Діаріуш або тиск слова

November 30, 2018

Про безпам’ятство наше й чиновників

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 07:07

 
Приємний клаптик зелених насаджень в історичному центрі Києва на розі вулиць Рейтарської та Стрілецької одержить статус скверу тільки для того, щоб Київраді було зручніше присвоїти цій точці на карті ще одну власну назву. Вже стало дурною звичкою теперішньої міської влади обирати імена іноземців, абсолютно чужих і незначних як для Києва, так і для всієї України. Треба неодмінно іноземця обрати? Назвіть сквер іменем Рейґана чи Тетчер, Спінози чи Арістотеля, іменем Шекспіра чи Сапфо. Іменем Лінкольна, нарешті, як назвали вулицю у Львові, або хоч Вашинґтона, з його праведним законом. Цього разу вирішили нащось увічнювати в топонімції древнього міста Ярослава вбитого при непрояснених обставинах посереднього білорусько-російського журналіста Павла Шеремета. На злобу дня, наче подачка неукоріненій медійній тусовці для окозамилювання нерозкритості гучної політичної справи підірваного невідомими з невідомих причин іноземця.

Хіба можуть знати байдужі тимчасові чиновники, що тут живе, і саме в цьому історичному місці в останні роки часто сидить, розпродаючи домашню бібліотеку, один з найбільш перекладаних за кордоном українських письменників усіх часів, людина непересічної долі — Вадим Бойко? Та звісно, не знають.

Саме життя недвозначно підказує, якщо взагалі називати сквер, то кращого імені не буде ніколи. Гадаю, неформально кияни так і називатимуть цю ділянку іменем Вадима Бойка, коли хоч трохи опритомніють од національного безпам’ятства й пошуку тільки чужих авторитетів та чужих схвалень.
 

October 12, 2018

Визнання автокефалії

Ото указ надрюкують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»

Це справді подія. І ми її сучасники. Одна з тих подій, навколо яких потім століттями обертатиметься шкільна історія. Формальне відновлення автокефалії для Києва через 333 роки поглинання Москвою означає не що інше, як необхідне авторитетне зовнішнє визнання українського історичного ґранд-наративу. І водночас заперечення російського. Оті смішні ряжені грецькі бородані вчора офіційно скасували ідею тисячолітньої Росії, якою вона про себе мислить, офіційно й документально проголосивши скасування політичних і духовних претензій. Претензій на першородство, претензій на перенесення імперії, претензій на народну єдність. Хай які розроблені й обґрунтовані відповіді існують для внутрішнього користувача, вони завжди потребують підтримки зовні. Саме це відрізняє два різні становища — вважати і бути. Можна гадати, це було ясно вже сто років тому, коли зруйнованій імперії не вдалося захопити проливи, що це тільки наслідок, але підтверджено вчора.

Фактично, вчора на звичне російське бикування «Ти хто такий? Скільки в тебе танкових дивізій?» нарешті відповіли закономірне «А ти хто такий?» І раптом вияснилося, що в тій логіці, в якій століттями вибудовувалася конструкція російської внутрішньої історії й експансії, на важливі питання відповісти неможливо. Навіть на найперше: коли відбулося хрещення самої Москви, входження її до світової історії, якщо Київська митрополія офіційно не московська? І ніколи насправді не була московською!

Одна справа, коли це питання ставить Київ, якому можна легко пред’явити фізичну присутність росіян в ретельно обставлених російськими табличками історичних місцях, і зовсім інша, коли запитує розвинута міжнародна інституція з давнім запиленим архівом, в якому документи якогось давно забутого 1686 року можуть скасовувати так само легко, як довідку з поліклініки. Не залишається нічого, як піти в «несознанку», погрожувати силою, заявляти про невизнання і розкол.
 

August 20, 2018

Наслідки бурі в Києві

Filed under: Інформація, Екологія, Київ, Різне — maksymus @ 07:52

 
Сильна буря на минулому тижні повалила багато дерев. Місто ліниво, некваплячись, перетравлює наслідки.
 


Дуб та карія гола в Ботсаду Фоміна.

