Діаріуш або тиск слова

December 29, 2017

Перпендикулярне бачення

Filed under: Вибори, Київ, Політологія — maksymus @ 10:47

 
У колонці «Даєш двопалатну Київраду!» на «Українській правді» (29 грудня 2017) член правління партії «ДемАльянс» пропонує партійне «бачення особливостей місцевих виборів у Києві в новому законі про столицю».

Треба ж так невдало пропонувати, що кожен пункт не просто промах, а прямо суперечить тому, що я хотів би одержати як київський виборець.

Спершу звичний для українських партій, створюваних як політичні проекти згори, а не від низових осередків, виступ проти мажоритарки. Пропозиція подається як фальшиво-зважена — «У світовій практиці мажоритарний підхід […] має низку успішних прикладів», «Але в українських корумпованих реаліях…» Наче до висновку прийшли після роздумів, але це ж не так. Насправді, партія, як і багато інших, пропонує відштовхуватися не від демократичних принципів збільшення представництва, зміцнення зв’язку виборця з представниками, а від тимчасової ситуації партійної зручності й відсутніх механізмах правоохоронної системи, що запобігали б підкупу виборців. У тимчасовій перспективі партійна система з відкритими територіальними списками, можливо, краща за просто партійну, але в країні з загалом нерозвинутою системою партій відмова від мажоритарки це довготривалий спосіб відокремити виборців од влади.

Не допоможе і наступна популістська пропозиція «ДемАльянсу»: «Представники з цього списку беруть участь в публічних праймеріз — вони презентують власне бачення, свої ораторські та професійні якості». Згадані вище «українські корумповані реалії» означатимуть перенесення корупції з дільниць на збори «праймериз». Ну, не заради ж самого ораторського мистецтва збиратимуться пенсіонери, щоби слухати невідомих їм партійців, не зв’язаних з громадою і проблемами округів, а поставлених згори на дільницю партійним списком.

Наступна пропозиція полягає в поверненні райрад у розрахунку на двопалатну Київраду. Просто повернення райрад, як нижчої по відношенню до Київради ланки самоуправління, можна тільки вітати. Але у вигляді другої палати — це просто дивовижне безумство, що зводить пропозицію на пси.

Те, що партія «ДемАльянс» абсолютно не виходить у своїх пропозиціях з демократичних принципів, і ладна погоджуватися з обмеженим представництвом, свідчить і неймовірний запропонований ними «запобіжник, який передбачає, що доля делегатів кожного району в нижній палаті Київради залежить від долі виборців, що прийшли на дільниці, а не від долі усіх зареєстрованих виборців». Чудовий подарунок корупційній складовій. Після відмови київським горожанам у праві обирати своє представництво у власних територіальних громадах і вибудування складних рівнів представництва, це не дивно. Але все цілком у річищі зменшення зв’язків виборця з депутатами.

Отже, в сухому залишку. Новостворена партія пропонує виборчу систему, де депутати для дворівневої міської влади обираються не від громад, а від партій. А щоб запобігти зрозуміло очікуваній аномії, небажанню виборців приходити на дільниці, щоб леґітимізувати це неподобство, «ДемАльянс» пропонує розважати мешканців через «праймериз» та обмежити представництво за допомогою «запобіжника».

Ет, хотів би побачити таку партію, яка виходила б у своїй політиці не з технології здобуття й утримання влади, а з демократичних принципів, для чого ця влада здобувається й утримується. Де виборча система орієнтується на горожанина, а не на партію, де влада здійснюється на основі волевиявлення, а не маніпуляцій з його обмеження. Звісно, це надто складно для недорозвинутої патерналістської політичної системи.
 

Advertisements

December 24, 2017

Флешмоб на Хрещатику

Filed under: Інформація, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 21:02

 
Побував сьогодні на флешмобі з загадковою для мене робочою назвою.
 


«Кава на Хрещатику» (24 грудня 2017 року)

 
Гідну жалю групку молоді всіх вікових категорій чисельністю в пару сотень голів можна бачити на знімку. Походив довкола знічев’я. Подивився на симпатичні обличчя київської блоґототи. Розгублені, політично дезорієнтовані, шукаючі якоїсь авторитетної команди, вони самі не надто розуміли, нащо зібралися, але намагалися всіляко підбадьорювати себе приємними словами й фантастичними проектами наступних неполітичних акцій. Не вірю, що такі взагалі можливі, адже акція чогось варта тільки тоді, коли планується наступний крок. Підтримувати владу — нерозумно, влада сама себе вміє підтримати і без вулиці. Виходити невизначено «за все хороше» чи «проти всього поганого» не має сенсу. Жартівливий плакат російською «Порошенко — наш президент вселенной» чи принизливо перевернутий за феншуєм прапор виглядали найосмисленішою плямою на акції; принаймні, ці люди твердо знали, чого хочуть. Мабуть, щось було в моєму погляді, скупчення на шляху по-військовому розступалися, коли проходив крізь них.

