашках, не мали жодної можливості одержати перевірену інформацію про те, чому постанова Гройсмана незаконна, чому втручання в правопис не має нічого спільного з українізацією та деросійщенням, чому взагалі цим повинен займатися суд і чому саме цей суд…

Звісно, в соцмережах також щедро представлений протилежний погляд, що виражається в репліках на кшталт «ну слава богу, хоч хтось скасував цю шизофренічну дурню». Проте погляди з цієї сторони також часто ґрунтуються на приналежності до групи і випадкових прихильностях, а не на належному розумінні, чому втручання в мовну норму було катастрофічно неякісне, виходило з хибних передумов, не було належним чином апробоване, зрештою, не спиралося на суспільну думку.

От на останнє, на суспільну думку, і треба звертати значно більше уваги, щоб не заганяти питання ще глибше в глухий кут. Адже розумно було б виправляти хибні рішення, не збільшуючи нікому не потрібну руйнівну напругу через чергові помилкові прескриптивні рішення, спущені згори.

З певними припущеннями несприятливе ставлення до пропозицій реформи нам добре відоме (див. результати опитування 2018 року). Виникає закономірне питання: якою є тепер, через два роки впровадження реформи суспільна думка? Наскільки змінилося ставлення, і чи були сприйняті зміни? Випадково, завдяки надзвичайно популярному вчорашньому посту у фейсбук-групі педагогів «Всеосвіта» ми маємо перші приблизні дані, що добре співвідносяться з минулими: «А яка ваша думка — підтримуєте рішення Окружного суду чи ні?» Результат у форматі соцмережі виражається в формі «лайків»: понад 1000 учасників, 722 «за скасування нового правопису», 298 «проти» (цифри на 9:00, 30 січня). [11 лютого 2021 року: 1445 учасників, 991 за скасування, 436 проти.] Виходить, приблизно ті ж 70% так само не підтримують зміни, що й два роки тому.

Як же виходити з цього становища, в якому ми опинилися через неякісне урядування й провалене намагання накинути мовну норму згори? Реформатори пропонують силове рішення, продовжувати ламати мовну норму ще далі, скажімо, підключивши нові повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови для ще суворішого затискування реформованої норми в мовний простір, що їй помітно опирається (не дійшовши за два роки навіть до урядових текстів!). А втім, цей шлях веде в нікуди. Для належного рішення потрібні певні інтелектуальні зусилля, нові інтелектуальні підходи, можливо, нові люди, і — головне! — постійна належна комунікація влади і суспільства. Не спільноти, не групи, а саме суспільства!
 

December 15, 2020

Країна неусталеної мови

 
Російські новинні канали зникли з моєї інформаційної бульбашки дуже давно. Ще до Оранжевої революції вони складали мізерну частину; найдовше протримався міжнародний російськомовний канал RTVi, що також на початку десятих пропав з мого кабельного пакета. Можна сказати, що ціле десятиліття практично не стикався з сучасною російською журналістською мовою. Та от нещодавно випадково передивився потрібний сюжет, переглянув ще більше дотичних, і потім довго не міг зрозуміти, що мене непокоїть. Ні, не подача матеріалу, і не вбудована в саму структуру новин пропаґанда. Виявилося, що мене здивувала сама мова. За пару десятків хвилин випуску російських новин я не був заскочений жодною кумедністю чи неправильністю, жодною вигадкою, цілком стандартна мова, стандартна вимова. Така могла бути і десять, і двадцять років тому. Наче не було ніякої перерви.

Натомість українські новини з цього погляду виглядають огидно. І хоча я за останній рік послідовно повимикав уже з кнопок найогидніших мовних експериментаторів, на кшталт «Еспресо» чи «Прямого» (де російськомовні ведучі перший рік прямо в ефірі ділилися «знахідками» кумедного і незвичного, чим вони поповнювали свої знання української), не буває такого дня, щоб на будь-яких каналах диктори не встругнули щось неприємне. Гадаю, вимкни я зараз україномовні канали, через десять років просто нічого не зрозумію.

Так, учора раптом виявив, що назва ожеледь уже не в моді. На «1+1» із якихось запилених словників витягли розмовне слівце «слизота» у значенні «слизькість» і всувають його в усі свої репортажі про міську погоду. (Почув це слівце вперше за все своє життя, аж здригнувся від неприємної несподіванки.) Звісно, десь у словниках воно було. Та якщо вірити цифрам на останніх сторінках пошуку Ґуґла, близько третини всього вжитку (45 зі 119) припадає на минулий тиждень і так чи так сходить до останніх новин ТСН. Тобто джерело розмазування «слизоти» по ефіру напевно відоме.

