Діаріуш або тиск слова

September 4, 2017

Одна дрібниця

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 10:08

 
Здається, кожному перехожому мало бути зрозуміло з першого ж погляду, що власникам меблевого салону на Грушевського надзвичайно пощастило одержати на свої стіни під час Євромайдану саме ці графіті.


«Ікони революції». Вуличні картинки часів Євромайдану, знищені учора орендатором приміщення. (УП, 3 вересня 2017)

Зображення вже розійшлися трафаретами на одязі й речах, стали впізнаваним символом нашого міського протесту. Будь-який підприємець, не задумуючись, знайшов би спосіб монетизувати такий несподіваний подарунок у вигляді ориґіналів, спритно просуваючи свій магазин і рахуючи прибутки.

Одна дрібниця стала на заваді — брак історичної уяви. Неісторичність українців загалом призводить повсюду до байдужого руйнування навіть найцінніших пам’яток, як були знищені заради стереотипних закладів швидкого харчування залишки древної вулицій й воріт на Майдані, як руйнують зараз розкопки на Подолі, як були спотворені написи на стінах часів Оранжевої революції.

Не став винятком і власник салону. Він дивився на цінність і просто не бачив її, як не бачать цінності в будь-яких історичних залишках і чиновники, і підприємці, і прості мешканці по всій Україні. Чого бідні — бо дурні.
 

Advertisements

June 28, 2017

Ахматова. Чи надовго?

Filed under: Київ, Московія, Політологія — maksymus @ 09:02

 

У мене в Києві було дуже важкe життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.

У Києві росіяни віджали ще одну точку міського простору. В Маріїнському парку, традиційному місці українофобських зібрань, «група киян» з каналу «Інтер» установила півтонний пам’ятник Анні Ахматовій з написом російською: «Великий поэт. Навеки».

Канал «Інтер», що досі є потужним провідником московського впливу, навіть після скандалів із українофобними випусковими редакторами, дивом залишається в українському ефірі, і ще більшим дивом має можливість встановлювати тут знаки огидного російського світу.

Як відбувається присвоєння і маркування колорадськими кольорами київського простору, підлотне протягування верблюдів крізь голчане вушко, найкраще розповість пряма мова з урочистого відкриття:

«Мені здається, дуже символічно, що саме в наші дні, в наш час, ми відкриваємо цей пам’ятник, — сказала Ганна Безлюдна, керівник Inter Media Group. — На жаль, наша країна і наше місто переживають скрутні часи, коли багато хто відрікається від свого минулого і від свого коріння. Багато хто, але не всі. В Ахматової є вірші, які всім нам необхідно перечитати сьогодні. Своєю творчістю, своїм життям вона показала, що таке вірність. Анна Ахматова була вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині, і жодного разу, ні за яких обставин цьому не зрадила. І я дуже рада, що сьогодні в центрі Києва з’явився пам’ятник Анні Ахматовій. Спасибі всім причетним до цього.»

Гібридна війна РФ проти України з тисячами загиблих була названа «скрутними часами», в які дехто «відрікається від свого минулого», і тому треба брати приклад з російського поета-українофоба, яка була «вірна собі, своєму таланту, своїй Батьківщині». Хіба не зрозуміло, що тут названо «Батьківщиною», що «своїм минулим», а що таке «наша країна»? Гібридна війна не потребує прямого називання, поети й письменники чудово дотягуються туди, куди не дострілюють бандити.

«Важливо пам’ятати, що ми живемо в тому числі і в місті Анни Ахматової, — зазначив Антон Нікітін, головний редактор телеканалу „Інтер“.»

Ні, це не так. Ми живемо в місті анти-Ахматової, яке досі не видралося, і так важко видирається з колоніального світу російських поетів і письменників. Проти нас, проти нашого — не їхнього! — світу, проти нашої — не їхньої! — історії і пам’яті вони ведуть свою інформаційну війну на знищення. І встановлення чергового пам’ятного знаку російської колоніальної присутності є свідченням, що кияни досі системно не здатні відбивати цілком зримі гібридні військові дії в самісінькому центрі Міста. За наслідками, встановлення таких пам’ятників виглядає сумніше за вибухи легкових автомобілів полковників спецслужб.