Да, і каву я не люблю…
 

September 4, 2017

Одна дрібниця

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 10:08

 
Здається, кожному перехожому мало бути зрозуміло з першого ж погляду, що власникам меблевого салону на Грушевського надзвичайно пощастило одержати на свої стіни під час Євромайдану саме ці графіті.


«Ікони революції». Вуличні картинки часів Євромайдану, знищені учора орендатором приміщення. (УП, 3 вересня 2017)

Зображення вже розійшлися трафаретами на одязі й речах, стали впізнаваним символом нашого міського протесту. Будь-який підприємець, не задумуючись, знайшов би спосіб монетизувати такий несподіваний подарунок у вигляді ориґіналів, спритно просуваючи свій магазин і рахуючи прибутки.

Одна дрібниця стала на заваді — брак історичної уяви. Неісторичність українців загалом призводить повсюду до байдужого руйнування навіть найцінніших пам’яток, як були знищені заради стереотипних закладів швидкого харчування залишки древної вулицій й воріт на Майдані, як руйнують зараз розкопки на Подолі, як були спотворені написи на стінах часів Оранжевої революції.

Не став винятком і власник салону. Він дивився на цінність і просто не бачив її, як не бачать цінності в будь-яких історичних залишках і чиновники, і підприємці, і прості мешканці по всій Україні. Чого бідні — бо дурні.
 

June 28, 2017

Ахматова. Чи надовго?

Filed under: Київ, Московія, Політологія — maksymus @ 09:02

 

У мене в Києві було дуже важкe життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.

У Києві росіяни віджали ще одну точку міського простору. В Маріїнському парку, традиційному місці українофобських зібрань, «група киян» з каналу «Інтер» установила півтонний пам’ятник Анні Ахматовій з написом російською: «Великий поэт. Навеки».

Канал «Інтер», що досі є потужним провідником московського впливу, навіть після скандалів із українофобними випусковими редакторами, дивом залишається в українському ефірі, і ще більшим дивом має можливість встановлювати тут знаки огидного російського світу.

Як відбувається присвоєння і маркування колорадськими кольорами київського простору, підлотне протягування верблюдів крізь голчане вушко, найкраще розповість пряма мова з урочистого відкриття:

«Мені здається, дуже символічно, що саме в наші дні, в наш час, ми відкриваємо цей пам’ятник, — сказала Ганна Безлюдна, керівник Inter Media Group. — На жаль, наша країна і наше місто переживають скрутні часи, коли багато хто відрікається від свого минулого і від свого коріння. Багато хто, але не всі. В Ахматової є вірші, які всім нам необхідно перечитати сьогодні. Своєю творчістю, своїм життям вона показала, що таке вірність. Анна Ахматова була вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині, і жодного разу, ні за яких обставин цьому не зрадила. І я дуже рада, що сьогодні в центрі Києва з’явився пам’ятник Анні Ахматовій. Спасибі всім причетним до цього.»

Гібридна війна РФ проти України з тисячами загиблих була названа «скрутними часами», в які дехто «відрікається від свого минулого», і тому треба брати приклад з російського поета-українофоба, яка була «вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині». Хіба не зрозуміло, що тут названо «Батьківщиною», що «своїм минулим», а що таке «наша країна»? Гібридна війна не потребує прямого називання, поети й письменники чудово дотягуються туди, куди не дострілюють бандити.

«Важливо пам’ятати, що ми живемо в тому числі і в місті Анни Ахматової, — зазначив Антон Нікітін, головний редактор телеканалу „Інтер“.»

Ні, це не так. Ми живемо в місті анти-Ахматової, яке досі не видралося, і так важко видирається з колоніального світу російських поетів і письменників. Проти нас, проти нашого — не їхнього! — світу, проти нашої — не їхньої! — історії і пам’яті вони ведуть свою інформаційну війну на знищення. І встановлення чергового пам’ятного знаку російської колоніальної присутності є свідченням, що кияни досі системно не здатні відбивати цілком зримі гібридні військові дії в самісінькому центрі Міста. За наслідками, встановлення таких пам’ятників виглядає сумніше за вибухи легкових автомобілів полковників спецслужб.