Досі в україномовному журналістському просторі не можуть позбутися цієї саморуйнівної хвороби росту, проголошуючи безглузде гасло реформаторів усіх часів, що «час розставить на місця». Та не розставить ніколи. Намагаюсь уявити, що змушує до мовних приколів редакції. Сидить такий собі спеціально найнятий копірайтер і випадковим чином замінює все, що йому здається прісним, на найдивніше, найнеочікуваніше? Щоби що? Якась незадоволена потреба має до цього спонукати.
 

September 14, 2020

Перестановки на книжковому ринку

 
Мабуть, основна інформаційна подія цього тижня — економіко-ідентичнісні страждання мережі Книгарні «Є».

Що тут можна сказати пристойного, коли продавці, що успішно створювали собі ринкову нішу з українського патріотизму, тепер нарікають на ринкові механізми і ждуть втручання держави, а не то передумають і змінять нішу на не таку патріотичну? Не треба нарікати, змінюйтесь так, як вигідніше, бо держава ніколи не допоможе. Хоча приваблені першою маркетинґовою стратегією нішеві покупці можуть і відвернутися, теж ризик.

У моєму будинку на Проспекті Миру відділення книгарні «Є» протрималося якихось півроку, через місяць карантину точку перепрофілювали на кулінарію з напівфабрикатами. Пельмені замість книги — це нормальний наслідок державного втручання в ринок, коли було дозволено тільки продукти; якогось місяця вистачило, щоб перепрофілюватися.

Я заходив туди пару разів, але жодного разу не знайшов потрібної книги. Звертався з питаннями до продавщиці. — Їдьте на Лисенка. — А чому не везете сюди таку й таку літературу? — Немає попиту. — А книги отакого видавництва у вас є? — Ні, такого добра немає навіть у центральних точках. — Гаразд, торгуйте далі, — пішов незадоволений.

Але і це ще не все. Додам ще одну, незмінно неприємну для мене обставину як для того нішевого споживача україномовної книжкової продукції. Російський книжковий ринок має не тільки підтримку держави, а й більш потужну й сталішу підтримку стандартної, літературної російської мови. Люди завжди купували паперову книгу не тільки для роботи, розваги чи навчання, а й як щось надійне, сказати б, як цеглину високої культури, яку просто приємно і звично тримати вдома не на комп’ютері, а на поличці, щоб звернутися при нагоді, що може ніколи й не настати. Так, для задоволення цієї, цілком ринкової, потреби купують класику, енциклопедії, словники, навіть просто красиві корінці, з розрахунком на роки та десятиліття. І при виборі між виданням з приколами (а такі практично всі тепер, після правописної катастрофи) і виданням стандартною мовою, якою покупці в масі володіють, треба мати дуже й дуже сильні прихильності, щоб обрати собі оцю змінність, неусталеність, ненадійність, несерйозність у картонно-паперовому форматі. Купити якогось дивацького «Генкса» чи «Гемінґвея», коли можна купити в тій же книгарні «Хенкса», можна хіба що з великої потреби, або ж по-приколу, але «по-приколу» це загалом інша ніша. Вага самої мови, її сталість і поважність, відповідність очікуванням освіченої публіки — потенційних покупців, надзвичайна обережність при втручаннях в її стандарт з боку тієї ж держави, теж живить чи знищує ринок. Допомагати і знищувати держава може не тільки грошима. Чи не додала саме минулорічна реформа непрямим чином вирішальних проблем тим нашими книгарням, що були орієнтовані на читаючих україномовних, на кшталт цієї мережі, що вона змушена тепер міняти політику на розширення просування російської книги?

Що ж, Книгарня «Є» випробувала одну стратегію, і повинна змінити її, коли та перестала працювати в нових умовах. Побажаю їм успіху на новому ринку.
 

September 4, 2020

Онлайн-курс з критичного мислення

Filed under: Інформація, Мережа, Різне — maksymus @ 20:32

 
Якби в інтернеті був сайт-аґреґатор анонсів цікавих індивідуальних освітніх проектів, то цей мав би всі шанси потрапити на перші місця.
 

Розрахований на навчальний рік
онлайн-курс «Логіка, аргументація, критичне мислення»,
 
в якому розглядатимуться базові розділи з традиційного університетського курсу логіки;
структура, основні правила й помилки в аргументації;
а також різноманітні аспекти критичного мислення.
 
Не вимагає попередньої підготовки. Достатньо здорового глузду і бажання навчатися.
Сертифікат не передбачено.
Початок курсу: 07.09.2020

 
Не пропустіть!
 