Ще кілька повалених дерев…

August 11, 2018

Вуличний побут під вікном

Filed under: Антропологія, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 09:38

 
Один дніпро[петро]вський фотограф десять років знімав лавочку перед вікном. На прикольних знімках закохані та сумні, молодь та пенсіонери, просто випадкові відпочиваючі. Найбільш колоритні кадри п’яничок та безпритульних, котрі як тільки не використовували місце відпочинку біля смітника.

Проте мене така десятирічна панорама міського вуличного життя зовсім не вразила. Бо тут під будинком навіть не лавочка, а ціла жердина-огорожа, на якій весь набір кадрів можна зняти за день. Через те, що мав необачність посадити поруч деревця, ця необладнана нічим ділянка за зупинкою автобусів мимоволі потрапляє до моєї уваги частіше, ніж звичайно. Тож постійно бачу, як на жердинці коїться таке, що звичайній людині не уявити; сам собою прокидається внутрішній антрополог. Можна бачити, як з першими променями сонця жебраки збирають вторинну сировину й пробуть на міцність металеві деталі всього навколо, щоб відірвати. Можна поспівчувати нещасній молоді, якій нема більше куди піти, щоб просто посидіти пару годин удень між уроками та заняттями. Можна вітати втомлених працівників сусідніх точок і закладів, котрі вибігають на хвилинку подихати повітрям. Можна посердитися на варварів, котрі кидають просто під ноги залишки життєдіяльності. Можна покепкувати з нетерплячих дикунів, які вважають, що знайшли тихе місце для задоволення природних потреб. Можна послухати нічний концерт п’яничок. Можна оцінити переходи лайки автомобілістів, що вони не змогли поділити обмежене місце стоянки…

Гадаю, якщо поставити відеокамеру, то цілодобово в об’єктив потраплятимуть шедеври з міського вуличного низового побуту. Вотъ она, жисть-то человѣческая!
 

August 7, 2018

Розрите коріння

Filed under: Інформація, Київ, Різне — maksymus @ 14:34

 
Тільки нещодавно згадував про друге найстаріше київське дерево ґінкґо на території КПІ, природоохоронний об’єкт під назвою «Ґінкґо Сікорського», справжній природний предмет гордощів для киян, аж раптом воно опинилося під загрозою.

Поруч прокладають якісь комунікації, на небезпечній відстані від стовбура вирили канаву. Сподіватимемося, що дерево виживе, великі корені наче не були пошкоджені, але така необережність ремонтників дивує.

Зображення розриття поруч з пам’якою природи…

July 28, 2018

Урочисте відзначення

Filed under: Київ, Русь, Різне — maksymus @ 17:25

 
На день пам’яті князя Володимира Великого потрапив у центрі в святкову ходу Київського патріархату з нагоди 1030-ї річниці хрещення Києва. По Володимирській вулиці проходила ціла ріка людей, за наочною кількістю здалося навіть значно більше, ніж колись бачені численні львівські колони. І різниця вражаюча — колона яскрава і весела, багато національних прапорів, активно співали протестних українських пісень.

Цікаво було відмітити, що серед сотень тисяч учасників не трапилося жодного перевернутого прапора! Нарешті ця вкинута на Євромайдані провокація зійшла нанівець.
 
Вигляд колони з Софійської площі на Михайлівський Золотоверхий собор…

June 15, 2018

Не думати про дороги

 
Потрапляю в якісь опитування суспільної думки дуже нечасто. Але якщо вже потрапляю, то стаю наче руйнівником опитування. Адже питання в них звичайно складають для з’ясування якихось певних проблем, з огляду на усереднену аудиторію, тому завжди випускають незначущі для себе відповіді. Для мене ж це означає відсутність потрібних варіантів.

От і цього разу опитування про стан автодоріг. Що я про це думаю? Чи задоволений? Як оцінюю роботу «Київавтодору»?

А я взагалі про автодороги не думаю. Автомобілем не їжджу, з громадського транспорту користуюся переважно метрополітеном, тому питання якості київських автодоріг перебуває для мене на далекій-далекій периферії уваги. Звісно, абстрактно розумію важливість якісного сполучення для розвитку економіки міста, але це опосередковане розуміння без особистої залученості ніяк не тягне на вироблення власної думки про роботу відповідних служб.

