Діаріуш або тиск слова

July 29, 2019

Маленькі скульптурки

Filed under: Київ, Розваги — maksymus @ 08:15

 
По Києву в різних місцях періодично з’являються симпатичні маленькі арт-об’єкти. Там кіт, там гоголівський ніс, там маленький перший комп’ютер. Учора натрапив на один у парку навпроти Університету. Поруч звично тусуються шахісти-любителі, своїми живими колоритними постатями доповнюючи мініатюру.
 


«Київські шахи». Проект «Шукай!». Скульптор Ольга Колесник. (Київ, 2019)

 
Незважаючи на розмір, такі скульптурки надзвичайно важливі. Вони роблять міський простір домашнім, засвоєним, хатнім, у якому можна перебувати як удома.
 
Мініатюра зблизька далі…

Advertisements

July 22, 2019

Пам’ятник Кулішеві

Filed under: Інформація, Київ — maksymus @ 06:40

 
Цей рік ювілейний: через кілька днів виповнюється 200 років з дня народження видатного Пантелеймона Куліша (1819–1897).

Збереження історичної пам’яті не є найсильнішою українською здатністю. Навіть для об’єктивно другої постаті нашого XIX сторіччя (другої після Шевченка, що сам ювіляр розумів, але не міг витерпіти) не вистачило національного українського ресурсу, щоб хоча б видати повне зібрання творів. Навіть про хоч скількись помітне відзначення також не йдеться. Можливо, ще через сто років відзначення буде трохи більш шанобливе.

Тим зворушливіше виглядають установлені на громадських засадах пам’ятники. Як-от цей, що сховався у дворику за Святою Софією.
 


Пантелеймон Куліш — мислитель, етнограф, дослідник, мовознавець (Київ, 2018)

Це незвичне погруддя встановили минулого року за будинком по вулиці Стрілецькій 4-6 (на карті).
 
 

July 5, 2019

Період сутінків у парадному

Filed under: Життя, Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 17:41

 
Якось швидко змінився дух часу. Я його помічаю не за якимись загальними великими подіями, а на самому, що тільки може бути, мікрорівні. Помічаю за собою.

Знову вкрали лампочку внизу на сходах у парадному. Цього разу викрутили разом з половиною плафона. Минулого року, навіть не задумуючись, поставив знову, це ж сущі копійки. Але сьогодні пройшов, глянув на порожній патрон, і нічого не відчуваю — байдуже. Так само цілковита байдужість до зламаного теж цими днями саджанця, за яким я доглядав минулий рік. Минулого року одразу замінив, поправив, підв’язав би. Тепер же — нічого.

Здогадуюся, що буде далі. Ніхто ж і не мінятиме. Коли повернувся після мобілізації, бачив наслідок недоглянутості світла в парадному. Варто було тільки рік не ставити нові лампочки, як у сутінках повиростали неприбрані купки вонючого сміття; самі ж люди, що тут живуть, спокійно йдуть і ліниво кидають собі недопалки, пляшки, залишки їжі, інший мотлох під ноги в темні закутки сходів, де «не видно». Поки завдяки мені було щоночі яскраве освітлення, і їм щось заважало, і бомжів не було. Що ж усе повернеться, справа найближчого часу.

І я знаю, за кого вони в переважній більшості голосували, знаю, що навколо мене не просто співмешканці, що бажають того, чого і я, поєднані спільним інтересом жити в доглянутому будинку, а мої громадські вороги. Тому байдуже.

Мабуть, колись знову настрій зміниться. Не може не змінитися.
 

May 27, 2019

Фантастичний міст

Filed under: Інформація, Київ, Розваги — maksymus @ 00:34

 
Міст Кличка підкорив мене, незважаючи на тимчасові недоробки. Тепер київськими пагорбами можна дійти від самої Академії мистецтва до залізної баби, не спускаючись униз, насолоджуючись практично весь час далеким прекрасним краєвидом на Дніпро та Лівий берег.

Міст з Володимирської гірки до оглядового майданчика…

April 27, 2019

Дарницька сакура

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 14:06

 
Посаджена минулого року сакура дала великі рожеві квітки. Вже недарма були намагання прикрасити подвір’я.
 


Сакура (кінець квітня 2019)

 
Першу зиму щасливо пережили всі саджанці дерев, а от маленькі кущики форзиції були за рік зрізані, витоптані, переїхані автомобілями. Довелося підсадити нову посадку.
 

April 19, 2019

Відчай без моралі

Filed under: Київ, Політологія, Різне — maksymus @ 18:12

 
Потрапити у відділення «Ощадбанку» в дні пенсій та комунальних платежів це неймовірний досвід. Невеличка кімната, набита літніми немічними людьми, для котрих це те єдине місце, де вони можуть одержати копійку чи пільгу від держави, віддаючи одразу величезну частину за комуналку. Вони змушені при цьому принижуватися перед юними працівниками, яким сама ідея особистого сплачування не через інтернет вже незрозуміла. Такі видовища людського відчаю дуже прочищають мозок. Можна скільки завгодно нарікати, що дехто не хоче бачити покращення і перспектив, але проведіть хоч хвилину в тому пеклі, де ці нещасні живуть завжди.