September 3, 2020

Долі за обличчями з фотографії

Filed under: Історія, Власні назви, Мережа, Різне — maksymus @ 13:18

 
Оксана Забужко замилувалася ясними обличчями селянки з дітьми на фотографії 1915 року і запитала риторично, що з ними сталося, які біди випали на їхню долю…

Сучасні мережеві ресурси з базами даних учасників Другої світової, репресованих, оцифровані «Книги пам’яті» тощо люб’язно підказують, що може бути нериторична відповідь. Малопоширене прізвище Сивобород дозволяє в кілька кліків локалізувати село, знайти військкоматівські списки призову початку війни, побачити нагородні листи імовірних героїв, перевірити прізвища серед списків родин репресованих та загиблих під час Голодомору.

Виявляється, що родина Сивобородів з фото, напевно, не потрапила під репресії. Хлопці, найімовірніше саме ці хлопці, були призвані 41-го в радянську армію. Малий Данило вже у званні капітана як командир взводу автоматчиків при танковій бригаді, що винищував італійців під Харковом 43-го, був нагороджений орденом, контужений. З його інших двох нагород за перемогу над Німеччиною та Японією можна дізнатися, що він вижив у війні, і що брав участь у далекосхідній операції. Про призваного тоді ж Івана, старшого хлопця з фото, більше нічого не відомо. Напевно, загинув.

Цікавішою склалася доля ще одного хлопця, теж напевно сина цієї молодої жінки на фото, котрий народиться тільки 1918-го. Цей Андрій перед самою війною поступив в Ульянівське танкове училище, потрапив на війну курсантом ще 39-го, а завершив її ґвардії полковником. Продовжив службу, але після війни в Україну вже не повернувся. Онуки, про яких запитувала Забужко, давно стали росіянами.

А прізвище Сивобород досі трапляється в селі Луб’янка під Києвом.
 

August 30, 2020

Результати опитування про казкову назву

Filed under: Мережа, Мова, Опитування, Фонетика — maksymus @ 23:06

 
Вирішив завершити опитування про назву The Hobbit. Зібрано 741 відповідь.
 

Результати опитування
 

 
Несподіванок не сталося. Найчастіше учасники опитування вибирали назву «Хоббіт» (39%), менше прихильників у назв «Гобіт» (28%) і «Гоббіт» (20%), найменш популярною виявилася назва «Хобіт» (13%). (Отже, безвідносно до іншого, окремо обрали б літеру Х при передачі назви 52%, а окремо орфографічне подвоєння — 59%.)

На відміну від інших опитувань, помітно виділяється Західна Україна. Тут найбільшу прихильність одержала назва «Гобіт» (36%; дещо меншу назва «Хоббіт» — 32%). На протилежному полюсі найменша прихильність до цієї назви виявилася в Східній (19%) та Північній Україні (14%).

Повторюється картина попередніх опитувань. Протилежні відповіді дали учасники з середньою освітою (найбільша прихильність до назви «Хоббіт» — 55%) та з науковим ступенем (перевагу має назва «Гобіт» — 51%).

У віковому розподілі протиставлено відповіді учасників віком 45-64 (40% назва «Гобіт») практично всім іншим (відносна більшість назви «Хоббіт»).

Також жінки дещо частіше віддавали перевагу назві «Хоббіт» (45%), ніж учасники-чоловіки (34%).
 

August 25, 2020

Підготовка опитування про неофемінативи

 
Хочу перевірити результати опитувань під керівництвом проф. А. Архангельської на власних ресурсах. Зі своїм невеличким досвідом проведення веб-опитувань маю певні зауваження до кількості респондентів, на яких вони зупинялися. В умовах, коли питання дражливе, поділяє мовців ідеологічно (особливо, коли запрошення поширюються через відповідні групи соцмереж з їх традиційно акцентуйованими учасниками), півтисячі відповідей тільки починають виявляти загальну картину, але цифри, як свідчить досвід, демонструють збіжність десь на підході до тисячі, та й кожного разу по-різному.

Додержуючись загальної схеми запропонованих в опитуваннях 2013-2019 років питань, мені видається доцільним дещо їх змінити в бік нейтральності, а інколи розширити, даючи більше вибору. Також вважаю за потрібне при нагоді дізнатися ставлення публіки до найчастіше повторюваних висловлювань «за» і «проти» (схема сходить до робіт Блауберґс, 1980, Паркс, Робертон, 1998, Форманович, 2014; в разі успіху дозволить надійно ранжувати арґументи на «сильні» та «слабкі»). Єдине відкрите поле залишу для питання про професію, адже це питання виявилося корисним для одержання непрямої відповіді про те, як жінки самі називають себе, не задумуючись.