Це, звісно, не назавжди, як сподіваються ті, хто веде проти нас таку гібридну війну, але це ще надовго. Колись знесення цього пам’ятника найкраще засвідчить нашу перемогу. Назавжди.
 
 
Потрібний коментар: Контекст для монумента.
  

June 20, 2017

Облік газу

Filed under: Екологія, Київ, Різне — maksymus @ 17:55

 
Поставили від Київгазу лічильник; нарешті дійшла черга до мого будинку. Новенький електронний G 1.6 ЕГЛ-Т-50-м, зовсім як на картинці, вироблений в Ямполі місяць тому, міряє кубічні десяті міліметрів спожитого газу та чомусь температуру.

Що дивує, встановлення приладу було безкоштовним. Судячи вже з перших даних, сума за місяць майже не виросте, порівняно з попередніми внормованими виплатами для квартир без лічильників, розрахованими із загального споживання. Вартість же самого лічильника перевищує суму платіжок за три роки, якщо брати з теперішньої ціни за газ.

До 1 січня 2018 року мають бути поставлені на облік усі квартири, де є самі газові плити. Тільки в Києві понад півмільйона квартир, а тому загальна ціна обліку споживання газу населенням перевищить мільярд гривень. Тобто підприємство Київгаз було змушене собі в збиток ставити населенню прилади обліку. І сподіватися на дуже довгу гру з тарифами і ціною.
  

June 5, 2017

Назви вулиць для нас

   
Через чверть століття після розпаду Радянського Союзу сперечатися про доцільність перейменування радянської номенклатури дивно. Ба більше, залишки тоталітарного канону в українській топомніміці виглядають шизофренічно. Накинуті свого часу назви вулиць, міст, сіл, музеїв, заводів, парків, будівництв та под. були елементом зміни реальності новостворюваної комуністичним режимом людини. Як важлива складова штучної радянської мови, топоніми, від найпоширеніших партійних кличок-псевдонімів вождів до химерних ювілейних назв з абревіатурами, не були випадкові, відтворюючи до дрібниць ідеальний радянський простір назв у кожній місцевості неосяжної імперії. Самі залишки своєю промовистою присутністю засвідчували нерозуміння української влади того, з чим вона має справу, засвідчували слабкість і потенційну вразливість держави.

Розпочата зрештою декомунізація згори запізнілася рівно на збройний напад з боку колишньої метрополії. І тепер перейменування здійснюються швидко, безграмотно, випадково, на злобу дня, часто для виклику чи протесту, а не виходячи з власного життя, що створює ґрунт для наступної, вже більш розважливої української черги перейменувань невідповідних назв.


Вулиця з багатьма табличками у Львові, 2016.

А от про те, яким має бути нормальний опис навколишнього простору, треба добре думати. Думати про будучину, в якій хочеться жити. У Львові, де декомунізація відбулася раніше, можна бачити приклади передбачення наступного кроку; гру з назвами, як на фотографії, або вибір світових імен, як дає приклад вулиця Авраама Лінкольна. На останній я аж завмер од захоплення. Мені негайно захотілося мати з цією вулицєю щось спільне. Пишіть мені на вулицю Лінкольна, це ж прекрасно!

Публіцист Портніков, зауважуючи по мотивах російського хамського коментування перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича, що обурення ліберального росіянина Шендеровича нічим не відрізняється від спроб Путніа приватизувати Анну Ярославну, бо виходять з одного імперського джерела, що заперечує українську суб’єктність. І додав згодом на критику відсутності спадковості, що греки звуть свої вулиці іменами Сократа й Арістотеля, італійці пишаються Данте й Овідієм, євреї моляться у древньої стіни храма і розповідають про Давида і Соломона.

Учора в центрі Києва спускався від відбудованого Михайлівського Золотоверхого собору вулицею Трьохсвятительською (колись змінену на Жертв Революції, потім на Героїв Революції), де навпроти католицького костелу прекрасний, не більше людського зросту, як і належить, пам’ятник Данте Аліґ’єрі. Мати в нашому місті вулицю Данте, чому ні? Вулиці Арістотеля, Овідія, Соломона, площу Піфагора — так. Європейська і світова спадщина дає безліч величних імен, знакових подій, що часто важливіші для нас за власну історію. Вибір величезний.
   