Це, звісно, не назавжди, як сподіваються ті, хто веде проти нас таку гібридну війну, але це ще надовго. Колись знесення цього пам’ятника найкраще засвідчить нашу перемогу. Назавжди.
 
 
Потрібний коментар: Контекст для монумента.
  

June 20, 2017

Облік газу

Filed under: Екологія, Київ, Різне — maksymus @ 17:55

 
Поставили від Київгазу лічильник; нарешті дійшла черга до мого будинку. Новенький електронний G 1.6 ЕГЛ-Т-50-м, зовсім як на картинці, вироблений в Ямполі місяць тому, міряє кубічні десяті міліметрів спожитого газу та чомусь температуру.

Що дивує, встановлення приладу було безкоштовним. Судячи вже з перших даних, сума за місяць майже не виросте, порівняно з попередніми внормованими виплатами для квартир без лічильників, розрахованими із загального споживання. Вартість же самого лічильника перевищує суму платіжок за три роки, якщо брати з теперішньої ціни за газ.

До 1 січня 2018 року мають бути поставлені на облік усі квартири, де є самі газові плити. Тільки в Києві понад півмільйона квартир, а тому загальна ціна обліку споживання газу населенням перевищить мільярд гривень. Тобто підприємство Київгаз було змушене собі в збиток ставити населенню прилади обліку. І сподіватися на дуже довгу гру з тарифами і ціною.
  

June 5, 2017

Назви вулиць для нас

   
Через чверть століття після розпаду Радянського Союзу сперечатися про доцільність перейменування радянської номенклатури дивно. Ба більше, залишки тоталітарного канону в українській топомніміці виглядають шизофренічно. Накинуті свого часу назви вулиць, міст, сіл, музеїв, заводів, парків, будівництв та под. були елементом зміни реальності новостворюваної комуністичним режимом людини. Як важлива складова штучної радянської мови, топоніми, від найпоширеніших партійних кличок-псевдонімів вождів до химерних ювілейних назв з абревіатурами, не були випадкові, відтворюючи до дрібниць ідеальний радянський простір назв у кожній місцевості неосяжної імперії. Самі залишки своєю промовистою присутністю засвідчували нерозуміння української влади того, з чим вона має справу, засвідчували слабкість і потенційну вразливість держави.

Розпочата зрештою декомунізація згори запізнілася рівно на збройний напад з боку колишньої метрополії. І тепер перейменування здійснюються швидко, безграмотно, випадково, на злобу дня, часто для виклику чи протесту, а не виходячи з власного життя, що створює ґрунт для наступної, вже більш розважливої української черги перейменувань невідповідних назв.


Вулиця з багатьма табличками у Львові, 2016.

А от про те, яким має бути нормальний опис навколишнього простору, треба добре думати. Думати про будучину, в якій хочеться жити. У Львові, де декомунізація відбулася раніше, можна бачити приклади передбачення наступного кроку; гру з назвами, як на фотографії, або вибір світових імен, як дає приклад вулиця Авраама Лінкольна. На останній я аж завмер од захоплення. Мені негайно захотілося мати з цією вулицєю щось спільне. Пишіть мені на вулицю Лінкольна, це ж прекрасно!

Публіцист Портніков, зауважуючи по мотивах російського хамського коментування перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича, що обурення ліберального росіянина Шендеровича нічим не відрізняється від спроб Путніа приватизувати Анну Ярославну, бо виходять з одного імперського джерела, що заперечує українську суб’єктність. І додав згодом на критику відсутності спадковості, що греки звуть свої вулиці іменами Сократа й Арістотеля, італійці пишаються Данте й Овідієм, євреї моляться у древньої стіни храма і розповідають про Давида і Соломона.

