Діаріуш або тиск слова

July 24, 2017

Україномовний та українськомовний

 
До давно відомих складних прикметників двомовний, багатомовний, чужомовний, іншомовний та под. у мовній практиці другої половини XX ст. додалися нові складно-суфіксальні прикметники з опорним компонентом -мовний: англомовний, франкомовний, іспаномовний, тюркомовний, україномовний, російськомовний та ін., що були утворені зі скороченими основами прикметників — назв народів і мов: англійський, французький, іспанський тощо.

Спорадично вживані в українській літературі з 1950-х, спершу як спеціальні терміни гуманітарних дисциплін, а постійно й широко зі здобуттям незалежності й збільшенням потреби відокремлювати національну належність од мовної, такі прикметники були вперше зафіксовані в орфографічному словнику 1994 року [1], ставши відтоді звичним фактом мовної норми.

УКРАЇНОМОВНИЙ, -а, -е. 1. Який розмовляє, пише українською мовою. 2. Який створюється, видається українською мовою. 3. Населений людьми, які розмовляють українською мовою. [2]

Проте україномовні не були б україномовними, якби не створили чергову проблему на рівному місці, перевертаючи черговий прапор «за феншуєм». Поруч з основним варіантом прикметника україномовний, з’явився альтернативний — українськомовний. Поява варіанта не залишилася непоміченою мовознавцями: Читати про маніяків реформи далі…

December 17, 2014

Апостроф у російських власних назвах

Filed under: Культура мови, Фонетика — maksymus @ 08:53

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Для української мови не характерне сполучення м’яких приголосних з наступним звуком а, у. Через те здавна існують певні проблеми при передачі запозичень, іншомовних власних і загальних назв, що містять -вя-, -мя-, -пя-, -вю-, -мю-, -пю- та под. Передавати їх з апострофом чи без? Дискусії навколо Мюнхен чи бюро ведуться давно. Мовна норма, виходячи з ідеї, що не варто примітизувати вимову, зрештою зупинилася на тому, що «в словах іншомовного походження відзначені приголосні вимовляються переважно як м’які» (ЕУМ, 2000, С. 485), тобто бюро, а не б’юро.

Але при передачі російських власних назв з м’якими приголосними, що не мають відповідних українських м’яких (пом’якшених) фонем, постала додаткова проблема. Це проблема спільного походження коренів назв. Загальні назви легко перекладаються пять-п’ять, але що робити з власними? Наприклад, треба якось передавати рос. прізвища Пятницкий, Водопьянов, географічні назви Вязники, Пятигорск тощо. «Український правопис» рекомендує у таких випадках писати з апострофом, виділяючи особливо випадки, коли я, ю означають сполучення м’якого (пом’якшеного) приголосного з а, у (див. УП, § 104, п. 11, § 109, п. 8). Рекомендація, як завжди, фіксує чинну норму, проте не пропонує практичної інструкції, як зрозуміти, коли виникає обставина особливого випадку. В довідниках з правопису ще в 60-і був запропонований надійний критерій: «коли певне російське прізвище має відповідник — загальну назву — в українській мові, апостроф ставиться». І не ставиться, коли такого відповідника немає.

Тож при передачі сполучення м’яких приголосних з наступним а, у, апостроф ставиться в тих випадках, коли для російської власної назви існує відповідна загальна назва з тим же коренем в українській мові: Водоп’янов (бо п’яний), В’яльцева (бо в’ялість), П’ятаков (бо п’ятак), П’ятницький (бо п’ятниця), Рум’янцев (бо рум’яний); В’язники (бо в’яз), П’ятигорськ (бо п’ять) та под., але без апострофа пишуться назви, що не мають такого відповідника: Бядуля, Бякін, Бялик, Пясецький, Рюмін; Вязьма, Вятка, Крюково, Кяхта, Рязань тощо.
 