June 3, 2017

Нічна пожежа поруч

Filed under: Життя, Київ — maksymus @ 05:30

 
У сусідньому будинку на Проспекті миру сьогодні вночі згоріла квартира на третьому поверсі.

Зачитавшись допізна, ще не спав. Почувши близько першої ночі якийсь гуркіт, спершу вирішив, що це звична робота сміттєвозів, але звуки не припинялися, ставали все більш незвичними. За вікном у той час відбувалося майже кіношне дійство.

На темному будинку яскравий бордово-палаючий прямокутник вікна хрущовки. Пожежники вправно, протягом якихось хвилин, розгорнули пожежні засоби, підсунули драбину й почали штурм. За секунду, дивовижно злагоджено, зсередини і з боку вікна вогонь було потушено. Миттю з уже чорного отвору на вулицю викинули тліючі штори та якийсь зіпсований вогнем мотлох, що досі лежить унизу на асфальті страшною купою. Ще годину вже згорнуті в похідний порядок розрахунки пожежників нікуди не рухалися, мабуть, для контролю. Постраждалих не бачив, сподіваюся, обійшлося без жертв.

Будьмо обачні з відкритим вогнем!
 

April 11, 2017

Брест-Литовський проспект

Filed under: Київ, Розваги — maksymus @ 19:04

 
Прочитав на новинному ресурсі про ідею Київради перейменувати Проспект Перемоги. Перша думка цілком у дусі нових віянь — хтось вирішив, що столиці конче бракує проспекту Зради.

Але ж ні, цього разу дістали освячену сторічним ужитком назву. Та в цьому випадку виникають питання політичного характеру. Чому в старому Києві напрямок визначався по Брест-Литовську, цілком зрозуміло. На північ Мінське шосе, на південь Одеське, на південний схід Харківське (що одразу за містом чомусь переходить у Бориспільське). Можливо, і сучасні західні орієнтири треба обирати в нових кордонах (Львівське, Чорнобильське).
 

March 23, 2017

Блокада і тепло, дане у відчуттях

Filed under: Екологія, Київ, Політологія — maksymus @ 06:20

 
У Києві тепла весна. Гарячі батареї. І вікна навстіж, люди стравлюють тепло в повітря. Моя Дарницька ТЕЦ далекого довоєнного 2012 року перейшла з газу на антрацит, і тепер щедро й намарно спалює вугілля.

Уже другий тиждень розбурхані владною антиблокадною кампанією активісти пишуть до Кличка петиції про відключення централізованого опалення — готові патріотично економити, — не розуміючи, що міська влада не піде проти комерційного інтересу приватного офшорного власника станцій — спалити більше, щоб одержати більші прибутки з абонентів. Блокада? Ні, не чули.

Це добре, що тепер, перед уважним поглядом міжнародних кредиторів стихають вскрики про ледь не економічну катастрофу в країні. Оцінки втрат раптом знизилися з чверті промисловості до півтора відсотка від зростання. Та й який сенс торочити споживачам про проблеми постачання, якщо ці проблеми насправді не стосуються самих постачальників послуг? Все одно, за спожите заплатите, хоч воно вам і не потрібне.

Додаток. «Заборгованість столичних споживачів теплової енергії перед ПАТ „Київенерго“ з початку 2017 року зросла на 1,1 мільярда гривень і на 1 березня склала 4,9 мільярда гривень. Про це повідомляє сайт „Київенерго“». А вони все одно палять…
 

November 2, 2016

Робота міського самоуправління

Filed under: Київ — maksymus @ 14:19

 
По приїзді зміг оцінити два подарунки від Київської адміністрації та міської ради. Перший — знесення торговельних коробок-клопівників, що захаращували простір під будинком, і другий — нічне обмеження продажу алкоголю. Обидва політико-адміністративні рішення склалися разом у давно забуту нічну тишу й спокій під вікнами. Якщо рік тому мало яка ніч, особливо на вихідні, обходилася без п’яних посиденьок з відповідним звуковим оформленням розмов та розборок, то тепер хіба що випадково можна натрапити на п’яничок, що намагаються «догнатися» до одинадцятої вечора біля стаціонарних магазинів. (А ще якось зранку побачив у магазині картину очікування початку продажу. — Поки на касовому годиннику не буде десята, не просіть! — відшивала страждальців з пляшками продавець. Приємне видовище.) Зі зникненням напруги, очевидно, зникла і необхідність ставити поруч патрульну поліцейську машину, яких тепер не видно ніде.
 

Older Posts »