У моєму районі це залишки того покоління робітників навколишньої радянської промзони, що заселилося в місцеві хрущовки в епоху міського буму 1960-х. Переважно малоосвічені, бідні, хворі, вони пережили багаторічну кризу, суттєву втрату рівня життя, зазнали соціального розшарування, були полишені на самоті молоддю, що спилася чи роз’їхалася по всіх усюдах. Новітні способи оплати надто складні для них. Монетизація пільг перебуває за межею розуміння. У новітньому відділенні з красивим ремонтом цей натовп виглядає дуже недоладно. Біля блискучого автомата стоїть терплячий працівник і допомагає сплачувати шумовки та візовки, показує, як натискати на електронні кнопки на екрані. Раз у раз повторюється сцена відчаю перед віконцем, коли слабоумний відвідувач елементарно не знає, що робити з одержаною соціальною карткою, забув паспорт чи пін-код: — Видайте все, що надійшло. — Назвіть суму, — каже касир. — Не знаю, віддайте все готівкою… — Чому немає, де сісти? Я поскаржуся в райвиконком!..

Це все виборці, які кожного разу обирають тільки один пункт — та нехай воно все скінчиться! Кожен популіст з продуктовим набором чи красивими обіцянками всього й одразу негайно матиме на цьому електоральному полі вдячну аудиторію.
 

March 31, 2019

Рання весна в Києві

Filed under: Київ, Розваги — maksymus @ 18:37

 
Перші теплі сонячні дні нового року. В ботсаду розквітли дві маґнолії; спраглі весни люди скупчилися навколо й фотографують білі квіточки. Такі білі. Все в саду прокидається, набухло бруньками, готове до нового життя.

Кілька знімків далі…

March 25, 2019

Відлуння староукраїнського мистецтва

Filed under: Інформація, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 18:34

 
До музею в неділю стояла велика черга. Коли виходив через годину, вона стала ще вдвічі довшою. І це зовсім не зважаючи на прикру бідність колекцій Національного художнього музею України на Грушевського.

Цього разу відвідувачів приваблювала експозиція пам’яток Братського монастиря. Кілька десятків картин і предметів, що залишилися з того добре забутого часу. Виставка триватиме до кінця місяця.

Кілька фотографій експозиції далі…

November 30, 2018

Про безпам’ятство наше й чиновників

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 07:07

 
Приємний клаптик зелених насаджень в історичному центрі Києва на розі вулиць Рейтарської та Стрілецької одержить статус скверу тільки для того, щоб Київраді було зручніше присвоїти цій точці на карті ще одну власну назву. Вже стало дурною звичкою теперішньої міської влади обирати імена іноземців, абсолютно чужих і незначних як для Києва, так і для всієї України. Треба неодмінно іноземця обрати? Назвіть сквер іменем Рейґана чи Тетчер, Спінози чи Арістотеля, іменем Шекспіра чи Сапфо. Іменем Лінкольна, нарешті, як назвали вулицю у Львові, або хоч Вашинґтона, з його праведним законом. Цього разу вирішили нащось увічнювати в топонімції древнього міста Ярослава вбитого при непрояснених обставинах посереднього білорусько-російського журналіста Павла Шеремета. На злобу дня, наче подачка неукоріненій медійній тусовці для окозамилювання нерозкритості гучної політичної справи підірваного невідомими з невідомих причин іноземця.

Хіба можуть знати байдужі тимчасові чиновники, що тут живе, і саме в цьому історичному місці в останні роки часто сидить, розпродаючи домашню бібліотеку, один з найбільш перекладаних за кордоном українських письменників усіх часів, людина непересічної долі — Вадим Бойко? Та звісно, не знають.

Саме життя недвозначно підказує, якщо взагалі називати сквер, то кращого імені не буде ніколи. Гадаю, неформально кияни так і називатимуть цю ділянку іменем Вадима Бойка, коли хоч трохи опритомніють од національного безпам’ятства й пошуку тільки чужих авторитетів та чужих схвалень.
 

October 12, 2018

Визнання автокефалії

Ото указ надрюкують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»

Це справді подія. І ми її сучасники. Одна з тих подій, навколо яких потім століттями обертатиметься шкільна історія. Формальне відновлення автокефалії для Києва через 333 роки поглинання Москвою означає не що інше, як необхідне авторитетне зовнішнє визнання українського історичного ґранд-наративу. І водночас заперечення російського. Оті смішні ряжені грецькі бородані вчора офіційно скасували ідею тисячолітньої Росії, якою вона про себе мислить, офіційно й документально проголосивши скасування політичних і духовних претензій. Претензій на першородство, претензій на перенесення імперії, претензій на народну єдність. Хай які розроблені й обґрунтовані відповіді існують для внутрішнього користувача, вони завжди потребують підтримки зовні. Саме це відрізняє два різні становища — вважати і бути. Можна гадати, це було ясно вже сто років тому, коли зруйнованій імперії не вдалося захопити проливи, що це тільки наслідок, але підтверджено вчора.

Фактично, вчора на звичне російське бикування «Ти хто такий? Скільки в тебе танкових дивізій?» нарешті відповіли закономірне «А ти хто такий?» І раптом вияснилося, що в тій логіці, в якій століттями вибудовувалася конструкція російської внутрішньої історії й експансії, на важливі питання відповісти неможливо. Навіть на найперше: коли відбулося хрещення самої Москви, входження її до світової історії, якщо Київська митрополія офіційно не московська? І ніколи насправді не була московською!

Одна справа, коли це питання ставить Київ, якому можна легко пред’явити фізичну присутність росіян в ретельно обставлених російськими табличками історичних місцях, і зовсім інша, коли запитує розвинута міжнародна інституція з давнім запиленим архівом, в якому документи якогось давно забутого 1686 року можуть скасовувати так само легко, як довідку з поліклініки. Не залишається нічого, як піти в «несознанку», погрожувати силою, заявляти про невизнання і розкол.
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.