Учора в центрі Києва спускався від відбудованого Михайлівського Золотоверхого собору вулицею Трьохсвятительською (колись змінену на Жертв Революції, потім на Героїв Революції), де навпроти католицького костелу прекрасний, не більше людського зросту, як і належить, пам’ятник Данте Аліґ’єрі. Мати в нашому місті вулицю Данте, чому ні? Вулиці Арістотеля, Овідія, Соломона, площу Піфагора — так. Європейська і світова спадщина дає безліч величних імен, знакових подій, що часто важливіші для нас за власну історію. Вибір величезний.
   

June 3, 2017

Нічна пожежа поруч

Filed under: Життя, Київ — maksymus @ 05:30

 
У сусідньому будинку на Проспекті миру сьогодні вночі згоріла квартира на третьому поверсі.

Зачитавшись допізна, ще не спав. Почувши близько першої ночі якийсь гуркіт, спершу вирішив, що це звична робота сміттєвозів, але звуки не припинялися, ставали все більш незвичними. За вікном у той час відбувалося майже кіношне дійство.

На темному будинку яскравий бордово-палаючий прямокутник вікна хрущовки. Пожежники вправно, протягом якихось хвилин, розгорнули пожежні засоби, підсунули драбину й почали штурм. За секунду, дивовижно злагоджено, зсередини і з боку вікна вогонь було потушено. Миттю з уже чорного отвору на вулицю викинули тліючі штори та якийсь зіпсований вогнем мотлох, що досі лежить унизу на асфальті страшною купою. Ще годину вже згорнуті в похідний порядок розрахунки пожежників нікуди не рухалися, мабуть, для контролю. Постраждалих не бачив, сподіваюся, обійшлося без жертв.

Будьмо обачні з відкритим вогнем!
 

April 11, 2017

Брест-Литовський проспект

Filed under: Київ, Розваги — maksymus @ 19:04

 
Прочитав на новинному ресурсі про ідею Київради перейменувати Проспект Перемоги. Перша думка цілком у дусі нових віянь — хтось вирішив, що столиці конче бракує проспекту Зради.

Але ж ні, цього разу дістали освячену сторічним ужитком назву. Та в цьому випадку виникають питання політичного характеру. Чому в старому Києві напрямок визначався по Брест-Литовську, цілком зрозуміло. На північ Мінське шосе, на південь Одеське, на південний схід Харківське (що одразу за містом чомусь переходить у Бориспільське). Можливо, і сучасні західні орієнтири треба обирати в нових кордонах (Львівське, Чорнобильське).
 

March 23, 2017

Блокада і тепло, дане у відчуттях

Filed under: Екологія, Київ, Політологія — maksymus @ 06:20

 
У Києві тепла весна. Гарячі батареї. І вікна навстіж, люди стравлюють тепло в повітря. Моя Дарницька ТЕЦ далекого довоєнного 2012 року перейшла з газу на антрацит, і тепер щедро й намарно спалює вугілля.

Уже другий тиждень розбурхані владною антиблокадною кампанією активісти пишуть до Кличка петиції про відключення централізованого опалення — готові патріотично економити, — не розуміючи, що міська влада не піде проти комерційного інтересу приватного офшорного власника станцій — спалити більше, щоб одержати більші прибутки з абонентів. Блокада? Ні, не чули.

Це добре, що тепер, перед уважним поглядом міжнародних кредиторів стихають вскрики про ледь не економічну катастрофу в країні. Оцінки втрат раптом знизилися з чверті промисловості до півтора відсотка від зростання. Та й який сенс торочити споживачам про проблеми постачання, якщо ці проблеми насправді не стосуються самих постачальників послуг? Все одно, за спожите заплатите, хоч воно вам і не потрібне.