June 24, 2014

Датчанин

 
Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

«Датчанин добре жеребцює». Іван Котляревський
«Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину». Тарас Шевченко
 
У назвах осіб за місцем проживання або національністю давній суфікс -анин/-чанин в останні десятиліття суттєво втратив свою продуктивність, у сучасній українській мові існує тенденція віддавати перевагу активнішому форманту -ець. У багатьох випадках з варіантами (луганець-луганчанин, дніпропетровець-дніпропетровчанин) завдяки шкільному пуризмові частіше можна почути полтавець, житомирець, ніж полтавчанин, житомирянин. Виняток, де суфікс -анин/-чанин тримається впевнено, становлять назви, утворені від основ, що закінчуються на -ць, -цьк/-ськ (вінничанин, лучанин, мінчанин) та нечисленні традиційні, які історично не мають варіантів з -ець (киянин, сумчанин, роменчанин). Cуфікс -чанин є похідним від -анин, виник завдяки морфологічному перерозкладу основи.

Читати запис далі…

November 28, 2013

Зараз — тепер

Filed under: Значення, Культура мови — maksymus @ 08:20

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Проблема відтінків значень прислівників зараз і тепер відома будь-кому, хто цікавиться культурою української мови. Та вживати ці синоніми правильно не проста нині задача. Як часто буває, коли ідеально сфантазована в літературних кабінетах семантика чомусь не хоче підтримуватися практикою, але при цьому порада якимось чином потрапила до навколомовної літератури, питання прислівників зі спільним значенням «в даний момент» перейшло до розряду шизофренічних. Навіть коли мовці вживають прислівники цілком коректно, у надійно підтверджених словниками значеннях, вони постійно ризикують одержати неждані поради щодо зараз і тепер. І в цій спільноті учасники не убезпечені від причепливої уваги недалеких співрозмовників, котрі наголошують на потребі чіткого розрізнення там, де його насправді не існує. Чому руйнується дискурс?…

November 20, 2013

А ти хто і ким ти є?

Filed under: Граматика, Культура мови — maksymus @ 07:38

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 

Кожен інтеліґент інколи має ставити
перед собою три питання: хто він такий?
з якого району? і чого такий борзий?

До тонкощів гарного стилю належить розрізнення предикативних називного та орудного відмінків: вона є начальник та вона є начальником; він є майстер та він є майстром. Від відмінка присудка виникають цікаві відтінки значень, що їх помітили і розібрали ще метри мовознавства: Потебня, Міклошич, Буслаєв. Існує тонка семантична диференціація. В загальних порадах з культури мови називний предикативний в іменному присудку означає ознаку сталу, що не зв’язана з певним моментом (вона є жінка), а орудний предикативний означає тимчасову, випадкову ознаку підмета (вона була учителем).

Якщо дивитися історично, то орудний предикативний (ким є? льотчиком, водієм) розвинувся з називного (хто є? людина, чоловік, жінка). На протязі століть форма орудного відмінка витискала називний предикативний з усіх позицій. Вже в XIX ст. дослідники помітили, що українська в цьому відношенні досі стояла осторонь польської та російської мов, що пішли далі в розвитку цього явища. Там орудний відмінок витісняв називний активніше, і стильове розрізнення ознак тимчасових, що стосуються певного моменту, і сталих було оформлене в граматичних порадах. А в українській ще зберігалися архаїчніші варіанти, тому в називному відмінку ще могли бути виражені як сталі, так і змінні ознаки, а в орудному переважно змінні.

Проте іншомовні впливи і власне поширення орудного предикативного способу на називний мали наслідком згладжування відмінностей. Навіть більше, нині вже цілком типовою стала практика передавати і змінні, і постійні ознаки тільки орудним відмінком у ролі присудка. Проте для гарного стилю граматичне розрізнення орудного і називного ще важливе.
 

January 5, 2013

Назви професій жінок в українській мові

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Почну з того, що цілком підтримую антисексистський пафос щойно переглянутої статті maryxmas «Лінгвістичні методи забезпечення гендерної рівності». Зокрема, тези про вираження досвіду людини через мовну картину світу, створювану українською мовою, про політичну коректність, про потребу зміни тих мовних засобів, які не відповідають праву особи на рівність, честь і гідність. Проте маю сумніви у правильності висновків, що поширення фемінітивів сприятиме розв’язанню поставлених проблем.