І нещасному волонтеру довелося зависати на кожній моїй відповіді, бо таких варіантів в опитувальному листі взагалі не було передбачено. І мені незручно, що випадаю з середнього набору, і збирачам доводилося підганяти відповіді під стандартні, що напевно псуватиме результат. Нарешті, всі були задоволені, коли на останнє запитання про те, чи заважали мені ремонтні роботи, я відповів твердим «Ні!», але знов-таки, тільки тому, що взагалі не звертаю на автодороги увагу, а не через потрібну для значимої відповіді залученість.
 

May 31, 2018

Соціальні спостереження через десять років

Filed under: Київ, Різне — maksymus @ 09:02

 
Минуло багато років з часу короткої замітки про навколишній дарницький простір. Зміни не зупиняються ніколи. Жодна політична подія не оминала площу, що поміняла назву, жоден економічний виверт. Зміни накопичувалися безперервно, майже непомітні в буденному потоці. Та коли через півтора року відсутності повернувся, то раптом побачив, що наче пропустив, наче перескочив через цілий етап, а тому безліч відмінностей оприявнилися якнайнаочніше.

На вулиці зникло багато банків і аптек. Закрилися чи були закамуфльовані гральні заклади. Реконструйований великий торговельний центр відтягнув покупців, тому стали непотрібні деякі дублюючі магазини. Зате з’явилися магазини розливного пива, швидкі кредити, безліч обмінників та ломбарди. П’ять ломбардів і скарбниць тепер видно тільки з вікон! Чи не забагато? Зникли стаціонарні перукарні, зате відкрилося кілька вагончиків з чопорними назвами з англійських романів.

На зміни інфраструктури навколишньої ділянки справило великий тиск заселення нового кварталу різнобарвних висоток поруч на колишній «Резинці». Величезна маса нових дарниччан має тепер діставатися до метро, а єдиний короткий шлях до потрібних зупинок на Проспекті Миру проходить через мій двір. Постійний потік людей обертається величезним навантаженням на все середовище навколо. Пасажири, чекаючи на зупинках потрібний транспорт, мають інколи знайти якісь напої, інколи перекусити, а найважливіше — інколи знайти туалет. Звісно, таким туалетом для необтяжених культурою нових мешканців міста негайно стає навколишня тайга.

Залишається величезною проблемою повна відсутність вільного суспільного простору для відпочинку, характерна для Києва загалом. Навколо немає жодної лавочки, жодного місця, де людина могла б розслабитися хоч півгодинки. Тому знесення за програмою Кличка самочинних яток принесло не тільки деяке полегшення, а й нові проблеми. В пошуках хоч якогось місця відпочинку випадкові перехожі, відвідувачі та працівники місцевих магазинів стихійно знаходять собі звільнене від яток місце, що тепер удень використовується як майданчик для паркування, й, наче папужки на жердинці, незграбно розташовуються на ще радянській стаціонарній металевій огорожі-трубі. Кожного дня зростають купи паперового та пластикового сміття, що композиційно доповнює відходи торговельного центру, що його художньо розносить вітер. Комунальники не здатні нічого протиставити валу. Місце так і кричить про потребу якогось добре обладнаного літнього кафе.

Поява й поширення офіційних денних і підпільних нічних наливайок також вплинула на зміни навантаження на місцевість. Уночі (насправді, є якісь певні ночі, одна-дві на тижень) навколишні сидіння на зупинках та трубах почали перетворюватися на симпозіум пиятик з усього району з усіма відповідними наслідками для території. Зникнення банківських установ мало наслідком зникнення раніше постійно чергової машини охорони. Тепер тільки ранкові промені та вихід на вулиці собачників (ще зовсім диких, жоден не носить пакет) проганяють нещасних.

Зміни тривають, нові проблеми породжують нові рішення. Навколо смітників ставлять металеві щити, намагаються обладнати стоянки. Простір має бути засвоєний.