Взагалі, своєю надзадачею вважаю перевірити висновок монографії про «на загал негативну рецепцію», про вживання, про те, яким засобам нині віддається перевага і в яких контекстах. Гадаю, що можна ще щось змінити чи додати для повнішого і коректнішого охоплення теми; планую запустити за тиждень.
 
 

 
—————— Веб-дослідження ——————

———————— 2020/21 ————————

 
 
 
Підготовка анкети для вивчення сприйняття неофемінативів далі…

August 20, 2020

Купівля через пошту

Filed under: Життя, Мережа, Різне — maksymus @ 19:25

 
Кілька тижнів випробовував доставку товарів поштою з українських магазинів. Замовляв деяке особливе приладдя, взуття, книги та ін. дрібнички. Не скажу, що надто вже незручно, але просто не подобається. Купівля відбувається наче всліпу, частина товарів не підійшла, та ще й поштова доставка збільшувала ціну кожної дрібнички на 50-70 гривень.

Найбільш неприємне в такій купівлі це ждати невідомого. Вибрав товар, натиснув пару кнопок і… Одні магазини передзвонюють через годину, другі через день, а треті взагалі не зв’язуються, навіть текстовим повідомленням, і прибуття їхнього товару на відділення стає несподіванкою. Інколи магазини починають набридливо уточнювати, що мені потрібно, щоб замінити вибраний товар, якого в них уже з якоїсь причини немає. В якусь точку довелося перетелефонувати через тиждень, щоб дізнатися, що обраного товару давно не було і невідомо, коли нова поставка, а на сайті застаріла інформація. Інтернет-магазин взуття, взявши півтори сотні гривень передоплати, зв’язався через два тижні, щоб повідомити, що перевізники десь загубили мою покупку, і попросили ще два тижні зачекати.

Отже, як додатковий спосіб купівлі чогось, без чого можна спокійно обійтися, що потрібно так собі, не негайно, спосіб підходить. Але переходити на таке споживання мені точно не хочеться.
 

July 16, 2020

Результати опитування про фонему Е

 
Нарешті довготривале опитування завершене, надзвичайно цікаві результати зведено в таблички.
 

Результати опитування

 
Опитування дозволяє поглянути під новим кутом на погано сформульоване відповідне правило в редакції правопису 93-го року, а також на абсолютно катастрофічне формулювання редакції 18-го року. Якби ж то досліджували так, як треба…
 
* * *
 
Коротко по основних моментах. Назва проект — 71% Е, 27% Є. Відповіді за демографічними характеристиками повністю повторюють відповіді попереднього опитування з дотичним питанням про непотрібність зміни написання цієї назви. Додатково цікаво відмітити, що відповіді жінок і чоловіків у цьому випадку дещо відрізняються (ближче до Е 75% жін., 68% чол. при загальному 71%). Для порівняння варто звернути увагу на відповіді щодо назв з історично тим же коренем траєкторія (44% Е, 53% Є) та інтроекція (56% Е, 34% Є). Різні відповіді в однотипних назвах засвідчують неважливість для мовців наявності -j- в латинській мові, що з часів російських граматик Грота звучить в якості обґрунтування відхилення.

Особливі результати по двох важливих наборах слів. Це назви, що закінчуються на -оε, за відповідями вони потрапляють в невизначену групу з незначною перевагою Є: алоε (41% Е, 57% Є), апноε (42% Е, 46% Є), каланхоε (44% Е, 51% Є), окремо дещо ближче до Е стоїть каноε (54% Е, 44% Є). А також назви на -εль, що надійно потрапляють у групу, ближчих до Е: Аріεль (68% Е, 30% Є), Габріεль (67% Е, 31% Є), Даніεль (75% Е, 23% Є), дуεль (94% Е, 5% Є), Міхаεль (88% Е, 10% Є), Рафаεль (87% Е, 11% Є), спаніεль (71% Е, 26% Є), Умбріεль (65% Е, 24% Є).

Кілька назв, на кшталт діез (12% Е, 85% Є), діета (6% Е, 93% Є), що в словниках подекуди досі традиційно подаються через -е-, нині мовцями надійно поміщено в групу -є-. А назви, на кшталт Сіетл, ріелтор, спаніель, що нова редакція правопису вимагає писати з -є-, знаходяться в групі -е-.

Несподіванкою для мене були хіба що розподіл відповідей для назв Маріεтта (36% Е, 59% Є), Деміεн (39% Е, 51% Є), флаεр (15% Е, 87% Є). Загалом, єкання у відповідях виявилося більше, ніж я вважав з власного мовного досвіду.
 

Older Posts »

Website Powered by WordPress.com.