Нині в українській мові присутні два способи називання професій жінок. Перший, популярний в розмовному мовленні, полягає в утворенні жіночих назв професій за допомогою суфіксів -ка, -иця. Вибір суфікса звичайно відбувається за певними правилами. До чоловічих назв, що закінчуються на -ак, -ар, -ач, -ир, -ій, -іст, -тель, -ун для утворення жіночої назви додається -ка (учитель — учителька, аспірант — аспірантка), який історично є демінутивом. Суфікс -иця, -ниця замінює чоловічі -ик, -ець (монтажниця, сортувальниця). Існують також окремі жіночі суфікси -иня, -аха, -уха (княгиня, майстриня, пряха) та запозичені -еса, -іса, -іна (стюардеса, директриса, балерина). Загалом цей суфіксальний спосіб творення назв жіночих професій не має перешкод, поширений в живому спілкуванні, де в традиційному патріархальному дискурсі важливим є підкреслене розмежування жіночого і чоловічого. За винятком окремих слів, в яких відповідний суфікс змінює лексичне значення (друкар — друкарка, секретар — секретарка) та важких для вимови закінчень (драматург, педіатр, психіатр) його можна вважати універсальним і прагнути поширювати на ті назви, які раніше вживалися виключно в чоловічому граматичному роді (директорка, мовознавиця, металургиня тощо). Цей спосіб давно став нормою там, де розмежування суттєве, наприклад, в спортивній сфері, де є чоловічі і жіночі види спорту (чемпіонка, біатлоністка, шахістка).

Другий спосіб книжний, звичайний для офіційно-ділової, наукової мови, де увага приділяється професійним якостям, а родова диференціація несуттєва, навпаки, полягає в униканні жіночих суфіксів. Тут іменники жіночого роду на означення професій вживаються рідше. А нормативним є спосіб роду займенників та дієслівних закінчень (вона хірург, вона прем’єр-міністр, вона мовознавець; головлікар оглядала, драматург творила). Цей спосіб підтримується традиційним сприйняттям жіночих суфіксів як таких, що мають занижений відтінок. Також він у стилі західноєвропейських способів іменування професій, де напрям мовних змін для уникання сексистської мови полягає в знаходженні нейтральних мовних засобів, зокрема, це відмова від традиційних фемінітивів (-esse, -ette, -trix, -enne).

Щоб не повторювати відомі речі про ці два протилежні способи, пропоную переглянути давні статті:
  Л. Недбайло «Утворення іменників жіночого роду — назв за професією»
  Л. Масенко «Назви професій і звань у сполученні з жіночими прізвищами»

Питання для обговорення полягає в тому, якому із способів варто віддавати перевагу в сучасній українській для ґендерно-нейтральної мови. Поширенню жіночих суфіксів, тобто підкресленню статі в назвах професій, чи навпаки, відмові від них, згладжуванню граматичних відмінностей?

lj-poll-1888649 http://www.livejournal.com/poll/?id=1888649

November 6, 2012

Сміл(ив)ість

Filed under: Культура мови, Словотвір — maksymus @ 01:05

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Здається, з двох форм – смілість і сміливість – сучасні мовці явно надають перевагу другій. Іноді перша навіть розглядається як вияв суржика. Однак у словниках фіксується і смілість (а також смілий, сміло), причому з прикладів складається враження, що ця форма давніша. Чому з’явився суфікс -ив, і які перспективи смілості та похідних? (За моїми спостереженнями, сміло, сміліш викликають найменше несприйняття, смілий сприймається прохолодніше, а смілості уникають найбільше, однак це суто суб’єктивне враження).