Просто картинка…

May 29, 2018

Ґінкґо в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 11:53

 

«Найкращий час посадити дерево був двадцять років тому.
А втім, нині також чудовий час.»
Китайське прислів’я

Ґінкґо дволопатеве (Ginkgo biloba L., Ґінкґо білоба) це симпатичне реліктове дерево палеозойської ери, що дивом збереглося до наших днів як єдиний представник своєї родини і свого класу, одна з найархаїчніших рослин на Землі. Ґінкґо має унікальний спосіб двостатевого розмноження, досліджений зовсім нещодавно. Мільйони років тому рослина була поширена в Північній півкулі, викопні рештки засвідчують існування кількох видів; нині ж, зі зникненням динозаврів, котрі переносили насіння, жевріє в природі в деяких місцевостях у Китаї, Кореї та Японії, і знаходиться на межі зникнення.

Європейські дослідники виявили ґінкґо наприкінці XVII ст. Німецький натураліст Енґельберт Кемпфер, перебуваючи в складі голландського посольства в Японії, побачив дерево в буддійському монастирі в Наґасакі, дав йому назву ґінкґо (що мало означати «сріблястий абрикос») і привіз саджанці в Утрехт, де посадив перші за останні кілька мільйонів років ґінкґо в Європі. Додаток білоба, тобто дволопатеве, додав до наукової назви Карл Лінней, розглядаючи особливі подвійні листики рослини. На своєрідне дволопатеве дерево звернув увагу Ґете, присвятивши йому романтичний вірш.

З кінця XVIII ст. ґінкґо стає неодмінним елементом оформлення міських парків Європи й Північної Америки. Популярність засвідчує той факт, що з описаних семисот тисяч дерев Нью-Йорка ґінкґо посідає поважне місце в першій десятці (20 тис. ґінкґо). Дерево виявилося ідеальним для міських посадок помірного клімату — стійке до шкідників, грибків та хвороб, морозу, невибагливе до ґрунтів та забруднення повітря, довговічне. Його плоди й листя широко використовують у медицині та кухні. В містах через особливий запах плодів висаджують переважно чоловічі особини.

В Україні перший відомий екземпляр посадили 1818 року в Ялті (нині під окупацією). Та хоча ґінкґо можна тепер знайти практично в кожному поважному парку від Ужгорода, де цього року розбили ґінкґову алею, до Харкова, спеціальну увагу українських озеленювачів міст воно не привертало до останнього часу. Можливо, цьому сприяв суто психологічний момент особливості дерева, небажання комунальників возитися з екзотами в звичайних посадках. Проте все частішають спроби поставити ґінкґо на належне місце, розглядаючи його як перспективне для озеленення промислових українських міст. Наприклад, ґінкґо було рекомендоване в програмі розвитку зеленої зони Києва 2005 року. 2009 року в колах міської адміністрації навіть вели розмову про заміну ними каштанів та тополь.

Але й досі ґінкґо залишається на периферії озеленювання. Ідеальне для міської посадки дерево чомусь досі не має належного поширення в Києві. Досі київські дерева ґінкґо дволопатеві можна перерахувати на пальцях. Що я і зроблю нижче.

Огляд відомих ґінкґо Києва…

May 8, 2018

Класика жанру

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 14:38

 
За тиждень підпорки під саджанці ламали тільки двічі. Це не схоже було на навмисний вандалізм щодо рослин, але просто якісь перехожі намагалися посидіти на тонких рейках. Кожного разу молоді деревця були легко пошкоджені. Коли вчора полив дощ, а зранку пробилася перша травичка, мені навіть здалося, що посадка все витримає, зможе вижити ще рік, другий…

Але ентропія мала взяти своє. Впорядкованість приваблює. Тож комунальним службам теж захотілося покращувати саме в цьому місці, вперше за кілька десятиліть помінявши забиті труби. Прямо на новопосаджену клумбу пригнали екскаватор, розрили поруч комунікації, купою виритого піску засипали мої посадки. Ледь встиг врятувати кілька саджанців з-під коліс.

Що ж, по завершенню доведеться все починати з початку, збираючи докупи залишки ентузіазму.
 
Розрита клумба…

Older Posts »