Додаток. «Заборгованість столичних споживачів теплової енергії перед ПАТ „Київенерго“ з початку 2017 року зросла на 1,1 мільярда гривень і на 1 березня склала 4,9 мільярда гривень. Про це повідомляє сайт „Київенерго“». А вони все одно палять…
 

November 2, 2016

Робота міського самоуправління

Filed under: Київ — maksymus @ 14:19

 
По приїзді зміг оцінити два подарунки від Київської адміністрації та міської ради. Перший — знесення торговельних коробок-клопівників, що захаращували простір під будинком, і другий — нічне обмеження продажу алкоголю. Обидва політико-адміністративні рішення склалися разом у давно забуту нічну тишу й спокій під вікнами. Якщо рік тому мало яка ніч, особливо на вихідні, обходилася без п’яних посиденьок з відповідним звуковим оформленням розмов та розборок, то тепер хіба що випадково можна натрапити на п’яничок, що намагаються «догнатися» до одинадцятої вечора біля стаціонарних магазинів. (А ще якось зранку побачив у магазині картину очікування початку продажу. — Поки на касовому годиннику не буде десята, не просіть! — відшивала страждальців з пляшками продавець. Приємне видовище.) Зі зникненням напруги, очевидно, зникла і необхідність ставити поруч патрульну поліцейську машину, яких тепер не видно ніде.
 

June 19, 2015

Булгакови очима «Василіси»

Filed under: Історія, Київ, Літературознавство — maksymus @ 09:55

  
Відлущуючи брудний шар колоніальної фарби, Оксана Забужко нагадує, що не варто плутати місцями господарів і квартирантів:

Нема в Києві «дому Булгакова». І не було ніколи. Меморіальний музей — слава Богу, є, а от «дому» — вибачте, нема. Бо будинки в Києві, якщо хто не в курсі, ще на початку минулого століття маркувались (і на поштових адресах значились!) — за іменами власників, і аж ніяк не «понаєхавших» квартирантів. Всяк киянин знає, що Шевченко жив на Козинці у домі Житницького (меморіальний музей біля Майдану), а резиденція американського посла міститься на Покровській у домі Стрельбицького. І тільки «домик Петра I» (київського війта Биковського) і «дом Булгакова» радянська влада рішуче й навідріз позбавила їхніх справжніх імен. Просто, взяла й «отжала» у міста — разом із добрячим шматком його, міста, історії.
О. Забужко. Цей проклятий «квартирный вопрос», 18 червня 2015

І падають на мовчазне київське каміння фальшиві сльози туристів про казкове білоґвардійське російське місто, яким воно уявляється через добре розроблений опис опановуваної території. Єдино дозволений опис, в якому зірки з серпом і молотом взаємодоповнюють двоголових орлів, як легко замінюють один одного картинні герої війн з «місцевими племенами», криваві маніяки Най-Турси, фанатики Павки Корчагіни чи лагідні адміністратори Фундуклеї. А переверніть справжню бруківку, клеймо власника розповість зовсім іншу історію. Так і співіснують ушанування та неприязнь.
 

April 9, 2015

Енергетична децентралізація

Filed under: Екологія, Київ, Політологія — maksymus @ 09:12

 
Сонечко яскраво світить, вітер зосереджено здуває зиму з вулиць. На засіданні українського уряду обговорюють проблему державного рівня — відсоток відшкодування переходу населення на негазові котли. Звісно, тема важлива й актуальна, але перехід з одного виду палива на інше не потребує зміни самої ідеології в енергетичній сфері.

Просто зауваження. Минулого року в Сполучених Штатах ціна виробництва кіловата з відновлювальних джерел зрівнялася з ціною кіловата з викопного палива. Нехай це сталося завдяки минулорічним надвисоким цінам і «зеленим» преференціям, але якщо вже технологічні новинки подолали бар’єр вигідності один раз, подолають знову. Галопом у розвинутих країнах зростають відсотки сонячної, вітрової, прибійної, вулканічної та тому подібної відновлювальної енергетики. У північній Швеції будують енергонезалежні садиби, в Іспанії величезні сонячні башти, в Нідерландах видобувають енергію на різниці потенціалів солоної й прісної води, компанія Ґуґл випробовує працездатність вітряка-повітряного змія. Прориви стаються на наших здивованих очах. Читати запис далі…

Older Posts »