March 23, 2012

Міжнародний та інтернаціональний

Filed under: Культура мови, Синоніми, Словник — maksymus @ 11:17

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Абсолютними синонімами називаються синоніми, повністю рівнозначні і загалом тотожні за вживанням, емоційно-експресивною характеристикою, частотністю, сполучуваністю та ін. Найбільший клас таких синонімів — це пари, утворювані інтернаціоналізмами і їхніми українськими кальками, або народними відповідниками:

Абсолютний — необмежений, автократія — самодержавство, аналіз — розбір, анархія — безпорядок, антипатія — неприязнь, апатія — байдужість, апелювати — звертатися, аплодисменти — оплески, асиміляція — уподібнення, біном — двочлен, біографія — життєпис, варварство — жорстокість, вояж — подорож, гелікоптер — гвинтокрил, гігант — велетень, депресія — пригніченість, директива — вказівка, директор — керівник, дислокація — розміщення, дуалізм — роздвоєність, еволюція — розвиток, експорт — вивіз, ідентичність — тожсамість, імпорт — ввіз, індиферентний — байдужий, індустрія — промисловість, інструкція — вказівка, інтелект — розум, інтернаціональний — міжнародний, інформація — повідомлення, інцидент — подія, літера — буква, лозунґ — гасло, локальний — місцевий, леґальний — законний, маска — личина, масштаб — мірило, матч — змагання, мініатюрний — крихітний, міфічний — казковий, натура — природа, нюанс — відтінок, проґрес — поступ, реєстр — перелік, симптом — ознака, ситуація — обстановка, стабільний — стійкий, стереотипний — ходовий, суб’єктивний — особистий, суроґат — замінник, увертюра — вступ, утопічний — нездійсненний, фактор — чинник, фальш — підробка, фауна — тваринний світ, флора — рослинність, фіґура — постать.

Багато подібних пар виникало під час мовних експериментів: полюс — бігун, екватор — рівник, перпендикуляр — сторч, простопад, фотографія — світлопис та ін.  

Але термін «абсолютні» не повинен вводити в оману, оскільки насправді повністю рівнозначних синонімів не існує, в кожній парі можна виділити основний, більш уживаний і нейтральний синонім та такий, що вживається в особливих контекстах, з певним стилістичним забарвленням, у власних сполученнях.

Як приклад можна взяти пару інтернаціональний — міжнародний. Це абсолютні синоніми (інтер «між» і natio — народ), але сфера вжитку різна, що одразу видно на усталених сполученнях: інтернаціональний обов’язок, інтернаціональний дух, інтернаціональний полк, інтернаціональний рух, інтернаціональна солідарність, інтернаціональний склад команди, але: міжнародний день, міжнародні відносини, міжнародне право, міжнародний престиж, Міжнародний валютний фонд, міжнародна арена, міжнародний масштаб, міжнародне посередництво, міжнародний кінофестиваль, міжнародний конкурс, міжнародні спортивні змагання, міжнародне об’єднання, міжнародні події, міжнародна система одиниць виміру. Зовсім різні значення мають сполучення: інтернаціональні зв’язки і міжнародні зв’язки, інтернаціональне значення і міжнародне значення. Міжнародний стосується до відносин між народами і країнами, а інтернаціональний стосується до представників народів і націй.
 

February 3, 2012

Значення, зміст, сенс, смисл, суть

Filed under: Культура мови, Словник — maksymus @ 15:19

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Почну з цитати, яка стане введенням у проблему вибору відповідного слова, відповідно до контексту.
(Цитата з порадника.)

        «Названий ряд синонімів об’єднує поняття «внутрішня основа, особливість, сутність чого-небудь». Найбільш поширеним щодо цього і стилістично нейтральним є слово зміст: зміст життя, зміст поведінки, зміст повідомлення, зміст поняття. Як термін уживається словосполучення зміст і форма (у мистецтві). Терміном виступає також іменник значення: значення слова, значення терміна, лексичне значення, граматичне значення слова.
        Слово смисл у розумінні внутрішньої основи, суті чого-небудь використовується рідко й фактично належить до розмовної форми. Отже, замість таких сполук, як смисл слова, смисл творчості треба вживати значення слова, але зміст речення, зміст творчості.
        Поняття «розумна основа, мета, призначення чого-небудь» так само передається словом зміст: зміст буття. Отже, зміст, з одного боку, це «те, про що йде мова, розповідається; те, що описується, зображається» (зміст оповідання, зміст картини), а з другого — це найважливіша ідея, основа, сутність чогось.
        Слово смисл часто використовується неправомірно у значенні «розум», «глузд», напр.: тверезий смисл, здоровий смисл. Нормативними в цьому разі є тільки словосполучення тверезий розум, здоровий глузд.
        Замість поширених ненормативних висловів у смислі того, в якому смислі, є смисл, немає смислу треба вживати: у розумінні того, в якому розумінні, щодо того, є рація, є сенс, немає рації, немає сенсу

[Культура української мови: Довідник / С. Я. Єрмоленко та ін.; За ред. В. М. Русанівського. — К., 1990. — С. 62-63.]

 

Ця порада майже дослівно повторюється і у свіжих довідниках, де додаються ще приклади сенс життя і суть життя та підкреслюється, що зміст і форма, як терміни, не можуть мати синонімічної заміни типу значення, сутність.

Загальний опис зрозумілий. Проте, в цій пораді, очевидно, іменнику смисл відводиться другорядна роль, всупереч тому, яким чином його значення закріпилося в післявоєнній літературі. Натомість для іменника зміст функції «ідеї, внутрішньої особливості, сутності» невиправдано посилюються. Наприклад, дуже важко сказати божественний сенс, практично неможливо божественний зміст, але як раз божественний смисл.

Зміст, смисл і сенс…

December 7, 2011

Бути правим, мати рацію, мати слушність

Filed under: Культура мови, Фразеологізми — maksymus @ 09:40

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

«Часто, коли хочеться бути правим,
треба перенести непопулярність». М. Драгоманов

Одну поширену кумедну помилкову мовностилістичну пораду мені вдалося прослідкувати тільки до «Культури слова» О. Пономаріва. Звучить вона так:

«Мати рацію, а не бути правим. В Україні є чимало людей, які через життєві обставини не могли ознайомитися з тонкощами рідної мови. За бажання цю прогалину зможуть заповнити всі. Але нерідко буває так, що носій мови задовольняється тим лексичним запасом, на який спромігся, а решту слів оголошує незрозумілими, штучними, а то й непотрібними, вартими глузування. Під обстріл таких «цінувальників» час від часу потрапляє вислів мати рацію. «Хай з раціями ходять полісмени, а коли людина права, то так і треба казати», — заявляють «дотепники». […] Натомість прихильники зближення мов обстоювали та обстоюють калькований російський вислів ви праві, хоч основними значеннями слова правий у нашій мові є «справедливий, праведний, безгрішний, невинний», а не «слушний» […] Отже, повноцінними українськими відповідниками російського вислову Вы (ты) правы (прав) є Ви (ти) маєте (маєш) рацію; Ваша (твоя) правда. […] Варіантові Ви (ти) праві (правий) віддають перевагу ті, які дякують Вас (замість вам), заключають (замість укладають) угоди, голосують за змішану (замість мішану) виборчу систему, вимовляють свої прізвища Алексєєнко, Крáвець, Логвін, Пєхота, Кутовой (замість нормальних Олексієнко, Кравéць, Логвин, Піхота, Кутовий).   .»

Варто звернути увагу, як автор подає заборону. Схема досить типова для пуристичних порад, вона ґрунтується на відштовхуванні від загрозливої мови та супровідних риторичних прийомах. Вислювлюється цілком слушне твердження, що вираз мати рацію через омонімічність з радіоприладом потрапляє під обстріл «дотепників», але далі робиться зовсім нелогічний перехід до твердження, що бути правим це неправильний вираз, і що його варто уникати. А прогалини цього переходу заповнюються сторонніми міркуваннями про тих, хто «дякують Вас» та вимовляють свої прізвища на російський кшталт. Таке доведення «від зворотнього» нічим не краще за глузування з рації.

Насправді, ця порада відмовитися від виразу бути правим не ґрунтується ні на чому, окрім своєрідного мовного смаку Пономаріва. Вирази бути правим, мати рацію, мати слушність, ваша правда рівноцінні, цілком можуть вживатися в потрібних контекстах. Те, що вираз мати рацію може здаватися комусь незвичним, іноді потребує тлумачення (як у Фразеологічному словнику (1993, С. 474): «мати рацію — бути правим; правильно, слушно думати, говорити, діяти»), не означає, що треба забороняти вираз бути правим, або навпаки. На все є свій час та місце.

Цитати…

Older Posts »